"Абель, ти серйозно?"
"Звісно. Один удар."
Вони стояли у внутрішньому дворику елітного готелю "Золота Хвиля", де члени "Багряного Меча" регулярно зупинялися під час перебування в місті Луна. Рьо та Абель стояли один навпроти одного: другий - готовий завдати удару своїм червоним, сяючим мечем, а перший - з нахмуреним чолом.
"Ти ж не забув, що я - маг, правда?"
"Ні, і саме тому."
Абель дихав рівно й розмірено, коли говорив, налаштований покінчити зі своїм другом.
"Абель, я помилився! Пробач мене!"
"Ніяких виправдань! Готуйся, Рьо!"
"Урк… Мабуть, у мене немає вибору. Крижана стіна."
"Ось тобі! Мечова техніка: "Пронизуючий пік."
Блискавичний крок і швидкий удар. Тріск.
"Неможливо!"
Новопридбана Абелем техніка володіння мечем пробила крижану стіну Рьо. "Пронизуючий пік" був вдосконаленою версією "Повного проколювання". Навіть Абель, мечник виняткової майстерності, лише нещодавно навчився вправно нею користуватися.
Дивлячись, як розбивається його крижана стіна - його гордість і радість - Рьо в шоці впав на коліна. Абель тим часом гордо стояв, здійснивши те, що здавалося неможливим. Їхні контрастні образи були прямим відображенням не лише результату їхнього бою, а й різниці в їхньому дусі.
"Я й уявити не міг, що меч справді зможе її пробити...",- сказав Рьо, ударивши долонею по землі.
"Ааа, приємно бачити плоди своєї праці, еге ж?"- сказав Абель, насолоджуючись своїм успіхом у освоєнні нової варіації "Повного проколювання", яка раніше не змогла навіть подряпати крижану стіну його друга.
Простіше кажучи, він викликав Рьо, щоб перевірити силу своєї нової техніки. Кілька разів впавши на землю, Рьо підвів голову й підвівся, а на його обличчі відбивалася рішучість.
"Абелю, зроби це ще раз. Точно так, як щойно."
"Е? Нізащо. Ти ж знаєш, що виконання мечових технік одна за одною лише виснажить мене."
"Ніяких виправдань! А тепер відчуй на собі жах, яким є крижана стіна! "10-шарова ламінована крижана стіна."
У ту мить, як Рьо промовив заклинання, з’явилася крижана стіна - тільки це була особлива версія, яка поступово наростала, потовщуючись шар за шаром, аж поки… аж поки вона не атакувала Абеля!
"Гей, ти, дурень!"- Абель відскочив убік. -"Припини! Ніби я зможу пробити цю потвору!"
Зрештою, він запросив Рьо на вечерю в "Золоту Хвилю". Все добре, що добре закінчується.
"Я здаюся. Я вже навіть рухатися не можу..."
Неминуче Рьо забронював номер у "Золотій Хвилі" й залишився там на ніч. А чого ще він міг очікувати після того, як з’їв стільки їжі, що вистачило б на чотирьох людей...?
***
Після хаосу в королівській столиці Рьо повернувся до свого упорядкованого життя в Луні. Іноді Абель використовував його як піддослідного для випробування своїх нових умінь, але навіть це не надто порушувало згадане упорядковане життя. Вранці він присвячував себе алхімії та магії. Пополудні він спарингувався із Серою на тренувальному майданчику лицарів. А ввечері він вечеряв, приймав ванну, а потім ще деякий час займався алхімією та магією аж до сну...
Іноді Сера з’являлася вранці без попередження й читала книги в його вітальні. У такі дні вони разом обідали в одному зі своїх улюблених закладів, наприклад у "Ситій станції", а потім прямували на тренувальний майданчик. Ось так і минали його дні.
Під час перебування в столиці він багато чого навчився у Кеннета, геніального алхіміка. Після повернення до Луни Рьо з головою поринув у вивчення алхімії. І результати...
"Хе-хе-хе. Нарешті воно моє!"
Він навіть не усвідомлював, наскільки зловісно звучав його регот.
"Що таке, Рьо?"- Сера дивилася на нього з подивом.
"Сера, вийди зі мною на вулицю й поглянь, будь ласка",- сказав він.
Тож вони вийшли.
"Післяобраз 8."
Коли він промовив заклинання, приблизно за тридцять метрів з’явилися вісім двійників Рьо.
"Ого! Тебе аж вісім!"
"Я спробував спроектувати себе в повітря за допомогою водяної пари та крижаних частинок - і це спрацювало! Тож проблема не в цьому..."
У його свідомості з’явився образ.
"Паряче магічне коло."
Навколо нього утворилося вісім магічних кіл, перпендикулярних до землі й спрямованих на післяобрази. Потім він вистрілив "Крижаним Списом" з кожного кола в бік кожного післяобразу.
