Сьогодні в білому царстві Фальшивий Міхаель відповідав за управління кількома світами. В руках він тримав звичайну кам'яну скрижаль.
"Боже милостивий... Стільки плутанини з такими некерованими людьми. Хоч ви і вижили до цього часу, але чи буде з вами все гаразд, пане Рьо Міхара? Що ж до вашого друга, Абеля... нитки долі, що зв'язали його... неможливо розплутати... Захоплююче. Крім того, тебе називають Червоним Повелителем Демонів ... Ти маг води, але замість синього кольору люди дали тобі червоний, як вода, заплямована кров'ю. Заради твого ж блага, я сподіваюся, що ні те, ні інше не станеться."
Такі тривожні слова фальшивий Міхаель вимовив з веселою посмішкою... Можливо, тому, що його існування було настільки далеким від більшості людей?
"А, так, ти вже прямуєш до королівської столиці, га? Твій близький друг Абель теж там. І що ми маємо тут? Герой Заходу... теж прямує туди. Всі ці сили в королівській столиці... А-а-а! Я відчуваю неприємності на горизонті. Хааа, не з власної вини, ваш шлях завжди буде приводити вас до таких ситуацій, пане Рьо Міхара... Я іноді зустрічаю таких людей, але не думав, що ви один з них. Щасти вам. Щастя вам точно знадобиться..."
Післямова Автора
Привіт, радий вас знову бачити. Я Тадаші Кубу. Щиро дякую, що взяли до рук третій том першої арки "Мага води".
Дивлячись на загальну концепцію історії, "Маг води" досить довгий(Легат: Піздець який довгий, роби його коротшим я замахуюсь перекладати!😭😭😭). Як автор, я відчуваю, що з цим томом темп нарешті почав набирати обертів.(Легат: Згідний Deder: чисто плюсую)
Протягом історії світ Рьо потроху розширюється, і в цьому третьому томі він нарешті подорожує за кордон. Коли історія буде завершена, мільйони персонажів у майбутньому, наскільки розшириться його світ? Розширюючись географічно, а також через його зв'язки з людьми, Рьо потроху змінюється... Але є в ньому й такі частини, які не змінюються...
Після виходу першого тому в березні я отримав багато коментарів. Серед них було кілька таких: "Я хочу, щоб мої діти теж прочитали цю історію". Для мене, як для автора, це той вид зворотного зв'язку, який робить мене найщасливішим. Насправді, це велика честь, коли мені таке кажуть.
Твір, який батьки хочуть, щоб прочитала їхня дитина... Це ж найвища похвала, чи не так? Вони справді вірять, що історія хороша, і хочуть, щоб їхні діти прочитали її, бо вважають, що це буде корисно для них. Я їм дуже вдячний.
Єдине, що об'єднує всі ці відгуки батьків, - це те, що "читання історії змушує [їх] хотіти старанно працювати". Звісно, ця серія не містить жодних прямих висловів на кшталт: "Зусилля, зусилля, зусилля - це все!" або щось подібне(Легат: Автор звездить, він прямо там так і каже, зусилля це головне!😁😁😁). Тому що моя мета - створити веселе, автентичне фентезі. Але Рьо не проти багато працювати. Інші персонажі також працюють по-своєму, і всі вони чогось досягають.
Ця історія - приємне, цікаве читання, яке спонукає вас до наполегливої праці. Безумовно... Я знаю, що зараз я просто сурмлю в свій власний ріг, але, можливо, ця історія справді досить дивовижна...
Судячи з даних, які я бачив, і відгуків, які я отримав, цей твір читали люди різного віку. Здається, немає великої різниці у співвідношенні читачів-чоловіків і читачок. Я вдячний за це, оскільки сподівався, що багато читачів отримають задоволення від прочитання моєї роботи.
Користуючись нагодою, хочу подякувати всім моїм читачам за підтримку, яка зробила можливим видання цього третього тому. Сподіваюся, що ви продовжуватимете підтримувати мене в моєму подальшому русі вперед.
