Розділ 108: Розділ 108

Розділ 108

-Я не можу запросити тебе до кімнати в гуртожитку для викладачів, але ми можемо разом випити чаю у вихідний... Ну що ж, ходімо?

Після обіду вони випили кави в кафе... і хоча вони були захоплені розмовою, вже настав пізній вечір.

Схоже, настав час повертатися до Великого Храму.

-А, вибач. Є один магазин, куди я хочу заскочити перед поверненням, ти не проти?

-Звісно, я не заперечую. Куди саме?

-До магазину іграшок.

Оплативши рахунок, Клаель і Рейна вийшли з кафе.

Після кафе вони попрямували до магазину іграшок на головній вулиці.

-Мені потрібно було дещо тут купити. Я часто сюди заходжу.

-А, Рейна, ти ж любиш плюшеві іграшки, чи не так? То ти купуєш їх тут.

Відтоді як Клаель у дитинстві їй подарував плюшевого ведмедика, Рейна часто хотіла нові іграшки.

Кімната Рейни у храмі Егбеля була повністю заповнена плюшевими іграшками. Частину їй подарував Клаель, а частину — жителі містечка.

-Так. Скоро, ймовірно, стане дуже багато справ, тому я вирішила закупитися заздалегідь.

-Багато справ? Закупитися?

Це звучало так, ніби вона поповнювала запаси побутових витратних речей.

Що взагалі для неї означають плюшеві іграшки?

-Вітаю, пані.

-А, ласкаво просимо. Рейно-чан, ти й сьогодні прийшла.

Коли вони увійшли до магазину, їх привітала жінка середнього віку в фартусі.

Схоже, Рейна була тут постійною клієнткою. Вона говорила з власницею дуже невимушено.

-Рідко побачиш тебе з чоловіком. Це твій хлопець, Рейно-чан?

-А, це мій опікун, Клаель.

-Приємно познайомитися, я Клаель.

-А, то це ви той самий із чуток...

Власниця магазину уважно втупилася в Клаеля.

І що ж вона про нього чула?

Її погляд був допитливим... і підозріло зацікавленим.

-Ем... зі мною щось не так?

-Ні-ні, зовсім нічого. До речі... Рейно-чан. Що ти сьогодні хочеш купити?

-Плюшеві іграшки. Будь-які підійдуть, просто дайте багато. Щонайменше п’ятдесят.

-П’ятдесят!?

Клаель широко розплющив очі, почувши цю цифру.

Невже він неправильно почув? Що вона збирається робити з такою кількістю плюшевих іграшок?

-Так... я можу швидко підготувати по десять ведмедиків, котиків і собачок. Решта будуть різних видів... але якщо все зібрати, то набереться п’ятдесят. Вийде трохи дорого, але за якість я ручаюся. Якщо треба більше, можу ще замовити у майстрів...

-Будь ласка... І ще, зробіть нову іграшку на замовлення. Ось матеріали.

-Це...

Рейна простягнула мішечок, який дістала невідомо звідки.

Власниця магазину перевірила вміст... і її очі засяяли.

-Шкіра дракона, га. Рідкісна річ.

-Так. Я випадково здобула її під час подорожі. Зможете зробити з неї іграшку?

-На обробку піде певний час... але я спробую. Дайте мені трохи часу.

-Тоді, будь ласка, доставте плюшеві іграшки до Великого Храму... А, Клаель. Вибач, що змусила чекати.

"............"

Що це була за розмова щойно?

Це точно була розмова між магазином іграшок і покупцем?

Більше скидалося на переговори з торговцем зброєю.

-Я купую плюшеві іграшки для дітей у храмовому сиротинці. Оскільки їх потрібно багато, вирішила замовити заздалегідь.

-А, ось воно що... Я вже подумав було...

-Подумав що?

-А, ні-ні! Нічого такого!

Проте його все одно тривожило те, що вона передала шкіру дракона.

Хоча, можливо, це просто особливість справжніх фанатів — бути надто прискіпливими до матеріалів.

Коли дилетанти втручаються у світ ентузіастів, нічим хорошим це не закінчується. Краще було не копати глибше.

-Клаелю, а ти хочеш щось купити?

-Ні, у мене немає справ у магазині іграшок... О?

Дещо раптом привернуло його увагу. Квадратна дошка та чорні й білі фігурки. Це були шахи.

-Шахи, га.

-О, ти знаєш про них? Ти доволі обізнаний, Клаелю.

-Ну, трохи. Я ж із дворянської родини.

У цьому світі шахи теж існували, але великої популярності не мали.

Деякі дворяни захоплювалися ними як хобі, але більшість простолюдинів навіть не знала про їх існування.

(Вже саме вивчення ходів фігур — морока... Може, правила занадто складні для широкого загалу.)

-Я пробувала продавати їх у магазині, але... вони погано купуються. Хотілося б, щоб гра стала популярнішою, але вона занадто дорога.

-Ну, фігурки дуже деталізовані. Тому й виходить дорого.

Чим складніше виконані фігурки, тим вища вартість виробництва.

Краще підійшла б простіша гра з легкими правилами.

-А.

Йому дещо спало на думку.

Класика веб-новел про переродження в іншому світі.

У тому світі це була справжня класика серед класики. Гра простіша за шахи та дешевша у виробництві.

-Тоді як щодо реверсі?

Реверсі. Також відома як Отелло.

У історіях про переродження це була гра, яку головний герой часто продавав, щоб заробити гроші.

Клаель пояснив власниці магазину правила та принцип гри в реверсі.

-Звучить цікаво. Можливо, попрошу майстра її виготовити.

-Як і очікувалося від тебе, Клаелю!

-Тут абсолютно немає за що хвалити...

Це ж просто плагіат.

Абсолютно нічого гідного похвали.

-Якщо гра продаватиметься, мені доведеться віддати вам частину прибутку, Клаелю.

-Не потрібно. Не переймайтеся цим.

Це була не гра, яку він сам вигадав, і Клаелю не потрібні були гроші.

Навпаки, останнім часом невикористані пожертви лише накопичувалися.

-Але буде неправильно нічого вам не дати у відповідь...

-Якщо вам так хочеться, тоді пожертвуйте ці гроші храму або сиротинцю. Цього більш ніж достатньо.

Сказавши це, Клаель разом із Рейною покинув магазин іграшок.

Через кілька днів.

Той магазин уклав партнерство з надійною торговою компанією та почав виробництво й продаж реверсі.

Завдяки простому правилу — перевертати фішки, шляхом їх зміщення — гра стала величезним хітом.

Інші магазини швидко почали її копіювати, але... схоже, власники це передбачили й утримали стабільні продажі завдяки бренду «розроблено нами».

Історія про те, що гру вигадав молодий священник, якого нещодавно визнали «Святим», поступово поширилася через чутки.

А те, що Клаель наполіг пожертвувати весь свій прибуток, несподівано стало причиною ще більшої слави його імені.

.

.

.

(П.П Тепір Клаеля ще більше людей будуть вважати гідним звання «Святого», а Рейна ще більше його любити буде ахааха.)