Розділ 103: Розділ 103

Розділ 103

Після сніданку Клаель мав приміряти церемоніальний одяг, який пошили вчора.

-Як би це сказати… Хіба це вбрання не занадто вже помпезне…?

-Ой, та зовсім ні. Вам неймовірно пасує!

Одягнувши завершений церемоніальний одяг, Клаель злегка насупив брови.

Вбрання, яке той манірний кравець завершив усього за один день, було переважно білого кольору та розкішно оздоблено золотою й срібною вишивкою.

Навіть непрофесіоналу було зрозуміло, що це надзвичайно дорогий одяг — можливо, навіть рівня того, що носять кардинали. Воістину розкішний.

-У мене таке відчуття, ніби це одяг носить мене, а не навпаки…

На обличчі Клаеля все ще залишався гіркий вираз.

Він узагалі ніколи не хотів ставати «Святим».

Клаель добре знав своє місце.

Він не мав жодної цінності, окрім того, що був прийомним батьком для Рейни.

І думка про те, що такий, як він, стане високопоставленою особою храму як «Святий», викликала в нього почуття провини.

-Перепрошую. Клаель, твій одяг для перевдягання…

Двері кімнати відчинилися, і всередину зайшла молода дівчина.

То була Рейна, вдягнена в біле вбрання сестри храму.

-А, Рейно… Щодо цього дизайну, мені здається, він трохи…

-Фва…!

-Рейно!?

У ту ж мить, щойно їхні погляди зустрілися, Рейна впала на коліна прямо на місці.

Клаель поспішив до неї, думаючи, що щось сталося, але Рейна лише тремтливо дивилася на нього й відкривала рот.

-Т-так… красиво…

-Га…?

-Клаель… Це вбрання тобі так пасує… Воно просто надто чудове…

Попри те, що Рейна стояла навколішки, вона прикрила рот обома руками, а з її очей почали текти сльози.

Її емоції повністю вийшли з-під контролю, а слізні залози здалися остаточно.

Клаель скривився, не розуміючи, чому вона настільки схвильована.

-Тобі так пасує… Клаель. Це вбрання — біле, срібне, золоте, таке круте, біле й прекрасне…

-Рейно, заспокойся. У тебе словниковий запас руйнується.

Принаймні сам Клаель не вважав це «крутим».

Він думав, що костюм надто вже химерний, але, схоже, Рейні він дуже сподобався.

-…Ну, якщо Рейні подобається, тоді, мабуть, усе гаразд.

-Бачите? Я ж казав, що це вбрання ідеально пасує священнику.

Манірний кравець усміхнувся й самовдоволено підтакнув.

-До кінця дня я підправлю поділ та інші дрібниці… Ах, я вже так чекаю завтрашньої церемонії, правда ж, «Свята»?

-Так, я теж дуже чекаю! Нарешті настав день, коли Клаеля офіційно визнає весь світ!

Рейна, яка нарешті підвелася, склала руки разом і сяйливо усміхнулася.

-Я завжди вірила, що Клаеля повинно визнавати й поважати набагато більше людей… І нарешті цей день настав!

-Я не настільки видатна людина…

-Ви чудові!

Рейна твердо це заявила.

Її тон був настільки рішучим, ніби вона просто не могла прийняти іншу відповідь.

-На завтрашній церемонії це неодмінно буде доведено… Усі визнають, що Клаель гідний стояти поруч зі «Святою».

-…Ти щось сказала?

-Ні, нічого особливого.

Рейна нахилила голову набік.

Йому здалося, що вона прошепотіла щось підозріле… але, мабуть, це знову була лише його уява.

-Ви двоє теж вважаєте, що мені пасує, так?

-Так, без сумніву.

Коли Рейна запитала, дві сестри, що стояли позаду неї, одночасно відповіли.

Клаель ще з самого початку замислювався… Хто ж вони такі?

-Рейно, а хто ці двоє?

-Це сестри, яких я наставляю.

-Наставляєш… А, тобто молодші сестри?

На відміну від сільських храмів на кшталт Егбелу, у Великому храмі було багато священників і сестер.

Тож цілком природно, що старші доглядали за новачками.

(Хоча обидві виглядають старшими за Рейну… Ну, деякі люди й після двадцяти вступають до храму. Таке буває.)

До речі… у цих двох сестер були напрочуд мертві очі, ніби в них зовсім не залишилося світла.

Але оскільки деяких людей змушують присвятити себе релігійному життю проти волі, це не виглядало аж настільки неприродно.

-Ну що ж, ви двоє. Підемо прибирати храм?

-Так, ми вас супроводимо.

Обидві пішли за Рейною з кімнати.

Клаель мовчки дивився їм услід, поки вони крокували за нею, немов бездушні ляльки.

.

.

.

(П.П Ну ось ми і дізнались куди ділись ті дві дівчини котрі хотіли підставити Клаеля, Рейна чудово перевиховує, аж настіки що вбиває волю тих кого виховує...)