"Слава, слава, алілуя! Кона просто впаде нам у руки! ♪"
"Чому ти співаєш щось, що нагадує марш загарбників?"- запитав Нільс.
"Знаєш, Нільсе, останнім часом ти все більше і більше нагадуєш Абеля..."
"Справді?! Ой, ну не тре так мене хвалити!"- радісно відповів Нільс, особливо коли почув слово "Абель".
Ідучи поруч, Ето й Амон посміхалися, слухаючи їхню розмову. Вони прямували до села Кона з міста Луна, вирушивши на світанку, щоб дістатися туди до сутінок.
"Не враховуючи тих комах, яких ми ніколи раніше не бачили… Мені цікаво, що це за дивне явище",- звернувся Амон до всієї групи.
"Скажи правда ж?"- Ето нахилив голову набік. - "Не було жодної згадки про монстрів чи щось подібне, лише якась дивна таємниця. Цікаво, що ми там знайдемо".
"Неважливо, що це таке. Я його поріжу на шматочки!"- вигукнув Нільс, типовий гарячковитий м’язовий дурень. Він був лідером групи.
Кинувши на нього потайний погляд, Рьо усвідомив, що лідеру групи не потрібен інтелект - потрібна лише здатність згуртувати своїх послідовників.
"Рьо, я знаю, що ти щойно думав про щось дуже грубе."
Незвичайна інтуїція Нільса змусила мозок Рьо заклинити. "Щ-що… що ти взагалі можеш мати на увазі?"- скуто вимовив він.
Гострий погляд Нільса не змигнув. Він явно не збирався випускати Рьо з цієї халепи без справжньої відповіді.
"Я просто був вражений тим, як добре ти підходиш на роль лідера, Нільсе",- сміливо заявив Рьо. Принаймні, це не була брехня.
"О-о, так? У такому разі, гадаю, я облишу це."
Ето й Амон подумали, що Нільс трохи занадто м’який, коли побачили, як вибачливо він виглядав.
"Нільсе, Рьо точно…"
"…думав щось зле."
Вони шепотілися між собою так тихо, що Нільс і Рьо їх не почули.
І ось о другій годині дня вони прибули до села - раніше, ніж планували. Саме село було досить великим, а вздовж його вулиць тягнулися ряди будинків. Далі вдалині було видно величезну кавову плантацію.
"Я чув про це, але не очікував таких масштабів…"- пробурмотів Нільс.
"Населення перевищує п’ять тисяч, тож… це, по суті, містечко, еге ж?"- прошепотів Ето.
"Цікаво, чому його досі називають селом",- сказав Амон.
"Тому що це місце перебуває під безпосереднім контролем королівської родини."
Усі троє здивовано обернулися.
Рьо не здивувався, бо знав, що до них хтось наближається, але його здивувала ця інформація. Чи Його Королівська Величність теж любить каву?
Людина, що підійшла, була зрілим чоловіком років сорока п’яти. Він був високим, мав елегантну ходу, глибоко засмаглу шкіру, чорні очі та каштанове волосся. Можливо, причиною, через яку Рьо припустив, що це не селянин, був його одяг: сорочка, хоч і тонка, була явно дуже добре пошита, а до неї пасували укорочені штани та сандалі.
"А, вибачте. Я - магістрат тут, у Коні, відряджений королівською родиною. Мене звати Горо Ганда. Можете називати мене Горо."
Горо? Звучить як японське ім’я, але… його обличчя має латинські риси? Тобто, його риси обличчя такі виразні.
"Вітаємо, ми - група авантюристів, Кімната № 10, із міста Луна. Я - Нільс, а це - Ето, Амон і Рьо. Ми прийняли замовлення, яке опублікувало це село."
Ето дістав із сумки відповідний бланк і передав його Горо, який його прочитав.
"Дякую. Усе виглядає гаразд. Ідіть за мною до мого кабінету. Там я вам усе поясню. Він також слугує моєю оселею, тож ви можете там зупинитися, поки перебуватимете в Коні."
Горо рушив уперед, показуючи дорогу.
"Я впевнений, що ви вже знаєте, але ми також подали цей запит до гільдії авантюристів у Кайладі. Група звідти має прибути ввечері, тому я все поясню, коли вони теж будуть тут. Вибачте за незручності."
"Зовсім не проблема. Ми розуміємо",- ввічливо відповів Нільс. Він знав, як поводитися з такими клієнтами, як Горо.
Навіть такий тупиця, як він, цілком справляється з міжособистісними стосунками, еге ж?
З якоїсь причини Рьо поблажливо кивнув. Як же це нечемно з його боку.
"Щодо вашого житла… З огляду на характер цього селища, сюди часто приїжджають чиновники та аристократи зі столиці, тож можете очікувати, що умови проживання будуть відповідно до цього."
"Ви впевнені, що таким авантюристам, як ми, можна там зупинитися?"- Нільс тепер звучав трохи стурбовано.
"Звісно. Як магістрат, я маю виключне право вирішувати такі питання. До того ж, чи не вважаєте ви, що було б більшою марнотратою не використовувати цю резиденцію?"- Горо трохи посміхався.
