Після обіду, наступного дня після того, як мешканці Кімнати 10 повернулися до Луне з села Абалі.
Майстер Гільдії Г'ю МакГласс відвідував лорда міста в його резиденції. Зробивши доповідь маркграфу, він попрямував до кабінету лицарського командира. Як завжди, перед ним стояли, виструнчившись, двоє лицарів.
«Я хотів би зустрітися з сером Невілом. Чи може він випадково бути вдома?»
«Так, він тут».
Той, хто говорив, постукав у двері.
«Сер, Г'ю МакГласс, майстер гільдії шукачів пригод, прибув, щоб побачити вас».
«Впустіть його.»
Зсередини пролунав грубий чоловічий голос. Г'ю увійшов до кабінету. Це була простора кімната, розміром приблизно з двадцять татамі, або приблизно 31 метр квадратний. Інтер'єр був обставлений просто, з досить великим письмовим столом, диваном для прийому відвідувачів і асортиментом спиртних напоїв у шафці.
Невілл Блек, командир лицарського ордену маркграфа Луни, сидів у кріслі, занурившись у свою велику раму. Він щось писав.
«Вибачте, але сядьте ось тут і зачекайте на мене. Я скоро закінчу».
Це було все, що він сказав, перш ніж зосередився на папері і знову почав щось писати. Г'ю не образився, бо таке траплялося постійно, тож він просто сів і став чекати.
Через три хвилини Невіл закінчив. Він підвівся зі стільця, дістав з шафи пляшку лікеру та дві склянки і сів навпроти Г'ю. Потім вони обидва почали обговорювати низку питань, потягуючи напої.
«Невіле, ти впевнений, що хочеш додати ще один з тих магічних каменів до свого замовлення?»
Г'ю почав з невисловленого запитання зі свого боку. Зрозуміло, що під магічними каменями він мав на увазі віверни, які принесли до гільдії Рьо та Абель. Маркграф уже придбав один з них, і Г'ю спочатку припускав, що лорд не захоче більше...
«Так, давай. Все одно ж не я ними користуюся, еге ж? Коли люди в ательє побачили першу, вони благали мене купити ще. Вони навіть сказали, що я можу вирахувати це з їхньої зарплати, що показало мені, наскільки вони затяті». Невілл сумно засміявся, перш ніж продовжити. «Такої вигідної пропозиції ще довго не буде, чи не так? Ідеальний розмір, глибина кольору, а найкраще - з стихією вітру. Магічний камінь, який відповідає всьому, що вони шукають».
«Йдеться про, - сказав Г'ю, знизивши голос, - певний корабель, чи не так?»
«Так і є. Коли я бачу людей, які працюють над ним усе життя, і не одне покоління, а два, мені хочеться купити його для них, навіть якщо для цього доведеться зійти зі свого шляху. Розумієш, що я маю на увазі? Звісно, Його Світлість погодився з усією душею, тож не те, щоб я не мав його дозволу. Тож продай нам ще один, майже такий самий, як попередній. Ми купимо його за шістсот мільйонів флоринів».
«Згода».
Г'ю вже збирався підвестися, оскільки вони щойно закінчили обговорювати все, що було потрібно, коли лицар-командор Невілл раптом згадав несподіване ім'я. «Я знаю, що ти знаєш про це.
«Г'ю, що ти знаєш про шукача пригод на ім'я Рьо?»
Згадка Невіла про Рьо шокувала Г'ю насамперед тому, що він не думав, що Рьо має якесь відношення до лицарського ордену.
«Звідки ти знаєш його ім'я?»
«Не відповідай питанням на питання». Невіл засміявся і продовжив. «Але відповідаючи на твоє, скажу, що останнім часом він часто приходив до нашого тренувального центру. Ось звідки я дізнався його ім'я».
«Рьо? У лицарському тренувальному центрі? Що цей хлопець там витворяє..."
«А ти як думаєш? Коли хтось каже «тренувальний центр», перше, про що ти думаєш, це тренувальні вправи, чи не так?»
Г'ю здригнувся від страху, почувши відповідь Невіла. Рьо був з тих людей, які наважувалися на самогубство, щоб потрапити в підземелля і перемогти принца-демона. Тож які були шанси, що він знищить обладнання під час тренувальних вправ...?
Потім він згадав ще одну річ. Колись давно Рьо розповідав йому щось про тренувальні бої у своїй кареті...
«Тільки не кажи мені, що він поламав речі в центрі...»
«Ні, нічого такого, не хвилюйся. Ти ж знаєш, що наш навчальний центр захищений магічним бар'єром, який завжди активний.
«Тоді чому...»
«Так, ну... Невіл зупинився, трохи не наважуючись сказати, що в нього на думці, що було вкрай незвично для нього, оскільки він був людиною чіткою і прямолінійною. «Правда в тому, що він тренувався проти міс Сери».
«Він що?»
Г'ю знав, що звучить як ідіот, але він не знав, що ще сказати після того, як був приголомшений зауваженням Невіла.
Рьо тренується з Серою? Я маю на увазі, що це має сенс, оскільки вони обидва «авантюристи», але... проблема не в цьому. Звідки, в біса, вони взагалі один одного знають? Ось що я хочу знати. І вони проводять свої бої у лицарському тренувальному центрі, а не на тренувальному полігоні гільдії? Може, через магічний бар'єр, як казав Невіл, бо так їм легше...?
Незважаючи на те, що в його голові все переплуталося, слова, які вилетіли з його рота, майже не мали нічого спільного з темою, про яку йшлося.
«То ти даєш Сері належний титул «Міс», а нас з Рьо відшмагаєш, так?»
«Звісно. Тому що вона впливова людина в оточенні лорда. Можна навіть сказати, що вона найвпливовіша в маєтку, не рахуючи Його Світлості. До того ж, хоча я можу звертатися до пані Сери без титулів, решта лицарів називають її пані Сєра». Невіл весело хихикнув. "У всякому разі, панна Сера і Рьо мають досить рівні шанси, коли зходяться у двобої. Я бачив їх на власні очі, і скажу тобі, що це просто вразило мене. Я цілком розумію, чому лицарі не можуть відвести від них очей. Вони такі швидкі, що я встигаю за ними лише наполовину».
Невіл усміхнувся, згадуючи видовище їхніх тренувальних боїв. «Ти вже знаєш, що вона тренує моїх лицарів, але вона жодного разу не використовувала свою мантію вітру під час занять з ними... Що ж, з цим нічого не поробиш, адже різниця між її чистим фехтуванням і їхнім - як день і ніч. І мушу визнати, що весь цей час мені було шкода її, що вона не має супротивників, проти яких могла б використати всю свою силу».
«Чому б тобі просто не запропонувати себе як її спаринг-партнера?»
"Не будь дурнем. Я їй не рівня. Але ось тобі ідея. Що, якщо великий чемпіон МакГласс вийде проти неї? Я впевнений, що ти будеш в порядку», - насміхався Невілл.
