Падаючий Острів

У кабіні пролунав жіночий крик: "Чорт забирай! Що сталося? Чому ти не можеш це контролювати?!"

"Тому що було виявлено аномалію і двигун підвіски зупинився",- без інтонації відповів чоловік.

Вони обидва виглядали як звичайні люди - за винятком того, що їхнє волосся було фіолетовим, а очі - блакитними, хоча в той момент вони не світилися.

Якби Рьо і Абель були там, вони, можливо, здивувалися б, побачивши людей, які на них напали, або ж просто були б вражені, опинившись на містку плаваючого острова.

Однак поточна ситуація, в якій опинилися двоє в кабіні, була далеко не вражаючою.

"Я вже добре знаю, що виявлено аномалію, Юліусе! Моє питання: чому саме в такому пекельному місці? Ти забув, що це столиця Королівства Найтлі?! Місто, яке вибрав сам Ештон! Отже, аномалії тут просто не можуть існувати!" Жінка, Лівія, відчайдушно намагалася змінити ситуацію, стукаючи по консолі.

"Факти не брешуть, Лівіє",- холодно зазначив Юліус.

Так чи інакше, реальність була жорстокою. Вони керували невеликим плавучим транспортним судном класу "острів" загальною довжиною двісті метрів. Хоча організація, до якої вони належали, вважала його невеликим, його довжину не можна було заперечувати.

Воно виглядало як острів. Насправді плавуче транспортне судно класу "острів" було шматком землі, який було видовбано, обладнано підвісним двигуном, перетворено на корабель, а потім запущено в небо. Тож якщо острів довжиною двісті метрів, що летить у небі, втратив здатність створювати підйомну силу... Звісно, він впаде. Цього не уникнути.

"Крила заклинило! Вони не рухаються, що б я не робила!"- Лівія була вкрай розлючена.

"Ну, він починає обертатися."- Спокійний тон Юліуса залишився незмінним.

Острів повернув праворуч і почав спускатися...

"Готуйтеся до удару!"

"Готові, як ніколи."

І тоді... він впав.

Острів розбився з гучним, гучним гуркотом... Але люди в кабіні не могли його почути через пронизливий звук сирени. Лівія натиснула на консоль один раз, щоб зупинити звук, а потім ще раз, щоб зібрати інформацію.

"Який стан корабля?"- запитав Юліус.

"Зіткнення такого рівня не повинно було пошкодити корпус... Аргх! Тільки ось саме це і сталося з переднім виходом!"

"Це полегшить проникнення сторонніх",- тихо сказав Юліус, встаючи зі свого місця. "Скільки часу знадобиться, щоб знову піднятися в повітря?"

"Хороше питання...",- сказала вона, вже спокійна. "Я б сказала, що приблизно дві години, щоб відключити пошкоджені схеми, підключити обхідний канал і зробити інші необхідні ремонти."

"Зрозуміло. Тоді тим часом я подбаю, щоб ніхто не наближався."

"Будь ласка. Гм? Зачекай..." Лівія подивилася на екран, підключений до пристрою, схожого на перископ. "Це огри?!" - закричала вона. "І орки теж! Що? Як? Це ж королівська столиця, хіба ні? Ви чули щось про руйнування Найтлі? Ні? Тоді чому ці істоти розгулюють тут?"

"Ми тільки нещодавно завершили розслідування в Луні та Вінгстоні. Королівство все ще стоїть на місці."

"Навіть якщо так, ми буквально в самому центрі столиці. Насправді, здається, ми приземлилися на палац... Тепер нічого не поробиш. У будь-якому разі, огри не можуть бути тут нормальним явищем?"

У цей момент Лівія замислилася. Юлій чекав, не промовляючи ні слова.

"Гаразд, у нас немає вибору. Юлію, я дозволяю тобі зняти один рівень своїх пут. Зніми їх ззаду. Ти також можеш взяти з собою помічника. Давай подивимося... Розбуди Друза з кріосну. Ви двоє будете захищати цей корабель." Вона зробила паузу. "Ти маєш моє дозвіл знищити все і всіх, хто наблизиться. Огрів, людей і все, що між ними."

Її тон змінився... на тон вищого офіцера, який віддає накази підлеглому.

"Дуже добре." Він притиснув праву руку до лівої сторони грудей, різко вклонився і прийняв накази.

***

"Це точно має щось спільне з легендами про плаваючі континенти, чи не так?"- промурмотів Рьо.

"Схоже на те",- відповів Абель.

"Цікаво, чи на борту є страшні люди."

"Швидше за все, так",- погодився Абель.

"Я вважаю, що це твоя вина, Абелю."

"Ні, не думаю",- відрізав Абель.

"Хіба ти не знаєш, що вміння визнавати свої помилки - ознака зрілості? Гадаю, тобі краще визнати свої помилки, Абелю."

"Так, я не маю уявлення, про що ти базікаєш, Рьо."

Жартуючи, вони бігли щодуху від центрального храму до королівського замку. По дорозі вони знищували всіх монстрів, яких зустрічали. Чому? Ну, кілька хвилин тому...

***

Як тільки Рьо, Абель і Роман з'явилися на поверхні, перше, що вони побачили, був острів, втиснутий у бічну стіну королівського замку. Коли через кілька хвилин з'явилися решта членів їхньої групи, той самий вигляд змусив їх теж завмерти.

"Рьо і я підемо перевірити, що відбувається в палаці",- сказав Абель. - "Решта захищайте храм."

Священики на поверхні відганяли всіх монстрів, які наближалися занадто близько. Однак, порівняно з потопом під землею, кількість монстрів на поверхні була набагато меншою. Адже більшість з них рухалася на північ.

Ріхія, Лін і Уоррен мовчки кивнули на знак згоди. Всі троє розуміли, чому Абель так поспішав до палацу. Він повернувся до Романа і продовжив.

"Мені шкода просити про це тебе і твоїх людей, Романе, але чи не могли б ви захистити громадян, яким вдалося втекти сюди?"

"Звичайно. Ви можете на нас розраховувати",- без вагань відповів він. Як і слід було очікувати, такий настрій дуже пасував Герою.

Однак лише одна людина, певний маг води, залишалася непереконаною. Перш ніж він зрозумів, його втягнули в екскурсію Абеля до палацу - екскурсію, яка була небезпечною і тривожною, як не крути.

"Абелю, чому ти одноосібно вирішив, що я піду з тобою?"

