Нільс, Ето та Амон, троє членів групи під назвою "Кімната 10", прибули за стіни міста Луни.
"Чувак, я дуже радий, що ця робота не зайняла стільки часу, як ми думали."
"Це все завдяки зіллям мани, які Рьо приготував для нас. Вони значно скоротили час, необхідний для відновлення мани."
"Сподіваюся, йому сподобається цей млинець..."
Рьо виготовив мана-зілля під час своєї алхімічної практики і подарував їх трійці як безкоштовні зразки. Завдяки їм робота пройшла набагато легше, ніж вони очікували. На знак подяки вони вирішили відвідати його вдома і, до речі, по дорозі купили млинець у щойно відкритому кіоску з їжею.
"О, ось ми і прийшли. Це справді дуже близько до східних воріт, так?"- сказав Нільс, побачивши розлоге одноповерхове житло, ззовні унікальним чином обладнане трьома окремими дверима. Новий будинок Рьо. Головний вхід мав подвійні двері. Двері з двох боків будівлі, схоже, були службовими...
"Гаразд, давай зайдемо через праві двері", - сказав Нільс, дивно відмовляючись користуватися центральними подвійними дверима.
"Я не розумію, чому ти навмисне уникаєш головного входу..."- підхопив Ето.
"Тому що ми з ним друзі, а друзі не дотримуються формальностей. Одна справа, якби ми були тут вперше, але ми вже були тут багато разів."
З цими словами Нільс відчинив двері з правого боку будинку. Всередині стояв досить широкий стіл, оточений кількома стільцями. На одному з цих стільців їх зустріло майже неймовірне видовище: жінка неперевершеної краси сиділа і читала книгу. Сонячне світло, що проникало крізь вікно, змушувало виблискувати її платинове волосся, яке разом з легким нахилом голови надавало їй небесної аури.
Просто своїм існуванням вона перетворювала навколишню атмосферу на щось зовсім потойбічне... Дівчина, справжня богиня краси, глянула на трійцю. Застиглі до цього моменту, вони втрьох схаменулися.
"Вибачте за вторгнення!"- вигукнув Нільс, перш ніж поспішно зачинити двері.
Минуло двадцять дуже довгих секунд, але ніхто не заговорив. Зрештою, Нільс нарешті порушив незручну тишу.
"Е-е-е", - сказав він, зробивши паузу. "Здається, ми помилилися будинком." Він крутнувся на п'ятах і пішов геть.
"Ні, ідіоте, це не те." Ето схопив його за плече, щоб зупинити. "Це будинок Рьо."
"Що ж, це, безумовно, було несподіванкою побачити таку шокуюче красиву дівчину."
Хоча Амон був здивований її присутністю, він все ж був більш спокійним, ніж інші двоє.
"Т-так, це точно", - сказав Нільс. "Вона точно не була ілюзією, так?" Навіть зачинивши двері, він все ще не був упевнений, чи було те, що він бачив, реальним чи ні.
"Гаразд, давай спробуємо ще раз. Заспокойся", - сказав собі Нільс.
Ніхто з них не пропонував заходити через головні двері, навіть Ето. Якщо не вдалося одного разу, то просто спробуємо ще раз... Саме так вчинили учасники Кімнати 10.
"Вибачте", - ввічливо сказав Нільс, дотримуючись тих самих пристойностей, що й при вході до кабінету керівника гільдії. Звісно, Нільс був Нільсом, і він забув постукати...
Коли він відчинив двері, перед його очима постало те саме видовище, що й раніше: приголомшлива дівчину, що сиділа в кріслі. Але цього разу вона дивилася прямо на них. Перш ніж хтось із них встиг щось сказати, голос з глибини будинку вигукнув.
"Серо, вибач, але у мене ніяк не виходить алхімічна комбінація, скільки б разів я не намагався. Можеш показати мені ще раз... О, Нільсе, Ето, Амоне, ласкаво прошу."
Це був Рьо, власник будинку.
"Це Сера, авантюристка класу "Б". Серо, це мої сусіди по кімнаті з гуртожитку. E-ранг... Ні, зачекай, вони тепер D-ранг. Нільс, Ето та Амон з групи, кімната 10."
Сера твердо кивнула.
"Приємно познайомитися. Я Сера. То ви троє були сусідами Рьо по кімнаті, так?"
"Я Нільс."
"Я Ето."
"А я Амон."
Троє були надто знервовані, щоб відповісти чимось більшим, ніж своїми іменами.
У цьому місті Луне ім'я "Сера" було навіть більш відомим, ніж “Абель” і "Фелпс". Насправді, воно було практично легендою в цьому місці... Тому що, хоча всі знали, що вона була Б-рангом, більшість ніколи не бачили її особисто, оскільки вона рідко відвідувала гільдію.
Вона раптом подивилася на годинник на стіні.
"Ак, вже так пізно? Рьо, я повертаюся до маєтку. Я потім ще зайду."
З цими словами Сера швидко вийшла.
Трійця миттєво знову почала рухатися, наче раптово звільнившись від тимчасового паралічу.
"Р-Рьо, невже це була славнозвісна "Сера Вітру"? Чому вона опинилася саме тут?"- запитав Нільс.
"Хіба вона не наставниця лицарів? Її аура відрізняється від того, що я собі уявляв..."- сказав Ето.
"Ти справді товаришуєш з найдивовижнішими людьми, чи не так, Рьо?"- здивувався Амон.
Хоча Нільс, Ето та Амон висловлювали власні думки, єдиним, що їх об'єднувало, було здивування.
"Сера вчить мене різним речам, алхімії, як бачите..."
Почувши відповідь Рьо, Нільс та Ето почали перешіптуватися між собою.
"Ніяких "пані" чи ще чогось. Говорить про неї як про звичайну людину..."
"Цікаво, коли вони встигли так зблизитися..."
Звісно, Рьо все одно їх чув. Це було цілком природно, адже вони явно хотіли, щоб він їх почув.
"Та ну, не будьте такими." Рьо трохи розчаровано повісив голову. "Я так само ставлюся до Абеля..."
Саме тоді Амон запропонував йому те, що вони принесли. Він був дуже вчасним.
"Ось, Рьо, подарунок для тебе. У місті з'явився новий кіоск з їжею."
"Млинці! Яка ностальгія. Здається, я не їв їх з тих пір, як ми їли їх у Вітнаші. Там їх продавав суворий старший чоловік. Він приїхав з іншого міста, бо там був фестиваль."
Рьо відкусив шматочок. Піднесене поєднання збитих вершків і бананів, акуратно загорнутих у млинець. Ідеально гармонійне.
"На смак так само смачно, як у Вітнаші..."
Амон був щасливий бачити, що Рьо їсть його з таким апетитом.
"Кіоск, мабуть, відкрився лише вчора в Луні. Коли ми були там раніше, там працювала молода жінка".
Далі Амон назвав Рьо точне місце розташування кіоску. Рьо мовчки пообіцяв собі, що завтра купить ще.
***
Поки Рьо і троє його друзів були зайняті набиванням рота млинцями, в кабінеті майстра гільдії відбувалися палкі переговори.
"Магічні камені, пов'язані з повітрям, справді чудові. До того ж, вони обидва однакові за розміром. Що ви скажете на пропозицію в один мільярд за них?"
"Пане Гекко, я був би вдячний, якби ви залишили свої жарти на інший раз. Можете обшукати всі центральні провінції, але ви не знайдете нічого подібного за все своє життя. Три мільярди на двох. Менше я не візьму, ви ж знаєте."
"А-а-а, пане МакГласс, ви, безумовно, поставили мене в скрутне становище. Гаразд, як щодо цього? Два мільярди! Я заплачу вам два мільярди за двох! Думаю, це розумний компроміс."
"Пане Гекко... я запросив вас спеціально, бо ви небагатослівний і надійний купець, та ще й до того ж нечесно багатий. Саме на таку угоду розраховує його світлість. Чорт забирай, вона вразить навіть самого маркграфа Луни. Тим не менш, я зроблю все можливе, щоб дати вам найбільшу знижку. 2,8 мільярда. Остання пропозиція. Що скажете?"
Гарячі переговори між майстром Г'ю МакГласом і купцем на ім'я Гекко тривали ще деякий час - поки вони нарешті не погодилися на ціну в 2,6 мільярда флоринів за два магічних камені, стихії вітру.
"Я завершую цю угоду дуже щасливою людиною."