«Ти дурень. Ти ж добре знаєш, що я не готовий до будь-яких боїв, особливо після того, як мені довелося піти у відставку через травму руки. До того ж, навіть у розквіті сил я сумніваюся, що зміг би перемогти її та її мантію вітра...» І тут Г'ю раптом дещо зрозумів. «Я чув, що магія Сери дивовижна, але... чи є вона на рівні Рьо?»
«Хм. Я сам ніколи не бачив її магію.»
«Що?»
Вони не розуміли один одного.
«Зачекай, ти хочеш сказати, що їхні тренувальні битви не є магічними?»
«Саме так. Вони б'ються на мечах.»
«Га?» Г'ю знову був схожий на ідіота. «Але...» Потім він глибоко вдихнув і видавив з себе кілька слів. «Рьо... маг.»
«Що?
Цього разу настала черга Невіла виглядати німим.
На деякий час між ними запанувала тиша. Потім Невіл нарешті порушив її.
«Ну... думаю, все, що я хотів тобі сказати, це те, що я сподіваюся, що Рьо продовжить спаринги з пані Серою, тому що їхні сірники справді запалюють вогонь ентузіазму лицарів...»
«Гаразд... Зрозумів.»
Вони обидва мовчки відмовилися від думок про непотрібні речі.
Г'ю вийшов з кабінету лицарського командира і по дорозі до своєї карети зустрів Серу. Вона виглядала дуже щасливою.
«Привіт, Серо.
«Давно не бачилися, майстре МакГласс. Ви зустрічалися з сером Невіллом?
«Так. Що нагадало мені, що я щойно чув, що ти спарингувалася з Рьо?»
«Так, це так», - відповіла вона, зацікавлено нахиливши голову. «Не хвилюйтеся, я маю дозвіл маркграфа».
«Та ні, я не скаржуся. Невіл навіть сказав, що твої бої добре підбадьорюють його людей».
«Та невже?!» Сера радісно посміхнулася. «Чудово!»
Г'ю теж був чоловіком. Тому посмішка Сери мала неймовірну силу... Але тут він згадав онука маркграфа, Альфонсо Спіназолу, який намагався примусити її до себе, програвши плотському бажанню, і закінчив свою дурість з розтрощеним плечем. Г'ю відчайдушно відвів погляд від усмішки Сери.
"Якщо ви коли-небудь відчуєте потребу потренуватися, ласкаво просимо приєднатися до нас, майстре МакГласс. У нас в навчальному центрі є чудові жерці і жриці, які також можуть вилікувати більшість травм».
Потім вона пішла геть.
«Ні... Я точно не хочу туди заходити...»
Ніхто не почув шепіт Г'ю...
◆
Був полудень наступного дня після того, як четверо мешканців кімнати 10 повернулися до міста Луне зі своєї роботи в селі Абалі. Вперше за довгий час Рьо разом із Серою їв каррі. Коли вони закінчили, вона повернулася до маєтку маркграфа, а він попрямував до «Золотої хвилі».
Абель винен мені багато послуг. Наприклад, тиждень обідів, які він обіцяв мені в підземеллі... Він мене ще жодного разу не пригостив. І - о, так! - коли я зробив йому гарний вигляд у Вітнаші, не кажучи вже про те, що я був досить люб'язний, щоб не перетворити того клятого мага вогню на брилу льоду. Так, так, а це означає, що він повинен допомогти мені з цим, незважаючи ні на що!
Була друга година дня. Більшість відвідувачів, які прийшли на обід до «Золотої Хвилі», вже розійшлися. Серед тих, що залишилися, був самотній фехтувальник, який читав книгу, сидячи на стільці в їдальні.
Рьо планував попросити адміністратора покликати його, але так було навіть краще.
«Абелю, я тут, щоб зібрати борги, які ти мені виннен».
«Що? А, Рьо, це ти. Не дивуй мене так, боже. Зачекай. «Зібрати борги»... Не міг би ти освіжити мою пам'ять?»
«Гаразд. Коли ми були в підземеллі, ти обіцяв пригощати мене тижневими обідами».
Абель ахнув. Мабуть, він дійсно забув про це.
«Звісно, я не забув. Ні, зовсім ні. Просто ти був дуже зайнятий, Рьо, і я ніяк не міг знайти слушного моменту, щоб попросити тебе. Я не брешу. Я кажу правду.»
«Хааа...» Рьо навмисне зітхнув, коли почув виправдання Абеля. Потім він сів навпроти нього. «В обмін на тижневі обіди, я хотів би, щоб ти мені з дечим допоміг".
«Що...? З чим саме? Я відчуваю, що це буде гірше, ніж обіди...» нервово запитав Абель.
«Ну, мої сусіди по кімнаті Нільс та Ето добігають кінця трьохсотденного ліміту перебування в гуртожитку гільдії, і їм скоро доведеться виїжджати. Вони вирішили купити будинок, і Амон теж збирається до них приєднатися, тому я подумав, що для мене теж настав час покинути гуртожиток, коли вони це зроблять, і пожити окремо...»
«Ти не плануєш жити з ними, Рьо?»
«Саме так. Я хочу проводити всілякі магічні та алхімічні експерименти, тому краще жити в будинку з просторим подвір'ям».
«Дай вгадаю. Ти отримав частину своєї частки від продажу тих магічних каменів, чи не так?" Абель зауважив, ніби щойно згадав, через що їм довелося пройти.
«Коли я перевірив свій рахунок сьогодні вранці, то побачив, що на ньому збільшився баланс, а це означає, що два з них були продані.
«Має сенс.» Абель енергійно кивнув на знак розуміння. "Оскільки маркграф вже купив одну, хтось інший, мабуть, купив другий, так? Чорт... Гільд майстер працює швидко, чи не так? Який спритний.»
«І тому я сьогодні тут, бо хочу, щоб ти допоміг мені знайти будинок, Абелю.»
«Зрозумів. В такому випадку, залиш це мені.»
Після всього, що було сказано і зроблено, Абель був впливовою людиною в Луні. Його надзвичайна популярність серед шукачів пригод не була несподіванкою, а оскільки він був одним з небагатьох шукачів пригод класу «Б», його добре знали й мешканці міста. Зважаючи на це, Рьо зрозумів, що підтримка такої людини, як Абель, зменшить його шанси бути ошуканим, не кажучи вже про те, що він може довіряти будь-яким ріелторам, з якими його познайомив Абель. Тож він вирушив на пошуки мечника...
«А ти знаєш, що гільдія авантюристів також займається землею і будівлями?»
Очевидно, у гільдії був відділ нерухомості...
Зрештою, вони попрямували туди.
«Ніколи не думав, що вони теж займаються цим бізнесом...»
«Так, я чув, що є навіть деякі об'єкти нерухомості, якими управляє виключно гільдія. Ну, насправді авантюристи часто купують або орендують порожні будинки та інші місця. Можливо, це якось пов'язано з трьохсотденним лімітом перебування в житловому комплексі гільдії.»
«Це так підступно! Дорослі такі підступні!» Рьо незліченну кількість разів хитав головою, тому що Абель, мабуть, потрапив у точку зі своєю дедукцією. "Але ж є й такі групи, як твоя, так, Абелю? Ті, що не купують і не орендують, а просто зупиняються на деякий час у кімнатах заїжджих дворів».
