Наступного ранку після видалення татуювання на грудях Шерфі, Макс допитав третього лиходія, застиглого в труні Рьо. Той весь цей час був притомний. Можливо, ніч, проведена в такому стані, була ефективними ліками, бо він чесно відповідав на кожне запитання. На жаль, інформація, яку він надав, була мінімальною. Підсумовуючи:
Це був підрозділ, який базувався в Редпості. Вони отримали сигнал, що татуювання активувалося, тож їхньою першочерговою метою вчорашнього нападу було підтвердити смерть власника татуювання. Однак несподівана поява Гекко змусила їх піти за ним. Після знищення мосту Лоу і засідки на Лландеві, їхнім головним пріоритетом стало вбивство Гекко в рамках їхньої діяльності у східному регіоні Королівства. Вони не знали мотивів вбивства Гекко. На той момент вони були єдиними членами в Редпості. Вони не були поінформовані про кількість оперативників в інших місцях.
Кінець. Це була вся інформація, яку він міг запропонувати. Після того, як вони витягли з нього все, що могли, вони передали його гарнізону, відповідальному за підтримання правопорядку в місті, через несподівану атаку, яку він та його команда здійснили в місті.
"Все, що він сказав, було приблизно те, чого я й очікував, - сказав Гекко.
"Подумати тільки, господарю Гекко, що ви для них є головним пріоритетом..." Макс був налаштований рішуче.
"Ого, вони точно вклали всілякі запобіжники в це татуювання, хм?" Рьо прокоментував татуювання враженим тоном... який, певним чином, вказував на те, як він ставиться до самої алхімії.
Поки решта групи снідала, між Гекко, Максом і групою супроводу спостерігався шквал активності. Навіть під час їжі Рьо тримав пасивний сонар активним. Він знав, що це не був черговий напад розбійників, але не розумів, чому вони так поспішають.
"Цікаво, що відбувається?"
"Твої здогадки не гірші за мої."
Рах відповів саме так, як Рьо і думав.
Спостерігаючи за ними, Сью, розвідниця Світчбека, похитала головою і зітхнула. Єдиними, хто помітив це, були її однопартійці, Тан, маг вітру, і Нуда, священнослужитель. Але ніхто з них нічого не сказав, лише криво посміхнулися.
"Гм... Прошу вибачення, пане Гекко, що затримав ваш від'їзд через моє одужання", - сказав Шерфі, лежачи на ліжку. Він вибачався після того, як почув рішення купця не їхати сьогодні.
"Нічого страшного. Є й інші фактори у грі, не лише твоя ситуація, Шерфі. Все, на чому тобі слід зосередитися - це відпочинок."
Потім він кивнув чотирьом членам "Світчбеку", яких поставили охороняти спальню Шерфі. Рах кивнув у відповідь на знак подяки.
Вчора Шерфі потрапив у засідку. Те, що в інформації, яку вони отримали, згадувалося лише про трьох членів Секти Асасинів, не означало, що підкріплення не прийде з інших місць поблизу. Саме тому "Світчбек" був призначений охоронцями Шерфі, а також... його командою спостереження, так би мовити.
Гекко, Макс і Рьо вийшли з кімнати Шерфі. Дорогою купець пояснив ще одну причину, чому він не покидає місто.
"Що? Кордон перекрили?"- запитав Макс після його пояснення.
"Саме так. Схоже, ми застрягли в Редпості на деякий час. Як тобі відомо, Редпост - це місто, що лежить на східному кордоні Королівства. На північному сході від нього знаходиться Федерація Хандальє, а на південному сході - Герцогство Інверей, тобто воно стоїть на кордоні трьох країн. Я провів деякі розслідування і з'ясував, що всі три країни закрили свої кордони".
"То купецький караван застряг тут, у Редпості, на невизначений час?" - запитав Рьо.
"Саме так", - відповів Гекко з покірним виразом обличчя. "Наші руки зв'язані. Таке іноді трапляється, коли йдеться про міжнародну торгівлю. Але цього разу обставини дещо інші. Я зв'язався з знайомим чиновником раніше, і він повідомив мені, що блокада не буде знята ще два-три дні..."
Редпост був територією під безпосереднім контролем королівської сім'ї, з лордом, призначеним центральним урядом. В офісі лорда і працював цей чиновник.
"Тому я хотів би попросити про послугу у тебе і Багряного Меча, Рьо. Гадаю, це можна назвати новою роботою."
"Перепрошую?"
У їдальні "Зеленої зірки" було семеро людей, включно з Гекко, Макс, капітан загону супроводу, четверо членів "Багряного меча" та Рьо.
"Я не знаю, чому закрили кордони. Не знаючи причини, я просто не можу оцінити, як скоро вони будуть знову відкриті. Це створює для мене справжню проблему, тому я хотів би найняти вас усіх, щоб з'ясувати причину і зібрати інформацію, яка дасть мені уявлення про відкриття кордону. Звісно, я повністю готовий надати компенсацію, як за термінову та спеціальну роботу. Що скажете?" Гекко, купець, зробив пропозицію чотирьом членам "Багряного меча".
Абель, лідер групи, подивився на Ріхію, Лін та Уоррена саме в такому порядку і відповів лише після того, як кожен з них кивнув.
"Ми приймаємо."
"Дуже дякую."
Незважаючи на те, що Гекко залишався сидіти, він ввічливо схилив голову.
"Я спробую свої сили у філії Храму тут, у Редпості. Хоча ієрарх Джаріг зараз перебуває в королівській столиці, мережу Храму не можна недооцінювати", - сказала Ріхія.
"Тоді ми з Уорреном розпитаємо гарнізон", - зауважила Лін. "Тут повинні бути люди з Бюро і Королівського Лицарського Ордену, тож ми можемо знайти людей, яких ми вже знаємо і які захочуть з нами поговорити."
Уоррен кивнув.
Оскільки Редпост перебував під безпосередньою юрисдикцією королівської сім'ї, там розміщувався східний гарнізон Королівства. Королівське військове міністерство керувало гарнізонами Королівства. Воно здійснювало обмін кадрами з Бюро королівських магів і Королівським лицарським орденом, а також видавало накази про прямі переведення зі своїх лав.
Очевидно, саме такий підхід вони й оберуть.
Гекко з посмішкою кивнув. Він, ймовірно, передбачав, що вони втрьох візьмуть на себе ініціативу провести окремі розслідування. Той факт, що його передбачення виявилося влучним, красномовно свідчив про його досвід як досвідченого торговця владою.
До речі, Рьо кивнув на знак згоди, захоплений атмосферою. Для Абеля було абсолютно очевидно, що він просто кивав головою, не розуміючи, що відбувається... Але він мудро вирішив промовчати. Він міг здогадатися, чим би все обернулося, як би він цього не зробив.
"Ми з Максом ще раз відвідаємо суддю. Разом з твоїми шляхами розслідування, цього має бути більш ніж достатньо, щоб покрити саме місто. Що стосується ролі Інверей у цьому рівнянні, то у мене є люди з моєї організації, готові передавати інформацію, коли вона надходитиме."
Гекко зробив паузу, даючи всім присутнім змогу все переварити. Коли він продовжив, його погляд зупинився на Абелю та Рьо.
"Що залишає нам одну проблему."
"Так..."- сказав Абель, киваючи. "Федерація."
"Саме так. Вона межує з Редпостом на північному сході. Зазвичай, Федерація навіть не мала б значення, оскільки ми подорожуємо до Інверей через місто. Однак... якщо Федерація виявиться причиною цієї блокади, то пройде досить багато часу, перш ніж її буде знято. Допоки залишатимуться проблеми з Федерацією або ми не матимемо жодних перспектив, і Королівство, і Герцогство не матимуть іншого вибору, окрім як тримати свої кордони закритими.
"По суті, ти хочеш, щоб ми з Рьо проникли в Федерацію і трохи покопали, так?" запитав Абель, визначивши, куди веде пояснення Гекко.
Єдиним, хто здивувався, був Рьо.
"Я не впевнений, що хочу бути партнером Абеля..." - пробурчав він.
"Слухай, чувак, якщо тобі є що сказати, то скажи це мені в обличчя!"- Абель загарчав у відповідь.
"Чудово. Приємно бачити, що двоє друзів так добре ладнають", - сказав Гекко зі сміхом. Потім він продовжив: "Редпост межує з Великим Герцогством Вольтуріно у Федерації Хандальє. Я надам вам достатньо коштів для вашого розслідування, тож зробіть все можливе, щоб воно дало результати, добре?"
***
Федерація Хандальє була однією з трьох великих держав, що складали Центральні провінції, поряд з Королівством Найтлі та Імперією Дебухі. Якщо Імперія та Королівство були розташовані безпосередньо з півночі на південь, то Федерація була розташована на схід від них. Однак, після величезної поразки від Королівства у Великій війні десять років тому, Федерація поступилася різними територіями та надала незалежність низці своїх менших васальних держав. Однією з них стало Герцогство Інверей.
Як наслідок, відносини між Інверей та Федерацією були вкрай напруженими. Насправді, їх цілком можна було б назвати ворожими, враховуючи, що Федерація використовувала будь-яку можливість, щоб знову анексувати Герцогство... Принаймні, такі ходили чутки...
