У гільдії шукачів пригод в Абердині Рьо підійшов до відкритого прилавка.
"Ласкаво просимо. Чим я можу вам допомогти?"
"Вітаю, я шукач пригод з Королівства Найтлі."
Він показав адміністратору свою картку гільдії.
"Рьо, шукач пригод D рангу з Найтлі. То чим я можу вам допомогти?"
"Я хотів би дізнатися, чи є у вас робота ескорту в напрямку Королівства."
"Зрозуміло. Так, у нас є декілька... Однак, на жаль, мушу повідомити, що всі вони для рангів С і вище."
"Я так і думав..."
Хоча жінка і вибачилася, вона не змогла виконати його бажання, на яке Рьо все одно розраховував. Ну, технічно кажучи, Сью очікувала так само багато. Тоді його охопила депресія.
Невже мені єдиний вихід - позичити гроші у Ра...? Це я винен, що був такий легковажний... Гадаю, у мене немає іншого вибору...
Хоча просити грошей у друга суперечило його переконанням, це було краще, ніж створювати ще більше проблем для інших людей. Все буде добре, поки він терпітиме... або так він думав. Аж раптом хтось покликав його ззаду.
"Ти, мабуть, дуже вправний, якщо в такому юному віці отримав D ранг, чи не так? То як щодо того, щоб поїхати зі мною в Найтлі на ескортну-роботу?"
Коли Рьо здивовано обернувся, він побачив чоловіка років тридцяти, який виглядав як архетипний шукач пригод.
Секретарка запитально подивився на чоловіка. "Кон?"
"Так, я говорю про ту роботу. Його статура майже точно відповідає вимогам. Чесно кажучи, я вже був на межі втрати надії, тож це, мабуть, Бог посміхається нам."
"Ммм...?" Рьо не мав жодного уявлення про те, що відбувається. Чи було прохання дивним? Чи був його потенційний роботодавець підозрілим? Його обличчя, мабуть, видало його думки, тому що секретарка незабаром заговорила, щоб пояснити.
"Не хвилюйтеся, це офіційне замовлення від гільдії шукачів пригод. Майстер гільдії також сказав нам, адміністраторам, зробити все можливе, щоб воно було виконане. А Кон відповідає за координацію дій шукачів пригод для місій супроводу."
Рьо витріщився на чоловіка, слухаючи її. Кон, мабуть, почув її слова, бо кілька разів кивнув на знак згоди.
"Однак, оскільки це прохання про ескорт, - сказав Кон, коли вона закінчила, - ви будете тим, кого будуть супроводжувати."
Його слова ще більше збентежили Рьо. "Що ви сказали?" - перепитав він.
Кон сказав, що розповість йому подробиці по дорозі, і запросив Рьо сісти в карету, що чекала на них. Члени Світчбек проводжали їх...
Кон вважав Рьо ідеальним кандидатом, але яким би не був план, він не спрацює без схвалення клієнта. Саме тому він попросив Рьо негайно поїхати з ним. Оскільки вони мали вилетіти завтра вранці, у них був лише сьогоднішній день, щоб визначити, чи підходить він для цієї роботи.
Тож Рьо сів з ним у карету, яка мчала до місця призначення.
"Коротше кажучи, ти хочеш, щоб я став двійником цього аристократа і поїхав з тобою до королівської столиці."
"Саме так. Харчування включено, і тобі не доведеться йти пішки, оскільки ми будемо використовувати карету як транспорт. Коли ми прибудемо до королівської столиці, ти отримаєш винагороду у розмірі п'ятисот тисяч флоринів. Що скажете? Хороші умови, правда?"
Рьо не міг заперечити... Але це здавалося занадто гарним, щоб бути правдою, а це означало, що має бути багато інших бажаючих отримати цю роботу...
"По-перше, двійник має бути людиною, яку практично неможливо відрізнити на відстані. А це виключає багатьох авантюристів просто через їхню кремезну статуру..."
"А, так, я стрункий шукач пригод, порівняно кажучи."
"Саме так. О, я не хочу тебе образити чи щось таке. Судячи з того, що я бачу, ти маг, так? Багато магів схожі на тебе, але це не означає, що існує кореляція між зовнішністю і силою."
Вже самі запевнення Кона показали, що він був непоганою людиною. Під час їхньої розмови тренер під'їхав до помітно масивних воріт.
"Де ми знаходимося?"
Це офіційна резиденція принца Інверей. Клієнт живе тут. Бачиш, ще один доказ законності цього запиту."
Це точно було схоже на замок, що належить суверену Герогства, а отже, клієнт був або членом королівської сім'ї, або високопоставленим вельможею. Ніхто не заглядав всередину карети, коли вона проїжджала крізь ворота і в'їжджала на територію замку.
Проїхавши ще кілька воріт, вони вийшли з карети на розі, забудованому офіційними резиденціями та гостьовими будинками.
"Наша мета - другий поверх цього маєтку."
З цими словами Кон пішов попереду, а Рьо - за ним.
Однак не встиг він навіть увійти до будівлі, як несподівано зіткнувся зі знайомим обличчям.
"Рьо, це ти?"
"А, вітаю, пане Гекко."
Це був Гекко, з яким він попрощався раніше після того, як завершив свою роботу для купця.
"Що ти тут робиш, Рьо?"
"Я прийняв завдання, щоб відправитися до Королівства..."
"О, ти вже повертаєшся? Спершу насолодися тим, що може запропонувати Герогство.
"Я б із задоволенням, але, на жаль, у мене є свої причини повернутися додому."
Головна з них - моє скрутне фінансове становище...
Рьо розмовляв з Гекко, плачучи всередині.
Після того, як Гекко попрощався і пішов, Рьо і Кон увійшли до гостьового будинку.
"То ви з паном Гекко знайомі, Рьо?"
Цікавість взяла гору над Коном.
"Так. Він найняв мене та кількох інших шукачів пригод у Луні, щоб супроводжувати його та його караван сюди, в Абердин. Насправді ми прибули зовсім недавно".
