Розділ 112: Розділ 112

Розділ 112

-Гм… Відвідувач?

Щойно він закінчив розкладати речі, як пролунав дзвінок у двері.

Коли Клаель підійшов до входу й відчинив двері, там стояв великий чоловік.

На кілька років старший за Клаеля, мускулистий чоловік у майці.

-О, то ти новий викладач теології?

-Так… А ви?

-А, мене звати Біг Рок. Я викладаю фізичне виховання в академії.

Чоловік представився з яскравою дружньою усмішкою.

Клаель його не знав. Напевно, той почав працювати вже після того, як Клаель закінчив академію.

-Містер Рок, так? Я Клаель Бірн.

-Приємно познайомитися, містере Бірн… Власне, я прийшов через те, що ми влаштовуємо для тебе вітальну вечірку в лаунжі на першому поверсі. Буду дуже радий, якщо приєднаєшся.

-Вітальна вечірка… Так, звісно. Містере Рок.

Вони навіть спеціально підготували щось подібне.

Відмовлятися від такого могло б зіпсувати стосунки на роботі, тому він вирішив із вдячністю прийняти запрошення.

-О, чудово. Тоді… спускайся на перший поверх о шостій вечора.

Це було рівно через годину. Клаель кивнув.

-Зрозумів. Тоді до зустрічі…

-Ага, до зустрічі.

Залишивши по собі освіжаючу, але чомусь трохи спітнілу усмішку, Рок пішов геть.

-Гаразд… треба закінчити розпаковування.

Клаель закотив рукави й швидко завершив решту справ.

Коли переїзд був остаточно закінчений, минула рівно година.

-Ну що ж, я пішов.

-"Кума, кума~"

Залишивши плюшевого ведмедика «доглядати дім»… Клаель вийшов із кімнати й попрямував до лаунжу в спільній зоні на першому поверсі.

-Перепрошую…

-Ласкаво просимо до гуртожитку викладачів!!!

-Ого!

Щойно він відчинив двері до лаунжу… бах, бах — пролунали вибухи.

У повітря полетіло різнокольорове конфеті… і Клаель одразу зрозумів, що це були хлопавки.

-Ах, вибачте, що налякали вас, містере Бірн.

Рок, тримаючи хлопавку, вибачився з усмішкою.

Поруч із ним стояв Юрії, а також кілька незнайомих чоловіків та жінок.

На столі в лаунжі були піца, картопля фрі, алкоголь і келихи.

-Я здивований. Дуже вже бурхливий прийом.

-Ха-ха-ха! Це традиція цього гуртожитку. Не сердьтеся.

-Звісно, я не серджуся… До речі, якщо не заперечуєте, представите мене всім?

-А, точно.

Рок обійняв за плече жінку, що стояла поруч.

-Це моя дружина. Вона трохи любить повчати й бурчати, але прошу поставитися з розумінням.

-Це тому, що в мене чоловік, який постійно дає привід повчати… Приємно познайомитися, я Аріса Рок.

Щипаючи чоловіка за руку, місіс Рок усміхнулася Клаелю.

-Я викладаю літературу в академії. Рада знайомству, містере Бірн.

-Мені також приємно… То ви, попри шлюб, усе одно живете в гуртожитку для викладачів?

Мені також приємно… То ви, попри шлюб, усе одно живете в гуртожитку для викладачів?

-Саме так. Якби мій чоловік був трохи здібніший, ми б могли їздити з нормального будинку, розумієте?

Із сарказмом сказала дружина, а Рок лише скривився й почухав потилицю.

-Викладачам рівня завідувача кафедри й вище надають окремі будинки та охорону для поїздок… але таких тут небагато.

З міркувань безпеки співробітники академії змушені проживати у гуртожитку для персоналу.

Однак для старших викладачів або тих, хто має сім’ю, це часто ставало проблемою.

Тому викладачам рангу завідувача кафедри й вище дозволяли жити в резиденціях академії.

-Та годі вже, давайте пити! За знайомство!

Поки інші викладачі представлялися та вітали його… вітальна вечірка Клаеля почалася.

Тут було близько десяти викладачів — чоловіків і жінок. Усі у віці від двадцяти до тридцяти років. Подружжя Років було єдиною сімейною парою.

-І все ж… стільки розмов про безпеку, вони справді дуже переймаються цим. Це настільки важливо?

-Ага, я теж так подумала! Навіть щоб сходити за покупками, треба подавати заявку — це ж занадто суворо, правда?

Юрії підтримав питання Клаеля.

Вимагати, щоб усі викладачі жили на території академії… це вже трохи перебір, хіба ні?

-Ну…

-Ха! Ви й справді нічого не знаєте, так?

Щойно Рок збирався відповісти… із кутка лаунжу пролунав глузливий голос.

-Це лише показує, наскільки важлива посада викладача Королівської Академії. Зрештою, ми займаємося вихованням наступного покоління, включно з королівською родиною. У минулому навіть траплялися випадки викрадення викладачів або промивання їм мізків магією… Новий учитель мав би знати про таке.

-…А ви?

Той, хто заговорив із насмішкою, був чоловіком із зачіскою, схожою на водорості на голові.

На ньому була чорна мантія, і він пив на самоті за столиком у кутку, не змішуючись з іншими викладачами.

-А… це Ареїджі Шоветт. Він викладає теорію магії.

Рок представив його з незручним виразом обличчя.

Шоветт фиркнув «хмпф» і зробив ковток зі склянки.

Після свого саркастичного коментаря він навіть більше не дивився в їхній бік, ніби розмова вже закінчилася.

Він здавався досить складною особистістю.

-Угх… Та що з цим типом узагалі?

Юрії надув губи й тихо поскаржився.

-Він непривітний, асоціальний… але все одно приходить на такі заходи. Я вже не розумію, він хоче подружитися чи посваритися!

-А… просто не звертайте уваги. Він завжди такий.

Рок зі зітханням спробував його виправдати.

-Кажуть, раніше він був придворним магом і як викладач справді дуже здібний… Хоча студенти його не люблять, та й інші викладачі… ну, самі бачите. Там багато всякого.

-Це… не дуже допомагає, містере Рок.

Схоже, його спроба захистити колегу провалилася.

Інакше кажучи… Шоветт був саме такою людиною.

(Замкнутий, соціально незграбний тип… але все одно приходить на подібні заходи, тож, мабуть, не хоче залишатися осторонь…)

Це був той тип людей, із якими Клаель не хотів надто зв’язуватися.

Клаель відкинув ці думки й закинув до рота картоплину фрі.

Попри те, що він уже встиг зіткнутися з однією дивакуватою особистістю… його перший день у гуртожитку викладачів, оточений колегами, виявився доволі приємним.

Із таким робочим місцем навряд чи могли виникнути серйозні проблеми.

Принаймні, саме так Клаель думав тоді.

.

.

.

Лаундж — це спільна кімната для відпочинку, спілкування або очікування.

Слово походить від англійського _lounge_.