На сільській площі зібралося багато жителів села.
«Голово, Нільсе! Як все пройшло?»
«Добре, добре. Знищив усіх гоблінів.»
«Ура!»
На оголошення мера Булана здійнялися радісні вигуки.
«Ну, хіба ти не чудо, Нільсе!»
«Ви всі теж. Дякую, що допомогли нам.»
«Ось, скуштуйте смаженого кабана».
Деякий час після цього повітря наповнилося збудженими розмовами, коли селяни оточили чотирьох молодих людей, плескаючи їх по плечу на знак подяки, пхаючи їм в руки їжу і таке інше.
«Ні, ніякого алкоголю. Їм ще треба розібратися зі скелетами вночі».
«А, так, вибачте...»
Гострозорий Булан помітив і зупинив селянина, який з ентузіазмом пропонував їм випивку. Незважаючи на те, що це було нетипово для них, селяни, тим не менш, насолоджувалися обідом на сільській площі.
«Булан.»
«Привіт, бабцю. Гоблінів здолали.»
«Так, так, я чула. Чудово. В такому разі, відведи тих чотирьох молодиків до звіра-хранителя, поки сонце не сіло. Наш захисник хоче з ним поговорити.»
«Справді? Тоді я скажу хлопцям. Ми підемо після обіду.»
Рьо дослухався до їхньої розмови.
Аудієнція зі звіром-хранителем! Класична сюжетна подія! А це означає, що є непогані шанси, що нам доведеться битися зі звіром-хранителем, збожеволілим від прокляття...
Він ледь помітно посміхнувся, не усвідомлюючи цього.
«Чорт забирай, Рьо, ти знову замислив щось погане, чи не так...» сказав Нільс, виглядаючи неймовірно роздратованим.
Амон посміхнувся своєю звичайною веселою посмішкою. «Навколо тебе, Рьо, точно витає якась лиха аура».
Під час цього обміну думками Ето витріщився на бабусю. Точніше, він дивився на декоративний шнур і різьблену статуетку, що висіла на її посоху, і копирсався у своїх спогадах.
«Я майже впевнений, - подумав Ето, - що це богиня-матір Землі...».
Місцезнаходження звіра-хранителя було за годину ходьби від входу до східного лісу.
«Селянам також заборонено заходити вглиб східного лісу. Звісно, Нільса, як неслухняного хулігана, ніхто не слухав, і він постійно туди ходив, тож ми з бабусею вичитали йому стільки гнівних нотацій, що й не злічити.»
«Я так і знав!»
«Звідки?! Як ти міг це знати?!»
Для Рьо пояснення Булана мало цілковитий сенс. А для Нільса воно не мало такого сенсу, як для Рьо.
Ето весь цей час тушкувався в нерішучості, але нарешті вирішив запитати бабусю, що в нього на думці. «Бабусю... Тобто, пані Насу, чи можу я запитати вас про ту статуетку...?»
«Можеш називати мене бабусею. Єдиний, хто досі називає мене Насу, це наш шановний звір-хранитель. Так що ж це за статуетка... Ах, ця маленька штучка? Як жрець світла, ти повинен знати відповідь, еге ж?»
Вона підняла свій посох трохи вище, щоб Ето було легше розгледіти різьблення на камені шириною приблизно п'ять сантиметрів.
«Так. Це гребінь Богині-Матері Землі, чи не так?»
«Дійсно. Маєш гарну голову на плечах. Мабуть, це означає, що в Храмі Світла все ще навчають подібним речам, еге ж...»
«Богиня-Мати Землі?»
І Ето, і бабуся почули тихе бурмотіння Рьо.
«Так. Не так вже й багато її прихильників залишилося в наші дні... Але старійшини цього села вірили в неї з покоління в покоління.»
«Богиня Світла і Богиня-Матері Землі, в яких ми віримо, - це боги, яким поклонялися як одному з Пантеону Семи. Але за довгий період часу багато чого сталося... Сьогодні, коли хтось згадує про храм або жерця, найперше, що спадає на думку, - це храм Богині Світла або жерці Богині Світла. Інші шість богів, за всіма ознаками, відійшли на другий план».
Тон бабусі був самопринижуючим, хоча в ньому також ховався натяк на самотність. Це не було розчаруванням чи сумом. Якби Рьо запитали, він би сказав, що це почуття було близьке до покори.
«Віра - це не те, що можна нав'язати людям. А якщо віра зникає, то що ж, так влаштований цей світ, чи не так?»
