"Ваша Величносте, я хотів би порадитися з Вами щодо леді Фіони та Оскара...",- почав прем’єр-міністр Ганс Кірхгоф у кабінеті імператора Руперта.

"Так, Фіона досить вправно навчилася користуватися "Вороном." Нещодавно я вперше за довгий час спостерігав, як вони тренуються. Не тільки її майстерність володіння мечем покращилася, а й робота ніг стала швидшою. Легенди кажуть, що "Ворон" наділяє майстра, якого визнає гідним, спритністю, подібною до вітру. Подумати тільки, що це справді правда... Я сам ніколи цього не відчував. Хоча це й не дивно, зважаючи на те, що Оскар її тренував." Руперт звучав задоволеним.

Навіть коли він говорив, його руки продовжували рухатися, підписуючи один документ за іншим. Звісно, він не підписував навмання. Він відкладав усе, щодо чого мав сумніви або що хотів підтвердити, маючи намір пізніше викликати відповідних прохачів для обговорення.

"Так, безумовно... Однак серед дворян зростає невдоволення."

Вперше Руперт зупинився і подивився на Ганса, який тримав у руках гору паперів, які йому доведеться підписати пізніше. Вся ця паперова робота в поєднанні з цією несподіваною новиною зіпсувала йому настрій.

"Розкажи докладніше",- сказав Руперт. "Чим саме вони незадоволені?"

"Ну, якщо сказати просто: вони вважають неприйнятним, що хтось такого низького походження займає місце поруч із Її Високістю..."

"Вони мають нахабство використовувати його так званий статус проти нього? Оскар набагато благородніший за будь-якого з їхніх нікчемних нащадків."

"Дійсно, манери, яких він навчився від барона Люка Ротко, хай спочиває з миром, та освіта, яку він здобув під опікою леді Марії, разом із його статурою та привабливою зовнішністю роблять його досить привабливим молодим чоловіком."

Руперт енергійно кивнув на знак згоди.

"Очевидно, - продовжив Ганс, - що половина нарікань дворян походить від їхнього бажання видати своїх синів заміж за леді Фіону."

"Шлюб? Тільки через мій труп. Ні, насправді - через трупи всіх чоловіків, які вважають себе гідними моєї принцеси. Вони стануть точильним каменем для мого меча!"- пробурмотів Руперт.

Ганс знав з їхньої тривалої дружби, що імператор був більш ніж наполовину серйозний.

"Зачекай. Ти щойно сказав "наполовину", так? А що з іншою половиною?"

"Шляхетні жінки, які хочуть зробити Оскара своїм чоловіком або коханцем..."

"Аааа..."- зітхнув Руперт і зрештою змирившись потер лоб. "Ну, не можна заперечувати, що він виглядає як справжній шляхтич. Не враховуючи питання його повсякденного життя, він ніколи не виступає публічно, і хлопець надто мовчазний для власного ж блага. Як не дивись на нього, я не розумію, що в ньому бачать жінки."

"Мабуть, темряву. Їх це приваблює."

"Гм."

І Ганс, і Руперт похитали головами.

"У будь-якому разі, я ненавиджу, коли вони називають його низькородним і негідним, хоча він є зовсім іншим. Зрештою, він - маг, здатний самотужки здолати віверну. І то одним ударом. Тож, звісно, я попросив його стати вчителем Фіони."

"Я цілком згоден, Ваша Величносте."

Руперт на мить замислився. "Я розглядаю можливість надати Оскару титул у майбутньому."

"Я так і думав."

"О, то ти знав?"

"Я вже знаю, як працює ваш розум, мій Імператоре. Ви чекаєте, поки він досягне повноліття, так?"

"Так. Якщо я правильно пам’ятаю, йому не так давно виповнилося вісімнадцять."

"Так. Залишилося тільки, щоб він досяг чогось великого, бажано раніше, ніж пізніше."

"Дійсно. Я щось придумаю."

Оскар, звісно, не мав уявлення, що така розмова відбувається в кабінеті імператора. Для нього сьогодні був ще один день навчання магії та фехтування з принцесою Фіоною.

"Майстре, я вже вмію те, над чим ви вчора казали мені попрацювати."

Фіона показала йому два "Пронизливих вогні", що витали в її правій руці.

"Ваша Високосте... Як я вже багато разів казав, будь ласка, перестаньте називати мене "майстром." Просто називайте мене Оскаром."

"Ні, ви мій вчитель, і крапка. Якщо я звертатимуся до когось на ім’я, я можу занадто захопитися і перестати слухати. Отже, гадаю, краще називати вас "Майстром", щоб завжди пам’ятати про повагу до вас."

Минуло два роки з того часу, як Оскар став наставником Фіони, і це була розмова, яку вони вели майже щодня. Вона слухала його майже в усіх інших ситуаціях, але коли справа стосувалася його імені, вона вперто наполягала на тому, щоб називати його "Майстре."

"Ваша Високосте, ви відвідаєте Марію сьогодні ввечері, так?"

"Так. Сьогоднішній салон буде невеликим, серед інших гостей будуть лише Берта та Елла. І не забудьте, Майстре, ви приєднаєтеся до нас на вечерю."

"Я пам’ятаю. Однак останнім часом місто стало особливо небезпечним, тому я попросив додаткову охорону."

"Через вуличного маніяка, хм…",- пробурмотіла Фіона, нахмурившись.

Протягом останнього місяця хтось влаштовував безлади в імперській столиці вночі. Вуличний маніяк. Злочинець, як правило, нападає на людей, які йдуть самі, тож ймовірність того, що на Фіону та інших, яких супроводжують охоронці, нападуть, була невеликою. Проте чим більше охорони, тим краще.