"Радий, що ти так думаєш. Дозвольте мені висловити вам свою глибоку подяку за вашу справу."
"Нема за що. Я з нетерпінням чекаю, що ви організуєте мені належний ескорт, коли я повернуся до Герцогства через п'ять днів."
"Зроблю. П'ятеро шукачів пригод, так? Зазирніть сюди ще раз за день до від'їзду, і я познайомлю вас з ними."
Потім вони потиснули один одному руки, і Гекко вийшов з кабінету Г'ю.
Купець на ім'я Гекко був постачальником правлячої сім'ї Герцогства Інверей, країни на південному сході від Королівства Найтлі. Це була крихітна країна, яка здобула незалежність як васальна держава Федерації Хандальє, однієї з трьох найбільших держав у регіоні, після Великої війни десять років тому. Незалежність давно була заповітною мрією Інверей, і після її здобуття десять років тому герцогство почало стрімко розвиватися.
Велика війна була тотальною війною між Королівством Найтлі та Федерацією Хандальє, провідними державами Центральних провінцій, звідси й назва - Велика війна. Під час війни була людина, яка зробила собі ім'я практично за одну ніч - Г'ю МакГласс. Завдяки своїм героїчним вчинкам чемпіон МакГласс був неймовірно популярною фігурою в герцогстві Інверей. Навіть зараз, через десять років після Великої війни, він все ще користується величезною повагою серед населення.
Можливість досягти задовільної угоди з такою великою людиною, природно, викликала широку посмішку на обличчі Гекко.
Я впевнений, що принц Лоріс буде задоволений цими чудовими магічними каменями. Я був стурбований його проханням, коли він звернувся до мене рік тому... Хм, подумати тільки, що в кінцевому підсумку я знайду їх в руках Майстра МакГласса. Ще більш неймовірним для мене є те, що пара таких неймовірних каменів існує. Я повинен забезпечити їх безпечну доставку для збереження незалежності нашої країни.
Відстань від міста Луне до столиці князівства, Абердіна, становила близько восьмисот кілометрів по прямій лінії на північний схід. Це аж ніяк не було близько. Незважаючи на це, Гекко часто здійснював цю подорож в обидва кінці. Більше того, він особисто тренував кожного зі своїх охоронців. Однак дорогою до Луне вони пережили серію нападів, внаслідок яких п'ятеро з двадцяти охоронців загинули і більше ніколи не повернуться додому. Зазвичай п'ятнадцять охоронців на десять возів не були б проблемою. Але цього разу він перевозив дуже цінні речі, тому хотів бути готовим до всього.
Саме тому він сказав Г'ю про своє бажання найняти п'ятьох шукачів пригод.
***
"Що? І Абеля, і Фелпса тут немає?" - запитав Г'ю.
"Так, сер", - відповіла Ніна, секретарка в приймальні. ""Багряний меч" виконує завдання маркграфа і зараз їде з Вінгстона на сході до Редпосту. До речі, Біла Бригада не повернеться ще два тижні."
Він хотів негайно задовольнити прохання Гекко. На жаль для нього, обидві кваліфіковані групи класу Б, які одразу ж спали йому на думку, зараз не були в Луні...
"Ну, це і справжня халепа, чи не так? Навіть якби Сера не була поза питанням ..."
"Майстер гільдії, дозвольте нагадати вам, що дорога в один кінець звідси до столиці Інверей займає двадцять днів? Навіть якщо група вирішить повернутися в день завершення роботи, їм доведеться провести в дорозі загалом сорок днів, що для більшості шукачів пригод є складною пропозицією..."
"Так, я знаю, що ти маєш рацію, але... їм заплатять більше, ніж достатньо, щоб компенсувати будь-які втрати під час роботи, оскільки це пряме замовлення від Герцогства. Тому я не проти, якщо гільдія візьме на себе оплату житла і видасть їм аванс."
Ніна була здивована фінансовою щедрістю, про яку говорив Г'ю. Це лише доводило, наскільки важливою була ця робота для уряду Інверей.
"Скільки в місті ще залишилося груп класу “С”, які можуть взятися за роботу такого масштабу?"
"Жодна, яка може надати рівно п'ятьох авантюристів. З шести членів груп "Лорд Крейс і соратники" четверо зараз перебувають в Луні. А ще четверо входять до складу "Світчбек"..."
"Зрозумів. Про Крейса і його людей забудемо. "Світчбек" - це Рах і його партія, так? Візьмемо їх. Але все одно не вистачає одного..."
"Ну, так", - зітхнувши, почала Ніна. "Рах захоплюється Абелем, тому в нього лише четверо членів, як і в "Багряному мечі"..."
"Йому не потрібно було заходити так далеко, щоб копіювати його... Повинен бути хтось потужний, хто піде сольно, щоб заповнити цю діру... Але я не можу нікого пригадати. Сера - єдина? Сера - це маркграф і його маєток, і це змушує мене думати про магічні камені..."
Занурившись у свої думки, Г'ю раптом посміхнувся, як кіт, що з'їв канарейку.
"Взагалі-то, є один сольний “авантюрист”, який ідеально підходить для цієї роботи."
Наступного дня.
Як людина, що жила сама, Рьо завжди починав свій день рано. По-перше, він починав з магічної практики на світанку. На даний момент він був зосереджений на "Прориві Раша" - або, принаймні, на його першому кроці.
Пояснення для того, щоб зрозуміти, як Рьо прийшов до химерної назви для атаки, де "звукові леза випускаються з трьох клонів, а слідом за ними слідує стрімкий удар".
...так це, мабуть, і повинно було спрацювати.
Однак, будучи магом води, Рьо не міг атакувати звуковими лезами в повітрі, що виключало "звукову" частину назви. Була ще частина опису про "трьох клонів", але називати це стратегію безглуздо. Тож це теж було відкинуто.
Рьо залишилося лише використати частину опису "стрімкої атаки", яка описувала миттєвий стрибок, який легко сплутати з телепортацією, що використовували акума Леонора та Сера. Рьо хотів відтворити це за допомогою магії води. Він практикував її разом із бігом, коли жив у прибудові до будинку гільдії, але... це було напрочуд складно. Щоб полегшити собі тренування, щоранку він перетворював просторе подвір'я перед будинком на льодову ковзанку, використовуючи заклинання Крижаний бан, щоб покрити землю шаром льоду. У своїй уяві він збирався швидко ковзати по льоду, рухаючись за допомогою Водяного Струменя.
Насправді ж...
"Аргх! Ой!"
"Гааа!"
"Дууух".
"Нееее."
Всі ці крики виходили від Рьо.
"Чому це так до біса складно... Хіба це не дорога в історіях про ісекай - літати, вистрілюючи струменями з підошов ніг? Чорт забирай, є ігри, в яких можна літати, маючи лише пару спеціальних черевиків!"
На відміну від тих історій, це була реальність.
Щоб миттєво переміщатися з одного місця в інше, йому доводилося стріляти водяними струменями з усієї задньої частини тіла. Якби він використовував тільки ноги або спину, то дестабілізував би решту тіла, що було б небезпечно.
Він все це знав. Складність полягала в тому, щоб розрахувати, скільки пропульсивної сили розподілити на кожну частину задньої частини тіла. Якщо він генерував х ньютонів сили з потилиці, скільки він мав би генерувати зі спини, щоб все збалансувати? І так далі.
Наразі він намацував відповіді. Під час останньої спроби він випустив 1024 струмені води зі спини, кожен з яких мав рівномірну силу. Він спробував кілька комбінацій, наприклад, випустив триста зі спини, двадцять з правого плеча і так далі. Згодом він вносив незначні корективи в розташування струменів, щоб знайти рівновагу...
І це була міра його теперішньої скрути.
Наразі Рьо міг контролювати до 256 водяних струменів ідеально і миттєво. Якщо він подвоїв кількість до 512, то зміг керувати більшістю з них, але не миттєво. Коли він знову подвоїв число до 1024, він відчув, що може керувати ними, але це відбувалося з певною затримкою.
Що ж, він зовсім не поспішав, доки міг миттєво опанувати принаймні 256 у базовому бою. Та все ж він мріяв вийти за межі своїх можливостей. Такою була природа мрій, зрештою...
Виконуючи своє щоденне ранкове завдання, він почув, як на міській дзвіниці дзвонять дев'яту годину.
"Треба збиратися на прогулянку."
Принаймні, у нього був час, щоб удосконалити свій Проривний Раш... напевно...
