У селі Абан, у штаб-квартирі "Секти асасинів", розмовляли двоє лідерів організації.
"Сіккаре, що сказав лідер?"
"І тобі привіт, Наталі. Поки що нічого..."
Ці двоє очолювали підрозділи, відповідальні за викрадення принца Віллі.
"Минулого разу ми викрали самозванця і отримали за це добряче по язику, еге ж?"
"Не нагадуй мені", - огризнулася Наталі на Сіккара.
"Тому цього разу загін Багабіса влаштував засідку і переслідував усіх, хто відколовся від принового оточення. Оскільки ми змогли залишитися і спостерігати, то побачили, що справжній принц залишився позаду, як ми й очікували."
"Ви досягли успіху лише завдяки мені. Інакше ти і твої люди ніколи б не перемогли тих охоронців", - агресивно зауважила Наталя.
"Я не сумнівалася, що ти зустрінешся з нами." Навіть коли Сіккар похмуро насупився, він вклав у свої слова вдячність.
Зрештою, вони мобілізували понад тридцять членів Секти на цей рейд, що було доказом того, наскільки життєво важливо було викрасти принца.
Однак одне не давало Сіккару спокою. Багабіс та його одинадцять підлеглих досі не повернулися з переслідування двійника, який вибіг з карети. Через специфіку своєї роботи члени Секти відряджалися лише в разі крайньої необхідності, як тільки вони завершували одне завдання, одразу ж переходили до наступного. Порівняно з Сікаром і Наталією, Багабіс все ще посідав низьке місце в керівництві, а це означало, що його зазвичай відправляли туди, де він був потрібен, без необхідності звітувати в штаб-квартиру. І все ж...
Чи монстр вбив їх у лісі? Усіх дванадцятьох, включно з Багабі? Неможливо...
Вони були достатньо сильними, щоб їх визнало керівництво організації. Монстри нізащо не могли їх вбити. Звісно, Сікару навіть не спадало на думку, що вони програли двійнику.
Поки він поринув у роздуми, до них з Наталі підійшов один з помічників їхнього лідера.
"Пане Сіккаре, пані Наталі, голова вимагає вашої присутності негайно."
***
"Мій пане, ми тут, щоб відповісти на ваш виклик."
І Сіккар, і Наталя схилили коліна перед своїм головою. Його Високість Віллі лежав на кам'яному п'єдесталі позаду чоловіка.
"Справді. Цього разу ви схопили справжнього принца. Молодці, ви обоє."
Чоловік мав зріст сто дев'яносто сантиметрів. На відміну від його довгого білого волосся і бороди, в його люто палаючих чорних очах не було жодних ознак похилого віку. Говорили, що йому більше дев'яноста років, але за зовнішнім виглядом він міг би зійти за чоловіка років п'ятдесяти.
А ще є той простий факт, що він - монстр, якого ніхто з нас поки що не може перемогти...
Наталі замислилася. Вона була дитиною, коли вперше потрапила до секти, а їхній лідер, скільки вона себе пам'ятала, був літнім чоловіком. Він залишився старим і після того, як вона стала дорослою, а згодом - одним із лідерів групи. Незважаючи на те, що він був вічним старійшиною, якби кожен член верхівки об'єднав зусилля і напав на нього... вони все одно не змогли б його здолати. Це був лідер, який стояв перед ними.
І хоча зовні вона присягала йому на вірність, Наталі вже була частиною фракції, налаштованої на його повалення.
Йому давно пора було піти у відставку.
Як засновник Секти Асасинів, він був надзвичайно впливовою людиною. Хоча це було незаперечною істиною, але те, що він керував організацією понад півстоліття, неминуче означало, що дехто з її членів втомиться від нього.
А цей владний чоловік був одержимий принцом Віллі, хоча ніколи не пояснював нікому з них, чому.
Сіккар, що стояв поруч з Наталі, був другим після ватажка за рівнем знань з алхімії. Деякий час тому він згадував, що кров принца необхідна для алхімічного експерименту...
"Зараз я почну підготовку до ритуалу. З цієї хвилини нікому не дозволяється входити до зали старійшин. Зрозуміло?"
"Так, мій пане", - в унісон відповіли Сіккар і Наталя, схилили голови, а потім вийшли.
Коли вони вийшли з кімнати, то почули, як двері зачинилися зсередини.
Він сприйняв це дуже серйозно.
Наталі подумки прокляла його. Я навіть не знала, що ці двері були замкнені до цього моменту.
Вона знову пильно втупилася в них.
"Його найзаповітніше бажання нарешті здійсниться після стількох років..."- пробурмотів Сіккар, його голос тремтів від емоцій.
"Скажи мені, Сіккаре. Що це за ритуал, який він збирається провести?"
"Гм..."- Сіккар застиг, його вираз обличчя раптом став неспокійним і овечим. Здавалося, він замислився. Він тільки-но усвідомив те, що випадково сказав, коли емоції переповнювали його.
"Не хвилюйся. Я нікому не скажу. До того ж, це все одно скоро закінчиться, чи не так?" Наталі вмовляла його, щоб він ще більше розтулив губи.
"Це правда... Він розробив алхімічну формулу безсмертя, яку він зараз виконує."
"Безсмертя? Ти маєш на увазі вічне життя? Таке безсмертя?"
Якусь мить Наталя не могла збагнути, про що говорить Сіккар. Але коли його слова нарешті закарбувалися в її свідомості, її обличчя смертельно зблідло. Однак Сіккар не дивився на неї, тому не помітив її виразу обличчя.
"Так, це безсмертя. Наш голова нарешті буде правити нами вічно!"
Якщо це жарт, то він, безумовно, хріновий!
Після того, як вони з Сіккаром розійшлися, Наталі знову і знову внутрішньо кричала з гірким виразом на обличчі.
Хто в здоровому глузді добровільно витримав би таке?! Не я, це точно! Що ж робити... Це рішення я не можу прийняти сама. У такому випадку... у мене немає іншого вибору. Мені сказали обмежити вживання, але якщо я не попрошу інструкцій зараз, то того, що станеться далі, вже не змінити.
Наталі поспішила до своїх покоїв і активувала спеціальний алхімічний камінь. Тепер ніхто не міг підслухати в її кімнаті. Потім вона відчинила спеціальну шухляду і дістала звідти грифельну дошку розміром з ручне дзеркало. Вона поклала на неї свою праву руку. Жест розблокував дощечку, дозволивши користувачеві поспілкуватися з конкретним адресатом.
І алхімічний камінь, і ця дощечка спочатку були алхімічними пристроями, винайденими лідером. Людина на іншому кінці цієї дощечки дала їй цю модифіковану версію, тому що вона дозволяла їм листуватися на великих відстанях.
"Це Блек."
"Лорде Блек, це Наталі. У мене термінові новини."
Її партнером по листуванню був чоловік, відомий як Блек, номер два в Секті. Він також був тим, хто очолював рейд у Вітнаші, про що вже було поінформовано найвище керівництво їхньої організації.
"Говори."
"Я знаю, чому лідер зациклився на принці з монархії Жу. Він планує використати тіло хлопчика, щоб зробити себе безсмертним."
Аура Блека змінилася з безпристрасної на схвильовану, коли він слухав. Зміна в ньому була очевидна навіть через передавальний пристрій.
"Він сховався в залі старійшин, щоб підготуватися до ритуалу. Порадьте, як діяти далі, будь ласка", - закінчила Наталя проханням про інструкції.
Ця ситуація була справжнім кошмаром для членів антилідерської фракції. Ніхто навіть не знав справжнього змісту поняття "безсмертя". Чи це було просто вічне життя? Чи дозволяло воно повернутися до життя навіть після смерті? З такою кількістю невідомих, не дивно, що Наталії було важко прийняти рішення.
Однак...
"Наталю, зроби все, що в твоїх силах, щоб зупинити цей ритуал. Це один з тих випадків, коли навіть підготовка до нього не є простою. У тебе є дванадцять годин до того, як він почне сам ритуал. Але в ту мить, коли ритуал закінчиться, закінчиться і наше майбутнє. Я дозволяю тобі використати кожну унцію сили, що є у твоєму розпорядженні. Ти мене чуєш? Зупини його за будь-яку ціну."
"Так, пане. Я зрозуміла."
На цьому передача закінчилася, і грифельна дошка повернулася до свого нормального стану.
Лорд Блек знав про ритуал безсмертя. І він наказав мені зупинити його, незважаючи ні на що. Протягом дванадцяти годин, так?
За мить Наталі поринула в глибоку задуму, намагаючись придумати стратегію...
Кілька годин по тому.
Я готова, як ніколи. Але мені все ще може не вистачити одного кроку до успіху...
