"Ух, так не хочеться розлучатися з цим обіднім гарнітуром... І цей диван я теж обожнюю. Ця підставка теж цікава річ... Що робити, що робити... Знаєш, що? Нехай буде диван. Я б хотів цей диван, будь ласка", - сказав Рьо.
"Так, звичайно."- Молодий чоловік з м'якими манерами посміхнувся і ввічливо схилив голову. "Дякую за вашу турботу."
У магазині, що продає високоякісні товари, обслуговування клієнтів персоналом також має бути на високому рівні.
Позаду Рьо Абель подивився на цінники. Його щока здригалася від жаху щоразу, коли він читав один з них, але ніхто цього не помічав...
Резиденція лорда-мера і великі маєтки вишикувалися цілим кварталом у найпівнічнішій частині міста Луне. У цьому ж районі можна було знайти безліч розкішних магазинів, що робило його місцем, яке часто відвідували представники так званого вищого класу. Звісно, такий, як Рьо, ніколи б не ступив сюди - ха, жартую. Насправді Рьо був добре знайомий з цим районом, оскільки проводив спаринги з Серою в маєтку лорда.
Формально кажучи, Рьо лише проїжджав через цей район... Але саме завдяки цим поїздкам він і дізнався про крамницю вишуканих меблів.
"Абелю, ти точно впевнений, що хочеш купити мені меблі на новосілля? Ти ж знаєш, що це не обов'язково."
"Т-так, звичайно. Це найменше, що я можу зробити. Ти завжди прикриваєш мою спину, Рьо, тож один чи два предмети меблів - це ніщо в порівнянні з цим..." сказав Абель. Він нічого не міг вдіяти зі своїм жорстким виразом обличчя. Зрештою, саме він сказав Рьо обрати його улюблений магазин. Він не очікував, що його друг знає про такий висококласний магазин, а потім вибере собі в подарунок такий дорогий диван...
Остаточна ціна виявилася на цілий нуль більшою, ніж він розраховував витратити...
"Що ж, завдяки тобі я зміг купити щось дуже гарне. Особисто я б ніколи не витратив п'ятсот тисяч флоринів на диван".
Ви не помилилися. Диван за п'ятсот тисяч флоринів... У перерахунку на японські єни це були мільйони... Диван був безсумнівно надзвичайно високого класу.
"Г-гаразд... Тоді ти молодець, так?"
Хоча Абель заплатив астрономічну суму, яку він ніколи не міг передбачити, він відчув себе напрочуд великодушним і безтурботним у світлі щастя Рьо. Найважливішим у подарунку було те, щоб він сподобався одержувачу.
Пара вийшла з магазину розкішних меблів і попрямувала на південь. У них не було конкретного місця призначення, але вони також не мали більше ніяких справ у цій північній частині міста. Зважаючи на те, що тут було багато елітних магазинів, це місце аж ніяк не було ощадним для гаманця...
"Гм, а як щодо цього? Оскільки ти був настільки щедрим, що купив мені такий чудовий подарунок, я пригощу тебе набором тортів у "Café de Chocolat", - запропонував Рьо.
"Твій диван привезуть з магазину, так?"
"Так. Завтра після обіду", - сказав він. "Це означає, що вранці я повинен переконатися, що будинок буде блискуче чистим".
"Не може ж бути все так погано", - зневажливо сказав Абель. "Адже минув лише місяць відтоді, як ти переїхав..."
"Тобі легко говорити, Абелю, бо ти живеш у готелі." Рьо заперечив, погрожуючи пальцем Абелю. "Ти можеш залишити свою кімнату в безладі, і персонал готелю прибере за тобою, але це не працює, коли ти живеш сам."
"Ну... гадаю, що прибирати ніколи не завадить."
"Саме так. Т-так!"
"О, так, є дещо, що я хочу тобі сказати, Рьо."
"Що саме? Ого! Ні, не смій казати мені, що я маю сам заплатити за диван, бо в тебе насправді немає грошей..."
"Нічого подібного! Може, я не виглядаю так, але ти ж знаєш, що я авантюрист вищого класу. У мене є пристойна сума, придурку!"