Як випливає з назви, Хандальська федерація складалася з кількох країн. Іншими словами, це була група переважно незалежних держав, об'єднаних під єдиним коаліційним урядом. Серед націй, що входили до цього союзу, було десять центральних. Однією з них було Велике герцогство Вольтуріно, держава, в яку Рьо і Абелю було запропоновано проникнути.
Прийнявши завдання від Гекко, вони зробили необхідні приготування і підкралися до кордону. Під покровом ночі вони перетнули його і потрапили на територію Великого герцогства.
"Ми їдемо під прикриттям до міста Зімаріно. Це біля кордону Великого герцогства з рештою Федерації. Як і Редпост, це комерційний центр, що робить його досить великим містом."
"Тоді чи не означає це, що його міські ворота також зачинені? Враховуючи загальну блокаду на всіх кордонах. Я пропоную тобі увірватися туди самостійно і виступити в ролі нашої приманки. Поки ти будеш створювати метушню, Абелю, я прокрадуся в саме місто."
"Ні в якому разі!"- сказав Абель, рішуче відкидаючи його пропозицію про ідеальну тактику відволікання уваги.
"Знаєш, я чув, що найпрекрасніше, що можна зробити - це пожертвувати собою."
"Якщо це так прекрасно, то чому б тобі не пожертвувати собою, Рьо?"
"Тому що я маг, а це означає, що буде правильно, якщо я надам честь такої прекрасної самопожертви мечнику, який здатен прокладати собі шлях грубою силою."
"Дякую, але ні!"
Переговори між магом і фехтувальником закінчилися провалом. Як би далеко ви не пішли, мислення авангарду і ар'єргарду ніколи не перетнуться. Як сумно...
***
Коли ніч огорнула околиці, вони вдвох перейшли до дій. Спочатку вони здалеку облетіли свою ціль, місто Зімаріно.
"Не дивно, що всі ворота міста зачинені."
"Абель, ти серйозно ставишся до всього цього шпигунства?"
"А хіба це не само собою зрозуміло на такій роботі, як ця? Як інакше ми повинні планувати наші дії?"
"Ну, ми могли б скористатися моїм активним сонаром, щоб одразу дізнатися, відчинені ворота чи ні. Він може досягати досить великої відстані, якщо у мене є певні точки даних, з якими я можу працювати, ти ж знаєш."
"Якого біса ти кажеш мені це тільки зараз? Чому ти не почав з цього з самого початку?!"
"Тьху... це таке ірраціональне прохання..."
Навіть у Фі, схоже, все критикують.
"Неважно. В будьякому випадку, ми знаємо, що всі міські ворота закриті. Сьогодні вони також були зачинені цілий день, тож... очевидно, що це ненормально, чи не так?"- здивувався Абель.
"Принаймні міські ворота Редпосту, що ведуть до Королівства, була відчинені. Не кажучи вже про посилену охорону."
Хоча кордони були закриті, самі міста не були ізольовані - принаймні, зазвичай. Але місто Зімаріно перед ними, здавалося, відгородилося від решти світу. На це має бути причина.
"Його захисні стіни справді високі, хм..."- промовив Рьо.
"Так, це точно. Напевно, більше десяти метрів, я б сказав? Від прикордонного міста не можна було очікувати меншого." Абель здавався враженим.
Статус прикордонного міста означав, що воно опиниться на лінії фронту, якщо коли-небудь почнеться війна з сусідніми регіонами. Крім того, Зімаріно було близько до Редпосту, великого східного міста Королівства, яке саме по собі було великою силою в регіоні. Можливо, уряд побудував такі високі оборонні стіни з розрахунком на те, що місто буде атаковане значною армією.
"Багато вогнищ на вершині мурів, га..."
"Так. І вартові патрулюють. Але..."
І Абель, і Рьо провели власний огляд вершин валів.
"Але?"- підказав Абель.
"Там, нагорі, світло, але тобі не здається, що внизу, біля підніжжя стін, темно?"
"Я маю на увазі, мабуть, так."
"А це означає, що люди там, нагорі, не бачать землі під собою, га?"
Люди при світлі, як правило, не могли бачити, що відбувається в темряві.
"Це правда", - кивнув Абель. "Зазвичай, якщо ви очікуєте руху ззовні, ви розпалюєте багаття внизу стіни і зовні, чи не так?"
"Значить, вони не остерігаються того, що ззовні, а намагаються не допустити, щоб те, що всередині стін міста, не вийшло назовні?" зробив висновок Рьо.
"Мабуть, так. Знаєш, Рьо, думаю, ми щойно з'ясували причину закриття кордонів. Зімаріно."
Рьо і Абель подивилися один на одного і одночасно мовчки кивнули на знак згоди. Тому що вони, швидше за все, щойно знайшли правильну відповідь.
"Гаразд, Абель, тут ми повертаємося до початку."
"Що?"
"Ти знаєш, мій план, за яким ти маєш зчинити галас, щоб я зміг прослизнути в місто..."
"А, так. Наскільки я пам'ятаю, я чітко відкинув його, сказавши: "Нізащо!"."
"Гррр..."
І знову Абель відкинув ідею Рьо.
"Тоді що ти пропонуєш нам робити? Враховуючи, що всі ворота зачинені, ми ж не можемо сховатися у кареті або прикинутися мандрівними музикантами."
"Я думаю, що це божевілля, те що ти думав, що такі недбалі методи допоможуть нам потрапити всередину."
"Не можу повірити, що настав день, коли ти будеш сміятися з мене, Абелю..."
Проникнути всередину було не так просто, як про це писали в романах і фільмах.
Рьо трохи подивився на вали, потім стиснув правий кулак і вдарив ним у ліву долоню. Звичайно, Абель, який спостерігав за ним, не мав жодного уявлення про те, що він робить. Так робили в старі добрі часи в Японії, коли їм спадала на думку чудова ідея.
"Мудрий чоловік сховав би листок у лісі. Так говорить приказка."
"Що? Де?"
"Так, точно, лист у лісі."
"О, вибач, дозвольте мені пояснити. Я справді серйозно заплутався, тому й питаю тебе..."
"Хм... Мені справді здалося дивним, що ти такий повільний, Абелю."
Абель мовчки розгубився.
"У всякому разі, я думаю, що якщо станеться щось шокуюче несподіване, вони будуть настільки відволікатися, що не матимуть часу звернути на нас увагу, поки ми прослизнемо всередину."
"Так, добре, це має сенс".
Незвично, але план Рьо здавався Абелю слушним, і він кивнув у відповідь.
"Ось моя ідея: я зруйную ці масивні стіни за допомогою абразивного струменя, а потім ми скористаємося хаосом, що утворився, щоб пробратися всередину".
"Так, ні, давай не будемо цього робити."
"Чому?!"
"Охоронці нагорі загинуть."
"А-а-а..."
Логічна відповідь Абеля переконала Рьо відмовитися від місії. Він не був особливо проти того, щоб забирати життя, але навіть він міг визнати, що було б жахливо вбивати без потреби...
"Зачекай, Рьо."
"Так?"
"Ти справді можеш рубати стіни?"
"Можу. Як ти думаєш, як я дістався до 40-го рівня підземелля? Звісно, прорубуючи підлогу", - гордо сказав Рьо, наче це було найочевиднішою річчю у світі. У такій ситуації, як ця, було цілком нормально похвалитися.
"Тоді замість того, щоб зносити всю стіну, чому б просто не просвердлити дірку, через яку ми зможемо пройти?"
"Ох..." Рьо зробив паузу, усвідомлюючи, наскільки дурним він був. "Абелю, ти міг сказати це раніше!"
"Як, коли я тільки зараз про це дізнався?"
Схоже, що кожен є критиком... у кожному світі.
Скориставшись темрявою, що огортала нижню частину стіни перед ними, Рьо просвердлив у ній отвір, і вони вдвох успішно увійшли до міста Зімаріно.
***
"Гаразд, тепер треба вирішити, що робити далі", - пробурмотів Абель, бо не сподівався, що маг води, який сидів поруч, запропонує щось корисне.
"Абелю, якщо тобі потрібна інформація, найкраще місце для відвідування - таверна! Всі це знають!"
Зрозуміло, що Рьо ґрунтувався на своїх сумнівних знаннях рольових ігор. Паби та інші подібні заклади були джерелом інформації з незапам'ятних часів. Тому що алкоголь вивільняв інформацію, якою люди володіли, з їхніх вуст. Незалежно від епохи чи світу, це фундаментальне явище не змінилося... принаймні, так вважав Рьо.
Звісно, у Абеля теж не було чіткої причини відмовити йому.
Наразі в місті було не надто багато пішоходів. Але й комендантської години, схоже, не було, тож у тавернах могли бути люди.
"Цілком можливо, - погодився Абель, - особливо якщо врахувати, що ми тут не живемо. І особливо враховуючи, що у нас немає інших зачіпок."
Вони підійшли до таверни. Щойно вони переступили поріг, як усі, хто був усередині, одразу ж замовкли. Що ховалося за їхніми пронизливими поглядами - обережність чи, можливо, цікавість? Не дивно, адже всі міські брами були зачинені, а це означало, що ніхто не міг потрапити до міста. Тоді звідки взялися ці двоє?
Абель попрямував до прилавка, повністю ігноруючи погляди. Він був втіленням спокою і самовладання. Рьо, що стояв поруч, натягнув на голову капюшон свого звичайної ряси. Перед тим, як увійти, він сказав, що не зможе витримати поглядів, тому й вирішив натягнути капюшон.
