Розділ 120: Розділ 120

Розділ 120

Коли виконання “Канону” закінчилося і вони перейшли до другої та третьої п’єси… він раптом помітив дещо.

У якийсь момент двері святилища відчинилися, і кілька учнів зазирнули всередину.

Хтось дивився з блискучими від цікавості очима, хтось був повністю захоплений музикою і співом, а хтось дивився на Рейну зачарованим поглядом… кожен реагував по-своєму, підглядаючи у святилище.

«Ой… уже цей час?»

Схоже, студенти вже прийшли.

Коли він глянув на годинник, було вже час починати заняття. Клаель легко поправив одяг і підвівся з лави біля органа.

-Прошу, заходьте.

Коли Клаель дав дозвіл, студенти переглянулися і зайшли до святилища.

Переконавшись, що вони поступово сідають за столи, Клаель обернувся до Рейни.

-Рейна, тобі ж теж треба на заняття…?

-Сьогодні я буду допомагати тобі весь день, Клаелю.

Рейна відповіла швидко і чітко.

-Але в тебе ж теж є заняття…?

-У мене хороші оцінки, тому проблем немає. І до того ж у мене є дозвіл від директора.

"............"

Він не міг позбутися думки, чи це взагалі нормально, але якщо є дозвіл директора — йому нічого сказати.

-…Гаразд. Розраховую на тебе.

-Так!

Рейна посміхнулася, як квітка, що розквітла.

Як завжди, він не розумів, що саме її так тішить.

Поки вони розмовляли, студенти вже зайняли місця.

Клаель підійшов до кафедри, тихо прокашлявся і відкрив журнал відвідування.

-Отже… ще раз. Від сьогодні я ваш викладач теології. Мене звати Клаель Бірн. Радий знайомству.

Коли він коротко представився і глянув на аудиторію… реакції студентів поділилися на три групи.

Перша група — ті, хто з цікавістю дивився на нового викладача. Більшість із них були дівчата, які також час від часу поглядали на Рейну і щось перешіптувалися.

Друга група — ті, кому було байдуже. Дехто вже читав підручники, інші позіхали з сонними обличчями.

І... третя група складалася з учнів, які дивилися на нього з ворожістю чи злобою. Більшість із них були хлопцями, а їхні погляди були сповнені заздрості та образи.

(Ага… знову ці погляди. Я вже навіть звик.)

Клаель тихо зітхнув, щоб цього ніхто не помітив.

Такі погляди він переживав чимало ще в Егбелі.

Вони були точно такими ж, як погляди шанувальників Рейни, що він бачив, адже вона була «Святою».

(Іншими словами... вони заздрять. Бо я близький з Рейною.)

Він не знав, наскільки вони розуміють їхні стосунки, але після того, як побачили їх разом раніше, навряд чи хтось вважав їх просто незнайомцями.

-Можливо, дехто вже знає, але я також є опікуном Рейни Лорел. Ми з одного міста, і саме в моєму святилищі її було виявлено як «Святу».

-Ем, можна запитання?

Одна зі студенток підняла руку.

Це була одна з дівчат, які найбільше зацікавлено спостерігали.

-Так? Слухаю.

-Тобто… ви жили під одним дахом зі «Святою»?

"............!"

Атмосфера в святилищі різко змінилася.

Майже всі студенти… навіть ті, хто здавався байдужим, тепер дивилися на Клаеля.

-А… так, це правда. Ми жили разом, поки її не прийняла герцогська родина Лорел.

Щойно він чесно відповів, дівчата в аудиторії одночасно зойкнули.

Натомість погляди заздрості й ненависті до нього стали ще сильнішими.

Деякі навіть дивилися так, ніби проклинали його, кусаючи пальці.

(Ну… для першого робочого дня це вже трохи занадто…)

Молодь легко піддається емоціям.

Він сам був таким у юності, і це було видно навіть по Рейні.

І… часто накопичені емоції студентів спрямовуються на вчителів або батьків.

(Було б добре спокійно пережити цю роботу… але чи це взагалі можливо?)

Ненависть і заздрість хлопців.

Цікавість і захоплення дівчат.

Розуміючи, що йому доведеться мати справу не тільки з Рейною та “романтичними кандидатами”, але й з усіма ними… Клаель тихо схопився за голову.

.

.

.

(П.П Ось і закінчився 4 том, і як він вам?)