«Мабуть, ти не помиляєшся, але коли ти так кажеш... Ми платимо за звичайними тарифами, тож не схоже, що ми робимо щось не так. Я знаю, що мені трохи незручно про це говорити, але я можу так жити тільки тому, що мені добре платять як керівнику групи «Б»».
Подібно до того, як живуть президенти та керівники компаній у пентхаусах розкішних готелів на сучасній Землі... Принаймні так безпідставно вважав Рьо. Персонал лоджу займався прибиранням і пранням, а якщо гості замовляли напої та закуски, то їх одразу ж приносили в номер. Зважаючи на все це... ти, безумовно, міг би вести такий приємний спосіб життя.
Звісно, за наявності грошей!
«Рьо, а ти не думав про те, щоб зупинитися надовго в заїжджому дворі... Стривай, ти ж казав, що тобі потрібен будинок з величезним подвір'ям для твоїх експериментів...»
«Точно. У подібних ситуаціях умовність диктує, що, витративши певну суму грошей, можна купити щось на кшталт старого дворянського маєтку або маєтку проклятого аристократа за вигідною ціною... Я вважаю, що такі сюжетні ходи існують».
"Угода? Сюжетні ходи? Про що ти взагалі говориш...»
Рьо вимовив вголос свої класичні очікування щодо розвитку сюжету легкого роману, але було ясно, що Абель не розуміє, про що він говорить. Звісно ж, він не міг цього зробити.
«Рьо, я ненавиджу приносити погані новини, але я не думаю, що це станеться...»
«Га?»
"Мені дуже шкода, але тільки особи з числа дворянського стану можуть купувати майно, що належить дворянам. Незважаючи на те, що Абель направив тебе до нас, ми не можемо робити винятків».
«Ого...»
«Я ж тобі казав, хіба ні?»
Керівник відділу нерухомості гільдії, Ріплейт, був досить люб'язний, щоб безпосередньо зайнятися ними. Однак... реальність, яку жорстоко нав'язали Рьо, була надто трагічною, щоб її можна було витримати.
«Тоді мої мрії про будинок з просторим подвір'ям...»
«Чоловіче, розслабся. Ми ще не зайшли так далеко. Ріплай, як ти щойно почув, Рьо шукає будинок з великим подвір'ям. Мабуть, він хоче проводити магічні та алхімічні експерименти чи щось таке. Він багатий, тому його бюджет досить великий. У межах розумного, звісно».
Чи справді він мав це все сказати? Чи не спробує тепер гільдія скористатися ним? Ці думки промайнули в голові Рьо.
«Абелю, ти припиниш це...»
«Не хвилюйся. Ріплайт - найпрацьовитіший співробітник гільдії. Тож якщо повідомити йому всю необхідну інформацію, він зможе знайти саме те, що ти шукаєш».
Ріплайту було приємно чути такі слова похвали від такої популярної людини, як Абель. Він радісно кивнув, коли той заговорив.
«Зрозуміло, дякую, що надали цю інформацію. На жаль, серед наших поточних списків немає нічого, що відповідало б вашим умовам, Рьо... Чи не могли б ви дати мені ще один день, щоб провести деякі дослідження? Я зберу інформацію про всі об'єкти нерухомості, які не перебувають під нашим управлінням, включаючи нові, які нещодавно з'явилися на ринку, а також ті, якими займаються інші агентства нерухомості в місті. Якби ви могли завітати до мене завтра вдень, я був би вам дуже вдячний».
Серйозний, непохитний вираз обличчя Ріпла свідчив про те, що він дуже пишається своєю роботою. І Рьо просто не міг відмовити такій людині в її щирому проханні.
«Зрозумів. Дуже вам дякую.»
◆
«Вже третя година... Чи не занадто рано для того, щоб пригощати мене вечерею, Абелю?»
«Отже, вже зрозуміло, що плачу я... Але зачекай, хіба ти не казав, що ми квити, якщо я допоможу тобі з пошуком будинку? Здається, казав..."
«Тільки я говорю про те, що допоміг тобі зберегти обличчя на пляжі у Вітнаші і не вбив того «Мага Пекла». Тож ти все ще винен мені за це...»
«Гаразд, добре, боже, я зрозумів», - відповів Абель, наполовину змирившись. «Дуже дякую, що врятував мою дупу тоді! Слухай, я куплю тобі перекусити, тож давай підемо в будь-який магазин, який тобі сподобається».
"Ти так кажеш, але... не схоже, що я знаю, в яких магазинах продаються найсмачніші страви. Може, ти знаєш якісь, Абелю?»
«Так. Ось тут є один. У них чудові тістечка і кава. Як щодо цього?»
«Кава!»
Це був перший раз, коли Рьо почув слово «кава» після прибуття на Фі. Хоча, звісно, він знав про групу «Кавоварка»...
«То ти знаєш, що таке кава, Рьо?»
«Чорна, як диявол, гаряча, як пекло, чиста, як ангел, солодка, як любов. Той напій, так?»
«Я не зрозумів, але так, я впевнений, що ми говоримо про один і той самий чорний напій».
Рьо був спустошений тим, що Абель назвав знамениту оду Талейрана про еліксир «чорним напоєм». Реальність справді була суворою пані.
«Ого. Це меню - це щось...»
Кав'ярня називалася «Café de Chocolat, Lune». Незважаючи на те, що в назві було слово «chocolat», насправді тут не подавали тістечка з шоколаду. Не подавали, але...
«Монблан, полуничне тістечко, яблучний пиріг...»
«Думаю, я візьму полуничне тістечко. Щодо кави... «Блакитна гора».
«Кавове меню дуже насичене... «Блю Маунтін», серйозно? А «Кона»? У них є ще й Мандельштам...»
Рьо спантеличено похитав головою, читаючи меню.
Що це за відчуття дежавю... Це ж не може бути пов'язано з інши реінкарнатором... Чи може?
Підійшла мила жінка. «Ви вже визначилися, що хочете, чи вам потрібен ще час?» - запитала вона.
«Я б хотів полуничне тістечко і набір «Блакитна гора».»
«Я-Я... Мені, будь ласка, «Монблан» і «Кона».
Вона записала їхні замовлення, а потім відійшла, щоб виконати їх.
«Ти теж знаєшся на тортах, Рьо? Хоча в Лісі Рондо їх не було...»
«Т-так, у моєму рідному місті вони були...»
«Хм. Цікаво.»
Торт і кава були чудовими. Настільки досконалими, що якби власник кав'ярні відкрив ще одну кав'ярню в сучасній Японії, він би без проблем залишився в бізнесі. Однак кава «Кона»... не була тією самою гавайською «Коною», якою він насолоджувався на Землі. Він припустив, що назва була просто випадковою, яку придумав виробник. Але смак був...
«Шокуюче смачним...»
«Правда? Хіба це не чудове місце? І до гільдії рукою подати.»
«Б'юся об заклад, що Ріхія або Лін привели тебе сюди. Я правий чи ні?»
«Гех.»
Рьо влучив у яблучко своїм припущенням.
«Що ж, це добре, бо все дуже смачно.»