Рот Рьо був єдиною частиною його обличчя, яку бачив Абель. І його губи злегка тремтіли. Абель знав, що це означає. Це означало, що Рьо не думав нічого доброго! Зрештою, він мав рацію.
Без жодних сумнівів! Це така ситуація, не тільки в легких романах, але й у манзі та фільмах, коли щось обов'язково має статися. Щойно ми замовимо для себе, інші клієнти почнуть нас висміювати. "Ей, як щодо того, щоб піти додому і смоктати молоко з маминих сосків?!" Щось подібне обов'язково станеться! Є навіть шанс, що хтось спробує поставити нам підніжку, виставивши ногу ще до того, як ми дійдемо до прилавка! Хе-хе-хе... Яка фантастична атмосфера. Абсолютно електризує.
Поки ці думки проносилися в голові Рьо, вони з Абелем підійшли до прилавка. На превеликий жах Рьо, абсолютно без жодних подій.
Що? Ніхто не намагався поставити нам підніжку. Можливо, люди, яких ми зустріли, добре виховані?
"Пиво, дякую", - сказав Абель, коли вони підійшли до стійки.
І все одно нічого не сталося. Жодного голосу заперечення чи насмішки.
Яке ж це розчарування! Аж дух перехопило! І я знаю чому! Тому що Абель замовив щось настільки просте, як пиво! Безалкогольний напій - правильний вибір тут.
Тож Рьо зробив своє замовлення.
"Склянку молока, будь ласка."
Але все одно нічого не відбулося. Жодного голосу заперечення чи насмішки. Навіть навпаки, зараз тут було ще тихіше, ніж тоді, коли вони вперше зайшли всередину...
Чому...
Рьо замислився. Потім він подивився на Абель, що сидів поруч. І тут він зрозумів, у чому проблема: в Абельському самовладанні.
Невже він настільки сильний, що навіть п'яниці це відчувають...? Як прикро... Мій план зазнав поразки...
Бармен відповів пригніченому магу води.
"Е-е-е, пане в Рясі, чашка молока обійдеться вам у велику золоту монету. Ви все ще хочете?"
"Добре, але, будь ласка, вилийте його в стакан!"
Повітря стало ще більш тихим після того, як він вимовив ці слова. Нормальні люди не витрачають цілу золоту монету на випивку, а ще рідше просять налити напій у скляний стакан. Настала така тиша, що можна було почути, як падає шпилька.
Це була ще одна причина, чому їх ніхто не турбував. Не лише через Абель, а й через Рьо... за винятком того, що єдиним, хто не знав про це, був сам Рьо.
Абель ігнорував Рьо, який впав у безвихідь відчаю після того, як його розчарувала відсутність подій, незважаючи на його тверду віру в те, що щось обов'язково станеться. Мечник зосередився на вибиванні інформації з бармена. На жаль, йому було важко завести розмову - здебільшого через тривожну тишу, що огорнула таверну. Він знав і її джерело.
Рьо, ти дурень... хто при здоровому глузді витрачає цілу золоту монету... десять тисяч флоринів на випивку... а потім просить налити її в клятий скляний стакан...
Звісно, купець Гекко дав їм багато грошей, шокуюче багато. Рьо міг пиячити цілий місяць, і вони все одно не закінчаться. Але проблема була не в цьому. Ні, слова і вчинки Рьо привертали увагу всіх присутніх, виставляючи кожен їхній крок на загальний огляд. Саме тому він не міг запитати власника крамниці, що йому потрібно.
Що ж нам тепер робити...
Вираз обличчя Абеля анітрохи не змінився, поки він ламав голову над ідеями. Поруч з ним чомусь бурмотів собі під ніс Рьо, наче п'яний.
"Чорт забирай, жодна людина не сказала мені, щоб я просто пішов додому і взяв там молоко...! Чесно кажучи, цим письменникам-фантастам треба приструнити себе. Навіть якщо це вигадка, вони повинні включати в свої історії хоча б кілька суворих реалій..."
З стаканом молока в одній руці Рьо продовжував незадоволено бурмотіти собі під ніс. Звісно, Абель і гадки не мав, про що він говорить. Те ж саме стосувалося і відвідувачів, які підслуховували.
"Ух... Я такий роздратований. Найкраще, що можна зробити в такі моменти - це екстравагантно розщедритися. Бармене, налийте всім за мій рахунок, будь ласка."
"Га?"
"Друзі, не соромтеся замовляти ваші улюблені страви та напої. Я пригощаю!"
"Що..."
Усі - відвідувачі, бармен і Абель - були спантеличені таким несподіваним поворотом подій.
"Я плачу за все!"
"Вууууу!"
Після цього в таверні не забарилися випивка і співи.
Рьо лепетав у свою чашку - як не дивно, лише з молока - і їв порізаний кубиками стейк, який він замовив для себе.
"М'ясо - найкращий засіб для зняття стресу."
Хоча він продовжував говорити подібні речі, Абель навмисне не звертав на це уваги. Гамір у закладі дозволяв Абелю ставити запитання його власнику, не боячись, що його самого будуть розпитувати. Те, що Рьо щедро пригощав усіх присутніх, повинно було підвищити і його продажі. Тож бармену варто було бути щедрим, коли справа доходила до відповідей на запитання супутника великого марнотрата.
Але найперше, про що запитав його Абель, не мало жодного стосунку до їхньої місії, бо він мав знати, що б там не було...
"Бармене, чому молоко таке до біса дороге?"
Так, одна велика золота монета в міській таверні була неймовірною ціною... Та ще й за молоко. Очевидно, сам Абель не знав, скільки зазвичай коштувало молоко в пабах і тому подібних закладах. Тим не менш... молоко було неважко знайти, принаймні в Королівстві. Наприклад, для млинців, які так любив Рьо? Банани та збиті вершки з молока, загорнуті в тонке тісто. Хоча їх продавали лише в кількох крамницях, вони не були розкішшю.
"Ваше запитання змушує мене думати, що ви з Королівства. Я правий?"
"Я…"
Від здогадки власника таверни Абель не знайшов слів. Він зрозумів, що облажався. Однак...
"Та я не хотів вас образити. Особливо зважаючи на те, що твій друг врятував мою шкуру, підклавши мені гроші в бухгалтерію своєю щедрістю. Я дуже хвилювався, як звести кінці з кінцями, коли місто і наші національні кордони раптово перекрили. Так, ви хочете знати про молоко. Розумієте, більшість з нас, простих людей у Федерації, особливо тут, на півдні, куди входить Велике Герцогство, і на заході, не дуже-то його п'ють. Я б сказав, що його п'ють лише дворяни."
"Зрозуміло."
Чим менший попит, тим менша пропозиція. А чим менша пропозиція, тим вища ціна. Це була невідворотна істина, незалежно від часу та світу.
"Зазвичай ми отримуємо молоко від постачальника в Редпості, але через закриття кордонів ціна підскочила буквально за одну ніч", - зітхнувши, пояснив бармен.
Абель кивнув на знак розуміння, але в нього залишилося ще одне запитання.
"Гм, ну... Сподіваюся, ти вислухаєш і не розсердишся... А вона справді продається за такою ціною, особливо в таких закладах, як цей...?"
"Звичайно, продається", - відповів чоловік з усмішкою, а потім нахилився до Абеля, знизивши голос до шепоту. "Такі крамниці, як наша, іноді отримують свою частку аристократів як клієнтів, знаєте. Звичайно, вони перевдягаються, коли приходять."
"Серйозно?"
"Б'юся об заклад, вас ще більше шокує, якщо ви дізнаєтесь, що вони зазвичай замовляють біфштекс і молоко, як і ваш приятель, пан Ряса."
"Буду відвертим... Я не впевнений, як я ставлюся до такого поєднання їжі."
"Різні штрихи для різних людей, еге ж? Поки їм подобається, це робить мене щасливим."
Тоді бармен розсміявся дзвінким, веселим сміхом.
"Тоді виникає ще одне питання", - сказав Абель. "Чому м'ясо вже так нарізане? Хіба не краще було б порізати його гігантським шматком?"
"Хе-хе-хе. Ви просто не розумієте, чи не так, пане Мечнику?"
Чоловік багатозначно смикнув підборіддям у бік Рьо. Маг води підчепив правою рукою шматки нарізаного кубиками стейка, а в лівій тримав кухоль з молоком...
"Виделка в правій руці, а в лівій - стакан..."
Тепер Абель зрозумів. Шматок м'яса змусив би його соратника тримати виделку в лівій руці, а ніж у правій, щоб розрізати його.
"Тепер ти бачиш? Якщо ти збираєшся їсти м'ясо в пабі, то це найкращий спосіб зробити це, чи не так?"
Бармен виглядав задоволеним.
"Абелю, я не програю ні тобі, ні тим письменникам!"
Рьо відчув себе перезавантаженим після їжі! Він з радістю взявся за останні кілька шматків порізаного кубиками стейка, оговтуючись від психічної травми, якої зазнав від Абеля та вигадок письменників. Але... все це вже зникло.
"Господарю! Ще одну порцію кубикового стейка!"- радісно вигукнув Рьо.
"Зараз принесу", - з посмішкою відповів бармен.
Тим часом на кухні несамовито працювали кухарі, роздаючи замовлення. Бармен-власник таверни відповідав за барну стійку та обслуговування клієнтів.