"Хммм. Гаразд, добре. Тоді що ти хочеш мені сказати? Я не можу уявити, щоб ти з таким серйозним виразом обличчя обговорював щось, окрім грошей, Абелю..."
"У такі моменти мені справді цікаво, який образ ти маєш про мене у своїй уяві."
"На це легко відповісти! Скупий фехтувальник, звичайно!"
"А знаєш, що? Мені щойно спала на думку чудова ідея. Чому б мені не повернути той диван?"
"Вибач, вибач. Ти чудова людина, Абелю. Досконалий фехтувальник!"
Абель занімів.
Їхня розмова швидко йшла в нікуди...
Абель важко зітхнув.
"Ах, неважливо. Так чи інакше, повернемося до того, що я хотів сказати. Пам'ятаєш той випадок з іноземними шпигунами, в який ми потрапили?"
"Шпигуни з-за кордону...? Ооо... Ми двічі потрапляли на шпигунів, чи не так? Першими були четверо, яких ми взяли в темряві, ті, що не прийшли на вечірку з нагоди твого повернення. Другою була група, яка також не була на вечірці з нагоди твого повернення, і на будинок якої ми здійснили наліт разом з гарнізоном міста."
"Я маю на увазі, що ти не помиляєшся, але... твоє формулювання може викликати багато непорозумінь..."
"Знаєш, правда переконливіша за будь-що інше. Абель, могутній чоловік з міста Луни... Ні, зачекайте, Абель, могутній чоловік, що ховається в тіні... З темряви він затягує тих, хто не підкоряється йому, в ту ж саму темряву. Жахлива людина, будьте певні ."
"Ні, я не знаю, і ні, я не ховаюся в тіні!"
Так, їхня розмова справді швидко йшла в нікуди...
Абель знову важко зітхнув.
"Я про перших чотирьох. Вони втекли з в'язниці."
"Та що ти кажеш! А вони досить вправні у своїй справі, га?"
"Якщо я правильно пам'ятаю, вони кинулися на нас усіх разом, врізалися прямо у твою крижану стіну, отримавши пряме попадання від твоїх крижаних списів... Програли, навіть не встигнувши наблизитися до нас. Тож я не назвав би їх вправними."
Рьо склав руки на грудях.
"У порівнянні з людьми, які втекли з будівлі, на яку ми напали, - сказав він трохи пихато, - тобі не здається, що ці четверо здавалися принаймні компетентними в ближньому бою?"
"Справді? Ти можеш робити такі висновки, маючи так мало інформації?"
"Ну, наскільки я пам'ятаю, вони були абсолютно синхронні, коли атакували нас. Це наштовхнуло мене на думку, що вони звикли битися в ближньому бою і таких складних ситуаціях, як ця. Знаєш, впритул посеред міста або в темряві, або підступними нападами і тому подібним... У будь-якому випадку, вони відчувалися людьми, які пройшли таку підготовку."
"Хм... Це можливо, взагалі-то. Очевидно, спеціальний слідчий, який допитував їх перед втечею з в'язниці, вказав на те, що вони, можливо, пройшли формальну підготовку до вбивства в армії або деінде."
"Формальна підготовка до вбивства..."- Рьо похитав головою. "Що це взагалі означає?
"Саме те, як й звучить, і, безумовно, є люди, які проходять через це", - відповів Абель, злегка похитуючи головою. "Вони не дуже відомі, але вони існують в Імперії."
"В Імперії? А не у Федерації?"
"Так, в Імперії. Хоча четверо, яких ми спіймали, мали картки гільдії Федерації, вони, ймовірно, були підробленими."
"Ого. Вони заходять так далеко у своїх таємних операціях...?"
"Ще й як. Швидше за все, вони з 20-го Імперського полку. 20-та - козирна карта імперської армії, що спеціалізується на боях у міських районах, горах, лісах і подібних умовах. Якщо офіційним козирем Імперії є Імперська магічна дивізія, яка має Мага Пекла, то неофіційним козирем є 20-й полк. Він також відомий як "Полк Тіней" ."
Очі Рьо здивовано розширилися.
"Ну, якщо судити по назві у них якийсь серйозний Синдром Головного Героя." Він не міг повірити, що хтось може назвати військову частину чимось подібним... Але після кількох хвилин роздумів він зрозумів, що насправді не було ніякої потреби бути таким шокованим. Адже це були ті самі люди, які включили слово "Дебухі" в назву своєї країни.
