У білому світі. Як завжди, сьогодні Фальшивий Міхаель керував кількома світами. В руках він тримав звичну кам'яну скрижаль.
«Що ж, ти нарешті зіткнувся з Оскаром Лускою, Магом Пекла, хм... Боже милостивий, зіткнення води і вогню... Цього разу це була проста сутичка, розминка, якщо хочете, тож ніхто не постраждав. Молодці. Однак... майбутнє зіткнення між вами двома буде грандіозним... Господине Рьо Міхара, тобі, безумовно, судилося прожити насичене життя... У реінкарнації все і так досить складно... Тож буде цікаво подивитися, що буде далі».
Пробурмотівши все це, Фальшивий Міхаель провів рукою по кам'яній табличці, щоб побачити передбачення майбутнього.
«О, Боже, ще дещо приготовано для тебе... Ти справді маєш пройти шлях Асури. Зазвичай реінкарнація не потрапляє в такі халепи... Ти опинишся у світі, далекому від того спокійного, безтурботного життя, якого ти прагнув... Пане Рьо Міхара, я дуже сподіваюся, що ви переживете це випробування...»
Бонусна історія
Магічна мідна руда в селі Русай
На захід від міста Луне троє шукачів пригод прямували до села Русай: Нільс - фехтувальник, Ето - священик і (учень) фехтувальника Амон.
«Так чи інакше, ми повинні зробити цю роботу успішною!»
«Так, тим більше, що Рьо сам нас попросив.»
«Не можу повірити, що кожен з нас отримає по чотири золоті монети, навіть якщо ми зазнаємо поразки!»
Нільс, Ето та Амон були надзвичайно схвильовані. І хто б міг їх звинувачувати? Адже, як сказав Амон, вони все одно отримають винагороду за свої старання, навіть якщо не досягнуть успіху. Більше того, якби їм вдалося видобути магічну мідну руду, вони отримали б по двадцять п'ять золотих монет за кожен шматок!
Винагорода була безпрецедентною для шукачів пригод F-рангу, тож не було жодного шансу, що вони не захочуть взятися за цю роботу.
Виїхавши з Луни сьогодні вранці, вони прибули до Русея рано вранці. У минулому це село процвітало як шахтарське містечко. Розташоване за півдня ходьби від Луне, воно мало ідеальне розташування, і не буде перебільшенням сказати, що залізна руда, яку тут видобували, підтримувала розвиток Луне. До речі, тоді, як і зараз, запаси магічної мідної руди були дуже незначними...
Однак двадцять років тому поклади залізної руди в Русаї були вичерпані. Це, разом з відкриттям нових поблизу Кайладі, призвело до різкого занепаду значення села. Кажуть, що колись тут існувало щось на кшталт поштового містечка, але двадцять років - це аж ніяк не мало...
«Щось не схоже, що тут є заїжджий двір чи готель, де ми могли б зупинитися?» - запитав Нільс.
«Ні», - криво посміхнувшись, відповів Ето.
Тим часом Амон виглядав трохи стурбованим. «Мабуть, це означає, що ми будемо розкопувати вічно».
Оскільки їхньою головною метою було потрапити до закинутої шахти і розкопати магічну мідну руду, то якщо вони копатимуть і копатимуть, нічого не знайшовши, то зрештою заночують усередині... Тож, мабуть, не було сенсу залишатися в місті.
«Що ж, якщо у нас немає іншого вибору, то ніч у шахті не буде такою вже й поганою...» - сказав Нільс.
«Кажуть, що в покинутій шахті Русея є природна вітрова течія, тому ніхто не захворіє, навіть якщо залишиться всередині надовго», - сказав Ето, пропонуючи перспективу здоров'я, як це зробив би будь-який священик.
Вони втрьох попрямували прямо до закинутої шахти, не проходячи через центр села, бо в гільдії вони вже дізналися, що перед шахтою розміщені кирки та інше обладнання. Час від часу сюди приходили люди, щоб видобувати магічну мідну руду. Звичайно, вони не були з Луни, де магічну мідну руду видобували з підземелля. Ні, це були шукачі пригод з Акраю, найбільшого міста на півдні. Тож, хоч це і була закинута копальня, вона не обов'язково була безлюдною...