Післямова Легата
Усім привіт, з вами Легат, і тут я коротко про свої враження, 3 том як на мене поки найкращий у серії, мені дуже сподобалося, особлива частина про Секту Асасинів і її походження, це просто вав, як цікаво було, 2 том для мене був менш інтересним наприклад ніж 1 і 3, загалом як сказав автор, тут історія зрушає з місця, і йде далі, тому очікуймо на подальший розвиток історії! Усім папа, з вами був Легат!
Бонусна коротка історія: Один день з життя майстра гільдії
Як майстер гільдії шукачів пригод Луни, Г'ю МакГласс починав свій день рано. Його видатні заслуги під час Великої війни між Королівством та Федерацією принесли йому титул баронета. Титул баронета, дійсний лише для одного покоління, формально не належав до дворянського титулу, який включав такі титули, як герцог, маркіз, граф, і барон, тому Г'ю фактично не очолював жодної землі. Однак він мав будинок у дворянському кварталі міста, що робило його ближчим до аристократії, ніж більшість простих людей.
Г'ю розглядав свій будинок як просто місце, де можна було спати після робочого дня. Проте його просторий сад був величезним аргументом на його користь. Щоранку він вправлявся у фехтуванні на мечах, і це стало для нього рутиною. Після цих щоденних вправ він купував сніданок в одному з продуктових кіосків, що відчинялися рано вранці, а потім близько пів на шосту входив до гільдії. Гільдія офіційно починала працювати о сьомій ранку, тож більшість працівників, включно з адміністраторами, з'являлися приблизно о цій порі. Г'ю, як майстер гільдії, був єдиним винятком. Він любив приходити трохи раніше.
Якщо він приходив надто рано, його працівники відчували себе зобов'язаними робити те саме з поваги до нього. Він вирахував цей час, щоб уникнути цього. Само собою зрозуміло, що він ніколи не запізнювався.
Гільдія працювала з сьомої до одинадцятої з тригодинною перервою на обід, а потім відновлювала роботу з другої до шостої, що становило вісім годин фактичної роботи. Обідня перерва була довгою, бо вранці та ввечері було багатолюдно, адже саме в цей час шукачі пригод були найактивнішими. У минулому вони пробували працювати позмінно, одна зміна вранці, інша вдень, але це було нелегко.
Якщо для працівників гільдії такий графік роботи був прийнятний, то для майстрів гільдії він не поширювався, оскільки їм доводилося брати участь у зустрічах і конференціях з організаціями та особами, що не належали до гільдії, деякі з яких відбувалися в обідню перерву. Іноді підлеглі Г'ю зауважували: "Шикарний обід? Я так заздрю..."
Г'ю завжди відповідав: "Їжа не має смаку, коли я обідаю з кращими."
Але вони ніколи не могли до кінця зрозуміти. Просто так все влаштовано. Щоб повністю зрозуміти це, потрібно було пережити подібні речі самому.
Пригощання великими шишками - це зовсім не те ж саме, що пригощання друзями...
Колись у Г'ю теж були друзі. Це була компанія з чотирьох авантюристів, які зрештою досягли рангу А. З ними все було так легко. Їсти з VIP-персонами - це був зовсім інший досвід...
Тим не менш, будучи нинішнім майстром гільдії шукачів пригод Луни, Г'ю МакГласс вважав усіх її шукачів пригод друзями, навіть незважаючи на те, що у нього не було нікого, з ким можна було б створити групу. Будучи однією з провідних гільдій Королівства, "Луна" могла похвалитися сотнями груп шукачів пригод, від елітних Б-рангів до початківців F-рангів... І він керував ними.
Як тільки ти ставав лідером, тобі доводилося мати справу з аутсайдерами. Це стосувалося будь-якої організації. Для майстра гільдії це означало, що ти починаєш мати справу з людьми, окрім шукачів пригод і власних підлеглих...
Вчора Г'ю продав два камені магії повітря відомому іноземному купцеві за 2,6 мільярда флоринів. Коли гільдія виступала посередником у подібних ситуаціях, її частка від продажу становила лише п'ять відсотків. Але навіть за таких умов гільдія заробила понад сто мільйонів флоринів лише на одній цій угоді.
"Досі не можу вкласти в голові..."