Рьо припускав, що чиновники на кшталт Горо поводитимуться зарозуміло як з авантюристами, так і з простими людьми, тож йому сподобався Горо, який зовсім не поводився так. Звісно, той образ владного чиновника був лише плодом його уяви, адже досі він ніколи не зустрічав місцевого магістрата.
Група прибула до резиденції магістрату й увійшла до конференц-зали, що розташовувалася поруч із його кабінетом. Усередині стояв досить великий круглий стіл, він використовував цю кімнату для проведення нарад та прийому звітів від кожного відділу.
"Будь ласка, сідайте он там."
Горо сів на центральне місце, а решта четверо - праворуч від нього. Порожні стільці ліворуч, мабуть, були призначені для делегації з Кайладі. Щойно вони встигли сісти, співробітник приніс напої - звичайно ж, каву "Кона".
"Оскільки ви спеціально приїхали сюди, до Кони, то обов’язково мусите скуштувати нашу каву. Потім поговоримо",- сказав Горо з посмішкою.
Запах кави пронизував кожен куточок кімнати. Горо, якому, як і іншим, подали чашку, підніс її до носа й глибоко вдихнув. Інші четверо наслідували його приклад: підняли свої чашки, вдихнули аромат, а потім зробили невеликі ковтки.
Це не те саме, що гавайська "Кона" з Землі. Звісно, що ні. Але… вона все одно смачна. Очевидно, перед обсмажуванням вони відбракували всі зіпсовані зерна, завдяки чому смак вийшов майже ідеальним. Аааа… Ці люди дуже серйозно ставляться до кави, чи не так… Вони також не використовували метод крапельного заварювання. Гадаю, це… пресована кава? Як це називалося? Френч-прес? Саме таку ми пили, коли мама й тато ще були живі…
Рьо пив каву, згадуючи приємні спогади.
Горо спостерігав за ним із жвавим інтересом. Порівняно з іншими трьома, які пили каву обережно, Рьо випромінював ауру людини, яка знає, що таке хороша кава. Не дивно, що Рьо привернув його увагу. Однак він нічого не сказав. Горо не був таким грубим. Він знав, що їжа, напої, а також їхні смаки й аромати можуть пробуджувати спогади про минуле. А в деякі з цих спогадів краще не втручатися, тож він не ставив би ніяких нетактовних запитань. Горо Ганда був надзвичайно компетентною людиною.
Вони годину розмовляли про все на світі, а потім Горо отримав повідомлення, що прибули авантюристи з Кайладі.
"Будь ласка, зачекайте тут, поки я з ними розберуся."
Після того як він вийшов із кімнати, четверо почали тихо шепотітися між собою.
"Він здається цілком пристойною людиною",- сказав Ето.
"Так, справді",- погодився Амон.
"Сподіваюся, те саме можна буде сказати й про цих інших авантюристів",- занепокоєно сказал Нільс.
"Це село перебуває під прямою юрисдикцією королівської родини, так? Тоді цілком логічно, що вони подали свої заявки не до однієї, а до двох окремих гільдій авантюристів."
"О, чорт…"- Нільс не зміг придумати, що ще сказати у відповідь на зауваження Рьо.
"Нільсе… Ти забув сказати Рьо, чи не так?"- запитав Ето з гіркою посмішкою.
"Ти такий жорстокий…"- Рьо знесилено обперся на круглий стіл.
Незабаром Горо повернувся з авантюристами з Кайладі.
"Це "Драконяча щелепа", група з Кайладі. А це - члени "Кімнати № 10" з Луни."
Якщо "Кімната № 10" складалася з чотирьох чоловіків, то "Драконяча щелепа"- з трьох чоловіків і двох жінок. Усі ввічливо представилися, коли решта теж сіли. І, як за розкладом, подали ще одну порцію кави. "Кімнаті № 10" теж.
Рьо вкотре насолодився ароматом і смаком. Його троє друзів, здавалося, вже звикли до цього напою… Або принаймні відчайдушно намагалися створити таке враження.
Жоден із членів "Драконячої щелепи" навіть не торкнувся своєї чашки. Горо теж це помітив.
"Наша кава "Кона" вам не до смаку?"- Його тон був спокійним, ані загрозливим, ані зарозумілим.
Ето був єдиним, хто помітив, як Горо ледь-ледь звузив очі, коли заговорив лідер "Драконячої щелепи".
Він подумки зітхнув. Наскільки треба бути дурним, щоб з самого початку поставити клієнта в незручне становище? Ця група може виявитися справжнім головним болем для всіх.
"Розумію. Тоді давайте одразу перейдемо до справи. Я поясню деталі цього завдання. Наприкінці ви зможете задати мені будь-які питання",- сказав Горо. -"Наші кавові дерева знищує така епідемія комах, якої ми ще ніколи не бачили. Наразі уражено п’ять відсотків нашого врожаю. Щодо деталей про цих істот… Ну, це складно. Деякий час тому ми консультувалися зі спеціалістом у королівській столиці, але він не зміг визначити вид цих комах. Наразі нам доводиться шукати їх одну за одною на око, а потім збирати й розчавлювати вручну. Якщо ви придумаєте кращі методи, будь ласка, повідомте мені. Це перша проблема. Інша стосується зникнення людей із села."