"Тому що мій батько і старший брат у палаці. Я турбуюся про них, тому мушу йти. І я хочу, щоб ти мені допоміг, Рьо",- чесно сказав Абель, хоча й не назвав, хто саме його батько і брат.

"Ну... Я розумію, що вони, мабуть, у скрутному становищі, оскільки працюють там, а ситуація, очевидно, страшна, тож ми повинні допомогти... Але..."

"Якщо ти мені зараз допоможеш, я пригощу тебе стравою дня в їдальні гільдії."

"У такому разі, у мене немає вибору, так? Звичайно, я допоможу тобі врятувати твого батька і брата! Я був готовий і охочий з самого початку, ти ж знаєш мене. Я завжди серйозний!"

"Гаразд. Якщо ти так кажеш."

Одного спеціального меню дня було достатньо, щоб Рьо запалав бажанням бою.

Так ми дійшли до теперішнього моменту. Дорога, що простягалася від центрального храму до королівського замку, була неймовірно широкою. Рьо і Абель зосередилися на досягненні своєї мети, обганяючи монстрів, що йшли на північ по шляху. Абель розправлявся з гоблінами та орками поблизу, а Рьо займався ограми та скелетами, що були далі.

Абель вбивав більшість з них одним ударом, відрубуючи голови або проколюючи груди, щоб розбити їхні магічні камені. На перший погляд, Рьо, здавалося, майже нічого не робив. Однак при ближчому огляді можна було побачити мертвих монстрів, розкиданих тут і там, з крижаними списами, що стирчали з їхніх грудей.

Абель поглянув на Рьо краєм ока. "Чувак, магія дійсно спрощує тобі життя, еге ж?"

"Гей, я працюю на повну, ясно?"

Комплекс переслідування Рьо змусив його сприйняти жарт Абеля як різку критику. "Працювати старанно - це не створювати враження, що ти старанно працюєш. Це досягати результатів. Якщо тобі вдається зменшити обсяг роботи, необхідний для досягнення результатів, то це просто результат твоїх власних зусиль. Я думаю, що більше керівників повинні це усвідомлювати!"

"Розслабся, друже. Ніхто не думає, що ти лінуєшся." Абель гірко посміхнувся на наполегливість Рьо. Він дійсно не думав нічого подібного. Насправді, він був вражений ефективністю свого друга в боротьбі з монстрами.

"С-Справді? Тоді я радий дізнатися, що ти не бездарний бос, Абелю." Рьо полегшено зітхнув, зрозумівши, що Абель говорив щиро. Він продовжив, навіть не відриваючи погляду від острова, що пронизував замок. "Знаєш, що мене дивує? Ніхто не прийшов подивитися на це дивовижне видовище."

"Ну, звичайно. Ти бачив, яке божевілля відбувається на вулицях?"- відповів Абель, незворушно відрубавши голову орку, що пробігав повз.

"Зловісна столиця, Кришталевий палац..."

"Знаєш... Мене трохи дратує, що навіть я не можу з цим посперечатися." Абель прийняв бурмотіння Рьо без коментарів. Незважаючи на те, що зараз його базою операцій була Луна, він виріс у королівській столиці. Бачити, як її заполонили монстри, було зовсім не весело.

"Я не усвідомлював, що палац так далеко",- зауважив Рьо.

"Тому що столиця величезна. Я б сказав, що він приблизно за два кілометри від центрального храму",- сказав Абель, кивнувши головою.

Оскільки сам замок був величезним, а острів, що пронизав його, ще більшим, його було добре видно навіть з храму. Однак ці два місця розділяла чимала відстань.

"Чим далі ми просуваємося на північ, тим щільнішими стають ці зграї монстрів."

"Так. Це погано, з багатьох причин."

"До речі, Абелю, чим займаються твій батько і брат у палаці?"

"Е-е... А-а. Чому? Чому ти питаєш?"- Абель звучав трохи збентеженим.

"Ну... з огляду на те, скільки тут огів та інших монстрів, я просто зацікавився, чи вони лицарі або охоронці, які змушені боротися з такою складною ситуацією."

"А, так, у такому разі не варто хвилюватися. Бо їхня робота полягає в тому, щоб працювати всередині, тож..."- відповів Абель, а нервовий піт стікав йому по спині.

"О, то вони займаються офісною роботою? Тоді їм пощастило." Рьо енергійно кивнув, показуючи, що все зрозумів.

Абель на мить задивився на Рьо. Світло в його очах свідчило про те, що він вагався, чи розкривати своєму другові всю правду. Він вирішив, що не буде проблеми, якщо Рьо дізнається про все...

Але ця думка зникла майже миттєво, коли в наступну секунду на них накинувся орк.

Тим часом ситуація в королівському замку була ще більш хаотичною, ніж двоє могли собі уявити.

***

"Ч-Чому з-під палацу виходять гобліни..."

"І орки теж!"

"Стривай. Стривай, стривай, стривай. Ти сказав "скелети"?"

"О, ні... О, ні. Огри!"

Кінець "острова" пробив королівський замок аж до підземного сховища. "Чорна куля з димом, що рухається всередині", яка там зберігалася, розбилася, і монстри почали вириватися назовні...

Звичайно, ніхто про це ще не знав.

Друга королівська гвардія, яка охороняла наслідного принца в посольстві монархії Жу, попросила оцінити чорну кулю. Вони спеціально попросили Артура, спеціального радника Бюро королівських магів, але він був на навчанні далеко від королівської столиці. Більшість людей не знали про існування кулі, тому ніхто не міг зрозуміти, що насправді відбувається.

Проте, навіть не знаючи про існування кулі, мешканці міста бачили істот, що виривалися з королівського замку... А монстри, що з'явилися в інших частинах столиці, також почали рухатися до палацу, ніби притягнуті островом, що впав з неба.

У той момент, якби хтось міг простежити за рухами монстрів, він міг би помітити, що вони рухалися у двох різних напрямках - на північний захід від столиці та до палацу.

Однак монстри були не єдиною проблемою, з якою зіткнувся замок. Дійсно, їм також довелося мати справу з падінням острова...

"Віце-капітане, ви впевнені, що нам потрібно лише оточити їх?"

"У нас немає вибору. Нам сказали, що Перша королівська гвардія самостійно проведе рейд на острів..." Віце-капітан Лекс із столичної гвардії відповів на запитання свого підлеглого, злегка похитавши головою.