Просвітлена... Це слово якнайкраще описувало бабусю в цю мить.
Рьо раптом подумав про питання. «Бабусю, - почав він. «Чи можете ви та інші прихильники Богині-Матері Землі використовувати магію світла?»
Світла магія... магія зцілення, яка була спеціальністю жерців і жриць. Але Рьо хотів знати, чи тільки жерці Богині Світла могли використовувати її, чи жерці інших богів також могли.
«Магія світла?»
«Так. Вона використовується для зцілення ран і тому подібне».
«Я знаю, для чого вона використовується, хлопче, і так, я можу її використовувати. Але моя відрізняється від того, що використовують жерці світла. Як ти і твоє вимовляння заклинання"
Ето, здавалося, був здивований несподіваним запитанням бабусі. «Га? Так, звичайно.»
«Ті, хто служить Богині-Матері Землі, не говорять заклинань. Ну, точніше було б сказати, що спочатку не було ніяких заклинань. Але в якийсь момент часу вони стали звичним явищем.»
«Я... перепрошую? Що ви щойно...? Га?»
Шок Ето поглибився ще більше. Фактично, він застиг. Священик дійсно застигав тільки тоді, коли в справу втручалася Ріх'я, тому вигляд його зараз в такому стані представляв для Рьо надзвичайно цікавий феномен.
Вираз його обличчя залишався млявим, навіть коли він продовжував автоматично йти. Група потягнула його за собою в похід. Через деякий час вони нарешті дійшли до печери в глибині лісу, в якій жив звір-хранитель.
◆
Звірі-хранителі. Нелюдські істоти, що населяють землю. Вони часто встановлюють різні форми симбіотичних стосунків з найближчим людським населенням. Саме тому їх називають звірами-охоронцями. В основному вони живуть не в місцях скупчення людей, таких як міста, а в місцях, багатих на природу, таких як гори та ліси.
Крім того, про їхнє існування рідко стає відомо. У більшості випадків про них знають лише селяни, які з ними спілкуються. Тому достеменно невідомо, скільки існує звірів-хранителів, які вони бувають і які стосунки вони будують з людьми.
Зовні печери бабуся, Насу, ввічливо покликала істоту, що мешкала всередині. "О Великий Звіре-хранителю, це я, Насу. Я привела з собою Булана і чотирьох, хто буде здійснювати полювання».
Її голос оживив Ето, який застиг під час переходу. Побачивши краєм ока, що його друг знову функціонує, Рьо полегшено зітхнув.
Якщо його припущення про те, що звір-охоронець проклятий, виявиться правильним, вони несподівано опиняться в бою. В такому випадку, нездатність Ето швидко реагувати була б фатальною. Однак...
«Я дякую вам за те, що доклали зусиль, щоб прийти сюди.»
З печери повільно вийшов...
«Фенрір...» прошепотів Ето.
Вовк, з голови до хвоста вкритий сріблястим хутром, фенрір, мабуть, мав близько трьох метрів завдовжки. Хода істоти була нестійкою, і всі бачили, що вона явно втратила багато сил. Тим не менш, його погляд був гострим, а мова чіткою.
Значить, його не поглинуло прокляття... Тьху... Тоді це точно не спричинить жодних подій.
І Нільс, і Амон побачили миттєвий спалах розчарування на обличчі Рьо. Вони кивнули в унісон, їхні підозри щодо його злих думок підтвердилися.
«Хм, хм, жрець світла? Тоді його присутність означає, що вони не будуть вражені чисельністю ворога. А тепер дозвольте мені розповісти вам про себе. Якщо бути точним, я не фенрір... але для зручності скажімо, що я щось подібне».
Звір-охоронець тихо засміявся.
«Жрець світла, два мечники... і...»
Істота втупилася прямо в Рьо, уважно вивчаючи його, перш ніж продовжити.
«Мене звуть Нкуусін. Ти, маг води. Як ти себе називаєш?»
Трохи здивований запитанням, Рьо все ж відповів. «Я - Рьо».
Булан і бабуся, що стояли поруч з ним, були безумовно більше, ніж просто трохи здивовані.
«Звір-охоронець справді представився...»
Те, що звір-охоронець назвав своє ім'я, було тим, що їх вразило. Такого раніше ніколи не траплялося, жодного разу. І фактично вперше і Булан, і бабуся дізналися його ім'я - Нкуусін.