У цей момент Горо розклав карту на круглому столі.
"Ось карта села. Зниклих часто востаннє бачили біля входу до східного лісу. Однак він простягається далеко й широко, і там мешкає багато монстрів, жоден із яких досі не наближався до села. Тому ми не впевнені, чи саме вони є причиною зникнень. Якщо так, то ми попросимо вас на них полювати. Якщо ні, то хотіли б, щоб ви провели розслідування. Ось наші прохання."
Він зробив паузу, вдихнув, а потім продовжив.
"Якщо у вас є якісь запитання, будь ласка, задавайте."
Мечник, який був лідером "Драконячої щелепи", підняв руку.
"Не думаю, що ми зможемо з ними співпрацювати. Тож найефективніше буде, якщо ми розберемося зі зникненнями, а вони займуться комахами."
Мабуть, такі люди справді існують, еге ж? Відкрито ворожі з самого початку… Мені б дуже хотілося знати, про що думали керівники гільдії авантюристів у Кайладі, коли їх сюди відправляли.
Рьо намагався не виказати своїх думок на обличчі.
"Нам байдуже, як ви вирішите діяти",- сказав Рьо. -"Прошу лише, щоб ви не створювали жодних проблем для села та його мешканців. Дозвольте нагадати, що це місце перебуває під безпосереднім контролем королівської родини. Ви можете вважати селян безпосередніми васалами Його Величності."
Наголос, з яким він вимовив останнє речення, не залишився непоміченим. Це також був перший раз з моменту його зустрічі з усіма присутніми, коли його голос набув суворого тону. Навіть члени "Драконячої щелепи" зреагували, здригнувшись, - їхні обличчя напружилися.
"Кімнато № 10, чи згодні ви на запропонований розподіл обов’язків?"- запитав Горо у Нільса у своїй звичній м’якій манері.
Нільс краєм ока поглянув на Ето, який ледь кивнув йому. Потім він відповів: "Так, згодні".
Його відповідь здивувала співрозмовників. Вони припускали, що він буде заперечувати й сперечатися. Проблема з комахами, очевидно, була неможливим завданням, непідходящим для авантюристів рангу D. Проте "Кімната № 10" погодилася на несправедливі умови.
Закінчивши пояснення, Горо запропонував ще кави "Кона". Звісно, четверо членів "Кімнати № 10" погодилися. Оскільки "Драконяча щелепа" знову відмовилася її пити, він покликав свою секретарку, щоб та провела їх до помешкань і відповіла на будь-які запитання.
Після того як вони пішли, п’ятеро людей, що залишилися в конференц-залі, попивали каву. Спочатку Горо планував провести екскурсію для обох сторін одночасно. З точки зору ефективності це був найкращий варіант. З тієї ж причини він і чекав, поки обидві сторони зберуться, щоб провести з ними інструктаж.
На жаль, ці дві сторони були несумісні, як олія й вода, головним чином через односторонню ворожість "Драконячої щелепи"... Це пояснювало, чому вони пішли, коли він знову запропонував каву, а "Кімната № 10" залишилася.
"Досить розумний спосіб роз’єднати нас, щоб напруга не переросла у конфлікт",- самовдоволено подумав Рьо, попиваючи свою каву "Кона".
"Надалі я подбаю про те, щоб працювати з вашою групою та їхньою окремо",- сказав Горо з іронічною посмішкою, тримаючи чашку в одній руці.
Інші четверо відповіли своїми незручними посмішками. Вибачатися в цій ситуації було якось не доречно… особливо коли саме ті хлопці поводилися як дурні! Але й ображати їх за спиною теж було недоречно… Тож все, що вони могли зробити - це незручно посміхатися.
Приблизно через п’ятнадцять хвилин вони допили каву, і Горо показав їм їхні кімнати та їдальню, детально розповідаючи про поточну ситуацію.
"Не можу заперечувати, що зникнення людей турбують селян. Однак, хай там як, чисельність нашого населення не дала ситуації загостритися. Сумніваюся, що так було б, якби це було звичайне село з невеликою кількістю мешканців". Він зробив паузу, і його обличчя стало серйозним. -"Гадаю, під час виконання цього доручення на вас чекає безліч викликів, але я щиро сподіваюся, що ви зможете нам допомогти."
Потім він глибоко вклонився їм усім чотирьом.
***
"Гаразд, хлопці, вже четверта година, а сонце зайде менш ніж за три години. Що хочете робити?"- запитав Нільс, поглянувши на свій улюблений кишеньковий годинник.
"А давайте поговоримо з людьми, які працюють на плантації? Можливо, ми щось дізнаємося."
Інші троє погодилися з пропозицією Ето.
Кавова плантація розташовувалася за головною частиною села. Прибувши туди, вони побачили величезне поле кави, що простягалося вдалину. Хоч як би він любив пити каву, навіть Рьо ніколи раніше не бачив кавового дерева. Дерева були високі, як люди, і стояли нескінченними рядами з інтервалом у два метри. Це був сліпучий, приголомшливий краєвид.
"Неймовірно...",- промурмотів Рьо.
