Серце королівства збирає всіх

«Всім вам, я дуже вдячний».

З цими словами принц Віллі схилив голову. Родріґо, що стояв за ним, зробив те саме.

«Ні, ні, будь ласка. Я просто радий, що нам вдалося безпечно доправити вас сюди», — сказав Кон, збентежений.

«Ми лише виконували свою роботу. Будь ласка, підійміть голову, Ваша Високосте». Рьо звучав трохи панічно.

Вони стояли перед королівським замком Королівства Найтлі. Добровольці з Бюро королівських магів, які супроводжували принца, вже пішли, повернувшись до своїх офіційних обов'язків. Щодо Метью та Луки, то, висловивши свою вдячність, вони вирушили до міністерства фінансів у супроводі кремезних охоронців, які з'явилися ніби з нізвідки.

Залишилися принц Віллі та пан Родріґо, які зараз прощалися з Рьо та іншими мандрівниками.

— Рьо, чи не міг би ти зробити мені останню послугу? — Хлопець виглядав рішучим.

— Чим я можу вам допомогти, Ваша Високосте? — З цікавістю Рьо відповів легким тоном.

— Чи можу я відтепер називати вас «майстром»?

«Вибач, але я б волів, щоб ти цього не робив...»

«Шкода», — розчаровано сказав принц Віллі. «Тоді я просто називатиму тебе своїм наставником».

«Я б волів, щоб ти цього не робив...» Але це слово не здавалося Рьо великим компромісом.

А потім хлопець і його слуга увійшли до замку, щоб повідомити про своє безпечне прибуття до столиці.

«Гаразд, Рьо, ми думаємо відвідати гільдію авантюристів. А ти?»

Коли вони пішли, залишилися тільки Рьо, Кон і інші мандрівники, яких той чоловік привів у подорож. Як тільки Кон і решта підуть до гільдії, ця тимчасова група розпадеться. Оскільки Рьо вперше був у королівській столиці, він не поспішав нікуди. Єдине, що було в його планах на найближче майбутнє, — це привітатися зі спеціальним радником Берасусом.

Тож, коли він вирішив приєднатися до Кона та решти... він почув знайомий голос, що кликав його з групи людей, які виходили з замку.

— Рьо?

Коли він обернувся, Сера кинулася до нього зі швидкістю звуку і міцно обійняла його.

— Нгх...! С-Серо? Чому ти тут? Мабуть, це питання стосується і всіх вас, членів лицарського ордену Луни.

Кілька хвилин вона просто мовчки обіймала його. Замість неї відповів Еден, командир взводу ордену.

— Гм, нам доручили доставити певні речі королівській родині. Що ми, власне, щойно і зробили.

«Гм... Зачекай, Сера теж?»

«Так, пані Сера теж. Хоча, технічно кажучи... вона не була частиною початкового плану. Можна сказати, що вона була додана в останній момент...» Еден явно намагався бути дипломатичним.

«У мене не було іншого вибору». Піднявши голову з грудей Рьо, Сера нарешті заговорила. «Ти попросив Сью зі Світчбека доставити мені твій лист, так? Тоді, коли я відкрила його і прочитала, що ти відвідаєш королівську столицю, я... Дай мені пояснити. Рою, ми, ельфи, потребуємо життєво важливого харчового доповнення, і... ти для мене саме це. Без тебе я втрачена. Тепер, коли ти знаєш, будь ласка, поводься відповідно!»

«Е-е-е... Вибач?»

«Харчове доповнення»...? Що я, в біса, за харчове доповнення? Але також... це вперше, коли хтось сказав мені щось подібне.

«Добре». Вона просяяла. «Головне, що ти розумієш».

Руйнівна сила її посмішки перевершувала все. Рьо був готовий і здатний боротися з усім світом заради цієї посмішки...

Але спочатку йому потрібна була відповідь на загадку, яку вона щойно поставила перед ним.

«До речі, що саме ти маєш на увазі під «харчовим доповненням»?

«Гм? А, це. Так. Ти пам'ятаєш охоронну тварину, яка згадувала, що перебування поруч з тобою подовжує життя?

«Так...»

«Саме так. Я вже казала тобі, що ельфи — це, по суті, напівфеї, тож я підозрюю, що захисна тварина, яку ти зустрів, також належить до категорії фей. Ми називаємо це «фейською гранью», і для тих, хто її має, ти, Рьо, є дуже цінним джерелом поживних речовин. Інша особливість цього — здатність виганяти зло... так я можу це найкраще описати. І, звичайно, освіжаючий ефект. Про це теж не можна забувати. Пропоную тобі запам'ятати все це».

Лицарі, які слухали їхню розмову, кивали головами, висловлюючи своє захоплення.

«Е-е... — сказав Рьо, — а це впливає і на людей...?»

«Ні, зовсім ні, — відверто відповіла вона. — Принаймні, наскільки я знаю».

«Е-е... тоді... це впливає на мене?»

«Ні, напевно, ні. Наскільки я знаю, принаймні». Її прямота залишилася незмінною, коли він продовжував наполягати».

З якоїсь причини Рьо охопило величезне почуття поразки. Серед усього цього він навіть не помітив, як Кон вибачився і разом з іншими авантюристами сказав: «Е-е, ну ми мабуть підемо».

◆

«Тож дайте мені перевірити, чи я все правильно зрозумів. Лука сховався в міністерстві фінансів, а місцезнаходження Сіки невідоме. Тепер, коли ми зняли з нього кайдани, міністр фінансів не тільки не має стимулу приєднатися до мене, але й, швидше за все, став моїм ворогом? Я чув, що в інформаційному агентстві Федерації працюють тільки елітні фахівці, але ви, клоуни, не можете навіть одного чоловіка зловити. З огляду на ці катастрофічні результати, здається, чутки про вас були правдивими».

«Ми глибоко вибачаємося».

«Не кажучи вже про те, що Іларіон підтримує Фуку з тіні. Я щось пропустив?»

Це була садиба герцога Флітвіка в королівській столиці. Чоловік і жінка розмовляли в кабінеті герцога. Стрункий чоловік у моноклі говорив, переглядаючи документи перед собою.

Що стосується жінки, то її каштанове волосся було підстрижене до плечей, а сірі очі блищали інтелектом. Хоча її зовнішність була чарівною, її розмова з чоловіком дала зрозуміти, що все було прораховано і що вона, насправді, працювала на Інформаційне агентство Федерації. Навіть її вибачення були лише формальними...

— Продовжимо. Цей чоловік на ім'я Абель пов'язує їх усіх?

— Правильно. Він також проводив власне розслідування щодо Чорного пилу.

Абель вже привернув увагу не тільки Сіки та його людей, а й тих, хто перебував під командуванням герцога. Це було неминуче, оскільки його основним заняттям було бути авантюрист, а не аналітик розвідки. Однак ці люди не усвідомлювали, що документи були сповнені дезінформації та неправдивих відомостей.

— Де зараз перебуває Іларіон?

— Ми отримали повідомлення, що він учора залишив столицю і попрямував на схід по Другій головній дорозі.

— Це означає, що зараз у нас є єдиний шанс позбутися цього Абеля.

Чоловік у моноклі на деякий час замислився. Позбутися його може виявитися складніше, ніж очікувалося. Згідно з їхніми даними, він був досить здібним молодим чоловіком. Якщо він не надішле своїх найкращих, вони можуть очікувати, що ситуація обернеться проти них.

«Тоді... ми мусимо використати їх, щоб гарантувати його усунення».

«Погоджуюсь. Ми вже вжили необхідних заходів».

«О? Розкажи мені більше».

«Гордон, Берлок і Роман — ось троє, яких будемо використовувати. Гордон сам по собі повинен легко впоратися з ним, але включення інших двох гарантує успіх».

«Добре. Прибери цей безлад до повернення Іларіона».

«Зрозуміло». З цими словами брюнетка вийшла з кабінету.

Чоловік з моноклем ледь посміхнувся.

«Засідка від Героя, еге ж...»

◆

Гордон був на сьомому небі від щастя. Це був перший раз за двадцять три роки його життя, коли він був популярний серед жінок. Як маг вогню в команді Героя, Гордон, безумовно, не був поганим хлопцем. Насправді, можна сказати, що він був кращим за середнього.

Однак він був трохи нечутливим, трохи занадто впевненим у собі і трохи зверхнім, що пояснювало, чому жінки ніколи не звертали на нього уваги. Вони могли б пробачити одну з цих вад, але всі три? В одному чоловікові? Неможливо.

Але його час нарешті настав, бо в королівській столиці з'явилася жінка, яка була від нього без розуму. Її звали Ненсі, і вона була секретаркою віконта Отніеля Флетчера. Цей аристократ, що носив монокль, був чоловіком із спокійною аурою. Він був фактичним головним слугою герцога Флітвіка і керував інтересами герцога в столиці. Щодо Ненсі, його секретарки, то вона була чарівною дівчиною, двадцяти років із дуже виразними очима.

І Гордон був безнадійно закоханий у неї.

Нарешті для Гордона настала весна...

Герой Роман не міг бути щасливішим за свого друга. Те саме стосувалося і Берлока, мага землі, який незліченну кількість разів піднімав келих за щастя Гордона. Грем, священик, просто кивнув головою зі своїм звичним стоїчним виразом обличчя. Тим часом Алісія, Морріс і Ашхан — маг повітря, розвідник і чарівниця — всі нахмурилися.

«Ти впевнений, що все гаразд? Тебе ніхто не обманює?» — запитала Алісія.

«Я думаю, що будь-яка жінка, яка відчуває потяг до Гордона, повинна перевірити зір», — жартома зауважила Морріс.

Ашхан висловила свою думку мовчанням.

Коротше кажучи, кожна з трьох дівчат висловила свої побоювання по-своєму.

Після прибуття до столиці Королівства група героїв попросила про аудієнцію з королем Стаффордом IV. На жаль, через погане здоров'я Його Величності їх наразі утримували в резиденції герцога Флітвіка. Хоча «утримували» — це, мабуть, занадто сильне слово, адже вони могли робити все, що заманеться. До того ж Гордон насолоджувався весною свого життя. Загалом, все було гаразд.

Для Грема дні, проведені в герцогському маєтку, були надзвичайно насиченими, оскільки він проводив їх у глибоких розмовах із священиками світла Центральних провінцій, захоплено обговорюючи їхніх богів та релігійні вчення. Трійця жінок у групі Героя — Алісія, Морріс та Ашхан — також насолоджувалася перебуванням там, влаштовуючи чайні вечірки з дамами-супровідницями та налагоджуючи індивідуальні зв'язки.

Під час їхнього перебування тут Гордон все частіше виходив на прогулянки з Ненсі. Нещодавно вона запросила його піти з нею до нововідкритого ресторану в королівській столиці. Простіше кажучи, на побачення! Він не думав, що може піднятися вище, він був такий схвильований. На жаль для нього, з'явилися третя і четверта зайві людини, що повністю зіпсувало йому настрій.

— Романе, Берлоке, чому ви тут? — запитав Гордон, злякавшись.

— Ненсі сказала, що вона нас пригостить, ось чому, — відповів Берлок, почухуючи голову.

— Мушу зізнатися, я боявся зіпсувати тобі все... — відповів Роман, почухуючи щоку.

А потім прийшла Ненсі. Вона вибачливо прошепотіла Гордону. «Вибач, Гордоне. Його світлість наказав мені бути гостинною і взяти їх з нами...»

«А, розумію. Не переймайся! Я б не хотів, щоб ти потрапила в халепу за непокору віконту. Тож, так, жодних проблем!»

«Справді?! О, Гордоне, ти такий добрий!» — сказала Ненсі, обіймаючи його за руку.

У відповідь його обличчя почервоніло, і він сором'язливо посміхнувся...

Перше побачення Гордона складалося досить добре. Він повністю ігнорував двох чоловіків, що йшли за ними, і зосередив свій погляд і думки на Ненсі. Маршрут, яким вони йшли, огинав Інститут магічних досліджень, район, повний смачних ресторанів і стильних магазинів одягу, але все це не привертало його уваги. Він навіть не знав, де вони були і куди йшли, бо зовсім не знав карту королівської столиці.

Що стосується двох чоловіків, які йшли за ними, то вони насолоджувалися прогулянкою по-своєму, не переймаючись парою, що йшла попереду них. Вони заходили в різні маленькі кафе і магазини та купували смачні ласощі. Вони також переглядали колекції в різних магазинах зброї.