Роль Першої королівської гвардії полягала в служінні та захисті короля. Ця посада надавала їм напрочуд сильне почуття престижу порівняно з іншими полками. Звісно, всі члени були аристократами або спадкоємцями аристократичних титулів. Звичайно, це не означало, що вони не вміли володіти мечем. Некваліфіковані люди ніколи не могли б стати членами Королівської гвардії. Однак, починаючи з командира, всі члени Першої гвардії зневажали інші полки.

Друга Королівська гвардія, яка мала подібну назву і вважалася захисниками наслідного принца, була зовсім іншою. Хоча багато її членів також походили з дворянських родин, більшість з них були другими синами або нижчими за рангом. Більше того, до Другої гвардії за рішенням наслідного принца входили також і простолюдини. Єдиним критерієм була сила. Однак сам наслідний принц завжди особисто проводив співбесіди з потенційними кандидатами, і ходили чутки, що будь-кого з поганим характером відразу ж відхиляли.

У будь-якому разі, Перша гвардія отримала завдання прорвати оборону острова. Столична гвардія оточувала його, готова до будь-яких несподіванок... Такі завдання були покладені на ці підрозділи, хоча вони були практично останніми бойовими силами, що залишилися в палаці. Тому падіння острова не мало бути їхнім пріоритетом на даний момент. Більш нагальною проблемою була орда монстрів за стінами і ровами палацу. Якщо підняти підйомний міст і закрити ворота, палац не впаде так легко. Ось чому Перша Королівська гвардія була рішуче налаштована увійти на "острів" і довести свою спроможність у цій безпрецедентній ситуації.

На жаль...

"П-проблема! Вони виходять з-під землі!"

Лекс першим відреагував на тривогу. На той момент він навіть не запитав, хто ці "вони". Він також не запитав, чому вони виходять з-під замку. Вони з'явилися, тож йому не залишалося нічого іншого, як боротися з ними.

"Всі члени столичної гвардії, за мною! Ми захистимо Його Величність!" З цим криком він побіг до воріт. Решта його підлеглих були прямо за ним. Всі думки про падший острів зникли з їхніх голів, залишивши Першу королівську гвардію перед островом. Саму...

Столична гвардія повернулася до палацу, де підтвердила, що монстри вже поширилися з підземелля на перший поверх.

"Я хочу, щоб Третя рота захищала Центральні великі сходи до останнього. Четверта займе східні сходи, а П'ята - західні. За жодних обставин ми не дозволимо їм дістатися другого поверху. Зрозуміло?"

"Так, сер!"

"Перша і друга роти, за мною. Ми будемо охороняти територію перед кабінетом Його Величності та Малі Північні Сходи."

"Так, сер!"

Кожна рота побігла на свої пости після того, як заступник капітана Лекс віддав наказ.

Кабінет короля знаходився на північній стороні другого поверху. Поруч були сходи, які називалися Малі північні сходи. На відміну від великих сходів на східній, західній і центральній сторонах, ці сходи часто використовували чиновники, коли несли документи до кабінету короля і з нього.

Через досить важкодоступне розташування деякі дворяни та члени кабінету, які працювали в королівському замку, не знали про їх існування. А ще був Лекс. Він був старим другом певного молодого чоловіка, який зараз був мечником у місті Луне, тому добре знав усі незвичайні місця в палаці, такі як це.

Двоє охоронців стояли перед кабінетом короля. Як і слід було очікувати, Перша королівська гвардія виконала свій обов'язок, розмістивши їх там. Однак... Коли Лекс та інші наблизилися, вони почули таку розмову.

"Ех, хотілося б, щоб нас теж взяли на рейд на острів."

"Кажуть, там є купа скарбів."

Особливо безглузда розмова.

"Звичайно, вони ні на що не придатні",- пробурмотів Лекс. "Чому я не здивований?"

Зрозуміло, що ця пара не почула бурмотіння Лекса. Але його підлеглі, що стояли позаду нього, точно почули. Вони також скривилися, трохи похитавши головами, побачивши безлад, в якому опинилися.

З усіх військових сил, розміщених у цьому корумпованому місті, столична гвардія, мабуть, була єдиною, що мала чесність...

"Я Лекс, заступник капітана столичної гвардії. З-під палацу з'явилися монстри. Тому ми тепер будемо допомагати захищати цю будівлю."

"Що?"

"Про що ви говорите?"

Двоє королівських гвардійців виглядали збентеженими оголошенням Лекса. Якби вони прислухалися, то почули б слабкі звуки бою і крики. Однак вони, здавалося, нічого не помічали.

"Нагостріть вуха - всередині цього замку вже йде бій!"- гримнув Лекс.

Його слова нарешті досягли їхніх свідомостей, і двоє чоловіків зблідли. Хоча їх і поінформували про спалах монстрів у столиці, вони точно не очікували, що ці істоти з'являться всередині самого палацу - або що вони будуть частиною персоналу, який реагуватиме на це. Вони повністю втратили самовладання.

"Монстри вже з'явилися на першому поверсі. Ми, столична гвардія, розділилися між трьома головними сходами і будемо охороняти їх до смерті, щоб не дати їм дістатися другого поверху. Далі ми плануємо охороняти територію, що включає малі північні сходи і кабінет Його Величності. Сподіваюся, ви не маєте заперечень?"- Лекс запитав лише з ввічливості. Його тон не допускав відмови.

"Н-ні, звичайно..." Двоє королівських гвардійців покірно кивнули у відповідь.

Гуркіт. Звук долинув із маленьких сходів, що були далі.

"Чорт, вони вже тут! Перша рота, захищайте Його Величність тут. Друга, за мною!"

Не встиг він вигукнути наказ, як уже побіг. За ним слідувала двадцятичленна Друга рота столичної гвардії. Перша залишилася перед кабінетом короля.

Що стосується пари королівських гвардійців, то, незважаючи на їхню блідість, їхні обличчя були сповнені рішучості, коли вони згадали про свій обов'язок. Зрештою, вони не були гнилі до самої суті. Їм просто трохи бракувало дисципліни. Тепер вони мали можливість виправитися...

Незважаючи на те, що їх називали Малими Північними Сходами, це були одні з найбільш звичайних сходів у королівському замку... Ширина сходів становила щонайменше п'ять метрів. Монстри піднімалися вгору, на чолі з орком.

Лекс одним ударом відрубав йому голову, навіть не вступивши в бій з істотою. Він спустився сходами і відрубав голови монстрам один за одним, кожному з яких знадобився лише один удар.