"Ооо!" Сера, яка ніколи раніше не бачила нічого подібного, була вражена цим фантастичним видовищем.
Рьо виглядав задоволеним плодами своєї праці.
"Яка чудова магія, Рьо!"
"Чи не так? Зачекай...? Ти сказала "магія"? Але... це ж мала бути алхімія..."
"Алхімія? Боже, невже? Хм, тоді це техніка, якої немає в моєму арсеналі. Проте, це просто чудово!"- сказала вона, променисто посміхаючись.
Тепер він сам не був упевнений, чи те, що щойно зробив, було магією чи алхімією... У будь-якому разі, Сера посміхнулася й похвалила його за це. Такий уже був Рьо.
На Фі загальна алхімія - це наука про магічні явища, що виникають завдяки магічним формулам і магічним колам. Алхіміки вигравіювали обидва методи на своїх інструментах, але... судячи з усього, Рьо цього не зробив. Мине деякий час, перш ніж він це усвідомить.
До речі, йому нарешті вдалося створити магічне коло, здатне вистрілити один "Крижаний спис"… Він уже деякий час створював їх без кіл, тож його бойова сила анітрохи не зросла. Навіть трохи. Але його це цілком влаштовувало. Бути крутим - або чудовим, у очах Сери - коштувало набагато більше!
Того вечора Рьо вперше за довгий час вирушив до гільдії шукачів пригод. Минув приблизно місяць від його останнього візиту, який відбувся того дня, коли він і Абель повернулися до Луни. Вони завітали туди разом, склали звіт - і на цьому все.
На його жаль, по дорозі він не зайшов до кіоску з млинцями. Власник згорнув справу ще до його повернення до Луни.
Після того як Ніна налила їм чаю й пішла, Г'ю сказав: "Є лише одна причина, чому я попросив тебе прийти, Рьо". Тихіше він продовжив: "Я продав останні магічні камені".
Він посміхнувся дивною, тривожною посмішкою. Навіть Рьо, звиклий до примх Г'ю, відчув занепокоєння.
"Це зайняло деякий час, бо ми продавали їх таємно, оскільки ви, хлопці, хотіли зберегти свою участь у цій справі в секреті",- Г'ю простягнув йому аркуш паперу. -"Ось остаточна сума, яку ми перекажемо на твій рахунок". Сума, вказана на аркуші, становила…
"О-одинадцять цифр…?"
…значно більше десяти мільярдів.
"Ага. Звісно, це вже після вирахування податків і комісій. І, звісно, це не включає частку Абеля. Досить солідна сума, еге ж?"
Г'ю відкинувся на спинку крісла, виглядаючи цілком і безсоромно самовдоволеним.
"Я не очікував стільки… На це я міг би жити як король цілий рік!"- пожартував Рьо.
"Чорт, хлопче, скільки ти плануєш витратити?"- у відповідь зауважив Г'ю.
"Ну... якщо я не буду будувати корабель, цього мені вистачить надовго."
"А що це за корабель?"
"Розумієш, я бачив один чудовий в Уайтнаші й..."
"Аааа. Не хочу тебе розчаровувати, але для цього тобі знадобиться ще одна цифра",- сказав Г'ю, зітхнувши й похитавши головою.
"Нііі..."
"Я знаю, про який корабель ти говориш. “Дощовий стрілець”, так? Його будівництво коштувало триста сімдесят мільярдів флоринів."
"Це… дорого."
"І справді."
Тоді вони обоє одночасно зітхнули. Такі кораблі не будують звичайні люди, як вони.
Оскільки Рьо проїхав аж сюди і тепер мав ще більше вільних грошей, він вирішив побалувати себе, як ви, мабуть, вже здогадалися, пообідавши в їдальні гільдії. Година пік вже минула, і під час вечері там було чимало людей. Поки він шукав місце, щоб сісти, хтось помітив його здалеку й помахав йому рукою. Це був Амон із кімнати № 10. Звісно, Нільс та Ето також сиділи за тим самим столом.
"Сьогодні ввечері тут так багато людей"- зауважив він, сідаючи за стіл.
"Рідко бачимо тебе в гільдії, Рьо",- відповів Нільс, їдячи сьогоднішню спеціальну страву.
"У певному сенсі, авантюрист, який майже не з’являється в гільдії авантюристів, теж досить дивовижний",- сказав Ето з посмішкою. Він їв смажені курячі шашлики.
"Ну, у мене була зустріч, тож…"
Рьо замовив страву дня.
"Ти завжди сидиш вдома, займаючись алхімією, Рьо."
Амон замовив піцу, яка, судячи з усього, була новинкою в меню.
"Це піца?"
