Розділ 118: Розділ 118

Розділ 118

-Я ще тоді на пляжі подумав... Принц Ерік і Вінсент доволі ексцентричні особистості, еге ж...

Ідучи коридором поруч із Рейною, Клаель із зітханням промовив це.

У грі вони обидва мали зовсім інші характери.

Ерік був освіжаюче ввічливим і галантним принцом. Вінсент — трохи зарозумілим, але мав дику чарівність типового «старшого брата-хулігана».

Обидва були по-молодіжному незрілими, але... не настільки відверто дивакуватими й кумедними людьми.

-Хіба? Я не дуже близька ні з ким із них, тож погано їх знаю.

-Я-ясно...

-Так. Принц Ерік і Флейм-семпай... чомусь часто звертають на мене увагу й розмовляють зі мною, але... це все. Я майже нічого не знаю про те, які вони люди.

"............"

-Тож... не хвилюйтеся, добре, Клаель?

Про що саме вона просила його не хвилюватися?

Від життєрадісних слів Рейни, Клаеля чомусь пробрав холодок.

-Ясно... Отже, ось які принц Ерік і Вінсент... До речі, ті двоє інших, яких ми зустріли на пляжі...

-Рейна-оне-чан!

І знову хтось помчав коридором у їхній бік. Хоч це був лише перший день роботи, навколо Рейни вже юрмилися люди.

Тим, хто дріботів до них коридором, був маленький хлопчик.

Луєй Біскіт — романтичний кандидат типу шота з атмосферою маленького звірятка.

-Рейна-оне-чан! Так давно не бачилися, я сумував!

Луєй підбіг до неї... і стрибнув.

Прямо в бік Рейни, немов пірнальник. Здавалося, він от-от вріжеться обличчям їй у груди.

-Рей... бугех!?

-Няя~н.

Але просто перед зіткненням звідкись майнула маленька тінь і врізала Луєю ногою прямо в обличчя.

На мить це було схоже на плюшевого кота.

Після удару кіт із тією ж швидкістю зник за рогом.

-Гех...

Тим часом Луєй, якого відфутболили, кілька разів перекотився коридором... а потім вилетів просто у відкрите вікно.

І, до речі, це був третій поверх. Якби він невдало впав, усе могло б закінчитися смертю.

-Щ-що!?

-А, може, спустимося цими сходами?

-Ні, невже зараз саме час говорити щось таке буденне!? Він щойно випав із вікна!

-Той хлопець... ем, не пам’ятаю його імені, але з ним таке трапляється постійно. Чомусь він увесь час то з вікон випадає, то перечіплюється й падає прямо в клумби у дворі.

-П-постійно...?

Тепер, коли він задумався... навіть на пляжі той падав то зі скель, то з корабля.

Невже подібне справді трапляється з ним щодня?

-Рейно... що це взагалі за шкільне життя в тебе таке...?

Клаель уже почав щиро хвилюватися... як раптом двері поруч відчинилися, і звідти визирнув хлопець в окулярах.

-О, доброго ранку, міс Лорел. Давно не бачились.

-Доброго ранку, Райліс.

Із сусіднього класу вийшов Вілл Райліс — романтичний кандидат типу «інтелектуал у окулярах».

Блискнувши скельцями окулярів, Вілл привітався з ними, а тоді виглянув у вікно.

-А... схоже, Луєй знову це зробив. Піду підберу його.

-Вибач за клопіт. Дякую.

-Та нічого... До речі, чому тут містер Бірн?

Вілл повернувся до Клаеля й нахилив голову.

-Клаель відсьогодні починає працювати викладачем теології.

-А... точно, тепер згадав. Попередній викладач теології ж звільнився? Отже, містер Бірн — новий учитель.

Вілл знову повернувся до Клаеля й легко вклонився.

-Ми вже бачилися на пляжі... але ще раз: я Вілл Райліс, однокласник Рейни. Я не обирав теологію, але приємно познайомитися.

-Навзаєм. Рейна часто добре про вас відгукується.

Клаель теж привітався з Віллом.

Порівняно з трьома попередніми, це була напрочуд нормальна розмова.

Навіть підозріло нормальна, ніби щось мало статися... але Вілл не жартував і просто попрямував сходами вниз.

-...Схоже, він серйозна людина.

-Так. Райліс дуже старанний у навчанні, знаєш? Він часто допомагає однокласникам із уроками.

-Ось як... це похвально...

Коли Вілл тільки з’явився, він був зарозумілим і дивився на інших зверхньо, але завдяки зближенню з Рейною усвідомив власну незрілість і став м’якшим.

Те, що він допомагав однокласникам із навчанням, мабуть, означало, що його маршрут розвивався добре. Порівняно з трьома іншими, рівень симпатії Рейни до нього, схоже, був вищим.

(Краще вже він, ніж ті троє... Ну, у маршруті Вілла хоча б немає серйозних проблем у кінцівці, тож, мабуть, поки що можна за нього повболівати...)

-Ходімо, Клаель.

-Так...

Коли Клаель спускався сходами з Рейною, саме ці думки промайнули в його голові.

.

.

.

(П.П Ні-ні-ні, Рейна взагалі про них не думає навіть про Вілла, вона пам'ятає його бо він допомагає її друзям, і все, більше нічого ахаххаха.)

.

Теологія — це вчення про Бога, богів, релію та духовні питання.