Фермери збирали з дерев лише стиглі зерна. Далеко вдалині Рьо помітив мага повітря, який за допомогою заклинання, схожого на "Повітряний удар", підстригав бур’яни між деревами… Сцена, наче з фентезі!
"Гаразд, хлопці, давайте почнемо."
Інші троє були далеко не так вражені, як Рьо. Це трохи його розчарувало. Після того як вони поговорили з кількома фермерами, збирачі врожаю погодилися показати їм комах, що шкодять їхнім посівам. Але спершу їм треба було знайти цих шкідників. Фермер, який їх супроводжував, хлопець на ім’я Такка, що щойно досяг повноліття, уважно оглядав дерева, де почалося зараження. Через три хвилини він покликав їх до себе.
"Ось один."
Він вказав на чорну як смола комаху завдовжки приблизно півсантиметра. Навіть якби вона широко розставила ноги, вона все одно була б розміром лише з ніготь мізинця.
"Скільки ж у нього ніг",- пробурмотів Рьо.
"Рьо?"- запитав Нільс, почувши це.
"У нього десять ніжок."
"Ого, справді",- промурмотів Амон, придивляючись до нього.
"Якщо подумати, хіба більшість комах не має шести ніжок?"- Нільс на мить замислився. - "Стривайте, павуки мають вісім".
"Справді, мають. Я дізнався, що павуки ближче споріднені з підковоподібними крабами та скорпіонами".
"Скорпіони - це ті, що мають отруйні хвости й величезні клешні та живуть у пустелі, так? Дуже-дуже давно мій дідусь показував мені спирт, у який було занурено скорпіона. Я й гадки не мав, що павуки - їхні родичі…",- зауважив Амон, згадуючи минуле. Він затремтів, мабуть, наляканий спогадом про ту істоту.
Ого, замочувати сильно отруйні речі в спирті - це звичай скрізь, еге ж?
Саме так думав Рьо.
Поки вони обговорювали цю тему, Ето мовчки дивився на комаху.
"Ето?"- покликав Рьо.
"Гм? О, Рьо. Я просто думав, що вона трохи замала, щоб як слід її оглянути… Якби ж вона була трохи більшою…"- мружачи очі, Ето нахилився ближче до комахи.
"Ну, сьогодні твій щасливий день, бо в мене є ідеальне заклинання водної магії."
"Крижана лінза."
Поки він промовляв слова в думках, утворилася опукла лінза з льоду розміром з долоню. Спочатку на її створення йому знадобилося понад п’ятнадцять хвилин. Тепер він міг зробити це майже миттєво. Рьо насолоджувався плодами своєї праці.
"Подивися крізь це",- сказав Рьо. "Він здаватиметься більшим."
"Ого…"- вигукнув Ето, а потім почав пильно розглядати комаху.
Через п’ять хвилин він підвів голову. Повернувши крижану лінзу Рьо, він кивнув і промовив:
"Гадаю, я знаю, що це таке."
***
"Я вважаю, що, найімовірніше, це комахи-какодемони",- твердо сказав Ето, коли вони повернулися до кабінету Горо.
"Комахи-какодемони? Я про них чую вперше. Не могли б ви розповісти докладніше?" Незважаючи на свою збентеженість, Горо наполягав на деталях.
"Це один із видів слуг какодемонів. Коли какодемон воскресає, він відправляє їх збирати силу від свого імені."
"Какодемони…"- з острахом промовив Горо це слово вголос.
Какодемони! Тим часом Рьо з радістю промовив це слово про себе.
У нас були дияволи, королі демонів і… принці демонів, чи не так? Але всі вони були слабкими, до останнього… Тож чи означає це, що какодемони - це справжня знахідка у Фі?!
І королі демонів, і какодемони були незмінними героями історій про реінкарнацію в ісекаї! Однак одні завжди були сильними, а інші - слабкими. Або, найчастіше, з’являвся лише один тип. І тепер, коли какодемон нарешті з’явився, хвилювання Рьо злетіло до небес.
"Втім",- продовжив Ето, -"я дізнався про них лише під час навчання в Храмі, тож раджу вам звернутися до фахівця з цього питання."
"Той, кого ми запрошували раніше, спеціалізувався на комахах, тож мені навіть на думку не спало, що нам потрібен хтось, чия сфера досліджень - какодемони..."
Горо глибоко видихнув. Потім він раптом підвів голову, ніби його осяяло.
"Ето, фольклористи з центрального храму, мабуть, чимало знають про перекази щодо какодемонів, а отже, і про цих комах, правда?"
"Так, вони дуже обізнані в цій темі."
"Чудово. Один із них, з яким я знайомий, зараз перебуває в Кайладі, тож я негайно надішлю прохання про допомогу. І я не прийму відмови."
Прийнявши рішення, Горо швидко написав листа й передав його своєму секретареві, щоб той негайно відправив його до міста пташиним кур’єром.
"Тепер нам залишається лише чекати."
Потім він знову видихнув.
"Чесно кажучи, я не очікував, що проблему з комахами вдасться вирішити так швидко. Я радий, що у вашій групі є жрець",- сказав він із посмішкою.
"О, ні, це дрібниця, справді…"- відповів Ето, трохи збентежившись.