Віконтеса Шондра, Берта Ілкнер, та баронеса Реутер, Елла Кеттлер, гостювали у Марії, але як імперська принцеса Фіона не могла зробити того самого. Якби вона провела ніч десь не вдома, поширилися б чутки... А що ще важливіше, її батько, імператор Руперт, не дозволив би їй цього. Навіть у Марії.

"Нам треба підготуватися, тож давайте закінчимо післяобіднє тренування трохи раніше."

"Так, майстре."

***

Салон завершився мирно, й Оскар та Фіона сіли в карету, щоб повернутися до імператорського замку.

"Я досі не можу повірити, що Марія думала про заснування школи",- зауважила Фіона. Це було найдивовижніше, про що вона дізналася сьогодні ввечері. "Вона хоче приймати не лише аристократів, а й купців та простолюдинів... Звісно, школа буде побудована на території Кулкової."

"Мабуть, тому що в столиці було б занадто багато ускладнень."

Головною темою розмови на сьогоднішньому салоні було бажання Марії заснувати школу.

"Вона сказала, що їй подобається спостерігати, як люди розкривають свій повний потенціал, і це стосується й нас..."

"Що ж, ви надзвичайно виросли, міледі."

Фіона почервоніла, збентежена словами свого наставника.

У цю мить повітря розрізав пронизливий крик.

"Це був крик?"

Звук лунав недалеко від карети. Оскар і Фіона одночасно виглянули у вікно. Десь удалині хтось впав. Біля них стояв ще хтось, але, побачивши, що наближається карета та ескорт верхи, втік.

"Ми почнемо переслідування. Лорде Оскаре, будь ласка, захистіть принцесу",- сказав Гереон, капітан гвардії.

"Зрозуміло",- відповів Оскар.

Четверо з шести вершників, включаючи Гереона, кинулися в погоню за чоловіком. Коли карета доїхала до того, хто впав, Оскар вискочив з екіпажу й кинувся до нього. Рана від меча була глибокою, сягала аж до кістки. Побачивши це, Фіона також вийшла й стала поруч з Оскаром, одразу ж почавши промовляти заклинання.

"Зцілення. Зцілення. Зцілення."

Заклинання "Екстра- Зцілення" вилікувало б його за один раз, але воно споживало занадто багато мани. Тому зазвичай замість нього використовували кілька разів заклинання "Зцілення", за винятком випадків відновлення втрачених частин тіла. Рана швидко зажила, і разом з цим дихання чоловіка стабілізувалося. Однак кров, яку він втратив, не повернулася, незважаючи на швидке лікування Фіони.

За кілька хвилин потерпілий розплющив очі.

Побачивши це, Оскар запитав: "Ви мене розумієте? Ви вже зцілені. Скажіть нам, де ви живете, щоб ми могли вас туди відвезти."

Вони перебували в районі аристократії. Ця дорога з’єднувала імператорський палац із столичною резиденцією маркізи Кулкової й була облямована маєтками численних високопоставлених аристократів. Судячи з одягу, потерпілий, ймовірно, був членом обслуги одного з сусідніх аристократів.

"Я… я працюю на маркіза Мейзеля…"

"Більше нічого не кажи. Відпочивай."

Почувши те, що йому було потрібно, Оскар підняв його й посадив у карету. Зазвичай слугам заборонялося їздити в каретах, не кажучи вже про карету, що належала імператорській принцесі. Хоча за це їх могли суворо покарати, Оскар не вагався, а Фіона сприйняла це як належне. Навіть решта лицарів, що її охороняли, нічого не сказали. Вона оточувала себе лише хорошими людьми - тими, хто розумів, як все влаштовано, і дозволяв собі піддаватися впливу щоденних слів та вчинків дванадцятирічної принцеси.

Однак Оскара турбувало ще щось. Лиходій був кремезним чоловіком, приблизно такого ж зросту, як і Оскар - 185 сантиметрів. Він був одягнений у плащ, що покривав його з голови до ніг, а обличчя було приховане тканиною. Незважаючи на це, Оскар встиг помітити ледь помітний проблиск оголеного меча. Це був лише відблиск у місячному світлі, тож він не міг бути впевненим, але меч виглядав так, ніби його викував його майстер Расан, а його батько Сна ним володів.

"Не може бути...",- тихо промурмотів він, ніби чіпляючись за свої сумніви.

Головний маєток маркіза Мейзеля розташовувався дуже близько до місця нападу. Коли його мешканці почули, що принцеса Фіона особисто привезла пораненого слугу, це викликало величезний переполох. Сам маркіз вийшов до входу, щоб подякувати їм і запропонувати гостинність на ніч. Вони ввічливо відмовилися і попросили його якомога швидше повідомити палац про стан пораненого.

Покоївки свідчили, що й Оскар, і Фіона виглядали виснаженими, коли прибули до замку - можливо, частково тому, що вуличному вбивці вдалося позбутися Гереона та інших охоронців, які його переслідували. Гереон, капітан охорони, залишився позаду.

*

"Гансе, я прийняв рішення."

"О?"

Навіть Ганс, справді компетентна людина, не міг передбачити, що саме вирішив імператор Руперт, спираючись лише на ці слова. Варіантів було надто багато.

"Це стосується Оскара."

"Розумію."

Навіть Руперт розумів, що одного лише "Я вирішив" було б недостатньо, щоб донести суть, тому він не розлютився безпідставно і не сказав чогось на кшталт: "Чому ти не розумієш?!"

"Незабаром відбудеться бойовий турнір, чи не так? Давай відправимо його туди."

