Тонкий шар снігу, що падав з сірого ранкового неба, вкрив білим кольором Маркдорф, столицю імперії Дебухі. Місто було центром потужного економічного блоку, який вважався найбільшим у Центральних провінціях, але зараз його вулицями мало хто ходив. Ця порожнеча була символом економічного занепаду імперії в цілому.
Головний проспект, що пролягав з півночі на південь через центр Маркдорфа, закінчувався біля імператорського замку, центру всієї імперії. Імператор Руперт VI, господар замку, слухав доповідь прем'єра Ганса Кірхгофа. Цей чоловік також був членом аристократії. Графом, якщо бути точним.
"Ти кажеш, що Герой прибув?",- запитав Руперт VI, явно незадоволений.
Зрозумівши причину його роздратування, прем'єр Ганс співчутливо схилив голову.
"Так, і, як було домовлено раніше, він просить аудієнції у вас, Ваша Величносте.
"Хіба ми не отримали повідомлення, що він перетнув кордон? Коли це було? Здається, тиждень тому? Це означає, що він попрямував прямо сюди, до столиці, ніде не зупиняючись."
"Так і є. Очевидно, що у нього є якась мета... Але поки що вона нам незрозуміла, оскільки він лише попросив про аудієнцію з вами."
Очевидне невдоволення Руперта поглиблювалося. Для нього Герой був істотою, яка приносила лише неприємності і нічого більше.
"Що це за угода, про яку ви говорите? Вперше чую про це, та ще й з Героєм..."
"Я сам про це нічого не знав, тому попросив головного бібліотекаря Тулана з імператорської бібліотеки розібратися в цьому питанні. Близько трьохсот років тому, коли Імперія ще була монархією, король Карл XII нагородив тодішнього Героя печаткою схвалення. Тулан знайшов письмовий запис про це."
"Триста років... Це практично давня історія. А що ж там написано?"
"Незалежно від епохи, ми зобов'язані допомогти Герою."
Руперт VI важко зітхнув.
"Чорт забирай, що за скалка в дупі. Гаразд, я надам йому принаймні аудієнцію. Після цього наша співпраця повністю залежатиме від того, що шукає Герой."
Оскільки аудієнція з імператором була неформальною, придворних було небагато. На чолі з Героєм Романом був він і шестеро інших членів його загону стали на коліна, кожен на одне коліно, перед сходами, що вели до помосту, на якому стояв трон імператора. Вони чекали, поки імператор Рупер VI заговорить до них.
"Магістр Роман Герой і друзі, підніміть свої голови."
На заклик прем'єр-міністра Ганса Кірхгофа група Героя шанобливо підкорилася.
"Герою Романе та його соратники, я вітаю вас", - промовив Руперт VI.
"Ми недостойні вашого привітання, але все ж ви удостоїли нас його", - відповів Грем, священнослужитель і найстаріший член групи. Хоча Роман, Герой, був лідером, йому було лише дев'ятнадцять років і він був недосвідченим. Як найстарший, Грем часто виступав їхнім представником під час офіційних зустрічей.
"Немає потреби у формальностях, зважаючи на неформальний характер цієї аудієнції. Для мене, звичайно, велика честь, що ви відвідали нашу країну, але, можливо, ви розповісте мені про причину цього візиту?"
У ставленні Руперта VI не було й сліду відрази. Насправді, його тон був втіленням ввічливості.
"Я прибув до Імперії, щоб отримати особисті вказівки від відомого мага пекла Оскара Луски",- з рішучим поглядом відповів Роман. Залежно від країни чи особи при владі, це могло б вважатися неймовірно неповажним вчинком, що пояснювало, чому його члени групи занепокоєно перезирнулися з ним.
Руперт хмикнув, заскочений зненацька несподіваним проханням. Навіщо Герою битися з Оскаром?
"Отже, - сказав Руперт, - ти хочеш тренуватися з Оскаром?"
"Лорд Оскар Луска дуже відомий ще з часів своїх авантюриських пригод, тому ми спочатку відвідали гільдію авантюристів. Однак нам сказали, що він більше туди не ходить, бо вже давно поставлений на військовий облік. Тоді ми вирішили скористатися великодушністю Вашої Величності і попросити аудієнції у вас тут, в імператорському замку",- пояснив священнослужитель Грем.
Руперт VI витріщився на Ганса.
"Гансе, де зараз Оскар?"
"Лорд Оскар перебуває на тренувальному полігоні Імперської магічної дивізії."
Отримавши очікувану відповідь, Руперт поринув у задумливу тишу.
Він завжди на тренувальному полігоні, так що в цьому немає нічого нового. Однак... я добре знаю, що він залишає тренування дивізії на Фіону та інших, а сам відсиджується в Магічному тренувальному центрі номер 4. Схоже, інцидент з Уітнешем справив на нього сильний вплив... Він добре виконував свою роботу, захищаючи Фіону, але сам у цьому не впевнений, еге ж? Неважливо. Це лише означає, що він стане ще сильнішим. Браво, браво... Якщо я візьму це до уваги, то Герой і його друзі стануть для Оскара випробуванням його нових сил?
"Добре, Герою Романе, я виконаю твоє бажання. Я даю тобі дозвіл на відвідування полігону. Однак ця місцевість знаходиться на достатній відстані від імперської столиці, тому я пропоную тобі відпочити тут, у замку, сьогодні, а завтра вирушити в дорогу. Я попрошу своїх людей організувати вам транспорт."
"Я безмежно вдячний за вашу доброту, ваша імператорська величність."
Роман-герой глибоко схилив голову.
"Герой прийде?"
Командир Імперської магічної дивізії Фіона Рубін Борнеміша перепитала свого ад'ютанта Марі.
"Так, ми отримали повідомлення із замку. Ось воно."
Вона передала офіційного листа Фіоні, яка для певності прочитала його тричі.
"Про що тільки думає батько? Мало того, що він дозволив іноземцю увійти на тренувальний полігон, так ще й дозволив йому тренуватися з майстром... Юргене, він як завжди?"
"Звичайно. Як завжди, віце-командувач усамітнився в Магічному тренувальному центрі номер 4", - відповів Юрген, ад'ютант Оскара.
Його поведінка не була новою. Вона почалася, коли вони повернулися з Вітнаша, і відтоді повторювалася щодня. Минуло вже більше місяця. Хоча вранці Оскар снідав з Фіоною, доповідаючи їй свої звіти, одразу після цього він зачинявся на четвертому полігоні.
Звичайно, це не було проблемою, оскільки Фіона, як командир, дала йому свій дозвіл. Фіона керувала тренуваннями і військовими навчаннями дивізії за допомогою ад'ютантів, Марі і Юргена, а також командира кожної ескадрильї. Навіть без Оскара не виникало жодних проблем. Така вже була система.
"Ну, нічого не вдієш з Майстром. Він просто іноді буває таким."
Їхні стосунки були давніми, тож Фіона знала, що так Оскар реагує після поразки або величезної помилки. Щоразу, коли він гостро відчував брак власної магічної сили, він мав тенденцію закриватися від усіх інших.
Я пам'ятаю, як одного разу Майстер розповідав мені, як спогади про приниження від поразки змушують його тремтіти від гніву. Як він згадує цю сцену знову і знову, прокручує її в голові і уявляє, як полум'я поглинає його. Бо саме це робить його сильнішим. І реальність така, що він дійсно стає сильнішим після того, як проходить через цей процес. Настільки сильним, що навіть я помічаю... Зокрема, наскільки аномально потужними стають його заклинання і швидкість, з якою він може їх генерувати. Він сказав, щоб я теж спробувала цей метод, але я не побачила жодних змін... Чесно кажучи, я думаю, що це абсолютно неможливо зрозуміти... Та хіба це дійсно те, на що здатен лише майстер? Я так не думаю... Я просто не можу позбутися відчуття, що тут є якийсь внутрішній секрет магії, чого я не розумію... Якщо він коли-небудь вийде зі свого вимушеного заслання, мені доведеться розпитати його про це в усіх подробицях.
Останнім часом Оскара не турбувало нічого, пов'язаного з магією, тож навіть Фіона вже давно не була свідком жодного з його задумливих заклинань. Вона була не єдиною, хто хвилювався за нього. Його поведінка бентежила не лише членів дивізії, яких призвали півроку тому, але й Марі, яка була її ад'ютантом уже півтора року, та Юргена, який був ад'ютантом Оскара понад два роки. Вони вперше бачили його в такому стані.
"То це звично...?"- тихо пробурмотів Юрґен, майже про себе. Він нічого не міг вдіяти зі своїм командиром, тож вирішив не замислюватися над цією новою інформацією.
"Герой зі своєю групою прибуде завтра рано вранці. Я не знаю, чи погодиться Майстер прийняти його, але було б добре, якби члени дивізії взяли участь в інсценованому бою з ними. Я хотіла би, щоб ви про це подбали, а також організували для них місце, де вони зможуть зупинитися."
"Зрозуміло, командире."
З поклоном від ад'ютанта Марі зустріч завершилася.
Герой Роман та його друзі, яких було семеро, зручно вмостилися у кареті, що їхала з імперської столиці до тренувального полігону.
"Я ніколи раніше не бачив такої величезної карети".
"Щоб її тягнути, потрібно щонайменше десять коней, і добре навчених. Інакше це буде дуже важко."
Кожен з них зробив комплімент кареті. Однак один з них - чоловік - виглядав роздратованим.
"Романе, ти це серйозно? Ти ж знаєш, який низький рівень магії в центральних провінціях? Нам з Алісією це не допоможе. Це марна трата часу, як на мене", - скаржився Гордон, маг вогню.
Гордон говорив зарозуміло у свої двадцять три роки, але ця впевненість була лише доказом його зразкового послужного списку шукача пригод у Західних Провінціях. Вже понад півстоліття для магів Західних та Східних провінцій було нормою зневажливе ставлення до магів Центральних провінцій.