Чи астрономічна вартість магічного каміння змусила його так сказати? Чи особи двох авантюристів, які принесли йому каміння? Хтозна...
Сьогодні вранці до нього завітав один з них і погодився супроводжувати того самого купця, який купив каміння. Зазвичай пріоритет у міжнародних завданнях надавався шукачам пригод рангу С, але за бойовими якостями цей маг води, ймовірно, перевершував ранг С. Вищезгаданий купець сам був досвідченим, та й інші учасники його каравану також були вправними. Г'ю подумав, що це буде гарною можливістю для Рьо набратися досвіду в інших сферах, окрім бою.
Досягати результатів, дозволяючи молодому поколінню набувати досвіду... Це проблема, яка турбувала багатьох лідерів організацій, як в минулому, так і в сьогоденні. І це було те, з чим Х'ю МакГласс, майстер гільдії, мав справу на щоденній основі.
***
Г'ю прийшов до їдальні гільдії, сподіваючись пообідати. Їжа була дешевою, смачною і подавалася великими порціями. Вранці та ввечері в їдальні завжди було багатолюдно, бо вона була відкрита не лише для шукачів пригод та працівників гільдії, а й для мешканців міста. Проте вдень у будні дні тут було небагатолюдно, бо шукачі пригод були або на роботі, або в підземеллі. Так було і сьогодні.
Переглядаючи меню, намагаючись вирішити, що ж йому з'їсти, Г'ю почув голос. Він належав магу води, який погодився супроводжувати торговельний караван.
"Я радий, що ви двоє старанно вчитеся, Ето, Амоне, на відміну від якогось тупоголового фехтувальника, який випадково опинився у вашій компанії."
"Гей, Рьо, якщо тобі є що сказати, скажи це мені в обличчя."
"Бачу, ти добре усвідомлюєш свій статус тупоголового, Нільсе. Це добре. Але я не мав на увазі тебе."
"Брехун! Я не знаю жодного іншого фехтувальника в їхньому загоні!"
"Га, я вже зробив це. Не думав, що ти здогадаєшся..."
Ето та Амон сміялися з розмови Нільса та Рьо.
Ще один мирний день у гільдії шукачів пригод Луни.
Злегка похитавши головою, Г'ю підійшов до стійки і зробив своє замовлення.
"Щоденна спеціальна страва, дякую."
***
Через десять днів після того, як торговець і маг води покинули Луну, Г'ю знову прийшов на обід до їдальні гільдії.
"Щоденна спеціальна страва, дякую", - сказав він. Він без жодних проблем замовив її знову, оскільки меню змінювалося щодня... У цьому й полягала принадність щоденних страв. Згідно з однією з теорій, щоденні страви в кафетерії гільдії були створені спеціально для Г'ю... Правда це чи ні, знав лише шеф-кухар.
Поки Г'ю копався у щоденному меню, підійшла одна з адміністраторок, Ніна.
"Майстер, тут лист від лицаря-командувача."
"Невілла?"
Невілл Блек, командор, який очолював лицарський орден маркграфа Луни, вважався одним з найвидатніших у Королівстві. У свої сорок з гаком років він був приблизно на десять років старший за Г'ю. Зайве казати, що він був винятковим фехтувальником. Він також був відомий своїми сильними лідерськими якостями. Щодо Г'ю, то він вважав Невіла "блискучим лицарським командиром, який любив випити".
Цей лицарський командир і майстер гільдії Луна виходили на зв'язок раз на тиждень, щоб обмінятися інформацією. Вони мали зустрітися сьогодні вдень...
"Він хоче, щоб я прийшов у зручному одязі? Про що це він, чорт забирай, говорить?"
Г'ю був спантеличений змістом листа, який принесла йому Ніна. Поки не втручалися несподівані неприємності, такі як академічні дослідницькі групи з королівської столиці, їхні щотижневі конференції проходили гладко. Залежно від нагоди, Невілл навіть пригощав його келихом-другим.
Однак це був перший раз, коли Г'ю отримав прохання "носити зручний одяг". З іншого боку, Невілл був дуже здібним лицарським командиром, тож, звісно, у нього були вагомі підстави для такого прохання.