На жаль, трагедія завжди настає несподівано.

Поки двоє інших були невідомо де, Гордон і Ненсі обідали в шикарному ресторані. Коли він сказав їй, що оплатить рахунок, вона вийшла на вулицю раніше за нього. Після оплати він вийшов із закладу і побачив... Ненсі, яка лежала на землі, кашляючи кров'ю.

«Ненсі!»

Він поспішив їй на допомогу.

«Гордоне...», — задихаючись, прошепотіла вона.

«Як це сталося?!»

Він поспішно дав їй випити зілля, яке завжди носив із собою. Випивши флакончик, Ненсі вказала на інший кінець вулиці.

«Той... мечник...»

Вона вказала на самотнього чоловіка, який стояв до них спиною.

«Він?! Це він тобі це зробив?!»

Гордона охопила лють. Він бачив тільки Ненсі, яка кашляла кров'ю, і чоловіка, відповідального за це. Він обережно поклав її на узбіччя дороги, а потім підвівся. З очима, що палали від люті, він схопив свій посох. Потім він промовив заклинання.

«Блейд Ланге Трайдент».

Три кружляючі язики полум'я вирвалися з посоха Гордона у бік чоловіка. Це заклинання було найпотужнішим у його арсеналі для двобоїв один на один.

«Абелб!» — закричала жінка.

«Святилище».

Та сама жінка стала перед трьома язиками полум'я, що наближалися, і промовила заклинання. Це був вид магії екстреної оборони. В одну мить вона створила бар'єр, не промовляючи заклинання. Секретна техніка жерця.

Святилище спрацювало правильно і нейтралізувало Блейд Ланге Трайдент Гордона, але кінетична енергія його заклинання все одно відкинула жінку на стіну за нею.

«Ріхія!»

Абель кинув погляд на Ріхію, яка відлетіла. У цей момент з-за рогу з'явилися Лін і Уоррен.

«Лін, Уоррен, подбайте про неї».

Потім Абель побіг у протилежному напрямку.

Гордон, чиє найпотужніше заклинання було заблоковано, поспішив кинути інше.

«Вогняна куля».

Вона мчала до своєї цілі з неймовірною швидкістю, але Абель розрізав вогняну кулю своїм магічним мечем.

«Не може бути!»

Це були останні слова Гордона, перш ніж кулак Абеля влучив йому в сонячне сплетіння, збивши його з ніг. На жаль, це не вирішило проблему. Роман і Берлок якраз виходили з сусідньої крамниці в той момент. Дивлячись, як Гордон знепритомнів від удару Абеля, вони не могли зрозуміти, що відбувається.

З одного боку лежав Гордон, непритомний після удару в живіт. З іншого — Ненсі, яка кашляла кров'ю. Роман нарешті зрозумів. Чоловік, який вдарив Гордона, був ворогом. І він був тут лиходієм.

Роман витягнув свій священний меч Астарта, кинувшись до Гордона та Абеля. Абель побачив його краєм ока. Якраз вчасно, щоб уникнути його потужного удару.

Таким чином, через нещасливе поєднання збігу обставин, непорозуміння та злості, на вулицях королівської столиці розпочалася битва між героєм Романом та геніальним мечником Абелем.

У той момент, коли Роман кинувся на Абеля, Берлок промовив заклинання.

«Кам'яне спис».

Але його кам'яне спис було знищено повітряним ударом, випущеним з іншого боку вулиці. Там він побачив молоду дівчину, яка тримала посох і грізно дивилася на нього.

«Мабуть, це друзі того мечника, еге ж?»

Поки битва між мечниками загострювалася, маги з обох сторін тримали своїх опонентів під контролем, не втручаючись.

У цьому районі не було жодного цікавого глядача. Насправді, ніхто до них не підходив. Усі сусідні крамниці міцно зачинили свої двері та зачинили віконниці зсередини.

Кожного разу, коли на вулиці спалахують бійки, відбувається одне з двох явищ: або глядачі стікаються на місце події, або люди зачиняються у своїх будинках. Ви, мабуть, задаєтеся питанням, що визначає одну реакцію замість іншої. Ну, це повністю залежить від того, наскільки небезпечною є бійка.

Просто уявіть собі це, і ви зрозумієте. Припустимо, супротивники б'ються з рушницями. Як ви думаєте, чи приверне це увагу глядачів? Звичайно, ні, адже ніхто не хоче ризикувати своїм життям, якщо потрапить під перестрілку.

Саме так виглядала сутичка мечів між Романом і Абелем для мешканців столиці. Зазвичай хтось уже повідомив би про це гарнізон, щоб міські вартові вжили заходів, але в цій країні не було телефонів чи інших засобів миттєвого зв'язку. Повідомити владу було не так просто.

Цей хлопець страшенно швидкий. Його удари теж потужні.

Продовжуючи відбивати удари меча Романа, Абель не міг не дивуватися. Хоча його супротивник не був на тому ж рівні, що й демон-принц, з яким він колись бився на 40-му рівні підземелля, його швидкість і сила були точно ненормальними для людини. Хоча Абель тримався завдяки поєднанню техніки та досвіду, він розумів, що цей бій буде важким.

Мабуть, він з тим вогняним магом, якого я переміг кілька хвилин тому, еге ж... Чи найняли їх ті, хто стоїть за всіма останніми катастрофами? Ні, це неможливо. Його сила така, що в будь-якій країні він був би найкращим.

Ну, я точно не очікував, що він буде таким вправним мечником... Чи означає це, що Королівство повне талановитих воїнів, таких як він? Судячи з його здібностей, серед усіх, з ким я стикався досі, він, безсумнівно, один з найкращих... Як би я не атакував його, він щоразу мене зупиняє. Це як невимовно висока стіна, на відміну від того разу, коли я бився з Леонорою...

Герой Роман почав трохи насолоджуватися ситуацією. Побачивши, як Гордон зазнав поразки, а Ненсі кашляла кров'ю, він ще більше запалився. Спочатку він зосередився виключно на тому, щоб знищити ворога, але тепер ці почуття відійшли на другий план.

Він штовхнув, а потім рубонув, але його кут був недостатньо точним, і супротивник легко відбив його меч. Тому для наступної атаки він сильно рубонув вниз. Знову інший чоловік з чудовим відчуттям часу змахнув своїм мечем, заставши Романа в той момент, коли той не встиг повністю використати свою силу, і перевершив його.

Щоб ухилитися таким чином, потрібні були навички та досвід, які були далеко поза межами можливостей Романа. І це стало цінним уроком для самого Героя.

До цього часу Алісія, Морріс і Ашхан приєдналися до своїх товаришів. Вони самостійно розважалися в місті. Але, як і Берлок, вони не могли втрутитися через опір, який стримував їх з іншого боку дороги.

Однак це насправді не становило великої проблеми для групи Героя. Чому? Тому що Роман був тим, хто брав участь у бою. Що ще важливіше, він не бився з Леонорою чи Магом Пекла. У поєдинку один на один з будь-ким іншим він не мав шансів програти.

«З іншого боку, є й такі люди, як Її Високість».

Друзі Морріса вдавали, що не чують її шепоту, бо імператорська принцеса теж була винятком.

◆

Рьо і Сера прогулювалися королівською столицею, смакуючи млинці. На його приємний подив, млинцева, яку він бачив у Вітнаші та Луні, була і тут, у Кришталевому палаці. Вони вирішили зайти туди після наполегливих прохань Рьо, де млинці їм продавав літній чоловік, якому було за сімдесят. А ось реакція Сери...

«Вау! Це справді дуже смачно!» — вона похвалила кондитерський виріб після першого кусочка.

«Правда ж?» — Рьо гордо випнув груди. Він був упевнений, що їй сподобається, бо вони мали схожі смаки в їжі. «Якийсь час тому цей магазин мав кіоск біля східних воріт Луни, і там теж було дуже смачно. Мабуть, це мережа магазинів... У будь-якому разі, моя улюблена комбінація — це збиті вершки та банан. Вона ніколи мене не підводить!»

«Тепер я розумію, чому ти так наполягав, Рьо. Життя було б набагато біднішим, якби ніхто ніколи не куштував таку божественну страву!»

Смачна їжа робить людей щасливими. Смачна їжа збагачує життя людей. Це незмінна істина, незалежно від епохи та світу.

Огорнуті цим щастям, двоє продовжили йти. Незабаром вони почули звуки зіткнення мечів.

«Хто ж настільки нерозумний, щоб вступати в бій на мечах посеред королівської столиці?» — здивовано запитала Сера.

«Здається, це бій один на один, і тільки вони двоє б'ються...» — задумливо сказав Рьо.

Обоє мали слух вище середнього, тож могли легко визначити кількість бійців. Оскільки шум долинав з того напрямку, куди вони прямували, то, продовжуючи йти, вони б дізналися, що відбувається... І ось, з цією випадковою думкою, вони саме так і зробили, насолоджуючись своїми млинцями. Те, що вони побачили, було...

«Яке неймовірне зіткнення мечів...», — вигукнув Рьо.

«Дійсно, вони обидва дуже талановиті», — Сера теж була вражена.

«Це тільки мені здається, — сказав Рьо, — чи один з них підозріло схожий на Абеля?»

«Гм... це точно не тільки тобі здається», — сказала Сера, підтверджуючи його підозру. «Враховуючи, що Лін та інші знаходяться на іншому боці вулиці, я думаю, твоє припущення правильне».

«Ну, ця битва стає історичною, еге ж? Ніхто з нас навіть не може наблизитися до них», — прокоментував розвідник Морріс.

«Без жартів. Те, що супротивник Романа взагалі може йти з ним в ногу, просто неймовірно. Хто він такий?» — тихо пробурмотіла у відповідь Алісія.

«Так... саме про це я і думала! Як це взагалі можливо, що він протистоїть святому мечу Астарте? Будь-який звичайний меч розлетівся б на друзки після першого удару Романа!» — запитала Морріс, не в змозі збагнути ситуацію.

«Це означає, що його меч не звичайний. Подивись уважно. Він світиться червоним, тож, мабуть, це магія», — відповіла Алісія.

«Він володіє магічним мечем...? Чесно кажучи, що він...», — запитала Морріс, здивована.

Звичайні авантюристи не могли дістати магічну зброю. Зустріти когось, хто володіє таким предметом, випадково в центрі міста... шанси були неймовірно низькими.

Морріс знову похитала головою і оглянула околиці.

— Не дивно, що тут немає натовпу.

— Я не можу сказати, що не розумію. Я теж не хотіла б ризикувати своїм життям. Крім нас і поплічників того чоловіка, на вулиці є тільки Роман і його супротивник. До речі, а що з тими двома? Вони не планують втікати? — запитала Алісія, дивлячись вниз по вулиці.

Там чоловік, схожий на мага, і красива жінка в плащі стояли і щось їли...

«О, ця жінка, вона ельф...»

«Ти права! Саме те, чого я очікувала від королівської столиці. Спочатку маг з магічним мечем, а тепер ельф. Тут, мабуть, є ще багато інших незвичайних людей, еге ж?» Морріс звучала схвильовано.

«М-мабуит...» Алісія не була такою переконаною, тому просто не дала однозначної відповіді.

Роман і Абель продовжували битися на мечах. І під час бою Абель щось усвідомив.

Я програю, якщо так далі піде.

Різниця в їхніх здібностях була майже непомітною. Хоча Абель був більш технічно підкованим, він міг завдати своєму супротивнику лише незначні, випадкові поранення. Кожного разу, коли він це робив, члени групи молодого чоловіка ставали ще більш напруженими.

Але швидкість, з якою вичерпувалася їхня психічна витривалість, була дуже різною. Стиль фехтування Романа, який втілював постійну сміливість, гарантував, що він завжди був у наступі. Тим часом більш технічний стиль Абеля означав, що він залишався в обороні. Абель знав, що якщо він не відібʼє навіть один удар, це буде фатальним. Адже Роман перевершував його в швидкості та силі.

Одна помилка була різницею між життям і смертю... Тільки ті, хто стикався з цією напругою, розуміли це. І ця напруга з самого початку гризла Абеля. Те, що він зумів вижити в бою до цього моменту завдяки своїм навичкам, не збиваючись з ритму, було свідченням його геніальності у володінні мечем. Однак саме тому він відчував неминучу поразку, яка чекала на нього попереду.