"Я знаю, але все одно хочу, щоб він мене навчав."
Спогад про те, як легко з ним впоралася істота на ім'я Леонора, тяжко обтяжувала свідомість Романа.
"Як же її звали? Леонора? Ми навіть не знаємо, чи говорила вона правду. Хтось у десять тисяч разів сильніший за тебе... Чорт його знає, чи він взагалі існує. Ми знаємо всіх, хто має гідну силу в Західних Провінціях. Крім тих, з ким ви рівні, немає нікого, хто міг би вас здолати. Це просто факт. І хоча я можу зрозуміти, чому ти хочеш піти в Центральні провінції... я просто не думаю, що ця людина, якщо вона взагалі існує, є магом."
"Як би там не було, Гордоне, коли мова йде про найвідоміших або наймогутніших шукачів пригод у Центральних провінціях, перше ім'я, яке у всіх на вустах, - Маг Пекла. Можливо, він не той, кого я шукаю, але, принаймні, я вірю, що отримаю уявлення про те, як стати сильнішим. Це егоїстично з мого боку. Я знаю це, але, будь ласка, побудь зі мною ще трохи."
І Роман глибоко схилив голову.
Ніхто не міг встояти, коли його просили так віч-на-віч. Усі шестеро його однопартійців знали це з гіркого досвіду.
"Хах...",- Гордон зітхнув, звук, здавалося, вирвався з глибини його душі.
"Гаразд, гаразд? Просто... роби, що хочеш."- Він грубо скуйовдив волосся Романа і піддався бажанню Героя.
"Зроблю. Дуже тобі дякую." Роман випромінював на нього сяючий промінь усмішки. Він ще не усвідомлював, що саме ця усмішка тримала групу разом.
Вранці Герой зі своїм загоном виїхав з імперської столиці. Дорогою вони зупинилися пообідати, а потім прибули до Магічного навчального центру номер 4 трохи пізніше другої години дня. Група лицарів імперської гвардії, що супроводжувала карету зі столиці, мовчки розвернулася, щоб вирушити в зворотний шлях, як тільки карета в'їхала на територію тренувального центру. Чого не знав Герой і його супровід, так це того, що до магічних тренувальних центрів могли потрапити лише ті, хто мав спеціальний дозвіл. Ходили навіть чутки, що кожен, хто спробує увійти без дозволу, буде беззаперечно засипаний магічними атаками.
Звичайно, це були лише чутки. Однак, це цілком могло статися, адже магічні навчальні центри випромінювали таку загрозливу для сторонніх ауру...
Коли Герой Роман відчинив двері карети і вийшов назовні, то побачив трьох чоловіків і жінок, які стояли на порозі.
"Пане Романе, ласкаво просимо до нашого магічного навчального центру. Мене звати Фіона Рубін Борнеміша, я командир Імперської магічної дивізії. Я також смиренно вітаю решту членів вашої групи."
Фіона поклала руку на груди і привітала їх по-імперськи.
"М-ми вдячні за вашу гостинність", - спромігся вимовити Роман.
Морріс, розвідник групи, помітив, що Герой витріщився на Фіону в повному заціпенінні. Він штовхнув ліктем у бік Грема, їхнього священика і переговірника.
"Греме…"
Грем одразу зрозумів.
"Ме звуть Грем, - сказав він, підходячи до Романа, - і я призначений переговірник від нашої команди. Ваша Імператорська Високість, будь ласка, прийміть нашу найглибшу подяку за те, що прийняли нас особисто."
"О, Боже... Вона імператорська принцеса?"- сказала Алісія, маг вітру групи, з-за спини Грема.
Навіть коли Грем подумки зітхнув, його спокійний вираз обличчя не змінився.
"Я ціную ваші привітання. Але це не палац, а військовий тренувальний центр",- сказала Фіона.
"Надалі, не потрібно бути формальним у своїй промові чи тоні. Позаду мене стоять ад'ютанти Марі та Юрген. Вони будуть наглядати за вами. Однак, оскільки це тренувальний полігон, я очікую, що ви зіткнетеся з певними незручностями, за які я заздалегідь прошу вибачення."
"Ми, звісно, розуміємо. Зрештою, це ж ми звернулися до самого Мага Пекла з проханням навчати нас. Так що, будь ласка, не хвилюйтеся, що завдасте нам незручностей. Якщо вже ми заговорили про це, - сказав Грем, - чи можу я запитати, де лорд Оскар?"
"Так, про це. Віце-командувач Оскар зараз перебуває в процесі налагодження іншого режиму. Завтра вранці він має зробити мені доповідь, і тоді я повідомлю йому про ваш візит. Чи не бажаєте ви зачекати на спаринг проти нього, доки він не буде готовий, пане Герою?"
Роман розхвилювався, коли зрозумів, що вона звертається до нього.
"Т-так, звичайно. Будь ласка, не звертайте на мене уваги."
"Тоді я вірю вам на слово, пане Романе. І дякую вам за вашу доброту".
Так Фіоні вдалося змусити його змиритися із затримкою Оскара.
Грем, єдиний, хто зрозумів, що сталося, глибоко зітхнув. Ех, Романе... Ти ще такий молодий і наївний.
"Ви всі, мабуть, втомилися від пів-денної подорожі в кареті. У флігелі для вас приготовані кімнати, тож можете відпочити на дозвіллі. Марі вас проведе."
"Ваша Високість, - втрутився Роман, - будь ласка, зачекайте."
"Що таке, пане Романе?"
"Якщо це можливо, чи можу я спостерігати за військовими навчаннями?"
Фіона трохи звузила очі. "Мені сказали, що Його Величність дав вам дозвіл на проведення інсценованих боїв з Оскаром... А чи дозволив вам імператор спостерігати за маневрами дивізії?"
"А... Ні..." Роман несвідомо повісив голову. Вона мала рацію, імператор Руперт VI схвалив лише його спаринг з Оскаром.
"З усією повагою, Ваша Високосте, - сказав Грем, перехопивши віжки розмови у Романа,- Його Величність дав нам дозвіл увійти на тренувальний майданчик. Іншими словами, ми витлумачили це як те, що ми можемо спостерігати за тренуваннями, що є однією з причин нашого візиту."
Звісно, члени групи не обговорювали деталі того, як вони проведуть свій час, але заборона спостерігати за тренуваннями створила практичну проблему. Крім того, вони не знали, коли з'явиться Оскар, їхня головна мотивація бути тут, а вбити час у тренувальному центрі буде нелегко.
"Ммм... Як щодо цього", - сказала Фіона. "Ми влаштуємо магічну битву між вашим і нашим представником, і якщо ваш переможе або ми оцінимо його зусилля достатньо добре, ми дозволимо вам спостерігати за нашими тренуваннями. Що скажете, пане Герою? Чи доведете ви членам мого підрозділу, що ви і ваші люди заслужили право спостерігати за нами?"
Хоча Грем прямо сказав їй, що він був переговірником від їхньої групи, безсумнівною правдою було те, що головним був герой Роман. А оскільки йому бракувало досвіду, він зараз був повністю по вуха у Фіону...
Ця принцеса точно знає, як використати молодість Романа проти нього. Яка небезпечна панянка.
Вкотре за цей день Грем глибоко зітхнув. Але перш ніж Роман зміг відповісти їй або Грем встиг втрутитися, хтось інший відповів за них.
"Виклик прийнято. Я висуваю свою кандидатуру."
Це був Гордон, маг вогню з групи Героя.
Чорт забирай, я не дозволю магам з нижчих центральних провінцій виставляти нас ідіотами. Як тільки вона побачить, наскільки я могутніший, ця дурна маленька принцеса втратить дар мови.
Гордона переповнювала впевненість. Коли він ставав таким, ніхто не міг його зупинити.
"Отже, ти будеш представником Героя. Зрозуміло." Фіона весело посміхнулася і жестом запросила їх слідувати за нею. "Тоді ходімо всередину, до тренувального центру."
Група Героя не мала іншого вибору, окрім як піти за нею, повністю поклавшись на її милість.
Грем, чомусь, був єдиним з їхньої групи, хто зрозумів, що вони танцюють у неї на долоні. Навіть деякі члени Імперської дивізії виглядали розваженими.
Тоді Грему увірвався терпець.
Мало того, що вона вчепилася в Романа, так вона ще й Гордона роздратувала! Чому ми взагалі повинні брати участь у цьому фарсі битви? Доводити свою цінність її народу? Це навіть не має ніякого сенсу! Чорт забирай... Що б я зараз не сказав, вже занадто пізно... У мене жахливе передчуття, що наша група розкриє занадто багато своїх таємниць.
Тож Грем загартувався, прийнявши той факт, що все це було необхідно для того, щоб Роман став сильнішим.
"Щодо нашого бійця... Хм..." Фіона помітила молодого хлопця років двадцяти, який належав до 2-ї роти. "Клімте, ти будеш представляти нас. В імітації магічної битви."
"Слухаюсь, пані!"
"Пане Гордон, ви маг вогню, як і наш Клімт. Я вважаю, що ви обидва можете багато чому навчитися один в одного. І ще одне. Пане Грем, ви цілитель вашої групи, так? У нас теж є видатний цілитель, тож... якщо вас не вб'ють миттєво, ви обидва зможете вижити незалежно від атаки."
Усі, окрім Гордона, Клімта та судді, спостерігали за поєдинком з глядацьких трибун.
Двоє бійців стали на відстані двадцяти метрів один від одного, а потім обличчям один до одного.
"Я, Юрген Бартель, буду суддею цього поєдинку. Смертельні атаки заборонені. Якщо боєць здасться, втратить свідомість або буде визнаний нездатним продовжувати бій, поєдинок закінчиться. Пане Гордон, ви готові?"
"Так", - відповів Гордон.
"Клімте, ти готовий?"
"Так, пане, готовий", - відповів Клімт, кивнувши головою.
"Тоді нехай матч почнеться!"