"Думаю, я зрозумію, коли буду там."
Хоча Г'ю був великим, страхітливим чоловіком, який, здавалося б, не підходить для більш ерудованих занять, насправді він був надзвичайно розумним. Як керівник найбільшої гільдії на кордоні країни, він мусив бути таким. Проте в душі він був авантюристом, тож іноді стрибав раніше, ніж думав. Зазвичай він робив це, коли діяв самостійно. Коли ж до справи долучалися інші авантюристи, безпека завжди була на першому місці...
Того дня Г'ю попрямував до кабінету командира лицарів, де вони з Невілом проводили свою звичайну щотижневу зустріч. Розмова пройшла без інцидентів, і зустріч закінчилася також без інцидентів. За весь час Невіл жодного разу не згадав про вбрання. Наприкінці Г'ю не втримався і сам зачепив цю тему.
"Отже, Невіле, щодо справи з одягом..."
"Так, ми вже їдемо."
"Їдемо? Куди ми їдемо?"- запитав Г'ю.
"Просто йди за мною і побачиш", - відповів Невіл. Потім він підвівся і почав виходити зі свого кабінету. Спантеличений, Г'ю пішов за ним. Не схоже було на те, що він мав якийсь інший вибір...
Вони йшли, поки не дійшли до...
"Лицарський тренувальний центр?"
Чи то він не почув бурмотіння Г'ю, чи то свідомо проігнорував його. У будь-якому разі, Невіл мовчки увійшов до центру. Г'ю пішов за ним, зацікавлено нахиливши голову.
Всередині розгорнулося пекло. Точніше, розкидані по всьому тренувальному центру лицарі, які зазнали поразки від свого інструктора... Ось така картина постала перед ними.
"Чорт забирай..."- шепіт Г'ю обірвався.
Звичайно, він точно знав, хто була інструкторка, відповідальна за все це. І її підготовка лицарів Луни зробила їх одним з наймогутніших орденів у Королівстві. Це була правда і нічого, крім правди. Згаданий інструктор був ельфом, який до того ж виявився шукачем пригод четвертого рангу...
"О? Майстер МакГласс? Ви рідкісне видовище в цих краях."
Вона так швидко наблизилася до Г'ю і Невіла, що її швидкість можна було прийняти за телепортацію.
Сера. Вона була призначена безпосередньо самим маркграфом Луном як єдиний інструктор лицарів.
Як раса, ельфи були незрівнянними у використанні лука і стріл. Їхню майстерність у мистецтві бою не могли зрівнятися навіть люди, до такої міри, що її можна вважати унікальною для їхньої раси.
Хоча Сера була відома своєю майстерністю володіння мечем, вона не гірше володіла луком. Насправді, ніхто не міг заперечити її першокласну майстерність і з цією зброєю. Але ще більше вона прославилася своєю майстерністю володіння клинком.
Її володіння мечем було вершиною трансцендентної техніки. Вона використовувала техніку під назвою "Мантія вітру", оригінальну магію власного творіння, яка використовувала магію повітря, щоб збільшити швидкість усіх своїх рухів під час бою на мечах... Пояснення звучало досить просто на словах, але насправді це було неможливо.
Тут не йшлося про заклинання. Як можна активувати заклинання без втілення? Ти не втілив. Ось і вся відповідь.
Простіше кажучи, Сера буквально робила неможливе.
Г'ю подумки похитав головою. Не було сенсу думати про це далі. Натомість краще було б розібратися в ситуації, що склалася.
"То навіщо ти мене сюди привів, Невіле?"
Невіл посміхнувся: "Дивно, що ти ще не здогадався."
Тоді Г'ю зрозумів. Відповідь була... до болю зрозумілою.
"Я абсолютно не розумію, про що ти", - сказав він, до останнього опираючись правді - хоча й знав, що опір марний.
"А, ясно. Отже, майстер МакГласс приєднається до нас на сьогоднішньому тренуванні, так?"
Сера теж дійшла такого ж висновку - висновку, який означав для Г'ю великий відчай.
Проте він чинив опір.
"Ні в якому разі. Я не маю жодних планів з тобою битися."