Але сьогодні біля входу в шахту зібралося близько п'ятдесяти людей.
«Це...» почав Амон.
Ето кивнув. «Щось точно сталося».
Нільс, склавши руки, звернувся до літньої людини, яка дивилася в бік шахти. «Вибачте. Ми шукачі пригод з Луни, приїхали сюди шукати магічну мідну руду. Чи не могли б ви розповісти нам, що тут відбувається?»
Хоча Нільс виглядав, як панк, що переріс, він знав манери для розмови, і це включало в себе ввічливе спілкування. Зрештою, він не був ідіотом.
«Хлопці, ви прийшли невчасно. Не минуло й десяти хвилин, як біля входу в шахту стався обвал. Ніхто не може потрапити всередину, і всі прийшли перевірити, чи був хтось всередині, перш ніж це сталося».
«Обвал...»
Це було єдине, що Нільс зміг сказати у відповідь на пояснення старійшини. Він не очікував, що може статися щось подібне.
«Якщо ми не можемо потрапити всередину покинутої шахти...
«Тоді ми нічого не зможемо розкопати...»
Ето та Амон почули розмову двох інших. І, природно, були пригнічені цією новиною.
Позаду розчарованої трійці пролунав веселий голос.
«А я все думав, чому таверна була безлюдна, а тепер бачу, що всі тут, і ти, старий, теж. Це все пояснює.»
«Гм? Це ти, Крейс?» - запитав літній чоловік. «А, якщо подумати, то сьогодні той день, коли ти мав прибути з Акрая, так?»
З першого погляду можна було зрозуміти, що Крейс був авантюристом. Позаду нього йшли дві жінки. Одна, схоже, була розвідницею, а інша - магом.
"Так. Я доставив до твого дому каміння, яке ти просив. І що? Чому тут стільки людей?»
«Так, про це. На вході в шахту стався обвал».
Після того, як Крейс і старійшина ще кілька хвилин обговорювали різні речі, вони раптом зосередили свою увагу на Нільсі та його компанії.
«Ви, хлопці, теж шукачі пригод? Доволі незвично бачити їх у цьому селі. Гадаю, ви тут, щоб добувати магічну мідну руду?"
«Саме так. Я Нільс з Луни. Це Ето та Амон», - ввічливо відповів Нільс. Тому що як би він не дивився на іншого чоловіка, Крейс був досвідченим шукачем пригод.
«Луни, так? Ми теж. То ви новачки, еге ж... Розумієте, ми вже давно там не були. Група «С», лорд Крейс і соратники, до ваших послуг. Я Крейс, командир. Це Серв, наш розвідник, і Люті, наш маг. Приємно з вами познайомитися.»
«Крейсе... Я справді думаю, що нам слід змінити назву нашої групи..." зітхнула розвідниця Сера.
Хоча вона промовчала, жінка поруч з нею, Люті, кілька разів енергійно кивнула на знак згоди.
Крейс скривився в усмішці. «Ні! Я чесно виграв жеребкування! Ми залишаємо собі назву, і крапка!» Очевидно, що у трійці були свої проблеми, з якими потрібно було розібратися.
"Поглянь на групу Абеля. Їхня назва, «Багряний меч», очевидно, символізує його, чи не так? І кожен гідний фехтувальник хоче бути схожим на нього!» сказав Крейс.
«Абель!» Нільс вигукнув, схвильований пристрасним благанням Крайса.
«О? Нільсе, так? Я чув, що Абель нарешті повернувся. Ти теж його знаєш?»
«Так! Я ним дуже захоплююся!»
«Справді?! Він ідеальний фехтувальник!»
Двоє чоловіків, які подивилися на Авеля, одразу знайшли спільну мову.
Ето та Амон весело посміхнулися. Сеса і Люті затулили обличчя руками і понуро опустили голови. Так, справді, у кожної сторони є свої проблеми, які треба вирішувати...