"Дійсно, п’ятирічний турнір відбудеться наступного місяця… Звісно, магія дозволена, але хіба фізичні класи не мають переваги? Це все ж ближній бій. А Оскар - маг."

"З ним усе буде гаразд. Я кілька разів бачив його тренувальні бої з Фіоною, і він легко може протистояти її майстерності у володінні мечем, а завдяки Ворону вона стала швидшою, хоча меч, як завжди, трохи коротший. Я не заперечую, що перемогти може бути важко, але навіть вхід до четвірки фіналістів значно підвищить його авторитет і заткне рота тим нестерпним аристократам. Деякий успіх там, у поєднанні з його досягненнями до цього часу, має бути достатнім, щоб ми зробили його баронетом, чи не так?"- сказав Руперт.

Ганс задумався на мить. "За звичайних обставин я б погодився, але це п’ятдесята річниця турніру. У ньому беруть участь люди з усіх Центральних провінцій, впевнені у своїх силах."

"Та ти, мабуть, жартуєш..."

Імператор Руперт VI був відомий своєю винятковою мудрістю. Однак він не знав багато про бойові турніри.

*

"Якщо Ви накажете, Ваша Величносте, Ваша воля буде виконана."

"То ти згоден взяти участь?"

У кабінеті імператора Руперт і Ганс сиділи на дивані навпроти іншого, на якому сиділи Оскар і Фіона. Руперт щойно попросив Оскара взяти участь у бойовому турнірі. У юнака не було особливих причин відмовлятися, тож він погодився. Але...

"Батьку, мені це не подобається",- втрутилася принцеса.

"Фі-Фіоно, любо?"- голос Руперта підвищився на тон, незважаючи на те, що він був і її батьком, і імператором.

"Я розумію, що ви записуєте Майс… Оскара… на турнір, щоб додати престижу його репутації та заспокоїти нарікання тих дворян, але… Він чудовий вчитель, якому це не потрібно. Мої успіхи мають бути достатнім доказом. Було б інакше, якби їхні претензії мали під собою підґрунтя, але вони просто скиглять. Я просто не можу погодитися на те, щоб підтверджувати таку нісенітницю й відволікати час від наших тренувань."

"Н-Ні, це не так..."

Дванадцятирічна дівчинка щойно риторично перемогла того самого імператора, мудрість якого наводила страх на всі Центральні Провінції. Однак у будь-яку епоху та в будь-якому світі слабким місцем батька є його дочка. Повна втрата репутації, можливо, була неминучою.

"Звісно, я не сумніваюся, що Оскар переможе. Але він теж людина. Іноді він у хорошій формі, а іноді - ні. Що ти будеш робити, якщо він буде у поганій формі, втратить самовладання і не зможе посісти високе місце? Шляхетні можуть сказати: "Я ж казав." Чи можеш ти уявити, як я почуватимуся, втративши свого вчителя через щось таке?!"

"Е-е, ну..."

"А ти, Гансе! У батька немає часу займатися такими дрібницями. Твоя роль як прем’єра - вирішувати такі дрібниці, щоб він міг зосередитися на речах, життєво важливих для нації як імператор. Чи я помиляюся?"

"Ні, все так, як Ви кажете, Ваша Високосте." Ганс розумів ризик підвищення своєї цінності через бойовий турнір, тому повністю погоджувався з думкою Фіони. Масштаб цього турніру, присвяченого п’ятдесятій річниці, та величезна кількість учасників означали, що пробитися до вершини буде набагато складніше. Незалежно від того, наскільки сильним був хтось, втома від послідовних боїв могла стати на заваді.

Оскар уже був магом найвищого класу, і його майстерність у володінні мечем була досить вражаючою. Але йому все ще було лише вісімнадцять років. Щодо досвіду, він неминуче поступався іншим учасникам.

Чим більше досвіду ти маєш, тим легше зменшити втому від послідовних боїв, а чим менше досвіду ти маєш, тим легше його накопичити. Це істина, яка не змінювалася ніде, ні в минулому, ні в сьогоденні.

Наймолодша дочка імператора Руперта поставила його в скрутне становище, і навіть прем'єр-міністр не зміг запропонувати логічного заперечення. Побачивши це, Оскар гірко посміхнувся про себе. Адже рідко доводилося бачити, як ключові фігури Імперії зазнають поразки від дитини.

"Ваша Високість, дякую за турботу. Однак я хотів би взяти участь у турнірі."

"Оскаре?"

"Він проводиться раз на п’ять років, і цього року - ювілейний, п’ятдесятий турнір. Справжня унікальна нагода. Мені пощастило, що я досяг віку, коли можу брати участь. Я хотів би випробувати себе. Звісно, лише якщо Ваша Високість дозволить."- Оскар вклонився Фіоні.

"Майстре… Оскаре, я не зупинятиму тебе, якщо це справді те, чого ти хочеш",- сказала Фіона, незважаючи на своє розчарування. "Покажи все, на що здатен."

"Дякую, міледі." Оскар знову схилив голову, цього разу в знак вдячності.

"Д-дуже добре, дуже добре. Так, справді." Руперт усвідомив кмітливість Оскара і вирішив погодитися. Ганс злегка похитав головою, поглянувши скоса на картину. "Я не вимагатиму, щоб ти переміг. Натомість я прошу, щоб ти потрапив принаймні до вісімки найкращих."

"Ваша Величносте, - втрутився Ганс, - вісімка найкращих у пам’ятному турнірі - це нарівні з Дванадцятьма Лицарями Імператора."

Руперт був здивований. Спочатку він хотів, щоб Оскар потрапив до четвірки найкращих, але змінив це на вісімку, вважаючи, що такі очікування є більш розумні. Однак, очевидно, це все одно було високою планкою.