Наталі потерла скроні, ходячи по кімнаті.
Мені просто потрібна ще одна людина, хтось із вищого керівництва, хто володіє потужними бойовими навичками... Я можу вбити лідера, поки ця людина битиметься з ним. Арг! Чорт забирай! Чому Шерфі не тут, коли він мені потрібен найбільше?! Я могла би використати його як жертовного пішака.
Наталі була тією людиною, яка могла розглядати такий жахливий варіант з повним спокоєм.
Мої підлеглі навіть не настільки сильні, щоб виграти мені час...
Звичайно, її люди теж були жертовними пішаками. Поки вона продовжувала думати і ходити, хтось несамовито грюкав у двері і кричав: "Пані Наталі!".
Це був один з її підлеглих, що стояв у коридорі зовні.
"Чого вам треба? Заходьте."
За її командою він практично шкутильгаючи увійшов до кімнати.
"Все погано! Село атакують!"
"Що?" - здивувалася вона.
Вона не розуміла. Вона знала значення слова "напад", але їхнє село мало б легко відбити будь-який напад. Зрештою, кожен із сотні його мешканців був убивцею.
Навіть якби вони зіткнулися з силою лицарів, що вдесятеро перевищувала їхню чисельність, поки битва відбувалася в межах цього села, вони могли б легко відбити загарбників. Інша справа, якби регіон був безплідною пустелею або рівниною, але навколишня місцевість і структурне планування села були ретельно продумані з урахуванням ведення оборонної війни. Неможливо було знати, коли, хто і звідки на них нападе, тому цілком природно, що вони були готові до будь-якої можливості. Не кажучи вже про те, що від самого початку було неможливо, щоб лицарі чи будь-які інші чужинці могли безперешкодно наблизитися до села. Адже це було поселення асасинів.
І ось її підлеглий повідомляє їй, що на них напали. Тобто, це відбувалося прямо зараз, поки вони розмовляли. Як це було можливо, коли навіть наблизитися до їхнього розташування було майже неможливо?
"Хто на нас напав? Скільки їх там?"
Її підлеглий на мить завагався, але потім набрався рішучості і відповів.
"Одна людина."
"Один... один?"- ошелешено повторила Наталя.
"Один маг води. Він зайшов спереду."
"Це абсурд! Ти хочеш сказати, що ми його не перехопили?!"
"Він усіх заморозив. Це він. Маг води, який був у складі торгового каравану Гекко. Той самий, що перетворив Гая на лід. Він нападник!"
"Чому... хтось подібний до нього тут...?"
***
Рьо знайшов розлоге село на гірській дорозі. Він знав, що за ним стежили під час підйому, але нічого особливого не сталося під час його прогулянки. Незалежно від того, що було всередині села, звичайні мандрівники також іноді відвідували його. Шукачі пригод на заробітках також заїжджали сюди, щоб зібрати інформацію або запитати дорогу, коли заблукали.
Якби наблизилися лицарі або озброєні групи людей, селяни, напевно, насторожилися б. Вони могли б навіть перехопити їх на гірській дорозі, але асасини, які стежили за підйомом Рьо в гору, навіть не припускали можливості, що це був набіг однієї людини.
Коли село з'явилося в полі зору, він викликав у своїй уяві образ: світ, повністю вкритий льодом. Потім він проскандував.
"Вічна мерзлота."
Це було заморожувальне заклинання, яке впливало на велику територію. Магія була простою: вона зменшувала молекулярні коливання молекул води у видимому діапазоні і змушувала їх замерзати. Ось і все. При цьому не було нічого звичайного в його радіусі дії та наслідках...
Якби Абель побачив те, що сталося, він, мабуть, сказав би: "Зачекай, Рьо. Хіба ти не прийшов сюди, щоб когось врятувати? Що, як ти його теж заморозиш?"
Принц Віллі, безумовно, був десь у глибині села. Закляття вічної мерзлоти Рьо, мабуть, не зачепило його... Принаймні, так вважав Рьо, не маючи на те жодних підстав. Незважаючи на це, багато людей пережили обмороження, тож...
Всі, хто був на вулиці в селі, замерзли.
"Шерфі сказав, що всі мешканці села були асасинами, тож це не схоже на масове вбивство цивільного населення."
Щодо того, чи були асасини цивільними, чи ні... Рьо не знав деталей. Крім того, те, що вони були заморожені, не означало, що вони були мертві - отже, знову ж таки, не масове вбивство...
"Крижана броня. 10-шарова крижана стіна."
Щойно він закінчив читати заклинання, як у нього полетіло п'ять стріл. Вони, звичайно ж, були відбиті його Крижаною стіною.
"Крижаний спис 5."
Він відправив п'ять Крижаних списів по зворотній траєкторії, що збігається з траєкторією стріл.
"Гаааах!!!"
"Нгх..."
Він почув крики тих, в кого влучив. Слідом за стрілами в нього полетіла атакуюча магія, і він негайно відповів ще кількома Крижаними списами. Зіткнення викликали сильні вибухи.
"Активний сонар."
Рьо намагався впорядкувати величезну кількість інформації, яку пасивний сонар передавав йому в голову, тому він активував активний сонар, заклинання, яке зазвичай не часто використовував. На відміну від пасивного сонара, Рьо міг посилати імпульс від себе. Коли цей імпульс потрапляв в об'єкт і зворотній зв'язок повертався до нього, він міг аналізувати дані, що дозволяло йому зрозуміти навколишнє середовище. Це було потужне заклинання, здатне виявляти навіть нерухомі об'єкти.
Отримавши більш керований потік інформації від активного сонара, Рьо сміливо ступив через вхід до села і продовжив рух. Коли він дійшов до помітної великої будівлі в центрі села, всі атаки з великої відстані, спрямовані на нього, повністю припинилися. Натомість решта сил чекала на нього в засідці перед будівлею.
"Останній етап - рукопашний бій, га?"
Куточок його рота трохи скривився. Думка про справжню битву явно тішила Рьо. Коли він наблизився, приховані асасини одночасно кинули в нього щось. Як тільки предмети впали на землю, здійнялося багато стовпів білого диму.
"Знову це?!"
Він очікував від них чогось оригінальнішого. Що й казати, він був розчарований. Звичайно, він не збирався втрачати пильність, адже дим міг бути не звичайним димом. Наприклад, він міг бути отруйним.
"Шквал."
Громова злива миттєво накрила місцевість, придавивши дим, що здіймався, прямо до землі. У цей момент Рьо зазвичай кидався вперед, щоб скоротити відстань між ним і ворогом. Тоді він атакував їх, поки вони все ще перебували в шоці. Однак цього разу все було інакше... Після того, як Шквал розвіяв дим, він продовжував йти вперед.
Крок за кроком він наближався до великої будівлі.
В ідеалі, захисники мали б розбігтися, а потім спробувати іншу стратегію. Але той факт, що асасини цього не роблять, означає, що ця будівля - їхній найважливіший опорний пункт...
Він не міг виявити підпис принца Віллі навіть за допомогою активного сонара. Хоча Рьо не знав, де саме він перебуває, він припускав, що принца можуть утримувати на ключовій базі села. Навіть якщо його там не було, хтось важливий мав бути, і все, що йому потрібно було зробити, це запитати їх. Це був його запасний план. І дії вбивць лише підтвердили його підозри щодо життєвої важливості будівлі, яка була перед ним.
"Гаразд. Я вас усіх заморожую. Крижана труна 13."
Зрештою, до рукопашного бою справа не дійшла...
Наталі вийшла за межі села, щоб поспостерігати за нападником. Вона була вражена.
Що це за чудовисько?!
Невидима крижана стіна заблокувала всі атаки селян. Через кілька секунд з іншого боку стіни в них полетіли крижані списи.
Цих двох речей було достатньо, щоб зробити його непереможним!
Більше того, він миттєво розвіяв димову завісу, яку інші використовували, щоб викликати його на ближній бій... Який кошмар - жахливий, пекельний кошмар.
"То це і є той маг води, що був з Гекко?"- запитала Наталі у свого підлеглого, що стояв поруч. Половина її підрозділу була відправлена на невдалий напад на Гекко тоді.
"Так. Я бачив його лише здалеку, але той чоловік у плащі - це точно він." Він ствердно кивнув.
Це означає, що принц Віллі та Гекко пов'язані між собою? Або... Інверей попросив про порятунок принца, а Гекко відправив того чоловіка виконати цю роботу...?
Почет принца прямував до Королівства Найтлі через Герцогство Інверей. Вона знала, що хлопець мав аудієнцію у принца Інверей під час свого перебування там.