Четверо інших відвідувачів підійшли до Рьо, який вже оговтався від своєї приреченості та похмурості.
"Просто хотів подякувати, хлопче."
"Духи тут божественні."
"Вибачте за грубість, але... ми помітили, що ви й самі п'єте щось дуже хороше."
"Це чудовий спосіб полегшити страждання від ізоляції!"
Вони, очевидно, прийшли подякувати йому за те, що він усіх пригостив.
"О, це дрібниці, справді. Будь ласка, їжте і пийте, скільки влізе!" - відповів він із сонячною посмішкою. Звичайно, він міг дозволити собі бути щедрим, адже витрачав гроші Гекко, а не свої власні. Зрештою, витрачаючи свій бюджет, вони робили внесок в економіку міста! Тим не менш, бюджет, виділений їм на роботу, означав, що вони фактично повинні були виконати саму роботу.
"До речі, якщо не заперечуєте... Чи не знаєте ви, бува, причину блокади?"
Така прямота була звичайною справою в тавернах, тому вони навіть не змигнули на його запитання. До того ж, ходіння навколо та навколо, коли допитуєш п'яних, швидко ні до чого не приведе. Краще говорити прямо. Це була техніка допиту в стилі Рьо!
"Майже впевнений, що це якось пов'язано з коштовним камінням або чимось, що вкрали з урядового офісу."
"Ні, я чув, що це через те, що дочка Великого герцога намагалася втекти, і він хотів її зупинити."
"Справді? А як щодо чуток, що з'явився якийсь легендарний вбивця? Мабуть, страшенно небезпечний."
"Ні, ні, ні, ви всі помиляєтесь. Правда в тому, що в місто впало дитя дракона."
Кожен з чотирьох відповів Рьо абсолютно по-різному, а це означало, що мешканцям міста нічого не сказали, і що б там не сталося, це не було очевидно. Абель теж тихо слухав поруч. Він розчаровано похитав головою, коли зрозумів, що жодна з їхніх відповідей не була корисною.
Четверо ще раз подякували Рьо перед тим, як піти. Жуючи свою другу тарілку нарізаного кубиками стейка і випиваючи другу склянку молока, Рьо оголосив Абелю наступне:
"Ось і все."
"Так..." Абель, який теж прислухався, дійшов такого ж висновку: "По суті, навіть мешканці не знають, що відбувається, так?"
Хоча багато чого в цій ситуації було поза їхнім контролем, це все одно не віщувало нічого доброго для подальших дій. У них не було жорсткого дедлайну, але чим швидше вони з'ясують причину блокади, тим краще для всіх.
Тільки-но Абель спокійно видихнув, як побачив, що двері таверни відчинилися. Ніхто не почув скрипу через гамір усередині, але як тільки хтось увійшов, усі замовкли, так само, як і тоді, коли вони з Рьо увійшли раніше. На відміну від їхнього входу, цього разу галас у таверні одразу ж відновився. Троє людей, які увійшли, були явно постійними відвідувачами, не вартими уваги інших клієнтів.
Всі троє були одягнені в однакові чорні мантії з червоною вишивкою, капюшони були насунуті на голови. Хтось міг би з першого погляду сказати, що тканина була високоякісною, а вишивка детальною і приголомшливою... Безумовно, це не те, що носили б люди з робітничого класу або навіть не могли б собі дозволити.
Трійця сіла за прилавок. Поруч з Рьо. Вони дивилися на порізаний кубиками стейк, який він їв, і на його кухоль з молоком. На якусь мить вони завмерли, і Абель це помітив. Що ж до Рьо, то він безтурботно продовжував їсти свою страву, явно насолоджуючись нею...
З трьох нових відвідувачів середній замовив.
"Біфштекс з молоком, будь ласка."
"Зараз принесу."
Це була жінка. Молода, до того ж... Абель здогадався, що вона, напевно, вже досягла повноліття, можливо, на рік чи два старша за нього. Тепер він ретельніше проаналізував ситуацію. Всі троє, швидше за все, були жінками. Та, що сиділа поруч з Рьо, була фехтувальницею. Та, що сиділа з іншого боку, була чарівницею, судячи з палички, яку вона тримала в руках. Він не мав жодного уявлення про ту, що сиділа посередині і робила замовлення, але, судячи з того, що розповів йому бармен, вона, ймовірно, була знатною жінкою.
До речі, вона була єдиною, хто зробив замовлення. Двоє, що стояли по боках від неї, нічого не сказали, можливо, тому, що вони були її охоронцями, судячи з їхньої пильності до оточення. Хоча відвідувачі таверни знали їх, ніхто з них не підійшов до трійці. Вони весело продовжували пити і їсти.
Абель запідозрив, що троє, мабуть, мають якісь міркування з приводу більш галасливої, ніж зазвичай, атмосфери. Середній з них, зокрема, крадькома поглядав на жвавих відвідувачів. А потім, на тлі всього цього...
"Так, дійсно, м'ясо корисне для душі. Ммм, я розриваюся. З'їсти чи не з'їсти... Знаєш, що? Коли не знаєш, що робити, просто слідуй давньому прислів'ю: "Просіть і отримаєте". Бармене, ще одне замовлення біфштекса, будь ласка", - покликав Рьо, замовляючи третю порцію.
"Я принесу його вам за мить."
За мить Рьо помітив, що Абель незворушно дивиться на нього, і це миттєво схвилювало його.
"Н-не дивись на мене так. Я не винен. Нарікай на ресторан, що тут готують таке смачне м'ясо."
"Я нічого не казав."
"Брехун! Твої очі все сказали, Абелю. "Ти забагато їси, Рьо"."
"Ти забагато їси, Рьо."
"Грр... Ти граєш нечесно, Абелю."
Уникаючи погляду Абеля, він повернувся до трьох, що сиділи з іншого боку від нього.
"О, я плачу за сьогоднішнє свято, тому, будь ласка, їжте все, що хочете", - сказав він з посмішкою до здивованої трійці.
"А..."
"Це стосується і вас двох. Не турбуйтеся про рахунок. Просто насолоджуйтеся."
Потім він вдарив себе кулаком правої руки в груди, натякаючи на те, що вони можуть на нього розраховувати... На жаль для нього, ні трійця, ні Абель не зрозуміли цього жесту. Під час їхньої розмови перед кожним з них стояла тарілка з нарізаним кубиками стейком. Ти все правильно прочитав, читачу.
"Га? Я не розумію, бармене", - запитально сказала фехтувальниця, що сиділа поруч з Рьо.
"Ви чули пана Рясу. Сьогоднішній бенкет за його рахунок. Я знаю, що алкоголь для вас виключений з меню, але їжа - ні, чи не так? Охоронцям теж треба їсти. Не можуть же вони бути слабкими від голоду, коли справа доходить до бою, га?" - відповів власник таверни з веселою посмішкою. Те, що він приніс їм тарілки одночасно, означало, що він планував нагодувати їх від самого початку. Рьо подумав, що це було дуже люб'язно з його боку.
"Нало, Кало, було б неввічливо не поїсти зараз. Скуштуйте, це дуже смачно."
"Так, пані."
"Зрозуміла."
Коли жінка посередині говорила, її супутниці, Нала і Кала, відповідали кивками. Вони почали їсти лише після своєї господині.
"Дуже смачно..."
"Тепер я знаю, чому моя пані хоче приходити сюди щодня."
Рьо радісно хитнув головою, коли почув, як дві жінки перешіптуються.
Смак - це справедливість. Смак панує над усім. Люди живуть і вмирають завдяки смаку.
Потім Рьо принесли третю порцію нарізаного кубиками стейка. На його обличчі розпливлася широка посмішка. Але на долю секунди його вираз затьмарився, і Абель це помітив. Це був такий короткий спалах, що він сумнівався, що хтось ще це бачив...
"Рьо, що сталося?"
"Нічого. Все гаразд", - відповів він, і посмішка повернулася на його обличчя, коли він відрізав шматок м'яса і почав їсти.
Через десять хвилин Рьо закінчив їсти нарізаний кубиками стейк, смакуючи кожен шматочок. Якби ви хотіли написати підпис під його виразом обличчя, він би звучав так: "Задоволений".
Три жінки, що сиділи поруч з ним, також закінчили їсти. Вони теж виглядали щасливими.
Звичайно, гамір у таверні не вщухав.
"Бармене, можна рахунок, будь ласка?"- сказав Рьо, кладучи на прилавок восьмизначну суму.
"Пане, це занадто багато", - шоковано відповів власник таверни.
Він міг би просто залишити гроші собі. Більшість людей так і зробили б... Він, мабуть, був хорошою людиною.
"О, ні, я включив сюди ще й вартість ремонту".
"Що ви маєте на увазі?"
Бармен розгублено похитав головою, почувши слова Рьо. Вираз обличчя Абеля віддзеркалював його. Як би там не було, чоловік поклав гроші до потайного сейфа. Переконавшись, що гроші надійно сховані, Рьо пояснив Абелю і трійці.
"Правда в тому, що ця таверна вже деякий час перебуває під магічним бомбардуванням."
"Га?"- ошелешено перепитав Абель.
Жінка посередині виглядала сумнівно. "Що?"
"Я захищаю весь ресторан Крижаною стіною... Це бар'єр з льоду. Наразі напад не дуже сильний, тож це не становить великої проблеми. Однак, - сказав він, зробивши паузу, - я припускаю, що це не є нормою, коли хтось нападає на випадковий міський паб мимоволі, так? Абель, я обіцяю, що не буду сердитися, тож просто будь чесним і скажи мені, якщо ти зробив щось погане."