Кон охоче кивнув на знак розуміння, ніби задоволений власною розсудливістю... Принаймні, Рьо відчув це саме так. Піднявшись на другий поверх, вони попрямували до кімнати в самому кінці коридору.
"Це я, Кон."- Він постукав у двері.
"Заходь", - озвався голос зсередини.
Вони вдвох увійшли до вітальні з двома суміжними кімнатами. На сучасній земній мові весь цей простір можна було б описати як номер люкс в розкішному готелі.
В одному з крісел сидів юнак років шістнадцяти, а по діагоналі за ним стояв літній слуга, якому було близько шістдесяти. Хлопець, мабуть, був тим аристократом, про якого згадував Кон. Хоча він не був худорлявим, але мав струнку статуру. Його аура також нагадувала ауру Рьо. У нього були м'які, ніжні риси обличчя, каштанове волосся і глибокі сірі очі, близькі до чорного кольору.
Якби він був молодою дівчиною, то, безумовно, викликав би у будь-кого захисні інстинкти.
"Ваша Високість, пане Родріґо, я знайшов ідеальну людину для цієї роботи. Це Рьо, шукач пригод D-рангу з Королівства Найтлі. Він був у гільдії, шукав роботу на шляху до Королівства, коли я натрапив на нього. Більше того, за випадковим збігом обставин, він також знайомий з паном Гекко, найвідомішим торговцем цієї країни, для якого він щойно завершив місію з супроводу. У цьому сенсі йому теж можна довіряти. Я вже передав йому основний зміст вашого завдання."
"Я - Рьо", - сказав він з поклоном.
"Хм."
Це було єдине, що сказав старий чоловік, імовірно, пан Родріґо, перш ніж оглянув Рьо з ніг до голови. Потім він твердо кивнув.
"Справді, ідеальна людина. По правді кажучи, я вже майже опустив руки, бо ми мали від'їжджати завтра. Але ти знайшов його вчасно, так?Дозвольте мені зробити офіційне представлення. Пане Рьо, це принц Віллі з монархії Жу. Ми прямуємо до столиці Найтлі, бо він навчатиметься за кордоном у Королівстві. Тому ми хотіли б найняти вас як його охоронця на час подорожі. Чи погодитеся ви?"
"Так, я..."
"Зупинись, старий", - втрутився Його Високість Віллі, перш ніж Рьо встиг відповісти. "Цього пояснення недостатньо. Ти повинен чітко розповісти йому про небезпечні моменти роботи."
"Але, Ваша Високість..."- Насупившись, Родріґо подивився на Кона, який теж був насуплений. Очевидно, виникла якась проблема.
"Якщо ви двоє не скажете йому, я скажу. Пану Рьо, ясно? Чесно кажучи, ця робота надзвичайно небезпечна. Ти не перший, хто працює моїм двійником. Коли я покинув свою країну, тамтешня гільдія порекомендувала мені шукача пригод, який був схожий на мене зростом. Але по дорозі на нас напали, і його викрали... Його труп знайшли через кілька днів..."
Розчарування, глибоке і болюче, витікало з кожного слова принца Віллі. Він явно звинувачував себе у смерті авантюриста через роль, яку він зіграв як його двійник.
"Його жертва дозволила нам відірватися від моїх ворогів і дістатися до Абердіна. Однак... я не можу гарантувати, що ми не потрапимо в засідку знову. Отже, це доручення є надзвичайно небезпечним."
Рьо кивнув, вислухавши пояснення Віллі. "Зрозуміло..."
Ані Кон, ані Родріґо не збрехали у своїх поясненнях; вони просто опустили найскладніший аспект роботи. Вони, мабуть, думали, що Рьо відмовить їм, якщо дізнається, і не хотіли ризикувати, бо були у відчаї. Хоча те, що вони зробили, було жахливо, це, на жаль, не було рідкісною тактикою. Це лише довело, на що вони готові піти, щоб отримати правдоподібного двійника для принца перед ним.
"У мене є питання, якщо ви не проти..."- сказав Рьо, вирішивши бути відвертим.
Принц Віллі кивнув. "Запитуйте."
"Ваша Високість, пан Родріґо сказав, що ви їдете до королівської столиці, щоб навчатися за кордоном, так? Якщо подорож така небезпечна, чи не думали ви про те, щоб скасувати своє навчання?"
На мить на обличчі Віллі промайнув саркастичний вираз, коли він почув запитання Рьо. "Це не варіант. Хоча офіційним приводом для мого від'їзду до Королівства є навчання, насправді мене відправляють у заручники до Найтлі. Якщо я не поїду, моя країна страшенно постраждає... Тому я просто не можу перервати подорож тільки тому, що моє життя в небезпеці."
Людина, яку відправляють як заручника і яка ризикує бути викраденою в дорозі.
Прямо як Токугава Ієясу...
Це було перше, про що подумав Рьо, почувши слова Віллі. Такечійо (який згодом стане відомим як Токуґава Іеясу) був відправлений до дому Імагава як заручник, але дорогою його схопили, а потім відправили до родини Ода в Оварі. Така історія. Але там Такечійо сформував глибокий зв'язок з молодим Ода Нобунаґою, і згодом ці двоє змінять цілу країну. Історія - дивна і дивовижна річ.
Наразі, оскільки принц Віллі не знав намірів своїх ворогів щодо нього, цілком природно, що він очікував, що вони знову нападуть на нього. Однак...
"Щиро дякую за докладне пояснення, Ваша Високосте. Але я є я, і я повинен повернутися до Найтлі, незважаючи ні на що. Як авантюрист рангу D, я не маю жодної іншої роботи, яка б дозволила мені перетнути кордон. Тож той факт, що ця робота практично впала мені в руки, є для мене удачею. Я розумію небезпеку і навіть знаючи, що вона існує, я хотів би прийняти це доручення."
"Ого!"- в унісон вигукнули Родріґо і Кон.