«Я розумію, що моє ім'я важко вимовляється людьми, тому я навмисно приховував його до цього часу. Однак, той маг, що стояв там... Рьо, так? Я відчув потребу розповісти Рьо. Не зробити цього було б безчестям.»
«Безчестям? Що ти маєш на увазі?» запитав Рьо, спантеличено нахиливши голову.
«Так. Як би це пояснити... Можна сказати, що я родич фей. І для таких істот, як ми, ваша присутність... Так, твоя присутність - це заспокоєння, коли ти поруч».
Він не дуже розумів, про що говорив фенрір. Він знав про Короля Водяних фей, свого майстра меча, схожого на дулахана. Король фей дав йому свій меч і рясу. Коли Сера побачила його мантію, вона сказала: «Ти сподобався Королю фей». А ще був звір-охоронець, родич фей, який зараз стояв перед Рьо і казав, що його присутність - це заспокоєння.
Якщо зібрати всю цю інформацію докупи, то можна було зробити висновок, що Рьо любили феї... Хоча він і досі не мав жодного уявлення про те, що таке феї.
Я запитаю у Сери, коли ми повернемося до Луни. Вона казала, що ельфи майже наполовину феї, тож я не сумніваюся, що вона може багато про них розповісти.
«Якщо моя присутність дійсно втішає тебе, то... гм, дякую, мабуть?»
Він відчув, що це була неправильна відповідь.
Звір-охоронець завив зі сміху. «Це я повинен бути вдячний, бо завдяки тобі моє життя продовжилося на тисячу років. По правді кажучи, воно б закінчилося ще через десяток років... Насу, ти молодець, що познайомила мене з цією дивовижною людиною».
«Я...» Бабуся зовсім втратила дар мови. Вона була не лише шокована одкровенням звіра-охоронця про те, що його життя закінчується через десять років, але й ще більше вражена тим, що присутність Рьо продовжила це життя на тисячоліття вперед.
«Святий Боже, Рьо, ти дивовижний...» вражено сказав Нільс.
«Я в цьому не дуже впевнений, бо дуже сумніваюся, що я сам був благословенний...» спантеличено відповів Рьо, заперечливо хитаючи головою. Почувши, що лише його присутність додала тисячу років до життя фенріра... здавалося, він нарешті зрозумів, що звір-охоронець насправді не був людиною.
«Тоді давай поговоримо про суть справи. Полювання, на яке ти підеш... Ті, хто приходив раніше, розпочали його, не спитавши моєї поради чи чогось подібного, що призвело до багатьох ускладнень».
Незважаючи на свою люпинну морду, квартет Кімнати 10 якимось чином відчував тривогу, яку ніс у собі звір-охоронець.
«Ще до того, як ми усвідомили їхні наміри, вони вже билися зі скелетами... Тож вони осквернили ліс, проливши кров. Я приношу свої найглибші вибачення», - сказав Булан.
«Хм, до певної міри це було неминуче... оскільки на кону життя і смерть. З огляду на це...» Звір-охоронець пирхнув, ніби зітхнув. «З огляду на те, скільки клопоту завдали їм навіть ті слабкі тридцять мерзотників, вони все одно не вийшли б переможцями».
Рьо проаналізував слова звіра-охоронця.
Тридцять - це більше, ніж двадцять, про які нам говорили... А під «слабкими мерзотами», мабуть, маються на увазі скелети... а це означає, що є ще щось сильніше, так?
«Чи правильно я розумію, що ми повинні перемогти і щось інше?» Нільс поставив саме те питання, яке хвилювало Рьо, причому сміливо. Як і належить лідеру групи.
«Так, є одна могутня істота. Вона такого ж виду, але більша. Я не знаю, як ви, люди, називаєте його. Вона в пастці всередині святині, біля входу... Як тільки ти переможеш тридцять прислужників, я випущу його на волю, щоб ти його вбив.»
«О Великий Звіре-хранителю, подумати тільки, ти заманив монстра в пастку...» Пояснення звіра-хранителя викликало в бабусі і захоплення, і здивування.
«Це було необхідно, бо духовної сили святині було недостатньо, щоб стримати його. Тому я використав рештки своєї сили, щоб зловити і ув'язнити його в пастці. На жаль... останнім часом я потребую ненормальної кількості енергії, що значно скорочує мою тривалість життя».
Тоді звір-охоронець знову розсміявся. Чи було це тому, що він був легендою, яка може сміятися над власною тривалістю життя? Чи просто тому, що він прожив так довго? Хтозна...