«Чому б тобі не використовувати це місце для побачень, Рьо? Скажімо, з Серою, наприклад». Слова і вираз обличчя Абеля свідчили про його допитливість.
«Я хочу, щоб ти знав, що ми з Серою не такі».
«І все ж, ти говориш про неї так невимушено, ніби ви зараз дуже близькі...»
«Тому що вона хотіла, щоб і з нею я був недбалим після того, як побачила, як я поводжуся з тобою... Це був неминучий компроміс.» Потім Рьо злегка похитав головою.
«Ну, я пам'ятаю, ти казав, що вона твоя вчителька, але... як ви взагалі познайомилися? Не схоже, що у вас є щось спільне. Вона майже не показується в гільдії, не кажучи вже про те, що вона лицарський наставник...»
«Скажімо так, вона багато чому навчила мене в північній бібліотеці, і на цьому зупинимося».
«Ооо, північна бібліотека, так? Тепер це має сенс.»
Вираз обличчя Абеля говорив про те, що він нарешті розгадав давню таємницю завдяки поясненням Рьо. Неважливо, що він думав про це лише тиждень.
«А ще вона допомагає мені тренувати навички володіння мечем. Зазвичай перед тим, як навчати лицарів, щось на кшталт розминки для неї, я гадаю.»
«Зачекай. Ти спарингуєш з Серою?»
«Так. Вона неймовірно сильна, знаєш. Я зараз перебуваю в середині смуги невдач проти неї», - сказав Рьо з безтурботною посмішкою. Це було доказом того, що він ще не підійшов достатньо близько до того моменту, коли він би засмутився через поразку. Ось наскільки великою була різниця в силі між ним і Серою. «Її мантія вітру дивовижна, а її магія повітря - сама досконалість, ти так не думаєш? Вона збільшує швидкість всього. Додавання швидкості і ваги до її атак за допомогою Вітряної мантії робить її і без того надзвичайно відшліфоване володіння мечем жахливо небезпечним».
«Отже, Сера використовує мантію вітру разом з тобою?»
«Так. Я буквально щойно це сказала. Абелю, ти повинен уважно слухати інших, коли вони говорять, гаразд? Коли ти цього не робиш, це погано на тобі позначається.»
З цими словами Рьо допив залишки кави у своїй чашці.
Ні-ні-ні, є щось дуже погане в тому, що ти можеш битися з Серою, коли вона використовує свою мантію вітру...Я тільки зараз ледве досяг того рівня, коли ми з нею рівні, і це без її мантії... Стривай, а я теж? Я навіть не впевнений, що зможу з нею битися... Рьо, ти ж маг, звідки ж у тебе такі хороші навички володіння мечем? Як далеко ти збираєшся зайти? Яка твоя кінцева мета, чувак?
Якою була його кінцева мета... Рьо і сам не знав відповіді на це питання...
«Я й гадки не мав, що така крамниця існує так близько до гільдії.»
«Дай подумати», - сказав Абель, пробігаючи знання в голові. «Якщо я правильно пам'ятаю, вони відкрили цю філію в Луні в минулому році. Це давня кав'ярня в королівській столиці. Гадаю, вони існують вже років сорок або близько того...»
Як на мене, ідея з тортом і кавою, мабуть_, прийшла від реінкарнації ..._ А враховуючи, наскільки досконалим був смак, вони були причетні не тільки до ідеї, але й до самого створення... То це означає, що вони прибули на Фі всього на двадцять років раніше за мене? Ні, ні, це неможливо. Тому що я чітко пам'ятаю, як Фальшивий Міхаель сказав мені: «Ви насправді перший відвідувач, якого я прийняв за досить довгий час». Так він привітав мене в тому білому світі, в якому ми перебували. Така ангелоподібна людина, як він, не вважала б двадцять років «досить довгим часом», чи не так?
Як би Рьо не аналізував ситуацію, він не міг придумати зв'язної відповіді. І тоді наступне запитання Абеля повністю відрізало всі його думки про реінкарнації.
«Рьо, ми можемо поговорити про те, що сталося у Вітнаші...?»
«Точно?»
«Ти намагався вбити Мага Пекла. Оскара з Імперії.
Якби я не встиг туди вчасно, я майже впевнений, що він був би вже мертвий. Наскільки це було серйозно?»
«А-а-а, так, це... Гадаю, це можна назвати словесним око за око? Лайкою? Тепер я хочу знати, чи справді, з твоєї точки зору, між мною і тим хлопцем була така величезна різниця в силі?» відповів Рьо, доїдаючи останній шматок торта. Для нього Оскар, очевидно, був просто «тим хлопцем».
«Так, безумовно.»
«Я не можу з тобою погодитися. Я не думаю, що розрив насправді такий великий. У той час він був у наступі, а я в обороні, тож могло здатися, що був розрив у силах, коли я все перехоплював. Але... якби наші ролі були розподілені, я думаю, що мої атаки не змогли б пробити його захист досить легко».
Рьо пригадав той випадок, коли він відповідав. Магія води відмінно підходила для захисту. Наприклад, Крижана стіна, безсумнівно, могла вважатися найсильнішою і найміцнішою захисною магією. Хоча, звичайно, іноді її можна було пробити.
«Більше того, наші відповідні атрибути води та вогню також є важливими факторами. Вода нівелює вогонь, чи не так? Поки у вас є величезна кількість води, ви можете загасити будь-який вогонь. Я думаю, що сумісність тут також грає роль».
Він продовжував говорити, все ще пам'ятаючи ту ніч.
«До того ж, швидкість, з якою той хлопець генерував магію, чи то пак, конструював магію, була... напрочуд швидкою, хм? Ось чому я думаю, що є дуже великий шанс, що він зможе протистояти моїм атакам».
«Тоді якого біса ти його розлютив, знаючи все це?»
«Я був на межі. І я впевнений, що атмосфера фестивалю зробила мене ще більш збудженим, ніж зазвичай».
«Гаразд, з цієї розмови я зрозумів, що ти небезпечна людина, Рьо».
«Але в порівнянні з тобою, Абелю, я все ще дитина в лісі...»
«Чому? Чому це завжди я?! Що я тобі такого зробив?!»
«О, так, Рьо. Я щойно дещо згадав.»
«Що це? Аж не віриться! Не кажи мені... ти збираєшся попросити мене заплатити за нашу їжу, тому що у тебе немає грошей? Я тобі не дозволю! Ти мене чуєш?!»
«Ні, придурок! Я зовсім не це хотів сказати!» Абель роздратовано зітхнув. «Насправді, якщо ти скажеш «так», я куплю тобі ще один набір тортів».
«Так! Відповідь - так! Гадаю, що наступним я хотів би спробувати полуничне тістечко».
Абель майже закінчив з ним. «Не кажи «так», не спитавши, на що ти погоджуєшся, дурню».
«Я довіряю тобі, Абелю, і тому знаю, що ти не прийдеш до мене з кричущим проханням».
«Брехня. Ти просто хочеш якнайшвидше з'їсти своє друге тістечко».
Рьо не чув бурмотіння Абеля.