"Це правда? Тоді я заздалегідь дякую вам, пане Рьо."
Принц Віллі з посмішкою потиснув йому руку.
Після цього Рьо повернувся до гільдії, щоб повідомити Раху та його групі, що він знайшов роботу. Однак він не зможе повернутися до Луне ще деякий час, тому що спочатку повинен був відправитися до королівської столиці, тому він попросив їх зробити для нього дві речі: перше - повідомити співробітників гільдії шукачів пригод Луни про його затримку; друге - доставити листа, який він написав, Сері, що жила в маєтку маркграфа.
На противагу здивуванню Ра, Сью недбало вирвала листа з рук Рьо і пообіцяла йому, що сама передасть його Сері. Її твердий кивок справив на нього сильне враження. Він не знав, чому вона це зробила... але в будь-якому випадку, він міг неправильно зрозуміти щось важливе.
Так почалася його робота з супроводу принца Віллі до столиці Найтлі.
***
Рьо провів ніч у кімнаті поруч з кімнатою принца Віллі в гостьовому будинку.
"Будь ласка, одягни цей одяг", - сказав Родріґо наступного ранку. "Він зшитий за фасоном, подібним до одягу Його Високості. Крім того, коли виходитимете з карети, будь ласка, обов'язково надягайте рясу з капюшоном або щось подібне, щоб прикрити обличчя."
"Тоді чому б мені не одягнути свою звичайну рясу?"
Рьо показав Родріґо рясу, яку він завжди носив, ту, що подарував йому Дуллахан.
"Чудово. Тоді, будь ласка, використовуйте її, щоб приховати своє обличчя. Ви повинні бути в кареті, коли ми їдемо. Якщо нам доведеться розбити табір надворі, я поставлю намет для вас і Його Високості."
"Зрозуміло."
Вся їхня процесія складалася з однієї карети у формі коробки, трьох вантажних возів, чотирьох супроводжуючих з Монархії Жу, шістьох шукачів пригод з Герцогства Інверей, принца Віллі, Родріґо та Рьо.
Мені здається, що цього замало, щоб перевозити принца... Ну, не те, щоб я знав, як це працює.
"Ти думаєш, що цього недостатньо, так?"
Рьо здригнувся, коли почув голос позаду себе, який сказав саме те, що було у нього на думці.
"Зовсім ні..."
"Все гаразд. До речі, ти маєш рацію. Наше оточення не настільки велике, як для члена королівської родини. Однак моя країна аж ніяк не багата і не могутня, не кажучи вже про те, що я восьмий син", - сказав Віллі з гіркою посмішкою.
"Восьмий син..."- Рьо тим часом не знав, що сказати у відповідь.
"Ти, напевно, знаєш, що для королівської родини найкраще мати якомога більше дітей, щоб забезпечити продовження роду. Але... як тільки кількість принців досягає восьми, у того хто восьмий залишається небагато перспектив після того, як він досягне повноліття. Йому залишається або вступити до лицарства, або до магічного корпусу, або знайти якийсь інший спосіб заробляти на життя. Звісно, їм можуть надати майно, але зазвичай це не більше, ніж королівський маєток або щось подібне, за яким треба доглядати... З невеликою кількістю персоналу, до того ж. У такій ситуації мені доведеться самому заробляти собі на прожиток, як на їжу, так і на житло..."- Гірка посмішка принца Віллі не сходила з його обличчя.
"У якому жорстокому світі ми живемо", - нарікав Рьо. Змушений сам заробляти собі на життя, хоч і принц... Звісно, у юнака були свої клопоти, з якими йому доводилося мати справу.
"О, але Інверей щедро позичив нам два взводи лицарів, загалом двадцять охоронців, аж до самого кордону."
Ймовірність нападу всередині Герогства здавалася вкрай низькою.
Як тільки вони вирушили в дорогу, Віллі та Рьо розмовляли в кареті про всілякі речі. Крім них у кареті був лише Родріґо, а літній слуга майже не розмовляв, якщо тільки в цьому не було потреби. Таким чином, принц Віллі провів більшу частину своїх подорожей до цього часу, нудьгуючи до нестями.
Під час їхньої спільної подорожі Віллі відмовився від "пана" і називав його просто "Рьо". Вони провели дуже багато часу в кареті, тільки вдвох. Тож не дивно, що вони так природно відкрилися одне одному.
Його Високості було п'ятнадцять років, і він мав відвідувати Королівський інститут вищої освіти в Найтлі як студент за програмою обміну. Заклад був для членів королівських родин і знаті, а це означало, що окрім нього туди зараховували також дітей з інших країн.
Те, що я схожий на принца-підлітка, є... доказом того, що монголоїди все ж таки виглядають молодими, хм? Рьо замислився.
Насправді, хоча він і здавався струнким, якщо доторкнутися до нього, то можна було зрозуміти, що насправді він досить м'язистий. Інакше він не зміг би володіти мечем, тож це була просто констатація очевидного.
Що ж до принца Віллі, то володіння мечем, вочевидь, не було однією з його сильних сторін.
"Я можу використовувати трохи магії, - пояснив він, похмуро, - але навіть при цьому не можна сказати, що я маю до неї здібності. Гадаю, це не повинно дивувати, адже Жу вважається нерозвиненою країною, коли справа доходить до магії..."
"Але важливо те, що ти можеш використовувати магію. Якщо ти будеш тренуватися щодня, то збільшиш свій запас мани і поліпшиш свій магічний контроль."
Очі Віллі збуджено заблищали від поради Рьо. "Справді?!"
"Так. Спочатку у мене жахливо виходило, але я тренувався щодня."
В очах Рьо з'явився далекий погляд, коли він згадав час, проведений у Лісі Рондо. Не зважаючи на те, що з моменту його від'їзду не минуло й півроку.
"Можливо, тоді для мене ще є надія. Розумієш, мені завжди казали, що я не маю до цього хисту..."
