Розділ 119: Розділ 119

Розділ 119

Королівська Академія пропонувала різноманітні предмети, і одним із них була... «Теологія» — дисципліна за вибором.

Її переважно відвідували люди, які прагнули стати священниками або храмовими лицарями, а самі заняття проходили у святилищі всередині Академії.

-Це святилище Академії... хоча, Клаель, ти й так добре його знаєш, чи не так?

-Так, я ж випускник... Це місце викликає стільки спогадів. Воно зовсім не змінилося з моїх студентських часів...

У святилищі стояли довгі столи й лави, а біля вівтаря в глибині приміщення височіла статуя Богині.

Для Клаеля це було місце, куди він приходив майже щодня в студентські роки — простір, сповнений дорогих серцю спогадів юності.

-Коли я був студентом, тут викладав священник років сімдесяти... Схоже, його вже непомітно хтось замінив?

-Так. Коли я вступила, викладала сестра Мері. Нещодавно вона возз’єдналася з другом дитинства, з яким їх розлучила війна, і звільнилася. Кажуть, батьки були проти їхнього шлюбу, тому вони разом утекли до іншої країни.

-Ого... вона звільнилася за доволі драматичних обставин...

Навіть у вчительки, яка в грі була безіменним фоновим персонажем без окремої ілюстрації, схоже, мала власне життя.

(Хм... ні, зачекай. У грі ж не було такого звільнення через шлюб?)

Іншими словами... сценарій гри змінився?

Так званий ефект метелика.

Можливо, зміни в житті Рейни вже впливали навіть на подібні дрібниці.

-А, орган усе ще тут. Точно такий самий, як у мої студентські роки.

У кутку святилища стояв старовинний орган.

Коли Клаель натиснув на клавіші, приміщення наповнив глибокий, чистий звук.

-Так... який красивий тон. Приємно бачити, що за ним добре доглядали.

-До речі... Клаель, ти ж чудово грав на органі, чи не так? Мені дуже подобається твоє виконання.

-Ха-ха, схоже, це був єдиний талант, який у мене справді був... А ось ти, Рейно, так і не навчилася грати.

Клаель криво посміхнувся.

У храмі Егбел теж був орган. Щоправда, дешевий і зовсім не такий, як цей.

Він намагався навчити Рейну хоча б основ, щоб вона могла акомпанувати під час виконання гімнів, але в підсумку вона так і залишилася жахливою музиканткою без жодного прогресу.

Рейна, яка була ідеальною і зовні, і в навчанні, здавалася втіленням краси та розуму... але, схоже, бог не наділив її музичним талантом.

(Ну, можливо, саме такі недоліки й роблять Рейну чарівною. Це куди миліше, ніж людина, яка вміє абсолютно все.)

-Ех... Клаель, ти такий жорстокий...

Рейна невдоволено надулася.

Навіть відвернувшись із ображеним виглядом, вона все одно крадькома поглядала на нього — і це було неймовірно мило.

Навіть якби вона робила це навмисне, навряд чи могла б виглядати настільки чарівною.

-Ти й справді безсоромна. Це вже нечесно.

-О, Клаель. Якщо не заперечуєш, не міг б ти щось зіграти для мене?

-Звісно, не заперечую. Є якась мелодія, яку ти хочеш почути?

-Ту саму, будь ласка. Здається, вона називалась «Канон»? Ви її дуже гарно граєте.

-А, цю.

«Канон Пахельбеля».

Він вивчив його не в цьому світі, а ще у своєму минулому житті.

Для Рейни він грав не лише місцеві гімни, а й класичні твори з іншого світу — Шуберта, Бетховена та інших.

(Подумати тільки, що музика, яку мене в дитинстві змушували вчити батьки, колись стане в пригоді... Ніколи не знаєш, що стане корисним.)

У цьому світі, звісно, теж існували музика й інструменти, але вони ще не були настільки розвиненими, як у сучасній Японії. Усе перебувало лише на етапі становлення.

Він міг би стати відомим музикантом, використовуючи знання з минулого життя... але видавати чужі композиції за свої йому здавалося неправильним.

-Гаразд, тоді зіграю. І якщо ти не проти, я б хотів почути твій спів, Рейно.

-Так, із задоволенням.

Хоча Рейна була безнадійною в грі на інструментах, співала вона насправді дуже гарно.

Клаель легко торкнувся клавіш органа, а Рейна на ходу вигадувала слова й співала під музику.

Для Клаеля це був уже другий студентський період у Академії.

І того ранку, що знаменував початок нової сторінки його життя, усе почалося з маленького приватного концерту лише для них двох.