Гордон зробив перший хід.
"Вогняна куля."
Він не ставився до поєдинку серйозно, бо не сприймав всерйоз магів з Центральних провінцій, тому хотів закінчити його швидко і рішуче, з першого ж удару.
За винятком...
"Вогняної кулі".
Клімт нейтралізував "Вогняну кулю" Гордона своєю власною.
"Хм. Ти можеш зробити це без вимови заклинання. Тоді як щодо цього? Вогняна куля. Вогняна куля. Вогняна куля."
Гордон випустив три вогняні кулі одна за одною.
На жаль для нього...
"Вогняна куля. Вогняна куля. Вогняна куля."
Клімт перехопив трійцю своїми трьома.
"Чорт забирай...! Вогняний Спис, Вогняний спис"
Гордон випустив два Вогняні Списи з його високою пробивною силою.
У відповідь...
"Вогняний спис. Вогонь! Вогонь!"
Клімт зробив те саме.
Нарешті, Гордон зірвався.
"До біса все це! Мені вже все одно, що станеться! Блейд Ланге, Вогняна куля."
Клімт націлив вогняну кулю в Гордона, перш ніж той встиг вимовити останнє слово заклинання.
"Магічний бар'єр",- сказав Гордон, відбиваючи вогняну кулю супротивника захисною магією, оскільки його потужна техніка була перервана.
Хоча заклинання можна було активувати без відповідних заклинань, доки вимовляються тригерні слова, тригерні слова вимагали рухів і тому й вимагали досить багато часу для активації. Щось на кшталт вогняної кулі можна було згенерувати і запустити за секунду, але для виконання більш потужних прийомів потрібно було щонайменше три секунди.
Втім, порівняно із заклинаннями з наддовгими заклинаннями, три секунди були нічим у проміжку часу. Проте Клімту було більш ніж достатньо часу, щоб вистрілити вогняною кулею і зупинити спеціальний рух Гордона.
Гордон опинився в ситуації, якої не очікував: його завершальний удар було перервано, а кожне з його швидко згенерованих малих заклинань зустрічало протидію з боку Клімта.
Як, чорт забирай, він може зрівнятися з моєю магією? Він же ледве встигає за мною, відколи я почав... Тільки не кажи, що він швидше за мене генерує магію...? Та пішов ти! Всі знають, що маги Центральних провінцій використовують сміховинно довгі заклинання для магії, яка в кінцевому підсумку слабка! Так що я повинен просто повірити, що він може активувати свою магію без заклинань і що він швидше за мене її генерує? Нізащо!
На жаль для Гордона, реальність полягала в тому, що всі його заклинання були або відбиті, або повністю заблоковані.
У той же час Гордон внутрішньо панікував, так само як і Клімт. Насправді, психічний стан Клімта виходив за рамки простої паніки. Чому? Через його недосвідченість.
Він вступив до Підрозділу лише півроку тому, і лише ставши його частиною, навчився правильно використовувати свою магію. Магічний контроль став для нього другою натурою, як дихання, завдяки тренуванням у Підрозділі, які були настільки інтенсивними, що ледь не змушували людей блювати кров'ю. Однак він, звичайно, не мав великого досвіду в бою проти інших. Звичайно, бої один на один були основним методом, який Дивізія використовувала у своїх тренуваннях, але, зрештою, це були лише тренування.
Гордон атакував з такою силою, що Клімт боявся, що у нього не буде іншого вибору, окрім як вбити його. У дивізії не було нікого, хто бився б так, як він... за винятком віце-командира. Хоча дивізія існувала лише півроку, вона вже мала реальний бойовий досвід і незліченну кількість успішних полювань на монстрів за плечима. Клімт теж брав участь у кількох з них.
Щодо битв... Перед походом він серйозно поранився під час тренувань і втратив багато крові. Хоча саму рану вдалося швидко загоїти за допомогою "Екстра-лікування", відновлення втраченої крові зайняло набагато більше часу, через що він не зміг приєднатися до експедиції.
Коротше кажучи, порівняно з іншими членами дивізії, він не мав великого досвіду зіткнення з реальною, справжньою небезпекою. Клімт добре усвідомлював цей факт і хотів зробити щось, щоб компенсувати це, але дивізія, на жаль, не мала багато можливостей потрапити на справжнє поле бою. Фактично, з часів кампанії, яку він пропустив, підрозділ, до якого він належав, 2-га рота, жодного разу не була відправлена у велику битву.
Відсутність досвіду означала, що Клімт не знав, як вийти з глухого кута, в якому опинився між ним і Гордоном. Він не міг більше збільшувати кількість своїх ходів, а за швидкістю генерації магії вони зрівнялися.
Якби він дозволив Гордону використати свій особливий хід, то, напевно, програв би. Можливо, навіть загинув би... У такому разі Клімт повинен був зробити так, щоб Гордон ніколи не мав шансу його виконати.
Він зважився і зробив крок уперед. Вистрілюючи своєю магією, він зробив один крок, потім другий, до свого супротивника.
Про що, в біса, думає цей хлопець? Чому він підходить ближче? Він думає, що зможе перемогти, бо він швидший за мене у створенні магії? Не жартуй зі мною, виродку!
Це був внутрішній голос Гордона. На жаль, він абсолютно не зрозумів причину такого підходу Клімта. Юнак лише підходив ближче, щоб не дати йому можливості активувати свою найпотужнішу техніку...
"Вогняна куля. Вогняна куля. Вогняна куля. Вогняна куля. Вогняна куля..."
Клімт повністю зосередився на використанні заклинання "Вогняна куля". Кожного разу, коли він запускав її в Гордона, він скорочував відстань між ними ще одним кроком. Тепер їх розділяло менше десяти метрів.
Аж раптом, у цю мить, земля між ними вибухнула і здійнялася хмара пилу.
"Що?" Клімт затамував подих. Навіть коли звук вирвався з його вуст, він вже падав обличчям до землі.
За долю секунди на тому місці, де він стояв, пролетів вогняний спис. Він кинувся підвестися, але було вже запізно. Перед ним стояв демонічного вигляду Гордон, тримаючи в руках вогняний спис і збираючись замахнутися ним на Клімта.
"Всім зупинитися!" різко вигукнув Юрген.
"Перемога Гордона."
Він врятував Клімтові життя.
Навіть незважаючи на те, що він був сильно гордий, Гордону вдалося пробратися в групу Героя, який зараз сидів на глядацьких трибунах.
На відміну від нього, командир Фіона піднялася зі свого місця і вийшла на арену.
"Молодець, Клімте", - тихо сказала вона, коли він лежав нерухомо після поразки.
Він поспішив підвестися і вибачитися за поразку. "Ваша Високість, пробачте, що я не виправдав ваших очікувань."
Незважаючи на те, що Фіона зробила йому честь, обравши його представником, прикра поразка засмутила його до краю.
"Мені нема чого пробачати. Поглянь на Гордона."
"Перепрошую?"
Виконуючи її прохання, Клімт подивився на Гордона, який повернувся на глядацькі трибуни. Ніщо особливо не привертало його увагу, тому він не зрозумів наміру Фіони.
"Гордон виснажений. Але, Клімте, ти ж можеш продовжувати битися, чи не так?"
"Так. Я можу вийти на ще один раунд!"
"Виживання - це найважливіше на полі бою. А щоб вижити, потрібно мати силу битися до останнього подиху. Для магів у полі ця сила є найважливішим інструментом у їхньому арсеналі. Це здатність мага продовжувати боротьбу. Сьогодні ти довів, що можеш протриматися набагато довше, ніж маг-героя. Чудова робота", - сказала Фіона.
"Щиро вам дякую!"
"Тепер тобі потрібен лише досвід, який, я сподіваюся, ти будеш накопичувати, свідомо рухаючись вперед."
З цими словами Фіона повернулася на своє місце на трибунах. Наслідуючи її приклад, він теж попрямував до свого підрозділу на глядацьких місцях.
Похвала і заохочення. Ось як вона вела за собою. Щодо причини, чому вона обрала Клімта... Фіоні було байдуже, виграють вони чи програють. Жоден результат не змінив би того, що вони мали робити далі. У цьому випадку вона вважала, що найкраще дати своїм підлеглим у дивізії якомога більше бойового досвіду. Клімт не мав достатнього досвіду в реальних боях, тож це була гарна можливість для нього отримати його.
Саме тому вона обрала його. І Клімт тепер мав справжній бойовий досвід. Вона задоволено усміхнулася.
Після інсценованої битви між Гордоном і Клімтом інші члени групи Героя зайнялися власними тренуваннями один проти одного. Маг повітря, Алісія. Маг землі, Берлок. І, нарешті, сам Герой, Роман.
Суперником Романа був Еміль Фішер, капітан Першої роти. Чоловік походив з родини лицарів і з дитинства любив мечі... Але, як і очікувалося, він не міг зрівнятися з Романом...
Наступного ранку компанія Героя снідала у прибудові.
Тим часом Фіона з двома ад'ютантами поїла в їдальні всередині тренувального центру, а потім провела розбір польотів у своєму кабінеті. Так, лише втрьох. Зазвичай віце-командувач Оскар, який усамітнився в Магічному Тренувальному Центрі №4, також мав би бути присутнім на сніданку та нараді поряд з ними. Однак цього ранку він був відсутній.
"Ваша Високосте, що нам робити з віце-командувачем?"- занепокоєно запитав ад'ютант Юрген.
"Хм. Нічого", - відповіла Фіона. "Залиште його в спокої."
"Ви впевнені?"
"У мене є передчуття, що він, напевно, з'явиться сьогодні в якийсь момент", - відповіла Фіона з посмішкою, знаючи, що Оскар нарешті впорався зі своїми емоціями. "Якщо Майстер нарешті збирається з'явитися, нам слід подумати про те, щоб влаштувати командний бій завтра вранці. Ми можемо відкласти його, якщо здасться, що він не прийде до кінця тижня, але краще зробити це раніше."