"Ні, зараз не час про це думати", - сказала Наталі вголос, щоб нагадати собі про ситуацію, що склалася. "Той водяний маг має намір забрати принца Віллі назад. Отже, його метою буде зала старійшин. Там ми його спіймаємо за допомогою пасток!"
"Але я думав, що тільки наш великий голова може їх активувати?"
"Я теж можу. Половина роботи вже зроблена. Як тільки я закінчу решту підготовки, вам краще не спускати з нього очей."
І з голови теж, га?
Наталі вирішила одразу покінчити з магом води і головою одним махом. Обома, якщо їх залишити живими, тільки заважатимуть. Час для цього був як ніколи вдалий!
***
Усередині будівлі було смертельно тихо. Споруда здавалася величезною, коли Рьо побачив її ззовні, і його враження зовсім не змінилося, коли він увійшов всередину. Коридори були широкими, а стеля неймовірно високою, що робило її схожою не стільки на сільську ратушу, скільки на монастир, якби Рьо хотів описати її земними термінами.
"Зазвичай у таких місцях найважливішим є найвіддаленіший простір."
Виглядало так, ніби фундаментальний принцип проектування будівлі базувався на релігійних концепціях. Зрештою, тут жив орден асасинів, тож це не було так вже й дивно.
Він пройшов коридором ще трохи, перш ніж дійшов до масивних подвійних дверей.
"У цій кімнаті я точно щось знайду", - безпідставно припустив Рьо. Втім, зважаючи на дизайн і конструкцію цих вражаючих дверей, здавалося малоймовірним, що він нічого не знайде по той бік.
"Крижаний Спис."
Він створив спис з льоду діаметром понад метр. Цей "Спис" був настільки товстим, що більше не нагадував спис. Він використовував його, щоб вибивати двері.
Прослизнувши всередину, він оглянув інтер'єр. В глибині кімнати стояла кам'яна плита, на якій лежала людина.
Його Високість! Крижана стіна.
Рьо створив Крижану стіну, щоб захистити принца Віллі... або принаймні спробував, але виявив, що не може. Його магія була активна, а це означало, що магічне обнулення не впливало на нього. Його заклинання також не зникали після того, як він їх накладав, тож він не був позбавлений свого магічного контролю, як це було під час битви з морськими чудовиськами.
Магія спрацювала, але як тільки його Крижана стіна була створена, вона зникла.
"Подумати тільки, що зловмисник з'явиться в цей момент. Інтригуюче. Дуже інтригуюче. Я знаю, що ти тут, щоб врятувати юного лорда, але, як бачиш, твоя магія не може його захистити."
Чоловік з довгим білим волоссям і довгою білою бородою заговорив до Рьо. Здавалося, він працював над чимось на невеликій відстані від кам'яної плити.
"Чи не могли б ви пояснити мені, чому я не можу?"- ввічливо запитав Рьо.
"Ні", - прямо відповів чоловік.
"Зрозуміло. Пакет крижаної стіни."
Рьо створив навколо чоловіка крижаний бар'єр, щоб обмежити його рухи.
"Глушіння", - сказав чоловік, вмішуючи пісок у крижану стіну, що формувалася. Вона не встигла сформуватися і так само зникла.
"Перешкоджати магічному творінню супротивника, домішуючи до нього свою власну магію... Ця ідея ніколи не прийшла б мені в голову."
Рьо був щиро вражений. В той же час, страх пробіг по його спині, коли він зрозумів, що єдиний спосіб успішно виконати таку техніку - це генерувати магію з лякаюче швидкою швидкістю.
Рьо витратив менше десятої частки секунди, щоб вимовити заклинання і згенерувати Крижану стіну, але його супротивник встиг оцінити магію Рьо і, до того ж, домішав до неї свою... У його швидкості не було нічого звичайного.
"Я ж не володію патентом на цю концепцію, так що не соромтеся використовувати її також."
Чоловік широко розвів руки, запрошуючи.
Рьо зациклився на слові "патент". Звичайно, така річ існувала на Фі. Раніше Рьо просто припускав, що це поняття не існує в цьому світі. Тепер же він був змушений зіткнутися зі своїм припущенням. Очевидно, що йому треба було ще багато чого дізнатися про цей світ.
"Патент..."- бездумно пробурмотів Рьо.
"А, пробач мені. Тобі не потрібно знати, що це означає, оскільки ти скоро зустрінеш свою смерть. Кам'яний Спис."
Миттєво шість кам'яних списів з'явилися навколо чоловіка і кинулися на Рьо.
"10-шарова крижана стіна".
Цього разу не було ніяких перешкод для його заклинання, тому навколо нього утворився бар'єр з льоду, який відштовхнув шість кам'яних списів.
"Ого. Досить міцна крижана стіна."
За мить після того, як чоловік вимовив ці слова, величезний кубоподібний камінь кинувся на Рьо зверху. Перехожий міг би подумати, що обвалилася сама стеля.
Громовий гуркіт супроводжувався вибуховою хмарою пилу.
10-шарова крижана стіна.
Перш ніж хмара розсіялася, Рьо створив над чоловіком крижану стіну, паралельну землі, і відпустив її у вільне падіння. Ще один громовий гуркіт. Ще одна вибухова хмара пилу.
...а потім звук льоду, що розбивається на крихітні шматочки.
Коли туман, що вкрив кімнату, розвіявся, двоє чоловіків стояли так, ніби нічого не сталося.
Один з них використовував абразивний струмінь, щоб розрізати кам'яну плиту, що падала, і стояв тепер абсолютно незворушно. Інший створив навколо себе надміцний конус з каменю, який пройшов крізь падаючу стіну льоду, розтрощивши її.
"Мушу сказати, я шокований, що твій камінь розбив мою кригу."
"Це перший раз, коли вода змогла пробити мій камінь."
Вони посміхнулися один одному.
"Я просто хотів би переконатися, що ти є головою Секти Асасинів, так?"
"Так і є."- Чоловік кивнув. "Вони називають мене головою."
І тоді їхня боротьба перейшла в наступну стадію.
"Я почну з того, що розтрощу тебе віч-на-віч. Камʼяний спис, бліц."
"Ламінована 10-шарова крижана стіна."
Кам'яні списи вистрілили в швидкій послідовності з обох долонь лідера - але це були не єдині атаки. Навколо чоловіка з'явилися численні магічні кола, які вистрілили в Рьо ще більшою кількістю кам'яних списів. Це виглядало точнісінько як магічна битва, яку можна побачити в аніме чи відеогрі.
Навіть коли Рьо блокував кам'яні списи, що летіли, потоком безперервних Крижаних стін за допомогою своєї техніки "ламінування", він був дещо вражений магічним стилем бою лідера.
Ні Маг Пекла, ні акума Леонора не створювали цих магічних кіл... Не те, щоб я скаржився, тому що це супер-пупер круто!
У всіх справах неймовірно важливою була холодна голова.
"Я високо ціную вашу здатність так швидко створювати ці послідовні крижані стіни. Небагато хто на таке здатен. Навіть моє Заклинання недостатньо швидке, щоб перешкодити тобі. Сподіваюся, у тебе не закінчується мана?"
"Зовсім ні. Що важливіше, атакувати мене цими літаючими магічними колами - це так круто!"
З невимушеності їхніх розмов ви навряд чи дізнаєтесь, що вони намагаються забрати життя один в одного.
"Ого! То ти розумієш, у чому диво цієї магії, га? Чудово! Жоден з моїх учнів не розуміє. Як не прикро... У мене з'явилася фантастична ідея. Що скажеш, якщо станеш моїм учнем? Я відчуваю, що ти зможеш продовжити мої техніки, в тому числі і цю."
"Гм, я не дуже хочу приєднуватися до ордену Асасинів..."
З якихось причин лідер секти намагався завербувати Рьо, який не бажав ставати асасином лише заради крутості.
"Що ж... Це прикро..."
Лідер виглядав справді розчарованим...
"Гаразд, моя черга. Водяний Джет 256."
Двісті п'ятдесят шість Водяних Струменів утворилися, їх точки початку оберталися навколо людини, кожен струмінь був здатний розрубати все на своєму шляху.
"Плавуча кам'яна стіна, активувати".
Навколо лідера з'явилася незліченна кількість каміння розміром з долоню, яке рухалося зі страхітливою швидкістю і врізалося у Водяні Струмені Рьо. Зіткнення води і каменю запустило процес анігіляції, і обидва зникли з яскравими спалахами світла. За кілька секунд усі двісті п'ятдесят шість Водяних Струменів були знищені вибухами каменів-смертників. Лідер залишився стояти неушкодженим.
"Це, безумовно, оборонний захід, до якого я б ніколи не додумався..."