«Нільсе, ти і твої друзі прийшли сюди, щоб добувати магічну мідну руду, чи не так?»
«Так, але...» Нільс затнувся. Його невпевненість мала сенс, враховуючи обвал на вході до покинутої шахти. Якщо вони не могли потрапити всередину, вони не могли нічого видобути...
«Знаєте, нездатність виконати замовлення не з власної вини, як, наприклад, у цій ситуації, не знизить репутацію гільдії», - сказав Крейс. Як більш досвідчений член гільдії, він хотів спробувати підбадьорити його. Однак...
«Насправді, ми не проходили через гільдію для цього замовлення, - уточнив Нільс. «Один з наших друзів найняв нас напряму. Він попросив нас добути магічну мідну руду для його алхімічних досліджень...»
«А, ясно. Крейс кивнув, розуміючи відповідь Нільса. Потім він обернувся і багатозначно подивився на чарівницю Люте.
Вона кивнула. « Ви не можете зрушити каміння, яке щойно впало в обвал, - сказала вона тихим шепотом, - але ви можете просвердлити дірку в тому, яке вже давно там лежить».
Хоча вона говорила тихим тоном, Нільс, Ето та Амон все одно почули її. Усі троє були здивовані, адже вона фактично сказала їм увійти в шахту, зробивши новий отвір у стіні.
«Ми б дуже хотіли спробувати, якщо це можливо!»
Нільс шанобливо схилив голову. Ето та Амон поспішили зробити те саме. Люті посміхнулася і кивнула у відповідь, не кажучи більше нічого.
«Гаразд, домовилися! Тоді я піду перекинуся парою слів з міським головою».
З цими словами Крайс попрямував назад до літнього чоловіка, який стояв раніше. Оскільки п'ятеро інших стояли не так далеко, вони могли чути їхню розмову.
«Пане, ми йдемо в шахту, щоб допомогти хлопцям, яких ми щойно зустріли».
«Що? А-а-а, шукачам пригод, які прийшли копати магічну мідну руду? Крейсе, якщо ти йдеш всередину, то..."
«Так, я знаю. Піду перевірю, чи немає там когось у пастці. Скоро побачимося.»
В обмін на пошук вцілілих він отримав дозвіл сільського голови на вхід до шахти... що саме по собі означало, що ніхто не поскаржиться, принаймні відкрито. Можливо, Крейс був проникливою людиною.
Маг землі, Люті, створила отвір у стіні.
«Ого...»
здивовано вигукнули Нільс, Ето та Амон. Вони вперше бачили таке видовище.
«Якщо не брати до уваги саму землю, то тільки високопоставлені маги землі можуть робити такі речі, як свердлити отвори в скелях і змінювати їхню форму. До того ж, такі заклинання споживають смішну кількість магічної енергії. Але моя однопартійка геніальна, і саме тому їй це вдається», - пояснив Крейс, вихваляючись її досягненнями так, наче вони належали йому самому. Почувши його, Люті, та, що відкрила отвір, почервоніла і відвернулася.
«Чорт забирай, Крайс! Ти що, не бачиш, що ти її ставиш у незручне становище?!» вилаявся розвідник Сера.
«Але ж я кажу правду! Я роблю їй комплімент, хіба ні?!» заперечив Крейс.
Здавалося, вони втрьох дуже добре ладнали.
«Гаразд, гаразд. Гаразд, ходімо всередину. Нільсе, у тебе і твоїх хлопців є магічні ліхтарики, так?"
«Так. Ми купили їх у кооперативі гільдії», - відповів Нільс, злегка поплескуючи інструмент розміром з кулак, що висів у нього на поясі. Такі ж речі висіли на поясах Ето та Амона.
Магічний ліхтар був алхімічним пристроєм, що випромінював світло. Це була мініатюрна версія найпоширенішого алхімічного приладу - вуличного ліхтаря. Якби Рьо був тут, він, мабуть, вигукнув би: «Це ж ліхтарик!» Один ліхтар коштував тисячу флоринів - цілком прийнятна ціна.