«Змогти загнати Абеля в кут своїм мечем... Він неймовірний», — промурмотів Рьо.

Він очікував, що Сера відповість, оскільки вона розмовляла протягом усього бою. Коли вона цього не зробила, він занепокоївся.

— Сера?

— Що? О, вибач. Той меч, який тримає супротивник Абеля... Я майже впевнена, що це Астарта, святий меч, — прошепотіла вона.

— Вау, святий меч! Тоді це означає, що меч Абеля теж магічний, оскільки він світиться червоним?

Слова «святий меч» справили на Рьо сильне враження. Коли йдеться про фентезійний світ, слова «магічний меч» і «святий меч» розпалюють уяву! Це справді чудові слова.

— Правильно. Я чула, що святий меч Астарта використовувався протягом багатьох поколінь героєм, який народився в західних провінціях.

— Герой!

То в цьому світі теж є герой, так?!

Рьо вперше почув про існування Героя.

«Більше того, навколо нього зібралася вражаюча кількість духів. Мені сказали, що його називають «Героєм Романом».

«Ого... Я... Що... Чесно кажучи, для мене більш вражаючим є те, що ти можеш розмовляти з духами, Серо».

«Ельфи мають глибокий зв'язок з духами з моменту народження», — пояснила вона, трохи хвалючись.

Рьо подумав, що в цей момент вона була неймовірно милою, але вирішив залишити це в таємниці.

«Якщо є Герой, то це означає, що має бути і Король демонів... Зачекай... Я пригадую щось про принців демонів...»

«Що?! Рьо, не кажи, що ти зустрічав демонічного принца! Де?! Коли?! Ти повинен розповісти мені все, бо ми не можемо ігнорувати таку важливу річ!»

«О, в такому разі тобі нема про що турбуватися. Ми зустріли декількох на сороковому рівні підземелля, але перемогли їх».

«Я-я зрозуміла. Ааа, ти, мабуть, маєш на увазі інцидент із примусовою телепортацією, так? Але я не пригадую, щоб чула про демонічних принців...»

«Не звертай на це уваги, Серо. Якщо Абель вб'є Героя тут, чи не перетвориться це на величезну проблему?» — запитав він.

Вона на мить розширила очі від його запитання, а потім відповіла. «Це... слушна заувага. Смерть Героя означає, що не буде нікого, хто зможе перемогти Короля Демонів... Не кажучи вже про дипломатичну кризу, яка виникне між Королівством і Західними Провінціями».

«Зрозуміло. Тоді... їхній двобій на мечах ось-ось закінчиться, так?»

«Справді. Абель перебуває в несприятливому становищі».

Рьо і Сера дійшли одного висновку.

«Але ми говоримо про Абеля. Я думаю, він ризикне всім в останній момент і переломить ситуацію».

«А якщо йому це вдасться, Герой може загинути. Що не є ідеальним варіантом».

«Погоджуюся, тому ми повинні зупинити їх якомога швидше. Абель втрутився і розрядив ситуацію у Вітнаші, а це означає, що цього разу черга за мною. У мене є план, Серо. Ти не могла б купити для мене ще два таких самих млинці?»

«Звісно... Я не маю уявлення, що ти замислив, але вважай, що все зроблено». Потім вона побігла до млинцевої.

«Гаразд, а тепер моя черга...» Прошепотівши це, Рьо почав рухатися в бік сутички.

Розвідниця Морріс помітила мага води лише тоді, коли той вже прослизнув повз них.

«Гей, ти!» — гукнула вона. «Повернися. Це небезпечно».

Хоча їй здалося дивним, що вона до цього моменту навіть не відчувала його присутності, ще дивнішим було те, що вона не могла наблизитися до нього, коли він продовжував йти до місця, де Роман і Абель вели бій на мечах. На той момент було вже запізно щось робити, бо маг уже був поруч із двома бійцями.

«Панове, сховайте мечі!»

На його крик і Абель, і Роман відскочили назад.

10-шарова крижана стіна.

Миттєво між ними з’явилася невидима крижана стіна, яка силоміць розділила їх.

«Рьо, не втручайся. Бо я не знаю, що зроблю, навіть якщо це ти».

«Ти не здатний мене вбити, Абелю. Ти не зможеш», — твердо сказав Рьо.

Незважаючи на те, що він знав, що бореться в програшній битві, Абель не мав жодного наміру здаватися. Зрештою, Ріхія була поранена, захищаючи його. Бути змушеним закінчити бій було неприйнятно, навіть якщо це був Рьо, тим хто втручався.

Однак Рьо проігнорував почуття Абеля з цього приводу і наполегливо продовжував. «Абель, замовкни на секунду. Ти там. Ти Роман, Герой, так?» — запитав Рьо, бажаючи підтвердження інформації від Сери.

«Е-е-е... Так, так, це я», — відповів Роман.

«Він хто?!» — Абель звучав схвильованим.

«Ти правильно почув. Це Герой, Роман, і, як мінімум, він не може померти, поки не буде переможений Король Демонів».

«Аррргггг!» — застогнав Абель.

«А тепер, лорде Герою. Дозвольте представити вам вашого супротивника — Абеля, авантюриста рангу В Королівства. Він не є підозрілою особою. Він чудова людина. Він навіть працює заступником майстра гільдії в місті Луна».

«Авантюрист рангу В Королівства...», — задумливо промурмотів Роман.

«Вас щось турбує в авантюристах Найтлі?», — запитав Рьо.

«О, ні, просто... Ну, правда в тому, що ми приїхали сюди після тренувань в Імперії Дебухі під керівництвом лорда Оскара Луски, відомого також як Маг Пекла. Під час перебування там ми почули, що в Королівстві є авантюрист, маг води, якого навіть лорд Оскар нібито вважає своїм суперником. Тож я просто зацікавився... Якщо у вас є якась інформація про цю особу, я був би дуже вдячний...», — ввічливо запитав Роман, вже сховавши меч у піхви.

«Що за біс? Маг води? Зачекайте хвилинку... Ні...», — почав Абель.

«Розумію», — перервав його Рьо, прагнучи зупинити Абеля, перш ніж той проговорився. «Отже, ви шукаєте мага води, пане Романе. Наскільки я знаю, родина Шварцкоффів є магами магії води в Королівстві. Можливо, ця інформація буде вам корисною».

«Родина Шварцкоффів. Я запам'ятаю це. Дуже дякую».

Рьо надав Роману інформацію, яка, хоч і не була неправдивою, але збивала його зі сліду. Абель міг тільки дивитися на щиро вдячного Героя з жалем в очах. Чому? Тому що він знав справжню відповідь на питання молодого чоловіка. Той самий маг води стояв прямо там, виступаючи посередником з надзвичайно байдужим виразом обличчя.

«Чудово. Як щодо знака вашого перемир'я? Сера, будь ласка».

Вона одразу з'явилася поруч із Рьо і подала йому два млинці.

Крижана стіна, розпустися.

Рьо розвіяв невидиму крижану стіну, а потім дав по млинцю Роману й Абелю.

«Смачна їжа робить людей щасливими. Тож насолоджуйся своїми млинцями, і ми забудемо про цей невеличкий інцидент». Рьо задоволено кивнув головою. «А якщо ти все ще незадоволений, Сера і я з радістю виступимо твоїми суперниками. Абель, Сера сказала, що готова, коли ти будеш готовий». Останні слова були явно призначені, щоб подражнити Абеля.

«Я справді готова. Гадаю, я трохи покращила свої навички завдяки спарингам з Рьо», — додала Сера, радіючи, що може приєднатися до провокації.

«Ніби ти й без того не була достатньо сильною. Якщо це справді так, то я можу відразу здатися», — пробурмотів Абель.

Сера ледь посміхнулася. «У будь-якому разі, якщо ви двоє вже закінчили, ми підемо. Рьо, ходімо. На тій вулиці є відома кав'ярня з давньою історією. Їхній набір тістечок просто неймовірний».

«Ооо, не можу дочекатися».

Базікаючи, Сера і Рьо залишили місце події. Мир відновлено.

«Зачекайте, а чому вони взагалі тут?»

Ніхто не почув слів Абеля.

Як тільки Рьо і Сера замовили набір тістечок у філії Café de Chocolat у королівській столиці, до ресторану увійшов самотній мечник і сів поруч із Рьо.

«О, Абелю, я не знав, що тобі теж подобається ця закусочна», — зауважила Сера.

«Сідай, де хочеш, Абелю, але я все одно не буду тебе пригощати», — вигукнув Рьо, не давши йому нічого сказати.

«Я й не хочу, щоб якийсь новачок мене пригощав!» — гнівно прошепотів Абель. Абель був талановитий у багатьох речах.

«Ага, тепер я розумію... Ти хочеш, щоб Сера заплатила за тебе, так?» — з огидою сказав Рьо.

«Я майже впевнена, що ти заробляєш стільки ж, скільки і я, але... гадаю, я не проти», — відповіла Сера, похитавши головою.

«Чорт, я не для цього тут! Я просто заскочив, щоб подякувати вам, дурням, за те, що зупинили нас раніше», — сказав Абель, схиливши голову.

«Хто б міг подумати, що настане день, коли ти висловиш слова вдячності від щирого серця... О, зачекай, це тільки тому, що тут є Сера, так? Хотів би я, щоб ти завжди був таким чесним». Рьо просто не міг перестати його дражнити.

«Абелю, ти хочеш сказати, що зазвичай не виявляєш таких належних манер, коли цього вимагає ситуація?» — Сера нахилила голову, зацікавлена.

«Дозволь мені відповісти за нього», — втрутився Рьо. «Він точно так не робить. Він справді дуже важкий характером. Якби він був трохи більш відвертим... Зачекай, я щойно придумав чудовий спосіб, як ти можеш висловити свою вдячність, Абель. Дай мені грошей. Коли завгодно, скільки завгодно, я завжди прийму твою щедрість!»

Пропозиція Рьо була настільки дивною, що Абель вибухнув. «Вау, яка фантастична ідея. Я насправді хотів представити тебе неймовірному алхіміку як подяку, Рьо, але давай краще скористаємося твоєю ідеєю, друже. Як тобі така вдячність, га? Га?!»

«Вибач, Абелю. Ти чудова людина! Немає тобі рівних!» Поведінка Рьо одразу змінилася на 180 градусів перед гнівом Абеля.

Сера посміхнулася, спостерігаючи за їхньою розмовою. «Хе-хе-хе. Ви двоє точно знаєте, як розважити». Абель зітхнув, роздратований. «Так, так, як скажеш. У будь-якому разі, алхімік — це барон Кеннет Гейворд. Він ще молодий, але цей хлопець — геній, достатньо талановитий, щоб бути обличчям алхімії країни».

«Барон... Абель, я не маю досвіду спілкування з аристократами...»

«О, тепер ти серйозний? Розслабся, все буде добре. Кеннет спочатку був простолюдином, але його підняли до аристократії завдяки його неперевершеним навичкам і досягненням в алхімії. До того ж, він родом з Луни. Ці підказки достатні, щоб ти все зрозумів? Якщо ні, ось ще одна — будинок, який ти купив».

«Мій будинок? Попередні власники переїхали до столиці після того, як їхній син-інженер став аристократом і запросив їх жити з ним... Зачекай, це він?! Ні, не може бути!»

«Може бути. Це та сама родина. Нещодавно я пив з ним і кількома друзями і розповів йому про тебе. Він був вдячний, що ти заплатив готівкою, тож сказав, що буде радий обговорити з тобою алхімію. Але він дуже зайнята людина, яка стоїть у центрі розвитку алхімії в цій країні, тож не будь настирливим, добре?»

«Не хвилюйся, не буду. Я лише дещо у нього запитаю. Якщо він навчить мене основам, я буду щасливий як дитина. Тоді я зможу взятися до справи і серйозно вчитися, коли повернуся до Луни».

Рьо успадкував алхімічний зошит від Хасана, лідера Секти Асассиніа, але все ще не міг розібратися в його змісті. Проте він не мав наміру показувати його іншим. Оскільки Хасан довірив його Рьо як своєму наступнику, той був рішуче налаштований вдосконалити свої алхімічні навички та зрозуміти записи чоловіка на цю тему.

«Звучить як хороший план. Він працює в Королівському центрі алхімії. Щодо того, де це знаходиться... це трохи складно пояснити. Я зв'яжуся з ним сьогодні, а завтра вранці відведу вас до нього».