Навіть його підлеглі, які чули про майстерність заступника капітана у володінні мечем, були зачаровані його майстерністю. Зброя блищала, як батіг або урумі, кожного разу, коли він змахував нею. Він був набагато вправнішим навіть за лицарів, яких вважали експертами у володінні мечем.

Столична гвардія була організацією, яка підтримувала громадський порядок у королівській столиці, тому вони рідко вбивали людей. Заспокоювали п'яниць або агресивних шукачів пригод, вони могли травмувати своїх супротивників, але ніколи не розмахували мечами з наміром забрати життя. Якщо й була причина забрати життя, то це було під час рейду на базу бандитів, де перебували іноземні шпигуни. Однак, строго кажучи, навіть у таких випадках їхньою метою було не вбити ворога, а знешкодити його і, якщо можливо, ув'язнити.

Іншими словами, члени столичної гвардії ніколи не розмахували мечами з наміром вбити. Навіть проти монстрів. Адже це була королівська столиця - єдине місце в Королівстві, де вони найменше могли зіткнутися з ними.

З огляду на цю інформацію, було легко зрозуміти, наскільки вражаючою була майстерність Лекса у володінні мечем. Його зброя була своєрідною, більше придатною для поля бою, ніж для міського вартового. Можливо, вона більше нагадувала зброю авантюристів або вбивці...

Звичайно, жоден з його підлеглих не знав, чому він був таким вправним. Вони чули чутки в підрозділі, але це був перший раз, коли вони насправді стали свідками цього. Однак кожен, хто це бачив, розумів: його талант був надзвичайним.

Лекс завдав смертельного удару, взяв під контроль сходи і дістався першого поверху. Його підлеглі поспішили за ним. Щільність монстрів була вищою тут, навколо цих менших сходів, ніж в інших районах.

"Тц. Занадто багато клятих орків... Що за головний біль. Слухайте, хлопці. Ми зустрінемося з ними між першим поверхом і сходовою площадкою на півдорозі. Обов'язково атакуйте з висоти. Ворогів багато, тож приготуйтеся!"

"Так, сер!"

Його слова підбадьорили другу роту. Так почалася битва.

Сходи перетворилися на поле бою: люди проти нелюдей.

"Другий взвод, відступайте. Третій і четвертий, вперед."

Під керівництвом Лекса Друга рота захищала Малі північні сходи. На той момент вони трималися проти монстрів, але він хвилювався.

Були повідомлення про огрів і в інших районах столиці. Ми ще не бачили їх у палаці, але як тільки з'явиться хоч один, лінія оборони провалиться, незалежно від того, на якому саме етапі.

Огри були заввишки приблизно два з половиною метри і використовували свої масивні тіла, щоб розмахувати тупими знаряддями, такими як палиці. Люди не могли парирувати або блокувати їхні атаки, особливо коли одного удару було достатньо, щоб знищити щит. Більше того, їхня напрочуд товста шкіра означала, що ні стріли, ні незграбно керовані мечі не могли їх пробити.

Зріст огрів усував перевагу будь-якої височини, а це означало, що їм доведеться готуватися до значних втрат, якщо з'явиться огр. Це навіть не враховувало відсутність священиків у столичній гвардії. Наразі вони лікували будь-які поранення за допомогою зілля, яке мали під рукою, але їх запаси не були нескінченними. Чим довше тривала битва, тим більшою ставала їхня нерівність. Навіть дитина могла зрозуміти цю логіку.

Саме тоді вони почули крик здалеку.

"Це огр!"

Страхи Лекса стали реальністю.

"Ну, це було лише питанням часу, еге ж?" - пробурмотів він собі під ніс. Він одразу помітив занепокоєння своїх підлеглих. Як він міг цього не помітити, коли вони билися пліч-о-пліч?

"Не хвилюйтеся, - сказав він. - Я розберуся з огром. Решта продовжуйте битися з іншими ворогами."

"Так, сер!"

Всі бачили, як Лекс раніше демонстрував свою майстерність володіння мечем, і це було однією з причин, чому його підлеглі залишалися спокійними. Незважаючи на те, що сам Лекс не був упевнений, що зможе перемогти огра...

Альберт... Ні, тепер він Абель. Я пам'ятаю, як він колись казав мені, що треба встромляти меч їм у очі або вуха. Але... боюся, що для мене це неможливо.

Однак його тривога і невпевненість не відбивалися на його обличчі. Зрештою, він був командиром. Якщо він завагається, то і його підлеглі теж. Це було єдине, чого він мав уникати.

А потім, через п'ять хвилин.

"Це..."

"Огр..."

Його солдати зашепотіли, побачивши монстра, що повільно наближався до сходів.

"Хааа..."

Лекс глибоко вдихнув. Залишивши інших монстрів своїм людям, він чекав на слушний момент, щоб завдати удару. Огр зробив крок. Ще один. І ще один. Зараз!

У мить, коли той досяг нижньої частини сходів, він стрибнув з майданчика. Лекс схопив меч двома руками і, використовуючи імпульс, встромив його в око огра. Він відчув, як лезо пробило кістку очної ямки і проникло в мозок.

З відкритим ротом огр беззвучно здригнувся. Лекс використав це як сигнал, щоб витягнути меч, вдарити його величезне тіло ногою і знову стрибнути на майданчик. Огр впав назад з гучним стуком, обличчям вгору.

Друга рота ревіла від тріумфу. Цей бойовий клич змив втому всіх і відновив їхню волю до боротьби. Те, що зробив Лекс, було просто його роботою як їхнього капітана.

Через десять хвилин ще одне випробування мало перевірити оборону Другої роти на Малих північних сходах.

"Помічено огрів!"

"Цього разу їх п'ятеро..."

Найбільше небезпеку відчував сам Лекс.

Це... буде нелегко.

Як він вже переконався раніше, найкращий спосіб вбити огра - це проколоти йому голову через око або вухо. Однак виконати таку техніку одночасно на п'яти ограх було неможливо. Це означало, що існувала велика ймовірність, що інші огри вб'ють його підлеглих, поки він буде знищувати їх по одному.

Звичайно, покинути ці сходи було неможливо. Кабінет короля був саме там, тож якщо вони залишать це місце, їм доведеться захищати територію безпосередньо перед кабінетом. А це було нереальним варіантом.

Мабуть, мені не залишається нічого іншого, як знищувати їх по одному, навіть якщо це означатиме втрати.

