Розділ 115: Розділ 115

Розділ 115

Поки діячі підпілля почали свої таємні операції, Клаель розпочинав свій перший день як викладач Королівської Академії.

Клаель прокинувся раніше, ніж зазвичай, і вдягнув чорне вбрання священника.

Сам одяг був таким самим, як і в часи служіння у храмі... але через зміну становища він дивним чином відчувався свіжо.

-Ну що ж... Час іти. Розраховую на вас, поки мене не буде.

-"Кума~"

Довіривши догляд за домом трьом ведмедикам, Клаель вийшов зі своєї кімнати в гуртожитку для викладачів.

Коли він ішов від своєї кімнати до виходу з гуртожитку... там стояв його колега, Юрій Канеста.

-А, професоре Клаель. Доброго ранку.

-Доброго ранку. Професоре Юрій, що привело вас сюди так рано?

-Мені доручили провести вас до директора. Ходімо разом?

Юрій сказав це з життєрадісною усмішкою.

На ньому був костюм поверх білої сорочки... але Клаель уже знав, що цей молодий красивий викладач, який виглядав як «вона», насправді був «він».

(Ну... так, ніхто ж насправді не казав, що він жінка.)

Юрій не носив краватки, але був у костюмі.

І це був не жіночий костюм. Та й носив він штани, а не спідницю.

На перший погляд Клаель вирішив, що це жінка в штанах, але тепер, знаючи, що Юрій чоловік, його зовнішність уже не здавалася дивною.

(Я сам припустив, що він жінка... Це була моя помилка, так.)

Минуло кілька днів відтоді, як Клаель оселився в гуртожитку для викладачів.

Він користувався спільною ванною замість тієї, що була в кімнаті... і той момент, коли він випадково натрапив там на Юрія, справді налякав його до смерті — тепер це вже здавалося кумедною історією.

Оскільки Юрій любив простору ванну, інші чоловіки-викладачі, схоже, рідко нею користувалися.

-Доброго ранку, професоре Юрій!

-Ранку, Юрій-чян!

-Доброго ранку. Коли звертаєтеся до мене, додавайте «професор».

Студенти, які йшли на заняття, вітали Юрій.

Усі вони були сповнені енергії та молодої життєвості.

(Коли дивлюся на студентів і думаю «які ж вони молоді»... це означає, що я й сам старію?)

Клаель гірко всміхнувся від цієї думки.

Хоча самому Клаелю було лише трохи за двадцять... спогади про минуле життя змушували його почуватися старим.

-Професоре Юрій, чоловік поруч із вами — це ваш хлопець?

Одна зі студенток із цікавістю подивилася на Клаеля й поставила питання.

-Звісно ж ні! Це новий викладач!

-Оо... нудно...

-Я чоловік, тож немає жодного шансу, що я зустрічався б із кимось своєї статі, так? А, хоча я не засуджую людей із такими вподобаннями.

-І все одно так дивно, що професор Юрій — чоловік... Ви точно не жінка?

-Серйозно... Що в мені схоже на жінку? Правда ж, професоре Клаель?

-Ха-ха...

Клаель сухо посміхнувся у відповідь.

Він розумів почуття студентів. Зрештою, сам теж спочатку вважав Юрія жінкою.

-Це кабінет директора.

Вони увійшли до академічної будівлі й зупинилися перед кімнатою на верхньому поверсі.

На табличці над дверима було написано: «Кабінет директора».

-Перепрошуємо, директоре.

-Заходьте.

Юрій постукав і озвався, і майже одразу зсередини почувся голос у відповідь.

Коли вони зайшли до кімнати... їх зустрів джентльмен невизначеного віку.

-А, ласкаво просимо. «Святий Клаель Бірн», я радий бачити вас тут.

Чоловік, який зустрів їх стриманою усмішкою, мав м’яко хвилясте волосся й був одягнений у стильний костюм. Із нагрудної кишені звисав срібний ланцюжок, ймовірно, від кишенькового годинника.

Йому можна було дати і двадцять, і сорок років.

Його обличчя виглядало молодим... але водночас він випромінював зрілу, досвідчену ауру.

(Директор... Геній Клідія, значить...)

У «За межами райдужного сяйва» він був одним із романтичних персонажів.

Він з’являвся як прихований персонаж, доступний після проходження гри, і насправді був не людиною, а феєю, яка охороняла академію.

Безсмертна істота з вічним життям. Якщо Рейна обирала його, у фіналі вони разом переходили до світу фей і жили як пара з іншого світу.

-Вам, мабуть, уже повідомили... Ви викладатимете теологію. Перепрошую за таке раптове призначення... Попередній викладач звільнився через шлюб. Я порадився зі своїм старим другом, кардиналом Хорст, і він порекомендував вас.

-Так... Мені вже пояснили обставини. Я ще недосвідчений, але зроблю все можливе.

-Дуже добре. Тоді покладаюся на вас. Ви викладатимете в храмі всередині академії, тож вашим провідником буде...

Щойно директор договорив, у двері за спиною постукали.

Коли директор дозволив увійти... до кімнати зайшла знайома дівчина.

-Доброго ранку...!

-Рейна...

Тією, хто зайшла зі схвильованим виразом обличчя, була Рейна Лорел — людина, яка для Клаеля була водночас і молодшою сестрою, і донькою.

-Я залишу супровід їй. Ну що ж... розраховую на вас.

-Я все тобі покажу! Будь ласка, сюди!

Директор із усмішкою провів їх поглядом.

Перший день Клаеля як викладача почався з усмішки «Святої», що сяяла мов сонце.

.

.

.

(П.П Юрія знатно тролять хахахах)