"Та невже? Навіть незважаючи на те, що ти вдягнув зручний одяг, який відрізняється від твого звичайного вбрання?"
"Невіле, ти підступний дворняга!"- Г'ю сплюнув. Своїм листом він намагався створити доконаний факт, і йому це вдалося.
"Той факт, що ти прийшов сюди в одязі, в якому легко пересуватися, свідчить про те, що ти хотів трохи потренуватися, Г'ю",- сказав Невілл, вдаючи невинність.
"Клятий виродок..."- Г'ю, своєю чергою, був роздратований.
Сера вже відійшла до тренувального центру, щоб вибрати собі зброю. Напевно, нову для себе і нову для нього.
"Вибач, Г'ю, але мені потрібна твоя допомога. Леді Сера останнім часом не в найкращому настрої."
"А мені яка різниця? Яке я маю до цього відношення?"- Г'ю розгублено похитав головою.
"Пряме. Зрештою, це ти відправив Рьо на ту роботу в Інверей."
"Ну, звичайно, але..."
"З його від'їздом до Герцогства вона втратила спаринг-партнера. І це пояснює жахливий настрій леді Сери. За таких обставин, Г'ю, ти маєш взяти на себе відповідальність і щось з цим зробити. Правильно?"
"Це дурня, і ти це знаєш..."
Г'ю глибоко видихнув. Хоча він і не заперечував, що саме він переконав Рьо взяти участь у місії супроводу до Інверї, він ніколи не очікував такого результату...
Сера повернулася і подала йому меч з затупленим лезом. Тренувальний меч.
"Я вибрала меч з балансом, найбільш схожим на ваш, майстре МакГласс", - сказала вона.
Г'ю змахнув ним кілька разів, випробовуючи зброю.
"На дотик майже такий самий, як мій... І довжина така ж. Але... якого біса ти так багато знаєш про мій меч, Серо?"
"Тіі хіі хі. Це секрет."
Хіхікаючи, вона відмовилася відповідати на його нехитре запитання. Меч Г'ю, без сумніву, був знаменитим. Відомим, так, але не тим, яким міг володіти кожен... У певному сенсі, це робило його унікальним. То як же Сері вдалося дізнатися, яким він користувався...?
***
"Гаразд, друзі, зараз ми розпочнемо тренувальний поєдинок між леді Серою та майстром МакГласом. Чи можу я припустити, що ви обоє готові?"- запитав їх Невіл, виступаючи в ролі рефері.
"Так."
"Звісно."
Г'ю і Сера відповіли йому.
"Чудово. Тоді, починайте!"
Г'ю атакував першим. Він наніс вертикальний удар, потім горизонтальний, потім діагональний удар від плеча вниз, після чого виконав зворотну версію останнього удару... Він так швидко зв'язав атаки докупи, що міг би бути розмитою плямою.
"Ого..." - здивовано вигукнули лицарі, що сиділи на глядацьких трибунах.
Окрім свого командира, Невілла, Г'ю та Сери, на арені тренувального центру були лише вони самі. Всі інші були частиною глядачів. Кількість лицарів, що спостерігали за боєм, в якийсь момент збільшилася, ймовірно, тому, що ті, хто тренувався в інших частинах центру, почули про бій від своїх товаришів. І кожен з них був вражений нападом Г'ю.
Звичайно, всі вони знали про чемпіона МакГласса, одного з найвідоміших шукачів пригод у королівстві. Він прославився своїми великими досягненнями під час Великої війни проти Федерації десять років тому. Незважаючи на те, що зараз він відійшов від справ на фронті, кожен удар його меча був настільки точним, що кидав виклик тому, що про нього знали. Лицарям, які жили мечем, було зовсім не важко зрозуміти, на якій висоті стояв Г'ю.
Проте ельфійська фехтувальниця чудово захищалася від цього надзвичайного клинка. Парирувати, відхиляти, ухилятися... Вона використовувала своє тіло і роботу ніг, щоб ухилятися, навіть фінти...
Сера використовувала всі можливі способи захисту, щоб відбити меч Г'ю. Мало того, що їй нічого не загрожувало, вона навіть недбало бурмотіла собі під ніс під час атаки Г'ю.