Але саме тоді, коли він зміцнив свою рішучість і відкрив рота, щоб повідомити підлеглих про цей план дій, сталося щось несподіване.

"Крижаний спис 5. Вічна мерзлота."

Крижані списи пронизали голови наближаючихся огрів, влучивши відповідно в праве око, ліве око, праве вухо, ліве вухо і широко відкритий рот. Одночасно з цим навколишня територія - і монстри, що кидалися на них - замерзли.

"Гаразд, Абелю, я визнаю, що ти мав рацію щодо того, як легко проколоти їм очі та вуха. Але... мені здається, що проколоти їх через рот - це насправді найпростіший спосіб."

"Тільки тому, що ти можеш використовувати лід, Рьо. Для мечника це не так, оскільки проколоти огра мечем через рот - справа непроста."

Маг і мечник мчали до них, продовжуючи таку розмову. Лід, що вкривав землю, мав невеликі нерівності, що дозволяло їм бігти, не ковзаючи.

Що стосується Другої роти столичної гвардії, то її члени були приголомшені і не могли вимовити ні слова. Включно з Лексом. Спочатку вони не могли збагнути, що саме сталося. Навіть коли вони нарешті усвідомили, що сталося, вони все одно не могли вимовити ні слова. Адже вони не мали уявлення, як таке могло статися.

Лекс, впізнавши одну з двох осіб, що наближалися до них, першим зрозумів ситуацію.

"А-а… белю?"- Він поспішив виправитися, перш ніж назвати справжнє ім'я свого друга. Він чув, що "Абель" - це ім'я, під яким той діяв з тих пір, як став авантюристом.

"Гм? Лексе, це ти? Як приємно зустріти тебе тут. Зачекай, чому столична гвардія захищає палац?"

"Ну, скажімо, що все складно, і на цьому зупинимося, добре?"- Лекс відповів Абелю, злегка похитавши головою.

"Як не дивно, я повністю розумію. О, так, а Його Величність... Батько і брат у безпеці?"

"Ага. Тепер я розумію, чому ти прийшов. Його Величність... Твій батько у своєму кабінеті нагорі, а твій брат зараз поза королівським замком, виконує службові обов'язки",- відповів Лекс, поглянувши на Рьо. Він зрозумів, що його друг не сказав Рьо всю правду, тому обережно підбирав слова, відповідаючи.

"Ти серйозно? У його стані?"

"Так. Вчора прибув принц з монархії Жу. Він пішов висловити свої поваги сьогодні вранці."

"То він у посольстві Жу." Абель кинув погляд на Рьо, а потім відвів очі.

Рьо це помітив і здивовано, але мовчки, дивився на нього.

"Ти... думаєш, з ним все гаразд?"- запитав Абель.

"З ним Друга королівська гвардія, до того ж посольство розташоване в південній частині східного району, тож... я так думаю, так."

"Чому?" - наполягав Абель, оскільки остання частина відповіді Лекса привернула його увагу. "У цій місцевості є щось особливе?"

"Згідно з інформацією, зібраною в штабі, монстри з'явилися в північній частині королівської столиці. Вони не просунулися далі на південь, ніж центральний храм."

"А, тепер я розумію",- Абель кивнув. "Це означає, що за цим точно хтось стоїть, так?"

"Цей висновок є цілком логічним",- погодився Лекс.

Рьо теж мовчки кивнув.

"А, так, Абель. Хочеш побачити Його Величність... Е-е-е, твого батька?" Лекс знову поглянув на Рьо. Батько Абеля був королем. Для Абеля не було проблемою увійти до кабінету короля, але цього не можна було сказати про його супутника, якого Лекс не знав добре... Абель, здавалося, зрозумів значення гострого погляду Лекса. Він відповів легким похитуванням голови.

"Ні, все гаразд. Просто радий, що він у безпеці. Насправді я більше турбувався про брата, з огляду на його здоров'я, але зараз я мало що можу зробити, оскільки його тут немає."

"То що ти будеш робити далі?"

"Хороше питання. Хм... Думаю, ми повернемося до центрального храму. Я попросив Ріхію та інших доглянути за людьми там, тож ми теж маємо зробити свою справу, еге ж?"

Лекс виглядав так, ніби хотів щось сказати, але явно вагався, чи варто це робити.

"Викладай, Лексе. Тобі потрібна наша допомога?"

"Ну... так, насправді. Я хочу, щоб ви дещо перевірили."

"Що?"

"Як там справи у Першої королівської гвардії." Лекс зробив паузу, щоб зібратися з думками, а потім продовжив. "Вони пішли досліджувати впалий острів. Я не заперечую, що вважаю їх огидними, але вони все одно є останньою лінією оборони палацу, поряд з нами, столичною гвардією. Тому я турбуюся."

"Чорт, з усіх місць, куди вони могли піти..."- Абель буркнув і злегка похитав головою. Потім він подивився на Рьо. Він припустив, що його друг не захоче йти. Але...

"Ходімо, Абелю."

"Ти впевнений? Хіба ти не казав, що не хочеш йти в таке небезпечне місце?"

"Для палацу буде катастрофою, якщо зникне його остання лінія оборони. Крім того, оскільки ми вже тут, не впевнений, що моя совість витримає, якщо ми підемо, навіть не заглянувши туди."

"Не можу сказати, що не розумію, про що ти." Потім Абель повернувся до Лекса. "Гаразд, ми підемо перевіримо, що там. У Першому повно досить крутих хлопців, тож, можливо, ми просто спостерігатимемо здалеку. Але ми повернемося сюди і повідомимо вам, як тільки розберемося з ситуацією."

Рьо енергійно кивнув на знак згоди. Однак за мить він раптово зупинився.

"Що таке, Рьо?

"Як ти думаєш... чи був хтось на тому острові?"

"Гарне питання. Якщо був, то сподіваймося, що Перший не зробив нічого дурного."

"Гей, Абелю, ти знаєш, що це називається "накаркати"?"

"Що? Про що ти взагалі говориш?"

Коли Рьо і Абель дісталися до "острова", що височів над палацом, вони нікого не знайшли.

"Де всі...?"

"Так, це дивно. Лекс сказав, що Перша королівська гвардія має бути тут."

Обидва були здивовані. Тут не було ні душі. Нікого. Нікого з Першої гвардії, ні монстрів, які виринули з-під королівського замку.

"О, я бачу мечі та інші речі, розкидані тут і там."