Оскільки звір-охоронець не міг далеко відійти від печери, решта групи попрямувала до святині, перед якою вони тепер стояли.
«Я б сказав, що це більше схоже на “прихований храм”, ніж на святиню...» сказав Ето до бабусі.
«Гм. Не знаю, як щодо визначень і тому подібного, але в селі ми називали це святинею протягом багатьох поколінь. Скелети почали з'являтися тут і там приблизно півроку тому. Святилище вже давно закрите, тому що ми проводимо обряди в селі... Відтоді ми не могли підійти до нього. Ми могли лише спостерігати здалеку... А тепер ми знаємо, що всередині нього сидить могутня істота. Що, в біса, тут відбувається?»
Вона глибоко видихнула, коли закінчила говорити.
«Ето, що таке прихований храм?» запитав Рьо, озвучуючи питання, що виникло у нього в голові.
«Найкраще, як я можу описати прихований храм - це храм з вівтарем глибоко всередині, за дверима. У Храмі Світла насправді є кілька таких храмів. Поки є жрець або жриця під рукою, вони можуть негайно виконати необхідний ритуал. У випадку зі святилищем, всередині встановлюється щось на зразок вівтаря, хоча він і не має таких розмірів, як справжній. Двері теж маленькі. Ми не знаємо, коли і чому вони були збудовані, оскільки знання про це загубилися в часі і не передаються. Але ми знаємо, що деякі з найстаріших були зроблені понад тисячу років тому...»
Пояснення Ето його глибоко захопило. Мова священика була більш офіційною, ніж зазвичай, ймовірно, тому, що бабуся була частиною його аудиторії.
«Наскільки мені відомо, двері цієї святині ніколи не відчинялися. Принаймні, ніхто з живих зараз не має жодного уявлення про те, що там всередині».
Бабуся злегка похитала головою. "Зачекай, я щойно згадала, що звір-хранитель казав у минулому. Нібито в його печеру звідкись тече сила, і тому він там оселився, бо був ослаблений... Можливо, ця святиня і є джерелом тієї сили».
«Ймовірність висока», - відповів Ето, перш ніж представити власну теорію та її можливі наслідки. «Існує теорія, що приховані храми були побудовані в земних жилах, так званих місцях, де збираються сили, які виходять із землі. Якщо це так, то сила, зібрана в цьому прихованому храмі, цілком може текти до печери».
◆
Перш ніж розпочати битву зі скелетами, четверо членів «Кімнати 10» провели ретельний інструктаж.
«Я думаю, що проблема буде великою і сильною, - сказав Ето. «Якщо це дійсно скелет, то це може бути скелет-генерал, скелет-король або Архі-скелет. Інші ймовірні варіанти - трупи монстрів або тварин, які перетворилися на скелети. Наприклад, ведмідь. У такому випадку ми просто матимемо справу з ним, як зі звичайним скелетом, тож нам не потрібно особливо розробляти стратегію».
«Ето, який з них найнебезпечніший у цьому списку?» запитав Нільс.
«Архі-Скелет. Магія проти нього абсолютно неефективна.
Хм... Здається, я десь недавно чув подібну фразу...
Рьо порився в пам'яті, слухаючи розмову Нільса та Ето, але не зміг пригадати інцидент з дияволами, які були джерелом цих слів.
А, ну, неважливо.
«Загалом, косі удари не дуже добре діють на скелетоподібних монстрів, тому атаки мечем трохи...»
«Це дуже погано, особливо зважаючи на те, що у нас з Амоном є тільки мечі...»
Амон замислився над поясненням Ето.
«Ето, а як щодо того, щоб вдарити їх молотами?» запитав Рьо, спираючись на свою пропозицію, що ґрунтувалася на легких романних. Судячи з твердого кивка Ето, вона виявилася правильною.
«Так, - сказав Ето, - щось подібне було б найефективнішим методом проти них».
«Чудово. Тоді все буде гаразд. Я знерухомлю скелети, щоб Нільс і Амон могли вдарити по них величезними молотами ззовні».
«Ззовні?»
«Величезними молотами?»
Нільс і Амон розгублено похитали головами від впевненої заяви Рьо.
***
«Гаразд, перше, що ми зробимо, це знищимо скелети перед святинею».
Потім Ето почав заклинання, його голос був тихим.
"Цим я повертаю цю нечисту душу в лоно божественне і молюся за прощення її гріхів. Вигнання нечисті."