Тож вони замовили ще по одному тістечку. Одного було замало для мужніх шукачів пригод, чия робота була такою трудомісткою... І оскільки це була незаперечна істина, Абель теж не мав жодних докорів сумління. Хоча щось йому не подобалося в ідеї набивати шлунок лише тістечком і кавою...
«То що ти хочеш, щоб я зробив? Я не погоджуся, залежно від того, що це».
"Ти справді думаєш, що я дозволю тобі так просто піти після того, як ти вже з'їв другу порцію тістечка? У будь-якому випадку, я хочу, щоб ти пройшовся зі мною ще трохи після цього.»
«Після цього»? Ти казав те саме минулого разу, і коли ми пішли гуляти містом, то з болем усвідомили, наскільки ти непопулярний, Абелю. Ти пам'ятаєш це? Як твій друг, я волів би не роз'ятрювати твої рани...»
«Стривай, ти говориш про інцидент з авантюристами Федерації, який, до речі, не має жодного стосунку до моєї популярності? Якщо подумати, то моє прохання цього разу може бути трохи пов'язане саме з цим. Судячи з усього, в одному будинку збираються підозрілі люди, і ми збираємося його обшукати».
«Абелю, ти не думаєш, що такими справами краще займатися міському гарнізону? З їхньої точки зору, будь-яка наша «допомога», ймовірно, буде лише перешкодою...»
В історіях про реінкарнацію ісекай часто траплялися випадки, коли реінкарнатори пхали свого носа не туди, куди не слід, і в результаті позбавлялися міста чи міських лиходіїв. Рьо трохи похитав головою, коли подумав про це.
«Звичайно, я не роблю це самотужки, як якийсь месник. Я знаю одного з командирів гарнізону, Німура, і саме він попросив мене про допомогу».
«Німур? Це не той, що стояв на міській брамі, коли ми тільки-но прибули? Він дуже зрадів твоєму поверненню, якщо я правильно пам'ятаю».
«Гарна пам'ять...»
Тоді він здавався звичайним гвардійцем, але, судячи з усього, був капітаном міського гарнізону. Високопоставлений офіцер, який не вдавав із себе офіцера? Надзвичайно гідний захоплення. Рьо оцінив Німура ще вище.
«Все, що він мені сказав, це щось про вечір біля західних воріт, саме тому я прямую до гарнізонної станції, щоб з'ясувати всі факти».
«О горе мені, мага води використали і знущалися з мене...»
«Ти, мабуть, дійсно збожеволів, якщо несеш таку нісенітницю, набиваючи рот тістечком!»
◆
На гарнізонній заставі вишикувалися озброєні до зубів вартові.
Капітан Німур помітив їх одразу, коли вони прибули туди. «Ти дуже вчасно, Абелю!» - вигукнув він. Я саме збирався забрати тебе в «Золотій хвилі».
«Німуре, я думав, що обшук повинен був відбутися ввечері?
«Так і було заплановано, але наша розвідка вийшла на зв'язок раніше і повідомила, що всі підозрювані зараз перебувають у схованці. Я хочу зібрати їх усіх, тому ми виїжджаємо раніше, ніж планували».
«Зрозумів. Це нам на руку, так? Я допоможу. І цей хлопець теж. Це Рьо, маг. З нього вийде досить потужний бойовий актив, так що можеш на нього розраховувати.»
«О, чудово. Я це ціную. Хм? Рьо, це не ти врятував Абеля? Я пригадав тебе. Ти повернувся разом з ним. Що ж, я теж вдячний тобі за допомогу.»
«Не зважай на це.»
Німур простягнув руку, і Рьо потиснув її.
«До речі, Німуре, у тебе є якісь ідеї щодо того, що це за темні люди?»
«Взагалі-то, є. Нещодавно ми отримали неспростовні докази. Шпигуни Федерації.
«Федерація...» тихо пробурмотів Абель. Його вираз обличчя дав зрозуміти Рьо, що щось у цій ситуації його непокоїть, а це, в свою чергу, непокоїло і Рьо.
Четверо, яких ми спіймали минулого разу, теж були з Федерації, але... вони не були справжніми шукачами пригод.Натомість, вони були шпигунами... Що тут коїться?
Разом з Рьо та Абелем ударна група складалася з двадцяти осіб. Вони швидко оточили місце колишньої майстерні біля західних воріт. Це було велике, але старе приміщення. Один з членів розвідувального підрозділу, який весь цей час спостерігав за місцевістю, підійшов до капітана Німура і доповів.
«Всі десять всередині».
Капітан Німур кивнув у відповідь.
«Ми зайдемо спереду. Джоше, візьми з собою чотирьох і зайди ззаду. Абель, Рьо, ви йдете з ними і ловите всіх, хто спробує втекти цим шляхом. Мені байдуже, якщо ви їх пораните, але зробіть все можливе, щоб не вбити. Заздалегідь дякую».
Очевидно, що грубий арешт був просто чудовим... Але це не давало їм права робити погані речі.
Абель, Рьо, Джош і четверо його людей обійшли ділянку ззаду. Через тридцять секунд вони почули звук чогось, що розбилося біля центрального входу. Німур і його команда, мабуть, використали щось, щоб вибити двері.
Гнівні крики всередині кімнати донеслися аж назовні. Потім сталося те, що сталося одразу після цього. Кілька людей вилетіли з чорного входу. Але...
«Га-а-а!»
...вони послизнулися і впали на крижану землю під собою. Четверо членів гарнізону швидко зв'язали їх шнурами.
З вікна другого поверху зверху вистрибнув чоловік.
«Крижаний спис», - сказав Рьо, цілячись крижаним списом у його ногу, щоб вивести його з рівноваги. Він приземлився перед Рьо і втратив свідомість. Оскільки підозрюваний був поруч, Рьо, який тримав мотузку власної довжини, зв'язав чоловікові руки за спиною. Він навчився, спостерігаючи за іншими.
Проте... тріск.
Ще одне вікно на невеликій відстані від першого розбилося, коли з нього вискочили ще двоє людей. Потім вони побігли, рятуючи своє життя, до західних воріт.
«Я йду за ними!» крикнув Джош, перш ніж кинутися в погоню.
«Гей, зачекай... Чорт забирай, мабуть, я теж піду. Рьо, тримай тут оборону».
З цими вказівками Абель побіг за Джошем, який переслідував двох втікачів.
Вони залишили Рьо, який продовжував зв'язувати чоловіка, позаду разом з чотирма підлеглими Джоша, які ніяково бурмотіли
«А...?»
«Гм...»
Раптове і шокуюче видовище увірвалося в поле зору Абеля, коли він завернув за ріг після того, як деякий час переслідував трьох чоловіків: їхні тіла, охоплені полум'ям.
«Четвертий? Корускаре.»
Абель почув ці слова дуже ледь чутно. Він витягнув свій меч, який спалахнув, коли він змахнув ним, розсікаючи все, що летіло на нього. Це була атака вогняної магії, але вогняна маса сяяла так, як він ніколи раніше не бачив.
«Що це, в біса, було...»