"Я теж. І це, мабуть... кров, так?"

Хоча тут нікого не було, на землі лежала зброя поруч із слідами крові.

"У мене дуже погане передчуття."

"У мене теж."

У цей момент пролунав голос.

"Корускаре."

"10-шарова крижана стіна."

Крижана стіна Рьо заблокувала дві яскраво блискучі кулі полум'я, що мчали на них.

"Це вогонь..."

"Це магія тих людей з фіолетовим волоссям!"

І Абель, і Рьо зрозуміли одне й те саме. Звичайно, це було цілком імовірно, оскільки ельфи-матріархи розповіли їм про зв'язок фіолетововолосих людей із легендою про плавучі континенти. Вони були готові до появи цих осіб на борту плавучого "острова" з того моменту, як його побачили.

І те, що сталося, було тому підтвердженням. З тіні острова з'явилися двоє чоловіків - обидва з фіолетовим волоссям і сяючими блакитними очима.

"Наблизьтеся ще, і ми вас вб'ємо. Відступіть, зараз же",- крикнув один з них.

"Ти це чув, Абелю? Нахабство вимагати після того, як першими напали. Якби не я, ми б обоє загинули."

"Голосніше, Рьо. Який сенс шепотіти? Дай їм прочухана",- відповів Абель, роздратований.

"Але це тільки розлютить їх і призведе до бійки. Ти знаєш, що я пацифіст. Я б не хотів, щоб ти порівнював мене з таким божевільним мечником, як ти, Абелю."

"Ніхто не повірить, що саме ти, Рьо, є пацифістом. Нізащо."

"Як грубо!"

Через їхню сварку вони втратили можливість відступити. Бо один із чоловіків із фіолетовим волоссям впізнав їх.

"Я пам'ятаю вас двох..." Як тільки він це сказав, його обличчя сповнилося гнівом.

"Абелю, нас виявили! Твоя стратегія провалилася."

"Тільки я нічого не робив... У будь-якому разі. Схоже, це той самий хлопець, з яким ми билися в Луні, так?"

"Схоже на те. Я вирішив поки що називати його Фіолетовий № 1. Це нагадує мені... Хіба ти та решта Багряних Мечів не билися з ним у Вінгстоні? Лін продірявила його своїм заклинанням "Кульовий дощ", правда?"

"Так."

"Ну, Фіолетовий №1 червоніє від люті. Хоча, мабуть, будь-хто був би розлючений, якби його тіло було продірявлене. Він має право бути злим",- сказав Рьо, зарозуміло схрестивши руки на грудях.

"До біса це. Він... О, вибач. Номер 1. Ну, Номер 1 напав першим, тож це його власна провина",- наполягав Абель, очевидно прийнявши прізвисько, яке Рьо дав лиходієві. "До того ж, схоже, він злиться не тільки на мене, а й на тебе, Рьо."

"Хоча я нічого йому і не зробив? Схоже, тут якесь непорозуміння. Я повинен поговорити з ним зараз і все прояснити..."

Ідея Рьо була відхилена, ще перш ніж він встиг її спробувати.

"Вогняний водоспад."

"10-шарова крижана стіна."

За допомогою свого заклинання чоловік створив безперервний вогняний шквал - немов бічний, нескінченний каскад полум'я - на них. Рьо негайно створив свою крижану стіну, але відразу ж усвідомив свою помилку.

"Яка несподівана сила. Ламінат, перемикач."

Крижана стіна почала автоматично товщати, зміцнюючись шаром за шаром... А вогняний водоспад продовжував свій невпинний напад, відколюючи її. Іскри летіли від цього явища знищення.

На подив, двоє були рівними суперниками!

"Така потужна..."

Рьо не міг не скривитися. Сила цього заклинання була на тому ж рівні, що й у Леонори, акуми. Іншими словами, в ньому не було нічого звичайного. Він став сильнішим з часу бою з нею в просторі, який вона називала "монастирем", тому його заклинання ламінування могло витримати напад Фіолетово Волосого № 1. Він пройшов довгий шлях, враховуючи, що тоді вона майже подолала його шари...

"Тоді я підтримаю тебе."

Не встигли ці слова вийти з вуст Абеля, як він обійшов крижану стіну Рьо і атакував Фіолетового № 1 з флангу. На жаль, їхній ворог був не один.

Клан.

Не встигнувши навіть дістатися до № 1, хтось втрутився: інший чоловік з фіолетовим волоссям.

"Фіолетовий № 2..."

Навіть Абель почув бурмотіння мага води. Він теж не був здивований цим ім'ям.

Так почався його двобій з Номером 2.

Рьо спостерігав за битвою, відбиваючи водоспад полум'я своїми шарами льоду.

Він не зовсім слабкий... Я б сказав, приблизно такий самий, як Номер 1, коли ми зустріли його в Луні? У такому разі...

З таким висновком він придумав план. Складна стратегія була б неможливою в той момент, тому він імпровізував щось просте - щось, що Абель міг легко виконати. Рьо просто діяв інтуїтивно.

"Льодова доріжка."

У мить, коли він промовив заклинання, під ногами Номера 2 утворився лід. Звісно, не маючи опори, чоловік послизнувся і впав вперед. Абель в ідеальний момент вдарив його ногою в голову. Потім, не втрачаючи часу, він побіг до Номера 1, скоротив відстань між ними і змахнув мечем.

Абель знову і знову замахувався мечем. Вниз, вгору, удар... Це був не той Абель, якого знав Рьо. Він атакував занадто часто, а це могло означати тільки одне...

"Відволікаючий маневр? Зрозуміло. Крижаний спис 16".

"Ланцюг льоду 256."

Підтримуючи свою крижану стіну, Рьо створив шістнадцять крижаних списів і кинув їх прямо в Номер 1.

Абель атакував так часто, щоб відвернути увагу чоловіка від Рьо. Це булв відволікаючий маневр, покликаний дати Рьо сигнал атакувати магією, поки Номер 1 був відволічений. На жаль...

"Марус Лапі",- сказав Номер 1, навіть не дивлячись на Рьо. Миттєво з'явилася кам'яна стіна, яка відбила всі шістнадцять крижаних списів. На ньому не було жодної подряпини...

"Ця твердість неймовірна."

Хоча Рьо був здивований, такий поворот подій не був повністю несподіваним. З огляду на те, як розвивалися події до цього моменту, він почав передбачати, що все може закінчитися саме так.