Рьо був вражений. Двісті п'ятдесят шість водяних струменів, що кружляли у випадкових траєкторіях. Чесно кажучи, навіть він не придумав, як заблокувати власну атаку. Тим не менш, він зміг. Подібно до того, як Рьо перехоплював вогняні списи Крижаними, щоб змусити їх зникнути, старий зводив нанівець Водяні струмені своїми невеличкими кам'яними стінами. Можливо, це був найефективніший спосіб боротьби з такою атакою.
"Хе-хе-хе. Чудово, чи не так? Треба сказати, що було досить складно стежити за тим, щоб камені не врізалися одне в одного. За допомогою цього контрзаходу я можу захищатися навіть від атак насичення, як ти щойно бачив. Одного разу опанувавши техніку, ти вже ніколи її не втратиш. Час може зносити твоє тіло, але він не може забрати твій досвід", - з гордістю пояснив лідер.
"Мудрий вислів. Підозрюю, ти не врахував, що такий точний магічний контроль вимагав великих тренувань..."
"Колись я справді цілковито присвятив себе навчанню. Але тепер це не так важко, адже мені допомагає алхімія, як бачиш. Поєднання магії землі та алхімії, якщо бути точним. Хіба це не стосується твоєї води?"
"Це алхімія...? У мене - лише магія води. Боже, алхімія дійсно захоплююча, так?"
"Такий контроль над магією..." - пробурмотів голова, наполовину приголомшений відповіддю Рьо. "Я знаходжу тебе нескінченно більш цікавим. Я повинен запитати тебе ще раз. Чи не передумаєш ти стати моїм учнем? Якщо твоя згода означає, що я повинен повернути принца неушкодженим, то так. Хоча він був потрібен мені для продовження життя, я раптом знайшов смертність набагато привабливішою, якщо це означає, що врешті-решт я зможу взяти тебе під свою опіку. Що скажеш?"
"На жаль, я не хочу бути Асасином."
Дуже маленька частина Рьо хотіла володіти алхімічними техніками цього чоловіка. Проте ця думка промайнула в голові Рьо лише на мить. Він не мав наміру ставати асасином.
"Зрозуміло. Дуже прикро. Тоді я поговорю з тобою серйозно."
Лідер на секунду заплющив очі і промовив.
"Метеор."
Але нічого не сталося.
Він зазнав невдачі? Ні, зачекай, що він сказав? "Метеор"...? "Метеор" - це відоме заклинання в іграх, яке викликає дощ з метеоритів... Не може бути!
Рьо подивився вгору і вимовив своє заклинання.
"Абразивний Струмінь 128".
Він пробив стелю будівлі.
"Активний сонар."
Рьо виявив чотири об'єкти, що прямували прямо на нього. Чотири метеорити.
"Чиста, масова атака зараз?!"- вигукнув Рьо.
"Я не здивований, що ти здогадався."
У ту ж секунду, коли він почув голос за спиною, Рьо рефлекторно стрибнув вперед, безпечно покотився, а потім відразу ж знову випростався. Одночасно він витягнув з піхов Мурасаме з-за пояса і, розмахуючи ним, здійняв крижане лезо.
Він отримав удар, щойно почув голос голови, але Крижані обладунки та ряса Короля Фей врятували його від смертельної рани. Попри це, він відчув біль від синця, що утворився на спині, але поки що ігнорував його.
Голова стояв тепер там, де був Рьо. Його голова була задумливо нахилена, в руках він тримав тонкий, вигнутий, односічний меч.
"То ти захищався, еге ж... Мій меч має здатність використовувати стихійну атаку, але твоя мантія заблокувала її... Можливо, мені слід було використовувати звичайний меч ... Захоплююче."
"Тоді атака метеоритної маси була лише відволікаючим маневром від твоєї справжньої мети, яка полягала в ближньому бою..."
"Так, дійсно. Звичайно, я не проти використання "Метеорів" проти армій і для знищення міст, оскільки вони досить ефективні. Однак, скидаючи його тут, я ризикую завдати шкоди принцу, а цього просто не можна робити. Таким чином, я прагнув залучити тебе до фізичного бою. На жаль, ти надто розумний для своєї ж користі. Я мав би здогадатися, що такий маг, як ти, розуміється на фізичному бою." Голова весело засміявся.
"Гадаю, це стосується і тебе, оскільки ти ватажок групи Асасинів?"- сказав Рьо, вказуючи Мурасаме на свого супротивника. Той жодного разу не втрачав пильності.
"Звісно. Зрештою, це ж я їх тренував. А тепер, чи не розпочати нам другий раунд?"
Голова різко вимахнув мечем і вдарив Рьо, який міцно парирував удар Мурасаме. Але потім...
"Нгх!"
Різкий біль пронизав його спину. Він негайно відштовхнув меч лідера, відскочив убік і зробив сальто, як волейболіст, що виконує обертовий прийом перед тим, як знову встати на ноги. Під час цього маневру він помітив джерело свого болю...
"Плаваюче магічне коло..."
Воно виглядало так само, як і ті, що лідер використовував під час бліц-атаки Кам'яного Списа. Рьо навіть не знав, коли чоловік поставив його туди, але з нього, ймовірно, з'явився кам'яний спис, щоб атакувати його ззаду ...
"А я вже думав, що підставив тебе під удар... Справа не тільки в рясі, еге ж? Твоя крижана броня теж досить міцна..." - заінтриговано прокоментував голова.
Так, задня частина Крижаної Броні Рьо. Хоча Крижані обладунки не були такими міцними, як Крижана стіна, саме вони неодноразово рятували життя неоспіваного героя. Хоча її могли легко розірвати на шматки майстри-мечники, вона дуже добре захищала від магії.
Але Рьо був зайнятий зовсім іншими думками...
"Ти хочеш сказати, - спитав він, - що можеш маніпулювати цими магічними колами, як тобі заманеться...?"
"Так", - відповів голова, демонстративно рухаючи плаваючим магічним колом вліво і вправо, перш ніж зробити сальто на його очах.
"Не може бути..."- Рьо був приголомшений. Хіба це не було схоже на якесь аніме, де персонаж використовував мозкові хвилі для керування зброєю? Якби він бився з кількома, або з десятком таких у повітрі...
"Це шалено круто..." - сказав він, і очі його заблищали.
Голова зрозумів жадібність його погляду і прикро хихикнув.
"Я згоден, але чи потрібно нагадувати тобі, що я намагаюся покінчити з твоїм життям за допомогою цієї техніки?"
"Ну, я точно не можу цього допустити. Очевидно, я недостатньо тренувався, враховуючи, як близько ти був до успіху. На жаль, це моя вина, а не цієї фантастичної зброї!"
"Я-я розумію..."- Лідер, здавалося, був трохи приголомшений пристрасною наполегливістю Рьо.
Незважаючи на свій запал, Рьо розумів, що він зіткнувся з реальною проблемою, яку потрібно вирішити.
Замах голови сильний. А його клинок шокуюче важкий... Оскільки парирує Мурасаме, його крижаний клинок, мабуть, не зламається, але... якщо можливо, я хочу блокувати його удари раніше, до того, як він встигне набрати занадто багато сили. От тільки його атаки дуже швидкі, тож це буде складно. Іншими словами, неможливо створити перевагу в бою на мечах. А ще є магічне коло, яке атакує ззаду... Так, це точно чітерство.
Рьо внутрішньо зітхнув, похитавши головою. Він повинен був створити ситуацію, в якій йому не потрібно було б знати про атаки з боку магічного кола.
Ані захисні рухи тіла, ані мій меч не допоможуть мені цього досягти... Значить, доведеться щось вигадувати з магією. Це мій єдиний варіант на даний момент.
Крижана стіна, по суті, була заснована на Крижаному щиті, заклятті, яке створювало крижаний щит розміром з тенісну ракетку для перехоплення ворожих атак. Останнім часом він часто використовував "Крижану стіну", тому "Крижаний щит" не дуже часто входив у гру... Але хто знав, на що він здатен і де.
Я буду в порядку... Я думаю. Дозвольте мені спробувати, а там видно буде. Але спершу мені треба відновити те, що він зламав. Крижана броня.
Він відремонтував частину Крижаної Броні, що закривала його спину, вимовляючи заклинання подумки.
"Хм... Я не міг використати Глушіння, тому що... я не бачу твоєї спини", - посміхнувся голова.
"Я так і підозрював." Рьо самовдоволено посміхнувся у відповідь, його посмішка говорила: "Ха! Обдурив тебе!"
На цьому рівні бою стратегія починається вже з фази вимовляння заклинання. І ще раз, з позиції майже без переваги, лідер замахнувся мечем вниз. І знову Рьо надійно парирував його, як і минулого разу...
"Га!"