"Тому що, як тільки з'явиться віце-командувач, пан Роман буде дивитися тільки на нього?"
"Саме так", - з посмішкою підтвердила Фіона. "Тоді ми не зможемо зіштовхнути його з нами, а це було б марною тратою для нашої Дивізії, ти так не думаєш?"
З наближенням повернення віце-командувача Її Високість знову посміхається.
Марі таємно зраділа.
"У нас сьогодні буде груповий бій, так?"- запитав Грем, священник-переговірник від групи Героя, переглядаючи з Фіоною розклад на день.
Щоб не бути втягнутим в обіцянки, яких не повинен був давати, Роман відійшов на кілька кроків назад разом з іншими учасниками групи.
У Грема є своя гора випробувань і негараздів, про які він повинен дбати, еге ж? подумала Фіона, хіхікаючи.
"І справді. Як щодо семеро проти сімох?" - запитала вона, навмисне додаючи Грему страждань. "Я розумію, що у нас, можливо, не вистачить сил проти тебе і твоїх товаришів, але у нас більше ніколи не буде можливості вступити в бій з групою Героя. Я дуже сподіваюся, що ви з цим погодитеся."
"Я щиро сумніваюся, що у вас виникнуть якісь проблеми з урахуванням вчорашніх інсценованих боїв. Тепер ми чітко розуміємо, наскільки талановита ваша дивізія".
Напередодні Гордон, Алісія та Берлок вийшли переможцями зі своїх магічних поєдинків, хоча маги вогню, повітря та землі дивізії дали їм гідну відсіч. Гордон, маг вогню в загоні Героя, повністю змінив свою думку, коли побачив, наскільки рівними вони були зі своїми супротивниками.
За винятком, звісно, суперника Героя.
"Ми приймаємо виклик", - відповів Грем. "Семеро проти сімох."
Грем вклонився Фіоні і покликав решту членів своєї групи вперед.
"Чудово. Тепер проблема полягає в тому, як нам діяти далі з нашим складом. Я думаю, що сьогодні буде брати участь Юрген, враховуючи його незадоволення тим, що вчора він був лише спостерігачем. Це означає, що сьогодні судитиме хтось інший, але я сподіваюся, що це не створить для вас проблем, пане Грем?"
Отже, вона робить свій хід!
Ця думка промайнула в його голові, коли він почув пропозицію Фіони. Вона явно була серйозно налаштована на перемогу.
Ад'ютанти - це або ті, кому бракує бойової доблесті, але хто досягає успіху в управлінні, або ті, хто переважає своїх підлеглих у підрозділі. Якщо він з останніх... це робить його серйозною загрозою для нас... Але на нашому боці є Роман, тож ми ще можемо перемогти...
"Звичайно, без проблем", - погодився Грем.
"Юрген. Марі. Нін, капітан 2-ї роти. Шток, капітан 3-ї роти. Ельза, капітан 4-ї роти. І помічник цілителя, Марма. Еміль, капітан 1-ї роти і вчорашній суперник Романа, буде сьогодні рефері. Так, це буде просто чудово."
"Ваша Високосте", - нервово втрутилася Марі, - я перепрошую, що розпитую вас, але з боку Дивізії лише шість представників..."
"Чому ж, я буду сьома, звичайно ж."
"О, Боже." Марі опустила голову. "Я боялася цього..." Як ад'ютантка Фіони, вона дуже хотіла, щоб принцеса залишилася в безпеці на узбіччі. Очевидно, що так не повинно було статися...
"В обмін на те, що Марма битиметься, головний цілитель Фінн і решта взводу допомоги будуть напоготові. У нас все під контролем, Марі, так що не хвилюйся". Фіона підбадьорливо посміхнулася іншій жінці.
"Правила по суті ті ж самі, що і вчора", - сказав Еміль. "Ніяких смертельних атак. Якщо всі сім членів однієї команди здаються, втрачають свідомість або вважаються нездатними вести бій, матч закінчується."
Команда Героя та команда Фіони стояли одна проти одної на відстані сорока метрів.
"Бомбардуйте їх усім, що у вас є, щойно почнеться матч, - прошепотіла Фіона своїй команді. "Змусьте їх сприймати нас серйозно".
І тут над ареною пролунав голос Еміля: "Нехай бій почнеться!"
Громовий спис.
Вогняний Спис.
Звуковий клинок.
Вогняний промінь.
Статичний вітер.
Кам'яний Спис Вбивця.
Падіння Небес і Землі
Ці сім - вершки врожаю навіть серед елітного Імперського Магічного Дивізіону - несподівано наслали пекло на своїх супротивників. Їх об'єднана сила пробила діру в повноцінному Магічному Бар'єрі, розгорнутому навколо тренувального центру. Величезний вибух розірвав околиці, за яким послідував спалах світла і хмара пилу ...
"Гм..." попередив Еміль, виконуючи роль рефері. "Нагадую, що смертельні атаки заборонені..."
Решта членів дивізії шоковано перешіптувалися між собою.
"Командир щойно вистрілив закляттям Падіння Неба і Землі..."
"Капітани Марі та Юрген теж не стримуються...
"Решта мають бути мертві. Не може бути, щоб вони пережили все це."
Стан арени не дозволяв визначити, що сталося з групою Героя. Через деякий час хмара пилу нарешті вляглася, і глядачі змогли це побачити -
"Вони не поранені?" - вигукнув хтось із трибун.
Всі члени Дивізії, що сиділи в залі, розділили одне переважне почуття: шок.
"Статичний вітер" Марі, "Вбивця кам'яних списів" Юргена та "Падіння неба і землі" Фіони були одними з найпотужніших заклинань Імперії, коли їх застосовували проти групи людей. Бачити своїх супротивників абсолютно неушкодженими було, м'яко кажучи, неймовірно.
Така реакція стосувалася лише членів Дивізії, які спостерігали за подіями з трибун. На арені Фіона та її соратники по команді виглядали незворушними, ніби вони очікували цього.
"Хоч ми і прорвалися крізь Бар'єр, але, схоже, не змогли пробити священний меч Героя, так?"- пробурмотів Юрген.
Роман, стискаючи в руках святий меч, стояв на чолі загону.
"Хм... Магічний бар'єр не витримав їхньої атаки", - сказав Грем, священнослужитель.
"Мій земний бар'єр теж не спрацював", - додав Берлок, маг землі.
"І простого поштовху їхнього повітряного мага було достатньо, щоб моя вітрова стіна зникла",- буркнула Алісія, повітряний маг.
"Це означає, що якби не Роман, який розмахував своїм святим мечем, нас би всіх знищили?!" - вигукнув Гордон.
"Ну, було б дуже корисно, якби ти теж поставив Магічний Бар'єр, Гордоне", - відповів розвідник Морріс.
"Всі, будь ласка!"- вигукнув Герой Роман. "Ми не будемо відступати. Покажіть їм усе, на що ви здатні."
Всі члени його групи кивнули на знак згоди.
"Починаю! Поспіх. Зачарований вітер."
Коли Ашхан, який до цього моменту не промовив жодного слова, проскандував тригерні слова для активації заклинань, вітер огорнув усіх членів їхньої групи, а священний меч Романа і кинджал Морріса засвітилися зеленим кольором.
"Поспіх" збільшив швидкість руху тіла. Розмахування зброєю, ухиляння від атак, захист чи навіть шаркання ногами - незалежно від того, як ви рухалися, магія повітря прискорювала рух. У Центральних провінціях такого типу магії не існувало.
"Ваша Високість, їхня маг. Вона прискорила їхній рухи", - сказала Ельза, капітан 4-ї роти.
Всі здригнулися, включаючи Фіону, яка завжди залишалася спокійною і зібраною в бою. Хоча вона вірила Ельзі, вона намагалася приховати своє здивування.
"Магія, якої не існує в центральних провінціях, хм? Будьте на сторожі! Вони роблять свій хід!"
У той самий момент, коли пролунало попередження Фіони, група Героя розв'язала власну магічну атаку на неї та її підлеглих, відплативши за їхній шквал кількома хвилинами раніше. Одночасно Герой Роман, розвідник Морріс і маг повітря Ашхан, який наклав закляття, кинулися вперед, щоб вступити з ними в ближній бій. Марі перехопила Морріса, а Юрген зіткнувся з Ашханом, залишивши Фіону розбиратися з Романом.
"Отже, імператорська принцеса - супротивник Романа?"- не подумавши, пробурмотів Гордон. Щойно він зібрався висловити свої сумніви щодо здатності Фіони перемогти, як виявив, що не може продовжувати, оскільки Роман і Фіона запекло зіткнулися на мечах в центрі арени.
Роман був фехтувальником і Героєм. До того ж, заклинання поспіху Ашхана значно збільшило його швидкість. Проте, Фіона парирувала кожен його удар, не відступаючи ні на крок.
Той, хто міг схрестити мечі з Героєм, був неймовірно рідкісним явищем. Астарта, священний меч Романа, розтрощив би будь-яку звичайну зброю одним ударом.
Але меч Фіони не був звичайним клинком. Ворон, один з двох заповітних магічних клинків у володінні імператорської сім'ї, був легендарною зброєю, яка, за переказами, мала силу маніпулювати повітряною та вогняною стихією. Це був реактивний чорний меч, який, за переказами, був створений богами. Вороном володіли імператори протягом багатьох поколінь. Однак Руперт VI, нинішній імператор, передав його Фіоні.
За зовнішнім виглядом він нагадував невеликий меч, щось більш придатне для жінок, ніж для чоловіків. Судячи з того, що Руперт розповідав оточуючим деякий час тому, заповітний меч Ворона припав до душі Фіоні. Оскільки він був імператором, то не потребував додаткових пояснень. Оскільки ніхто не міг заперечити, Ворона відтоді довірили Фіоні.