"Ти серйозно?"- запитав Руперт.

"Так."- Ганс серйозно кивнув.

Як випливало з назви, "Дванадцять лицарів Імператора"- це дванадцять лицарів, обраних з усієї Імперії, які безпосередньо служили Імператору. Це була найвища честь і найвище свідчення сили. Це також була посада, до якої прагнули всі імперські громадяни, що жили мечем і магією.

"Батьку, припустимо... припустимо, що, за дуже малоймовірним збігом обставин, Оскар не потрапить до найвищих лав, він і надалі буде моїм вчителем. Ти це гарантуєш, так?"

"З-Звісно! Даю слово." Руперт енергійно кивнув, не витримавши невидимого тиску, що випромінювала Фіона.

Оскар і Ганс посміхнулися, але не дивилися прямо на жодного з членів королівської родини... Дочки справді є найбільшою слабкістю своїх батьків.

*

Того дня Оскар вперше за довгий час завітав до гільдії авантюристів імперської столиці. Мабуть, минуло щонайменше два роки... Він жодного разу не був там, відколи став вчителем принцеси Фіони. Звісно, палац надіслав до гільдії пряме прохання найняти Оскара на посаду вчителя магії принцеси Фіони... Іншими словами, жодних проблем не було.

Здавалося, що зараз у гільдії було набагато більше авантюристів, ніж два роки тому. Однак сьогодні Оскар прийшов не до звичного стійки, а підійшов до тимчасового кіоску з вивіскою: "Стійка реєстрації на п’ятдесятий бойовий турнір." Молодий чоловік оформлював документи, але... він саме посварився.

"Як я вже казав, мені виповниться вісімнадцять у перший день турніру! За офіційними правилами це не має бути проблемою!"

"Я розумію, але, будь ласка, дайте мені хвилинку, я пошукаю точне правило. Ви, бува, не пам’ятаєте його?"

"Е-е-е... Це було... давно, тож ні, я не пам’ятаю..."

Бойовий турнір був відкритий для всіх професій і рас, але було одне обмеження: учасники повинні бути повнолітніми. У Центральних провінціях для людей повноліття наставало у віці вісімнадцяти років. Тому не можна було брати участь у турнірі, якщо ти не досяг цього віку або не був старшим. Очевидно, саме в цьому полягала суть суперечки між чоловіком і реєстратором гільдії.

Хоча це не було його справою, Оскар не хотів чекати нескінченно. "Стаття 76",- втрутився він.

"Що?"- здивовано вигукнули і чоловік, і адміністратор.

"Вибачте, що злякав вас. Я випадково почув вашу розмову. Правило, яке дозволяє учасникам брати участь, якщо їм виповнилося вісімнадцять на перший день турніру, було додано на тридцятому турнірі. Тому ви знайдете його у статті 76, досить далеко в кінці статуту."

"Зачекайте хвилинку... А, ось воно. Тоді ми приймемо вашу заявку. Вибачте за незручності." Реєстратор вклонився молодому чоловікові.

"О, е-е, все гаразд, аби я міг взяти участь..." Молодий чоловік панічно похитав головою, його обличчя почервоніло. Тепер він офіційно був учасником.

"Дякую за допомогу. Мене звати Еміль."

"Я Оскар. Я не зробив нічого особливого, тож не переймайся."

Вони швидко привіталися й розійшлися.

Оскар зайняв місце Еміля біля стійки.

"Ласкаво просимо, і дякую за допомогу раніше."

"Немає за що. Я теж хотів би зареєструватися на турнір."

"Розумію. Вибачте, але чи можу я запитати, чи ви є членом гільдії авантюристів?"

"Так. Власне, цієї",- сказав Оскар.

Реєстратор трохи нахилив голову.

"Що таке?"

"Вибачте, просто... Я працюю тут вже два роки, і не пригадую, щоб бачив вас раніше..."

"А, так. Мабуть, тому що я й справді так давно тут не з’являвся",- Оскар знизав плечима.

"О, розумію. Тоді чи можу я перевірити вашу гільдійську картку?"

"Е-е-е..."

Раніше він завжди носив із собою гільдійську картку як посвідчення особи. Але останні два роки вона йому не була потрібна, тож він її не взяв із собою. Оскільки на турнір міг зареєструватися будь-хто, навіть якщо він не був авантюристом, Оскар не вважав це за необхідне. Очевидно, він був необережним.

"Вибачте... Минуло стільки часу, що я про це забув."

"Ну..."

"Не хочу бути грубим, але я думав, що для участі в турнірі не потрібно бути авантюристом. Я також не пам’ятаю, щоб бачив правило, яке вимагало б пред’явити картку гільдії."

"Ви маєте рацію в обох випадках. Однак, якщо щось трапиться, ми просимо авантюристів пред’явити свої картки гільдії, якщо нам доведеться виплачувати компенсацію або зв’язуватися з іншими. Гадаю, це можна назвати скоріше внутрішньою інструкцією гільдії, а не офіційним регламентом турніру..."

"Це ставить мене в скрутне становище, чи не так..." Оскар почухав голову.

З якоїсь причини всі в палаці вважали його ідеальною людиною, але насправді він мав чимало вад. Наприклад, його розсіяність. Сам Оскар вже давно змирився зі своєю вдачею, бо був таким з самого дитинства.

"Мабуть, мені доведеться повернутися й забрати його..."

У ту мить, коли він це сказав, хтось покликав його ззаду.

"Оскаре, це ти?"