Кам'яний спис знову вилетів з магічного кола позаду нього і розтрощив задню частину його Крижаної Броні. Оновлений Крижаний Щит, його магічна контрзахід, провалився. Однак, порівняно з попередньою несподіваною атакою, його спина зазнала значно меншої шкоди.
Чи був він занадто слабким? Тоді я просто повинен збільшити потужність і кількість! Зовсім не обов'язково, щоб це був лід, я можу залишити його в стані пари в повітрі... Гаразд, оновлений Крижаний щит №2 завершено!
"Щось не так?" - запитав голова, нахиливши голову в театральній розгубленості. Він явно насолоджувався собою. "У тебе знову зламана задня частина обладунків, чи не так?"
"Ні, я просто прорахувався. Це більше не повториться. Тому що мені навіть не знадобиться задня частина моїх обладунків!"
"Охо, яка впевненість."
Крижана броня.
Він вимовив заклинання в думках і реконструював задню частину своєї Крижаної Броні.
"Ти ж тільки що сказав, що він тобі не потрібен, так? Чи мій слух мене обдурив?"
"Звичайно, я збрехав! Один великий мудрець якось сказав: "Всяка війна заснована на обмані"."
"Я-я розумію..."
Голова трохи похитав головою і повернув собі самовладання. І втретє, з позиції майже без переваги, голова замахнувся мечем, найсильніший свій замах. Рьо втретє парирував.
Рьо знав, що позаду нього випромінюється світло знищення. Коли два магічних заклинання приблизно однакової сили стикалися, вони знищували одне одного. Це називалося анігіляцією, як у фізиці... Хоча Рьо не знав, хто придумав цей термін тут, на Фі. Анігіляція випромінювала світло, що означало...
"Мва-ха-ха. Модернізований Крижаний щит №2 має успіх."
"Молодець. Хоча я не можу сказати того ж про твій характер... Скажи мені, що саме ти зробив? Я не міг бачити за тобою, тому... Тоді давай спробуємо спереду."
Голова зробив величезний стрибок назад і вигукнув.
"Печатка."
Магічне коло з'явилося з правого боку і запустило кам'яний спис, який полетів прямо в Рьо. Він зник після того, як світло знищення з'явилося в п'ятдесяти сантиметрах перед ним.
"Невидимий? Ні... ти використовуєш водяну пару?" - запитав голова, виглядаючи щиро здивованим.
"Саме так! Ти миттєво здогадався!"- з гордістю відповів Рьо.
Кілька секунд старий виглядав абсолютно ошелешеним, а потім розсміявся.
"Хе-хе-хе-хе-хе-хе. Аха-ха-ха-ха-ха-ха!"
Рьо підозріло витріщився на нього, бо не знав, чому той сміється.
Коли його сміх нарешті вщух, голова заговорив знову.
"Ти справді цікавий. Твоя адаптивність і швидкість навчання дійсно інтригують мене. Я бачу, що ти маєш талант до магії. Хм, давай подивимося, як ти вправляєшся з мечем..."
В одну мить він скоротив відстань між ними і завдав удару. Рьо чітко парирував. Більше не було ніякої необхідності турбуватися про атакуюче магічне коло. Поки його Оновлений Крижаний Щит №2 функціонував, він міг зосередитися на битві на мечах перед собою.
І удари лідера змусили його зосередитися. Він наносив удари швидко, знову і знову. Кожен замах був таким лютим!
Його стиль був швидким і важким, що робило його ідеальним для швидких атак. Якщо замислитися, то зазвичай фехтувальнику важко поєднувати ці якості, особливо коли мечем орудує все тіло власника. Але меч голови зумів поєднати ці дві якості.
Швидкість і силу йому надає стійка, в якій він стоїть. Його коліна зігнуті, а стегна опущені, що дозволяє йому плавно зміщувати центр ваги. Це означає, що йому не потрібно покладатися лише на силу рук чи вагу меча.
Так, найфундаментальніша з основ: тримати центр ваги низько. Коліна голови, зігнуті під кутом дев'яносто градусів, робили саме це! Це було схоже на те, як роблять захисники в баскетбольній команді тримаються низько, щоб прикривати інших гравців. Хоча це не робило вас швидшими, але дозволяло набагато швидше змінювати напрямок руху. Це також дозволило вам зміщувати центр ваги вліво і вправо, щоб ви могли дістатися до п'ятдесяти сантиметрів далі, не роблячи жодного кроку. Зміщення центру ваги було одним з найважливіших аспектів гри на мечах. У бою, де ще один крок міг наблизити вас на відстань удару, робота ніг була першочерговою. У такій тісноті ви не могли виконувати широкі, атакуючі замахи... Замість цього ви повинні були стиснути руки і стегна і перенести центр ваги на удар ... Так билися на мечах на такій відстані.
Таким чином, саме здатність лідера швидко змінювати центр ваги надавала його мечу і швидкості, і ваги. Не лише вага меча та замах руки робили кожен удар важким, але й вага його тіла.
Стиль меча Сери теж швидкий і важкий, але це тому, що вона неймовірно контролює магію повітря. Але меч лідера поєднує в собі і швидкість, і вагу завдяки принципам фехтування. Дивовижно...
Рьо був глибоко вражений. Він зрозумів, що розуміння лідером того, що таке "махати мечем", повністю затьмарило його власне. Але...
Але саме тому я не можу програти...
Він продовжував парирувати його меч. Один удар за одним.
Захист був суттю стилю Рьо. У лісі Рондо Дуллахан щоночі перемагав його... У місті Луне він щодня програвав Сері в інсценованих боях... Це було те, чого він набув, бо його постійно ставили у невигідне становище. У цьому світі є речі, яких можна навчитися, програючи так часто. Рьо був настільки сильним у захисті, що навіть Дуллахан і Сера не могли легко прорватися крізь його захист. Так, його захист був напрочуд міцним.
"Ти... монстр", - пробурмотів голова.
"Фу, звідки ти це взяв?"- Рьо запротестував. Він думав, що будь-хто здивується, якщо хтось раптом назве його "Монстром".
"Це, звичайно, комплімент."
"Ти в цьому впевнений...?"
Хоча його не дуже переконали слова голови, він все одно був радий, що його похвалили. Особливо, коли це виходило від людини, яка володіла такими потужними навичками меча...
Їхній двобій на мечах тривав навіть під час розмови. Він відбувався за основною схемою: голова атакував, а Рьо захищався. Звичайно, Рьо не завжди оборонявся. Іноді він відповідав на атаки старого власними контратаками. Тим не менш...
Мої атаки зовсім не діють...
Прірва між ними здавалася нездоланною - навіть більшою за ту, яку він відчував між собою і Дуллаханом або між ним і Серою. Це було настільки погано, що він знав, що його атаки не влучать, ще до того, як він їх розпочав. Хоча голова назвав його захист жахливим, з точки зору Рьо, він сам був не менш жахливим...
Але була у голови прогалина: витривалість. Якби битва на мечах затягнулася так, як зараз, Рьо міг би пережити старого. Якби все, що мало для нього значення - це перемога, це було б добре, але...
Я не цього хочу.
Незважаючи на те, що на кону стояло його життя, Рьо не міг позбутися думки, що промайнула в його голові. Це був доказ того, як сильно він хотів перевершити цього чоловіка своєю силою чи майстерністю. Це була непотрібна думка. Він не повинен був про це думати. Однак, в якийсь момент Рьо почав отримувати задоволення, що призвело до того, що він захотів бути кращим за чоловіка, який стояв перед ним.
Він не просто хотів перемогти. Він хотів побити його. Ці два почуття були схожими, але різними, але таким відмінностям не місце в ситуаціях, коли йдеться про життя і смерть.
Рьо все це знав у своїй голові. Він розумів, що стоїть на кону. І все ж... він не міг брехати собі.
Це були чисті, бездоганні інстинкти. Зрештою, він не міг думати ні про що інше... Все, що було в Рьо, зійшлося в одній потребі - побити чоловіка, що стояв перед ним.
"Хм..."
Він більше не чув бурмотіння лідера. Він сприймав лише інформацію, необхідну для того, щоб побити його, і обробляв її несвідомо. Рьо просто замахнувся мечем. Швидше. Сильніше. Точніше.
"Туман...?"
Спочатку здалося, що меч Рьо, його руки... все його тіло почали випромінювати тонкий туман. Але незабаром лідер зрозумів, що це не так. Ні, це був меч Рьо, який випускав туман після кожного змаху.
"Струмені води роблять його меч швидшим... Неймовірно..."
У ту мить, коли Рьо сам це зрозумів, він помітив, що вага його меча також збільшилася.