«Зрозуміло. Де саме ти зупинився, Абелю? Щоб я знав, де тебе знайти».

«В Інституті магічних досліджень, за два квартали звідси».

Потім він почав пояснювати, де саме знаходиться Інститут. Рьо і Сера слухали, їдячи тістечка. Посеред розмови Сера тихо кинула словесну бомбу.

«Абель, ти щось замовляв?»

«Тепер, коли ти про це згадала, то ні. Просто зайняв місце, ніби він тут господар, так?» — гостро зауважив Рьо.

«Гах...» Абель був приголомшений своєю власною помилкою.

Зрозуміло, що він замовив набір тістечок.

Після того, як троє закінчили їсти, вони ще трохи посиділи в ресторані, розмовляючи, а потім пішли. Коли вони виходили, вони почули голос удалині.

«Пані Серооо!» Це був один із лицарів, які приїхали з нею з Луни. «Я знайшов її, я знайшов її!»

Інші лицарі, розкидані по території, зібралися, коли почули це.

«Мабуть, вони шукали тебе, Серо», — сказав Рьо, що стояв поруч.

«Схоже на те», — відповіла вона, кивнувши головою.

«Ми нарешті знайшли вас, пані Серр».

«Щось не так, Едене?»

Еден був командиром взводу підрозділу, відправленого цього разу для доставки вантажу. Він передав листа Сері.

«Коли я повернувся до маєтку маркграфа, я отримав цей лист, адресований вам. Схоже, він від Енклави. Вони попросили мене доставити його якомога швидше».

Сера взяла від нього лист і відразу ж його відкрила.

«Що таке Енклава?» — прошепотів Рьо Абелю, який стояв поруч.

«Ельфи, що живуть у Королівстві, населяють територію, відому як Західний ліс, розташовану в західній частині країни», — пояснив Абель. «Вони мають автономію, надану національним урядом. Енклава існує в королівській столиці як пункт зв'язку для Західного лісу. Вісім років тому, коли я ще жив тут, в Енклаві постійно перебували лише двоє ельфів». Абель дав йому вичерпне пояснення.

«З розширенням Енклави за останні п'ять років кількість ельфів, що проживають у столиці, збільшилася. Я чув, що близько десятка з них навіть вступили до Королівського ордену лицарів і Бюро королівських магів, щоб навчатися відповідним дисциплінам. І цей лист пов'язаний з цим». Сера зробила паузу, занурившись на кілька хвилин у задумливу тишу, а потім продовжила. «Простіше кажучи, співробітники Енклави дізналися про моє прибуття сюди і просять мене навчати ельфів там. Більше того, Великий Старійшина також перебуває в столиці з якихось причин. Все це змушує мене думати, що час... надто зручний».

Вона знову зупинилася, щоб проаналізувати ситуацію, потім поглянула на Рьо і Абеля, перш ніж ще раз обміркувати все. Через довгі двадцять секунд вона знову заговорила, дійшовши якогось висновку.

«Рьо, Абелю, ви обоє йдете зі мною. Я думаю, що в цьому випадку це найкращий варіант». І з цими словами вона почала швидко йти.

«Що ти сказала?»

«Е-е, Серо?»

Незважаючи на очевидну розгубленість, Абель і Рьо пішли за нею. Залишилася тільки група лицарів з Луни, які виглядали полегшеними, виконавши свій обов'язок.

Троє разом попрямували до Енклави, Сера йшла попереду, а двоє чоловіків слідували за нею. Вони пройшли через велику площу, на якій височіла велична статуя лицаря, що піднімав меч до неба.

Рьо подивився на неї з подивом.

«Це Ештон, засновник Королівства», — пояснив Абель.

«О, вау. Я просто думав, що це дивовижна копія якогось лицаря».

«Ну, король Ештон був лицарем, перш ніж заснував цю країну, тож ти не обов'язково помиляєшся. Ось чому прізвище королівської родини та назва Королівства протягом поколінь були Найтлі. Бо спочатку це була нація лицарів». Абель похмуро кивнув.

«Лицар, який став королем... Ой! Тільки не кажи, що він узурпував трон, вбивши попереднього короля...?!»

«Ні! Звідки ти взагалі це взяв?!» — сказав Абель, роздратований дивними гіпотезами Рьо.

«Він отримав дозвіл від країни, якій служив, щоб побудувати цю тут».

«Яка це була країна?»

«Ну, згідно з легендою, Верховна Імперія Вавилону».

«Вавилон...», — прошепотів Рьо, не в змозі вимовити жодного іншого слова.

Вавилон... Одна з двох стародавніх і могутніх імперій, поряд з Ханааном! Обидві назви згадуються в Старому Завіті. Вавилон, ворог Бога. Ханаан, земля, обіцяна Богом. Їхні культурні традиції були абсолютно протилежними. Тож чи була ця Верховна Імперія Вавилону політеїстичною чи монотеїстичною? А може, вони вірили в ангелів і демонів. Сама назва мала таке величне значення.

Цікаво, що Вавилон, в перекладі з аккадської мови означає «ворота Бога», був зневажений у Старому Завіті. Навіть не зважаючи на це, будь-хто міг зробити висновок, що той, хто назвав Верховну Імперію Вавилону, був безсумнівно реінкарнованою людиною. Звичайно, також неважко було уявити, що ця людина страждала на синдром головного героя.

Раптом у Роу виникло питання.

«Тоді де спочатку розташовувалася ця Верховна Імперія?»

У відповідь Абель вказав правою вказівним пальцем вгору. «У небі».

«Що?» Він звучав враженим.

«Імовірно, Верховна Імперія була літаючим континентом».

Повна фантастика! Найкласичніший з класичних фантастичних тропів!

«І цей л-літаючий континент досі літає десь...?»

Рьо практично задихався від хвилювання. На відміну від нього, Абель був взірцем спокою.

«Наскільки я знаю, це лише частина легенди, що передається тисячоліттями. Я ніколи не чув про відкриття літаючого континенту, тож хто знає».

«Звичайно, його ніколи не відкривали! Адже літаючі континенти та замки в небі завжди приховані неймовірно густими хмарами, що робить їх невидимими для неозброєного ока!» — сказав Рьо дуже діловим тоном.

«О-о, так? Кожен день дізнаєшся щось нове, мабуть?» Абель був вражений інтенсивністю Рьо.

Тоді Сера, яка йшла попереду них, приєдналася до їхньої розмови.

«Перекази про літаючий континент передавалися і ельфам. Залежно від того, який Великий Старійшина зараз перебуває з візитом у королівській столиці, ти можеш отримати відповіді, яких шукаєш, Рьо».

Його обличчя миттєво проясніло від її слів.

«Чудово! Я знав, що завжди можу на тебе розраховувати, Сера. А що стосується тебе, Абелю...»

«Гей, я нічого не зробив, то чому ти виставляєш мене поганим хлопцем?!»

◆

«Я щойно згадав, Абелю, — сказав Рьо. — Я бачив, як Ріхія впала на землю під час твоєї сутички з Героєм. З нею все гаразд?»

Вираз обличчя Абеля похмурнів. «Так, з нею все буде добре. Маг вогню Героя раптово напав на мене зі своєю магією, а Ріхія захистила мене за допомогою Святилища. Але... Але навіть попри те, що полум'я зникло, імпульс його заклинання залишився, і він відкинув її на стіну. Завдяки зілтю вона майже одужала, але ми залишили її відпочивати в Центральному храмі на всяк випадок. Для неї це ніби повернення додому».

Доки Абель закінчував свою розповідь, його вираз обличчя змінився з похмурого на розчарований. Він явно не міг пробачити собі власну необережність, через яку вона постраждала.

«Отож так і було. Тепер, коли ти про це згадав, я дійсно помітив молодого чоловіка, що лежав на узбіччі дороги, звідки ми прийшли. Він теж виглядав як маг, тож, мабуть, це був той вогняний маг, про якого ти говориш. Мабуть, усі вогняні маги такі. Хочеться їх усіх зібрати і заморозити, еге ж?»

«Я... не став би так далеко заходити...»

Абель не міг погодитися з надмірною думкою Рьо. Без сумніву, образ певного вогняного мага в певній імперії підживлював його злобу. Навіть якщо він розумів, що гнів його друга був викликаний тим, що той чоловік завдав шкоди його соратникам по кімнаті 10.

«У будь-якому разі. Виявляється, їхня провідниця — хто б вона не була — була причиною всього. До кінця бійки вона зникла. Вони розійшлися, щоб її пошукати».

«Б'юся об заклад, вона водила того ідіотського мага вогню за вухо. У моїй батьківщині ми маємо різні назви для таких схем здирництва, як «гра в борсука» і «медова пастка». Тож я думаю, що те, що вона зробила, явно спрацювало на того ідіотського мага вогню».

Кожного разу, коли Рьо вимовляв слова «ідіотський мага вогню», він старанно наголошував на слові «ідіотський».

«Ну, якщо я забув раніше, то тепер точно не забуду, як сильно ти ненавидиш вогняних магів, Рьо».

І незабаром вони прибули до Енклави. У цій частині району стояли резиденції знаті.

«Ого. Раніше це був такий звичайний будинок...» — прошепотів Абель, дивлячись на будівлю.

Енклав був триповерховою кам'яною спорудою з будівлями з усіх чотирьох боків, що оточували великий брукований двір. Рьо подумав, що він схожий на лондонський Сомерсет-Хаус, який часто з'являвся в кіно.

«Вони переїхали сюди, щоб звільнити місце для більшої будівлі. Ця земля належала якомусь графу, чий занедбаний маєток стояв тут раніше. Хоча я мушу зізнатися, що мені дуже подобалося старе місце розташування Енклаву, хоч воно і було невеликим», — відповіла Сера, посміхаючись з сумом.

У той момент Рьо раптом відчув, ніби сонце зникло за стіною хмар. Однак, коли він підвів погляд, небо було абсолютно чистим.

«Це затемнення», — сказала Сера, поглянувши вгору. «Сонця немає».

«Часткове сонячне затемнення...» — Рьо раптом напружився, згадавши, що сталося під час повного сонячного затемнення в Луні. Коли він був ув'язнений у якомусь монастирі і змушений битися з Леонорою, акумою. Початок цього часткового затемнення змусив його припустити, що те саме може статися знову, але... поки що нічого не сталося.

Сера ледь посміхнулася, побачивши його реакцію. «Не хвилюйся, Рьо. У столиці немає підземелля. Великої припливної хвилі не буде».

Вона явно неправильно зрозуміла.

«А яке відношення до цього мають підземелля і Велика припливна хвиля?» — запитав Абель, здивований.

Було очевидно, що Абель ще не знав про зв'язок між затемненнями і Великою припливною хвилею.

З Серою попереду, Абелем посередині і Рьо позаду, трійця увійшла в Енклав і вийшла у двір. Як вони бачили ззовні, будівлі оточували простір з усіх чотирьох боків. Схоже, тут можна було проводити тренування та спаринги...

Двоє людей прямували до них із задньої частини двору. Першою була жінка, якій, судячи з вигляду, було близько тридцяти років. Поруч із нею йшов чоловік років двадцяти. Обоє мали трохи загострені вуха... Ельфи.

І обоє були красивими. Ельфи завжди були красивими. Це був незаперечний факт.

— З поверненням, Серо, — з посмішкою привіталася жінка.

— Пані Матріарх? Ви Велика Старійшина, яка відвідує королівську столицю?

Сера глибоко вклонилася. Побачивши це, Абель і Рьо поспішили наслідувати її приклад.

— Пані, це Абель, авантюрист із Луни.

— Пан... — Матріарх задумливо промурмотіла: — Абель, так?

— Так, пані. Абель, авантюрист, — повторила Сера, підкресливши його професію.

— Розумію. Ласкаво просимо до Енклави, пане Абелю.

Матріарх, здавалося, нарешті зрозуміла натяк Сери, коли привітала його з посмішкою.

Її відповідь, здавалося, спростувала уявлення Рьо про ельфів як про расу, що дивиться на інших зверхньо, яке він склав на основі своїх знань з легких романів. Звичайно, основою цього тропу на Землі можна вважати перекази про ельфів, створені Дж. Р. Р. Толкіном, людиною, яка, мабуть, переродилася на Землі з іншого світу.

Факти і помилки рясніють.

Рьо вірив у це всім серцем.

Коли Сера закінчила представляти Абеля, Матріарх зафіксувала свій погляд на Рьо. Її інтенсивний, немигаючий погляд змусив його трохи занепокоїтися...