"Чому я завжди перший підозрюваний?!"- інстинктивно вигукнув Абель, протестуючи проти свавілля Рьо.
Звичайно, Рьо теж знав правду. Вони були разом кожну мить, відколи увійшли до міста, а це означало, що в Абеля не було часу займатися капостями. Хоча він цілком міг би це зробити, якби час не був проблемою...
"Ну, якщо подумати логічно, то ці троє, очевидно, і є мішенями", - прокоментував Рьо, дивлячись на трійцю жінок. Він намагався говорити якомога м'якше, щоб не скидатися на допитуваного. Як не крути, а люди, що напали на невинну таверну, безумовно, були поганими хлопцями, а не жінки, які так ретельно насолоджувалися молоком і нарізаним кубиками стейком!
"Я знав, що ти не просто так насупився, коли принесли третю порцію. Це тоді ти виявив ворога?"- запитав Абель.
"Хіба ти не найрозумніший хлопчик? Так, ти маєш рацію. На той час ми, мабуть, вже були в оточенні, але й моя тарілка була готова, розумієш? Тож я вирішив, що краще розібратися з ситуацією після того, як поїм. Не можу повірити, що ці придурки настільки вульгарні, щоб заважати мені насолоджуватися стейком... Ну чесне слово, це уже за межею нахабства."
Рьо відповів, гнівно надуваючи щоки. Він явно був роздратований.
Тоді жінка, що сиділа посередині, нарешті заговорила. Досі вона мовчки спостерігала за їхньою суперечкою.
"Вибачте, але я думаю, що ви правильно здогадалися. Хоча, якщо бути точним, то я і є ймовірною мішенню."
Потім вона скинула капюшон. Лляне волосся розсипалося по плечах, а блідо-блакитні очі заблищали на її обличчі. Її зовнішність була десь між красивою і гарненькою. Або, можливо, її можна було б описати як гібрид цих двох понять... У будь-якому випадку, це була зваблива жінка, яка могла переходити від одного опису до іншого залежно від одягу та макіяжу, а також від зовнішніх факторів.
"Зрозуміло. Значить, лиходії ззовні полюють на цю красуню, га?"
"Занадто рано робити поспішні висновки, Рьо. Будь-яке магічне бомбардування ззовні зазвичай вбиває всіх, хто знаходиться всередині."
"То ти думаєш, що їхня мета - викрасти її? Якщо так, то є велика ймовірність, що якась інша молода дворянка воює з цією красунею і її супутники відправили за нею загін вбивць."
"Загін вбивць...? Що це за дивна операція?"
Абель явно не був прихильником обурливих здогадок Рьо. Здається, в будь-яку епоху надто просунуте мислення приречене на нерозуміння з боку однолітків першопрохідця.
"Гм... Вибачте, що перебиваю вас, але мені здається, що це непорозуміння. Я не належу до аристократії..." - сказала жінка, червоніючи.
"Чорт забирай, Абелю, подивися, як вона збентежена через твої дивні коментарі", - докірливо сказав Рьо.
"Але ж я нічого такого не говорив!"
Як би там не було, Абель вирішив, що краще запитати її, хто вона насправді.
"Тоді хто ж ви така...?"
Перш ніж жінка, що стояла посередині, змогла відповісти, фехтувальниця з гордістю відповіла:
"Ми лицарські розбійники, відомі як "Кордон Світанку".
Від однієї згадки про це ім'я в таверні запанувала тиша. Незважаючи на шум, який здіймали інші відвідувачі, вони все ж почули її слова. Для них усіх це означало, що вони замовкли...
"Ого, то це і є ефект коктейльної вечірки..."- сказав Рьо.
"Лицарські розбійники..." - сказав Абель, бармен, і майже всі інші присутні в унісон.
Різниця в реакціях була неминучою. Зрештою, світ складається з людей з усіх прошарків суспільства.
"Хіба не Світанок знищив того огидного торговця, Гіллана...?"
"Я майже впевнений, що вони добряче розгромили Зод, цю работоргівельну організацію..."
"За їхні голови призначена величезна нагорода, але ніхто не бажає допомагати мисливцям за головами, тому що Кордон Світанку - союзник простолюдинів..."
І... неминуче коментар Рьо залишився повністю проігнорованим.
Абель зіткнувся з трійцею жінок. "Гадаю, це означає, що ваша група досить відома, так?"
"Ми робили тільки те, що правильно. Однак, ми ще не виступали в цьому місті... Ви не гірше за мене знаєте, що держава повинна дбати про свій народ, але серед її ключових фігур процвітає хабарництво... Гниль процвітає скрізь", - рішуче заявила льоноволоса жінка.
Двоє біля неї кивнули на знак згоди.
"Народ завжди страждає першим при безвідповідальному уряді, хм... Цікаво, як у цьому сенсі справи у Королівстві?"
"Ну, я не можу говорити за все Королівство, але, принаймні, південний регіон живе досить добре", - тихо зауважив Рьо.
Абель кивнув. "Маркграф Луни відомий як справедлива і чесна людина, взірець шляхетності в Королівстві за його мудрість як лідера. А ще є маркіз Хайнлайн, чия резиденція знаходиться в найбільшому місті півдня - Акрай. Його родовід з покоління в покоління давав видатних лордів, серед яких і сам маркіз. Створення системи, яка виховує талановитих людей, - це те, що жодна організація не може собі дозволити упустити. Це можна назвати силою Королівства."
"Зрозуміло, зрозуміло." Рьо енергійно кивнув у відповідь на пояснення Абеля. "Ті з нас, хто живе в південних частинах Королівства, безумовно, благословенні!"
Некомпетентні лідери нічого не варті. Однак з компетентними лідерами... кожен може жити легким, щасливим життям! З точки зору лідерства, ця область Великого герцогства виглядала жалюгідно. Як би там не було, Рьо та Абель не мали робити своїх людей щасливими. Їхнє завдання полягало в тому, щоб з'ясувати причину прикордонної блокади.
"Ти думаєш... це причина ізоляції?"- прошепотів Рьо.
"Можливо", - відповів Абель.
Якщо ці лицарські розбійники були відповіддю, яку вони шукали, то вони вдвох могли б повернутися до "Редпосту". Але... щось тут не зовсім складалося. Рьо не був переконаний, і, судячи з його настрою, те ж саме можна було сказати і про Абель.
"Чому б нам не залишитися тут ще на деякий час і не подивитися, що з цього вийде?"
"Згоден. Спостереження є життєво важливим."
Цього разу Рьо та Абель були на одній хвилі.
Поки вони перешіптувалися, жінка з льняним волоссям знову підняла капюшон. Коли вона це зробила, по таверні то тут, то там пролунав розчарований стогін. Бо всі любили милуватися гарними речами.
Потім вона повернулася до Рьо та Абель. "Думаю, настав час нам зробити наш урочистий вихід назовні."
Двоє її охоронців кивнули на знак згоди. Вони виглядали готовими до нападу в будь-яку хвилину.
"Я можу продовжувати забезпечувати магічне підкріплення, якщо хочеш?"
"Ні, дякую. Я не хочу завдавати вам більше клопоту, ніж ми вже маємо. Якщо втеча - це все, що нам потрібно зробити, то, гадаю, ми впораємося самі..." - промовила льоноволоса жінка.
"Зрозуміло. Безпосередньо перед таверною знаходяться троє магів, відповідальних за обстріл, а також ще троє неподалік. Ще двоє причаїлися в задній частині будівлі. З десяток чи більше цікавих роззяв теж тут. Подивимося, хто ще... Далеко на півночі - скупчення з півсотні людей. Можливо, гарнізон? Це все, що я маю повідомити", - повідомив їм Рьо.
Інформація здивувала трійцю, але жінка не на цьому зосередилася, коли відповідала.
"Я вірю, що ви маєте рацію щодо п'ятдесяти - гарнізону цього міста. Мисливці за головами, які переслідують нас, є злочинцями і... вони, ймовірно, також мають зв'язки з гарнізоном."
"Захоплююче."
Пояснення жінки мало сенс для Рьо. Такі речі траплялися постійно... дуже легкий романтичний розвиток подій. І тому він не мав жодних проблем з розумінням! Що ж до Абеля, який підозріло дивився на нього, то... Рьо просто ігнорував його! Так, ігнорував!
"Тоді, за моїм сигналом, я розвію крижану стіну перед таверною. Ви зможете використати цей проміжок часу, щоб піти."
"Дуже вам дякую."
Вони втрьох схилили голови. Потім вони повернулися до бармена і...
"Наші найщиріші вибачення за неприємності, які ми принесли на ваш поріг."
"Ні, ні, ні, ні, ні, ні, не турбуйтеся ні про що. Дозвольте вам сказати, що я сам фанат "Світанку". Я пишаюся тим, що мені випала нагода познайомитися з вами."
Власник таверни енергійно кивнув у відповідь на вибачення льоноволосої жінки.
Спостерігаючи за ними, Рьо застеріг їх:
"Я відкриваю бар’єр!"
"Ми пішли!"
І трійця вибігла на вулицю.
***
Біля північної брами міста Зімаріно, невдовзі після півночі. Мечник і маг води причаїлися в тіні будівлі, перебираючи в пам'яті все, що їм було відомо про ситуацію.