Якби хтось спостерігав за грою на мечах здалеку, то, можливо, знайшов би її прекрасною: світло лилося крізь проломлену стелю, відбиваючись від крихітних частинок води.
Сера використовувала свою техніку вітру, щоб здійснювати точний магічний контроль магії вітру у своєму фехтуванні... А те, чого намагався досягти Рьо, можна вважати еквівалентом магії води.
Однак вектори були протилежні. Її Мантія Вітру прискорювала її атаки, штовхаючи меч за допомогою магії вітру, в той час як Водяна магія Рьо рухала меч за допомогою води.
Якщо магія вітру була схожа на використання вітру, щоб штовхати яхту з вітрилами вперед, то магія води рухала яхту, використовуючи тягу, створювану реактивними двигунами або пропелерами ... Чи була в цьому справді різниця?
Звичайно, Рьо зробив це несвідомо. Він просто хотів перевершити того, хто стояв перед ним... Це був результат мобілізації всього, що він мав.
З кожним змахом меча він усував будь-які зайві рухи. Усував будь-які непотрібні рухи в своєму тілі. Він прискорював кожен удар, кожен рух за допомогою магії води.
І ось, нарешті, все зійшлося воєдино.
Свуш.
Горизонтальний удар Рьо розсік лівий бік голови.
"Нгх...!" - буркнув голова, а потім відстрибнув далеко назад, залишаючи між ними деяку відстань.
Звичайно, не було ніякого отвору, яким можна було б скористатися. Рьо мав намір негайно скоротити розрив, але не встиг просто тому, що швидкість лідера не дозволила створити жодного простору. І з того місця, де стояв Рьо, він бачив, як голова зціпив зуби, коли стрибнув назад.
Коли він приземлився, рана в його боці, яка мала б зяяти, вже почала загоюватися. Це було так, ніби він випив високоякісне зілля.
"Ти поклав капсулу зілля в свої корінні зуби?"
Лідер посміхнувся на здивування Рьо.
"Саме так. Подумати тільки, що у мене буде шанс використати його... Хе-хе-хе-хе. Життя - це весело, еге ж? Навіть у старості воно не перестає бути цікавим. Тим не менш, це було абсолютно несподівано, що ти почав перевершувати мене за такий короткий проміжок часу. Ти монстр на всіх фронтах, а не тільки в захисті."
"Гадаю, я прийму це як комплімент."
Незважаючи на те, що Рьо прийняв похвалу голови, він не втратив пильності. Він тримав Мурасаме неухильно спрямованим на старого в стійці сейґан, яка була його найпростішою, але найбільш знайомою стійкою.
"Знаєш, є одна річ, яка мене найбільше цікавить... Твоя постава і... твоє чорне волосся нагадують мені людей з моєї рідної землі... Не кажучи вже про цей льодоруб. Він вигнутий, так?"
"Ми нарешті обговорюємо слона в кімнаті, хм? Так, як і ти, я теж прийшов з іншого світу. Здається, ти теж японець... Щоправда, щодо останнього я не був упевнений до цього моменту."
Очі голови розширилися від непідробного шоку від слів Рьо.
Жоден з них не промовив жодного слова протягом кількох довгих хвилин. Голова порушив мовчання першим.
"Спершу я хочу дещо дізнатися. Твоя мета - вбити мене?" - запитав він.
"Ні, я хочу повернути принца", - відповів Рьо.
"Ти хочеш і далі битися зі мною? Мушу визнати, що навіть я досягаю своєї фізичної межі."
Рьо замислився. "Ні, захист принца Віллі на першому місці".
У будь-якій ситуації важливо правильно розставляти пріоритети. Якщо ти був необережним, те, що сталося потім, вже не можна було виправити.
Звичайно, іноді траплявся водяний маг, який відкидав усі ці поняття, відкладаючи прагнення до перемоги на задній план, натомість прагнучи перемогти того, хто стояв перед ним...
Голова кивнув і вклав меча в піхви.
"Тоді ми не будемо битися. Можеш забрати принца з собою."
"Га?"
Рьо був здивований таким поворотом подій. Він думав, що після перемоги будуть потрібні якісь переговори. Однак він не очікував, що битва закінчиться так швидко...
"Мені сказали, що інша реінкарнація, людина, передувала мені в цьому світі перед моїм власним відродженням тут."
Поки Рьо намагався вирішити, чи варто йти до принца Віллі, голова почав розповідати йому свою історію.
"Того, хто мені це розповів, звали Фальшивий Міхаель, він був ангелом."
"Міхаель! Як у нього справи? Сподіваюся, добре!"
"Я дуже сумніваюся, що така істота, як він, схильна до хвороб." Голова розсміявся. "Так, він здоровий. Він сказав, що представився мені Фальшивим Міхаелем, тому що так його назвав чоловік, який був до мене... Я так розумію, це був ти?"
"Е-е-е... Я маю на увазі... Я дійсно називав його так, але... не вголос. Тільки в думках. Тож, так, гадаю, це моя провина, оскільки технічно саме так я до нього зверталася. Хоча й приватно."
Хоча Рьо все ще був дещо збентежений, він був трохи щасливий, дізнавшись, що Міхаелю сподобалося це прізвисько.
"Я перевтілився на західному краю цього континенту... І не встиг я озирнутися, як пустив коріння в центральних провінціях. У житті, що передувало цьому, я зрозумів, що був реінкарнацією Хасана-і-Саббаха... того, хто створив Орден Асасинів."
"Старий з гори..."
Лідер посміхнувся, коли Рьо використав псевдонім Хасан-і-Саббаха.
"Так. Певна іронія в тому, що в цьому житті я - земний маг. Я навчався магії, а після того, як мені пощастило зустріти шанованого алхіміка, я навчився і алхімії. О, це нагадало мені... ти перевтілювався в ельфа чи якусь іншу расу?"
Рьо був збентежений раптовою зміною теми.
"Ні, я мав би бути людиною..."
"Зрозуміло. Але ти виглядаєш досить молодим. Минуло сімдесят п'ять років відтоді, як я відродився тут. Враховуючи, що ти прибув сюди раніше за мене, ти, мабуть, постарів набагато більше."
"Що?"
Про що говорив цей чоловік? З моменту реінкарнації Рьо мало пройти лише двадцять років або близько того... Принаймні, він думав, що саме стільки часу провів у Лісі Рондо... Напевно... Можливо... Він ніколи не записував дні, тому не знав напевно... Але навіть якщо так, то ніяк не могло бути, що минуло більше сімдесяти п'яти років... Зрештою, його зовнішність майже не змінилася, тож як...?
З іншого боку, він дивувався, чому він не старіє тут. Хто б цього не помітив, правда? Він думав, що це не виглядає нормальним, і це теж було очікувано, так? Але понад сімдесят п'ять років? Хіба це не здавалося занадто довгим терміном?
"А, так, я щойно згадав. Міхаель сказав, що час змінюється."
"Час змінюється...?"
Слова голови витягли Рьо з його плутаних думок.
"Деякі люди, які йдуть на той білий світ пізніше, в кінцевому підсумку реінкарнуються в більш ранній час в цьому світі."
"Що ти маєш на увазі?"
"Я прибув у світ Михаїла пізніше за тебе, але, швидше за все, я перевтілився раніше, ніж ти."
Тоді це означає, що я не був тут більше сімдесяти п'яти років, так? Слава Богу. Але я був би не проти, щоб мені було сто чи двісті років. Адже Сері вже двісті років...
Навіть коли ці пусті думки промайнули в голові Рьо, голова продовжував говорити.
"Іншими словами, люди з нашого часу могли перевтілитися сотні років тому в цьому світі."
Перше, що спало на думку Рьо, був кавовий сервіз у "Café de Chocolat". Наступне, про що він подумав, була культура поклонів тут, на Фі. Можливо, вона була поширена кимось, хто реінкарнувався в ще більш ранню епоху... У світі, де багато людей кланялися так, ніби це була сучасна Японія. Він відчував вплив реінкарнації! Чи була це іскра легкого мислення, схожого на роман?
"Можливо, в цьому і є сенс зміни часових ліній. Хто може сказати?"- Лідер дійшов власного висновку, перш ніж продовжити. "Мені було двадцять п'ять років, коли я відродився з Землі, тобто мені вже сто. І дозволь мені сказати тобі, що я напевно не можу рухати своїм тілом так, як колись міг. Ніхто не може перемогти старість, чи не так? І... я розумів, що з кожним днем наближаюся до смерті. Ось чому мені була потрібна кров принца."
Рьо затремтів від страху. На своєму нинішньому рівні, враховуючи його майстерність володіння мечем, він вважав себе слабким... Врешті-решт, він поставив інше запитання.
"Яке відношення має кров принца Віллі до твоєї тривалості життя?"