Коли він вимовив останні слова заклинання, тридцять скелетів, захоплених поглядом Ето, безслідно зникли один за одним.
Вау, вау, вау! Яке суперкруте заклинання! Б'юся об заклад, у того, хто його придумав, точно був синдром головного героя!
Поки в голові Рьо крутилися такі грубі думки, останній зі скелетів розчинився в повітрі. Невже заклинання «Вигнання нечисті» забирало багато магії навіть у таких шукачів пригод, як Ето? Чи це тому, що він поклав на лопатки одразу тридцять з них? Якою б не була причина, Ето впав на одне коліно, важко дихаючи.
«З тобою все гаразд, Ето?» запитав Рьо, простягаючи священикові склянку з льодом, повну смачної води. Склянка води особливо безцінна в такі моменти. Людське тіло - дивна і загадкова річ.
Ето випив воду одним ковтком. «Дякую, я в порядку».
Тим часом Нільс і Амон підійшли до дверей святині і приготувалися. Нарешті настав час відчинити їх. Хоча «велика, могутня істота», ймовірно, не вискочить раптово на них, бо великий звір-хранитель замкнув її в пастці, вони все ж відчинили їх повільно й обережно. Як на двері, що так довго залишалися зачиненими, вони відчинилися напрочуд легко... незважаючи на те, що для цього знадобилося двоє авангардних мечників.
Відчиняючись, двері здійняли хмару пилу. Коли пил влягся, вони змогли зазирнути всередину. Там стояв самотній скелет понад два метри заввишки.
«Архі Скелет...» пробурмотів Ето.
«А, чорт!» сказав Нільс. «Найнебезпечніший, і невразливий до магії!»
Нільс і Амон швидко відійшли від дверей і розмахували мечами.
"Створення льоду: Молот."
Рьо вимовив заклинання і згенерував крижані молоти, що обернулися навколо лез мечів Нільса та Амона.
«Ого. Вони величезні. Рьо, ми використаємо їх, щоб бити, так?»
«Я відчуваю, що кожен удар буде як тонна цегли.»
Нільс і Амон високо підняли свої молоти і розмахували ними, з'ясовуючи, як їх використовувати.
«Правильно. Я зупиню його, як тільки він вийде на галявину, тож я хочу, щоб ви двоє накинулися на нього і виснажили його витривалість».
«Зрозумів.»
«Так, сер.»
Нільс і Амон стали навколо галявини, на яку вказав Рьо.
«Крижана стіна 3.»
Він оточив шлях від дверей до галявини крижаними стінами. Це не дасть монстру раптово зійти зі шляху і напасти на них.
"Гаразд, я подам сигнал звіру-хранителю, щоб він випустив його. Крижана квітка».
Оскільки феєрверки називали вогняними квітами, він дав цьому заклинанню протилежну назву. З піднятого правого кулака Рьо злетіла в повітря блискуча снігова маса. Вона різко вибухнула, коли досягла значної висоти в небі. Алмазний пил, що розлетівся з центру кулі, засяяв шокуюче яскраво під променями західного сонця. Він послав вгору другу групу, потім третю, сніжинки мерехтіли, коли падали дощем.
Група, забувши про те, що вони були в середині бою, була зачарована цим видовищем.
«Як гарно», - прошепотіла бабуся.
Шепіт бабусі був ледь чутний, але Рьо почув її.
«Гаразд, друзі, скелет наближається», - сказав Рьо, підвищивши голос, щоб повернути всіх до полювання.
«Я готовий! Дозвольте мені!»
Хоча крик Нільса зовсім не був сигналом... він просто пролунав у той момент, коли звір-охоронець розвіяв свої пута, і Архі скелет зрушив з місця.
Мертві ненавидять живих. Ніхто не знав причини, але їх тягнуло до живих, вони вбивали живих і спокушали живих стати такими ж проклятими істотами, як і вони самі.
Архі Скелет не був винятком. Вийшовши з дверей, він попрямував прямо до них. Він повільно просувався вперед, поки не вийшов на галявину... де врізався в Крижану стіну прямо перед собою. Тепер йому нікуди було діватися.
«Льодовик».
Незважаючи на те, що магія була неефективною проти Архі скелета, будь то Крижана Стіна або Крижаний Бан, це було лише питанням того, щоб не націлюватися на самого монстра. Не можна було втекти від фізичних явищ - наприклад, від слизького шару льоду. Істота різко послизнулася на крижаному бані Рьо і впала. Він намагався встати незліченну кількість разів, але безуспішно.
