Розділ 124: Розділ 124

Розділ 124

-Розумію. Тож цей юнак — «Святий Клаель Бірн». Схоже, він має доволі цікаву душу.

Королівська Академія. Кабінет директора.

Дивлячись униз із вікна, чоловік невизначеного віку… Геній Клідія тихо пробурмотів це.

Геній був директором Королівської Академії.

Принаймні… він обіймав цю посаду вже понад сто років.

Його справжня сутність, яка ніколи не старіла, була не людською, а вищою істотою, відомою як високорівнева фея.

Він уклав контракт із першим директором, що заснував цю академію, і навіть після смерті тієї людини продовжував захищати студентів.

(Але… цим дням скоро настане кінець.)

Геній поглянув на власну руку.

Його долоня була злегка прозорою, і сонячне світло з вікна проходило крізь неї.

Хоча його й досі стримувала клятва, дана контрактору навіть після смерті господаря… схоже, навіть цей зв’язок уже добігав кінця.

Максимум… йому залишалося близько двох років.

Геній зникне. Втративши людське вмістилище, його душа повернеться до Астрального світу.

Із пам’яті студентів, викладачів та випускників… Геній повністю щезне.

Це було майбутнє, про яке він завжди знав, що колись воно настане.

-«Святий» і «Свята»… Якщо вони прибули до академії саме зараз, можливо…

-Ну й ну… Про що це ви так замислилися, директоре?

-…Не пригадую, щоб я дозволяв тобі заходити. Альберте.

Почувши голос, що пролунав у кімнаті, Геніус обернувся.

У якийсь момент на дивані в кабінеті вже сидів чоловік.

На вигляд йому було десь під сорок, а груди сорочки були зухвало розстебнуті, відкриваючи міцне тіло.

Його синювате волосся було недбало зачесане назад, а сам він випромінював настільки сильну сексуальність, що на нього було важко дивитися.

-Двері були незамкнені, розумієте? Але важливіше інше… ви ж так і не відповіли на моє питання.

-…Нічого особливого. Просто думав про нового викладача.

-А, містер Клаель Бірн. У нього худорляве, але доволі вольове обличчя. Хоча… водночас він виглядає як людина, що постійно втрапляє в неприємності.

Чоловік… той, кого називали Альбертом, простягнув руку в порожній простір.

Повітря спотворилося, ніби затягуючи його руку всередину, і зрештою він витягнув великий мішок із грубої тканини.

-…Що це?

-Один тип, який намагався пробратися до академії. Я трохи його побив і привів із собою.

Із мішка стирчало чоловіче обличчя.

Його тіло було запхане всередину, наче в кокон, а обличчя повністю опухло від побоїв.

-Я трохи його «розговорив»… І, схоже, за містера Клаеля Бірн та леді Рейну Лорел призначено винагороду.

-Винагорода… Це вже доволі небезпечно…

-Якщо це лише такі дрібні сошки, то навіть охорона академії впорається. Але… якщо з’явиться хтось справді небезпечний, можуть виникнути проблеми.

-…І саме зараз. Який клопіт.

Геній з болісним виразом обличчя похитав головою.

-…Схоже, насувається чимало неприємностей. Альберте, чи не міг би ти наглядати за містером Клаелем і леді Рейною?

-Звісно. Урешті-решт, це мій обов’язок як керівника факультету.

Альберт підвівся й швидко попрямував до дверей.

І тоді Геній звернувся до його спини:

-Навіть після мого зникнення… будь ласка, подбай про академію.

"............"

Почувши ці слова, Альберт завмер на місці.

Однак… нічого не відповівши, він продовжив іти до дверей.

А потім, навіть не відчиняючи їх, просто пройшов крізь них і покинув кімнату.

-Я покладаюся на тебе. Будь ласка, захисти цю академію… У мене майже не залишилося часу…

Його самотній, сповнений смутку голос так ніхто й не почув — він лише марно сколихнув фіранки.

.

.

.

(П.П Ну що ж у Клаеля появився ще один охоронець, хоча він тіки в основному на території академії буде його потаємно захищати, а взагалі, він майже не буде появлятись ахахах)