"За приємним збігом обставин попередній розподіл обов’язків виявився дуже доречним, враховуючи, що в "Драконячій щелепі" немає жреця."
Інша група складалася з мечника-чоловіка, розвідниці, сокирника-чоловіка, мага-чоловіка та лучниці. Серед них не було ані священиків, ані жриць.
"Ну, просто не так багато авантюристів, які є священиками",- відповів Ето, кивнувши головою.
***
Четверо з них виконали доручене завдання трохи менше ніж за дві години після прибуття. Судячи лише з цієї інформації, можна сказати, що вони досягли чудових результатів. Звісно, фольклорист завтра розбереться в ситуації й особисто огляне комах, але на сьогодні їхня робота завершена.
"Спочатку найголовніше: час купатися!"- радісно наказав Нільс.
"Ура!"- радісно вигукнули решта.
Оскільки в цій резиденції часто зупинялися дворяни та урядовці, вона, природно, була обладнана великою лазнею. Судячи з усього, у вихідні вона була відкрита й для селян. Це найкращий спосіб підтримувати об’єкти в належному стані. Адже якщо речі не використовуються, то коли вони знадобляться, ви виявите, що вони вийшли з ладу.
Думка Рьо про Горо ще більше покращилася.
Після лазні настав час вечері. Горо розповів їм, що шеф-кухар готував страви також для нього та його високопоставлених гостей, тож четверо мали великі очікування. Чи виправдає він їх? Давайте дізнаємося...
"Це просто неймовірно!"
"Смачно!"
"Повністю згоден!"
"І м’ясо, і риба - просто чудові!"
Вечеря задовольнила Нільса, Ето, Амона та Рьо.
Шеф-кухар, спостерігаючи здалеку, задоволено кивнув головою.
Ні для кого не стало несподіванкою, що четверо авантюристів з’їли все до останньої крихти, незважаючи на досить великі порції. Вони практично вилизали тарілки дочиста. Ето, який зазвичай мав невеликий апетит, теж з’їв усе до кінця. Можливо, їхній голод був пов’язаний із довгою ходьбою з Луни, а також із тим, що на обід вони їли лише в’ялене м’ясо.
І, звісно, вони завершили трапезу кавою "Кона".
Поки четверо насолоджувалися кавою після вечері, до закладу увійшли ще п’ятеро мандрівників із "Драконової щелепи"- група з Кайладі.
"Тс-с,"- мечник голосно клацнув язиком.
Звісно, четверо мешканців Кімнати №10 це почули. Рьо хвилювався за Нільса. Під час пояснень Горо того дня Нільс стримував свій гнів, бо клієнт був поруч, але зараз ситуація була іншою. З цією думкою Рьо поглянув на Нільса.
Однак Нільс продовжував пити каву, ні про що не турбуючись. Інші двоє мали таку саму байдужу поведінку.
Вони такі зрілі!
Рьо був вражений тим, як сильно ці троє подорослішали.
Це тривало всього десять секунд.
"Гей, Рьо, ти знав?"- запитав Нільс. "Чим менша собака, тим голосніше вона гавкає. Тож, за тим самим принципом, чим бездарніший авантюрист, тим голосніше він клацає язиком."
Ні, не знав! І останню частину ти точно щойно вигадав!
"Скажи це мені в обличчя, мудаку!"
Звісно, п’ятеро членів "Драконової щелепи" не могли мовчати, почувши таке. Вони миттєво розлютилися. Дві жінки виглядали так само готовими до бійки, як і чоловіки… Можливо, це був випадок, коли вони перетворилися на тих, ким себе оточували…
Рьо злегка похитав головою.
"Гаразд, панове, пропоную повернутися до нашої кімнати. Шефе, дякуємо за трапезу",- ввічливо сказав Нільс.
"Дякуємо за трапезу",- повторили інші троє.
Потім члени "Кімнати № 10" підвелися зі своїх місць, повністю ігноруючи супротивників, і вийшли з їдальні.
"Гей! Повертайтеся сюди!"
Мечник із "Драконової щелепи" спробував схопити за плече Рьо, який йшов останнім.
У ту мить...
Грюк. Грюк.
Мечник гучно впав на підлогу. Ніхто не помітив, що підлога під його ногами замерзла. Падаючи, він перекинув сусідній стілець і вазу на столі, залишивши після себе повний безлад.
"Ой, ні, з вами все гаразд? Вам справді слід дивитися під ноги, інакше можете поранитися, шановний",- високопарно сказав Рьо, виходячи з їдальні.
Залишилися лише п’ятеро розлючених авантюристів, яким нікуди було виплеснути свій гнів, та кухарі, що кривилися від роздратування у кухні. Проте, як справжні професіонали, кухарі виконали свою роботу й подали їм вечерю. Але пізніше дворецький свідчив Горо, що мандрівники з Кайладі виглядали незадоволеними від початку до кінця.
Наступного ранку мешканці Кімнати № 10 не поспішаючи готувалися до нового дня. Коли дворецький повідомив їм, що "Драконова щелепа" вже вирушила до східного лісу після раннього сніданку, четверо значуще переглянулися й кивнули.