Він пройшов через східні ворота і, пройшовши трохи, опинився перед кіоском з млинцями, про який вчора згадував Амон. Він був відкритий. Водночас його зацікавила крамничка по сусідству, яка виглядала так, ніби відкрилася зовсім недавно. Луки та арбалети висіли на вітрині навіть на карнизі будівлі... знайоме видовище.
Поки він розглядав його, з крамниці вийшов літній чоловік і почав розставляти ще більше луків. Рьо точно бачив його десь раніше. Він був дуже схожий на власника крамниці у Вітнаші, який продав Ето швидкострільний арбалет.
Рьо гукнув його, перш ніж той зміг зупинитися.
"Перепрошую."
"Привіт і ласкаво просимо до моєї... Ми зустрічалися раніше, чи не так? Ти був з хлопцем, який купив один з моїх повторюваних арбалетів у Вітнаші."
На превеликий подив Рьо, продаван пам'ятав його. Можливо, для торговців було неймовірно важливо пам'ятати тих, кого вони зустрічали, навіть одноразових клієнтів, але в реальності це часто було важко зробити...
"Точно. Ви Абрахам Луїс, так?"
"Ого. Ви пам'ятаєте моє ім'я..."
Так, Рьо пам'ятав. Чому? Тому що це було те саме ім'я, що й у відомого годинникаря на Землі. Не кажучи вже про те, що літній чоловік перед ним також виготовляв годинники, причому неперевершені механічні, як хобі, незважаючи на те, що спеціалізувався на створенні видатних луків та подібної зброї.
"А як же ваша крамниця у Вітнаші?"
"Ну, в першу чергу я опинився там через мої давні зв'язки з лордом цього міста. Але після того, що сталося на вечірці в саду..."
"О, так, звичайно..."
Рьо теж чув, що мера Вітнаша позбавили титулу і земель після інциденту на вечірці в саду. На його місце призначили іншого дворянина.
"Я завжди хотів спробувати пожити тут, у Луні, тому вирішив переїхати. За звичайних обставин я б просто закрив крамницю і жив би собі спокійно, враховуючи мій вік і все таке. Трохи незручно для старого чоловіка, чи не так?"
"Зовсім ні. Я не думаю, що хтось повинен турбуватися про вік, коли мова йде про досягнення своїх мрій. Я вважаю, що те, що ви робите, - це чудово", - щиро сказав Рьо.
Абрахам Луїс сором'язливо посміхнувся.
Наполеглива праця задля досягнення своїх цілей, незалежно від віку, була для Рьо чимось сліпуче фантастичним.
До речі, після їхньої зустрічі люди з оточення маркграфа Луне відвідали крамницю Абрахама Луїса і супроводили його до маєтку Лорда.
Однак Рьо про це не знав.
Коли їхня розмова закінчилася, Рьо попрямував до сусіднього млинцевого кіоску, купив млинець і попрямував до гільдії шукачів пригод.
"На Землі млинці спочатку були різновидом галет у Франції. За часів Людовика XIII, коли відбувалися події "Трьох мушкетерів", це була звична їжа для простолюдинів... Але ж цей млинець зі збитими вершками та банановою начинкою - суто делікатес, га? Якщо взяти до уваги походження цього виду млинців у другій половині двадцятого століття на вулиці Такешіта в Шібуї... це майже схоже на роботу реінкарнатора..."- тихо пробурмотів він собі під ніс по дорозі до гільдії. Коли він прийшов, то вже доїв млинець.
"Привіт, Ніно."
"Я рада бачити тебе знову, після такого довгого часу, Рьо. Майстер гільдії чекає у своєму кабінеті. Дозволь мені провести тебе."
Він майже не відвідував гільдію відтоді, як переїхав до нового будинку п'ять місяців тому.
Таке відчуття, що минуло багато часу... Бо навіть не маючи постійної роботи, ми бачилися щодня в кафетерії, коли я жив в гуртожитку. Він пішов за Ніною, усміхаючись в душі з жалем. Вона постукала у двері кабінету майстра гільдії і відчинила їх.
"О, Рьо, ти тут. Сідай он там, я зараз підійду."
Г'ю сів навпроти Рьо через три хвилини після того, як закінчив свою паперову роботу.
"Я запросив тебе сюди сьогодні, бо є робота, за яку, сподіваюся, ти візьмешся. Зачекай, дай мені спочатку закінчити, а потім вирішиш." Він підняв руку, щоб зупинити спробу Рьо втрутитися. "Це робота ескорту для купця, але серед речей, які він перевозить, є магічні камені, які ви з Абелем роздобули. Він купив два."
"Зрозуміло... Судячи з того, скільки ти переказав мені минулого разу, можу припустити, що і цього разу ти отримав хорошу ціну?"
"Ще кращу, ніж минулого разу. На твоєму рахунку з'явиться депозит з десяти цифр, Рьо."
"Десять..." шоковано вимовив Рьо. "Це... Це означає більше мільярда..."
Це було за межами того, що він міг собі уявити.
"Проклятий скіппі. Це буде твоя частка після вирахування податків та внесків гільдії. Що ж до самого купця, то він шукає супроводу для своєї подорожі додому, і ми з ним давно знайомі. Він працює безпосередньо на свій уряд, але він чесна людина, тож я боюся, що б з ним не трапилося щось недобре."
"Зрозуміло. Скільки часу це займе? Судячи з того, що ти сказав, він з іншої країни, а це означає, що поїздка буде довгою, чи не так?"
"В принципі, так. Його звуть Гекко, і його пункт призначення - Абердін, столиця герцогства Інверей. Щоб потрапити туди, тобі потрібно пройти через Редпост, розташований на східному кордоні Королівства. Звідси до нього, я б сказав, приблизно вісімсот кілометрів на північний схід. Близько двадцяти днів в один бік на кареті. У пана Гекко є своя власна охорона, тож тобі доведеться працювати разом з ними. Ми відправляємо п'ятьох шукачів пригод з Луни, тебе і загін Раха, "Світчбек"."
"Аааа. Рах, хм..."
Він був фехтувальником, з яким він познайомився на вечірці з нагоди повернення Абеля, тим, хто поважав і обожнював Абеля. Він серйозно вподобав Рьо за благополучне повернення Абеля і заговорив йому вуха. Вони зустрічалися і розмовляли кілька разів після цього в гільдії і в їдальні, тож Рах був тим, кого Рьо знав відносно добре. Принаймні, він відчув полегшення, знаючи, що його не поставили в пару до незнайомця.
"Члени “Свічбеку” - це група класу "С" із солідною репутацією. Якщо ти будеш робити те, що тобі скаже Рах, проблем не буде. Рьо, ти ж подорожував тільки всередині країни, адже тільки "авантюристи" з рейтингом С і вище можуть погоджуватися на роботу, яка перетинає кордони, чи не так? Ну, хоч ця робота і виведе тебе за межі наших кордонів, але це буде робота в країні, з якою Королівство дружить. Що скажеш, якщо до розширення своїх горизонтів, га?"
Окрім поїздок до маєтку маркграфа, бібліотеки та ситої станції, Рьо відтоді, як купив свій новий будинок, не виходив з нього. У такому разі, було б непогано час від часу виїжджати в інші міста.
"Дуже добре. Я згоден."
"О, так? Радий це чути. Я познайомлю тебе з майстром Гекко через три дні, о 10 ранку. Ти поїдеш післязавтра."
***
Вчорашнє знайомство Рьо з купцем Гекко пройшло добре. Тож сьогодні був перший день його роботи - супроводжувати його до столиці герцогства, Абердіна. Він прибув на місце зустрічі раніше призначеного часу, бо вважав, що прийти раніше означає прийти вчасно.
Окрім звичайної ряси, подарованої йому Дуллаханом, він одягнув міцний, але недорогий комплект одягу, який купив йому Абель, і черевики, а на поясі у нього висіли Мурасаме і ніж, зроблений Міхаелем. Крім того, він трохи модифікував сумку, яку змайстрував під час подорожі з Абелем, і тепер вона висіла через плече. У ній було кілька різновидів домашнього зілля, а також приправи, які не займали багато місця, наприклад, сіль і чорний перець. Він взяв їх із собою на той випадок, якщо вони йому знадобляться.
Десять критих возів Гекко та його ескорт зібралися на місці зустрічі біля східних воріт. Перед відправленням проводився ретельний огляд товарів.
"А, Рьо, доброго ранку."