"Ого, ця світлова магія була неймовірною! Майже буквально засліпила нас!"
"Так. Ріхія теж її використовує, і вона дійсно може засліпити, якщо застане когось зненацька. Мабуть, тільки найкращі маги світла здатні виробляти світло такого масштабу..."
І Рьо, і Абель були вражені стрімким польотом тріо "Кордон Світанку". Звісно, вони скористалися хаосом, що виник, щоб самим вислизнути з таверни.
"Особисто я? Я все ще дивуюся бандити, які безтурботно їдять молоко з біфштексом."
"Абель, ти грубий! Вони не бандити, а шляхетні розбійниці!"- Рьо заперечив, докірливо помахуючи вказівним пальцем правої руки.
"Г-гаразд... Але знаєш, лицарські розбійники - це різновид бандитів..."
"У них зовсім інші наміри!"
"Гаразд, гаразд, добре...-" сказав Абель, безпорадний перед завзяттям Рьо.
"Я знаю, що ми вже говорили про це раніше, але... ти справді вважаєш, що Кордон Світанку є причиною блокади кордону?"
"Я не впевнений. Чесно кажучи, мені це не здається правильним", - сказав Абель, задумливо похитуючи головою.
"Що ти маєш на увазі?"
"Ну, бармен сказав нам, що ці троє, зокрема, майже постійні відвідувачі його пабу, так? Тож чи є сенс заганяти їх у кут, повністю перекриваючи кордони країни та міста?"
"Хіба не можливо, що влада тільки вчора дізналася про них якусь правду...?"
"Тобто, так, можливо. Але все ж..."
Абеля не надто зацікавила пропозиція Рьо. Проте Рьо добре знав, що інтуїція Абеля в таких ситуаціях майже завжди була правильною. З його боку було б поганим тоном висміювати інстинкти фехтувальника класу "Б".
"Абель, твої здогадки завжди влучають у ціль, так? Шкода, що ми не можемо сказати того ж про твою логіку."
"Дякую, що зауважив, друже. Ні, справді, ти найгірший".
Ах, як важко зрозуміти інших...
"Тоді, може, ще трохи погуляємо? Хоча, враховуючи, що вже за північ, більшість магазинів будуть зачинені. Що ти пропонуєш?"
"Я не впевнений, але... чомусь моє чуття підказує мені, що треба йти до центру міста. Як щодо того, щоб спробувати?"
Так інтуїція Абеля визначила їхній наступний маршрут.
Тридцять хвилин по тому.
"Я був дурнем, що послухав тебе, Абель!"
"О, заткнися! Я ж не заради забави бігаю, ти ж знаєш!"
Рьо та Абель саме тікали від своїх переслідувачів.
"Лютий на вигляд чоловік з мечем на спині пізно вночі в місті, закритому від решти світу? Звичайно, люди подумають, що ви підозрілі. Ми не можемо їх звинувачувати, хм?"
"Що ж, мені дуже шкода! Але я точно думаю, що вони нас з кимось переплутали!"
"Чому?"
"Можливо, тому що вони кричали "Ось вони!", коли побачили мене?"
"А, тепер, коли ти про це згадав..."
Зазвичай, коли хтось знаходив те, що шукав, то казав: "Ось вони!". Отже, члени гарнізону, які переслідували їх, мабуть, шукали щось або когось, перш ніж зустріли їх двох.
"Вони все ще у нас на хвості?"
"Думаю, більшості з них вдалося вислизнути. Ті, що були не в формі, давно відпали, і... за моїми підрахунками, їх залишилося лише двоє."
"Тоді давай зловимо їх і запитаємо, чому вони нас переслідують."
"Так точно, капітане."
Рьо кивнув на знак згоди з планом Абеля.
***
"Назви своє ім'я."
Голос пролунав приглушено для чоловіка.
"А? Що? Що за чортівня? Я не можу поворухнутися..."
Як тільки чоловік заговорив, тиск на його обличчя зменшився, і він зміг поворушити головою. Однак решта тіла від шиї і нижче залишалася знерухомленою... Він, очевидно, був закутий у лід.
Перед ним стояв фехтувальник з мечем на спині. За ним - маг у робі, але... жахлива посмішка на його обличчі робила його моторошним.
"Я скажу вас все, що ви хочете, все, що завгодно. Тож, будь ласка, пощадіть мене..."
Зла посмішка мага розширилася. Замерзлий чоловік затремтів, побачивши це...
"Добрий чоловіче. А тепер скажи, як тебе звати і на кого ти працюєш", - запитав мечник.
"Я Кінко", - чесно відповів закутий у лід чоловік. "Я працюю у відділі зовнішніх зв'язків урядової канцелярії гарнізону Зімаріно."
У цей момент Кінко побачив щось краєм ока. Занадто наляканий, щоб повернути голову в тому напрямку, він з усіх сил намагався дивитися тільки очима. Він не міг бачити чітко, але виглядало це так, ніби його товариш Грабай, який переслідував підозрюваних разом з ним, був... заморожений по саму маківку голови... Не могло бути, щоб він був живий.
Від цієї думки він ще більше затремтів, а на очі навернулися сльози.
"Гаразд, Кінко. У мене до тебе питання. Що ви, хлопці, робили?"
"Га?"
У відповідь на запитання фехтувальника він зміг вимовити лише беззвучний звук. Не дивно, адже він не зрозумів, що означало питання.
У відповідь маг негайно дістав якусь пилку і почав нею розмахувати. Ніби збирався почати нею різати.
Дрижаки, що пронизували тіло Кінко, тепер виривалися з глибини його душі. У цій ситуації не було нічого розумного, як би він на неї не дивився. Він проклинав нещастя, яке призвело до того, що він потрапив у полон до страхітливого чоловіка та його супутника.
"Дозвольте мені запитати вас ще раз, добрий чоловіче. Що ви, робили?" - повторив фехтувальник.
Він все ще не розумів питання, але Кінко знав, що повинен відповісти, бо боявся того, що моторошний чоловік може зробити в іншому випадку. Тож він сказав перше, що спало йому на думку.
"Я... я охороняв урядовий офіс гарнізону, бо я там дислокуюся, пане..."
Страх зробив слова Кінко ввічливими. Проте його відповідь, схоже, не задовольнила мечника, який зацікавлено нахилив голову. Йому потрібно було продовжувати говорити!
"А потім... з'явилися ви двоє, тож коли мені сказали кинутися в погоню, я так і зробив", - продовжував Кінко. Він відчув, що вираз обличчя мечника став ще більш спантеличеним. На жаль, він не знав, що ще міг би сказати в цей момент... По його щоці скотилася сльоза.
"Коли ви вперше побачили нас, добрий чоловіче, один з вас сказав: "Ось вони", чи не так?" - сказав фехтувальник, презирливо дивлячись на нього.
Настала черга Кінко розгублено крутити головою. Він не пам'ятав, що казав таке. Грабай і решта співробітників відділу зовнішніх зносин теж не пам'ятали. Тож залишалося...
"Це були не ми. Це був... Я думаю, це був капітан Ростер, який керує відділом внутрішніх справ у гарнізонному управлінні."
"Хм..."
"Відверто кажучи, капітан Ростер - людина нерозсудлива. Він також приймає значні хабарі від різних людей. Я знаю це тільки тому, що був під його безпосереднім командуванням..."
Скарги бездумно зірвалися з вуст Кінко, перш ніж він усвідомив, що говорить, і замовк.
"Хабарі, га... Ви не подавали скарг, коли працювали на нього?"
"Я не міг... Я був дуже наляканий. Один мій знайомий написав, і його перевели в силовики, які охороняли мури... Мені теж було його дуже шкода. Він був таким успішним до того моменту... Я чув, що його зарплату теж урізали вдвічі."
Коли Кінко говорив, очі моторошно чоловіка розширилися. На його обличчі з'явився такий жахливий вираз... "Відчай" чи "страх" - будь-яке з цих слів можна було б використати, щоб описати його. Він мимоволі відвів погляд.
"Гаразд, гадаю, більше ми від вас нічого не дізнаємося. По суті, ви хочешюте сказати, що не знаєш, чому ти за нами гналися, добрий чоловіче, так?"
"Саме так..." Кінко кивнув у відповідь мечнику. "Ось вони. Схопити їх." Почувши наказ, він і його товариші рефлекторно відреагували, щоб виконати його, але коли їхні цілі втекли, вони кинулися в погоню... Будь-який член гарнізону вчинив би так само. Все, що зробив Кінко та його загін, - це діяв згідно зі стандартною процедурою.
"Останнє питання. Що ви і ваші люди знаєте про Кордон Світанку?"
"Світанок... Лицарські розбійники...? Ну, я знаю, що вони влаштовують засідки на торгові компанії, що не зовсім гідно похвали. Але... вони полюють на тих, кого ми, члени гарнізону, самі не можемо затримати. Це і впливові люди, які переслідують простих людей, і підлі негідники, які знищують своїх конкурентів нелюдськими методами. Чесно кажучи... ми їм вдячні."
"Це правда..."
"До речі, я чув, що вони сьогодні в місті, хоча мій підрозділ, зокрема, не бере участі у вирішенні “проблеми” Світанку. Також ходили чутки, що керівництво гарнізону об'єднало зусилля з відомими мисливцями за головами, щоб їх зловити. Не можу сказати, наскільки серйозно вони налаштовані..."