Для Рьо це було найважливіше питання, яке потребувало відповіді.
"Гаразд, якщо бути точним, то це не обов'язково має бути він. Підійде будь-який прямий нащадок королівської родини Жу. Використовуючи королівську кров цього дому як один з інгредієнтів, ти зможеш створити еліксир, який подарує тобі безсмертя."
"Безсмертя? Ти маєш на увазі, що не помреш?"
"Саме так. Більше того, навіть якщо ти будеш страждати від важких ран, поки ти будеш відпочивати, ти будеш зцілюватися, не вмираючи. Надзвичайний ефект, так?"
"Тобто, так, це надзвичайний ефект, але... ви б вбили заради цього?"
"Так." Тоді голова трохи засміявся.
Рьо раптом відчув, що щось не так. Не з лідером, а зі стіною позаду нього?! Рьо вимовив заклинання, ще не знаючи, що це було.
"Водяний струмінь 1024."
Рушійна сила води вихлюпнулася з усієї задньої частини його тіла, від маківки до п'ят. Він ніколи не виконував цей швидкісний маневр успішно - до цього моменту. Рьо в одну мить опинився біля принца Віллі.
Дивне відчуття, яке відчув Рьо, в одну мить поширилося по всій кімнаті, і в той же час з кожної стіни полетіли стріли, вогняні списи, кам'яні списи і невидимі повітряні списи. Сотні атакуючих магічних заклинань пронизали всю кімнату.
Зазвичай, з такими здібностями, як у нього та голови, вони не зазнали б ані найменшої шкоди навіть перед обличчям сотень чи тисяч снарядів. Але потім Рьо зрозумів, у чому саме полягало це початкове відчуття неправильності...
Магічне зведення на нуль...
Вперше він відчув це з однооким яструбом-вбивцею, а потім знову з бегемотом Бехе-Бехе, коли супроводжував Абеля. Це було те саме дивне відчуття.
І звичайно ж, Рьо не міг використовувати магію. Він рубав усі стріли та атакуючі заклинання, що траплялися на його шляху, за допомогою Мурасаме. На щастя, нічого не вилітало зі стіни прямо перед кімнатою, яка була стіною за платформою, де лежав принц Віллі. Навіть Рьо не був упевнений, що зможе впоратися з такою кількістю нападників, які атакували з усіх боків. Більше того, було б неможливо захистити тіло сплячого принца одночасно.
Однак він міг би впоратися з тристороннім нападом. Те, що він зруйнував стелю абразивним струменем, могло зіграти важливу роль. Якби атакуючі заклинання також сипалися зі стелі, ситуація була б безнадійною. Тим не менш, це все одно було складно.
Це... було б викликом навіть для нього...
Але голова витримав. Оскільки він не міг використовувати магію, він зупинив зливу снарядів лише своїм тілом і мечем.
"Дивовижно..."- бездумно вигукнув Рьо.
Людське тіло, коли ним оволодіти, може демонструвати такі неймовірні здібності. Рьо був справді вражений. Але вижити було все одно, що бути прибитим до місця. Адже голові було сто років, і він щойно закінчив запеклу битву з Рьо... Він, мабуть, був на межі виснаження.
Атакуюча магія стала ще більш концентрованою, до того ж у швидкому темпі. У ту мить, коли Рьо розвернувся, щоб заблокувати атаку на себе і принца Віллі, тонкий, неймовірно тонкий кам'яний спис, не схожий на інші, простромив груди голови.
"Нга!"
Це створило отвір у захисті голови, що дозволило невидимому повітряному атакуючому заклинанню пронизати його. Як тільки атака високої щільності закінчилася, тиша, що настала, здавалася нереальною. Рьо помітив, що дивне відчуття теж зникло.
"10-шарова крижана стіна. 10-шарова крижана стіна."
Переконавшись, що він знову може використовувати магію, Рьо оточив Його Високість Віллі Крижаною стіною, а потім оточив всю кімнату ще однією Крижаною стіною. Тепер вони були в цілковитій безпеці. Після цього він кинувся до чоловіка.
"Гей, тримайся."
Тонкий кам'яний спис пронизав його серце, але він зник, як тільки Рьо прибув, залишивши по собі рану, з якої рясно била кров. Рьо притиснув руку до грудей чоловіка і створив водяну плівку над отвором у його серці. Так само він запечатав інші рани і пошкоджені кровоносні судини.
Навіть якщо він зупинив кровотечу, затикаючи отвори, це не була магія зцілення. Не кажучи вже про те, що він не мав при собі ніякого зілля. Всі свої речі він залишив на зберігання Конові. До того ж, голова вже використав зілля, яке сховав у зубі...
Навіть якби у нього і було зілля, пошкодження, завдані кам'яним списом у серце гоолови, були надто складними, щоб їх можна було вилікувати без Екстра-зцілення... Той факт, що він вже втратив стільки крові, тільки погіршив ситуацію.
"Яка помилка з мого боку... Бути вбитим власним підлеглим ... Здається, я теж постарів."
"Кровотеча зупинилася, але..."
"Хааа. Я добре знаю своє тіло і не сумніваюся, що ця рана смертельна. Жодне зілля не зможе її вилікувати."
Його плоть ставала багряною там, де проникав кам'яний спис. Рьо не знав чому. Отрута на списі? Якась алхімія? Але голова, здавалося, був упевнений, що ця рана не загоїться.
"Нічого страшного. Досі я вбив стільки людей, що це... навряд чи достатнє покарання. Але дозволити моєму підлеглому використати мою ж пастку проти мене... Це справді жалюгідно з мого боку." Голова глузливо засміявся про себе.
"Пастку?"
"Так. Понад двадцять років тому я встановив її в цьому залі, щоб одним махом зібрати всіх ворогів. Я підтримував її весь цей час, тож вона чудово спрацювала, як бачиш." Старий дзвінко розсміявся.
"Але кам'яний спис, що влучив у тебе, здавався... не таким, як усі інші?"
"Ах, так, це магія Наталі. Мабуть, її спокусив і використав Блек."
Рьо здалося, що презирство голови було спрямоване на нього самого, а не на Наталі.
"Дозволь мені попросити тебе про одну послугу перед смертю." Голова подивився йому прямо в очі.
"Ти продовжиш мою алхімію?"
"Що? Як?"- Рьо розгублено похитав головою.
"Ну, щоб було зрозуміло, ти не можеш успадкувати її як навичку, як це можна побачити в аніме і манзі на Землі. Я хочу довірити тобі всі документи і техніки, які я розробив з алхімії. Хіба ти не приймеш моє передсмертне прохання?"
"Але чому саме я?"
"Хіба це не очевидно? Хіба ти сам не відзначав, наскільки "крутими" були мої атакуючі магічні кола? Тож цілком природно, що я хочу, аби мою справу продовжив той, хто поділяє мої почуття."
"І це... алхімія?"
"Саме так. Якою ти теж можеш користуватися... Звичайно, вивчити її нелегко. Хоча вона може бути заплямована кров'ю через мої вчинки, саме мистецтво невинне."
Лідер намагався віддихатися. Не дивно, що після смертельного поранення йому було дуже боляче.
Рьо, можливо, незабаром зможе використовувати цю круту магію!
Звичайно, це алхімія асасина. Але, як він сам сказав, мистецтво саме по собі невинне.
Цього зручного виправдання було достатньо, щоб викликати у нього азарт.
"До речі, наскільки ти вправний в алхімії?"
"О, гм... Достатньо добре, щоб робити складні зілля та магічні мікстури..."
"Що? Ти тільки досяг цього рівня? Все ще початківець, еге ж... А це означає, що шлях, який ти пройдеш, буде дуже, дуже довгим."
"Аввв... Будь ласка, скажи мені, що ти жартуєш."
Він був розчарований, почувши, що його фантазії про круті магічні битви не здійсняться найближчим часом. Як алхімік-самоучка, який навчався в місті, він вважав, що його рівень має бути значно вищим за середній. Однак набагато більш просунутий погляд голови показав йому, що він, очевидно, все ще був початківцем.
"Що є, те є. Ти дізнаєшся, як далеко ти можеш зайти, поки ти живий... До речі, скільки часу тобі знадобилося, щоб приготувати просунуте зілля?"
"Угу..." Рьо задумався. "Я б сказав, трохи більше шести місяців."
"Шість місяців! Справжній початківець, але з таким темпом, я очікую, що ти будеш вдосконалюватися не по днях, а по годинах. Не ухиляйся від навчання, і ти досягнеш успіху."
Тоді лідер спробував сісти.
"Ні, - вигукнув Рьо, поспішаючи підтримати його. "Тобі не можна рухатися з такою раною."