"Доброго ранку, Гекко. Я з нетерпінням чекаю на співпрацю з тобою."
Рьо ввічливо схилив голову.
Купець Гекко був заможним і представляв свою країну. В уяві Рьо хтось із його статусом мав би сидіти в президентському кріслі в штаб-квартирі і роздавати накази... Але він був тут, сам очолював купецький караван, що прямував до герцогства і назад.
Цікавлячись цією людиною, він вчора запитав Г'ю, і майстер гільдії відповів: "Розумієш, маршрут між Абердіном і Луною особливий. Але тільки цей. Звісно, майстер Гекко сам хоче, щоб молодь під його командуванням набралася досвіду, і це частково пояснюється тим, що він сам ним ходить. Інша причина проста - для нього це просто розвага."
Дійсно, ексцентричний купець. Однак він здавався хорошою людиною, і це заспокоювало Рьо.
"Ні, ні, це мені приємно. Магістр МакГласс справді співав вам дифірамби, казав, що я можу покластися на вашу бойову доблесть. Тож, справді, я маю вам подякувати. Дозвольте представити вам капітана мого підрозділу. Макс!"
Почувши, що купець назвав його ім'я, до нього підійшов улан років тридцяти. Він випромінював ауру сильного, досвідченого бійця.
"Максе, це Рьо, один із шукачів пригод, який допомагає нам у цій подорожі. Як я вже згадував учора, він шукач пригод D-рангу, який має щире схвалення Майстра Мак-Гласса."
"Я Макс, капітан групи супроводу. Можливо, ви вже чули, але ми втратили п'ятьох наших людей по дорозі сюди, тому ви і четверо інших замінюєте їх. Здебільшого ви допомагатимете нам у бою та чергуватимете вночі. Протягом наступних двадцяти днів у нас буде достатньо часу, щоб познайомитися ближче, тож я з нетерпінням чекаю на співпрацю з вами."
Потім Макс потиснув руку Рьо, перш ніж повернутися до своїх приготувань.
"Ось і все. Він керував моїми людьми протягом останніх п'яти років. Чудовий молодий чоловік, який з легкістю справляється з більшістю викликів", - сказав Гекко.
Рьо хвилювався, що лідер їхньої групи буде неприступним, але з полегшенням виявив, що Макс виявився досить розсудливою людиною.
Після цього вони з Гекко обговорили безліч тем, наприклад, товари, що перевозяться, міста, в яких вони зупинятимуться по дорозі, і маршрут, яким вони поїдуть. До речі, коли вони говорили про товар, то жодного разу не згадали про магічні камені, що було цілком логічно з огляду на безпеку каравану. Хоча шукачів пригод на цій місії супроводу рекомендував сам майстер гільдії, чим менше людей знало таку важливу інформацію, тим безпечнішою була б робота. По суті, вони не хотіли ділитися інформацією, якою не потрібно було ділитися...
Невдовзі прибув Рах і решта учасників. Загін С-рангу складався з Раха, лідера і фехтувальника; Сью, розвідниці; Тана, мага вітру; і Нуди, жерця. Отже, разом з цими чотирма вся група покинула місто Луне і вирушила прямим шляхом до Абердіна, столиці герцогства Інверей.
Рьо і Світчбек розташувалися біля п'ятого і шостого возів. Дорога, що виходила зі східних воріт Луне, була тією ж самою, що вела до Кайладі до половини їхнього шляху. Оскільки вона проходила і біля його будинку, шлях був йому добре знайомий. І на тій самій дорозі група проїхала повз вершника на швидкому коні.
"Гей, а це не один з коней маркграфа?"- прокоментував Рах, коли вершник проїхав повз нього.
"Хоча мені теж цікаво, але яка б не була причина такої терміновості, це не має до нас ніякого відношення", - пожартувала Сью, розвідниця "Світчбека". Це була двадцятичотирирічна приваблива молода жінка, її темно-каштанове волосся було зав'язане у хвіст, а величезні чорні очі постійно сканували довкілля. Єдина причина, чому Рьо знав її вік, була в тому, що вона сама йому про це сказала. "Знаєш, я старша за тебе", - сказала вона навмисно, як владна старша сестра.
І, на жаль для них... ситуація зі швидким гінцем, безумовно, матиме до них якесь відношення.
Через три години після зустрічі з гінцем група зупинилася на перерву на обід. Якщо шукачі пригод не зупинялися в містах, їхня їжа в основному складалася з консервованих продуктів. У випадку ескортних місій клієнти зазвичай готували їжу, і цей раз не був винятком, оскільки підлеглі Гекко роздавали сушене м'ясо тощо. Поки вони їли, з боку Луне приїхав вершник на коні. Рьо та інші спостерігали, як один з людей Гекко супроводжував вершника до купця.
"Це... шукач пригод з Луне", - пробурмотів Рах.
"Га?" Рьо моргнув, гадаючи, чи не сталося чогось несподіваного...
Авантюрист передав Гекко листа на очах у всіх. Гекко прочитав його, передав Максу, капітану загону супроводу, а потім звернувся до шукача пригод.
"Будь ласка, повідомте майстру Мак-Глассу, що я отримав його листа".
Почувши це, шукач пригод знову скочив на коня і галопом помчав назад до Луни. Проводжаючи його, Гекко і Макс підійшли до Рьо і Світчбека.
"Рах, ти його знаєш?"- запитав Гекко.
"Знаю. Це Шуснака, шукач пригод D-рангу в Луні. А чому ви питаєте?"
"Я так і думав. Це означає, що лист від Майстра МакГласса був справжнім".
Почувши відповідь Гекко, Макс віддав листа Раху.
"Міст Лоу на Східному шосе обвалився? Що за..."
"Пам'ятаєш вершника, який проїхав повз нас невдовзі після того, як ми виїхали з Луне? Мабуть, він їхав повідомити їм про це. І ми повинні були перетнути цей міст по дорозі. Луна, міст Лоу, Лландеві, Халвілл і Редпост на кордоні країни - це основні пункти на Східному шосе. Але якщо ми не зможемо перетнути міст Лоу, тоді... нам доведеться їхати до Кайладі, потім в об'їзд старою дорогою, перш ніж ми знову повернемося на дорогу до Лландеві та решти міст. Чесно кажучи, я стурбований, бо старе шосе не таке безпечне, як Східне, тому я хотів попередити вас заздалегідь, щоб ви були пильними."
"Зрозуміло", - відповів Рах. Він, решта членів "Свитчбеку" та Рьо твердо кивнули головами.
Провівши ніч у Кайладі, наступного дня група нарешті опинилася на старому шосе. Відтоді, як побудували міст Лоу, що з'єднав Луне, найбільше прикордонне місто в південній частині Королівства, безпосередньо з Лландеві, другим за величиною містом у східній частині країни, кількість пішохідного руху на старому шосе значно зменшилася. Тим не менш, вона була досить широкою, враховуючи, що колись це був один з головних торгових шляхів на сході країни.
"Нам знадобиться близько п'яти днів, щоб дістатися до Лландеві звідси, з Кайладі. Дорогою нам ніде зупинитися", - пояснив Рах Рьо, який ішов поруч із ним.
"Коли цей шлях був активним, вздовж нього виникло багато сіл і заїжджих дворів, але... більшість з них з того часу перетворилися на фермерські села".
Рьо трохи похитав головою і поскаржився на жорстокість світу. "Світ може бути суворою господинею, еге ж?"
"Гекко та його підлеглі складають двадцять, а потім додай нас і групу супроводу, і вийде величезна група, що налічує сорок чоловік. Не те, щоб ми могли зупинитися навіть у маленькому заїзді", - знизав плечима Рах.
Як людина, набагато досвідченіша за Рьо в мандрах, навіть він вважав їхній торговельний караван із сорока чоловік величезним. "У нас багато людей, і ми їдемо з купою охоронців, тож, можливо, бандити на нас не нападуть."
"Бандити!" вигукнув Рьо. Хоча слова Раха мали бути заспокійливими, Рьо не втримався і закричав - але не від страху. Ні, ні, зовсім ні. Він кричав від хвилювання, бо ця інформація відповідала його припущенню про ще один шаблон в історіях ісекай - раптовий поворот сюжету мародерствуючими бандитами! Звісно, Рах не знав усього цього, тому сприйняв підвищений голос Рьо як страх перед бандитським нападом. Це пояснювало, чому він продовжував говорити, намагаючись заспокоїти Рьо.