«А це Рьо, ще один авантюрист з Луни».

«Привіт, я Рьо».

Матріарх стояла, застигла і не реагувала.

«Пані?» — запитав молодий чоловік, що стояв за нею.

Вона нарешті оговталася.

«Вибачте, вибачте. Я була повністю зачарована».

Жінка виглядала на тридцять років, але говорила як хтось набагато старший, що здавалося Рьо дивним. Але, бачачи, що ніхто інший не реагує на її манеру говорити, він засумнівався, чи це тільки в його голові.

«Зачарована?» Очі Сери трохи звузилися.

«Справді. Ну, якщо бути точнішою... Мене зачарувала ряса пана Рьо. Несподівана радість — знову побачити її в цьому житті».

І з цими словами матріарх знову і знову пильно розглядала його мантію з голови до ніг.

«Пані...», — втрутилася Сера. «Я вас розумію, але ви трохи бентежите Рьо».

«Хм... Коли я востаннє бачила мантію Короля Фей? Мабуть, майже двадцять років тому. Тож ти не можеш засуджувати мене за моє захоплення, дитино», — заперечила вона.

Двадцять років? Тоді скільки їй років...?

Хоча Рьо тримав це питання при собі, того ж не можна було сказати про Абеля, що стояв поруч. Він був набагато балакучішим.

«Двадцять років?»

«Пані Матріарх... Вибачте, чи можу я також так вас називати...?» — обережно запитав Рьо.

«Так, звичайно. Вибачте за мою неввічливість».

Потім вона подивилася на його обличчя. І знову завмерла.

«Е-е-е...?»

Він відчув, як його охоплює паніка. І в паніці він благально подивився на Серу.

«Не хвилюйся, Рьо. Вона просто визнала твою справжню цінність. Вона повернеться до нас, перш ніж ти встигнеш змигнути оком», — сказала вона, незворушна, ніби поведінка Матріархи не була чимось незвичайним. Збентежений Рьо і спокійна Сера.

Однак Рьо був не єдиним.

Незвичайна поведінка Матріарха збентежила молодого чоловіка, який супроводжував її. Він простежив за її поглядом до обличчя Рьо і зрозумів, що саме Рьо був причиною дивної поведінки його пані.

Він не зовсім помилявся. На жаль, в таких ситуаціях люди рідко доходять згоди.

«Ти, покидьок!» — закипів він. «Що ти з нею зробив?!»

Ц-це типовий сюжет для легких романів, де він у гніві мене б'є! Я стільки розчарувань пережив... Кліше за кліше, вони ніколи не збуваються... Чи нарешті настав час?!

Думки Рьо викликали на його губах ледь помітну посмішку. Звісно, це тільки підлило масла у вогонь гніву молодого чоловіка.

«Чому ти посміхаєшся?!» — вигукнув він, витягнувши меча. Потім він напружився, готовий рубанути Рьо, і...

Сера кинулася вперед, щойно він рушив, і вдарила його кулаком по руці з мечем. Кістки його вказівного, середнього та безіменного пальців розтрощилися. Не давши йому навіть закричати, вона підкосила йому праву ногу, зваливши молодого чоловіка на землю. Лежачи обличчям до землі, він міг лише стогнати від болю, стискаючи праву руку.

Сера дивилася на нього з безвиразним обличчям.

Цей галас привів Матріарха до тями. Спочатку вона з подивом подивилася на молодого чоловіка, що лежав на землі. Потім вона дивилася на Серу, схиливши голову в розгубленості. Побачивши його меч на землі, вона, здавалося, з'єднала всі шматочки мозаїки.

— Локслі... Ти дурень. Рьо, прийми мої вибачення за грубість цього молодика. Матріарх глибоко вклонилася.

Рьо був розчарований, що черговий стандартний розвиток подій зірвався. Він також відчував жаль до молодого чоловіка, якого побила Сера. Тому він знову трохи збентежився, коли Матріарх вибачилася перед ним.

— О, будь ласка, не турбуйтеся про це.

— Локслі ще дуже молодий, розумієш. І саме тому він не може відчути вашу велич, пане Рьо, — сказала вона, похитавши головою.

«Його велич, так?» — сказав Абель.

«Залежно від того, які слова вийдуть з твоїх вуст, Абелб, ти можеш покинути цей світ», — різко попередив його Рьо.

«А, що, я? Я нічого не збирався говорити. Зовсім нічого», — сказав Абель, підозріло відвернувши погляд.

«Серо, дякую за все».

Троє з них і Матріарх залишали двір і прямували до вітальні. Молодий чоловік, якого збила Сера, був доставлений до лазарету іншим ельфом.

«Немає за що. Якщо вже на те пішло, то я вибачаюся за те, що піддала тебе небезпеці, хоча це я привела тебе сюди, Рьо». Сера схилила голову у відповідь на вдячність Рьо.

«Ні, це ти мене врятувала, тож тобі не варто вибачатися», — сказав він з посмішкою. Ефект був миттєвим. Вона весь цей час виглядала пригніченою, але тепер на її обличчі розквітла посмішка.

Так, посмішка їй пасує найбільше.

Рьо енергійно кивнув головою.

Вітальня була красиво обставлена. Вона була на зовсім іншому рівні величі, ніж кабінет майстра гільдії в Луні, який він відвідував незліченну кількість разів. Принаймні, так вважав Рьо.

Коли четверо сіли, один із співробітників Енклави подавав чорний чай. Після кількох хвилин відпочинку Сера першою порушила мовчання.

«Пані Матріарх, що привело вас до королівської столиці в цей час?»

Питання про старійшину, яка відвідала місто в той самий час, що й вона, не давало їй спокою з моменту прочитання листа. Час здавався надто вдалим, щоб бути правдою. Тоді відповідь Матріархи збила її з пантелику.

«Мене привело сюди пророцтво. Воно говорило як про тривожну присутність тут, так і про чудову зустріч. Рьо, мабуть, і був тією зустріччю, еге ж? І вона справді була чудовою.»

З чотирьох присутніх Абель був не в курсі справи. Як людина, він не міг відчути «фейську ауру», яку випромінював Рьо, і його розуміння мантії Короля Фей було в кращому разі поверхневим... Однак він не міг проігнорувати слова Матріарха.

«Якщо дозволите, що ви маєте на увазі під «тривожною присутністю» в столиці?»

Рьо не знав цього, але Абель був другим сином короля. А Сера, навпаки, знала цю правду. Старійшина теж це розуміла, оскільки колись бачила його в королівському палаці. Тож для двох ельфів його запитання не було несподіванкою.

«Гм, я справді це сказала, так? Ви повинні розуміти, що ворожіння — це не більше ніж ворожіння. Тобто навіть я не знаю подробиць. Але незалежно від того, що трапиться, у столиці проживає чимало ельфів, які залишили наші лісові домівки. Тому я приїхала, бо вважала, що буде легше впоратися з ситуацією, якщо я буду поруч».

Згідно з поясненням Матріарха, у королівській столиці проживало понад п’ятдесят ельфів. Враховуючи, що Сера була єдиною ельфійкою в Луні, це була надзвичайно велика кількість. Це було пов'язано виключно з розширенням Енклаву. Раніше деякі ельфи тимчасово перебували в Королівському ордені лицарів, але зараз там не було нікого. Двадцять з них проводили дослідження в Інституті магії. Решта були зайняті роботою в Енклаві.

«Той факт, що вони всі покинули Королівський орден, може означати тільки...?» — запитав Абель.

Матріарх скривилася. «Так, на жаль, там справи йдуть не дуже добре».

Очевидно, навіть ельфи знали про порушення закону і порядку серед королівських лицарів.

«Хоча я не заперечую, що такі побоювання є однією з причин мого візиту до столиці, — продовжила вона, — інша причина пов'язана саме з Серою. Оскільки вона все одно буде тут, я подумала, що це хороша нагода для нашої молоді потренуватися з нею. Адже лицарі, яких вона навчає в Луні, вважаються найкращими в Королівстві, чи не так?» Вона дивилася прямо на Серу.

«З огляду на жахливу поведінку Локслі, я б сказала, що найкраще спочатку попрацювати над їхньою дисципліною», — сказала Сера різким тоном. Вочевидь, вона все ще була розлючена спробою молодого чоловіка напасти на Рьо.

«Як би мені не було боляче це визнавати, я думала так само», — відповіла Матріарх, почісуючи щоку.

«Гаразд, припустимо, заради аргументу, що йому вдалося вбити Рьо. Що б ви зробили тоді, пані?»

«Коли ви так кажете, я не можу засуджувати вас за ваші дії».

«Саме так. Він міг спричинити катастрофу для всього світу, знаєш», — сказала Сера з таким серйозним виразом обличчя, що Рьо заплутався.

Що? Що за... Тоді де саме я перебуваю в ієрархії цього світу?

«Чорт, Рьо, то твоє існування самотужки підтримує світ?» — втрутився Абель.

«Я не впевнений у цьому...»

Ні Абель, ні Рьо не могли зрозуміти, про що йдеться в розмові ельфів. Жінки проігнорували їх і продовжили розмову між собою. Врешті-решт вони вирішили, що Сера буде тренувати мешканців Енклави протягом трьох днів.

«Я почну з їхнього темпераменту та розуму...»

Почувши бурмотіння Сери, Рьо та Абель помолилися за її підопічних.

Оскільки обов'язки Сери на цей час були визначені, вона, як і обіцяла йому, перевела розмову з Матріархом на тему, яка його цікавила. А саме...

«Пані, Рьо хотів би дізнатися більше про плавучий континент», — сказала вона з посмішкою.

Він енергійно кивнув головою. З їхньої розмови він дізнався, що Матріарх мала понад дві тисячі років. Це означало, що вона знала про плавучий континент набагато більше, ніж люди з народних переказів і легенд.

«Розумію. Звичайно, я з радістю розповім вам все, що знаю. З чого б ви хотіли почати?» — з радістю відповіла Матріарх. Можливо, завдяки своєму статусу Великої Старійшини, вона не мала нічого проти того, щоб відповідати на запитання людей.

«Ну, по-перше: чи існує він і досі?» — запитав Рьо, його очі засяяли.

«Звичайно, існує».

«Ува!» Він був у захваті. Це означало, що колись у майбутньому він матиме шанс його відвідати.

«Я не знаю його точного місця розташування, але оскільки не було жодних повідомлень про його падіння, він, мабуть, плаває десь у світі. Проте кілька століть тому я бачила один невеликий. Їх важко побачити неозброєним оком. Вони часто приховані хмарами», — пояснила вона.

«Я знав! Я знав, що хмари їх приховують!»

Припущення Рьо щодо Абеля виявилося правильним. Він повернувся до нього, з самовдоволеним і тріумфальним виразом обличчя.

«Так, так», — пробурмотів Абель, відчуваючи себе з якихось причин переможеним.

Посміхаючись, Сера попивала чорний чай і слухала розмову.

У світі панував мир.

На жаль, він тривав недовго...

«Кажуть, що ті, хто живе на плавучих континентах, мають фіолетове волосся».

«Що...?»

Невимушена ремарка Матріарха залишила Рьо та Абеля без слів. У їхніх головах з’явилися образи чоловіка та жінки з фіолетовим волоссям, яких вони зустріли в Луні. Чоловік, з яким вони билися... Не може бути...

«Н-ні, ні, має бути багато людей з фіолетовим волоссям, правда?» — сподівався Рьо.

«Будь реалістом, друже», — сказав Абель, розвіявши його надії. «Ти знаєш відповідь так само добре, як і я».

«Ти не можеш бути в цьому впевнений. Можливо, вони просто використовували світло, щоб їхнє волосся виглядало фіолетовим».

«Тільки я бився з ним з близької відстані, і його волосся було точно фіолетовим».

«Але тоді це означає, що мешканці плавучих континентів — монстри...»

«Ну, так, мабуть. Це нагадало мені. Він напав на мене і в Вінгстоні», — зауважив Абель.

«А коли ти збирався мені про це розповісти?!»

«Дай мені спокій. Ми ж буквально недавно знову зустрілися».

«Абель, три «К» повноцінного члена суспільства — це комунікація, контакт і консультація. Якщо ти не комунікуєш зі мною належним чином, це ставить мене в скрутне становище».

«Що ти хочеш, щоб я зробив?» Як завжди, Абель був роздратований ірраціональними запереченнями Рьо.