Навіть Абель, який не був добре обізнаний у тонкощах магії, визнав, що атака була зовсім не звичайною. Він пошкодував, що не взяв з собою Рьо, але це почуття тривало лише мить. Більше ні на що не було часу, бо до того часу, як Абель усвідомив його, чоловік з мечем вже стояв перед ним!
Кланг. Кланг. Кланг.
Абель парирував три удари поспіль. Потім, піддавшись інстинкту, він відступив назад, щоб створити відстань між ними. Потім:
«Лапіс».
Чотири кам'яні списи з'явилися перед чоловіком і кинулися на Абеля. Він ухилився від списа, спрямованого в праву ногу, руків'ям меча збив з ніг спис, спрямований в живіт, лезом відбив той, що летів у груди, і нахилив голову, щоб уникнути списа, що мчав туди.
Абель зробив все це, рухаючись вперед, знаючи, що найкращий шанс протистояти - це момент, коли супротивник атакує. Він атакував і закрив проміжок між ними, а потім змахнув лезом вгору в діагональному розрізі, тримаючи себе низько над землею.
«Тц»
Абель роздратовано клацнув язиком, не думаючи про це. За відчуттям, що виходило від його леза, він міг сказати, що воно досягло лише шкіри чоловіка. Здавалося, він також прорізав якийсь інструмент... Його супротивник чудово ухилився, враховуючи, що він мав намір розрубати його навпіл.
Однак...
"Мій датчик... Сучий ти сину...»
Лють заливала обличчя чоловіка. Прилад у його кишені був зламаний, прорізаний наскрізь. Його блакитні очі, видимі крізь світло-фіолетове волосся, що закривало їх, дивилися на Абеля.
«Це закінчиться зараз. Зникни!» - люто виплюнув він. «Оцтові льодовики».
«10-шарова крижана стіна».
Незліченні бурульки утворилися перед чоловіком. Здавалося, вони вкривали всю територію, але були заблоковані крижаною стіною.
«Що?!»
Фіолетоволосий чоловік озирнувся, але побачив перед собою лише три обвуглені трупи та мечника. Більше нікого не було. Принаймні, наскільки він міг бачити - а це означало...
«Корускаре».
Він випустив три яскраво світяться скупчення полум'я за рогом.
«Крижаний Спис 6».
Голос пролунав з іншого боку кута ... Голос, який Абель знав. Він також знав, як сильно Рьо любив контратаки. Приурочувати свої атаки до атак супротивника, або змушувати супротивника атакувати, щоб він міг розчавити його своєю... Він робив те саме проти королеви гарпій у Малефічних горах і принца демонів на 40-му рівні підземелля...
За винятком цього разу, він створив шість крижаних списів проти трьох скупчень полум'я ... Це означало, що Рьо, ймовірно, мав намір ...
У той момент, коли ця думка промайнула в його голові, тіло Абеля ворухнулося. Кланг. Фіолетоволосий чоловік парирував клинок Абеля своїм власним.
«Нгх!»
Решта три крижаних списи пронизали його спину... або пронизали б, якби не зламалися при зіткненні. Чоловік не зміг пом'якшити силу снарядів, тому його тіло полетіло. Він впав на землю.
Рьо скористався моментом, щоб вибігти з-за рогу.
«Абелю, з тобою все гаразд?!»
Він бився, використовуючи пасивний сонар для пошуку по всій території, тому, хоча він знав, що Абель все ще живий, цілком природно, що він відчував себе неспокійно, поки не побачив його на власні очі.
«Так, все гаразд».
Коли він ухилявся від кам'яних списів фіолетоволосого чоловіка, то ледве уникнув списа, спрямованого йому в голову, і отримав поріз на лівій щоці. Звичайно, це не було небезпечним для життя.
«Що це, в біса, за хлопець...»
«10-шарова крижана стіна».
Щойно Рьо вимовив заклинання і замкнув їх у крижаному бар'єрі, на них обрушився вогняний дощ.
«Відновлення 10-шарової крижаної стіни».
Він був настільки потужним, що йому довелося реконструювати крижану стіну. Вогняна злива тривала більше хвилини... Коли він припинився, фіолетоволосого чоловіка вже не було...
«Чорт, він втік...»
«Я майже впевнений, що вогняний дощ, який щойно пролився, був чиїмось чаклунством... Вони, мабуть, допомогли йому втекти, хм?»
Рьо до певної міри зрозумів, що щойно сталося. Замість того, щоб користуватися зором, він використовував пасивний сонар, або водяну пару в повітрі, щоб зрозуміти ситуацію. Проте було дещо, чого він не розумів.
«Це, - сказав він, - не була людина, чи не так?»
Чоловік не мав рогів і хвоста, як акума, і не був гротескним створінням, як диявол чи принц-демон. Зовні він виглядав цілком як людина. Але людиною з фіолетовим волоссям. І ці очі...
«Ну, я точно ніколи не чув про людину з сяючими блакитними очима».
Рьо кивнув на знак згоди. «Гадаю, це означає, що в місті Луни теж є небезпека, хм...
«За винятком того, що зазвичай ми не зустрічаємо тут таких людей, як він...»
◆
Наступного дня. Після того, як вранці вони з Серою провели деякі дослідження в північній бібліотеці, він пообідав на ситій станції, а потім прибув до гільдії шукачів пригод на зустріч з Абелем, яка була призначена на першу годину. Він уже був там, розмовляючи зі знайомою дівчиною біля стійки реєстрації. Ця дівчина помітила прихід Рьо раніше за Абеля.
Це була Наталі, єдиний маг води, якого він знав, окрім себе, і який, як виявилося, входив до складу Королівського бюро магів. Коли Абель зрозумів, що Рьо тут, він сказав кілька слів Наталі, перш ніж підійти до нього.
«Поглянь на себе, Рьо. Якраз вчасно.
«Ти можеш продовжувати розмову з Наталі. Не дозволяй мені вас перебивати».
Дівчина ввічливо схилила голову перед ними обома і вийшла з гільдії.
«Мені прийшов лист з королівської столиці, і вона була настільки люб'язна, що принесла його мені».
«Від таємничого... Як там його звали?» Рьо спробував пригадати попередній лист з королівської столиці, який Наталі передала Абелю. «Іларіон?»
«Боже, твоя пам'ять здатна запам'ятовувати лише випадкові речі, чи що?» Абель скрушно посміхнувся, перш ніж засунути лист, ймовірно, знову від Іларіона, під одяг.
«З тобою все гаразд після того, що сталося вчора, Абелю?»
«Хм? О, ти маєш на увазі того фіолетового хлопця? Так. Після цього на мене ніхто не нападав.»
«Ні, я не це мав на увазі. Я хочу знати, чи не розсердилася Ріхія на тебе за те, що тебе поранили.»
«Аааа, гаразд... Так, вона була розлючена, м'яко кажучи...» Абель скривився, трохи похитавши головою. Мабуть, добряче йому від неї дісталося... Зате рана на лівій щоці повністю зникла.
Рьо подумки кивнув, анітрохи не дивуючись силі цілющої магії Ріхії.