Ворон. Заповітний меч, який батько Фіони подарував їй, коли їй було десять років. Він жив поруч з нею останні вісім років, ставши в певному сенсі її напарником. Тепер, зіткнувшись із супротивником такого рівня, з яким вона рідко зустрічалася в житті, Фіона розкрила весь потенціал Ворона.
Зброя використовувала свою спорідненість зі стихією повітря, щоб прискорити свою швидкість, а також швидкість Фіони, створюючи ефект псевдо-поспіху. Крім того, завдяки зв'язку з тією ж стихією він посилював здатність Фіони до магії вогню, дозволяючи їй використовувати атакуючу магію в перервах між ударами меча. Цей подвиг було легко уявити, але неможливо здійснити посеред бою.
І вона робила все це так само легко, як дихала... Ні, це було навіть легше, коли Фіона з легкістю обстрілювала Романа заклинаннями "Вогняний спис" та "Пронизливий вогонь".
З точки зору Романа, боротьба ставала все більш нестерпною. Простіше кажучи, кількість рухів Фіони зростала. Точніше, зростала кількість атак, від яких йому доводилося ухилятися, не потрапляючи в них.
Зазвичай, активація заклинання під час бою на мечах неминуче створювала невеликий пролом. Тому, якщо його супротивник був фехтувальником подібної майстерності, він міг не ризикувати, застосовуючи заклинання. Якщо ж його супротивник був набагато слабшим за нього фехтувальником, він міг навіть не намагатися вимовляти заклинання... По суті, заклинання під час бою на мечах не було для нього звичайною справою.
І все ж ... Її Високість робить саме це.
Навіть коли він відчайдушно відбивався від неї, Роман здивовано дивився на неї широко розплющеними очима. Вона плавно вистрілювала своєю магією, орудуючи мечем. Кожне зіткнення їхніх клинків змушувало його визнати істину: її стиль бою не був результатом спалаху натхнення або спонтанних ідей, а відточувався протягом довгих років тренувань. Вона явно була навчена атакувати і мечем, і магією одночасно.
Фіона почала навчатися фехтуванню у віці чотирьох років. Жодна з її десяти старших сестер цього не робила, але вона вблагала свого батька, імператора Руперта VI, і він погодився на її навчання. Чому саме вона була такою наполегливою? Її захоплення фехтуванням почалося, коли вона побачила меч, що висів у батька на поясі.
"Сподобався Ворон, Фіоно?"- сказав Руперт. "Стань майстром володіння мечем, і я віддам його тобі."
Руперт тоді напівжартома сказав ці слова, але він знав, що зустріч з партнером на все життя іноді може бути справою долі. Можливо, частина його душі відчула, що його донька зустріла того дня свою долю. Через шість років, на десятий день народження Фіони, заповітний меч Ворон став її супутником. Того дня, до речі, вона зустріла людину, яка стане для неї найважливішою.
Тож Фіона почала вивчати володіння мечем у чотири роки і продовжила старанно тренуватися з Вороном у десять. Єдиним, хто знав про її силу в Підрозділі, був її майстер, Оскар. Сьогодні ж вона продемонструвала цю силу перед усіма своїми підлеглими.
"Дивовижно..."
Шокований шепіт і вигуки домінували на глядацьких трибунах. Само собою зрозуміло, що кожен в Імперському магічному дивізіоні був магом. Однак те, що вони володіли магією, не означало, що вони були нездатні битися в рукопашному бою.
Для звичайних магів вичерпання запасів магічної енергії означало кінець. Така ж доля чекала на них, якщо ворог підходив надто близько. Ця слабкість була непрощенною для членів Дивізії. Само собою зрозуміло, що вони повинні були бути сильними як у магічній війні, так і в рукопашному бою. Це був необхідний мінімум для тих, хто стояв на полі бою.
Хоча її підлеглі знали майстерність свого командира з мечем, вони ніколи не уявляли, що Фіона буде настільки талановитою у володінні ним.
Поки Роман і Фіона проводили свій бій на мечах посеред арени, Марі і Морріс займалися ближнім боєм, хоча і в своєрідній манері.
Морріс була розвідницею у загоні Героя. З кинджалом у кожній руці, вона спритно рухалася в бою, що пояснювало, чому її стратегія полягала в тому, щоб кружляти навколо супротивників і атакувати їх збоку або ззаду, а не спереду. Однак... вона не могла застосувати цю тактику проти Марі, ад'ютанта Фіони.
Точніше кажучи, Морріс намагалася використовувати цю техніку, але Марі легко їй протистояла. Хоча Марі була швидшою за середньостатистичного фехтувальника, вона була повільною порівняно з Морріс, розвідницею загону Героя.
Так чому ж Морріс не могла маневрувати навколо Марі? Ну, навколо Марі кружляв постійний, потужний низхідний потік. Як для повітряного мага, її стиль ведення бою один на один був незвичайним. Майже несвідомо вона створювала навколо себе безперервні потоки повітря, які перешкоджали рухам її супротивника, дозволяючи їй битися.
Під час тайфуну, коли вітер дме зі швидкістю п'ятдесят метрів на секунду, будь-кому було б важко нормально ходити. Такі потужні вітри постійно кружляли навколо Марі, дмухаючи зверху на землю. Неважливо, наскільки людина легко ходить - сила вітру ускладнювала пересування, і крапка. Іншими словами, Марі являла собою найгіршого з можливих супротивників для таких, як Морріс, розвідника, який покладався на її спритність.
Це точно недобре, так? Мені не пощастило зв'язатися з таким супротивником, як вона, тьху. Ні. Тільки не кажіть, що принцеса наказала їй націлитися саме на мене, бо знала, як я б'юся...? Яка мерзенна особистість ховається під таким гарним обличчям.
Морріс залишалася мобільною, ніколи не зупиняючись на одному місці, щоб переконатися, що Марі не має легкої мішені, на якій можна було б сфокусуватися. На ходу вона придумувала контр-стратегію.
Фвуш. Кланг. Вона запустила метальним ножем у Марі, але, як він і очікував, шалений вітер відкинув його вбік.
Як... в ім’я Бога... я повинна перемогти її... Я не можу наблизитися до неї, і мої метальні ножі теж не долетять до неї... Гадаю, мені доведеться поки що триматися і чекати на підкріплення?
Морріс була розвідницею, тому ніхто в їхній групі не очікував від неї особливих успіхів у бойових діях. Її і Грема головним обов'язком в такому бою було просто залишитися в живих.
Звісно, будучи частиною загону Героя, вона володіла бойовими навичками, що набагато перевершували середньостатистичного розвідника, але вона знала, що не така сильна, як її товариші.
Я в буквальному сенсі потрапила в халепу...
Морріс тихо зітхнула.
Рукопашний бій відбувався в трьох місцях: у центрі арени між Романом і Фіоною, ліворуч від групи Героїв між Морріс і Марі, і праворуч, де зійшлися маги Ашхан і Юрген.
Професії чаклуна в Центральних провінціях не існувало, тож вам може бути цікаво, хто такий чаклун і чим він займається. Чаклуни використовували магію, щоб тимчасово наділяти своїх товаришів та зброю стихійними атрибутами або особливими здібностями. Коротше кажучи, чаклун - це маг, який спеціалізувався на цьому процесі. Чому їх не було в Центральних провінціях? Відповідь проста: там не було заклинань для чаклунства. Хоча Рьо, Сера та члени Імперської Магічної Дивізії творили магію без заклинань, вони були винятком, а не нормою для Центральних Провінцій. Насправді, за межами Дивізії магів, що належали до всіх восьми полків Імперської магічної армії, використовували заклинання, щоб активувати свої заклинання. Фіона та Оскар несли повну відповідальність за те, що Дивізія не покладалася на заклинання. Заклинання полегшували використання магії навіть для початківців. Сила заклинання залишалася майже незмінною, незалежно від того, хто його вимовляв. Однак для активації магії потрібен був час, оскільки заклинання вимагали часу на перезарядку, а це могло бути фатальним у бою. Зрештою, суть магічного бою полягала в тому, щоб здолати супротивника силою або швидкістю, і саме тому вони вдвох навчали своїх підлеглих потужно і швидко застосовувати магію без використання заклинань. Отже, оскільки заклинань для чаклунства не існувало, то і самої професії в Центральних провінціях не існувало. Це була також перша зустріч Юргена з магією чаклуна. Її Високість та Ельза казали, що існує ймовірність того, що Грем візьме участь у бою, оскільки він добре володіє своїм посохом як зброєю, але я не очікував, що замість нього на поле бою вийде маг повітря Ашхан. До того ж, вона чарівниця... Як мінімум, це буде незвичний, але пізнавальний досвід для мене. Стиль рукопашного бою Ашхан передбачав збільшення її швидкості за допомогою Поспіху, навіть коли вона максимально використовувала потенціал рукавичок і налокітників, які вона носила. Це, безумовно, був незвичний стиль бою для мага, але Юрген знав, що якщо він скаже про це вголос, вона може відповісти: "Ну, схоже горщик обзиває чайник чорним". (Це англійське прислів’я “the pot calling the kettle black”,Сенс такий: людина дорікає іншому в тому, у чому сама винна.)