«У будь-якому разі. Я здивований, що ти вижив після нападу такої жорстокої людини».

«Це все Лін. Вона продірявила його кулями з «Кульового дощу».

«Ти жартуєш...»

«Це мало б його вбити, але... він зник у ту ж мить, коли вона це зробила. Можливо, він використав якусь магію переміщення.

«Тоді... з огляду на наші зустрічі з ними... можливо, вони вже позначили нас як ворогів і не запросять нас на свій плавучий континент…»

«Тут немає ніяких «можливо», друже. Скоріше «однозначно». Вони нас нікуди не запросять найближчим часом», — відверто сказав Абель.

«Нг... Мабуть, так і є. Якщо вони нас не запросять, нам доведеться самостійно знайти спосіб дістатися туди!»

«Я знав, що це був твій план, Рьо». Абель не виглядав здивованим. Мабуть, він з самого початку розкусив Рьо.

Матріарх, явно розважена їхньою розмовою, нарешті втрутилася: «Отже, ви двоє зустрілися з мешканцями плавучих островів».

«Е-е-е, не впевнений, що вони б так це назвали...», — зауважив Абель.

«Пані, чи вони теж мають блискучі блакитні очі?», — запитав Рьо, бажаючи підтвердити те, що вони вже знали.

«Дай подумати... Я ніколи не чула про таке».

«Тоді вони не можуть бути з плавучого континенту! Хіба це не чудова новина, Абеле?!» Рьо повністю повірив у своє бажання.

«Чесно кажучи? Я сподіваюся, що це правда, заради нас обох». Тим часом Абель хотів у це вірити, але підозрював інше.

А що стосується правди...

***

Рьо і Абель попрощалися з Серою, яка залишилася в Енклаві, щоб тренувати ельфів, і рушили назад.

"Рьо, у тебе є де зупинитися?"

"Так. Я маю повну свободу дій протягом тижня в прибудові посольства Монархії Жу. Мені сказали, що якщо я планую залишитися довше, то повідомити, і вони щось придумають",- відповів Рьо, думаючи про принца Віллі.

"Монархія Жу? Боже, ще одне незвичайне знайомство, еге ж? Це навіть далі на схід, ніж Герцогство Інверей. Як ти це взагалі зробив?" Абель здивовано похитав головою.

"Скажімо так, це був насичений місяць. Я навіть не можу описати, наскільки насичений..." Рьо згадав подорож з Інверей до столиці Королівства.

Спостерігаючи за ним, Абель виглядав так, ніби раптом щось згадав. "Ти знаєш, де знаходиться посольство? Столиця величезна і воно знаходиться досить далеко звідси."

"Гм? Де, питаєш..."

Рьо замислився. Принц Віллі, пан Родріґо та їхні охоронці поїхали прямо до королівського палацу, не зупиняючись у посольстві, оскільки їхній офіційний в'їзд до країни відбуватиметься там. Співробітники посольства підготували все, включаючи змінний одяг, у гостьових кімнатах замку. Іншими словами, Рьо, Кон та інші мандрівники не відвідували посольство Жу жодного разу з моменту свого прибуття... Він не знав про інших, але це був його перший візит до столиці, тож, звісно, він не мав уявлення, де розташоване посольство, не кажучи вже про те, де знаходиться резиденція маркграфа Луни.

"Тепер, коли ти про це згадав, я дійсно не маю уявлення",- пробурмотів він у задумі.

Абель кивнув, підозрюючи саме це.

"Абелю, чому ти виглядаєш таким самовдоволеним?!"- гримнув Рьо. -"Щоб було зрозуміло, я не програв тобі!"

"Я не самовдоволений",- спокійно відповів Абель. -"Я просто думав про те, як це мене не дивує."

Але в цей момент він побачив щось несподіване: жінку в плащі з піднятим капюшоном, яка швидко йшла повз. Його погляд пильно стежив за нею. Звичайно, Рьо, що йшов поруч, це помітив.

"Що таке, Абелю? Думаєш зрадити Ріхію?"

"Чому це перше, що спадає тобі на думку? Звичайно, ні. У цій жінці є щось..."

"Будь ласка, попередь мене, якщо плануєш зрадити Ріхії. Я буду на її боці в битві."

"Якій битві?"

"Очевидно, що ти будеш неправий, Абель. А погані хлопці завжди програють. Так було з самого виникнення світу. Я на боці добра, переможців. І коли я дивитимуся на твоє тіло після того, як ти обереш неправильний шлях, я скажу: "Абелю, ти ідіот"."

"Гаразд, ти вже закінчив мене ображати?"- сказав Абель, похитавши головою. "Я майже впевнений, що це та сама жінка, що була раніше."

"Не кажи мені, що ти вже зрадив... Але ж ще не минуло й дня!"- пожартував Рьо.

"Я тебе вб'ю",- відрізав Абель.

"Ах, як я люблю наші маленькі сценки, Абель. Звичайно, я тільки жартую. Не думай, що я забув про твою битву з Героєм. У такій ситуації ти ніяк не міг завести роман. А це означає..."

"Так. Та, яка тримала мага вогню команди героя за яйця."

"Зла жінка."

"Е-е-е... Ну, технічно, так." Незважаючи на легке почуття дискомфорту, яке він відчув від цього опису, Абель не міг придумати жодної причини, щоб заперечити його, тож зрештою погодився.

Під час розмови вони якось опинилися в тому ж напрямку, що й вона...

"Абелю, якщо ми збираємося стежити за нею, думаю, нам слід збільшити відстань між нами."

"Погоджуюся. Вона точно не нормальна. Схоже, вона пройшла спеціальне навчання... Хоча я не можу пояснити, чому так думаю."

"Можливо, через те, як вона ходить або тримається."

"Хм. Ось воно. Знаєш, Рьо, ти досить гострий, коли йдеться про такі речі."

"О, припини, ти змусиш мене червоніти",- відповів він на щирий комплімент Абеля.

"Тоді питання в тому, на якій відстані ми повинні триматися?"

"Я запам'ятав її особливості. Я можу стежити за нею навіть на відстані двохсот метрів за допомогою пасивного сонара." Рьо звучав гордо.

"Стривай, серйозно?" Абель здивовано розширив очі.

Ця місцевість знаходилася між північно-західним і західним районами королівської столиці, і там було досить багато пішоходів. Звичайно, жінка могла б помітити їх, якби вони довго слідували за нею, але з магією Рьо все мало бути гаразд. Абель з власного досвіду знав, як важко стежити за кимось, не будучи поміченим, особливо за кимось, хто має спеціальну підготовку. Тож він ще раз згадав про неймовірну силу магії Рьо.

"Вона зникла до того, як закінчилася твоя сутичка з Героєм, так?"

"Так. І як я вже казав тобі в кафе, він і його група шукали її."

"Тоді це зухвало з її боку так ходити, хоча група Героя її розшукує."

"Ну, столиця величезна. Людям важко тебе помітити, коли ти зливаєшся з натовпом."

"Але ми її знайшли",- зауважив Рьо.

"Правда. Збіги обставин - страшна річ, еге ж?" Абель трохи похитав головою. Насправді він з власного досвіду знав, як важко шукати когось у натовпі столиці. Але цього разу все було інакше.

Рьо дивився на нього гострими очима.

"Абелю, - сказав він м'яким, але твердим голосом, - навіть не думай намагатися замилити мені очі."

"Не хочеш розповісти, чого ти так думаєш?"

"Б'юся об заклад, ти використав щось на кшталт "Бойової навички: пошук" або "Меча навички: захоплення", правда?!" Рьо виглядав враженим. "Я знаю, що обман - твоя спеціальність, але ти зайшов занадто далеко, якщо приховуєш від мене секрети!"

"Гаразд, щоб ти знав, - без вагань відповів Абель, - жодної з цих "навичок" насправді не існує." Однак він дивувався, звідки саме Рьо взяв свою безпідставну впевненість.

Жінка, за якою вони стежили, прямувала до центру західного району столиці. Вони трималися на відстані двохсот метрів навіть після входу в цей район.

"У цьому районі так багато компаній",- сказав Ріо, оглядаючись навколо.

"Так. Центральний храм розташований у самому центрі міста, а дворяни та багаті купці живуть на півночі, де, до речі, знаходиться палац, а прості люди - у південній частині столиці. Грубо кажучи, західний район заповнений компаніями, а східний - майстернями, включаючи Королівський центр алхімії."

"Ооо! Місце, де працює відомий алхімік!"

Рьо явно з нетерпінням чекав на зустріч з ним. Він знову і знову радісно кивав головою.

"Так, Кеннет. Але там не тільки майстерні. Адже і посольство Жу, і Інститут магічних досліджень, де я живу, знаходяться в східному районі, оскільки він досить великий."

"Розумію. Зачекай, чому саме дослідницький інститут, а не звичайний готель?"

"Нууу, це трохи складно..."- відповів Абель, злегка скривившись.

"Не кажи, що ти нарешті скоїв злочин, достатньо жахливий, щоб твоє обличчя з'явилося на плакатах з розшуком? Звичайні готелі тепер не підходять?"

"Та ні, звичайно! Я хотів розібратися в деяких речах, тому вирішив, що зручніше буде зупинитися у старого друга, ніж у готелі. Ось і все."

Саме тоді Рьо щось помітив.

"Що таке, Рьо?"

"Та жінка зайшла в магазин."

"Гм. Може, пройдемося повз? Хочу дізнатися, що це за магазин."

"Я повністю згоден. Ми з тобою на одній хвилі. Однак..."- Рьо задумливо нахилив голову.

"Тебе щось турбує?"

"Так. Я майже впевнений, що кілька людей стежать за тим магазином, причому в декількох групах."

"Це підозріло, еге ж?"

Жінка, яка обдурила групу героя, змусивши їх напасти на Абеля, зайшла в магазин, за яким, як виявилося, стежили кількома людьми. Це пахло неприємностями. Так подумав би будь-хто, навіть не будучи видатним мандрівником рангу B, як він.

Замість того, щоб підійти до згаданого магазину, Рьо та Абель вирішили спостерігати за ним з віддаленого кута вулиці.

"Ось той, з яскраво-помаранчевим дахом."

"Зрозумів. Схоже, на вивісці написано "Гонгорад і Ко"."

"Гонгорад? Мені здається, я десь чув це ім'я..." Рьо перебирав у пам'яті.

"Звичайно, чув. Адже Гонгорад - найвпливовіший купець у західній частині Федерації Хандальє, тож не дивно, що він має філію в столиці Королівства."

"Ага, тепер пригадав! Це той лиходій, який тягне за ниточки за лаштунками у Великому герцогстві Вольтуріно, той, хто наказав капітану чи комусь там викрасти червоний магічний камень."

Рьо не очікував, що злий геній керує компанією тут, у Королівстві.

"Це просто світ маленький, чи просто погані люди роблять багато поганих речей..."

"Можливо, і те, і інше." Цього разу Абель не заперечував проти слів Рьо і просто кивнув на знак згоди.

"Гаразд, Абелю, справа в тому, що ми знаємо, що вона пішла в корумповану організацію федерації. Однак ми, очевидно, не знаємо, що вона там робить. Крім того, ми не знаємо, чому секретарка герцога Флітвіка пов'язана із цією організацією. Є якісь геніальні ідеї, Абелю? Ну, Абелю? Тепер твій час проявити себе, Абелю!"

"По-перше, чому ти так називаєш моє ім'я?"

"Ну, я не хочу втручатися і дивитися, як вони реагують. Такі речі більше в твоїй компетенції. Ти знаєш, розвідка і все таке.."

"Ні за що!"- Абель рішуче відхилив пропозицію Рьо.

Не завжди можна отримати те, що хочеш. Так влаштований світ. Як це сумно для Рьо.

"Проте я також не є прихильником того, щоб просто кинути цю справу на цьому етапі."

"Тоді дозволь мені скромно запропонувати компроміс. Замість магазину ти можеш здійснити одноосібну атаку на людей, які стежать за ним."

"Ні за що!"- без вагань відповів Абель. "Хоча я мушу визнати, - все ж продовжив він, - мені цікаво, хто саме стежить за магазином. Цікаво, чи можна це з'ясувати, не викликаючи підозр. Ну, знаєш, зробити це дуже тихо?" Цього разу Абель запропонував свою пропозицію. Він хотів уникнути застосування сили, але також хотів отримати інформацію.