Його джерелом енергії була магічна сила, але в нього був вбудований штучний магічний камінь, що перезаряджався. Будь-хто, хто мав талант випускати магію назовні, як-от маги чи священики, міг заряджати його власною магічною енергією. Він міг без проблем працювати від одного заряду, і його можна було використовувати багаторазово, що робило його надзвичайно досконалим алхімічним пристроєм.
У минулому маленькі магічні камінці використовували як одноразове джерело енергії... подібно до батарейок у ліхтариках на батарейках. Однак розробка штучного магічного каменю, що перезаряджається, призвела до занепаду використання малих магічних каменів, видобутих з таких монстрів, як малі кабани, тож гільдії шукачів пригод перестали їх купувати.
Група пройшла крізь діру, яку зробила Люті, і увімкнула свої магічні ліхтарі.
«Ого, та тут темно» пробурмотів Амон.
«Так. Не так, як у підземеллі, - погодився Нільс.
«Стіни та підлога підземелля ледь-ледь світяться, тому нам не потрібне світло. Хоча цікаво, що навіть кам'яні стіни можуть світитися... Ну, я думаю, що підземелля просто особливе, і в будь-якому випадку, місця, куди не потрапляє сонячне світло, природно, будуть темними, - сказав Крейс, твердо кивнувши головою.
Хоча він говорив очевидні речі, про це легко було забути, коли ти провів у підземеллі значну частину свого часу.
Група йшла ще деякий час, перш ніж вийшла в печерне приміщення, схоже на залу. Вона була досить великою - приблизно такого ж розміру, як площа в Луні біля північної бібліотеки. Стеля сягала майже чотирьох метрів заввишки.
«Це місце для видобутку корисних копалин. Ви можете видобувати зі стін або копати ями в землі, як вам заманеться. Але магічної мідної руди тут навряд чи знайдеться, тож будьте готові облаштуватися надовго», - сказав Крейс Нільсу та його друзям. Потім він подивився на Люті, яка сіла поруч.
"Дякую, Люті. Бережи себе, гаразд?» Розвідниця Серв передала своєму другові зілля мани. Вочевидь, навіть для мага третього рангу було нелегко пробити дірку в кам'яній стіні. Мабуть, не дивно, що магів рідко брали на гірничі роботи...
«Дуже дякую, пані Люті».
Нільс схилив голову на знак подяки, Ето та Амон наслідували його приклад.
Люті кивнула у відповідь, посміхаючись до них.
«Гаразд, хлопці, час копати!»
Амон кивнув, правильно тримаючи кирку в руках.
Ось тепер почалася справжня битва трійці...
Роблячи перерви в міру необхідності, вони втрьох продовжували копати. Ето, якому не вистачало фізичної сили, щоб розмахувати киркою, допомагав їм, відсуваючи вбік роздроблені камені.
Що ж до лорда Крейса і соратників, то вони виконали свою обіцянку, дану сільському голові, і дослідили покинуту шахту, щоб перевірити, чи немає там когось, хто опинився в пастці. Під час патрулювання вони зловили монстра.
«Тут багато кажанів і менших кажанів, як і на першому рівні підземелля Луни, але вони майже ніколи не нападають, тож все гаразд».
З цим коментарем Крейс залишив їм трохи хліба, м'яса та води.
«Ви, хлопці, плануєте копати вночі, так? Ви зголоднієте, тому обов'язково поїжте. Вважайте це частуванням від старших».
Потім лорд Крейс з соратниками пішли. Сьогодні вони ночуватимуть у будинку сільського голови.
Нільс, Ето та Амон продовжували робити перерви, коли це було необхідно, і їсти під час копання. У якийсь момент...
«Я знову це почув», - прошепотів Ето.
«Так. Гуркіт, так? Може, десь глибоко всередині є обвал?» Нільс відповів, витираючи піт з чола.
«Сера сказала, що ця конкретна печера укріплена по всьому периметру, що робить її найменш вірогідною для обвалу в шахті», - сказав Амон, розмахуючи киркою.
Трійця продовжувала копати. І ось, нарешті, вони отримали те, що хотіли.
«Я бачу!»
«Ми зробили це!»
«Ого! Два?!»