"Ваша Високосте... талант чи його відсутність не має значення. Важливі лише зусилля. Зусилля - це все. Давним-давно був один чемпіон, який сповідував цю цінність. Він настільки наполегливо працював, що виграв багато титульних поєдинків і до кінця своєї славетної кар'єри опинився на вершині рейтингу."
"Це звучить так натхненно..."
Хоча принц Віллі, схоже, не зовсім розумів концепцію титульних поєдинків, він розумів, що людина, про яку йде мова, досягала своїх цілей завдяки зусиллям.
Але я вважаю, що той факт, що він може використовувати магію, свідчить про те, що у нього є якийсь талант... Правильно... подумав Рьо.
"До речі, Ваша Високість, до якої стихії ви маєте схильність?"
"Вода..."- відповів Віллі, опустивши погляд у підлогу. Його вчили, що його здібності марні на війні і взагалі недостатньо хороші, щоб сприяти добробуту його країни. Однак його слова і поведінка викликали лише симпатію іншого мага води, що знаходився в машині.
"Ого! Я теж маг води! Ти зможеш робити дивовижні речі за допомогою магії води, якщо будеш тренуватися!"
Вілле смикнув головою, і на його обличчі з'явилася щаслива посмішка. "Справді?!"
Цей погляд також зробив Родріґо щасливим.
"Чесно кажучи, я теж був трохи шокований, коли вперше дізнався, що я маг води. Я боявся, що вона поступається яскравості магії вогню, перевазі магії повітря і практичності магії землі, тим більше, що за допомогою останньої можна будувати будинки і споруди."
Віллі ствердно кивав, слухаючи Рьо.
"На щастя, я виявився не правий. Магія води нічим не поступається іншим. Хоча вона і вимагає значного рівня підготовки, чесно кажучи, тепер я думаю, що жодна інша магія не може навіть наблизитися до неї за корисністю. Я можу сказати це з повною впевненістю. Маги води неймовірні!"
"Оооооо!!!"
Рьо, демагог, був головним: "Коли ми станемо табором на ніч, я покажу вам всілякі хитромудрі прийоми."
"Не можу дочекатися!"
Тієї ночі у своєму наметі, розташованому в центрі табору групи, принц Віллі розпочав тренування. Наразі єдиним заклинанням, яке він міг використовувати, було "Створення води".
"О вода, джерело життя, з'явися. Творення води."
Вода вирвалася з його правої руки і впала у відро, що стояло на підлозі.
Заклинання відчувається... інакше...
"Ваша Високосте, чи можу я запитати про заклинання...?"
"Вочевидь, воно унікальне для моєї країни."
"Зрозуміло..."
Воно явно відрізнялося від втілення, яке використовували молоді співробітники Гекко. Їхнє втілення було специфічним для Герогства.
"Якщо ти скажеш мені, вимову заклинання яку використовують у Королівстві, я зроблю все можливе, щоб практикувати її!"
Рішучість палала на обличчі юного принца. На жаль для нього...
"Ваша Високість, заклинання - це лише прикраси. Вони не є потрібними."
"Хм..."- Його вираз обличчя, сповнений рішучості, застиг.
Вода.
Коли Рьо подумки промовив це слово, з його правої руки потекла вода і хлюпнула у відро.
"Ти нічого не сказав, а вода все одно потекла..."
"Саме так. Колись давно, коли я запитав, як працює магія, один чоловік пояснив мені, в чому її суть. Він сказав: "Суть магії залежить від здатності користувача створювати образ у своїй свідомості. Чіткий образ. Після цього, це лише питання набуття досвіду"."
"Образ..."
"Саме так, образ. Наскільки чітко ти можеш візуалізувати образ у своїй свідомості? Якщо ти зможеш це зробити, то зможеш творити магію, не промовляючи жодного слова", - відповів Рьо, навмисне надаючи своїм словам вагомості. Йому просто здавалося, що так буде крутіше.
"Я спробую!"
Принц Віллі витягнув праву руку, зімкнувши долоні, і зосереджено сконцентрувався на тому, що бачив у своїй уяві. Але нічого не відбувалося.
"Ваша Високість, будь ласка, розплющте очі і подивіться на свою руку. Уявіть, що з вашої долоні падає вода."
Віллі зробив так, як наказав Рьо. Цього разу він простягнув праву руку вперед з розплющеними очима. Через кілька миттєвостей... вода витекла з його руки.
"Я зробив це!"
"Так, у тебе вийшло! Молодець!"
Важливо хвалити когось, коли він досягає успіху. Це перевірений метод навчання.
Після цього Віллі виробляв воду з руки знову і знову... а потім впав, коли його мана закінчилася.
На восьму ніч після виїзду з Абердіна їхня група зупинилася на заїжджому дворі в Редналлі, одному з прикордонних міст Герогства. Рьо, який виконував обов'язки двійника Віллі, зупинився в одній кімнаті з молодим принцом. На щастя, Його Високість сьогодні також був зайнятий магічними вправами. Щоправда, минуло лише вісім днів відтоді, як він почав займатися магічними тренуваннями в стилі Рьо, а це означало, що значного прогресу в його здібностях не спостерігалося. До речі, це була тимчасова назва, яку Рьо дав своїм методам.
Коли Віллі навчився генерувати воду, Рьо навчив його створювати бар'єр з льоду, тобто Крижану стіну. Незважаючи на те, що Віллі був восьмим сином, він все ще залишався принцом, якому належало жити в чужій країні протягом невизначеного часу. Відповідно, Рьо вирішив, що хлопець повинен вміти захищати себе власною силою.
Ситуація ускладнювалася відносною відсутністю у нього досвіду володіння мечем. Проте, навпаки, принц міг користуватися мечем, більш-менш, але все ж таки міг. Звичайно, він не міг зрівнятися з досвідченими лицарями, але Віллі був достатньо вправний з мечем, щоб перемагати розбійників і подібних до них. Такого висновку дійшов Рьо, коли попросив хлопця продемонструвати своє майстерність володіння мечем.