Тепер, коли їм не доведеться мати справу з цією набридливою п’ятіркою якийсь час, вони насолоджувалися своїми розкішними стравами. Вони навіть випили кави, перш ніж вирушити до кабінету магістрату. Минулої ночі Горо попросив їх завітати до нього до десятої години. Їх провели до тієї самої конференц-зали, де вони застали його з ще однією людиною.
Він одягнений не в білу сутану священика, а в офіційне духовне вбрання... Хоча такого герба я ще ніколи не бачив. Отже, це фольклорист... - подумав Рьо.
Наскільки він міг судити, чоловік виглядав приблизно того ж віку, що й Горо. Він був середнього зросту й стрункої статури. Не худий, як Рьо, а справді худорлявий. Якби Рьо мав сказати, то за статурою він був найближчий до Ето.
"Добре, ви всі тут. Усі, це віконт Ларшата Дево, фольклорист із центрального храму. Ларшато, це ті мандрівники з Луни, про яких я тобі розповідав, Кімната № 10,"- сказав Горо.
Ето підняв брови. "Віконт?"
"Вітаю, радий познайомитися. Я розумію ваше здивування. Дуже дивно мати титул, будучи членом Храму, еге ж? Скажімо просто, що мої обставини… складні, і на цьому зупинімося. А тепер, чому б нам не обговорити цих комах?"
"Так, звичайно. Ось, будь ласка."
Рьо поставив на стіл льодову коробку, яку ніс під пахвою. Усередині лежала чорна комаха, яку вони впіймали вчора.
"Ну-ну, що ж ми тут маємо? Чесно кажучи, мене більше цікавить ця коробка… Ах, але й сама комаха теж захоплює… То ви, мабуть, маг води?"
"Так, саме так",- кивнув Рьо.
"Дивлячись на цю коробку, я згадую казку "Льодова богиня та Володар Морозу". Більше десяти тисяч років тому, принаймні так розповідає легенда…"
"Ларшата, вибач, що перебиваю, але спочатку про комаху, будь ласка",- втрутився Горо, перенаправляючи увагу друга на те, що привело його сюди.
"А, вибач. Ти правий, ти правий",- відповів Ларшата, посміхнувшись.
Потім він почав оглядати комаху, весь час бурмочучи собі під ніс. Через три хвилини він повернувся до Рьо.
"Будь ласкавий, відкрий цю скриньку."
"Звісно."
Рьо зняв кришку. Ларшата простягнув руку всередину, схопив комаху, а потім стиснув кулак, розчавивши її в долоні. Він розтиснув долоню, розсунувши пальці.
"Гм… Червона рідина, як і каже легенда…"
Червона рідина, схожа на кров, витікала з решток комахи, що залишилися на долоні Ларшати.
"А це означає…"- підказав Горо.
"Це справді комаха-какодемон,"- відповів Ларшата, кивнувши. "Мабуть, це той самий "какодемон, заточений на півдні", який відродився й набирає сил, щоб знову повстати,"- задумливо продовжив він.
"Зрозуміло. Перше, що я зроблю, - це надішлю звіт до столиці. Я вкажу твоє ім’я та ім’я Ето як осіб, які підтвердили ідентичність цієї істоти. Сподіваюся, ви обоє не заперечуєте?"
"Робіть те, що вважаєте за потрібне."
"Звісно, я зовсім не проти."
"Ето, а какодемони сильні?"- тихо запитав Рьо, що стояв поруч.
"Гм…"- Ето моргнув, здивований питанням. "Я… думаю, що так. Але, чесно кажучи, ніхто насправді не знає. Минуло вже кілька століть, відколи про них востаннє повідомляли..." Ето тоді запитально поглянув на Ларшату, фольклориста.
"Точно в ціль, юнаку. Ето, так? Все саме так, як він каже. Останній запис про перемогу над какодемоном датується дев’ятсот п’ятдесятьма роками тому. Звісно, це не виключає можливості, що були й інші перемоги, про які не зафіксовано. Дорослі мають звичку приймати такі рішення з тих чи інших причин, еге ж? Хоча я підозрюю, що цього разу какодемон - той самий, що й дев’ятсот п’ятдесят років тому."
"Цього разу?"- запитав Рьо.
"Так. Згідно з легендами, що передаються в Королівстві, було запечатано двох какодемонів: одного на півдні, а іншого - на сході. У багатьох оповідях про східного какодемона багато говориться про його жахливу силу. Очевидно, шкода, яку він заподіяв, поширилася не лише на східну частину Королівства, а й на територію, що нині є Федерацією Хандальє."
Ларшата підпер підборіддя долонею й трохи замислився.
"З огляду на це, чи є ймовірність, що цього разу держава задіє додаткові сили?"
"Ти маєш на увазі, наприклад, лицарів?"- запитав Нільс.
"Може, Бюро?"- долучився Ето.
"А може, високопоставлених авантюристів?"- запитав Амон.
"Або Героя?"- замислився Рьо.
Троє здригнулися й з подивом обернулися до Рьо. Нільс першим оговтався й порушив тишу.
"Рьо, нинішній Герой перебуває у Західних провінціях. Він ніяк не може бути тут,"- сказав він, випромінюючи впевненість.