Коли Абель і Рьо увійшли до відділу нерухомості гільдії, її голова, Ріплайт, підвівся, щоб привітати їх. «Абелю, Рьо, дуже дякую вам за ваше терпіння». Потім він запросив їх сісти на диван, що стояв у кімнаті.
«Мені вдалося знайти лише один об'єкт, який відповідає вашим вимогам», - продовжив він, як тільки один з його підлеглих подав їм чай. «Однак...» - сказав він, перш ніж замовкнути.
«Судячи з вашого тону, я розумію, що це місце не зовсім відповідає моїм критеріям, чи не так?»
Рьо знав, що в подібних ситуаціях, коли інша сторона ухиляється від відповіді, це, як правило, пов'язано з незначними проблемами, незважаючи на те, що загальна оцінка була прохідною.
«Так. Проблема в місці.»
«Місце?» Абель і Рьо сказали в унісон.
"Так. Це за містом.»
«!»
Ця новина здивувала їх обох.
Рьо був готовий піти на компроміс щодо різних умов, таких як розмір подвір'я чи інші будинки по сусідству. Але... він ніколи не думав, що йому покажуть будинок за межами міста.
Коли він вперше прибув на околицю Луни з Лісу Рондо, вони з Абелем задивилися на розкішний краєвид, що відкривався з вершини невеликого пагорба. Місто розкинулося серед золотого моря пшеничних полів, що росли навколо нього. У цьому золотому морі він пам'ятав, що бачив чимало будинків. Ті, хто заробляв на життя землеробством, переїхали з центру міста за його стіни. Через постійні переїзди цих людей міські ворота ніколи не зачинялися, навіть вночі.
«Цей будинок - це ферма чи щось подібне?»
«Саме так.» Ріплейт твердо кивнув. «Я сам відвідав його вчора і, окрім того, що він знаходиться за межами міста, можу рекомендувати його вам з повною впевненістю».
«Тоді чому б нам не поїхати і не подивитися на нього?»
На пропозицію Рьо і Ріплейт, і Абель підвелися.
«Я вже подав запит на одну з карет гільдії, тож, будь ласка, зачекайте біля входу».
З цими словами Ріплейт попрямував до задньої частини головної будівлі гільдії, де знаходилося депо.
«Я не знав, що у гільдії є власний парк карет.
«Так, здається, три. Люди просто називають їх каретами гільдії, хоча гільд майстер використовує одну з них майже виключно для поїздок до маєтку маркграфа і назад. Співробітники Гільдії нададуть дозвіл на використання карети, якщо вважатимуть це за потрібне, як у випадку з твоїм сьогоднішнім бізнесом. Вони не просто так позичають їх шукачам пригод, щоб ти знав».
«Дуже погано.»
Абель обірвав думки Рьо ще до того, як той встиг їх висловити вголос.
Після того, як вони втрьох сіли в карету гільдії, вона звернула з головної алеї і попрямувала на північ. Це був той самий екіпаж, в якому їхав Г'ю, коли Рьо зустрівся з ним по дорозі з резиденції лорда міста. Через деякий час карета досягла центру Луни, тобто двостінної площі біля входу в підземелля. Там вона повернула праворуч і поїхала на схід східним бульваром міста, коротше кажучи, прямуючи до східної брами.
Рьо теж насправді дуже добре знав цю місцевість. Чому? Тому що його постійне місце перебування, сита станція, було неподалік.
Для нього розташування біля східних воріт було величезним плюсом, навіть якщо це було за межами міста. Він дуже віддавав перевагу саме цій брамі, а не південній чи західній.
Перевірка біля східної брами для пасажирів карети була простою. Вартовий мав лише перевірити їхні посвідчення; у випадку Абеля і Рьо - їхні картки гільдії, а у випадку Ріплейта і візника - їхні службові посвідчення гільдії. Оскільки перевірка посвідчень зайняла лише кілька секунд, процес пройшов практично без проблем.
Через п'ять хвилин після виїзду через східні ворота карета прибула до місця призначення. Перше, на що звернув увагу Рьо, вийшовши з карети перед будинком, було велике подвір'я. Він побачив дерев'яну огорожу. На значній відстані виднілася дерев'яна огорожа, що позначала край ділянки. Він був чотириста метрів завдовжки і чотириста метрів завширшки... достатньо великий, щоб на ньому з комфортом розмістилися три футбольні поля.
А потім він обернувся, щоб подивитися на будинок, що стояв там.
Це був не зовсім... стереотипний фермерський будинок, який він собі уявляв.
«Хіба такі будинки будують фермери?»
Сама будівля була одноповерховою, але досить широкою. Вражаючі подвійні двері охороняли вхід у центрі. Крім цього головного входу, він побачив ще двоє дверей - ймовірно, бічні входи. Здавалося, тут було кілька вікон, хоча на даний момент віконниці були зачинені. Вони нагадали Рьо його будинок у Лісі Рондо.
«Це справді фермерський будинок, але сім'я, яка ним володіла, була, очевидно, дуже заможною. Єдиний син і спадкоємець отримав титул графа після того, як його інженерні здібності були визнані в королівській столиці. Переїхавши туди, він запросив своїх батьків жити разом з ним, тому і будинок, і земля були виставлені на продаж».
«Він пройшов шлях від інженера до дворянина? Мабуть, неймовірно талановитий, так?»
Абель задумливо кивнув у відповідь на пояснення Ріплейта.
«Інші фермери придбали сільськогосподарські угіддя, розкидані в цих краях, але ця конкретна власність стоїть на ринку вже майже рік без жодного потенційного покупця».
«Так довго?» Рьо звернув увагу на те, як акуратно підстрижені передній двір і територія навколо хліва. «Але газон виглядає таким доглянутим. Жодної травинки не видно».
«А, в гільдії є комісія по догляду за порожніми будинками, яку можуть прийняти E- і F-ранги, тому, напевно, так і є», - відповів Абель.
«Зазвичай так, але власники цього будинку ніколи не подавали жодних заявок до гільдії. Це також є причиною того, що відділ нерухомості Гільдії ніколи не перевіряв його. Приношу свої найщиріші вибачення».
Як голова вищезгаданого відділу, Ріплайт вибачливо схилив голову перед Рьо, тому що на момент першого візиту Абеля і Рьо цього будинку не було в реєстрі гільдії. Якби власники подали запит на ремонт, гільдія, звісно ж, відправила б своїх співробітників, щоб перевірити його.
«Зачекайте, справді?» запитав Абель. «Але тоді як... Оооо, клінінгова компанія того старого?»
«Правильно, - сказав Ріплайт. «Це одне з місць, що перебувають під опікою компанії майстра Шмітхаузена».
«Це клінінгова компанія, якою керує колишній авантюрист?»
«Так, саме так. Ти теж про це знаєш, Рьо? У нього страшне обличчя, але він хороша людина. Ти можеш на нього покластися, якщо тобі потрібно прибрати. Здається, він робить знижки шукачам пригод».
Рьо знав про нього тому, що Ніна, адміністратор, згадувала про нього під час його першого візиту до гуртожитку гільдії. Точніше, про те, що колишній авантюрист керував там прибиранням за допомогою клінінгової компанії.