Як учень магії води, Рьо був суворим вчителем у всіх аспектах навчання Віллі.
"Ваша Високість, я думаю, настав час зробити перерву..."
"Ще трохи! Я відчуваю, що вже майже вийшло."
"Ти казав те саме минулої ночі, перед тим, як вичерпав свій запас магічної енергії і знепритомнів..."
"Ще трохи... Ах..."
У Віллі підкосилися ноги.
"Ваша Високість, мені неприємно це говорити, але ... я ж вам говорив."
Його учень магії води був настільки сповнений мотивації, що його вчителю довелося змусити його зупинитися ... Це означає, що згаданому вчителю не потрібно було бути таким суворим в першу чергу ...
Рьо поклав Віллі в ліжко, а сам пішов до сусідньої вітальні. Там були Кон і Родріґо. Перший розклав на столі мапу.
"Пане Рьо, як почувається Його Високість?"
"Він заснув, бо в нього закінчилася мана."
"Зрозуміло", - усміхнувся Родріґо, перш ніж налити Рьо чаю. Чоловік ніколи не гнівався на двійника свого пана за те, що той довів його до виснаження.
Коли принц Віллі вперше втратив свідомість, Рьо вибачився. У відповідь Родріґо сказав: "Я навіть не пам'ятаю, коли востаннє Його Високість так віддано вчився... Цей старий не може бути щасливішим."
Будучи восьмим сином у своїй родині, хлопчик вів дещо похмуре життя вдома. Більше того, його надмірно м'який характер і страх завдати неприємностей іншим робили його ще більш тихим і слухняним.
З огляду на таке минуле, навчання за кордоном було, мабуть, гарною можливістю для принца Віллі. Воно могло б навіть стати поворотним моментом у його житті. Родріґо прийшов до такого висновку під час їхньої подорожі і розповів про це Рьо.
Кон перевів погляд з карти на мага води. "Рьо, завтра вдень ми перетнемо кордон. Лицарі Інверей супроводжуватимуть нас до самого кордону."
"Коротше кажучи, справжнє шоу почнеться завтра, так?"- Рьо з розумінням кивнув.
Що Кон не сказав, так це те, що, рухаючись далі, вони більше не могли дозволити принцу витрачати свою магію до повного виснаження. Йому потрібно було зберегти магічну енергію на випадок нападу. Нещастя часто приходило в найслабший момент часу.
"Завтра ввечері ми будемо в іншому місті, так?"
"Не лише завтра, а й щоночі, доки не закінчиться ця подорож."
"Справді?"
Ця новина здивувала Рьо, який припускав, що більшу частину подорожі вони будуть ночувати на природі. Насправді, він відчував, що це було звичайною справою, згадуючи свої попередні місії супроводу.
"Як тільки ми перетнемо кордон, Друге Королівське шосе веде до королівської столиці, і ми поїдемо саме ним. Це найпопулярніший торговий шлях у східній частині країни, який перевершує навіть Східне шосе. Звісно, вздовж нього розкидані міста і великі села. Мені неприємно це говорити, але це зовсім не схоже на Герогство. Дорожня інфраструктура Королівства є свідченням його статусу як однієї з трьох найбільших держав регіону."
Після цього Кон зачитав список міст, в яких вони зупиняться, але Рьо не знав жодного з них. Звісно, не знав. Окрім Східного тракту, яким він подорожував разом із торговим караваном Гекко, єдиним місцем, яке він знав на Другому тракті, було місто Редпост, прикордонне поселення, розташоване неподалік від обох трактів. І вони проїжджатимуть повз нього завтра рано-вранці.
Подякувавши Родріґо за чай, Рьо замислився вголос: "Перебування в належних містах має зменшити ймовірність нападу, чи не так?"
"Принаймні, вона буде набагато нижчою, ніж у таборі на природі. На жаль, існує ймовірність нападу серед білого дня. Незважаючи на те, що шосе є головним, це не означає, що воно завжди зайняте мандрівниками. Насправді, було б дуже неприємно, якби вони напали на нас, коли ми проїжджали повз них, - відповів йому Кон, дивлячись на карту."
Подібно до того, як Шерфі та його люди напали на загін Гекко, прикинувшись проїжджаючим караваном, інші лиходії могли б використати цю тактику на свою користь проти принца Віллі та його оточення. Тоді Рьо зміг виявити поганих хлопців на відстані завдяки передавачу, який він імплантував одному з них, але за звичайних обставин це не спрацювало б. Він не знав, хто вони такі, і не міг знати, хто вони. Він навіть не знав, хто їм протистоїть, тож мусив постійно бути напоготові. Хоча це була його робота, бути ескортом було важкою працею.
***
"Одного разу я сказав батькові, що хочу бути шукачем пригод", - сказав принц Віллі Рьо після того, як вони благополучно перетнули кордон Королівства Найтлі.
"Ого..."
"Вони живуть за власними правилами... У моїй свідомості шукачі пригод символізували для мене свободу. Я так і сказав батькові, але він виглядав таким сумним і вибачливим, коли відповів. Він сказав: "Ті, хто народився в королівській родині, повинні нести відповідальність, покладену на них просто через нещастя народження. Вони ніколи не можуть ухилитися від неї". Тому він не міг дозволити мені стати авантюристом. Чесно кажучи, я не дуже розумів, що він мав на увазі, коли говорив мені це. Однак я не міг змусити себе сказати щось більш нерозумне перед обличчям його печалі..."
"Нести відповідальність лише тому, що ти народився для цієї ролі..."
У випадку з Рьо в його минулому житті він добровільно взяв на себе відповідальність. Проте, він відчував, що може мати відношення до Віллі, хоча б трохи.
"За кожну свою дію... ти несеш відповідальність перед багатьма людьми, починаючи від тих, ким ти командуєш, і їхніх сімей, і закінчуючи всіма людьми, що живуть у твоїй країні. Вона поширюється навіть на людей в інших країнах, пов'язаних з ними..."- Рьо пробурмотів.