"Це не має значення, бо я вже на порозі смерті. Я повинен передати тобі матеріали. А тепер допоможи мені дійти до стіни перед помостом, де лежить принц".
З Рьо, який підтримував його, голова підійшов до вказаної стіни, єдиної, де не було пасток. Він щось проскандував перед нею, і в ній з'явився зяючий отвір розміром два квадратних метри. Звідти вони спустилися двадцятьма сходинками до кімнати, схожої на кабінет-бібліотеку. Голова сів у крісло перед письмовим столом і дістав з шухляди три чорні зошити.
"Твої нотатки?"
"У цих двох - основи. А в цьому, з позолоченими краями, - секретні техніки."
Перші два зошити, про які він згадав, були товсті, як три університетські підручники на Землі. Останній був приблизно втричі товстіший за перші два.
"Однак, з твоїми нинішніми здібностями, я б'юся об заклад, що перші дві все ще поза межами твоїх можливостей... Просто постарайся і не поспішай."
Прийнявши ці слова, Рьо відкрив одну з книг з основ на першій сторінці. Більша частина змісту була для нього незрозумілою так само, як для студента гуманітарного факультету були б незрозумілими задачі на Премію Тисячоліття... Очевидно, що для розуміння змісту знадобилося б дуже багато часу.
"Ось, поклади все це в ту сумку. Це подарунок від Його Величності..."
На цей момент обличчя голови було смертельно блідим. Більше того, його очі були ледь розплющені...
"Тоді він сказав: "Молодець, Хасане". Ах, щоб мене похвалив мій повелитель..."
Старий ледь помітно посміхнувся. Він розмовляв сам із собою, ніби зараз був Хасаном-і-Саббахом, тож, можливо, його розум почав затуманюватися. Можливо, він так зневажав саму династію, що хотів проткнути мечем увесь її рід... але, зрештою, можливо, він також захоплювався Альпом Арсланом, якому служив у тому житті.
Однак через деякий час вираз його обличчя змінився, і з його вуст зірвалися гіркі слова.
"Він... він єдиний, кого я ніколи не пробачу. Я не помру, поки не вб'ю його власними руками!"
Тіло голови здригалося від люті, а очі розширилися. Але здавалося, що він дивиться на щось, чого тут не було.
"Я ще не можу померти... Поки не вб'ю його..."
Рьо знав, що наближається його остання година. Він нахилився і заговорив йому на вухо.
"Хасане, хіба ти не пам'ятаєш? Ти успішно вбив Нізама аль-Мулька."
Його слова вразили лідера, як блискавка. Потім вираз його обличчя раптово змінився на спокійний.
"А, так... Мені вдалося..."
Голос чоловіка обірвався... і з виразом задоволення на обличчі він зробив останній вдих.
***
Коли Рьо і принц Віллі прибули на місце нападу, там майже нічого не залишилося. Здавалося, що хтось зібрав людей і речі. Вони вирішили вирушити до Вінгстона, який був найбільшим містом у східній частині Королівства і найближчим до них.
Сподівалися, що їм вдасться зустрітися з Родріґо, Коном та іншими. Якщо ні, то в гіршому випадку вони могли б найняти карету, яка відвезла б їх до королівської столиці, де вони могли б зв'язатися з іншими.
"Ні", - швидко відповів Його Високість, хитаючи головою. "Ми повинні знайти їх, незважаючи ні на що. Я не заперечую, якщо моє прибуття до столиці затримається".
"Зрозуміло. Тоді так і зробимо." Бажання роботодавця завжди на першому місці. Крім того, Рьо вразило те, як сильно Віллі піклувався про своїх підлеглих.
Перше місце, куди вони пішли після прибуття до Вінгстона, була гільдія шукачів пригод. Кон, який очолював групу авантюристів, що супроводжували Віллі, був авантюристом третього рангу з Герцогства Інверей. Він знав, що Рьо був шукачем пригод з Королівства, тож Кон міг використати гільдію як спосіб зв'язатися з ним. Якщо вони не мали наміру приховувати свою особистість, шукачі пригод добре користувалися гільдіями.
"Так, у нас є лист, адресований шукачеві пригод D-рангу Рьо від шукача пригод С-рангу Кона з Герцогства Інверей", - повідомила секретарка, Рьо після того, як він підтвердив свою особу за допомогою картки гільдії. Потім вона вийшла в підсобку і повернулася з листом. У ньому була назва і місцезнаходження заїжджого двору, в якому зупинилася група. Так вперше за кілька днів Рьо і Віллі нарешті возз'єдналися з Коном, Родріґо, іншими охоронцями та шукачами пригод.
Через кілька днів Віллі та його оточення покинули Вінгстон.
Хоча все виглядало так, як і раніше, відбулося кілька змін...
Всі акредитиви, видані Монархією Жу, були втрачені під час нападу, а це означало, що принц Віллі та пан Родріґо більше не могли вільно знімати гроші. Документи, видані державою, дозволили б їм придбати місцеву валюту у торговельних гільдій у кожній країні...
Тому Рьо зараз авансував необхідні витрати для обох чоловіків.
"Вибачте за незручності, пане Рьо", - вкотре промовив принц Віллі.
"Будь ласка, Ваша Високосте", - сказав Рьо з великодушним виглядом. "Не турбуйтеся про це. Як тільки ми прибудемо до столиці, ви зможете зняти кошти в посольстві Жу там, так? Так що все буде гаразд. Тому що зараз гроші для мене не є проблемою."
І справді, тепер, коли він був у Королівстві, де мав доступ до рахунку, на якому зберігалися кошти від продажу магічного каміння, світ був його устрицею! В Абердині, столиці Інверей, він був у полоні відчаю через брак коштів. Але того чоловіка ніде не було. Замість нього стояв Рьо, який був сповнений впевненості...
***
Маркдорф, столиця імперії Дебухі. Того дня граф Ганс Кірхгоф, прем'єр-міністр країни, зробив свою доповідь Його Імператорській Величності, Руперту VI.
"Ваша Величносте, як повідомлялося вчора, було підтверджено, що за інцидент у Вітнаші відповідальні члени Секти Асасинів."
"Я так і думав." Руперт кивнув. "Але ти заплатив їм, щоб вони виконали план, який ми обговорювали, чи не так?"
"Щодо східної частини Королівства? Так, заплатив. Здається, вони прийняли роботу Вітнаша для іншого клієнта. Ну, вони з тих людей, які зроблять все, що завгодно, якщо їм заплатити... Вони також брали гроші у Федерації. Коротше кажучи... вони працюють і на нас, і на них."
"Заклопотані бджоли, чи не так? В такому випадку, я не можу по праву розгребти їх по вугіллю, як вони того заслуговують, так? Я розлючений через інцидент з Вітнешем, але мені все одно потрібно, щоб вони продовжували свою роботу на сході Королівства для нас."
Руперт зробив ковток свого чорного чаю.
"Все так, як ви кажете. Саме тому, як я і пропонував вчора, я послав когось на їхню базу в селі Абан, щоб поговорити безпосередньо зі Старим Чоловіком з Гори."
"Так, ти це зробив. Так чи інакше, ми витягнемо з нього правду. Вони, мабуть, здивувалися, що ми знаємо, де знаходиться їхня штаб-квартира, еге ж?"
Ганс чомусь завагався, що було вкрай незвично.
"Що таке?" - запитав його імператор.
"Ну", - відповів Ганс з рішучим виглядом. "Справа в селі. Воно повністю заморожене."
"Що?!"
"Весь Абан замерз."
Руперт мовчав п'ять дуже довгих секунд. Потім, допивши решту чаю, він заговорив повільним, розміреним тоном:
"Це, мабуть, було стихійне лихо або робота якогось невідомого монстра... Якщо ні те, ні інше, то, можливо, це справа рук мага, який також може бути чудовиськом... Ах. Хіба Оскар не зазнав поразки від рук одного з таких магів?"
Ганс здригнувся від шоку.
"Ти ж не хочеш сказати, що цей маг здатний заморозити ціле село...?"
"Гм. Навіть Оскар здатен зрівняти з землею містечко чи два своїм пекельним вогнем, якщо його розлютити. Те, що сталося в Абані - це лише крижана версія. І все ж... я здивований, що цей маг такий могутній. Мені слід було уважніше прислухатися до доповіді Оскара. Гадаю, це моя помилка", - сказав Руперт, і його слова стали настільки тихими, що Ганс ледве вловив їх.
"Гансе, негайно розслідуй справу цього мага води. Повідом Імперський відділ магії про те, що ти вже дізнався, і запитай Оскара про все, що він знає про цю людину. Ти отримав наказ, тепер виконуй його."
"Т-так, Ваша Величносте."