Розділ 101: Розділ 101

Розділ 101

-Чорт забирай... Що, в біса, відбувається...!

Чоловік відчайдушно біг коридором Великого Храму, хапаючи ротом повітря.

Була глибока ніч. Коридор був темний, і навколо нікого не було видно.

Він намагався сховатися в одній із кімнат... але всі вони були замкнені.

Він голосно кликав на допомогу, але чомусь ніхто не приходив. Хоча у Великому Храмі мало залишатися багато людей на ніч.

-Ведмідь...

-Хіііі...!

Позаду наближалися кроки.

Він не знав, кому вони належать... але точно знав, що якщо його спіймають — це буде кінець.

-Що я такого зробив... Чому це відбувається зі мною...!

Чоловіка звали Белламі Воллс.

Він був наймолодшим єпископом Великого Храму, елітним священником, який купався у відбитку слави свого батька-архієпископа.

Зазвичай Воллс носив спокійний вираз обличчя та мав милий вигляд, через що був популярним серед сестер... але зараз його обличчя було перекошене страхом і панікою.

-Чому... Серйозно, чому це відбувається...!

Тієї ночі Воллс намагався підставити одного чоловіка

Нещасну жертву звали Клаель Бірн.

Він був прийомним батьком «Святої» Рейни та молодим священиком, якого незабаром мали офіційно визнати «Святим».

Для Воллса він був скалкою в оці.

Перешкодою на шляху до отримання «Святої» для себе та ворогом, який намагався перевершити його як наймолодшого єпископа.

Саме тому Воллс послав двох сестер, які йому підкорялися, до гостьової кімнати, де зупинився Клаель, плануючи підставити його зі звинуваченням у зґвалтуванні.

Якби все пройшло успішно, Клаель втратив би довіру «Святої» Рейни. А можливо, навіть його визнання «Святим» було б скасоване.

Саме такий зловісний план він виношував... то чому все обернулося так?

Воллса хтось переслідував, і він біг коридорами Великого Храму.

-Ведмідь...

-Хііііє!?

Він почув стогін невидимого переслідувача позаду себе.

Воно відчувалося ближче, ніж раніше, і Воллс пришвидшив крок.

Так було весь цей час.

За планом, дві сестри увійшли до кімнати Клаеля. Воллс сховався в коридорі, збираючись увірватися всередину, щойно почуються крики, та влаштувати сцену.

Але... перед Воллсом, який чекав, раптом з’явилася величезна тінь.

Це була гігантська постать з тілом настільки великим, що воно майже торкалося стелі, та з випнутими м’язами.

-ХІІІІІІІІІІІІІІІІІІІЄЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕ!?

Щойно воно з'явилося перед ним, Воллс одразу втік.

Не те щоб воно щось йому зробило.

Але... просто уявіть.

Посеред ночі, в темному коридорі, перед вами раптово з'являється велетень заввишки понад два метри.

До того ж постать була м’язистою, а обличчя приховувала темрява, хоча верхня частина тіла була оголена.

Будь-хто в паніці втік би, зіткнувшись із таким.

Він біг і біг, відчайдушно намагаючись знайти безпечне місце, але нікуди не міг дістатися, і ніхто не приходив йому на допомогу.

Невже цей коридор завжди був таким довгим?

Невже ця будівля завжди була такою тихою та порожньою?

Здавалося, ніби той самий коридор тягнувся без кінця. Наче він заблукав в іншому світі.

-Хаа... Хаа... Хаа... Чому це відбувається зі мною? Хто взагалі... ні, що мене переслідує?

-Ведмідь...

-УВАААААААААААААААААААААХ!

Цього разу йому здалося, що він почув голос прямо біля вуха.

Він змусив свої виснажені ноги рухатися швидше й додав ходу.

У Воллса не вистачало сміливості озирнутися. Звісно ж, сміливості протистояти цьому теж не було.

Усе, що він міг — це бігти.

Аж до того моменту, поки не впаде від виснаження.

-А...!

Однак саме перед тим, як сили Воллса остаточно вичерпалися... на його обличчі промайнула надія.

Він випадково глянув на табличку біля дверей. На ній було написано: «Кабінет архієпископа Воллса».

Це була кімната його батька. І... попри пізню ніч, з-під дверей пробивалося слабке світло.

-Б-Батьку! Допоможіть мені!

Двері до кімнати не були замкнені.

Воллс буквально ввалився всередину.

У ту ж мить його огорнуло біле світло. Мерехтливе магічне освітлення зробило його зір абсолютно білим.

Коли очі поступово звикли до світла, він зміг розгледіти постать свого батька, який працював із документами в кабінеті.

-Що сталося, Белламі? У таку годину?

-Б-Батьку...!

Почувши знайомий голос, Воллс мало не розплакався.

Він поповз підлогою та вчепився в ноги батька.

-М-Мене переслідує якийсь дивний тип. За мною женеться велетень понад два метри зростом...!

Воллс, тремтячи всім тілом, обійняв за пояс свого батька, який сидів у кріслі.

Наче загублена дитина, яка нарешті знайшла батьків... він уткнувся обличчям у живіт, прикритий шатами старшого священика, та розридався.

-Ц-Це точно справа того хлопця... Той Клаель чи як там його, паразит, який причепився до «Святої», мабуть, послав когось мене атакувати...

"............"

-Було помилкою визнавати такого типу «Святим»... Будь ласка, позбудьтесь його прямо зараз! З вашою владою ви ж можете це зробити, так, тату!?

-Розумію, розумію... Ти, мабуть, дуже злякався... Бідолаха.

Його батько ніжно погладив Воллса по голові.

Зазвичай так не поводяться із сином, якому вже за двадцять... але Воллс, чия тривога досягла межі, відчув справжнє полегшення.

-До речі... як виглядала та людина, що переслідувала тебе аж сюди?

-Я... Я не знаю. Він був дуже великим, але я не зміг розгледіти його обличчя...

-Обличчя було ось таким?

-Га...?

Почувши це, Воллс, який чіплявся за ноги батька, підняв голову.

І тоді... обличчя його батька, яке було нечітким через раптове світло, стало видно.

-Хі...!

Те, що він побачив, було обличчям ведмедя, схожого на плюшеву іграшку.

Шати старшого священика роздувалися від м’язів так, ніби ось-ось мали порватися.

-Ведмідь...

-Х-ХІІІІІІІІІІІІІІЄЕЕЕЕЕЕЕЕЕ!?

У ту ж мить, як він почув цей низький голос... Воллс заверещав.

Його тіло сіпнулося, він перекинувся та втратив свідомість.

Воллс не приходив до тями аж до ранку, а від підлоги навколо нього тягнуло запахом аміаку.

.

.

.

(П.П Ахахаха, во ангели приколісти, не розділ, а комедія ахаххаха..)