Принц Віллі здивовано витріщився на нього. "Т-так! Ти сам шукач пригод, чи не так, Рьо? Вибач, я просто трохи наляканий. Коли я розповідав про це іншому авантюристу в минулому, він сказав: "Якщо ти так ненавидиш це, пошли до біса і просто залиш свій титул". Все, що я міг зробити, це ніяково хихикнути... Але ти інший, Рьо."
У своєму житті в Японії Рьо не міг просто так відмовитися від власної відповідальності. Тож маленька частина його - дуже, дуже маленька - розуміла, через що проходив Віллі...
***
Через три дні після в'їзду в Королівство Найтлі свита принца Віллі покинула місто Баршем і повернулася на Друге шосе, що веде до королівської столиці.
"Наша вчорашня вечеря... як ти її назвав? Гамбурзький стейк? Це було абсолютно вишукано. Соковите м'ясо в поєднанні з цим піднесеним соусом створили чудовий перший досвід... Скажімо так, я був вражений кулінарною пропозицією великої країни."
"Я знаю, правда?!"
У кареті у формі коробки Його Високість пристрасно розповідав про вечерю, яку вони з'їли вчора ввечері в їдальні заїжджого двору. А Рьо радісно кивав головою, наче брав особисту участь у приготуванні їжі.
"Дякую, що порекомендував, Рьо. Якби я не спробував сам, я знаю, що дуже довго шкодував би про це."
"Я не очікував від вас меншого, Ваша Високосте. Знаєте, як кажуть: їжа - це привілей королівської родини, а смакота - це правосуддя. Будь ласка, насолоджуйтесь усіма смаколиками, що є в Королівстві."
Рьо захоплено закивав головою, коли виявив, що його захопив глибокий захват Віллі.
Але незабаром цей спокій був раптово зруйнований попереджувальним спалахом пасивного сонара Рьо. Він відчинив вікно карети і негайно повідомив про це Кону, який їхав поруч на коні. Цього разу всі охоронці та шукачі пригод були на конях. Про всяк випадок їм потрібна була швидкість для швидкої втечі.
Що ж до їхніх супротивників цього разу...
"Кон, вони нападуть на нас з усіх боків."
Лиходії затягнули навколо них сітку, відрізавши шляхи до втечі, наче знали, що всі вони були на конях.
"Чорт", - вилаявся Кон. "Ти знаєш, скільки їх?"
"Десятеро кружляють навколо нас. Ще п'ятеро просуваються в наш бік з глибини лісу - чи то засідка, чи то резерв... У будь-якому випадку, вони ще не приєдналися до десятки."
"Отже, всього п'ятнадцять... Це дуже багато."
Гримасуючи, Кон поринув у роздуми. Рьо був стурбований тим, що п'ятеро діяли окремо від основної групи з десяти чоловік. Йому здавалося, що вони керують іншими зі свого місця... У таких ситуаціях, як ця, зазвичай були присутні командири.
"Рьо, вибач, що прошу тебе про це, але чи не міг би ти трохи відволікти ворога від нас? Тобі не обов'язково перемагати їх. Якщо тобі здається, що ти не зможеш зустрітися з нами знову, ти можеш піти, оскільки ми вже перейшли на територію Королівства."
"Зі мною все буде гаразд. Якщо вони нападуть на мене, я дочекаюся слушного моменту, щоб втекти, прикинувшись Його Високістю. Коли це станеться, я відведу їх подалі від групи. Щодо тих п'ятьох у лісі... Будь ласка, просигналізуйте мені, якщо вони підійдуть надто близько. Як тільки кількість ворогів зменшиться, будь ласка, прискорюйтесь і тікайте до Вінгстона."
Кон не хотів пропонувати свій власний план, але почувши переглянуту версію Рьо, він злякався ще більше.
"Ні, я не можу просити тебе про це..."
"Я ж казав тобі, зі мною все буде гаразд. Не зупиняйся, поки не доїдеш до Вінгстона."
"Зрозумів."
Через деякий час хтось крикнув: "Ворог атакує!" з лівого боку їхньої процесії транспортних засобів і вершників. Рьо був одягнений у свою звичайну рясу з піднятим капюшоном. З першого погляду не можна було сказати, хто він такий.
Принц Віллі та Родріґо вже деякий час мовчали, бо знали, що буде далі після розмови Рьо та Кона.
Рьо визирнув через вікно на вулицю. Люди, що бігли на них, виглядали знайомими...
"Секта Асасинів?"
Вони й справді були схожі на одягнених у чорне членів смертоносної організації. Однак... не кожен потенційний нападник був частиною підпільної групи вбивць... Зрештою, мали бути й інші люди, чий заробіток залежав від рейдерства тощо.
"Рьо..."
Сльози набігли на очі Віллі, коли він покликав Рьо. Можливо, принц бачив у Рьо двійника свого попереднього тіла, того, в чиїй смерті він звинувачував себе.
"Ваша Високість, я обіцяю, що зі мною все буде гаразд. Будь ласка, просто переконайтеся, що ви благополучно дістанетеся до Вінгстона."
Тоді вони нарешті почули голос Кона.
"Ваша Високість, тікайте."
"Гаразд! Щасти вам!"
З цими словами Рьо відчинив двері карети і вискочив назовні. Перш ніж повністю покинути карету, він зачинив за собою двері, щоб ніхто не зміг зазирнути всередину. Потім він звернув з дороги і помчав до лісу. Він перевірив кількість людей, які переслідували його за допомогою пасивного сонара.
Семеро, ага...
З десяти, які спочатку напали на них, йому вдалося відтягнути на себе більше половини. Принц Віллі мав чотирьох охоронців і шістьох шукачів пригод рангу С. Десятеро проти трьох убивць - і шанси на перемогу були на їхню користь. До того ж, їхнім головним завданням було забезпечити втечу принца.