Коли він обернувся, то побачив два знайомі обличчя: Елмера, мечника й лідера "Стрілецької лихоманки", та Заша, яка володів двома мечами.

"Елмер? Заша?"

"Ага, це ж ти. Ти виріс."

"Скільки минуло, два роки? Чув, ти тепер викладаєш для якихось знатних панів. Це правда?"

Елмер і Заша жартома штовхнули його в бік. Вони були раді зустріти в несподіваному місці людину, яку давно не бачили.

"Припиніть, це боляче."

"Справді? Оскаре, це тільки мені здається, чи ти справді став м’якшим?"

"Гей, я думав те саме, ніби він пом’якшав."

Елмер і Заша одразу помітили зміни в Оскарі. Це було цілком природно, зважаючи на те, що минуло два роки з часу їхнього останнього побачення.

"Справді?"

"Так, але, гадаю, це тобі личить." Елмер був щиро щасливий.

"Я теж. До того ж ти гарний, високий, вмієш користуватися магією, а твої навички володіння мечем просто дивовижні... Чорт, навіть коли я це все говорю вголос, мені стає сумно. Ну що ж, що є, те є." Тон Заша ставав дедалі похмурішим, що, зважаючи на все, було, мабуть, неминучим.

"До речі, Оскаре, твоя присутність тут означає, що ти береш участь у турнірі?"- запитав Елмер.

"Так, беру. Але я забув свою гільдійську картку, тож..."- сором’язливо зізнався Оскар.

"А, це зрозуміло. Ти вже давно працюєш там, тож, мабуть, не носиш із собою гільдійську картку. Зачекай, чому палац просто не подав заявку за тебе? Лицарі та інший військовий персонал можуть подавати заявки, не приїжджаючи сюди."

"Я вирішив запізно і пропустив їхній термін. Коли я прийшов, мені сказали, що щось придумають, але я хотів показати себе тут, тож сказав, що подам заявку сам. І ось я тут",- пояснив Оскар з іронічною посмішкою.

Елмер і Заша посміхнулися. Зміна в ньому була очевидною: крижане серце хлопця значно "розмерзлося."

"Зрозуміло. "Гей, тебе звати... Фото, так?"- запитав Елмер у молодого чоловіка за стійкою.

"Так, ви пам’ятаєте, ми - авантюристи класу "В", Елмер і Заша."

"Класу "В"?"- запитально промурмотів Оскар.

"Хе-хе-хе, точно, - сказав Заша. - Ми нарешті це зробили. Хоча минуло лише шість місяців."

"Вітаю." Оскар щиро радів за них.

"Дякуємо",- відповів Елмер.

"Так, Фото, Оскар - це точно авантюрист класу С. Він перестав приходити до гільдії саме тоді, коли ти почав тут працювати... Але тепер він викладач для якогось особливого аристократа."

"Особливого аристократа?"- здивовано запитав Фото.

"Як ти думаєш, кого я маю на увазі, коли кажу про особливого аристократа в Імперії?"

"Зачекай... Ти маєш на увазі в палаці..."

"Тсс! Не кажи цього вголос!"- шикнув Заша.

Фото швидко прикрив рота рукою. Він, здавалося, мав слухняний характер.

"Тепер, коли ти знаєш, ти зможеш перевірити особу Оскара у списку, так?"

"Так. Так, зможу."

"Зачекай секунду. Ти ж адміністратор гільдії, тож напевно теж про нього чув. Це той хлопець, який самотужки переміг віверну",- сказала Заша.

"Що?! Це той Оскар?!"- вигукнув Фото, коли нарешті все зрозумів.

Кілька авантюристів рефлекторно поглянули в його бік.

Заша озирнулася. "Фото, замовкни, добре?"

"Ви-вибач, але... е-е, так, я точно чув про того Оскара. Хіба "Стрілянина" не була з ним, коли він знищив того монстра?"

"Ми просто спостерігали",- сказав Елмер з іронічним сміхом.

Зрештою, Фото перевірив біографію Оскара, включаючи його приналежність, за допомогою товстого списку членів гільдії та без жодних проблем прийняв його заявку на участь у бойовому турнірі.

"Дякую вам обом."

"Та годі, це ж дрібниця."

"Власне, ми теж обидва беремо участь. Тільки молися, щоб нас не звели в пару з тобою, Оскаре."

Заша й Елмер тоді вибухнули сміхом.

"Залежно від кількості учасників, попередні раунди будуть у форматі кількох батл-роялів",- пояснив Елмер.

"Що таке батл-рояль?"

"Десять людей виходять на арену і б’ються, поки не залишиться лише двоє. Це загальна бійка. Ніколи не знаєш, хто на тебе нападе і звідки він з’явиться."

"Іноді люди навіть об’єднуються проти когось сильного",- додав Заша.

Обидва чоловіки брали участь у турнірі п’ять років тому, але програли у попередніх раундах "батл-роялях."

"Зрозумів. Я постараюся."

"Шістдесят чотири найкращі змагаються у плей-оф, тож сподіваймося, що ми всі туди потрапимо, га?"

"І не будь надто суворим до нас, якщо ми зіткнемося у поєдинку."

Заша та Елмер міцно потиснули руку Оскару й повернулися до своєї корчми.

Нарешті піднялася завіса бойового турніру, де Оскар знову зустрінеться зі своєю долею.

*

Місцем проведення турніру став колізей у центрі імперської столиці. Цей величезний овальний комплекс налічував п’ять підземних і дев’ять надземних поверхів. З великою віссю довжиною шістсот метрів, малою віссю довжиною чотириста метрів і місткістю у сотні тисяч людей ця грандіозна споруда була вершиною архітектурних досягнень Імперії.