"На мою думку, це нерозумна пропозиція."

"О, пробач, мій пане! Але будьте серйозними хоча б на хвилину. Будь-який галас буде поганою ідеєю. Чи ти забув, що це королівська столиця?"

"Не впевнений, що той, хто не так давно брав участь у запеклій сутичці на мечах посеред міста, має право так говорити",- зауважив Рьо з драматичним зітханням.

"Ей, я ж не мав вибору..."- переконано заперечив Абель. "До того ж, ми були в східному районі, і... Не хочу цього говорити, але там бійки - не рідкість. А ця частина міста інша, тут багато бізнесу. Не кажучи вже про розкішні магазини в західній частині, а це означає, що тут живуть аристократи і багатії. Будь-яка проблема - і гарнізон миттєво з’явиться на місці.

"Я проти класової дискримінації!"- раптово заявив Рьо. На жаль для нього, це була монархія. З королівською родиною і аристократією. З самого початку не було рівності.

Не завжди можна отримати те, що хочеш. Так влаштований світ.

"Гаразд, а поки що давайте обійдімо людей, які спостерігають, і спробуємо зрозуміти, з чим маємо справу."

"Гадаю, ми можемо це зробити. У нас же немає інших варіантів",- погодився Рьо. Він мусив погодитися, бо ніхто з них не міг придумати кращого варіанту.

***

Рьо і Абель підкралися ззаду, щоб поспостерігати за однією з чотирьох груп, які стежили за магазином. Але, дивлячись здалеку, Абель здивовано нахилив голову. Цей жест, звичайно, привернув увагу Рьо.

"Абелю, що сталося? Ти передумав влаштувати засідку і змусити їх розкрити свої плани? Я не проти залишити все на тебе. Я відступлю і подивлюся, як розвиватимуться події."

"Ні за що в світі. Скільки разів я тобі повторюватиму? У будь-якому разі, проблема в тому, що я впізнав одного з них."

"Ооо, який щасливий збіг для нас! Чим він займається?"

"Він член Другої королівської гвардії..."

"Я розумію, що це Королівська гвардія, але їх дві?"

"Так, Друга служить принцу-спадкоємцю. Цей хлопець... його звати Еммануель. Я чув чутки, що його підвищили до командира роти."

До речі, джерелом цих чуток були друзі Абеля з Альянсу Других Синів, Зак Кулер і Скотті Кобук, які, як виявилося, були лицарями Королівського ордену.

"Зачекай, якщо він командир роти, то чи не означає це, що він поступається лише командиру полку та командиру батальйону? Це робить його лідером, тож він може навіть стати регіональним командиром."

"Ти не помиляєшся, і він, безперечно, один із найуспішніших у моїй групі однолітків, але це викликає питання... чому він стежить за бізнесом?"

"Слушне зауваження. Тож або його понизили в званні, або, навпаки, ця компанія настільки небезпечна, що вимагає безпосереднього спостереження з боку вищого керівництва."

І Абель, і Рьо розмірковували над ситуацією, але жоден з них не міг знайти правильної відповіді. Це було неминуче, враховуючи брак інформації. Обидва це розуміли.

"Абелю, на даний момент, я думаю, ми просто повинні запитати його безпосередньо",- запропонував Рьо.

"Я не проти... Але..."- Хоча Абель не був проти, він кинув погляд на Рьо, який повністю неправильно зрозумів цей погляд.

"Чому ти так на мене дивишся?! Незважаючи на те, що ти можеш думати, я не з тих людей, які раптово б'ють когось в сонячне сплетіння крижаною списом або заморожують їх крижаною труною!"

"Ага. Мені здається, я маю дуже-дуже туманне спогад про те, як ти робив саме це в Великому герцогстві Вольтуріно",- зауважив Абель, натякаючи на інцидент із злодієм.

"Ну, тоді у мене не було вибору. Була пізня ніч, і в місті діяли воєнні закони. Що ще я міг зробити, коли на вулиці крався підозрілий чоловік? До того ж, він виявився злочинцем, який намагався вивезти червоний магічний камінь, тож, зрештою, я не помилився",- поспішно пояснив Рьо.

Абель сприйняв його слова спокійно. "Звісно. Тоді".

Технічно, їхня поточна ситуація була зовсім іншою. Навіть Рьо не був би настільки дурним, щоб бездумно кидати крижані списи або заморожувати людей у крижаних трунах. Напевно.

"Так, я теж не думаю, що ти такий безрозсудний. Гаразд, давай просто зробимо це. Тримайся за мною, Рьо."

Абель прокрався вперед, майже безшумно. Йдучи за ним, Рьо був глибоко вражений тихими рухами свого друга. Звичайно, він не висловлював свого захоплення. Якщо Абель стане занадто гордим, він тільки шкодитиме собі! Рьо, природно, завжди щиро вболівав за особистий розвиток Абеля!

"Рьо, чому я маю відчуття, що ти зараз думаєш про щось дивне?"

"Я-я не маю уявлення, про що ти говориш. Припини говорити загадками і вже поклич їх."

Холодний піт пробіг по спині Рьо від моторошних пророчих слів Абеля. Він не міг недооцінювати інтуїцію мечника.

Незабаром Абель став позаду групи спостереження, яку вони обрали своєю ціллю, і вони навіть не помітили його.

"Давно не бачилися, Еммануель",- швидко сказав він. "Нічого не кажи. Тихо повернися."

"Що? О, Альб..."

"Боже, друже, невже минуло стільки часу, що ти вже забув, хто я? Це я, Абель, авантюрист. Абель. Тепер згадав? А. Б. Е. Л.Ь авантюрист на ім'я Абель." Абель кілька разів повторив слова "авантюрист" і "Абель". Ніби не міг змиритися з тим, що його називають іншим ім'ям. Його наголос на цих словах не залишився непоміченим.

"Е-е-е... Так, давно не бачилися... А-Абелю..."

"Ооо, то ти пам'ятаєш, га? Добре, добре",- з полегшенням сказав Абель.

"Але... чому саме ти тут, А...белю?" Незважаючи на секундну затримку, Еммануель знову назвав правильне ім'я. Як командир роти Королівської гвардії, він говорив ввічливо.

"Розумієш, ми переслідуємо жінку, і вона випадково зайшла в Гонгорад і Ко."

"Та, що була раніше? Якщо я правильно пам'ятаю, вона секретарка віконта Флетчера."

"Не може бути... І, щоб переконатися, той самий віконт Флетчер, який керує капіталом герцога Флітвіка, так? Вона його секретарка."

"Ну... вона важлива особа",- сказав Еммануель, нахмурившись.

"Що ти маєш на увазі?"- Абель звучав збентеженим.

"Вона шпигунка розвідки Федерації, але водночас, здається, вона також передає інформацію Імперії..."

"Зачекай. Ти щойно сказав "Імперія"?"

У Центральних провінціях Імперія означала Імперію Дебухі на півночі Королівства Найтлі. Разом із Королівством і Федерацією, Імперія була однією з трьох головних держав, що складали Центральні провінції. Однак за рівнем національної могутності вона значно перевершувала дві інші, що робило Імперію набагато небезпечнішим супротивником, ніж Федерація.

"Так, саме так. Вона не тільки пов'язана з герцогом Флітвіком, але й передає інформацію Імперії як шпигунка Федерації. На додачу до всього, вона також має довгу історію співпраці з компанією "Гонгорад і Ко". Це все, що ми знаємо про неї на даний момент, виходячи з результатів нашого розслідування."

Абель замислився, вислухавши пояснення Еммануеля. А Рьо, що стояв позаду нього, здивовано розширив очі, почувши про такий поворот подій. Виявляється, всілякі люди таємно маневрували, приховуючи це від широкої громадськості.

"Насправді, незважаючи на те, що Гонгорад і Ко. базується в західній частині Федерації, за останні кілька років вона також налагодила зв'язки з Імперією, ймовірно, щоб отримати фінансову перевагу в Імперії. Але її дії проти Королівства були явно ворожими."

"Чому ти так вважаєш?"

"По-перше, викрадення конфіденційної інформації з палацу, яка просочилася до уряду Федерації."

"Ага",- сказав Абель, енергійно кивнувши головою. "Ось чому ви стежите за цим відділенням."

"Насправді ми збираємося провести рейд, оскільки щойно прибули кілька відділень, що входять до складу Другої королівської гвардії."

Коли Абель подивився, він побачив групу людей на деякій відстані, які подавали сигнали Еммануелю.

"Ви? Але Королівська гвардія не має повноважень для цього, чи не так? Столиця підпадає під юрисдикцію Столичної гвардії."

"Зазвичай так і є. Однак сам наслідний принц безпосередньо попросив Його Величність про тимчасове передання контролю, тому ми тут."

"Чому брат... Чому Його Високість не використовує Столичну гвардію, оскільки вона підпорядковується міністерству внутрішніх справ...?"- запитав Абель.

"На жаль, Його Високість не вважає за потрібне розкривати мені причину..."- відповів Еммануель, похитавши головою.

"А Лекс не був у столичної гвардії?"- запитав Абель, маючи на увазі іншого члена їхньої компанії, Альянса других синів. Вони знали один одного вже давно, тож якщо королівська гвардія звернулася б за допомогою до столичної гвардії, він би з радістю допоміг. "Він, мабуть, займає досить високе місце в ієрархії, чи не так?"

"Так, зараз він лейтенант-командир. Командир був визнаний винним у хабарництві, тому ця посада зараз вакантна. Тож, по суті, Лекс є керівником."

"І він... чесний?"

"А... белю, ти краще за всіх знаєш, який він щирий і розумний. Ця його риса не змінилася анітрохи. Ні тоді, ні зараз."

"Інтелект Його Високості для нас незбагненний. Він, мабуть, мав вагому причину, щоб просити Його Величність про офіційний дозвіл використовувати Другу королівську гвардію замість Столичної гвардії. Проте..." Саме тоді Емануель помітив Рьо, що стояв за Абелем. "Е-е-е, А-беле, хто це?"

"О, так, я забув. Це Рьо, мій друг. Він також є авантюристом у Луні. Не хвилюйся, йому можна довіряти."

"Справді? Тоді дозволь представитися. Мене звати Еммануель Салк, я командир роти Другої королівської гвардії Королівства Найтлі. Радий познайомитися."

"Дякую за вашу ввічливість. Я - Рьо, авантюрист D-рангу в Луні. Важко повірити, що така ввічлива людина, як ви, знає Абеля, який так грубо змушує людей чекати, забувши про їхнє існування. Тож цілком радий знайомству."

"Так, він такий і є",- сказав Абель, почесавши щоку. "Але він не поганий хлопець."

"Тоді вибач, я мушу вести своїх людей. Абелю і Рьо, будь ласка, зачекайте тут, щоб не потрапити в халепу."

З цими словами застереження Еммануель і його товариші почали перевіряти своє спорядження.

Рьо та Абель відійшли на невелику відстань від членів Другої королівської гвардії, щоб тихо обговорити тривожну ситуацію.

"Це знову відбувається, Абелю. Це знову відбувається!"

"Що? Що знову відбувається?"

"Викриття шпигуна... Шпигун, який проник до Королівства, ось-ось буде викритий. Ми вже робили це в Луні. Двічі!"

"Хм. Тепер, коли ти про це згадав, ти маєш рацію."

"І обидва рази ми натрапили на тих людей з фіолетовим волоссям. Один раз - це збіг, але два рази - це закономірність. А це означає, що третій раз теж імовірний. Можливо, цього разу станеться те саме..."

"Ні, нізащо. Я сумніваюся. Я справді... сумніваюся...",- сказав Абель, але він не міг повністю спростувати занепокоєння Рьо. Ніколи не знаєш, що може статися.

"З огляду на все, я пропоную цього разу утриматися від атаки. Як кажуть, "мудрий чоловік тримається подалі від небезпеки". А ми ж мудрі люди, правда? Тож давай зробимо так, як сказав Еммануель, і спостерігатимемо за подіями звідси."

"Е-е-е... Так, гадаю, нам не слід заважати їм. Добре, ми почекаємо тут!"

"Ура!"- прошепотіли вони обоє, піднявши кулаки вгору...

Чи то випадково, чи то завдяки збудженим кулакам пари, рейд пройшов без інцидентів. Половина Другої королівської гвардії, яка проводила рейд, була мобілізована для операції. Двадцять осіб, включаючи менеджера відділення королівської столиці Королівства, було заарештовано.