Єдиною проблемою залишалося те, що робитимуть ті п'ятеро в лісі... І Рьо прийняв рішення...
До цього часу Рьо, мабуть, відірвався від карети приблизно на два кілометри. Тепер за ним гналося дванадцять чоловік, включно з п'ятьма, що чекали в лісі. Це могло бути пов'язано з тим, що Рьо навмисно обрав шлях втечі, який привів його дуже близько до того місця, де він помітив їх з карети. Тож п'ятеро погналися за ним, що підтвердило його підозру, що вони були окремим загоном...
Ми вже повинні бути досить далеко.
Рьо побачив можливість зробити свій хід і вдав, що спіткнувся на невеликій галявині в лісі. Він різко впав. Його дванадцять переслідувачів зупинилися там же.
Перед Рьо стояв чоловік з лісової п'ятірки, який, схоже, був командиром. Він, мабуть, був найздібнішим, бо його аура трохи відрізнялася від решти. Вони оточили його на відстані, потім поступово зсунулися в тісніше коло і почали просуватися всередину, поки не оточили його повністю. Якщо вони збиралися його викрасти, то цілком природно, що вони відрізали йому всі шляхи до втечі.
Крижана броня.
Він вкрився надтонкою крижаною бронею, уважно спостерігаючи за нападниками.
Гаразд, я майже впевнений, що вони з Секти Асасинів...
Нападники були одягнені у все чорне, так само, як і члени колишньої організації Шерфі.
Вони зруйнували міст Лоу, знищили місто, напали на пана Гекко, а тепер намагаються викрасти принца... Чорт забирай, ця Секта точно має свої брудні маленькі пальчики в пирогах по всьому світу, так?
Розслаблені думки Рьо зовсім не відповідали ситуації, що склалася. Тим часом лиходії завершили оточення.
Якраз вчасно. Крижана стіна.
Він вимовив заклинання подумки. Навколо кола нападників утворилася прозора крижана стіна.
"Тепер ніхто з вас не зможе втекти."
Дванадцять лиходіїв опинилися в пастці. Всі його зусилля, щоб заманити їх сюди, пішли б нанівець, якби він дозволив їм втекти в цей момент.
Рьо розкрив піхви Мурасаме і згенерував крижаний клинок.
"Починаю."
Рьо кинувся на командира, що стояв перед ним. Зрозумівши, що небезпечно парирувати крижане лезо своїм кинджалом, чоловік ухилився, використовуючи все своє тіло. Рьо замахнувся мечем вниз, а потім раптово змінив його на діагональний удар вгору, змахнувши лівою рукою.
"Га!"
Не встигнувши вчасно захиститися, чоловік отримав удар в лівий бік тильною стороною клинка Мурасаме. Він швидко втратив свідомість в агонії. Так би мовити, швидкий зворотний поріз, хоч і не відшліфований.
"Я надто повільний... Не можу повірити, що Сасакі Коджіро зробив це з мотузкою для білизни. Дивовижно."
Спочатку Рьо планував убити їх усіх, але хотів дещо перевірити, тож вирішив не робити цього. Оскільки вони були вбивцями, у нього не було б багато побоювань, навіть якби він їх убив.
"Боже, здається, я відчув набагато більше, коли збив того одноокого яструба-вбивцю..."
Поки Рьо бурмотів собі під ніс, решта одинадцять нападників не могли поворухнутися. Вони були повністю залякані несподівано жахливим мечем.
Нікчемне володіння мечем і магія, здатна викликати лише потік води - ось і вся інформація, яку вони отримали про принца Віллі. І ось він вбиває їхнього товариша, а той навіть не завдає жодного удару. Цього було більш ніж достатньо, щоб залякати їх.
Рьо підбіг до наступного нападника і тричі вдарив його в шию, груди і знову в шию. На третій раз він маневрував лезом убік і рубонув горизонтально в напрямку, в якому нападник ухилився. Звісно, оскільки це був ще один удар тупою стороною леза, нападник не помер... Мабуть, у нього щось сталося з диханням, тому що він лежав обличчям донизу і несамовито кашляв.
"Це зовсім не працює... Невже Шінсенґумі справді володіли цією технікою..."
Це була техніка меча, заснована на випадкових знаннях Рьо. Стиль Теннен Рішін-рю / Tennen Rishin-ryu, відомий завдяки використанню його Шінсенґумі, славиться своїм триступеневим ударом. Але насправді він складається з декількох послідовних технік, таких як четвертий і п'ятий кроки. Проте Рьо ніяк не міг цього знати...
"Мої знання дуже поверхневі."
Пробурмотівши собі під ніс, він вимовив заклинання.
"Зараз я беру вас усіх у полон. Крижана скриня 12."
Всі дванадцять миттєво застигли.
"А тепер..."
Він відкрив ліву частину грудей дев'ятьох чоловіків всередині льоду.
"Так... вони всі мають герб з двоголовим орлом, що пронизує його мечем.
Рьо просто хотів підтвердити те, що вже підозрював. У його вчинку не було ніякого глибшого сенсу. Відтепер, якби він міг перевірити їхні груди, щоб визначити, чи була людина членом Секти Асасинів. Йому вдалося отримати доказ. Такі дрібні деталі, як ці, можуть стати в нагоді в певний момент.
"Гаразд, думаю, час повертатися. Ви всі ще живі... і ви відтанете, якщо я не забуду... Я б сказав, за два тижні або близько того."
На той час він і решта оточення принца Віллі, ймовірно, вже будуть у столиці.
Перемігши або заморозивши нападників, Рьо вирішив повернутися туди, де стояла карета. Напевно, всі успішно втекли, тож він сумнівався, що там ще хтось залишився, але про всяк випадок треба було перевірити. Однак, коли він підійшов досить близько, то помітив дещо дивне.
Пасивний сонар Рьо не міг виявити нерухомі об'єкти. Причина полягала в тому, що він відчував зміни в об'єктах у русі. Згідно з заклинанням, руху майже не було... Наголос на "майже".