"Хе-хе-хе. Нільсе, Нільсе, Нільсе. Очевидно, твоя інформація застаріла. Дозволь мені повідомити тобі, що Герой Роман і його група, насправді, зовсім недавно були в королівській столиці,"- сказав Рьо з упевненістю того, хто щойно бився пліч-о-пліч з ними.
"Ти серйозно?!"- Нільс широко розплющив очі.
"О, так,"- сказав Ларшата. "Я дійсно чув про те, що Герой допомагав захищати підземні рівні центрального храму під час заворушень у столиці. Мушу сказати, ти добре поінформований, Рьо.
"Гаразд, але… з того часу минуло чимало часу, тож я серйозно сумніваюся, що він досі тут."
"Ти справді так думаєш? Ну, це шкода." Рьо не мав на увазі жодного слова з того, що сказав.
Рьо щиро вірив, що Герой Роман - хороший хлопець. Цей молодий чоловік мав характер, який ідеально пасував героєві. Після хаосу в столиці він незліченну кількість разів кидав Рьо виклик на спаринг. Рьо буквально втратив рахунок, скільки разів це траплялося, і зрештою мусив приховувати своє роздратування через наполегливість Романа. Хотя він не мав жодних проблем зі спарингами з Серою, він вважав, що дуель із Героєм буде для нього лише головним болем. Рьо не був хорошим хлопцем.
Поки інші розмовляли, Горо повернувся до конференц-зали.
"Я домовився про надсилання коротких звітів до королівської столиці, Луни та Кайладі."
Так швидко? Рьо був здивований. Не минуло й півгодини, тож цей чоловік мав бути непересічною особистістю, щоб так швидко впоратися із завданням.
"Я склав більшу частину свого повідомлення вчора, після того як Ето припустив, що це було какодемонічна комаха. Сьогодні, коли Ларшата підтвердив його підозру, я дописав додаткові факти, скопіював звіт за допомогою "Транскрибу", а потім надіслав його всім зацікавленим сторонам",- невимушено пояснив Горо, посміхаючись.
"Як завжди - взірець працьовитості. Тобі не набридає присоромлювати такого ледаря, як я, Горо? Ти все ще не плануєш повертатися до столиці?"- запитав Ларшата свого друга.
"Наразі - ні. Я надто люблю це село. Але ще більше я люблю каву "Кона".
Його вибір моменту не міг бути досконалішим. Саме в цей момент відчинилися двері, і один із його співробітників увійшов, щоб подати їм каву "Кона". Зустріч і звіт були завершені, тож настав час випити цю рідку амброзію. І який це був блаженний час...
***
"Ну що ж, я поки що повертаюся до Кайладі",- сказав Ларшата, коли їхні приємні хвилини добігли кінця.
"Ой, тільки не кажи...",- промовив Горо, вже здогадуючись про відповідь друга.
"Ти маєш рацію. Я відклав роботу, щоб приїхати сюди. Потім Ларшата голосно розсміявся.
"Ну, мабуть, мені слід за це вибачитися."
"Ні, все гаразд. Завдяки тобі я на власні очі побачив комаху-какодемона. Мені б хотілося подивитися, як наші війська впораються з самим какодемоном, тож… Я обов’язково закінчу свою роботу й повернуся якомога швидше. Сиди, сиди, не треба мене проводжати."
І з цими словами він вийшов із конференц-зали.
"Хоча він і називав себе ледарем, це велика неправда",- з легкою посмішкою зауважив Горо. "Якийсь час назад він повернувся до світського життя. Іншими словами, він залишив посаду священика, щоб успадкувати титул своєї родини. Однак його статус як фольклориста був таким, що його було важко замінити, тож королівська родина та Храм надали йому спеціальний дозвіл повернутися на посаду, залишаючись віконтом."
"Це… нечувано. Тоді він, мабуть, справді неймовірний…"- Ето, який сам був священиком, найбільше здивувався розкриттю Горо.
"Він справді такий дивовижний?"- наполягав Нільс.
"Так. Зазвичай такі винятки немислимі. Навіть святі рідко їх отримують."
"Ооо. Ну, коли ти так кажеш, я точно розумію". Таланти Ларшати як фольклориста були ще рідкіснішими, ніж таланти святих - до такої міри, що йому дозволили зберегти свій дворянський титул і повернутися на посаду священика, що в Центральних провінціях було неможливим.
"Гаразд, панове, питання про комах ми поки що відкладемо. Я виконав свій обов’язок - доповів королівській родині, тож як діяти далі - вирішувати їм. Тож залишається проблема зникнень..."
Горо скривився.
"І, на жаль, "Драконяча Щелепа", яка, здається, ставиться до вас усіх вороже."
Він глибоко зітхнув.
"Так, це правда... Нам дуже шкода." Ето схилив голову.
"Ні, це не ваша провина… Це ж не так, правда? Ви ж раніше з ними не сварилися, чи не так?"
"Ні. Тобто, ми вперше зустрілися з ними саме тут",- сказав Нільс. "Ми ж навіть ніколи не зустрічали авантюристів із Кайладі…"
"Нільсе?"- запитав Рьо свого друга, вираз обличчя якого виглядав дивно.