Два шматки магічної мідної руди завбільшки з кулак викотилися і впали на землю. Нільс, Амон та Ето радісно зааплодували.
«Молодці, хлопці!»
Троє членів «Лорда Крейса і соратників» чекали в печері біля місця розкопок. Вони, мабуть, почули радісні голоси трьох юнаків.
«Ми зробили це, Крейсе!»
Нільс показав йому два шматки руди, які тримав в обох руках.
«Ого! Поглянь на цю красу.»
І в ту ж мить Вони всі почули це. Грім, гуркіт. Нільс, Ето та Амон зрозуміли, що він пролунав ще ближче, ніж раніше.
«Цей звук...»
«Він трохи відрізняється від звуку, який видає обвал...» запитав Нільс у Крейса, який не зміг дати йому чіткої відповіді. Але...
Маг Люті, яка говорила рідко, а коли й говорила, то пошепки, раптом закричала. «Щось риється в скелі!»
Вона була магом землі, тож її покликання робило її експертом у камінні та ґрунті.
«Що ти маєш на увазі?»
Однак і Крейс, і розвідниця Сара не поспішали з відповіддю. Не дивно, адже їхня соратниця Люті, незважаючи на те, що була авантюристкою третього розряду, з великими труднощами пробивала дірку в скелі. Тож подумати про те, що людина зараз може пролізти крізь неї, було практично неможливо...
«Чорт! Монстр?!»
Як тільки Крейс вимовив це, протилежна стіна печери обвалилася, і з'явилася якась істота.
«Підземний кріт!»
«Крейсе, тобі треба щось робити з тим, як ти називаєш речі...»
Розвідниця Сара не втрималася від жарту у відповідь на його вигук.
«Кріт... і великий кріт, причому. Він зводить нанівець майже всі атаки земної магії».
Найспокійнішим зараз був голос Люті, який кричав лише кілька хвилин тому.
«Так, це погані новини. Нільсе, бери своїх хлопців і забирайтеся звідси! Ми з цим розберемося!»
«Але зачекай...» Нільс бездумно заперечив.
«Ти ж знаєш, що частина роботи молодших полягає в тому, щоб дозволити старшим похизуватися і отримати славу, так?» сказав Крейс, посміхаючись.
Звичайно, він сказав це, щоб Нільсу та його друзям було легше евакуюватися, не хвилюючись за них. Вони також розуміли, що будуть тільки заважати, якщо залишаться, щоб допомогти лорду Крейсу і соратникам. «Зрозуміло! Ми підемо першими! Ми чекатимемо на вас, тож не розчаруйте нас!»
«Безумовно! Ми закінчимо раніше, ніж ти встигнеш озирнутися!»
Нільс запхав два шматочки магічної мідної руди до своєї сумки, яку міцно тримав руками, і побіг до отвору, який першим створив Лютий. Амон та Ето побігли за ним, тримаючи в руках кирки.
Переконавшись, що всі троє вийшли з нори, Крейс витягнув меча і став віч-на-віч з підземним кротом, інакше відомим як великий кріт.
«Гаразд, час розібратися з цим в одну мить».
Впевненість переповнювала його усміхнене обличчя.
Через три хвилини після того, як Нільс, Ето та Амон вибралися назовні покинутої шахти, Крейс, Сера та Люті вийшли з нори на очах у схвильованої трійці.
«Дякую, що дочекалися, хлопці!» радісно вигукнув Крейс.
«Крейс! З тобою все гаразд?!» відповів Нільс.
Ето, однак, першим кинувся до лорда Крейса і соратників.
«Хтось поранений?» - запитав він, хвилюючись, що вони постраждали.
«З нами все гаразд. Але все одно дякую, - з посмішкою відповіла розвідниця Сера.
«Чорт забирай, якби наш цілитель Шоса був таким же відданим, як ти».
«Щоб ти знав, Крейсе... я передам Шосі твої слова, коли ми повернемося в Акрай».
Крейс запанікував від зауваження Сери. «Ні, благаю, не треба!»
«Шоса?» Ето зацікавлено задер голову.