Здатність пристосовуватися була зброєю сама по собі.

І саме тому його шістнадцять крижаних списів також були відволікаючим маневром. Абель, мабуть, теж це розумів, оскільки шістнадцять було замало для того Рьо, якого він знав, і саме це число було підказкою в ситуації, коли вони не могли спілкуватися словами.

Він стрибнув назад в той самий момент, коли Номер 1 збудував свою кам'яну стіну. У цю мить крижані списи безшумно посипалися зверху.

"Марус Лапіс."

Їхній ворог ледь встиг вчасно відбудувати над собою кам'яну стіну, знову відбивши атаку Рьо.

Стіна була готова. Зверху. Знизу. Увага Номера 1 була розділена...

Абель присів і кинувся вперед, використовуючи імпульс, щоб встромити меч у груди чоловіка.

"Нгх!" - пробурмотів Номер 1. Але потім... "Цк".

Почувши, як чоловік зневажливо клацнув язиком, Абель знову стрибнув назад. Лезо Номера 1 прорізало місце, де щойно була голова Абеля.

"Я проткнув йому груди, а він все ще не помер?"- поскаржився Абель.

"Мабуть, не варто припускати, що в нього тільки одне серце",- відповів Рьо, нахмурившись.

"Мабуть, я облажався. Треба було проткнути йому голову, так?"

"Або відрубати голову."

Мозок є центром управління тілом, тому найефективніший спосіб контролювати супротивника - це або розтрощити його, або не дати йому віддавати команди тілу. Звичайно, це фактично означало вбивство супротивника.

На перший погляд, їхній конфлікт здавався битвою між двома особами. Однак при ближчому розгляді стало видно, наскільки однобічною була їхня боротьба... Коротше кажучи, ситуація була складною для розуміння.

"Я не зроблю двічі одну й ту саму помилку",- пробурмотів Абель.

І саме в цей момент: "10-шаровий пакет з ламінованої крижаної стіни."

"Метеор Інвер."

Рьо відчув потік магічної сили від супротивника і швидко створив крижаний бар'єр, щоб відбити незліченні уламки, що сипалися на нього. Твак, твак, твак, твак, твак, твак, твак, твак, твак... Це звучало як кулемет. Снаряди вибухали при зіткненні з заламінованою крижаною стіною, створюючи дощ знищувальних іскор, ще яскравіший за той, що створював палаючий водоспад.

"Яка неймовірна насичена атака... "Метеор", так? Хасан теж мав заклинання з такою ж назвою. Ці снаряди, мабуть, маленькі метеорити, призначені вибухати при зіткненні, так? Рьо згадував магію, яку Хасан, глава Секти Асассинів, застосував проти нього. Він назвав її "Метеор".

"Маленькі що? Я теж не зрозумів друге слово, яке він сказав."

Мабуть, Абель не знав слова "метеорит".

"Це камені, що падають з неба",- пояснив Рьо.

"Стривай, таке справді буває? Чорт, Рьо, світ, який ти знаєш, здається небезпечним."

"Абель, зараз не час прикидатися дурнем."

"Я не прикидаюся. Я абсолютно серйозний."

Ламінована стіна блокувала атаку Номера 1, але її чотирибічне покриття заважало Абелю атакувати. Все, що вони могли зробити, - це залишатися в обороні. Метеорити розміром з великий палець безперервно падали на них з неба.

"Рьо, якщо так далі піде..."

"Я знаю, я знаю. Я роблю все, що можу, щоб придумати спосіб звільнити тебе з лап цього марного місця, щоб ти міг робити свою справу, Абель."

"Вау, скажи йому, що ти насправді думаєш."

Незважаючи на жорсткі образи, Рьо намагався придумати план, щоб вийти з цього глухого кута. Він використав би "Оновлений крижаний щит № 2", заклинання, яке він створив під час битви з Хасаном. Те, що він згадав його тільки завдяки слову "Метеор", було таємницею.

"Проблема: як зупинити нескінченний потік метеоритів... Хм, цікаво, чи спрацює Крижана стіна?"

Абель мовчав і просто чекав, поки Рьо бурмотів собі під ніс. Бо він знав, що в такі моменти його друг завжди знайде рішення.

"Гаразд, зараз або ніколи. 10-шаровий пакет Крижаної стіни. Модернізований Крижаний щит № 2".

Він створив нову крижану стіну за метр від багатошарової крижаної стіни, яка їх захищала. Звичайно, вона була зруйнована, щойно на неї впали маленькі метеорити. Не гаючи ні секунди, він розгорнув оновлений крижаний щит № 2 з внутрішньої сторони крижаної стіни.

Оновлений крижаний щит № 2 - це заклинання, яке автоматично заморожує водяну пару в повітрі, коли вона контактує з чужорідним об'єктом, наприклад, іншою магією. Фактично, воно миттєво створювало десятки тисяч маленьких крижаних щитів. Кожного разу, коли маленький метеорит вдарявся об нього, від удару утворювався ще один крижаний щит, а потім, коли інший маленький метеорит вдарявся об цей новий, від зіткнення вилітала іскра знищення... По суті, відбувалася ланцюгова реакція.

"Оновлений Крижаний щит № 2. Оновлений Крижаний щит № 2. Оновлений Крижаний щит № 2".

Використовуючи час, який він виграв для них, Рьо створив ще більш щільний щит з водяної пари.

"Абелю, ти готовий?"

"Ти ж знаєш. Тільки скажи слово."

З таким щільним щитом було дуже малоймовірно, що будь-які невеликі метеорити прослизнуть крізь нього. Коротше кажучи...

"Крижана стіна, розвійся."

Вони будуть у безпеці, навіть якщо крижана бар'єра, що їх оточує, буде знята. Зняття бар'єру означало, що Абель знову міг перейти в наступ. У той момент, коли Рьо зняв стіну, він кинувся вперед. Він миттю скоротив відстань між собою і Номером 1 і завдав удару мечем. Рубання.

"Що...?!"

Номер 1 простягнув праву долоню. Звичайно, його лезо пронизало тіло чоловіка наскрізь. Фіолетовий Волос 1 зробив це навмисно. Але чому? Звичайно, щоб не дати своїй жертві втекти. Коли Абель зрозумів, що його спіймали, він зціпив зуби від розчарування.

Бах. Клінк.

"Нгх!"

Номер 1 вдарив його правою рукою в сонячне сплетіння. Крижана броня, що покривала його, вибухнула, і Абель отримав поранення... Потім його тіло відлетіло назад. Номер 1 був у нього на п'ятах, маючи намір добити його.