І це стосувалося не лише архітектури, а й алхімії. Між глядацькими місцями та ареною постійно підтримувалися фізичні та магічні бар'єри. Хоча ці бар'єри принципово не відрізнялися від інших, їхня міцність була вражаючою. Їх ще ніхто не зміг прорвати. Особливо важко було підтримувати твердість фізичного бар'єру, але випробування бар'єрів Колізею показали, що їх неможливо прорвати навіть при багаторазових ударах бойовою навичкою "Повне проколювання".

Усередині комплексу було побудовано дві арени, кожна з радіусом двісті метрів, для попередніх раундів "батл-роялю" та подальших раундів на вибування з шістнадцяти учасників. Саме там також проводилися тренувальні бої. Після визначення вісімки найкращих використовувалася лише одна з арен, і всі погляди були прикуті до неї. За винятком вбивства супротивника, що призводило до негайної дискваліфікації, все інше було дозволено. Така була традиція бойового турніру Імперії.

Турнір мав 250-річну історію, і сама участь у ньому вважалася честю. Навіть проходження відбіркових змагань до шістдесяти чотирьох у раунді на вибування гарантувало, що у вас завжди буде спосіб заробити гроші. Іноді аристократи навіть запрошували вас стати їхніми васалами.

Не дивно, що цей турнір приваблював людей з усієї Імперії, охочих швидко розбагатіти та піднятися на вершину. До того ж, цей турнір, присвячений п’ятдесятій річниці, міг похвалитися призовим фондом, уп’ятеро більшим, ніж зазвичай. Звісно, це привабило авантюристів, лицарів та інших запеклих воїнів, впевнених у своїх навичках, не лише з Імперії, а й з усіх Центральних провінцій. Протягом двох тижнів, що передували турніру, купці розставляли ятки та тимчасові крамниці поза межами майданчика, створюючи жваву атмосферу в імперській столиці ще за місяць до початку турніру.

На п’ятий день турніру на майданчику з самого ранку панувала метушня.

"Імператор справді прийде дивитися?"

"Окрім церемонії відкриття першого дня, зазвичай він з’являється лише на півфінали."

"То це означає, що сьогодні б’ються якісь неймовірні бійці, і тому навіть Його Величність хоче подивитися?!"

"Чорт, ці спекулянти продають квитки за подвійну ціну від вчорашнього дня..."

"Що нам робити? Вбити їх і забрати квитки?"

Жорстокий характер багатьох розмов можна було пояснити чутками про візит імператора. Цього дня у попередніх раундах мав виступити певний чоловік, який, як виявилося, був слугою наймолодшої імператорської принцеси. Але, звісно, широка громадськість про це не знала.

*

"Як все пройшло?"

"Хабар спрацював, тож все більш-менш так, як і очікувалося."

"Добре. Якщо він програє в першому раунді попереднього етапу, його, ймовірно, звільнять зі служби при принцесі."

Тоді дворяни посміхнулися.

Об’єднуватися проти сильного учасника на етапах "батл-роялю" було зовсім не рідкістю. Однак рідко траплялося, щоб до цього долучалися організатори турніру і втручалися в хід поєдинків...

*

"Удачі, Майстре."

"Дякую, Ваша Високосте. Скоро побачимося."

Ця розмова відбулася біля входу до глядацької зони, зарезервованої для імператорської родини. Оскар анітрохи не нервував, але цього не можна було сказати про Фіону. Вона була вкрай схвильована.

Хоча вбивство супротивника означало негайну дискваліфікацію, нещасні випадки все ж траплялися, оскільки учасники билися, використовуючи свою основну зброю. І незважаючи на присутність цілителів, які могли навіть відновлювати кінцівки за допомогою "Екстра-зцілення", ніколи не знаєш, що принесе майбутнє... Так уже влаштовані бойові турніри. До того ж на кону цього особливого заходу, присвяченого п’ятдесятій річниці, стояли неймовірні багатства, статус і слава. Усі билися щосили.

З огляду на все це, Фіона, що й не дивно, нервувала. І Оскар точно знав, що відбувається в її голові.

"Я обіцяю, що повернуся",- сказав Оскар, широко посміхаючись.

Це було б немислимо для Оскара два роки тому...

Коли Оскар прямував до кімнати очікування учасників, Руперт увійшов до розкішної ложі, зарезервованої для імператорської родини.

"Батько, ти запізнився!"

"Н-ні, я не запізнився... До поєдинку Оскара ще є час..."

"Він щойно пішов до кімнати очікування. Я хотіла, щоб ти хоча б накинув йому слово підтримки перед тим..."- Фіона обурено поглянула на свого батька, імператора.

"Е-е-е... А, так, я знаю. Я мав намір прийти раніше, але Ганс приніс мені ще роботу, коли я вже виходив..."

"Він бреше, Ваша Високосте",- сказав Ганс.

Руперт ще більше розгубився. Батькові завжди судилося програвати... Проте, зробивши все можливе, щоб заспокоїти дочку, він сів у імператорській ложі. Звісно, глядачі могли їх бачити, що ще більше підігріло ажіотаж у Колізеї. Могутній імператор Руперт VI був настільки популярний серед своїх підданих, що важко було уявити, що це той самий чоловік, який знітився перед докорами своєї доньки.

"Оскар братиме участь у наступному раунді. Однак... Ваша Величносте, досі відбулися деякі тривожні події..."

"Я не хвилююся. Я повністю йому довіряю",- сказав Руперт, зневажливо махнувши рукою на занепокоєння Ганса. "У будь-якому разі, не витрачай даремно слова. Я добре уявляю, що думають ці кляті паразити." Його губи вигнулися в злісному посмішку.