"Не хвилюйся. Я майже впевнений, що бандити не нападуть. Але це не означає, що ми можемо втратити пильність. Обережність ніколи не буває зайвою, чи не так?"
***
Після від'їзду з Кайладі все йшло гладко до ранку другого дня. Під час обідньої перерви Рьо заговорив з Рахом.
"Вже деякий час за нашим караваном на відстані стежать двоє людей."
"Що?!"
Взявши Рьо з собою, Рах негайно побіг до Макса, капітана загону супроводу.
"Максе, Рьо сказав, що за нами стежать щонайменше двоє людей."
"Можливо, розвідники бандитів. Рьо, скажи мені їхнє приблизне місцезнаходження, але не дивись".
"Один за чотириста метрів попереду на дереві, а другий приблизно на такій же відстані позаду нас, але на землі", - сказав Рьо, не відриваючись від Макса, не зводячи з нього очей.
"Чотириста метрів... Ти можеш визначити їхнє точне місцезнаходження з такої відстані, га?"
"Ну, це тому, що я володію досконалим заклинанням магії води."
Макс був здивований, що Рьо помітив дозорних, розташованих на такій неймовірній відстані. Що ж до самого Рьо, то активний сонар дозволяв йому з'ясовувати такі деталі на відстані понад п'ятсот метрів. Втім, магія могла бути виявлена особливо проникливими супротивниками. Принаймні, вони зрозуміли б, що їх хтось шукає.
Насправді, коли він уперше використав Активний сонар, коли Леонора акума запечатала його в "монастирі", вона відбилася з-за меж його діапазону, що зробило її невидимою для нього. Ось як це працювало. Цього разу він використав пасивну версію заклинання, яку назвав досить зручно - "Пасивний сонар", тож ніхто не помітив його зондування.
Ось так.
"Присутність".
"Відчуття чогось там".
Такі слова та фрази існують у цьому світі. Звичайно, вчені на Землі 21-го століття не знайшли доказів, які б підтверджували ці явища, але мало хто сумнівається в їхньому існуванні.
Наприклад, будь-яка істота чи об'єкт може випромінювати запах, впливати на потік навколишнього повітря самою своєю присутністю або навіть змінювати спосіб передачі звуку... але елементний склад цих збурень був настільки мізерним, що важко було провести експерименти, які б остаточно визначили їхнє існування. Це було можливе, нібито логічне пояснення, яке Рьо придумав на основі власних припущень. У будь-якому випадку, людина, яка відчуває присутність, не робить жодних дій. Або об'єкт, про який ідеться, рухається, або через його присутність можна виявити зміну в атмосфері... За його словами, це, ймовірно, так і працює.
Наприклад, уявімо, що ви тримаєте себе нерухомо у воді. Як ви думаєте, що станеться, якщо з ідеально рівної поверхні води поруч раптом вистрибне риба? Якщо ви зачекаєте, брижі, створені стрибком риби, врешті-решт дійдуть до вас. За ними ви зможете визначити розмір риби та її відстань до вас. Весь цей час риба залишається в невіданні щодо того, чи знають інші про її присутність.
Пасивний сонар Рьо був продовженням цього. Молекули води, зважені в повітрі, передавали всю цю інформацію, а він її аналізував. Зміни, спричинені чимось, чого раніше не було, зміни, спричинені кимось, кого раніше не було, або зміни, спричинені рухом когось чи чогось, що було там увесь цей час.
Макс, капітан загону супроводу, попросив Рьо і Раха продовжувати робити те, що вони робили досі, і наказав своїм розвідникам вести спостереження за потенційними ворогами. Закінчивши передачу інформації, двоє шукачів пригод повернулися до решти і почали обідати.
"Я радий, що ми змогли допомогти", - сказав Рьо.
"Так. Магія води дивовижна. Ти зміг помітити тих розвідників так далеко."
"Я чув, що в гільдії шукачів пригод немає інших магів води. Це правда?"
"Хм... Так, тепер, коли я подумав про це. Замість небезпечної роботи, як у пошуках пригод, маги води зазвичай працюють у поселеннях або користуються попитом у торговців, як Гекко. Наприклад, окрім його охоронців, магію води можуть використовувати ще кілька його підлеглих."
"Захоплююче! Якщо в торговельному каравані є маги води, то можна не запасатися водою!"
"Саме так."
Крім пиття, вода була необхідна і в інших ситуаціях, наприклад, для миття рук або змивання бруду з тіла. Тож уміння користуватися магією води значно полегшувало подорожі.
Коли Рьо опитав групу Гекко, він побачив, що кілька людей поповнювали свої запаси води за допомогою магії води. Хоча він жодного разу не розмовляв з жодним з них, він все ж відчув спорідненість з ними, спостерігаючи за ними.
Того вечора всі в каравані почали розбивати табір. У центрі табору готувалася вечеря на сорок осіб. З того місця, де знаходився Рьо, він міг бачити, що в казані для каравану варилася їжа, схожа на суп.
"Я чув, що шукачі пригод нібито отримують сушене м'ясо і хліб на всі три прийоми їжі, коли йдеться про ескорт, але... ця конкретна торгова компанія виглядає інакше, хм?"
"Так, напевно тому, що він купець, який офіційно працює на свій уряд, а це його люди. Обід міг бути в'яленим, але вечеря - це вже інша історія, га? Я не можу вирішити, чи він просто звик до подорожей, чи просто так добре вміє підтримувати бойовий дух... Так чи інакше, пан Гекко розуміє, що потрібно їсти в далекій дорозі."
Рах відповів Рьо, вказуючи на всі сторони, в яких Гекко був видатним лідером.
"Значить, норма - це сушене м'ясо і хліб?"
"Майже так", - відповів Рах, енергійно кивнувши головою.
Тоді до них підійшов Макс, капітан охоронців.
"Я хотів повідомити вам обом про те, що сталося сьогодні вдень. Судячи з доповідей моїх розвідників, люди, яких ви виявили, точно були розвідниками бандитів. Якщо вони нападуть, то, думаю, це станеться в найближчі 24 години".
"Тобто є ймовірність, що вони можуть напасти вдень?"- Рьо не зрозумів. Чи не було б для них ефективніше, якби вони атакували вночі?
"Можливо, якщо вони мають перевагу в чисельності і думають, що зможуть змусити нас здатися, просто показавши себе. Це одна з причин, чому вони, мабуть, вислали своїх розвідників".
"Розумію..."
Перемога без бою була найвищою перемогою.
"Не дивлячись на це, майте на увазі, що є ймовірність того, що вони можуть напасти і вночі. О, Рьо, я чув, що твоя захисна магія неймовірна. Це правда?"
"Це нагадало мені", - втрутився Рах. "Абель казав те саме. Будь-який супротивник, очевидно, безпорадний перед твоєю крижаною стіною, Рьо."
"Крижана стіна, еге ж?! Тоді я хочу попросити тебе про послугу, Рьо. Якщо ми потрапимо вночі в засідку, чи зможеш ти негайно кинутися на бік пана Гекко і захистити його?"
"Що ти маєш на увазі?"
"Ну, він і решта його цивільної команди ставлять у таборі мінімальну кількість наметів для відпочинку, щоб нам, охоронцям, було легше їх захищати. Якщо щось станеться там, де ми не зможемо, я був би вдячний, якби ви змогли звести навколо них крижану стіну. Що скажете?"
Захист Гекко та його підлеглих був на першому місці. Звичайно, сам товар теж був важливий, але його безпека була головним пріоритетом. Адже людський капітал сам по собі є найбільшим скарбом. Суть комерції... здебільшого.
"Зовсім не проблема. Тоді, у разі нічного нападу, перше, що я повинен зробити, це піти до Гекко та інших і захистити їх, збудувавши навколо них крижану стіну, так?"
"Саме так. Дякую. Тепер ми можемо битися, не хвилюючись за них, якщо станеться найгірше". Макс вдячно посміхнувся. "І ще одне. Розклад нічних чергувань і групи залишаються такими ж, як і вчора."
Сказавши своє слово, він відійшов від них.
Двадцять конвоїрів були розділені на чотири групи по п'ять чоловік для нічного чергування, кожна з яких чергувала по дві години.
"Рьо, ти був на першій зміні? Я не пам'ятаю."
"Я був. А ти, здається, третій, Раху?"
"Так, з другої до четвертої, я думаю... Я відчуваю, що вони можуть напасти під час першого чергування", - прокоментував Рах з кривою посмішкою.