Рьо придивився уважніше. Адже прямо перед Амоном лежала, без сумніву, піца… до того ж у стилі "Маргарита".
"Так. Я вирішив спробувати, оскільки її щойно додали до меню, і вона смачна. Судячи з усього, вона дуже популярна в Імперії, і нарешті привернула увагу й тут, у Луні."
Амон відрізав восьму частину піци й простягнув шматок Рьо. Той вдячно відкусив шматочок. Це була, без сумніву, піца "Маргарита"! Більше того...
"Фантастика!"- вигукнув Рьо.
"Правда ж?! Гадаю, вона стане хітом серед усіх мешканців міста",- Амон завзято кивнув на знак згоди.
"Бачиш, Рьо, ми на кілька днів поїдемо у справах."
Саме тому вони вирішили повечеряти в їдальні гільдії, яка славилася тим, що там і смачно, і дешево. Звісно, це змусило Рьо замислитися, як вони зазвичай харчуються...
"Зазвичай ми готуємо собі самі",- сказав Ето з багатозначною посмішкою.
Рьо усвідомив, що готувати їжу самостійно, мабуть, найекономічніше, оскільки вони разом орендували будинок.
"Ми вирушаємо до села Кона, що за день ходу звідси",- пояснив Амон.
"Кона..." - Рьо не зміг стримати реакції. Сама згадка про це нагадала йому про гавайську каву "Кона".
Коли він був на Землі, у нього не було жодних хобі, але він любив каву й пив різні сорти залежно від дня та настрою. Через це він, навіть не усвідомлюючи цього, став вибагливим до кави, і гавайська "Кона" була однією з його трьох улюблених сортів. Батько Рьо встановив еспресо-машину, виготовлену компанією з назвою, схожою на ім’я мандрівника Делонга. Втім, можливо, на нього вплинула любов сина до кави. І ця машина готувала неймовірно смачну каву… сама по собі! Чудеса автоматизації!
"Так. Це село, де вирощують зерна, з яких готують напій під назвою "кава"."
"Кава "Кона"!"- вигукнув Рьо, і його реакція на цю додаткову інформацію була ще більш емоційною.
На обличчі Нільса промайнув хитрий вираз: "Рьо, останнім часом кавові дерева заразилися дивними комахами, і в селі відбуваються дивні речі. Оскільки завдання було відкрите для представників рангів D і E, ми його прийняли, але…"
Мечник і лідер трійці навмисно зробив паузу.
"Але?"- підказав Рьо, клюнувши на приманку.
"Село надіслало запит не лише до "Луни", а й до "Кайладі", і одна з їхніх груп рангу D теж погодилася…"
"Тоді хіба це не означає, що гільдії попросять село відкликати одне із замовлень?"- відповів Рьо, згадавши правила щодо замовлень.
"Зазвичай так, але вони домовилися, що належним чином оплатять обидві групи, бо хотіли, щоб проблему вирішили якомога швидше й ефективніше. Обидві гільдії зробили виняток для Кони, оскільки вона стала відомою завдяки своїй каві."
"Ого. Це ж неймовірна політична сила",- здивовано вигукнув Рьо.
Він вважав, що село - це затишне й ідилічне місце, але, можливо, помилявся. Зрештою, їм вдалося переконати не одну, а дві гільдії погодитися на їхні умови.
"Але завдяки цьому ситуація раптом перетворилася на протистояння між гільдіями…"- зітхнув Нільс.
"Коли ми погодилися на це прохання, все було зовсім не так. Важко повірити, що все змінилося так швидко - всього за один день...",- додав Ето, на обличчі якого відбивався занепокоєний вираз.
"Коротше кажучи: це битва, яку ми не можемо собі дозволити програти, розумієш?"
"Я цілком розумію! Життя іноді так складається, чи не так?"- співчутливо сказав Рьо. Були битви, які просто не можна було собі дозволити програти.
"Судячи з усього, кава, яку там можна випити, особливо смачна." Отримавши цю інформацію, Нільс для впевненості додав ще одну аргументацію.
"Готовий побитися об заклад, що так і є!"
Рьо виглядав щасливим, уявляючи собі смак, запах і сам вигляд тієї кави.
"То що скажеш, Рьо?"- запитав Нільс, дотискаючи. -"Хочеш теж приєднатися?"
"Так, я б хотів."
Він не знав, що в ту мить Нільс, Ето й Амон під столом стиснули руки в тріумфальні кулаки. Тріо з власного досвіду знало, що більшість завдань проходять набагато гладше, коли Рьо супроводжує їх. А цього разу, з якоїсь причини, це перетворилося на змагання з іншою гільдією. Поразка не була варіантом. Члени групи Кімнати № 10 зітхнули з полегшенням, оскільки їм вдалося залучити несподіваного й потужного гравця на підміну.