"Це було ось так?" - запитала вона. "Можливо, кут був більш косим? Хм, можливо, мені варто було б штовхнути в цей конкретний момент."
Це виглядало так, ніби вона намагалася перейняти стиль захисту свого частого спаринг-партнера як свій власний. Надивившись, як маг води відбиває її атаки своїм залізним захистом, вона, мабуть, захотіла й собі його опанувати...
Минула година з моменту початку інсценування бою.
Це... недобре.
Г'ю знав, що він у невигідному становищі. Він все ще був у наступі, а Сера в обороні. Порівняно з початком бою, її контратаки почастішали, але з точки зору глядачів, це все ще був нічийний бій.
Г'ю, однак, чітко бачив правду. Відхід від активних бойових дій був величезним фактором. Хоча Г'ю тренувався щодня і тренувався, коли мав вільний час, його навички не зменшилися, а досвід не занепав, але його здатність продовжувати боротьбу зменшувалася, крок за кроком... Ось що означало залишити справжній бій позаду.
Кожне надмірне напруження, кожен незначний прорахунок у куті удару, кожна маленька, непотрібна атака виснажували його витривалість.
"Я завжди казав, що найкраща техніка нічого не варта, якщо ти не маєш витривалості, щоб її застосувати... Жалюгідно."
Г'ю часто говорив це молодим шукачам пригод і був шокований, що сам не зміг застосувати це на практиці. Втім, це було не дивно, адже він вже давно не був на передовій.
Якби вони схрестили мечі ще двадцять разів, це був би його кінець... Щойно Г'ю усвідомив це, як Сера раптом перестала рухатися. Потім, дивлячись на великий годинник, що висів на тренувальному майданчику, вона заговорила.
"Прошу вибачення, Майстре МакГласс. Майже настав час мого заняття з Альфонсо."
"Га?"
Вона мала на увазі Альфонсо Спіназолу, єдиного онука і передбачуваного спадкоємця маркграфа Луне. Якщо нічого не піде не так, дев'ятнадцятирічний юнак успадкує титул. Сера також була його інструктором.
Але Г'ю не прийняв її слова за чисту монету. Він підозрював, що вона теж знала, що його поразка вже близько, і раптово закінчила їхній матч, щоб зберегти його гідність. Зрештою, нічого доброго не вийшло б, якби вона його перемогла.
Закінчивши їхній поєдинок тут, Г'ю зміг зберегти обличчя, що, в свою чергу, зробило його перед нею в боргу... Хоча він не був упевнений, що вона дійсно думала так далеко вперед.
"Я твій боржник, Серо."
"Хм? Що ви маєте на увазі?" - сказала вона з посмішкою.
"Ну, це, безумовно, був фантастичний матч. Я, наприклад, вражений", - зауважив Невіл, підходячи до них обох.
"Я майже нічого не відчуваю, друже..."
"Ні, ні, ні. З того місця, де я стояв, меч Чемпіона МакГласса був сильний, як ніколи. Ти мене вразив."- Невіллу явно подобалося.
"Гаразд, я піду тренувати Альфонсо. Майстре МакГласс, ви зайдете до нас наступного тижня на наступний раунд, так?"
"Уг..."- Г'ю застиг на її словах.
"Блискуча ідея. Насправді, я наполягаю. Г'ю, допомагатиме тобі після нашої щотижневої зустрічі, добре?"- Невіл відповів їй від свого імені.
Саме тоді Г'ю нарешті зрозумів, що опинився у невідворотній трясовині. Сера достроково завершила матч, щоб захистити його честь. Щоб віддячити їй за це, він мав виконати її бажання і надати їй спаринг-партнера - або, інакше кажучи, самого себе.
Невілл не хотів погіршувати настрій Сери, тож мусив дати їй те, чого вона хотіла: спаринг-партнера - або, іншими словами, жертву.
Бажання двох впливових фігур збіглися. Іншими словами, Г'ю не мав іншого вибору.
"З-звичайно... Чому б і ні..."
Таким чином, Г'ю МакГласс, майстер гільдії шукачів пригод Луни, отримав можливість раз на тиждень приводити себе у форму...