«Саме так. Наш цілитель, як і ти. Насправді нас шестеро. Інші троє в Акраї на іншій роботі», - відповів Сера.
«Зачекайте, ви що, залишилися тут на ніч через нас? Нільс здогадався, що інша сторона продовжила своє перебування в селі, щоб підтримати їх.
«Не хвилюйся про це. Ми всі шукачі пригод з Луни, чи не так? Для нас, ветеранів, цілком природно допомагати вам, новачкам. Абель і його група зробили для нас те ж саме, коли ми тільки починали, тож ми просто віддаємо борг. До того ж, тепер у нас є сувенір для Шоси та інших».
Говорячи це, Крейс показав їм жовтий магічний камінь у своїй правій руці. Він був завбільшки з половину кулака, досить великий і глибокого жовтого відтінку. Швидше за все, це камінь великого крота.
«Який гарний...» прошепотів Амон, не встигнувши зупинитися.
«Правда? Він має продатися за великі гроші, і тоді інші відпустять нас з гачка. І нічого з цього не було б можливим, якби ми не залишилися, щоб підтримати вас, хлопці. Дякуємо.» Крейс широко посміхнувся.
Ось так Нільс, Ето та Амон зуміли видобути магічну мідну руду з покинутої шахти в селі Русай.
Післямова
Привіт, радий вас знову бачити. Я Тадаші Кубу. Щиро дякую, що взяли до рук другий том першої арки «Мага води».
У цьому томі Рьо та його друзі залишають свою базу Луне і вирушають до портового міста Вітнаш. Гадаю, ви побачите, що його світ потроху розширюється. У веб-версії фестиваль відкриття порту тривав лише три дні, але в цьому друкованому виданні я зміг додати четвертий, а потім і п'ятий день... Що я можу сказати, окрім того, що нові персонажі з'являються один за одним?
Тут також багато нових епізодів, яких немає у веб-версії. «Генерал» і “блакитноокі”, з якими ви познайомилися наприкінці, також відіграють свою роль у третьому томі. Коротше кажучи... у другому томі я почав відхилятися від веб-версії. Я відчував, що все буде саме так.
Бо правда в тому, що навіть як людина, яка пише цю історію, я не уявляю, як вона зміниться. Закріплення деталей персонажів, створення каркасу для самого світу... Після того, як все готово, персонажі починають діяти і говорити самі по собі. Я лише описую їхні історії. Зазвичай я придумую загальний потік історії на початку, але іноді вони випереджають мене - легко, причому... Це і є те, що означає змусити автора плакати?
У підсумку, коли ці персонажі рухаються самі по собі, виходить цікавіша історія, ніж та, про яку я думав спочатку. І через кілька сотень тисяч слів, я впевнений, вони покажуть нам ще більш цікавий розвиток подій... Оплески цим дивовижним персонажам!
Цей том також містить продовження додаткового оповідання «Маг Вогню» з першого тому. Ви можете прочитати його тільки тут, у друкованому виданні - більше ніде. Із сорока розділів у першому томі вміщено розділи з першого по восьмий, у другому - з дев'ятого по шістнадцятий, а в третьому - з сімнадцятого...
Слідом за першим, цей другий том налічує трохи менше 230 000 японських ієрогліфів. Чимало, правда?! Цієї кількості вистачить на дві кишенькові книжечки в м'якій обкладинці, тож ви отримуєте чималу вигоду за свої гроші! ...Можливо.
Нокіто-сенсей намалював ілюстрації для першого тому і для цього теж. Всі, кого я знаю, дуже високої думки про його ілюстрації, кажучи, що вони чудово відповідають атмосфері історії. Сенсей не перестає мене дивувати! Надзвичайно спокійна атмосфера Рьо та надзвичайно роздратована атмосфера Абеля є абсолютно досконалими!
З моменту виходу першого тому 10 березня минуло три місяці. Ця книга ніколи б не потрапила до рук читачів без зусиль багатьох людей, включаючи видавця, і я не можу бути більш щасливим з цього приводу.
Сподіваюся, ви будете зі мною в цій подорожі!