Розділ 102: Розділ 102

Розділ 102

-Мм... Аах, добре поспав...

У Великому Храмі настав ранок.

Свіже ранкове сонце лилося крізь вікно. Коли Клаель відчинив його, всередину увірвався прохолодний вітерець, попри те, що ще трималася літня спека кінця сезону.

-Який приємний вітер... Може, сьогодні спека буде не такою сильною?

Клаель легко потягнувся та почав перевдягатися зі свого одягу для сну.

-Хм...?

У цей момент він випадково помітив білу тканину, що лежала біля його ніг.

Він підняв її... Це була біла сукня, схожа на жіночу. І їх було навіть дві.

"............?"

Клаель нахилив голову.

Учора він їх не бачив... Може, це речі людини, яка жила в цій гостьовій кімнаті до нього?

Поки що він вирішив пізніше передати їх працівникам пральні.

Клаель переодягнувся у свої шати священника та пішов до їдальні поснідати.

Їдальня вже була заповнена священниками, які розпочали сніданок.

-Їдальня вже була заповнена священиками, які розпочали сніданок.

-О, ви...

Коли Клаель поставив піднос із їжею та сів, до нього звернувся чоловік, який присів навпроти.

Це було знайоме обличчя. Старший із часів навчання, який колись опікувався ним... Якщо Клаель правильно пам’ятав, його звали Брауні?

-Старший Брауні... давно не бачились.

-Так, давно.

Брауні тепло йому посміхнувся.

-Тебе ж направили до містечка Егбел, так? Я чув про це. Що саме ти знайшов «Святу».

-А... Ну, це була просто випадковість.

-Навіть так, це все одно вражає. Подумати тільки — тебе визнають «Святим». Тобі завжди бракувало амбіцій, але ти був чудовим священником. Я завжди думав, що одного дня ти зробиш щось велике.

-Хаха... ви мене перехвалюєте.

Клаель криво усміхнувся.

Ще з часів навчання Брауні часто читав йому нотації.

Клаель ніколи не прагнув кар’єрного росту й завжди думав, що після випуску житиме тихим життям священника в провінційному містечку.

Саме Брауні постійно казав молодому Клаелю, який так думав, що поки він молодий — повинен прагнути більшого.

(Він добрий і турботливий, але його любов до повчань — трохи проблема...)

-Подумати тільки, що такий молодий хлопець хотів усамітнитися в провінції та жити спокійно — я вважав це надто песимістичним. Але я справді радий за тебе. Ти завжди недооцінював себе, задовольняючись посередністю, хоча міг прагнути більшого...

"............"

І ось нотації почалися знову.

Це було ностальгічно, але трохи виснажувало зранку.

-А... до речі, старший Брауні. То ви працюєте у Великому Храмі королівської столиці?

-Хм? А, я тут ще з випуску. У мене той самий ранг, що й у тебе — священник. Хоча тепер, коли тебе визнають «Святим», технічно я нижчий за тебе.

-А... вибачте. Навіть мені здається, що це визнання занадто щедре, а ніж я заслуговую...

-Та ні, нема за що вибачатися. Ти ж знайшов «Святу» та добре її виховав, хіба ні? Тебе просто належно винагородили за твої заслуги. Не переймайся цим.

Брауні великодушно усміхнувся... але потім раптом став серйозним і понизив голос.

-"Однак..."

-Є люди, які заздрять твоєму підвищенню. Наприклад, єпископ Воллс, син архієпископа.

-Єпископ Воллс...

Це був чоловік, з яким він зустрівся вчора.

Клаель окинув поглядом їдальню... але Воллса ніде не було видно.

Тим, хто мав ранг Єпископа або вище, надавали окремі кімнати, тож він, ймовірно, їв у своїй кімнаті.

-Він молодий, але про нього ходять погані чутки. Надто амбітний і не терпить, коли його ровесники досягають успіху. Люди, які зв’язувалися з ним, загадково втрачали своє становище. Будь обережний.

-...Дякую за попередження. Я це запам’ятаю.

Він схилив голову перед старшим священником.

Клаель не сприймав усі слова Брауні як абсолютну істину... але, судячи з ворожості Воллса вчора, було очевидно, що той ставиться до нього неприязно.

(Він і справді може щось утнути...)

Він із хорошої родини, має гроші та привабливу зовнішність.

Напевно, жінки до нього тягнуться... Тож не буде дивно, якщо він спокусить якусь молоду сестру та влаштує медову пастку.

Вирішивши триматися від нього якнайдалі, Клаель прибрав за собою посуд.

Сьогодні йому ще потрібно було владнати кілька справ для підготовки до церемонії визнання «Святим».

Поки що він попрямував коридором назад до своєї кімнати.

-Хм? Що це за шум?

Однак у коридорі зібрався натовп, що змусило його зупинитися.

Велика кількість священників і сестер перешіптувалися між собою.

-Гей, що це він робить...

-Це ж єпископ Воллс?

-Що він узагалі витворяє...

-Єпископ Воллс?

Це була та людина, про яку вони щойно говорили.

Зацікавившись, Клаель протиснувся крізь натовп, щоб подивитися, що сталося.

-Га...?

Там стояв Воллс, якого він зустрічав учора.

Воллс був непритомний, притулившись до стіни коридору, із закоченими очима та піною біля рота.

Більше того, нижня частина його одягу була мокрою та смерділа аміаком... було очевидно, що він обмочився.

-Що цей тип узагалі витворяє...

Клаель скривився та відвів погляд від жалюгідного чоловіка.

Після цього, через психологічні проблеми, Воллс більше не зміг продовжувати службу священником і був змушений покинути Великий Храм.

Через ганьбу свого сина, архієпископ також утратив свій вплив.

Він відійшов від боротьби за владу та усамітнився в сільському храмі.

.

.

.

(П.П Ахаххаха, ангели добре попрацювали..)