В одну з численних кімнат очікування всередині Колізею, де бійці мусили сидіти, щоб не бачити своїх супротивників перед боєм на арені, увійшло знайоме обличчя.

"Оскаре."

"Зашо."

Це був Заша.

"Ти в наступному раунді, так, Оскаре? Я через чотири раунди після тебе."

"У такому разі я обов’язково подивлюся твій бій з трибун."

Щойно він закінчив говорити, йому подали сигнал про готовність.

"Наступний поєдинок розпочнеться незабаром, Оскаре. Будь ласка, йдіть за мною."

"Дякую. Побажай мені удачі, Зашо."

"Удачі, чуваче."

Оскар і Заша міцно потиснули один одному руки.

Десять осіб зайняли позиції на рівній відстані одне від одного по краю круглої платформи шириною двісті метрів. Таким чином, все було готово до "королівської битви", яка триватиме, доки всі, крім двох, не втратять боєздатність, тобто доки не буде вибито вісім осіб.

Оскар озирнувся і побачив знайоме обличчя. Вони розмовляли лише раз, але Оскар все одно привітався з ним, оскільки той стояв прямо ліворуч від нього.

"Еміль, так?"

"Так. А ти - Оскар. Ще раз дякую за той день."

Це був Еміль, молодий чоловік, який сперечався з адміністратором у гільдії. Він ввічливо схилив голову.

"Не те щоб я не радий тебе бачити, але... я не думав, що ми опинимося в одній групі."

"Погоджуюся."

Вони обоє гірко посміхнулися.

"Ну що ж, нехай переможе кращий."

"І тобі того ж",- сказав Еміль. Він був ввічливим протягом усієї розмови.

Обом було вісімнадцять років, але Оскар мав зріст понад 185 сантиметрів, тоді як Еміль - приблизно 175 сантиметрів...

"Зараз ми розпочнемо поєдинок у вісімдесят дев’ятій попередній групі турніру. Учасники, ви готові?"- оголосив ведучий. "Почали!"

Відразу сталося щось дивне. Усі на майданчику одразу почали бігти до однієї людини: Оскара.

"Ага",- пробурмотів він, ледь посміхнувшись.

Лише Еміль, зайнявши оборонну позицію ліворуч від нього, здавався не розуміти ситуації. Однак інші вісім явно мали намір розчавити Оскара, що його особливо не турбувало. Навпаки, він був радий, що вони полегшили йому завдання.

Він не вагався б відбиватися від будь-якого супротивника, який вважав його ворогом. Хоча він і знав, що ці бої були, по суті, тренувальними, він відмовлявся нападати на того, хто не напав на нього першим. Але оскільки вони всі вирішили напасти на нього одночасно, йому залишалося зробити лише одне.

Обернувшись, Оскар миттю відрубав обидві руки чоловікові, що атакував його з правого боку.

"Гаааааааххх!"- закричав той, падаючи на коліна.

"Один",- сказав Оскар.

Потім він ще більше повернувся вправо, ухилився від удару наступного суперника, а потім відрубав йому руки.

"Гяаа!"- закричав другий чоловік, падаючи на землю.

"Два",- пробурмотів Оскар.

Потім він націлився на чоловіка праворуч від попереднього, а потім на того, хто стояв праворуч від нього. Рухаючись проти годинникової стрілки, Оскар відрубував обидві руки кожному наступному супротивнику. Як він і очікував, останні двоє об’єдналися, створивши ситуацію "два на одного" проти Оскара, але результат був той самий. Обом відрубали руки... і рефері оголосив їх не здатними до бою.

"Переможці - Оскар та Еміль",- оголосив ведучий.

"Ура!"

З трибун пролунали вигуки. Незалежно від епохи, незалежно від того, наскільки це жахливо, люди завжди з захопленням дивилися, як б'ються інші... Можливо, саме кривавість є привабливою...

"Уф. Я знаю, як це боляче",- пробурмотів імператор Руперт. Він подивився на чоловіків, яким відрубали руки, потім на свою праву руку і скривився.

"Так, Ваша Величносте, памʼятаю як ви колись втратили праву руку."

"Так... і це було страшенно боляче",- сказав Руперт із серйозним виразом обличчя.

"Можу тільки уявити..."- Гансу не залишилося нічого іншого, як погодитися.

До речі, Фіона їх не чула. Все, що вона бачила, - це Оскара, який відповідає на овації на арені... Поки цілителі використовували "Екстра-зцілення", щоб приростити відрубані кінцівки інших восьми учасників, Оскар та Еміль махали натовпу. Еміль, щоправда, виглядав збентеженим.

"Я ж навіть нічого не зробив...",- пробурмотів він, але ніхто його не почув.

На сусідній сцені розпочався новий попередній раунд. На їхній подив, більшість тих учасників також зосередилися на одній людині.

Однак їхня ціль залишалася спокійною, неухильно позбавляючи своїх супротивників можливості продовжувати бій. Вона відрубала руку одному, ногу іншому, а третьому розрізала живіт, при цьому якимось чином оминаючи життєво важливі органи. Ще одного вона просто збила з ніг.

Оскар, спостерігаючи з сусідньої сцени, з широко розкритими від подиву очима дивився на майстерність учасниці. "Неймовірно..." Тоді він щось помітив.

"Це... ельф?"

Неймовірною мечницею виявилася прекрасна ельфійка.

"Типово для ельфа - бути вправним не тільки з луком, а й з мечем. Які жахливі рухи",- сказав Руперт, спостерігаючи за видовищем з трибун. Однак його вираз обличчя був похмурим.