Двадцять два чоловіки зібралися перед печерою, розташованою приблизно за чотири кілометри від табору каравану. Судячи з усього, вони були схожі на бандитів... Ні, мабуть, так і є, тому що вони точно не були схожі на людей поважних професій.
"Двадцять охоронців... Чималенький загін.
"Це лише показує, наскільки багатий купець."
"Але мені сказали, що їх мало бути лише п'ятнадцять..."
"Може, вони неправильно порахували."
Чоловік, який явно був головним, мав страхітливу ауру, можливо, через жахливий шрам навколо лівого ока. Коли він заговорив, усі замовкли, приголомшені ним.
"Це не має значення. Все, що ми зможемо вкрасти, буде належати нам. Натомість, все, що ми повинні зробити, це вбити купця, Гекко, чи як там його звати, на якого клієнт має зуб. Яка дивна робота."
"Тим не менш, клієнт був досить люб'язний, щоб підготувати для нас ґрунт, надавши нам всю необхідну інформацію, так?"
"Інакше я б не погодився, дурню, враховуючи, що ніхто не хоче добровільно мати справу з цим старим шосе, а ми тим паче."
Виплюнувши ці слова, чоловік зі шрамом навколо лівого ока допив алкоголь у своїй чашці, перш ніж продовжити.
"Нічний рейд, як завжди, о третій годині. Готуйтеся, нікчемні пси."
Третя година ночі. Двадцять дві тіні причаїлися біля табору.
"В атаку!" - крикнув чоловік зі шрамом на лівому оці.
Бандити накинулися всі разом, рубаючи і штовхаючи табірну огорожу. Але...
"Тут нікого немає!"
"Багаття ще горить..."
"Що це в біса таке?!"
Немов у відповідь на крики бандитів, ззовні табору на них посипався потік стріл і магії.
"Га! Нас обдурили!"
"Це пастка!"
Крики бандитів було чути на всю округу. Половина з них вже була знищена залпом стріл і магії.
"В атаку!"
Голос Макса рознісся луною по табору, і охоронці Гекко, а також Рах зі своїм загоном кинулися до центру з усіх боків. Вони миттєво взяли в облогу групу бандитів і розпочали рукопашний бій.
Це був запеклий, але односторонній бій, який закінчився менш ніж за п'ять хвилин. Поки інші билися, Рьо зробив те, про що його просив Макс, і забезпечив безпеку Гекко та його підлеглих, загалом двадцяти осіб, збудувавши навколо них Крижану стіну. Рьо потішився, побачивши, як торгові маги води з цікавістю торкаються бар'єру і випробовують його на міцність, пробиваючи його. Свої потіхи він тримав при собі.
У всякому разі, я виконав своє завдання, не наражаючи їх на небезпеку. Добре, добре.
Так подумав Рьо. Чомусь останнім часом йому здавалося, що люди, яких він знав у Луні, бачили в ньому якогось бойового маніяка. До такого висновку вони прийшли, мабуть, через те, що він завжди посміхався під час своїх інсценованих битв... Навіть Сера, його найчастіший спаринг-партнер, уїдливо зауважував: "Рьо, здається, ти завжди насолоджуєшся життям."
Звісно, це був жарт, адже вона робила те ж саме під час їхніх боїв...
Коротше кажучи, якщо він і був бойовим маніяком, то точно не один такий! Йому хотілося кричати про це на весь світ... Натомість, він лютував всередині себе...
Повернемося до битви. Через його односторонній характер ні конвойний загін, ні шукачі пригод не зазнали жодних втрат, загиблих чи поранених. На момент закінчення бою лише двоє з їхнього числа мали подряпини.
З двадцяти двох розбитих бандитів двадцять були вже мертві. Двох інших, які здалися, залишили в живих лише для того, щоб допитати.
"Зазвичай, коли бандитів ловлять, їх усіх вбивають на місці", - пояснював Рьо, торговець Гекко, який після завершення битви розвіяв Крижану стіну.
"Незалежно від того, наскільки близько знаходиться найближче місто, бандити відмовляються нападати на такі місця... тому вони зазвичай базуються далеко від справжніх поселень. Отже, транспортування їх до найближчого населеного пункту - це клопітка справа, і ніхто не знає, що може статися в дорозі. А відпустити їх - означає дати їм можливість напасти на інший караван... Ось чому в центральних провінціях існує неписане правило вбивати бандитів на місці."
Обличчя Гекко залишалося блідим весь час, поки він говорив.
"І не існує такої речі, як перетворення їх на рабів, як покарання за їхні злочини?"
"Правильно, тому що рабство людей повністю заборонено в Центральних провінціях. Рабство напівлюдей також заборонено скрізь, окрім Імперії. Я визнаю, що вбивство є етичною проблемою і марнотратством з економічної точки зору. Але... це не означає, що рабство є логічним наступним кроком."
Економічне марнотратство... довіртеся купцеві, який використовує ці слова для опису вбивства.
Про те, що рабство було повністю поза законом, Рьо дізнався вперше. Водночас він дізнався, що Імперія тримала в рабстві напівлюдей... Слово "напівлюдина" також було для нього вперше... Ельфи та гноми підпадали під цю категорію?
"В Імперії всі, хто не є людиною, вважаються напівлюдьми. Включно з ельфами та гномами..."
Гекко ствердно кивнув, вираз його обличчя був стурбований. Здавалося, будь-яка двонога жива істота, здатна спілкуватися з людьми, визначалася як напівлюдина. Наприклад, тоді люди-ящери, яких Рьо зустрів у болотах лісу Рондо, були визнані не напівлюдьми, а "чудовиськами". Таким був порядок речей у збудованих людьми країнах з вигаданими ними ж законами...
Поки Рьо обговорював цю тему з Гекко, до них підійшов Макс у супроводі одного зі своїх підлеглих.
"Господарю Гекко, територія безпечна. Поблизу більше немає жодного бандита".
"Чудово. Вдалося щось витягти з тих, хто вижив?"
"Про це... Ґюне, скажи йому".
Макс наказав людині, що стояла за його спиною, ймовірно, розвіднику.
"Так. Це група бандитів, які називають себе "Вовки Сходу" і діють поблизу Східного шосе. У своєму допиті я намагався з'ясувати, чому такі бандити, як вони, опинилися на старому шосе в той самий час, що й ми. Очевидно, їхній ватажок отримав інформацію про те, що тут проходить караван з десяти возів і що рух Східним шосе буде тимчасово призупинено".
Гекко був шокований, почувши все це.
"Тоді це означає, що обвал мосту Лоу був не випадковим, а навмисним? Схемою, розробленою, щоб перешкодити нам?"
"Так", - відповів Макс. "Імовірність цього дуже висока."
"Але... міст Лоу є ключовим моментом. Його мала б захищати величезна кількість військ, які там дислокуються. Заради всього святого, на будівництво цієї клятої штуки пішло більше п'яти років. Тож якщо люди зуміли прослизнути повз його оборону і захопити його... вони повинні бути частиною жахливо потужного угруповання. І виходячи з того, що ти мені кажеш, вони можуть полювати на нас...?"
Гекко, здавалося, перебирав інформацію, поки говорив.
"На жаль, двоє інших членів Вовків Сходу нічого не знають про те, хто злив дані їхньому лідеру. Однак..."
"Що таке, Ґюне?" запитав Гекко.
"Згідно з директивою, яку отримав їхній ватажок, вони повинні були вбити вас, господарю Гекко..."
Ці слова приголомшили всіх, крім Гекко. Наскільки вони могли бачити, сам купець не виглядав особливо схвильованим цією новиною... Потім він знову заговорив спокійно.
"Я зрозумів. Ви молодці. Максе, Рьо, я хотів би обговорити дещо наодинці. Ґюне, будь ласка, попроси Раха приєднатися до нас."
Як тільки Рах увійшов до намету, Гекко почав говорити.
"Що стосується цієї засідки, то хтось смикає за ниточки за лаштунками."
"Коротше кажучи, це був не напад на караван, що випадково проїжджав повз, а навмисна, заздалегідь спланована засідка, так?"- уточнив Макс.
"Саме так. Вони явно хотіли мене вбити, хоча я не знаю, чи було щось більше в їхньому задумі. У замовника чи замовників бандитів можуть бути й інші цілі, зважаючи на те, який коштовний вантаж ми перевозимо цього разу... - пояснив Гекко.