На відміну від його попередніх відповідей, голос Кінко звучав гаряче.
Закінчивши, фехтувальник повернувся до моторошного чоловіка і почав з ним розмовляти. Він міг чути уривки їхньої розмови.
"Треба щоб він замовчав... Треба, щоб нас не викрили... Вибору немає. Необхідна жертва."
"Не треба... Він непоганий... Допоміг нам... Почуття справедливості..."
Очевидно, що моторошний хотів його вбити. Іншого висновку він не міг зробити... Натомість фехтувальник з усіх сил намагався його зупинити. Тому Кінко ревно молився.
Мечнику, будь ласка, знайди спосіб врятувати мене! Благаю тебе!
Коли пара закінчила розмову, фехтувальник повернувся до нього.
"Ти надав нам дуже корисну інформацію, тож в обмін на це ми відпустимо тебе і твого друга."
"Друга?"
"Отого замерзлого хлопця."
"Тоді... Грабай ще живий?"
"Так, живий", - кивнув мечник.
У цю мить другий чоловік здавався йому богом або ангелом - повна протилежність чоловікові в рясі, що стояв позаду нього, який з таким же успіхом міг би бути уособленням диявола.
Коли фехтувальник обернувся, чоловік у рясі кивнув... і крига, що сковувала Кінко та Грабая, зникла.
"Грабею!"
"Кін...ко..."
Він був живий! Грабай був справді живий!
А потім голос заговорив:
"Через деякий час... я б сказав, хвилин через п'ять, ви обидва зможете знову рухатися. Я подбаю про те, щоб ви теж могли говорити, але постарайтеся не підвищувати голосу, добре? Я наполегливо рекомендую вам залишатися тут тихо, поки ми не підемо."
Це був моторошний чоловік.
Щойно він почув ці слова, Кінко проковтнув слину, що зібралася у нього в роті. Він ще не міг поворухнутися, тож усвідомлення того, що моторошний був здатен на такий жахливий вчинок, просто приголомшило його... Більше того, він навмисне хизувався своєю силою, щоб ще більше розпалити страх Кінко... Глянувши на друга, він побачив, що на обличчі Грабая теж застиг жах.
"З-звісно. М-ми зовсім не будемо кричати. Б-будемо просто т-тихо сидіти тут."
Це було єдине, що зміг сказати Кінко. Грабай теж енергійно кивав головою знову і знову.
Побачивши їхню реакцію, чоловік у рясі посміхнувся шокуючою дикунською - ні, божевільною - посмішкою. Потім вони з мечником обмінялися багатозначними поглядами, кивнули і побігли, залишивши їх удвох позаду.
Нарешті, нарешті, Кінко видихнув з полегшенням. Він побачив, що Грабай плаче. Реакція друга мала сенс, враховуючи, що він так довго був повністю закутий у лід. І це зробив той моторошний... Він, швидше за все, був магом води...
"Я такий радий, що ми живі..."
Ці слова йшли від щирого серця.
***
"Боже! Хіба ти не відчуваєш себе жахливо за тих двох?"
"Звичайно, відчуваю."
"Справді...?"
Залишивши двох міських охоронців позаду, Рьо та Абель ще раз проаналізували інформацію, якою вони володіли.
"Абель, ти був такий лякаючий, що - як його звали? Кінко? Кінко плакав весь час, поки ти його допитував. Це було так непотрібно з твого боку, коли він співпрацював з тобою."
"Ти серйозно звинувачуєш мене...?"
"Звичайно", - впевнено відповів Рьо.
"І ти не думаєш, що це якось пов'язано з тим, що ти розмахував пилою?"
"О, то ти це бачив? Я влаштував моновиставу, де відрубав комусь голову своєю пилкою для льоду. Я думав, що атмосфера тортур може заохотити його до зізнання."
"Він боявся не мене, а тебе, Рьо."
"Ні, ти абсолютно і категорично помиляєшся."
Тепер голос Рьо звучав ще більш впевнено.
"Як би я не старався, я просто не можу спотворити своє обличчя у страшний вираз, і тому я завжди посміхаюся... І це робить мене поганим катом, чи не так? Здається, я просто не створений для такої діяльності." Рьо скрушно похитав головою, вочевидь, незадоволений власною грою.
"Що є, те є. Так чи інакше, повернемося до цього капітана Ростера. Як ти думаєш, чому він закричав "Ось вони!", коли побачив нас?"
"Хіба це не схоже на випадок помилкової ідентифікації?" запитав Рьо.
"Може, так, а може, й ні", - загадково відповів Абель, хитаючи головою. "Його слів недостатньо для того, щоб продовжити."
У них просто не було достатньо інформації, щоб винести тверде судження.
"Крім того, він бере хабарі і навіть примусово понизив у посаді того, хто подав на нього скаргу", - продовжував Абель. "Той, хто має зв'язки з вищим керівництвом, небезпечний. Я маю на увазі, що він, ймовірно, підкуповує тих, хто стоїть вище нього, щоб забезпечити собі легке життя..."
"Коли він сказав, що його колегу перевели в охорону муру, а його зарплату зменшили вдвічі, - сказав Рьо, - я, чесно кажучи, не міг повірити. Щось настільки огидне ніколи не повинно статися!"
Відповідь Абеля, мабуть, ґрунтувалася на його власних знаннях і минулому досвіді. Його тон був надзвичайно спокійним і врівноваженим. А ще був Рьо, охоплений праведним обуренням, викликаним поєднанням почуття справедливості та цінності, яку він надавав грошам...
Незалежно від своїх мотивів, і Абель, і Рьо були хорошими людьми.
"Хоча, мушу сказати, я був трохи здивований, коли дізнався, що популярність "Кордону світанку" поширилася навіть на гарнізон."
"Так, цей Кінко здавався досить пристойним хлопцем для міського вартового. Я впевнений, що його реакція була б зовсім іншою, якби це був хтось на кшталт капітана Ростера."
"Хіба це не правда... Гроші і жінки - це спокуса в будь-якому світі, га? Ось так от."
"За винятком того, що є багато чоловіків, яких не приваблює ні те, ні інше."
"Це ти так кажеш, а потім погані хлопці тримають їхні сім'ї в заручниках і шантажують їх, щоб вони були слухняними! "Якщо ти не хочеш, щоб з твоєю сім'єю щось сталося, будь хорошим чоловіком і просто візьми гроші". Вони кажуть такі речі. І коли ці добрі люди беруть гроші, це дає лиходіям доказ провини їхньої жертви, який вони використовують для ще більших погроз. Таке жахливе коло..."
Абель насупився, слухаючи цілком правдоподібну маячню Рьо.
"Рьо, - сказав він, - а ти справді багато знаєш про ці речі, так?"
"Можеш називати мене майстер-стратег Рьо", - самовдоволено відповів той.
"Чорт забирай, так і зроблю!"
"Так чи інакше... Він сказав, що вони знають, що Світанок сьогодні в місті, так?"
"Так, хоча вони були там весь цей час, їли нарізаний кубиками стейк і пили молоко. Контррозвідки в цьому місті явно бракує, як гадаєш?"
"Напевно, тому що поширена корупція означає, що багато людей не ставляться до своєї роботи серйозно."
Очевидно, що ні Рьо, ні Абель не були прихильниками хабарництва.
"Якщо ти коли-небудь захочеш дати мені грошей, Абель, просто знай, що я буду радий їх прийняти."
"Чорт забирай, не дам!"
Ні Рьо, ні Абель не були прихильниками хабарництва... напевно.
"Зрештою, ми відпустили тих двох, просто так..."
"Так, ти дуже хвилювався за них, Рьо."
Вони вдвох обговорювали, що робити з Кінко та його другом раніше, коли Абель відійшов, щоб поговорити з Рьо.
"Як я міг не хвилюватися, коли є шанс, що їх змусять замовкнути? Капітан або хтось інший може злякатися, що їхні злочини будуть викриті. Він може доповісти начальству, що у нього не було іншого вибору, окрім як переслідувати втікачів, або що вони були необхідною жертвою для їх затримання."
"Кінко і його друг були досить пристойними для гарнізонних людей. Звичайно, мені не дуже добре від цього, але я подумав, що це не буде найгіршим у світі, якщо вони опиняться десь за ґратами. Люди, які готові співпрацювати з нами - рідкість, а такі, як Кінко, з сильним почуттям справедливості - ще рідше. Краще, щоб він сидів у в'язниці або під домашнім арештом, але живим, ніж мертвим."
Кінко вловив уривки їхньої попередньої розмови, що призвело до того, що він, на жаль, неправильно зрозумів наміри Рьо.
Можливо, світ сповнений непорозумінь.
***
У певній частині Зімарино знаходилася таємна схованка Кордону Світанку. Після спеціального сигналу три жінки в чорних халатах з червоною вишивкою увійшли в двері.
"Ми повернулися."
"З поверненням, пані Флоро!"
Коли жінка з льняним волоссям вигукнула привітання, чоловік з пофарбованим у блакитний колір волоссям відповів і шанобливо схилив голову. Інші десять чоловіків, що були всередині, наслідували його приклад.
"З поверненням, пані!" - пролунав хор агресивно налаштованих чоловічих голосів.
"Дякую вам, Джигібане і всім іншим", - усміхнувшись, відповіла Флора із золотими косами і лідерка "Кордону світанку".