"Крижана стіна, звільнення. Гаразд, Нільсе, Амоне, ваша черга.»
«Чорт забирай, так! Амоне, вперед!»
«Так!»
Нільс і Амон закрили прогалину між собою і скелетом. А потім... вони підняли свої молоти, виготовлені Рьо, високо над головою і з усієї сили вдарили по монстру. Дзенькіт.
«Чорт, він твердий, як камінь», - сказав Нільс.
«Так і є», - підтвердив Амон. «Але я бачу, що ми завдали йому шкоди, хоч і невеликої».
«Гаразд, продовжуємо в тому ж дусі».
«З радістю!»
Бам, бам, бам. Вони вдвох безперестанку били монстра, поки той лежав на землі, не в змозі встояти на ногах. Крижаний бан Рьо мав радіус два метри, а кожен молот сягав трьох метрів завдовжки. Оскільки скелет не мав ані снарядних, ані магічних атак, вони могли бити його, не завдаючи собі жодної шкоди.
Однак, оскільки Нільс мав ранг E, а Амон - F, кожен їхній удар не завдавав великої шкоди. Неминуче, що для того, щоб перемогти скелет, знадобилося б чимало часу. Витримавши їхні удари, навіть якщо шкода була мінімальною, істота піднялася на четвереньки, втративши надію встати. Тепер воно намагалося пересуватися в такому положенні.
«Ну, гадаю, не варто дивуватися. Але результати будуть однаковими, оскільки ти лежиш на спеціально зробленому, дуже слизькому льоду».
Як і казав Рьо, скелет не міг просунутися вперед навіть на четвереньках. Все, що він міг робити, це продовжувати ковзати по крижаному бані.
Чому так легко ковзати по льоду? Через те, що на поверхні льоду є вода - чи ні. Ти будеш ковзати незалежно від того, чи є на поверхні льоду тала вода, чи ні. І справа тут не в термодинаміці. Звичайно, вода робить його дуже слизьким.
Молекули H2O утримуються на поверхні завдяки міжмолекулярній взаємодії, яка називається водневим зв'язком. Цей водень, H, зв'язується з сусіднім киснем, O, потім цей H зв'язується з сусіднім O, який, у свою чергу, зв'язується з сусіднім H, а той зв'язується з сусіднім H. Цей набір з чотирьох станів водневих зв'язків - що дорівнює п'яти молекулам води - є найпоширенішою формою льоду. Найпоширеніша також означає, що це найстабільніший стан або форма.
Чим нижча температура, тим твердішим стає лід. І навпаки, кількість слабких водневих зв'язків у тому самому шматку льоду збільшується при вищих температурах. На поверхні шматок льоду контактує з водою та повітрям і створює шар молекул води з подвійними або потрійними водневими зв'язками. Ці молекули роблять лід слизьким. Ці молекули води з подвійними або потрійними зв'язками рухаються по поверхні льоду з четверними зв'язками, діючи подібно до кульок у підшипнику.
Уявіть, що ви розсипали велику кількість кульок для пачінко або кульок на дерев'яну підлогу... Напевно, по ній неможливо буде ходити у взутті чи капцях, чи не так? Якщо уявити дерев'яну підлогу як шар молекул води з чотирма водневими зв'язками, а кульки пачінко або мармур - як окремий шар молекул води з двома або трьома водневими зв'язками, то можна отримати більш чітке уявлення про те, як це працює.
І крижана підлога, яку Рьо створив у своєму «Крижаному бані», скористалася цією властивістю. Це стало можливим завдяки тому, що він провів багато років, досліджуючи зв'язки на молекулярному рівні в Лісі Рондо. Лід складався з трьох молекул води, приєднаних одна до одної, з великою кількістю молекул води, пов'язаних подвійним водневим зв'язком... і все ж він був настільки твердим, що по ньому неможливо було пересуватися, вбиваючи пальці ніг чи п'яти в лід. Мабуть, тільки Рьо, який володів знаннями як магії, так і науки, міг досягти такого поєднання.
Так чи інакше, на вершині цього крижаного бану скелет не міг просунутися вперед, навіть повзучи на четвереньках, і продовжував зазнавати поразки від Нільса та Амона.
Врешті-решт, монстр перейшов від повзання на четвереньках до лежання на животі.