Гекко пояснив, а потім зробив ковток чаю.
"Ти хочеш сказати, що відтепер нападів може бути більше, тож нам слід бути напоготові, так? Не хвилюйтеся. Всупереч зовнішньому вигляду, ми все ще шукачі пригод Луни. Ми всі звикли грати в азартні ігри з власним життям."- Рах весело посміхнувся.
"Ну... я боявся, що ти можеш розірвати контракт, але, гадаю, це ставить мене на місце, еге ж..."- Гекко злегка посміхнувся. Важко було зрозуміти, наскільки він жартував, а наскільки був серйозним.
"Ну ж бо, повір в нас. Ми нізащо не підіжмемо хвоста і не втечемо. У нас є робота, і ми її виконаємо, а це означає, що ми доставимо вас до Абердіна цілими і неушкодженими. Довіртеся нам. Так, Рьо?"
"Так, звичайно."
Рьо твердо кивнув у відповідь на підказку Раха. Йому також не подобалася ідея кидати роботу на півдорозі, не тоді, коли він вже погодився на неї.
"Ви навіть не уявляєте, наскільки я вам вдячний. Ще раз дякую".
Гекко щасливо посміхнувся і схилив голову.
***
"Цікаво, що це за люди, які заради досягнення своєї мети можуть піти на таке - зруйнувати міст Лоу", - сказав Рах, і його голос пролунав надто голосно, щоб бути схожим на бурмотіння.
Наступного дня після засідки члени торгового каравану продовжили свій шлях після звичного ранкового сніданку. Минуло три дні відтоді, як вони покинули Кайладі.
"Міст Лоу дійсно такий великий?"- запитав Рьо безпосередньо у Раха після того, як дізнався назву споруди.
Після вчорашнього нападу інші обговорювали можливість того, що за навмисним обвалом мосту стоять ті ж самі бандити. Ця розмова тоді теж здивувала Раха.
"Так, він досить масивний. Проліт мосту сорок метрів завширшки і кілометр завдовжки. Він був спроектований понад сто років тому, але його будівництво було припинене і відновлювалося кілька разів, перш ніж його нарешті завершили п'ятнадцять років тому. Навіть тоді від початку до кінця пішло п'ять років".
"Ого, це звучить як видовище, на яке варто подивитися... Я б хотів побачити його хоча б раз".
Міст завширшки сорок метрів і завдовжки кілометр має бути справді величезним. Рьо був розчарований, що не побачив його на власні очі.
"У звіті згадується лише про обвал, тож ми не знаємо, наскільки він пошкоджений. Якщо у тебе буде можливість, чому б не перевірити це колись? На його східному та західному берегах мають бути поселення. Ти можеш зробити з цього екскурсійну поїздку."
Рах порекомендував Рьо поїхати туди як турист.
Коли Рьо відпочивав після обіду, до нього підійшли п'ятеро підлеглих Гекко. Якщо пам'ять не зраджувала, всі вони були магами води.
"Рьо, перепрошуємо, що перериваємо ваше дозвілля..."
"Чим я можу допомогти?"
"Будь ласка, навчи нас магії води."
Найстарший юнак схилив голову, інші четверо наслідували його приклад.
"А? Я... Що?"
Раптове прохання налякало Рьо.
"Твоя магія врятувала нас вчора, Рьо. Ми вдячні за твою присутність у цій мандрівці, але на нас чекає ще багато подорожей після того, як ця закінчиться. Досі ми задовольнялися тим, що могли просто добувати воду. Така магія є надзвичайно важливим ресурсом для купців у довгих подорожах. Однак... ми вважаємо, що було б ще корисніше, якби ми могли використовувати нашу магію для самозахисту."
"А-а-а... то ось чому ви хочете навчитися користуватися закляттям Крижаної стіни?"
"Так!" - в один голос відповіли п'ятеро хлопців. Їх вік коливався від шістнадцяти років - найстаршому, який почав розмову, до наймолодшого, якому не могло бути більше десяти років ...
"Гм..."
Він був не проти навчити їх, але Рьо ніколи раніше не навчав магії інших. Більше того, він не знав, скільки мани споживатиме Крижана стіна. Він боявся, що якщо хтось інший спробує накласти закляття, магічна енергія миттєво вичерпається...
Поки він обмірковував, що робити, його пасивний сонар виявив чиюсь присутність. Він різко встав і заговорив.
"У нас надзвичайна ситуація. Ми можемо поговорити про це пізніше!"
Рьо оглянув їхнє оточення, шукаючи Макса.
"Максе! Кілька монстрів наближаються до нас зі сходу!"
Капітан групи супроводу поспішно підбіг до нього. "Скільки їх, як далеко і коли вони до нас дійдуть?" - крикнув він.
"Більше сотні, близько п'ятисот метрів і одна хвилина. Я збудую навколо нас крижану стіну. Скажіть усім, щоб стали в коло возів".
На відміну від їхнього похідного строю, під час обідньої перерви десять возів були поставлені в коло.
"Усі в коло! Швидше!"
Гекко та його підлеглі швидко підкорилися крику Макса. Менш ніж за тридцять секунд усі були всередині кола з возів.
"Зроби це, Рьо."
"Пакет10-шарової крижаної стіни".
Утворилася крижана стіна, що оточила вози. Перший з монстрів прибув до їхнього табору майже в той самий час, коли бар'єр закінчив генерувати.
Кланг. Кланг. Кланг кланг кланг кланг... Монстри врізалися в Крижану стіну, створюючи какофонію шуму. Знову і знову. Хоча монстри складалися здебільшого з кабанів, були й інші різновиди. Ті, хто врізався в Крижану стіну Рьо і впали на землю, швидко схоплювалися на ноги, а потім тікали на захід - так, ніби їх гнало щось зі сходу.
Це тривало протягом п'яти хвилин, перш ніж натовп монстрів нарешті зник. Тоді пасивний сонар Рьо виявив п'ятьох людей у лісі.
Вони за сотню метрів від нас... Коли вони взагалі з'явилися?
"Рьо?"- перепитав Макс, його голос був спантеличений. Незважаючи на те, що монстри пройшли, Крижана стіна Рьо все ще стояла.
Рьо підняв руку, щоб змусити його замовкнути, і продовжив думати.
Сто метрів... Здається, я ледве дотягнуся? Крижані пути.
Маючи на меті, він зв'язав кінцівки найближчого підозрілого персонажа батогами з льоду. Однак у той самий момент життєві показники його жертв різко впали. Вони були мертві.
"Що?!"
Рьо не очікував такого. Вбити когось в ту ж мить, як його схопили... жодна нормальна людина не кине свого союзника так. На жаль, це був ще не кінець.
Бум. Полум'я несамовито вибухнуло в небо з того місця, де він зв'язав людину.
"Не може бути! Шквал. Крижана скриня."
Він використав "Шквал", щоб створити інтенсивну зливу дощу, щоб загасити полум'я, а "Крижану скриню", щоб захистити труп. Решта чотири особи намагалися атакувати його Крижану Скриню, але коли вони зрозуміли, що всі їхні атаки марні, вони відступили на схід.
"Фух."
Рьо зітхнув, нарешті зробивши перепочинок. Потім він помітив, що всі навколо витріщилися на нього.
"Вибачте, Гекко, Максе і Раху. Дозвольте мені пояснити..."
Троє чоловіків підійшли до нього, а інші дали їм чотирьом трохи місця, відійшовши вбік.
"Я більш-менш зрозумів, що сталося, але..."
"Важко було б не зрозуміти, коли було полум'я і все таке, га?"
"Ну, я, наприклад, зовсім не хвилювався, тому що це був ти, Рьо, який все владнав."
Макс, Гекко і Рах висловили свою думку.
"Все ж таки, я маю пояснити. П'ятеро людей наступали на нас, використовуючи натовп монстрів як відволікаючий маневр.
"Що ти сказав?!"- вигукнув Гекко.
"Я чекав, що вони будуть робити, але вони залишилися в лісі, тож я спробував затримати одного з них за допомогою магії. Однак... інші одразу ж вбили того, кого я схопив."
"Що..."
Пояснення Рьо приголомшило Макса. Ніколи за мільйон років він не міг собі уявити, що щось подібне може статися в тіні...
"А потім вони підпалили?"- запитав Гекко.
"Можна сказати й так. Думаю, вони намагалися спалити труп свого товариша. Це означає, що наші супротивники з тих, хто не залишає після себе навіть мертвих."