До речі, двоє її супутників вже увійшли до кімнати, що знаходилася далі в будинку. Обличчя чародійки Нали залишалося невиразним, а фехтувальниця Кала похитала головою. У цій кімнаті також було близько чотирьох осіб. Порівняно з десятьма у зовнішній кімнаті, які були більше схожі на справжніх бандитів, ніж на лицарських розбійників, ці четверо виглядали як шукачі пригод. І насправді, за винятком одного з них, всі вони були колишніми авантюристами.
Цей єдиний виняток, джентльмен у віці, шанобливо схилив голову. "З поверненням, леді Флоріє."
"Дякую, Долотео."
Тоді троє колишніх шукачів пригод, дві жінки і один чоловік, встали і схилили голови.
"З поверненням, пані Флоро."
"Я повернулася, Вівіан, Тетяно, Октавіо."
Вівіана і Тетяна були близнючками, а Октавіо - їхнім молодшим братом. Усім трьом було за двадцять, і вони були відчайдушними шукачами пригод. Оскільки вони були зареєстровані гільдією шукачів пригод Федерації як Б-ранги, їхня майстерність не викликала сумнівів.
Цей ансамбль складав групу лицарських розбійників, відому під назвою "Кордон світанку". На перший погляд, вони не були схожими один на одного, що в певному сенсі було правдою, оскільки всі вони мали різне походження та досвід і прожили своє життя по-своєму. Проте їх об'єднувало одне і тільки одне - вони з радістю віддадуть життя за Флору. Це було єдине, що їх об'єднувало.
Зустріч розпочалася у просторій кімнаті будинку. Окрім дворецького Долотео, решта сімнадцять осіб сиділи в кріслах обличчям до Флори. Долотео налив їм чаю.
Ці схожі на бандитів чоловіки не були схожі на тих, хто сидить тихо і розмовляє на зборах... але саме це вони і робили, намагаючись не пропустити жодного слова. Вони рідко висловлювалися під час засідань, але, тим не менш, брали в них дуже серйозну участь. Вони робили це лише з однієї причини - тому що цього хотіла Флора.
"Минуло два тижні відтоді, як ми увійшли до міста Зімаріно, і вони нарешті влаштували нам засідку", - оголосила Кала, фехтувальниця й охоронниця, розпочинаючи засідання.
"Два тижні... це довше, ніж ми очікували, га? Доказ того, що міська контррозвідувальна мережа ледь функціонує", - сказала Вівіана.
"Це означає, що корумпованим є не лише гарнізон, але й вищі чини, які керують містом", - прокоментувала Тетяна.
Вимірюючи час, який знадобився для їхнього виявлення, "Кордон світанку" припустив, наскільки процвітало хабарництво в цьому місті і наскільки корумпованими були його вищі ешелони влади. У місцях, де хабарництво було рідкістю, вищі чини були чесними людьми, а їхні підлеглі, включно з гарнізоном, серйозно ставилися до своїх обов'язків. У таких містах їхню групу зазвичай швидко викривали, і вони незабаром виїжджали звідти. Однак у містах, де хабарництво і системна корупція були широко розповсюджені, на їхнє викриття могло піти тиждень або й більше... Так само, як це було в Зімаріно.
Причина, через яку вони втрьох, включно з Флорою, пішли вночі до таверн, полягала в тому, щоб визначити, наскільки добре функціонує міська система безпеки і, відповідно, наскільки поширена корупція. Звісно, передбачувана одержимість Флори стейком з кубиками була частиною гри... Принаймні, мала бути. Але перш ніж вона це зрозуміла, вона стала справді одержимою цією смачною стравою.
"Я знаю, що це наша звичайна стратегія, але все одно я завжди хвилююся, коли нас знаходять", - зауважив Октавіо, шукач пригод, з жалюгідною посмішкою.
"Не допомагає і те, що мисливці за головами з Ванзана атакували за допомогою магії, навіть не запитавши "як поживаєте?", як тільки вирішили, що оточили вас."
"Це мене теж здивувало. Я не пам'ятаю такого жорстокого нападу. А ти?"
Вівіана і Тетяна говорили, обмінюючись багатозначними поглядами.
"Ну, ми самі не усвідомлювали, що нас обстрілюють, хоча були всередині", - сказала Кала, похитавши головою.
У відповідь Флора з посмішкою кивнула.
"Точно! Якийсь магічний бар'єр відбивав їхню атаку!"
"Цікаво. Октавіо, навіть ти не можеш створити такий потужний бар'єр, чи не так?"
"Ти ж знаєш, що не можу."
Троє колишніх шукачів пригод захоплено розмовляли. До речі, Октавіо був і фехтувальником, і магом. Дуже талановита людина. Брати і сестри відповідали за охорону Флори на відстані і спостерігали за пабом здалеку. Коли мисливці за головами почали атаку і галас привернув увагу роззяв, трійця прослизнула в натовп, щоб роздивитися ближче...
"Що там казав той маг? Крижана стіна, так?"- запитала Флора.
"Так, - погодилася Кала, - той самий, який насолоджувався кубиками стейку з молоком, як і ви, моя пані."
"Стривай, крижана стіна...?"- перепитав Октавіо, злегка похитавши головою.
"Саме так. І він обклав нею всю таверну", - схвильовано розповіла Флора. "Сказав, що все буде добре."
Тут нарешті заговорила Нала, чарівниця. Досі вона слухала мовчки.
"Жодна нормальна людина не здатна на таке. Він монстр."
"Стеж за мовою, Нало, стеж за мовою", - м'яко дорікнула Кала з кривою посмішкою.
Однак слова Нали викликали в кімнаті справжній переполох.
"Нала називає мага чудовиськом?"
"Тут є хтось настільки божевільний?"
"Але ж він захистив їх, тож він наш союзник, так?"
"Те, що він був на нашому боці цього разу, не означає, що він буде на нашому боці і в майбутньому..."
"То ти думаєш, що зможеш битися з ним, якщо він стане ворогом?"
Останнє зауваження змусило всіх втратити дар мови. Вони всі знали, наскільки сильною була Нала, виходячи з їхньої спільної діяльності до цього моменту. Тож чи зможе хтось із них вистояти проти того, кого вона, вочевидь, вважала монстром?
"Я можу битися з ким завгодно заради леді Флори!"- без вагань заявив Джігібан, ватажок розбійників. "Я можу битися з ким завгодно заради леді Флори!" - повторив він ще рішучіше.
"Так!"- голосно вигукнули в унісон його десять підлеглих. Їхні почуття йшли від щирого серця.
"Я ціную ваші почуття. Але з нами, швидше за все, все буде добре. Ці двоє не стануть ворогами", - сказала Флора з променистою посмішкою.
Вона не сказала їм, чому вона так вважає. Втім, їм це й не було потрібно. Вони довіряли їй, і їм було достатньо її слова.
"Саме так, Джігібане. Щодо того, хто стоїть в основі корупції в цьому місті..."
"Судячи з інформації, яку ви зібрали, пані Флоро, це купець Ельмеєвн. Він же найняв і мисливців за головами з Ванзана. Насправді..."- Джігібан зробив паузу. Він хотів перевірити свою шокуючу новину, перш ніж розповісти їй. "Три роки тому дружина віце-короля цього міста загинула в нещасному випадку. Однак до моїх рук потрапили беззаперечні докази того, що Ельмеєвн був його винуватцем."
Шокуюча новина змусила всіх, крім Флори і Долотео, ахнути. Ніхто з них не очікував цього.
Не було нічого нормального в тому, щоб планувати вбивство дружини віце-короля. Звичайно, не було нічого нормального і в розслідуванні цього вбивства.
"Молодець, Джігібане."
"Дуже люб'язно з вашого боку, міледі. За останні два тижні я мав багато часу, розумієте? Всі злочинці, які брали участь у вбивстві, на той час були вже мертві, але ваша інформація допомогла мені знайти лист, який один з них залишив своєму молодшому братові."
Флора кивнула у відповідь на повідомлення Джігібана.
Пані Флорі зовсім не потрібно було ходити по тавернах, щоб перевірити рівень корупції в місті. Зрештою, вона вже від самого початку володіла точною інформацією про той чи інший заклад. Можливо, її візити були радше розвагою, а розслідування - просто приводом зайти до таверни в першу чергу. Кала, фехтувальниця, завжди підозрювала це.
Досвід підказував їм, що кількість часу, яку міська влада витрачала на пошуки злочинців, мала пряму залежність від рівня корумпованості міста. Кала не могла заперечувати цю можливість. Попри це, у неї були побоювання.
Тим не менш, її сумніви не вплинули на її вірність Флорі. Зовсім не вплинули. Зрештою, вона не хотіла, щоб їхній лідер наражався на небезпеку...
"Ми повинні зробити з себе видовище, щоб змусити віце-короля побачити правду".
Всі кивнули у відповідь на усміхнену заяву Флори. У них вже був план, і вони підготували все необхідне за ці два тижні. На жаль, корупція в Зімаріно за цей час не зменшилася, як вони і очікували. Тепер вони знали, хто за це відповідальний: Купець Ельмеєвн.
Хоча вони не знали подробиць того, як саме роздавалися хабарі, це не мало значення. Ця група не була офіційною організацією. Вони були лицарськими розбійниками. За своєю суттю, вони діяли згідно з почуттям справедливості, яке було глибоко в їхніх серцях... Ось такою була їхня група, "Кордон Світанку".