«Перехід від стояння на двох ногах до повзання на четвереньках і, нарешті, до лежання на животі... Хоча твій підхід правильний, оскільки ти намагаєшся збільшити коефіцієнт тертя, збільшуючи площу контакту, результат залишається незмінним. Ти не можеш рухатися, а тим більше стрибати».
Минуло п'ятнадцять хвилин відтоді, як Нільс і Амон почали бити по ньому льодовими молотками, і вони не зупинялися. Останнім часом вони тренувалися з особливим акцентом на витривалість, але навіть як людина, що спостерігає збоку, Рьо міг сказати, що вони втомилися.
Якщо вони дійсно не зможуть закінчити роботу, я планував помінятися з ними місцями. Але...
Але йому не варто було хвилюватися.
«Ми майже закінчили!»
У ту мить, коли Нільс вдарив його, коли говорив... Крак. З гучним звуком шийна кістка архі скелета тріснула, і червоне світло, що світилося в його очницях, зникло. Вони нарешті перемогли монстра.
«Боже, це тривало цілу вічність...»
«Я виснажений...»
Нільс і Амон впали на спини. Нільс підтягнув флягу, що висіла на стегні, до рота і жадібно випив воду, що містилася в ній, проливши трохи на себе, поспішаючи. Амон впав на землю спиною донизу, розкинувши руки й ноги по-орлиному.
Неживі монстри, такі як скелети, не залишають після себе магічних каменів. Скелет не був винятком, тому вони не знайшли жодного після його смерті, незважаючи на всі зусилля, яких доклали.
Коли Рьо оголосив, що монстр не скинув магічного каменя, Нільс і Амон розгублено понурили голови.
«Я знав це з самого початку, але... коли доводиться стикатися з реальністю, це дуже боляче", - сказав Нільс.
«Я згоден...»
«Молодці, хлопці», - сказала бабуся, йдучи до них разом з Буланом. Вони обоє спостерігали за битвою з певної відстані позаду них.
«Як гадаєте, чи можна мені зазирнути всередину святині?
«Всередині нічого не рухається, тож все буде гаразд», - відповів Рьо.
Почувши це, бабуся увійшла до храму з Буланом на буксирі. Ето та Рьо пішли слідом за ними. Нільс і Амон, звісно, продовжували відпочивати надворі.
Внутрішня частина храму була такою ж широкою, як звичайні двадцятип'ятиметрові басейни в школах. Глибоко всередині прямо перед ними стояло щось схоже на вівтар. Незважаючи на його розмір, у просторі не було нічого іншого.
«Вівтар, - пробурмотів Рьо, - так?»
«Так, - тихо відповів Ето. «По суті, єдине, що є всередині прихованого храму - це вівтар.
На вівтарі стояла скульптура жінки метрового зросту і щось схоже на чорну кришталеву кулю з тріщинами і відсутнім шматочком.
Ця куля...
Рьо згадав, що бачив її. Вона нагадувала ту, що була на сходах, які вели з 40-го на 39-й рівень у підземеллі Луни. Але ця була менша і теж розбита...
«Пошкоджена, ех...» пробурмотіла бабуся, дивлячись на розбиту кулю.
«Бабусю, що це...?» запитав Булан.
«Я теж не маю жодного уявлення, але... пригадую, що попередня служниця розповідала мені про це. Колись давно у храмі була куля, що сяяла і блищала. Але одного дня її огорнула темрява, а через деякий час вона розбилася. Мабуть, це вона...»
Слухаючи її пояснення, погляд сільського голови не відривався від розбитої чорної кулі. «А колись вона світилася, виблискувала...
«Святиня залишиться зачиненою, як і раніше. Відновити кулю не в моїх силах, тож я доручу це завдання наступній служниці храму».
Рьо обернувся до бабусі. «Хто це?»
«Ви всі з нею вже знайомі», - радісно відповіла вона. "Це Сана, зовиця Нільса. Вона моя найкраща кандидатура, чесно кажучи. Є й інші, приблизно того ж віку, з задатками святої діви. Якщо вони захочуть, їхнє покоління служниць може стати набагато сильнішим за моє, в якому я була єдиною. І якщо це станеться, вони зможуть проводити обряди не лише в селі, а й у цій святині. А ще є печера, яку гобліни використовували як своє лігво, - продовжила вона. «Так само, як і у звіра-хранителя, сила звідси може йти і до неї.
«О, я розумію.» Ето кивнув. «Це цілком можливо, чи не так?