"Саме тоді, коли я думав, що імперія Дебухі не може розчарувати мене ще більше..."
Абель у відповідь лише похитав головою...
Ймовірно, це був просто збіг обставин, що вони проходили повз гарнізонний відділок, коли йшли на південь від "Café de Chocolat". Принаймні, це не було планом Рьо, який зрештою пошкодував про свою пропозицію пригостити Абеля набором тортів. Ймовірно, збігом обставин було й те, що саме в цей час з станції вийшли військовослужбовці гарнізону - і, подивіться, серед них був їхній командир, капітан Німур! Це був той самий чоловік, який брав участь в операції по захопленню старої майстерні. Ще один збіг, без сумніву.
Три збіги поспіль - як же... випадково.
"Абелю, ти дуже вчасно!"
"О, Німур. Що таке? Тільки не кажи мені, що ти збираєшся на чергове полювання чи рейд..."
"Ти завжди був кмітливим. Я вже відправив гінця до "Золотої Хвилі"",- усміхнувся капітан Німур. Він подивився на мага води, що стояв поруч з Абелем.
"Агов! Рьо, так? Прошу вибачення за те, що сталося минулого разу. Це була просто наша спільна невдача - зіткнутися з таким божевільним хлопцем, як він..." Його обличчя спотворилося, коли він вибачався. Це був сумний спогад, адже Німур втратив одного зі своїх людей у битві з блакитнооким.
Звісно, Рьо одразу ж після цього вплутався в іншу пригоду, тож його це зовсім не турбувало. Тим паче, що він отримав дуже щедру винагороду від гарнізону.
"Не турбуйтеся про це..." - відповів він.
"То що ви двоє скажете? Хочете приєднатися до нас для чергової операції з обшуку та захоплення? Само собою зрозуміло, що ми вам добре заплатимо."
Так Рьо та Абель стали учасниками чергового арешту.
Їхня група з двадцяти осіб, включаючи Рьо та Абеля, наразі оточила будівлю біля східних воріт.
"Всі десять всередині."
Капітан Німур кивнув, підтверджуючи доповідь розвідника.
"Ми нападемо спереду. Джитта, візьми з собою чотирьох людей і обійдіть ззаду. Абель, Рьо, ви двоє йдете з ними. Ловіть усіх, хто спробує втекти. Мені байдуже, якщо ви їх пораните, але зробіть все можливе, щоб не вбити."
Абель кивнув, розуміючи.
Тим часом Рьо пробурмотів: "Мені здається, що це вже траплялося раніше... Таке дежавю..."
Через хвилину після того, як вони зайшли в задню частину будівлі, спереду пролунав вибух. Почалася облава. Зсередини пролунали гнівні крики та брязкіт мечів. Якщо дежавю Рьо було точним, то наступне, що сталося, було...
Три людини вилетіли з чорного входу. Жоден з них не був частиною гарнізону. Що означало...
"Вах!"
Вони послизнулися і впали на лід, що раптово з'явився під ними. Тоді міські солдати зв'язали непритомну трійцю.
Наступної миті вікно другого поверху розбилося, і з нього вистрибнув чоловік.
"Крижаний Спис."
Рьо вистрілив своїми крижаними списами в ноги чоловіка, щоб вивести його з рівноваги. Він вдарився головою об землю і втратив свідомість на очах у Рьо.
Рьо завагався. Йому дали мотузку, щоб зв'язати лиходіїв, але...
Крак. Ще одне вікно розбилося, і ще одна людина вистрибнула з нього, перш ніж побігти до східних воріт.
"Я в погоню!"- крикнув Джитта, солдат гарнізону, перш ніж кинутися в погоню.
"Гей, зачекай! Чорт, я теж за ними", - сказав Абель.
"Абелю!"- крикнув Рьо.
Рьо рідко підвищував голос, тож Абель, звісно, почув його. Тоді він згадав, що сталося, коли він востаннє переслідував когось у подібній ситуації - або, точніше, кого.
"Рьо, ти теж іди!"