Зрештою, Юрген протистояв їй, використовуючи свій власний ортодоксальний стиль фехтування. Юрген Бартель був другим сином графа Бартеля. Хоча його брат, на вісім років старший за нього, був спадкоємцем, родина Бартелів з покоління в покоління виробляла військових, тож він з дитинства був навчений усім військовим мистецтвам. Можливо, саме тому в дитинстві він мав невиразний намір стати лицарем Імперії, коли йому виповниться вісімнадцять. Насправді ж, талант до володіння мечем у нього проявився ще змалку. У п'ятнадцять років він переміг свого інструктора з фехтування, який працював на його батька, а коли йому виповнилося шістнадцять, сам граф вже не міг перемогти Юргена. Коли йому виповнилося вісімнадцять і він офіційно став повнолітнім, єдиним, хто перевершував його у фехтуванні, був його старший брат. На той час спадкоємець Бартелів був одним із Дванадцяти Лицарів Імператора - ордену, що складався лише з найкращих лицарів Імперії. І Юрген був для нього гарною парою, незважаючи на те, що лише нещодавно досяг повноліття. Звичайно, імператор Рупер VI звернув увагу на таку видатну особистість. Після детального вивчення біографії Юргена та співбесіди з ним Руперт вирішив, що Юрген буде дуже корисним як для Фіони, з якою він був близький за віком, так і для Оскара. Він тренувався під керівництвом Оскара протягом шести місяців, після чого був призначений його ад'ютантом, а також членом охорони Фіони. Все це сталося за два роки до того, як її призначили командиром Імперської магічної дивізії... Меч, яким користувався Юрген, був звичайним залізним, з затупленим лезом, виданим навчальним центром. Правила не забороняли бійцям використовувати своє звичайне спорядження під час цього інсценування бою, тому Фіона розмахувала своїм заповітним мечем Вороном, а Роман-герой розмахував своїм священним мечем Астартою.
Однак Юрген знав, що не вміє стримувати удари, тому вирішив використати цей тупий клинок.
Навіть якщо він влучить у супротивника, то не вб'є його. Якби його начальник, Оскар, почув ці слова, він знав, що той саркастично кинув би щось на кшталт: "Ну, схоже хтось дуже упевнений у собі, еге ж?". Однак Юрген знав свої слабкості, і найкраще, що він міг зробити, - це визнати їх. Інакше було б дуже незручно, якби він випадково когось убив. Юрген не мав іншого вибору. Битва між ним та Ашхан тривала: вона наступала, а він оборонявся. Незважаючи на її явну майстерність у бойових мистецтвах, з його точки зору, він бачив прогалини, які можна було використати. Все, що йому потрібно було зробити зараз, це знайти правильний час. Якщо він діятиме не в той момент, йому кінець. Ця мудрість стосувалася будь-чого і будь-кого. Тож Юрген терпляче чекав ідеального моменту, коли мав справу з нападами Ашхани.
Священик Грем відчував себе так, ніби проковтнув найгіркішу з пігулок.Я не можу в це повірити. Не можу повірити, наскільки сильний магічний корпус в рукопашному бою. У Західних провінціях не було жодного... ну, майже жодного. Гадаю, не варто дивуватися, що Морріс не може завдати вирішального удару, але той факт, що навіть Ашхан не може прорвати оборону супротивника, просто вражає мене до глибини душі. Ні, що ще більше спантеличує, так це те, що принцеса тримається проти Романа... Хто вона така? Невже вона насправді фехтувальниця, а не маг...? Я не можу повністю виключити таку можливість, враховуючи, що вона командир дивізії. Але зачекайте, вона ж використовувала магію під час поєдинку з Романом, значить, вона точно маг... Хоча важко уявити, що Роман може програти, я не можу заперечувати патові ситуації, які трапляються навколо мене...Він теж ніколи не стикався з подібними ситуаціями.Можливо, мені варто було б приєднатися до них у бою... Але подумай про безліч проблем, які можуть виникнути, якщо цілитель раптом кинеться в бій і виявиться переможеним... Але я не можу більше користуватися таким виправданням, не за таких обставин, як зараз. Я повинен їм допомогти. Але де? Яким чином? Якщо я втручуся в сутичку між Романом і принцесою, то можу втратити голову ще до того, як поворухну пальцем, адже вони використовують справжню зброю. Однак я не наважуюсь підтримати Морріс. З таким сильним вітром важко сказати, чи відбувається битва взагалі... Не кажучи вже про те, що я не можу придумати, як проскочити повз цей вітер. Тоді через процес виключення залишаються Ашхан і Юрген... Справи рухалися вперед, а Грем залишався в глибокій нерішучості. Ашхан зрозуміла, що заклинання "Поспіх", яке вона наклала одразу після початку бою, переставало діяти. Чим більше часу минало, тим менш ефективним воно ставало. Магія надавала ефект Поспіху всім союзникам у радіусі п'яти метрів від неї. Після застосування вона діяла певний час, навіть якщо вони виходили за межі п'ятиметрового радіусу. На даний момент в радіусі дії цієї здатності не було жодного союзника. Швидше за все, воно навіть не було потрібне членам їхньої групи, які спеціалізувалися на атакувальній магії. Хоча вона хотіла накласти її на Романа, який бився з імператорською принцесою, наближатися до нього зараз було б надто нерозважливо. Що ж до Морріс, яка боролася проти шторму, створеного її супротивником, то тут від нього, швидше за все, не буде особливої користі. В такому випадку, єдиною, кому вона була потрібна, був вона сама. Однак, фехтувальник перед нею... Що ж, він настільки добре володів своєю зброєю, що навіть не був схожий на мага. Як ад'ютант відомого мага Пекла, її супротивник був не з тих, хто послаблює пильність або залишає прогалини, якими можна скористатися. Більше того, у фехтувальника була якась мета. Вона не знала, чого він прагне, але те, як мерехтіли його очі, підказувало їй, що він щось замислив. Мені потрібен шанс, щоб знову застосувати Поспіх до себе, але... він може сприйняти це як можливість атакувати мене магією... Або він може використати якийсь снаряд... Я не знаю, який у нього план, але я готова до всього. Через кілька миттєвостей зірки зійшлися. Щойно Юрген зробив крок назад, його нога трохи зісковзнула. Зараз! Ашхан зробила величезний стрибок назад, щоб скоротити відстань між ними, і накинула на себе закляття "Поспіх", перш ніж приземлитися на землю."Поспіх". "Трясовина".
У той же час Юрген вистрілив власною магією. Ашхан передбачила це, тому вона стрибнула і наклала на себе "Поспіх" у повітрі. Щойно вона приземлилася, вона могла впоратися з ним... Принаймні, вона так думала. На жаль для неї, Юрген не використовував магію атаки...Хлюп. Земля перетворилася на багнюку в ту ж мить, коли вона приземлилася, поглинувши її ноги до колін."Що...?!"Вона не могла так просто втекти.
Звісно, Юрген, який створив цю ситуацію, кинувся вперед і впирався лезом у її шию."Я програла", - пробурмотіла Ашхан, здаючись. Момент, коли Грем нарешті вирішив допомогти, був тією самою миттю, коли Ашхан опинилася в пастці в багнюці, закріпивши свою поразку.
"Це безглуздо..." - пробурмотів він. Він бачив, як все це сталося. Вона відстрибнула назад на велику відстань. Перш ніж вона приземлилася на землю, до неї на великій швидкості промчала стрічка, яка, досягнувши її, пролунав невеликий вибух, утворивши крихітне болото. Юрген, ад'ютант Мага Вогню... і видатний маг сам по собі... Він перехилив шальки терезів. Тоді... у мене немає іншого вибору, окрім як піти на ризик."Всі зосередьтеся на знищенні Марі, суперниці Морріса. Почнемо з неї", - сказав Грем.
"Не маю заперечень, — відповів Гордон, — але як? А що з дальними атаками, якими нас бомбардують?"
"Я цим займуся. Щодо Марі, цільтеся в неї зверху. Хоча вона перешкоджає рухам Морріси потужним низхідним потоком, ефект шторму повинен бути набагато менш вираженим зверху. Готові? Три, два, один, зараз!"
"Вогняний спис"
"Повітряний руйнівник"
"Рогатка"
Гордон, маг вогню, Алісія, маг повітря, і Берлок, маг землі, одночасно обрушили на Марі з повітря шквал атак. У відповідь, бомбардування з далекої відстані з тилу Фіони посилилося, цього разу зосередившись на Гремі.
"Абсолютне укриття". Грем застосував заклинання "Абсолютна захисна магія", яке могли використовувати лише високопоставлені члени духовенства. Його можна було б назвати західнопровінційним еквівалентом "Святилища", яке використовували могутні священники в Центральних провінціях. Так само, як і "Святилище", "Абсолютне укриття" блокувало всі магічні атаки, як внутрішні, так і зовнішні, тому він чекав, поки його товариші вистрілять свої заклинання. Марі незабаром звалилася під їхнім натиском магії. Рефері визнав її нездатною продовжувати бій. Юрген запізнився з реакцією на секунду і пошкодував про це. Перемога над чарівником означала, що на полі залишилося на одного супротивника менше. Як тільки йому це вдалося, він вирішив перейти в повну атаку, але в той самий момент Марі програла свій бій... що, на жаль, знову вирівняло шанси.Коли рефері вирішив, що Марі не може продовжувати бій, члени загону допомоги винесли її з арени. Судячи з того, що він бачив у Фінна, головного цілителя, її життю нічого не загрожувало. Ти занадто розслабилася, Марі... Ця ситуація, безсумнівно, створює для нас проблеми, еге ж? Її повітряна магія зручна навіть у навчальних боях, але що стосується моєї земної магії... якщо я не буду обережним, я ризикую поранити свого супротивника... Хоч як би важко було її контролювати, у мене немає інших варіантів. Здавалося, що група Героя все ще не визначилася з подальшими діями. Якщо він збирався перейти в наступ, то чим швидше, тим краще. Прийнявши рішення, Юрген вистрілив три сині піщані ракети. На відміну від Фіони та Оскара, які були магіями вогню, здатними вистрілювати світлові ракети, коли хотіли передати свої накази, він був магом землі. В результаті він вистрілив вибуховий пісок, який відбивав світло в синьому спектрі. Три сигнали означали наказ наступати з максимальною швидкістю, атакуючи. За сигналом Юргена, задня лінія Фіони кинулася в бій. Біжучи до задньої лінії Героя, вони обстрілювали їх магічними атаками. Було очевидно, що група Фіони, очолювана Юргеном, мала намір вирішити бій у ближньому бою. У відповідь задня охорона групи Героя застосувала тактику затримки, використовуючи магію землі для створення бруду. Коротше кажучи, вони тягнули час, намагаючись уповільнити просування групи Фіони. Чому вони намагаються виграти час? Юрген не міг цього зрозуміти. Задня лінія Фіони обійшла Романа і Фіону, які все ще билися в центрі, і наблизилася до задньої лінії супротивника справа — рухаючись за годинниковою стрілкою, якщо дивитися зверху. Він планував приєднатися до них по дорозі. Тож, з огляду на ситуацію, чому вони тягнули час?Не кажіть, що вони чекають, поки закінчиться бій між Її Високістю та Героєм...? Вони ж рівноцінні супротивники, жоден з них не має переваги. Тоді чому...Спостерігаючи за їхньою сутичкою, він був досить впевнений, що їхній бій триватиме ще деякий час. Раптом його погляд відвернувся від них до місця, де Марі та розвідник вели бій... Там нікого не було."Там нікого немає?!"Марі вивезли з арени для лікування, але куди подівся розвідник? "Чорт забирай!" Він виплюнув ці слова в той самий момент, коли за спиною Фіони спалахнув хаос. Морріс, розвідник Героя, обійшов їх і атакував з тилу.