"Зрозуміло... Надзвичайно скрупульозно, чи не так?"
Незважаючи на те, що Гекко був їхньою мішенню, він реагував спокійно. Він був повністю готовий до всього. Це, мабуть, була ознака великого купця, хитрого і житейського.
"Я обклав тіло льодом, щоб вони не змогли його спалити. Вони намагалися прорватися крізь нього, а потім втекли на схід, коли зрозуміли, що це неможливо."
"Гм..." Гекко криво посміхнувся і почухав голову. "Деякі дуже небезпечні люди явно вирішили покласти мою голову на тарілочку."
Решта четверо невідомих могли влаштувати пастку навколо людини, похованої в крижаній скрині Рьо, пастку, яка вб'є будь-кого, хто прийде перевірити труп. Пояснивши все іншим, Рьо разом з Максом і розвідником Ґюном вирушив оглянути мертвого ворога. Ґюн відповідав за пошук і знешкодження будь-яких пасток. Ні для кого не стало несподіванкою, що пастка, яку вони поставили, спалила б дотла будь-кого, хто необережно наблизився б до неї, але Ґюн спритно знешкодив її.
"I..." прошепотів Макс, побачивши труп у крижаній труні. "Це щось інше."
"Тоді я розвію закляття."
Після цього крижана скриня Рьо зникла. Він доручив Максу та Ґюну оглянути тіло, а сам пішов оглядати місцевість.
Включаючи цю людину, загалом їх тут сховалося п'ятеро. Але... тут майже немає зламаних гілок. Єдиний слід їхньої присутності - невеликі вм'ятини в траві. Чи вони настільки вправні у пересуванні лісом, чи... чи може бути інша причина...?
Звичайно, Рьо не володів ніякими знаннями рейнджера. Все, що він знав про стеження, походило з випадкової інформації, на яку він натрапив в інтернеті або почув мимохідь під час розмов зі своїми друзями в молодших класах, старшій школі та коледжі. Продовжуючи опитування, він прислухався до розмови Макса та Ґюна.
"Нічого. На тілі немає жодної клятої речі, яка б нам допомогла".
"Так, навіть жодної ідентифікаційної інформації. Ніякої зброї, окрім кинджала... Я бачу якісь випалені сліди, але не знаю, що це."
"Отже, все, що ми можемо дізнатися, це те, що ця людина була одягнена в чорне з голови до п'ят?"
Рьо обернувся і втупився в останки, які вони оглядали.
Чорний одяг з голови до ніг? Звучить знайомо... Так, у Вітнаші. Мертві тіла навколо Нільса та інших під час їхньої битви з магом вогню на пляжі. Якщо я правильно пам'ятаю, вони сказали мені пізніше, що ті люди націлилися на імператорську принцесу. Цей труп... схожий... на них? Важко сказати, оскільки всі погані хлопці, здається, віддають перевагу чорному вбранню.
Надзвичайно довільні думки Рьо ґрунтувалися на його власній думці та упередженнях.
Зачекайте. Вони навмисно спалили тіло, так? Який сенс у таких запобіжних заходах, якщо людину все одно не можна було ідентифікувати?
"Що таке, Рьо?"- запитав Макс. Здавалося, він зрозумів, що в голові Рьо вирує безліч можливостей, коли той пильно втупився в труп.
"Ну... мені просто цікаво, чому вони так потурбувалися про спалення тіла..."
"Тому що було щось, що вони не могли ризикнути залишити... Саме тіло!"
Макс одразу ж почав стягувати з небіжчика одяг.
"Капітане, я не знав, що ви цікавитеся такими речами..."
"Ґюне, ти ідіот! Я роблю це тому, що в тілі має бути щось особливе. Допоможи мені."
Удвох вони роздягли труп, виявивши жахливі опіки по всій шкірі та одязі. Але їм якимось чином вдалося все зняти і знайти татуювання на грудях прямо над серцем.
"Що це за татуювання?"
"Схоже на двоголового птаха...?"
"З мечем, що пронизує його наскрізь...?"
Макс, Ґюн і Рьо говорили по черзі, дивлячись на татуювання.
Герб з двоголовим орлом, пронизаним мечем? Я ніколи не чув про щось подібне. Ну, я вважаю, що це само собою зрозуміло, враховуючи, що я практично нічого не знаю про цей світ під назвою Фі.
Вони втрьох дивилися на нього деякий час. Потім Макс раптом витягнув ножа і почав вирізати частину грудей з татуюванням.
"Капітане, що ви робите?!"- здивовано вигукнув Ґюн.
"У нас немає вибору. Це наш єдиний доказ. Ми ж не можемо нести труп через ліс. Може, майстер Гекко щось знає про це татуювання", - сказав він, продовжуючи вирізати шматок плоті.
"Хм, я не бачив подібних до цього гербів", - прокоментував Гекко, подивившись на татуювання. Ніщо в його багажі знань не підходило до дизайну.
"Насправді... я скептично ставлюся до того, що це взагалі герб, через меч, який пронизує птаха. Але я не сумніваюся, що дизайн для них важливий. У мене таке відчуття, що це життєво важливий шматочок пазлу, про який нам варто пам'ятати. Молодець, Максе. Ви двоє також, Рьо, Ґюне".
Потім він дав кожному з трьох по великій золотій монеті, перш ніж повернутися до свого намету з татуйованою плоттю в руках. Хоча Рьо було цікаво дізнатися про татуювання, не схоже було, що проблема буде вирішена найближчим часом, тож він вирішив перестати зациклюватися на ній і повернувся до Раха та інших.
"Рьо, з поверненням. Схоже, ми скоро вирушаємо."
"Зрозуміло. Гадаю, тобі ще не повідомили, так, Раху?"
Тож Рьо коротко розповів йому та його команді про те, що сталося.
"Двоголовий орел з простромленим мечем? Дивно. Хто знає, може, вони мають якусь глибоку образу на двоголових орлів", - відповів Рах, допитливо нахиливши голову.
"О, ти маєш рацію. Це теж можливо."
У цей момент вони почули голос, що лунав попереду.
"Ми рушаємо"
***
Десь у лісі за п'ять кілометрів від купецького каравану стояли п'ятеро людей, одягнених у чорне.
"Пробачте нам, пані Наталі."
Жінка на ім'я Наталі вислухала звіт чотирьох, коли вони повернулися.
Потім похитала головою. "Крижана стіна... І ви кажете, що руки і ноги Гея також були скуті льодом?
"Так."
"Здається, ми маємо особливо надокучливого мага на наших руках, хм? Це, безумовно, створює проблему ... Чи маєте ви щось ще повідомити?"
Четверо інших виглядали збентеженими її запитанням, але їм довелося відповісти.
"Чесно кажучи... ми не змогли позбутися останків Гея."
"Що?!"
Вперше в її голосі пролунало незадоволення. Страх охопив їх, коли вони почули це.
"Н-наші найглибші вибачення..."
"Досить вибачень. Чому у вас нічого не вийшло?"
Вони розповіли їй, що намагалися спалити тіло, але раптова злива загасила полум'я. У той же час тіло Гея було вкрите льодом, який вони не змогли пробити, якими б атаками не користувалися. Тому вони відступили.
"Знову лід! Це стає набагато більше, ніж просто неприємністю..."
Я пішла на розвідку з окремим загоном після обвалу мосту Лоу лише для того, щоб виявити, що вони не змогли позбутися тіла Гея. Мені байдуже, що в каравані були авантюристи, вони могли впоратися з двадцятьма супроводжуючими будь-якими методами. Однак... той факт, що серед тих шукачів пригод є маг води - несподівана загроза, і до того ж серйозна. Не думаю, що нам варто зараз робити якісь кроки. Не кажучи вже про те, що штаб наказав мені повернутися і доповісти про обвал мосту. Я думала, що зможу вбити Гекко по дорозі, але надмірна жадібність у цей момент може поставити все під загрозу.
"Ми повертаємося на базу, щоб повідомити про обвал мосту. Негайно зв'яжіться зі штабом і повідомте їм. Заразом повідомте, що ми ще не вбили Гекко. Вони, швидше за все, пришлють ще один загін, щоб закінчити роботу."
Віддавши наказ підлеглим, Наталі пробурмотіла собі під ніс.
"Чесно кажучи, я думала, що маги води марні... але, схоже, мені потрібно змінити свою точку зору на цей рахунок."