Двоє людей втекли, вистрибнувши з вікон другого поверху. Коли вони повернули за ріг, вони зустріли чоловіка і жінку, обоє з фіолетовим волоссям... Але про це не було зазначено в звітах. І, звичайно, Рьо та Абель теж не натрапили на таких небезпечних персонажів...

Однак Друга Королівська гвардія не знайшла жінку, секретарку віконта Флетчера, яка зайшла в магазин. Натомість вони виявили щось зовсім несподіване.

"Гм... Це, здається, не кристал, але... Я ніколи не чув про такий алхімічний інструмент..." - промурмотів Еммануель, дивлячись на предмет.

Це була куля, трохи більша за кулак людини. На перший погляд вона виглядала як темний кристал. При ближчому огляді виявилося, що всередині кулі звивається чорний як смола дим. Так, слово "звивався" ідеально описувало це явище... Воно було абсолютно чужим, абсолютно не схожим на будь-що, створене людиною.

"Зв'яжіться з Бюро і попросіть лорда Артура Берасуса оглянути це",- наказав Еммануель підлеглому, що стояв поруч. "Доки він цього не зробить, це буде зберігатися під суворою охороною в підземному сховищі палацу. Буде серйозна проблема, якщо це раптом розіб'ється і трапиться катастрофа. Зрозуміло?"

***

"Я дуже радий, що нічого серйозного не сталося. А ти?"

Переконавшись, що рейд пройшов гладко, Рьо та Абель покинули це місце. Єдина причина, через яку вони взагалі туди прийшли, - це знайти жінку, яка спричинила бійку між Абелем та героєм Романом. Хоча їм все ще було цікаво, чому вона зайшла до крамниці...

"Шкода, що її не було всередині",- відповів Абель, злегка похитавши головою.

Друга королівська гвардія також розмістила людей біля заднього входу, і ніхто не входив і не виходив звідти.

"Можливо, там був якийсь секретний підземний прохід?"- безпідставно замислився Рьо.

"Якщо він є, Еммануель і його люди скоро його знайдуть."

"Це правда. Справжня проблема буде, якщо його немає."

"Тоді вона, мабуть, вислизнула іншим шляхом. У будь-якому разі, нам не варто про це турбуватися, правда?"

"Звичайно, варто. Що б ти зробив, якби в тій будівлі сталося щось справді божевільне?"- запитав Рьо, вдаючи серйозність. Однак Абель знав Рьо і не піддався на провокацію. Він, мабуть, здогадався, що Рьо збирався сказати щось безглузде. Рьо теж помітив його ставлення.

"Абелю, ти думаєш, що я просто вигадую щось несерйозне, чи не так?!"

"Ооо, ти тепер читаєш думки?"

"Як грубо! Повідомляю тобі, що між небом і землею існують всілякі події, які твій мізерний розум навіть не може осягнути."

"Наприклад?"

"Урк... Наприклад... Ага! Я знаю. Наприклад, можливо, в тій будівлі був дракон, який з'їв жінку, і тому королівські гвардійці не змогли її знайти."

"І близько такого бути не може!"

"Але чому..."

"Та, тому що вони не знайшли дракона, ситого після їжі!"

"Уф, гострий висновок, Абелю... Однак я не сумніваюся, що дракон зробив себе невидимим",- сказав Рьо, хапаючись за соломинку.

Абель навмисно зітхнув, перебільшуючи. "Ти справді думаєш, що дракон настільки малий, що може потрапити всередину тієї будівлі?"

"Ну, якщо ти так кажеш..."

Рьо знав дракона. Він бачив його зблизька і навіть розмовляв з ним. Якщо пам'ять не підводить, то ця істота була близько п'ятдесяти метрів завдовжки.

"Якщо подумати, то, швидше за все, її розрубав на шматки безжалісний мечник, такий як ти, Абелю, а не з'їв дракон."

"Та іди ти!"- Абель без зайвих роздумів відкинув його другу теорію.

"У будь-якому разі",- сказав Рьо, незграбно намагаючись змінити тему. "Як нам дістатися звідси до посольства Монархії Жу?"

Абель гнівно подивився на нього.

Не витримавши пронизливого погляду друга, Рьо продовжив: "А-Абелю, ти, здається, знаєш столицю як свої п'ять пальців?"

Один із способів вийти з незручної ситуації - це завести з співрозмовником абсолютно не пов'язану з темою розмову. Абель тихо зітхнув і вирішив підіграти. Бо він був дійсно хорошим хлопцем.

"Ця частина міста відома як західний район. Або ж діловий район. Багато магазинів тут орієнтовані на заможних клієнтів, але якщо ти підеш далі на південь, то побачиш ларьки для простих людей."

"Ооооо. То, загалом кажучи, північна частина столиці для знаті, а південна - для простолюдинів?"

"Так, більш-менш. Оскільки палац розташований у найпівнічнішій частині північного району, багато аристократів природно скупчилися саме там. Навіть Енклав ельфів, в якому ми були раніше, раніше належав графу. Посольства Імперії та Федерації також знаходяться в цій області, але, що цікаво, інші країни мають свої посольства в східному районі."

"Ти згадував, що там знаходяться майстерні, так? Включно з славнозвісним Королівським центром алхімії, так?"- Рьо звучав щасливим. Він був неймовірно схвильований зустріччю з відомим алхіміком.

"Так, саме так, разом з Інститутом магічних досліджень, де я живу, а також посольством монархії Жу, де ти будеш жити, Рьо. Але східний район досить великий, тому всі ці три місця знаходяться досить далеко одне від одного."

Поки вони розмовляли, вони рушили дорогою, що вела на схід.

"Найшвидший шлях туди - це проїхати через центр столиці."

"І ти сказав, що там..."

"Там знаходиться центральний храм, так."

Вулиця від західного ділового району до центру міста була досить широкою і облямована безліччю кіосків.

"Мені дуже подобається ця атмосфера",- сказав Рьо, оглядаючись навколо. "Хоча всі ці шикарні магазини самі по собі гарні, місто, заповнене вуличними кіосками, набагато більш захоплююче."

Абель посміхнувся, дивлячись на нього. "Я розумію. Коли я ще жив у столиці, я завжди їв у кіосках."

"Я впевнений, що ти третій син якогось аристократа, правда, Абелю? І ти, мабуть, був дуже неслухняним хлопчиськом",- зробив висновок Рьо, уявляючи собі молодого Абеля.

"Ні. Я другий син, і я не думаю, що був таким вже неслухняним."

"Але ти, мабуть, часто прогулював школу, щоб гратися з поганими дітьми по сусідству, влаштовуючи всілякі капості, чи не так?"

"Я грав з ними, але... я нікому не створював проблем... здається."

"Цікаво",- сказав Рьо, знизавши плечима. Він звучав скептично і зверхньо.

Поглянувши на центральний храм, вони обоє увійшли в східний район. Хоча він був відомий як район майстерень, там також було багато закладів харчування та інших чудових споруд, що надавало йому жвавого вигляду. Зокрема, головна вулиця була заповнена всілякими магазинами, тож цю місцевість можна було б назвати і діловим районом.

"Східний район має стільки ж магазинів, як і західний, еге ж!"- Рьо дивився на все навколо, йдучи. Його обличчя свідчило, що він справді насолоджувався цим.

"У західному районі є багато магазинів одягу, а в східному - товари для повсякденних потреб, а також зброя та алхімічні матеріали."

"Ооо! Тепер ти говориш моєю мовою!"- Очі Рьо засяяли ще яскравіше, враховуючи його нинішню захопленість алхімією.

"Розслабся. Завтра я відведу тебе до Кеннета. Незважаючи на свій молодий вік, він, геніальний алхімік, який прославляє Королівство. Я впевнений, що він буде на передовій алхімії, якщо вже не є нею."

"Неймовірно! Я навіть не знаю як тобі подякувати, Абеле. За все!"

"Е-е-е, будь ласка, мабуть." Абель здавався трохи збентеженим незвичайною похвалою Рьо.

Зараз вони прямували до посольства Жу, де Рьо мав зупинитися. Але насправді... йому спочатку потрібно було заїхати в інше місце. Бо він мав передати повідомлення. Це місце також знаходилося в східному районі, і саме туди вони й прибули...

"Це... неймовірно. Наче фортеця."

"Так. Скільки б разів я це не бачив, не можу не відчувати подиву."

Перед ними височіла столична резиденція маркграфа Луни, величезний маєток з високими стінами і воротами, які, здавалося, не зламалися б, навіть якби в них врізався танк. Ця імпозантна споруда виділялася навіть у східному районі.

"Це місце витримало б навіть твій напад, Абелю."

"А з якого дива я мав би на нього нападати?"

"З однієї-єдиної причини, звичайно: щоб забрати моє життя, коли я забарикадуюся всередині.."

"Я навіть не хочу знати, як ти придумуєш ці безглузді сценарії. Але, щоб було зрозуміло, цей конкретний сценарій не має ніякого сенсу."

"Ніколи не знаєш, що може статися в цьому світі. Тому треба бути готовим до всього. Коротше кажучи, завжди поводься так, ніби ти на полі бою",- сказав Рьо діловим тоном.

Абель похитав головою, його вираз обличчя свідчив про те, що він був здивований словами Рьо. "Ну... Мабуть, я повинен зробити свій хід, перш ніж ти зробиш свій останній опір всередині, так?"

"Ти хочеш сказати, що облога замку - це безглузда стратегія...?"

"Я просто кажу, що мені потрібно спочатку відвести тебе подалі.."

"Ха! Ніби я коли-небудь прийму твоє запрошення, Абелю!"

"Гей, Рьо, що скажеш, якщо ми перекусимо? Торт? Каррі? А може... і те, і те? Я плачу."

"Не треба двічі просити!"

"Бачиш, як ягня на забій".

"Ти підступний сучий син...!"

Незважаючи на те, що королівська столиця була спокійною, ніколи не можна втрачати пильність...

Вони трохи почекали, розповівши вартовому, що стояв перед вражаюче міцними воротами, про мету свого візиту. Потім ворота трохи прочинилися, і з території маєтку вийшов лицар.

"Дякую за терпіння, Рьо, Абелю."

Це був Еден, командир взводу лицарського ордену Луни і керівник підрозділу, який транспортував магічні камені, придбані королівською родиною. Зрозуміло, що ці камені були тими, які Рьо і Абель зібрали з віверн. Однак Еден про це не знав.

"Привіт, Едене. Я тут, щоб передати повідомлення..." Потім Рьо повідомив лицареві, що Сера залишиться в Енклаві ельфів.

Хоча повідомлення було коротким, в очах Едена промайнула іскра розуміння.

"Дуже добре. Тоді, я так розумію... пані Сера тренує ельфів?"- сказав Еден із гіркою посмішкою. Він знав, що кожен, кого вона тренує, стає сильнішим, але тренування будуть виснажливими. Проте це було набагато краще, ніж загинути на полі бою через недбале тренування.

"Ти абсолютно правий. Тож... давай помолимося за ельфів." Рьо звернувся з молитвою до бога, в якого навіть не вірив, навмисно ігноруючи Абеля, який кинув на нього підозрілий погляд.

Передавши повідомлення від Сери, вони ще деякий час йшли, перш ніж дісталися посольства монархії Жу. Стіни та ворота здавалися досить міцними, але...

"Я не можу не порівнювати це з маєтком маркграфа..."

"Ну, не варто, хоча б тому, що його маєток ненормальний. Будівля посольства теж значно перевищує середній рівень",- відверто сказав Абель.

Спостерігаючи за вершиною якогось мистецтва чи техніки, будь-хто втратить почуття нормальності. Треба було бути обережним.

"Якщо ти так кажеш. У будь-якому разі, велике дякую, що провів мене сюди, Абелю."Рьо вклонився в знак вдячності. Навіть перед близькими друзями треба було виявляти "ввічливість".

"Немає за що. Завтра вранці я зайду, щоб відвести тебе до Королівського центру алхімії."

І з цими словами Абель вирушив до Інституту магічних досліджень, де він мешкав. Ззаду він почув розмову.

"Знову вітаю, пане Родріґо. Я з нетерпінням чекаю на сьогоднішню ніч."

"Ласкаво просимо, пане Рьо. Його Високість також буде дуже задоволений."

"Це мені здається, чи персонал захоплений прибиранням?"

"З поважної причини, адже завтра до нас завітає наслідний принц Королівства."

"Ого."