Задня лінія Фіони була в стані крайньої плутанини. Нін, капітан 2-ї роти на задній позиції, втратила свідомість від удару ножем по шиї і була визнана непридатною до бою. Перш ніж решта її групи змогла зрозуміти, що відбувається, наступною була переможена Марма, заступниця командира дивізії, цілителька.
Можна сказати, що розвідниця Морріс виправдала своє ім'я.
Незважаючи на те, що вона була найменш придатною для прямого бою, вона чудово справлялася в ситуаціях, що вимагали хитрощів, чи то створюючи безлад, як зараз, чи то вбиваючи цілі, чи то знерухомлюючи ворога з сліпої зони. Більше того, поки все це відбувалося, Берлок, маг землі в групі Романа, продовжував затримувати ворога, створюючи болота. Як розвідниця, Морріс не мала проблем з боєм навіть на найбільш нестабільній місцевості. Однак цього не можна було сказати про соратників по команді Фіони, які бачили, як їхня бойова перевага танула з тривожною швидкістю.
Юрген, приєднавшись до решти своєї групи, зумів захиститися від інших магічних атак Берлока за допомогою свого земляного бар'єру, але ситуація продовжувала змінюватися не на користь Фіони. Під їхніми ногами всюди було багнюка. Щоб ще більше загнати їх у кут, Морріс підняла димову завісу. Тепер вони були змушені битися зі розвідником і боротися з небезпечною місцевістю серед хмари диму... Справжній кошмар епічних масштабів.
"Як ми маємо це пережити...",- пробурмотів Юрген.
"Я оголошую!"- вигукнув Еміль, капітан 1-ї роти та виконуючий обов'язки рефері цієї імітаційної битви. "Поєдинок закінчено. Перемогла група Героя".
Коли Юрген подивився в бік, звідки долинув голос його товариша, він побачив Фіону, яка билася в центрі арени, і повідомляла Емілю про їхню капітуляцію.
"Ваша Високість, пробачте мене. Якби я тільки раніше зрозумів наміри наших супротивників..."
"Ні, я втратила контроль над ситуацією під час бою з паном Романом. Це моя провина як командира дивізії". Фіона посміхнулася. "Я вас усіх виставила на посміховисько, еге ж? До речі, я пригадую, що Марі вивезли з арени...?"
"Судячи з виразу обличчя Фіони, я думаю, з нею все буде гаразд. Е-е, Ваша Високосте, чи щось..."- Юрген замовк, слідуючи за поглядом Фіони, яка дивилася на найвищу частину трибуни для глядачів.
"Майстре..."
І там він побачив Оскара Луску, заступника командира Імперського магічного підрозділу.
Члени підрозділу встали і віддали честь, коли Оскар спускався з верхнього ряду трибуни. Не знаючи обставин, Герой Роман і члени його групи припустили, що чоловік, який спускався з трибун, був незвичайною особистістю. Він рухався повільно, але впевнено, не надто повільно і не надто швидко. Після того, як його привітали майже двісті членів дивізії, Оскар нарешті підійшов до Фіони, де він схилив коліно в знак поваги і привітав її, не поспішаючи.
"Ваша Високість. Я, Оскар Луска, смиренно стою перед Вами."
"З поверненням."
Хоча розмова була короткою, вони обмінялися глибокими, невисловленими почуттями, незрозумілими для інших. Однак зараз вони були на публіці, тому будь-які особисті розмови доведеться відкласти на пізніше.
"Заступник командира, дозвольте мені першим повідомити вам, що це пан Роман Герой і його група. Вони зупинилися тут вчора, оскільки Його Імператорська Величність дав йому дозвіл на спаринг з вами."
"Радий познайомитися",- сказав Роман. "Я Роман."
"Я Оскар Луска, заступник командира Імперського магічного підрозділу Імперії Дебухі. Але... я чув, що нинішній Герой родом із Західних провінцій, тож чому ви приїхали сюди, до Центральних провінцій?"
Рішучий, Роман незворушно дивився на Оскара. "Щоб навчатися під вашим керівництвом, лорде Оскаре."
"Гм... Але я не маю причин битися з вами, Герою. Крім того, я занадто довго не виконував своїх обов'язків, тому маю купу справ. Тому пропоную побитися в майбутньому",- відповів Оскар, дивлячись йому прямо в очі.
Його слова приголомшили Романа.
"Зачекайте, будь ласка",- втрутився Грем, священик, від імені ошелешеного Героя. "Лорде Оскаре, мене звати Грем, я переговірник групи. Прошу вибачення, але сам імператор Руперт VI дав дозвіл на інсценування бою між вами і Романом. Тому, на мою думку, відмова в цей момент є безпрецедентною."
"Його Величність лише дав дозвіл. Він не наказав мені битися. Однак, якщо є чітка причина, чому вашим суперником маю бути саме я, я не проти. Що скажете, пане Романе?"
Чорт! Він намагається вирвати обіцянку і з Романа!
Слідом за вчорашньою маніпуляцією Фіони над хлопцем, її заступник командира мав намір зробити те саме сьогодні, і це усвідомлення залишило ще один гіркий присмак у роті Грема. Але пізніше священик дізнався, що такі дії не були цілком поганими.
"Хоча мені прикро це визнавати, - нерішуче почав Роман Герой, - не так давно я зазнав повної поразки. І... це не була раптова атака чи поразка від чисельної переваги супротивника... Мене переміг один-єдиний супротивник, навіть після того, як мої товариші підсилили мене різними магічними заклинаннями. Мій супротивник був магом, але... я - мечник, і... я не зміг завдати йому жодної подряпини. Ця поразка спонукала мене до подальших тренувань, і я вирішив вирушити до Центральних провінцій, щоб зустрітися з наймогутнішим воїном, відомим магом пекла."
Коли Герой згадав, що його супротивник був магом, Оскар здригнувся, бо в його голові з'явився образ певного мага води.
"Мені цікаво дізнатися про цього мага, з яким ти бився. Розкажеш мені про нього більше?"
"Звичайно. Я розповім вам все, що ви хочете знати, після того, як ви дасте мені урок",- відповів Герой Роман з посмішкою. Його відповідь здивувала священика Грема. Я не думав, що цей хлопчик здатний так перевернути ситуацію... Оскар злегка посміхнувся, почувши умови Романа.
"Дуже добре",- відповів він. "Однак, оскільки ти щойно брав участь у битві, ми зустрінемося після обіду. О першій годині."
"Дуже дякую!"
Одразу після обіду та перерви в тренувальному центрі пролунала перша година. Семеро членів команди Героя стояли на арені разом з Фіоною, Оскаром та його ад'ютантом Юргеном. За винятком взводу підтримки, що стояв наготові збоку від арени, всі інші спостерігали за подіями з трибун.
"Я, Юрген Бартель, буду виступати в ролі арбітра. Смертельні атаки заборонені. Якщо боєць здасться, втратить свідомість або буде визнаний нездатним продовжувати бій, поєдинок буде завершено."
"Тоді я піднімуся в зал і подивлюся з трибун", - сказала Фіона перед тим, як попрямувати до місця проведення бою.
"Гадаю, нам варто зробити те ж саме..." сказав Грем.
За винятком Романа, Грем і решта компанії Героя рушили слідом за Фіоною на трибуни...
"Я так не думаю",- оголосив Оскар. "Ви всі повинні битися."
"Що?" - запитав Гордон, маг вогню, його голос тріщав від несподіванки.
"Ви ж усі семеро в загоні Героя, хіба ні? Тоді ви всі повинні битися, інакше немає сенсу в цій вправі."
"Агов? Ти себе чуєш?"- огризнувся Гордон. "Ти взагалі розумієш, що говориш?"
"Гордоне", - дорікнув Грем. "Будь ласка, стеж за тим, що говориш. Хоча його формулювання могли б бути кращими, я мушу погодитися з Гордоном, лорде Оскаре. Хоч ви і хвалений маг Пекла, але семеро проти одного - це не чесний бій."
"Я бачив другу половину вашого поєдинку проти Її Високості та її команди. Це було семеро проти сімох, і, виходячи з того, що я побачив, ваші - Оскар витримав незворушну паузу, витягнувши губи в пряму лінію - таланти, скажімо так, бій все одно не буде чесним."
"Що ж, лорд віце-командувач дійсно кидає рукавичку, чи не так?"- Морріс, розвідник, прошепотів, щоб його не підслухали солдати.
"Так само, як і з масовою атакою на початку нашого матчу, члени цієї дивізії досягли успіху в провокуванні інших, хм?"- пробурмотіла у відповідь Алісія, маг вітру.
Ашхан, слухаючи їхню розмову, кілька разів мовчки кивнула на знак згоди.
"Гаразд, звучить весело!"- вигукнув Гордон. "Романе, я піду першим. Не смій втручатися!"