Рьо кивнув, залишивши непритомного чоловіка лежати перед ним. Хтось із членів гарнізону, що залишився, безсумнівно, зв'язав би його.
Що ще важливіше... Рьо та Абель побігли. На відміну від минулого разу, вони швидко добігли до повороту дороги. Повернувши за ріг, вони побачили Джитту, який притискав втікача до землі.
Добре. Дуже гарне видовище - якби тільки це був кінець.
Попереду них стояла постать. Фіолетоволоса, блакитноока жінка.
"Що тут у нас?"
Рьо та Абелю здалося, що вони почули, як жінка пробурмотіла щось подібне. Здавалося, що вона впізнала їх, як тільки вони завернули за ріг. Хоча це мала бути їхня перша зустріч з цією жінкою - жоден з них не міг пригадати, щоб бачив її раніше, - їм обом здалося, що вона їм знайома... Точніше кажучи, вони обоє здогадувалися, чиєю спільницею вона була.
Хоча рука Абеля ще не лежала на руків'ї меча, він насторожено дивився на жінку. Рьо вже активував пасивний сонар, щоб дослідити їхнє оточення.
"Я більше нікого не відчуваю", - прошепотів Рьо. "Коротше кажучи, людина з того часу не поруч..."
Абель кивнув.
Фіолетове волосся і блискучі блакитні очі... Востаннє, коли вони зустрічали такі схожі риси, вони належали людині, з якою вони зіткнулися. І билися. Людині, яка була неймовірно сильним ворогом.
"Абелю, я спіймав його", - покликав Джитта. "Будь ласка, допоможи мені віднести його назад!"
І Абель, і Рьо бездумно подивилися на Джитту, зосередивши свою увагу на солдаті...
Як тільки Рьо зрозумів, що він зробив, він рвучко перевів погляд назад, на перед.
Занадто пізно. Блакитноока жінка вже зникла.
Рьо тихо зітхнув. Коли Абель почув його, він теж подивився вперед і зрозумів, що жінка зникла.
"Але вона..." Абель сказав: "Вона ж тільки що була тут, так?"
"Так, була."
"Мої очі не грали зі мною в злий жарт, так?"
"Ні, не грали", - впевнено відповів Рьо.
Хоча, можливо, вони побачили ілюзію, пасивний сонар підтвердив присутність жінки, тож було зрозуміло, що вона не була ілюзією.
"Знаєш, що я вважаю найбільш неймовірним у всьому цьому...? Той факт, що така жахлива людина була прямо тут, так близько до мого району. Напрошується питання: "Якого біса ти розслабляєшся?" запитав Рьо, несподівано обернувшись до Абеля."
"Що? Як, в біса, ти завжди знаходиш спосіб звинуватити мене?"
"Тому що, як шукач пригод рангу Б, ти зобов'язаний ліквідувати таких страшних людей. Інакше решта з нас зіткнеться з безліччю проблем. Хіба не за це тобі платять великі гроші?"
"Тільки мені платиш не ти, Рьо!"
Хоча всі повинні прагнути миру, світ іноді робить це важким. У той момент Рьо гостро відчув виклик досягнення миру в усьому світі.
"Боже мій..." - пробурмотіла синьоока жінка з фіолетовим волоссям у кареті. "Я знову поїхала до Луне, тому що мені сказали, але це не стало несподіванкою. Це просто означає, що це місце тепер поза межами для нас. І все ж... Ті двоє були тими самими мечником і магом, що й раніше, чи не так? Швидше за все, вони живуть у місті, але подумати тільки, що я побачу їх знову під час такого короткого візиту... Втім, вони повинні думати, що я лише ілюзія, адже я використовувала магічну формулу когнітивного гальмування... Так, так, формула повинна була спрацювати! Юлій сказав, що у нього не було іншого вибору, як убити того чоловіка, бо його бачили. Я його не розумію. Хоча я рада, що цього разу його не було зі мною. Якби він був, ми б точно зійшлися в битві... Я чула, що він поїхав у східну частину королівства. Цікаво, чи впорається він сам... Він має погану звичку вирішувати все грубою силою... Саме тому чоловіки - такі клопіткі створіння."
Вона глибоко видихнула.
"Оскільки ми закінчили з Луною, можливо, мені варто піти за ним... Рішення, рішення."