"Ну, єдиний раз, коли ми мали справу з Кайладі, це... коли ми взяли замовлення для мого села. Тепер я думаю, чи не пов’язано це з їхнім поганим ставленням?"
"Знаєш, я, власне, думав про те саме",- сказав Ето. "Можливо, вони були однією з тих груп, що поспішно відступили після серйозних поранень, або селяни відігнали їх ще біля воріт..."
"Так, можливо",- відповів Нільс.
Тим часом Амон і Рьо одночасно кивнули на пропозицію Ето.
Горо мовчки слухав їхню розмову. Ето коротко розповів йому про те, що сталося. Простіше кажучи, обурення іншої групи могло бути невиправданим.
"Розумію. Цілком можливо, що "Драконяча щелепа" була однією з тих груп. У будь-якому разі, проблема не в вас... Насправді було б найкраще, якби обидві сторони долучилися до розслідування зникнень, але буде клопітно, якщо щось трапиться в лісі... Поки що я хочу, щоб ви всі залишалися в готовності. Я надіслав свій звіт до "Луни", тож, можливо, незабаром отримаємо відповідь."
Тож четверо членів "Кімнати № 10" насолоджувалися короткою перервою, схваленою магістратом.
Через два дні до кабінету Горо надійшла звістка. І "Кімнату № 10", і "Драконячу щелепу" викликали до великої конференц-зали. Фольклорист Ларшата, який уже повернувся з Кайладі, сидів поруч із Горо.
"Ми отримали повідомлення з королівської столиці. Наразі вони не надсилатимуть жодних офіційних підкріплень. Натомість уряд звернеться по допомогу до гільдій авантюристів у Луні та Кайладі. Іншими словами, ці два міста відправлять додаткових авантюристів."
Це означало, що до Кони прибудуть висококласні авантюристи. Передбачення Амона виявилося правильним. Він енергійно кивнув. Нільс виглядав трохи розчарованим.
Однак одна людина залишалася цілком непереконаною. Звісно, це був не член "Кімнати № 10", а ватажок і мечник "Драконячої щелепи".
"Та ні за що! Це наша робота. Ти справді думаєш, що ми просто дозволимо цим запізнілим вирвати це з наших рук?! До того ж запізнілим з іншого міста! До біса це!"
Я розумію, як ти почуваєшся, але таке не варто говорити в присутності клієнта. Навіть Рьо, з його мізерним досвідом у справах авантюристів, розумів, що чоловік допустив промах. Можна було лише уявити, що думали інші троє з "Кімнати № 10".
"Догоне, стеж за язиком. Це рішення королівського уряду, прийняте кимось, хто стоїть ще вище за нас у селі - вашими клієнтами. Фактично це рішення королівської родини. Ти розумієш, що протистояти королівській родині означає вчинити держ зраду?"- сказав Горо тихим, докоряючим тоном, якого члени "Кімнати № 10" ще ніколи не чули.
Навіть Догон, здавалося, злякався, почувши слова "державна зрада",- його обличчя зблідло до хворобливого відтінку. Проте він відчував, що мусить щось сказати. Опинившись у безвихідній ситуації, він вирішив, що так далі йти не можна. І саме в його дитячому запереченні й крилася проблема.
"Б’юся об заклад, ці покидьки з Луни брешуть як сиві коні, що ті комахи - какодемонічні комахи чи що там ще! Вони просто намагаються виставити себе в кращому світлі й приписати собі заслуги! Як ми можемо вірити чомусь із того, що вони кажуть?!"
Четверо членів "Кімнати № 10" одночасно ковтнули слину. Вони не були роздратовані й не мали бажання сперечатися. Вони просто знали, що…
"Саме я визначив цих істот як какодемонічних комах",- втрутився Ларшата. "Якщо тобі так хочеться знати, я - головний фольклорист центрального храму."
"Т-Тоді ти змовився з ними, щоб вигадати цю нісенітницю!"
Це абсолютно абсурдно, Догоне... Хотя, мабуть, це цілком природно для загнаної в кут тварини - накидатися з лайкою. Рьо подумки помолився за нього.
"Так, я - священик. Однак я також віконт Ларшата Дево. Тепер ви розумієте? Це означає, що я - дворянин. Тож раджу вам стежити за тим, як ви зі мною розмовляєте."
"Дворянин",- пробурмотів Догон, приголомшений. Інші четверо членів "Драконячої щелепи" також замовкли. У конференц-залі запала тиша.
Через деякий час заговорив магістрат Горо.
"Ми збережемо статус-кво, доки не прибуде додаткова допомога з Луни та Кайладі. Подальші дії залежатимуть від того, хто саме прибуде, тож я вирішу тоді. Прошу обидві сторони поки що залишитися в селі. Оскільки ваше перебування тут подовжилося, ваша винагорода буде відповідно збільшена."
Члени "Кімнати № 10" подумки стиснули кулаки. Інші, звісно, нічого не сказали.
На цьому засідання завершилося, і, як завжди, Горо запросив їх випити з ним кави після засідання. Як завжди, п’ятеро членів "Драконячої щелепи" відмовилися й покинули конференц-зал.
Прим. Ред.: господи які ж вони реально уйобки просто... я нее пам'ятаю щоб було гидко від когось і зперсонажів. Просто піздос.