"Я щойно поінформував вас, що вам, сімом разом, буде важко протистояти мені", - холодно відповів Оскар. "Але якщо ви наполягаєте на тому, щоб битися зі мною поодинці, то хай буде по-вашому."
"Стули пельку! Це ми вирішуємо, кидати тобі виклик чи ні. Гей, суддя, давай вже почнемо це шоу."
Юрген глибоко зітхнув.
"Невже справді потрібно так підбурювати віце-командувача...? Ну, з мене вистачить. Тоді ви обидва, будь ласка, займіть свої позиції."
Після того, як вони виконали його наказ, він знову заговорив: "Кожен з вас готовий, так?"
Оскар тримав у правій руці один із затуплених тренувальних мечів, а Гордон стискав свій посох, готуючись до битви за допомогою магії.
"Тоді нехай почнеться поєдинок."
"Помри! Клинок Ланге Тризуб."
Коли Гордон вимовив ці слова, три вируючі язики полум'я кинулися з кінчика його посоха в бік Оскара. Це заклинання, яке Гордон застосував миттєво після сигналу Юргена, було його найпотужнішою атакою один на один. Його намір був очевидним - перемогти Оскара, не давши іншому чоловікові зробити жодного кроку, незалежно від того, чи були вихори полум'я достатньо сильними, щоб миттєво вбити будь-якого звичайного мага, враховуючи їхню здатність пробивати дірку у стінах міст.
На жаль для нього... Оскар не був звичайним магом. Він недбало відганяв вогняні вихори помахом меча, який тримав у правій руці. Вогняні вихори зникли просто так.
"Це неможливо!"
Звісно, ці слова вигукнув Гордон.
"На цьому рівні, - сказав Оскар, - для мене це дитяча гра. Розплавлена маса."
"Нгх!"
Перш ніж він це зрозумів, скупчення полум'я розміром з кулак вдарило Гордона в сонячне сплетіння, і він втратив свідомість в агонії.
"Що в біса сталося..."- з жахом пробурмотів священик Грем.
Вогняна маса вже зникла. Він був упевнений, що Оскар використав якусь магію, але... він не бачив ні шкіри, ні волосся людини, яка його генерувала, ні траєкторії самої атаки.
"Мені байдуже, що це. Все, що я знаю, це те, що я точно не хочу, щоб мене цим вдарили..."- пробурмотіла Алісія, повітряний маг, зі своєї схованки за Гремом.
"Слухайте всі! Киньте на мене підсилюючу магію!"
Слова Романа повернули решту учасників до реальності.
"Вечірній поспіх. Зачарований вітер."
"Священна броня."
"Захист вітру."
Чаклунка Ашхан, маг світла Грем і маг вітру Алісія накладають на Романа свої власні заклинання, щоб посилити його здібності. За допомогою чаклуна можна посилити магічні атрибути... що також є однією з характеристик Зачарування.
"Цікаво. То це заклинання, так? Точно не те, що у нас в Центральних провінціях", - зауважив Оскар, неквапливо спостерігаючи за Романом та його компанією.
Подобалося йому це чи ні, але безтурботне ставлення Оскара нагадало Романові про істоту Леонору. Роман кілька разів енергійно труснув головою, щоб відігнати думки про неї.
"Починаю!"
Він атакував зі своїм священним мечем, Астартою, піднятим над головою. Він широко замахнувся, цілячись у верхню частину плечей Оскара.
Дзеньк.
Його зброя вдарила і відскочила від чогось металевого.
"Га?"
Здивований звук мимоволі вирвався з вуст Романа.
"Що сталося, пане Герою?"- насмішкувато запитав Оскар. "Фехтувальник не може перемогти, якщо його меч не може дотягнутися супротивника."
У відповідь Роман знову приготував свій священний меч... Удар. Удар. Удар. Дзень. Дзень. Дзень. Але всі його удари відбивалися від чогось, що накривало Оскара.
"Чому..."- бездумно застогнав Роман у розпачі.
"Що за чортівня, що за чортівня, що за чортівня, що за чортівня?!"
Морріс, розвідник, був приголомшений.
Всі присутні могли чітко бачити, що те, що вкривало тіло Оскара, відбивало всі удари Романа.
Його меч не був звичайним мечем. Це був священний меч Астарти, що передавався з покоління в покоління Героїв, народжених у Західних Провінціях, але кожен його удар відбивався, хоча Оскар не мав ні меча, ні щита і не носив обладунків.
"Це Бар'єр, - пояснила Моррісу маг вітру Алісія, - який поєднує в собі властивості магічного та фізичного бар'єрів..."
"Зараз згадаю... Фізичний Бар'єр - це закляття, яке захищає від фізичних атак мечами, стрілами і тому подібним, так? Але хіба його не легко зламати? Він повинен захищати тільки від стріл. Я думав, що мало хто використовує його в наш час."
"Так, його можна легко зламати, і ви маєте рацію щодо його рідкісного використання у близькому оточенні через його недостатню практичність. Тому цілком можливо, що версія фізичного бар'єру для центральних провінцій є складнішою..." Алісія кивнула головою. "Але навіть пан суддя дивиться на свого начальника з подивованим виразом обличчя, тож..."
"Отже, це означає, що фізичний бар'єр не є характерним для Центральних Провінцій. Це означає, що Бар'єр лорда Оскара незвичайна річ."
Стоячи поруч з ними в мовчанні, чаклунка Ашхан уважно спостерігала за битвою.
"Роман не може перемогти з такою швидкістю, коли його меч постійно блокують. Хіба це справедливо? Неважливо, наскільки вродливий пан віце-командувач і як сильно мене інтригує його сувора, таємнича аура. Ми не можемо дозволити, щоб наш Герой так загинув."
"Морріс, я добре знаю, що він твій тип, але пам'ятай, що він дуже важлива людина чужої країни, тому не намагайся його спокусити. Повернімося до нашої теми. У порівнянні з Магічним Бар'єром, Фізичний Бар'єр забирає жахливу кількість мани людини, та ще й у швидкому темпі. Саме тому жителі Західних Провінцій перестали його використовувати, і саме тому, я думаю, він не зможе довго утримувати закляття Бар'єру, оскільки воно поєднує в собі властивості обох інших Бар'єрів..."
"У цьому інсценованому бою між мечником і магом я вирішив використати техніку, доступну тільки магам. Що скажете?"- запитав Оскар, ледь помітно скрививши губи.
"Що це таке..."
"Просто дещо, що поєднує в собі силу заклинань Магічного Бар'єру та Фізичного Бар'єру. Оскільки ця магія неелементарна, її може створити будь-який маг."
"Як би там не було, це страшенно складно. Занадто важко", - напівзабуто сказав Роман. Він знав про Бар'єри, про які говорив чоловік, але ніколи не чув про такий міцний Бар'єр.
"Якщо ти не можеш прорватися через мій Бар'єр, то як же ти збираєшся пробити Бар'єр короля демонів? Яка користь від Героя, що не здатен на це?"
Навіть у такий момент Оскар продовжував провокувати його.
"Гм..."
Роман розчаровано насупився. Проте вже за кілька секунд вираз його обличчя кардинально змінився. Тепер на його обличчі світилася рішучість.
"Я заздалегідь перепрошую, за те що може статися."
І з цими словами він почав вливати всю енергію і магію свого єства в священний меч Астарти.
"Ти зможеш подумати про це після того, як досягнеш успіху", - відповів Оскар, чекаючи, з незмінним виразом обличчя.
"І не кажіть, що я вас не попереджав!"
Роман в одну мить скоротив розрив між ними і заніс удар, вклавши в нього кожну йоту своїх зусиль.
Дзенькіт.
У бар'єрі Оскара з'явилася тріщина. На жаль, Роман не зміг її розбити. До того ж, тріщина майже миттєво затягнулася, і бар'єр повернувся до свого первісного стану.
"Абсурд..."- несвідомо вимовив Роман. Витративши всю свою енергію на атаку, він не міг більше підтримувати своє тіло і впав на коліна на землю.
Оскар неквапливо притиснув лезо меча до шиї Героя.
"Я оголошую поєдинок закінченим! Переможець, віце-командир Оскар", - пролунав голос Юргена на весь тренувальний центр.
Невдовзі члени дивізії вибухнули бурхливими оплесками. Серія послідовних поразок з учорашнього дня... очевидно, далася взнаки, незважаючи на те, що їхніми супротивниками були Герой і його група. Їхні очі горіли палкою вірою в свого віце-командира Оскара, який нарешті приніс дивізії першу перемогу.
"Пане Романе, ви ще молодий. Я впевнений, що ви можеш стати сильнішим. Бажаю вам удачі."
"Лорде Оскар, я багато чому навчився під час нашого поєдинку, в тому числі і своєму безсиллю перед справжнім майстром магії. Щиро дякую вам."
Роман-герой подякував від щирого серця.
"До речі, ви мені нагадали. Чи не розкажете мені більше про мага, який переміг вас?"
"Звісно. Це була... жінка? Безумовно, не людина, але представницею раси, якої я ніколи не бачив, і яка називала себе Леонорою", - сказав Роман, розповідаючи про свою зустріч з Леонорою. "Сьогодні ви заблокували мій меч своїм Бар'єром, але вона повністю ухилилася від нього під час нашого бою. До того ж легко."
"Леоноре... Я не знаю цієї людини. Я закарбую її ім'я в своїй пам'яті."
Кивнувши, Оскар зробив гулкий звук у горлі, перш ніж спробувати закінчити їхню розмову на цій ноті.
"Ще одне питання, якщо ви не проти відповісти, лорде Оскаре. Про кого саме ви думали, коли вперше запитали мене?"
Пауза, потім відповів Роман.
"Про мага води в королівстві Найтлі. Скажімо так, між нами багато спільного. Вибачте, але мені більше нічого сказати на цю тему".
І тоді Оскар попрямував до Фіони, яка спустилася на арену з трибун.