"Ваша Величносте, навіть якщо вона ельф, ми не можемо захопити її під час турніру",- порадив Ганс тихим голосом.

"Ні, я не планую цього робити. Я нічого не маю проти ельфів."

"Справді? Але ваша права рука..."

"Ти правий. Її відрізав ельф. Ельфи - це сила, з якою треба рахуватися, грізні майстри меча та магії. Я, звичайно, волів би не стикатися з ними на полі бою... Я, можливо, не маю жодних докорів сумління, ставлячись до них як до військовополонених, коли це необхідно, але ти знаєш так само добре, як і я, що Імперія не зводить ельфів у рабство. Цей закон існує лише номінально."

Дійсно існував імперський закон, що дозволяв Імперії ставитися до напівлюдей, таких як ельфи, як до рабів, але за останні кілька десятиліть не було жодних записів про поневолення ельфів. Однак, на відміну від інших країн Центральних провінцій, в Імперії були інші злочинці, до яких ставилися як до рабів.

"Очевидно, цей ельф - авантюрист класу В у Королівстві",- сказав Ганс, гортаючи документи в своїх руках.

"Гм. У Королівстві є ельфійське селище, чи не так?"

"Правильно, ваша величносте. Його зазвичай називають "Західним лісом", і воно існує ще з часів короля Річарда, монарха, який відновив Королівство."

"Король Річард, еге ж... То скажи мені: як її звати?"

"Її називають "Сера Вітру."

Під кінець кілька чоловіків, що залишилися, вагалися кинути виклик Сері, бо вона була надто грізною. Тоді вони помітили ще одного чоловіка, що стояв нерухомо. Він стояв обличчям до Сери, на голові мав каптур, а обличчя приховувала маска. Неможливо було розгледіти його вираз обличчя.

Двоє чоловіків, що залишилися, припустивши, що чоловік у масці має бути гіршим мечником, ніж Сера, одночасно кинулися на нього. У мить обом були відрубані руки й ноги - загалом вісім кінцівок. Вони навіть не побачили, як чоловік витягнув меча. Він струсив кров з леза й сховав його в піхви. Знову він повернувся до свого нерухомого стану, ніби нічого не сталося.

Оскар уже залишив свою арену, тож не став свідком майстерності мечника в масці... Однак, якби він це побачив, то був би здивований. Не його технікою, а самим мечем. Можливо, він не був упевнений, коли бачив його у місячному світлі кілька ночей тому, але у сонячному світлі сумнівів більше не було: це був той самий меч, який викував його майстер Расан і яким володів його батько Сна.

Післямова Автора

Вітаю, давно не бачилися. Я - Тадаші Кубо. Дякую, що взяли до рук четвертий том першої арки "Мага Води." Перший том вийшов рік тому, 10 березня 2021 року. Як автор, я дуже радий, що саме через рік мені вдалося випустити цей четвертий том.

Цей том містить два важливі епізоди: "Хаос у королівській столиці" та "Шлях назад до Луни." Перший із них - один із найдовших епізодів у першій частині історії. Крім того, я додав до цього тому багато нового матеріалу, тож він вийшов досить об’ємним...

(Легат: це ще мʼяко сказано, один клятий пролог на 60 сторінок!!!!)

Чесно кажучи, хто б повірив, що щось таке може впасти з неба прямо на палац? Тепер ви знаєте, чому Абель має такий вираз обличчя на фронтиспісі, намальованому Мебару-сенсеєм. Усі подробиці ви знайдете в основній історії, тож тим, хто почав читати з цієї післямови, раджу одразу зануритися в саму суть...

"Маг води" спочатку публікувався на веб-сайті Shosetsuka ni Naro, а тепер зібраний у справжні книги. Я додав від десятків до сотень тисяч символів до кожного тому, щоб читачі, які вже прочитали його в Інтернеті, могли насолодитися історією ще більше (схоже, я буду додавати ще більше в майбутньому...).

Кожного разу, коли я публікую щось на "Shosetsuka ni Naro", я думаю: "Гаразд, це ідеально!" Однак через кілька тижнів або місяців мені спадають на думку нові ідеї та епізоди, які я хочу додати. Я змирився з цією звичкою, оскільки вона, здається, є частиною моєї природи як автора... Втім, переклад у формат роману надає форму всім моїм додатковим ідеям і робить історію ще цікавішою, тож я не міг би бути щасливішим. Хоча я не заперечую, що додавати сто тисяч символів до вже написаного тексту складно, я не можу себе зупинити, бо знаю, що це точно зробить історію ще кращою. Я впевнений, що мої авторські схильності створюють чимале навантаження на редактора, який відповідає за мій робочий графік. Я знаю. Я знаю, але нічого не можу вдіяти - вибачте.

Я хотів би скористатися цією нагодою, щоб подякувати багатьом людям, які підтримали мене у виданні четвертого тому, зокрема редакційній команді, ілюстратору Мебару-сенсею, студії Bay Bridge Studio за дизайн книги, друкарні та іншим.

А всім моїм читачам, безперечно, ваша підтримка є моїм найбільшим джерелом мотивації. Вона дає мені сили рухатися вперед. Сподіваюся, ви й надалі підтримуватимете мене.

Післямова Команди Перекладу

Legat: Ну от і 4 том закінчили далі 5 який уже у процесі перекладу, і він досить цікавий скажу я вам, тому очікуйте)

Deder: Ну ось і закінчився 4 том. Було круто, мені сподобалося що дали дуже багато інформації про всіх ключових персонажів. Але бій з елеонорою- то жесть... я думав що рьо буде ходити з якимось навороченим протезом але он він який взяв і приростив собі руку, хитрий мен)