Нападники були з тих людей, які навіть спалювали трупи, щоб нічого не залишити після себе, тому малоймовірно, що хтось із них вижив. А як щодо Віллі та його групи?
Якби вони благополучно втекли, там би нікого не було. Існував дуже малий шанс, що вони могли дозволити кареті принца втекти першою, залишивши поранених на дорозі... Звичайно, такий вчинок не відповідав характеру хлопця, але в надзвичайній ситуації дечого не можна було уникнути.
До того ж, вони їхали по Другій дорозі, яка вважалася найкращою у східній частині Королівства. Тож Рьо цілком природно припускав, що повз них проїжджатимуть й інші торгові каравани... Насправді ж ніхто не хотів вплутуватися в суперечку, тож могли заплющити очі, особливо якщо це були купці, для яких прибуток був на першому місці...
Коли Рьо наздогнав групу, то побачив, що охоронці та шукачі пригод лежать на землі. Він побачив лежачого літнього чоловіка і кинувся до нього, коли знайшов.
"Пане Родріґо!"
"Пане Рьо... Його Високість... Його Високість..."
Родріґо продовжував безладно бурмотіти одне й те саме знову і знову.
"Зачекайте. Зачекайте, будь ласка."
Рьо заліз у карету і вийшов звідти зі своєю звичайною сумкою через плече. Всередині було багато речей, серед яких були високоефективні зілля, які він виготовив як частину своєї алхімічної практики, а також стандартні магазинні зілля, які він купував у вільний час. Він змусив Родріґо випити флакон одного з найефективніших зілль. Навіть коли старий намагався проковтнути рідину, Рьо вилив ще більше зілля на рану в його животі. Родріґо ледве вижив.
Зараз він міг би ще трохи поворухнутися. Проте він не хотів гаяти часу, чекаючи на одужання, тож попросив Рьо.
"Пане Рьо... Його Високість забрали... Бог смерті.. Рьо... Хоч ви й відбили у них стільки сил... - сказав він, - але за ними прийшло ще більше підкріплення..."
"Що?!"
Рьо був необережним. П'ятеро в лісі були не єдиною групою в окремому загоні. Інші, мабуть, були розташовані досить далеко, щоб навіть його пасивний сонар не зміг їх виявити ...
Відверто кажучи, йому слід було просто вбити всіх лиходіїв, що напали на караван разом з Коном та іншими, захищаючи Принца Віллі. Рьо мав би впоратися з цим досить легко. Або, в крайньому випадку, вони могли б увійти до лісу, оточивши карету крижаною стіною, щоб заманити ворога подалі. Якби вони це зробили, то, принаймні, Його Високість не був би викрадений...
Замість цього він став одержимий тими п'ятьма в лісі і відокремився від групи, щоб знищити їх... І ось результат. Він був сповнений жалю. Почуття переповнювало його, і йому здавалося, що це все ще недостатнє покарання.
Розлючений власною дурістю, Рьо закусив губу. Це була місія супроводу... Найдурніше, що він міг зробити, це залишити свого клієнта без захисту. І він зробив саме це...
Але зараз у нього були важливіші справи. Він міг би потім розкаюватися у своїх помилках! Першим ділом треба було врятувати принца Віллі.
"Пане Рьо... Будь ласка, покличте на допомогу і врятуйте Його Високість..."
Потім Родріґо знепритомнів. Він дихав. Пульс теж прощупувався. З ним все буде гаразд.
Рьо окинув поглядом навколишнє оточення. Четверо охоронців і шестеро шукачів пригод рухалися. Невже викрадення принца Віллі стало для лиходіїв пріоритетом, замість того, щоб завдати остаточного удару по решті їхньої групи? Згідно зі спогадами Віллі про інцидент з попереднім двійником, тоді теж не було різанини...
Він кинувся до Кона, змусив його випити суперзілля, а потім вилив ще більше зілля на рани на грудях і шиї.
Кон тихо застогнав від болю. "Нгх..."
"Кон, ти мене чуєш? Це я, Рьо."
Він зміг ледве розплющити очі у вузьку щілину. Він витріщився на Рьо. "Рьо... Пробач мені... Його Високість..."
"Так, я чув від пана Родріґо. Наскільки я можу судити, всі інші ще живі. Я залишу зілля, тож, будь ласка, простежте, щоб усі його випили. Я збираюся врятувати принца."
"Зрозумів..."- Кон слабо кивнув, пригнічений загрозливим ставленням Рьо. Він не намагався задавати питання, що роїлися в його голові.
"Якщо я піду цією дорогою, вона приведе до Вінгстона, так?"
"Так."
"Тоді побачимося пізніше."
Рьо зірвався з місця і побіг на захід. Ні Родріго, ні Кон не знали, куди відвезуть принца. Але у Рьо була ідея - штаб-квартира Секти Асасинів. Шерфі, як командир секти, сказав йому, де вона знаходиться.
"Це в маленькому селі на сході, - сказав він, - приблизно за день ходьби на північ від Вінгстона, найбільшого міста в регіоні. Село називається Абан, воно розташоване на вершині гори."
Навіть якби Віллі там не було, все, що Рьо мав зробити, це "запитати" когось. Він чітко розпланував свій шлях.
Почнемо з того, що Його Високість був восьмим сином і принцом маленької країни. Чесно кажучи, не схоже, що він представляв велику цінність як заручник. Але на нього вже двічі нападали, в тому числі і цього разу... і Секта, не менше. Чи можливо, що, як і Токуґава Ієясу, якась інша країна найняла організацію, щоб викрасти його? Або ж саме тіло принца Віллі було чимось цінним, а отже, його потрібно було захопити живим...?
Якою б не була причина, вона, очевидно, була конкретною. В такому випадку, найкраще було б припустити, що Віллі відправлять до досить високопоставленого члена Секти. І єдиним місцем, де поблизу Рьо міг припустити, що може збиратися вище керівництво, була... штаб-квартира.