Вони втрьох обійшли будинок зсередини, оглядаючи його. Тут було настільки скрупульозно прибрано, що він міг заселитися в будь-який момент. Як він і підозрював, двері, крім подвійних дверей головного входу, були бічними, що з'єднували внутрішню частину будинку із зовнішнім світом. Можливо, вони були побудовані для того, щоб було легше заносити і виносити речі, замість того, щоб покладатися лише на головний вхід. Як службові або задні двері.
У тому ж ключі, в задній частині будинку було ще двоє таких дверей. Знову ж таки, схоже, вони були встановлені для того, щоб було легше заносити і виносити речі з просторого будинку.
У будинку були вітальня, їдальня, кухня, кілька спалень, а також кілька великих комор. І, нарешті, кімната, схожа на барліг, що було несподівано для фермерського будинку...
«То ось що означає бути заможним фермером, га?» тихо пробурмотів Рьо.
Найдивовижнішою особливістю інтер'єру будинку була масивна чорна кухонна стійка. Зроблена з матеріалу, схожого на граніт, вона була надзвичайно зручним місцем для кухаря. Цей предмет інтер'єру вказував на те, хто насправді має справжню владу в цьому домі.
Екскурсія будинком тривала...
Але тут Рьо помітив дещо прикре.
«Тут немає ванни...»
Його обличчя можна було б прийняти за скульптуру, що зображає слово «відчай».
«Н-ні, немає... Але якщо це так важливо для тебе, Рьо...»
«Так...»
Побачивши відчайдушний вираз обличчя Рьо, Ріплайт теж відчув таку ж емоцію через власний недогляд. Так, відчай заразний.
Абель був єдиним, хто залишався абсолютно незворушним. «Гадаю, тобі доведеться зробити її самому, га?»
Його пропозиція, кинута так недбало, повернула Рьо до життя.
«Боже мій! Ти абсолютно правий! Я можу зробити її сам! Ріплайте, чи потрібні мені дозволи або щось подібне, щоб провести реконструкцію?»
«Ні, зовсім ні. Це насправді одна з причин, чому я рекомендую цю нерухомість. Якби ти жив у межах міста, тобі довелося б отримувати всілякі дозволи від відповідних органів влади... навіть на ремонт стін власного будинку, наприклад. Але на землі за межами міських стін, як тут, ти можеш робити все, що заманеться, доки не зазіхатимеш на головні дороги. Це означає, що ти, звичайно, можеш встановити власну лазню. Якщо ти попросиш, ми також можемо допомогти тобі найняти авторитетного теслю та інших ремісників», - відповів Ріплейт, і відчаю, який миттю раніше охопив його обличчя, вже не стало.
«Чудово. Тоді ми можемо обговорити ціну...?»
«Звичайно. Включаючи саму власність, плюс усі необхідні документи та процедури, загальна сума становить п'ятдесят мільйонів флоринів. Що скажете? Я округлив ціну до найближчого цілого числа.
«Я купую.»
Рьо вирішив на місці. Для нього не було проблемою те, що він знаходився за містом. По-перше, він не був зразковим шукачем пригод, який щодня ходив до гільдії, щоб отримати роботу. По-друге, він знав багато чудових ресторанів, у тому числі «Ситу станцію» біля східних воріт. Хоча ціни в цих закладах були орієнтовані на простолюдинів, вони перевершували всі стандарти смачною їжею, яку там подавали. Третім величезним аргументом на користь цього готелю було те, що він знаходився набагато ближче до північної бібліотеки та резиденції маркграфа, яка була ще далі на північ, ніж гуртожиток гільдії.
Але найбільшою перевагою був величезний двір. Він був навіть більшим, ніж територія за бар'єром у Лісі Рондо. Він точно не очікував чогось такого розміру. І хоча він був розчарований відсутністю ванни, можливість зробити власну вирішила цю проблему.
Тож, на думку Рьо, у нього не було причин відмовлятися від нерухомості з такими вигідними умовами.
◆
Ритм карети штовхав фіолетоволосого чоловіка та фіолетоволосу жінку всередині.
Жінка тихо видихнула. «Боже мій... Ваша місія полягала в тому, щоб шукати дивака, але ви вбили трьох людей, а потім вступили в бій ще з двома. Скажи мені, як таке взагалі могло статися?»
«Це не моя вина. Я керував датчиком, коли раптом троє чоловіків побігли в мій бік. У мене не було іншого вибору, окрім як вбити їх, оскільки вони мене побачили», - відповів чоловік по суті, його поведінка була безпристрасною.
«І зонд був в кінцевому підсумку знищений, чи не так? Тобі доведеться повернутися до вежі, перш ніж робити якісь кроки».
«Наступного разу, коли я зустрінуся з тим фехтувальником і магом... Я обов'язково відплачу їм тим же." Вперше фіолетоволосий чоловік нарешті виявив якісь емоції у відповідь на репліку свого супутника.
«Питання в тому, чи зможеш ти.
«Зв'язки, накладені на мене, не дозволяли мені в той час перемогти їх... Незважаючи на це, ці двоє володіли шокуюче високими бойовими здібностями для людей. Наступного разу...»
Слова, які бурмотів чоловік, були настільки тихими, що навіть жінка, яка сиділа поруч з ним, мусила напружуватися, щоб їх почути.
«Якщо вони знімуть хоча б один рівень зв'язків, я зможу впоратися з ними обома одночасно. До того ж легко».
«Мені здається, що ти просто затаїв образу... Що ж, роби, як знаєш». Жінка знизала плечима. «Навіть якщо ми не змогли визначити джерело викиду, з мене досить цього міста. Як тільки ми отримаємо новий датчик, ми дослідимо інше місце. Ми ж не хочемо, щоб замок впав, га?»
◆
Далеко на північ від міста Луни.
«Генерале, я прийшов з новинами щодо однієї справи.»
«Розповідайте.»
"Так, пане. Взвод Ґеймінґама, який проник у королівське місто Луне, відступив».
Чоловік, до якого звертався генерал, насупився. «Детально.»
«Вони були захоплені гарнізоном міста і поміщені у в'язницю, але їм вдалося втекти, і вони вирішили, що можуть покинути місто в той момент.
«Захоплені в полон? Який колосальний провал...» Генерал притиснув долоню до чола і злегка похитав головою. «Відправте нових агентів. Де ще є наші люди під прикриттям і на позиціях?»
«За винятком маркграфства Луни, маркграфства Хоуп, герцогств Шрусбері та Флітвік, а також столиці королівства».
«Отже, наша південна база знищена...»
"Так, пане. Маркіз Гайнлайн... Ну, він...» Вираз обличчя ад'ютанта також став гірким, як і у генерала.
«Нічого страшного. Забудьте про нього. Ми більше нічого не можемо там зробити, і я не хотів би зараз розворушити осине гніздо. Саме тому вам потрібно щось зробити з маркграфом Луни, адже його володіння знаходяться на півдні».
«Зрозумів.»
Ад'ютант віддав йому честь і вийшов з кімнати.
Залишившись наодинці, генерал пробурмотів собі під ніс.
«Ми повинні встигнути, чого б це нам не коштувало...»