«Бачиш, гобліни вже давно нападають на наше маленьке село...» Потім вона крадькома глянула на Нільса, який залишився за межами святині.
Зачекай, так ось чому його батьки не живі...?
Рьо дійшов такого висновку з напрямку її погляду, але мудро не сказав цього вголос. Це було не те, у що третя особа могла б волею-неволею сунути свого носа. До того ж, він сам втратив батьків ще на Землі.
Бабуся продовжувала говорити.
«Досі ми не змогли знайти їхню твердиню, але печера, де ви, юнаки, перемогли їх, цілком може бути нею. Якщо я зроблю там герметичний курган, вони не зможуть вилізти на поверхню. Булане, гадаю, завтра я попрошу тебе відвести мене туди».
Принаймні деякі з тих турбот, які вона так довго носила в собі, здавалося, були вирішені тільки сьогодні... І бабуся виглядала щасливішою, ніж будь-коли раніше.
◆
Через п'ять днів після від'їзду з Луни четверо членів Кімнати 10 знову повернулися до міста, успішно виконавши завдання. На зворотному шляху не сталося нічого примітного...
Вони прибули до Луни надвечір. Звичайно, вестибюль гільдії шукачів пригод був переповнений...
Нільс, Ето та Амон визирнули з дверей і зітхнули.
«Ух... хіба тут не більше людей, ніж зазвичай?»
«Я... думаю, ти маєш рацію.»
«Що ж, ми, безумовно, в скрутному становищі...»
«Чому б нам спочатку не прибрати?» запропонував Рьо, вважаючи, що просто чекати буде марною тратою часу.
«Так, давай так і зробимо.»
У Луні було досить багато громадських лазень. Одна з них, їхнє постійне місце перебування, знаходилася неподалік від гільдії. Саме зараз вони перебували у великій купальні закладу.
«Вже майже час...» багатозначно промовив Нільс.
Ето кивнув. «Це точно.
«Я знаю, про що ви двоє говорите, Нільсе. Ти нарешті збираєшся освідчитися в коханні милій Міранді з кварталу червоних ліхтарів, чи не так?»
«Ні, чорт забирай, не збираюся. І хто взагалі ця «мила Міранда»?»
Висновок, на який Рьо витратив усю свою енергію, виявився хибним.
«Я говорю про те, що ми з Ето наближаємося до трьохсотденного ліміту на житло, встановленого гільдією».
Шукачі пригод могли перебувати в житловому приміщенні гільдії до трьохсот днів після реєстрації. Однак після закінчення цього терміну вони повинні були його покинути.
«Оооо... Так ось воно що».
Рьо кивнув, тихо видихнувши, бо їхні веселі часи скоро закінчаться. Це усвідомлення змусило його замислитися над багатьма речами.
Тоді, можливо, мені доведеться підштовхнути свої плани.
«Гей, Рьо, Амоне. Ми з Ето думаємо про те, щоб купити будинок або орендувати його після того, як виїдемо з гуртожитку. Що ви думаєте про те, щоб пожити з нами там?»
Від такої пропозиції Амон втратив дар мови. І він, і Рьо могли б продовжувати жити в гуртожитку ще півроку, але він уже здружився з Нільсом та Ето, тож принаймні для нього існувала величезна перевага в тому, що він житиме з ними. Він це теж одразу зрозумів.
Амон навіть не вагався. «Я б із задоволенням», - відповів він.
Нільс схвильовано кивнув і поплескав Амона по плечу. «Справді?! Круто!»
Ето щасливо посміхнувся.
«Рьо, - сказав Нільс, - а як щодо тебе...?»
«Мені шкода, але я мушу відмовитись», - трохи сумно відповів Рьо. «Я планую купити власний будинок, але мені потрібна велика ділянка землі, щоб проводити свої магічні та алхімічні експерименти.
«А-а-а... Гаразд...» Нільс теж був розчарований, але не тиснув на Рьо більше. Можливо, тому, що якась його частина відчувала, що щось подібне станеться.
Хоча Ето теж виглядав засмученим, він говорив з посмішкою. «Що ж, якщо ми коли-небудь отримаємо ще одне складне замовлення, як це, ти допоможеш нам, чи не так?»
«Так, звичайно».
Того вечора четверо членів «Кімнати 10» проговорили в їдальні гільдії до ранку. Про те, що сталося на цьому завданні, про все, що вони пережили разом до цього часу, і про те, що вони будуть робити далі.