Абель перекинувся в зворотне сальто лівою рукою, а потім відразу вирівнявся в положенні, щоб перехопити. Звичайно, номер 1 це побачив, але не зупинився, продовжуючи бігти до нього. Йому знадобилася лише секунда, щоб дістатися до Абеля. Коли він це зробив, він встановив ноги і завдав ще одного удару правою рукою...

Послизнувся. Він не зміг знайти опору для ніг. Чи помітив він, що лід магічним чином поширився тільки під його ногами? Номер 1 втратив рівновагу.

Ніби передбачивши це, Абель блискавично змахнув мечем, відрубавши чоловікові голову.

Після удару Абель не опустив руки. Він не зводив очей з супротивника, навіть коли Номер 1 впав на спину.

І тоді Абель нарешті зміг перевести подих. Нарешті перерва. Напруга, яку він відчував, розсіялася.

Крак. Фіолетове світло накинулося на нього, але синє світло заблокувало його.

"Абелю, це ще не кінець!"

"Дякую, друже."

Рьо кинувся перед нього і заблокував атаку Мурасаме.

Що стосується фіолетового світла, яке атакувало їх...

"Подумати тільки, ти втратив голову після зняття одного рівня своїх пут..."

...це була жінка зі списом, її блакитні очі і фіолетове волосся сяяли. Вона хмурилася, хоча хто знає, чи то через те, що її атака на Абеля була зірвана, чи то через те, що Номер 1 був обезголовлений. Її очі звузилися, коли вона побачила меч, яким Рьо зупинив її.

"Це... меч Короля Фей, чи не так?"

"Так",- чесно відповів Рьо. Він відчував, що брехати було б безглуздо, що багато говорило про те, якою була його супротивниця, ця сяюча жінка перед ним.

"І ряса теж?"

"Так". Він знову відповів їй чесно.

"Я не бачу його, але відчуваю, що з тебе випромінюється сила фей."

"Я вже чув щось подібне."

Вчора, насправді, від Сери. Що такі, як він, є дуже цінним джерелом живлення для тих, хто володіє феями. Хоча вона не сказала прямо, що Рьо сам випромінює фею, можна було з упевненістю припустити, що це так.

"Я ледве можу в це повірити, але, очевидно, ти був винятком, так? Показники сильніші за вулкан, і все це від однієї людини... Ніхто мені не повірить, скільки б я не наполягала. Сама думка про те, щоб повідомити про це, пригнічує мене."

Рьо слухав бурмотіння жінки з нерозбірливим виразом обличчя. Звичайно, він не зрозумів і половини з того, що вона сказала.

"Я переключилася на навігацію за ударами, - продовжила вона, - тож корабель повинен змогти злетіти, але це означає, що підвісний двигун легко виходить з ладу... Аргх... Мені точно доведеться написати звіт і про це..."

Рьо продовжував слухати без виразу. На цей момент він вже змирився з тим, що не розуміє нічого з того, що вона говорить.

"Ех, таке життя. Я заберу Юліуса, велике дякую, бо мені потрібно прикріпити його голову до тіла. А, і Друса теж, очевидно. До наступної зустрічі."

Тіло і голова Номера 1 зникли в ту ж секунду, як вона це сказала. Непритомний Номер 2 зник разом з ним. А через мить зникла і сяюча жінка.

Поки Абель і Рьо стояли ошелешені, до їхнього ще більшого здивування, острів теж зник. Так, зник. Він не почав плавати або злітати в небо. Ні, він просто зник без звуку, без будь-якої логіки.

Вони обоє стояли там, ошелешені, що здавалося вічністю, але насправді тривало лише хвилину-дві. Рьо першим порушив мовчання.

"Принаймні ми знаємо, що справжнє ім'я Фіолетового № 1 - Юліс."

"Звичайно, знаємо."

"Вона була тією самою жінкою, яку ми бачили в Луні, так?"

"Звичайно, була."

"Я ніколи раніше не відчував такого тиску."

"На секунду я подумав, що нас розчавлять як тарганів."

"Я не хочу з нею битися, навіть якщо ти мене благатимеш, Абелю."

"Так, я не думаю, що це станеться. Ніколи."

"Щоб ти знав, якщо тебе захоплять і зачинять на плавучому континенті, я тебе не рятуватиму."

"Я теж сумніваюся, що це станеться."

Рьо стиснув Мурасаме, наче це була церемоніальна палиця. " Ну, якщо це все-таки станеться, то прощавай, Абелю",- сказав він, виголошуючи слова, як це зробив би д'Артаньян.

Абель не міг придумати, що відповісти. Мабуть, життя було важливішим за дружбу.

Група людей на чолі з віце-капітаном Лексом із столичної гвардії побігла до них. Він посміхнувся з полегшенням, побачивши, що вони обоє в порядку. Потім він помітив, що острів зник.

"Що сталося з впалим островом?"

Інші солдати, які прийшли з ним, також оглянули територію. Ніхто не міг не помітити щось настільки величезне. Тож те, що вони більше не бачили його, означало, що його більше не було... Проте вони не могли не шукати його.

"Вони пішли."

"Вони пішли?" - з недовірою сказав Лекс.

"Так. Одною загрозою менше, з якою доведеться мати справу."

"Гм. Ну, це хороша новина. Ти будеш радий дізнатися, що ми знищили більшість істот, які виривалися з-під палацу." Лекс подивився на королівський замок. Проблема з монстрами там була вирішена, але не в самій столиці, де їх все ще було багато.

"Згідно з доповіддю, яку я щойно отримав, багато монстрів у місті прямують до північно-західного району."

"Стривай, справді?" Абель схилив голову в розгубленості.

"Так. Вони на проспекті, що веде прямо туди",- сказав Лекс, вказуючи на одну з трьох широких вулиць перед королівським замком.

"О, ти правий... Це єдине місце, де вони скупчилися... Інші дві майже порожні...",- відповів Абель, дивлячись на дорогу, на яку вказав Лекс. Це була єдина вулиця з аномально високою щільністю монстрів.

Рьо, мабуть, відчув щось, бо нарешті заговорив: "Абелю, що знаходиться в кінці цієї вулиці?"

"Ну, звичайні старі... Ні, зачекай - квартал знаті! Рьо, там знаходиться Енклав ельфів!"

Рьо кинувся бігти.