Гільдія шукачів пригод наклала на Рьо покарання, яке полягало у виконанні трьох завдань протягом двох місяців. Першим було ескортне завдання до Вітнаша разом з іншими трьома - до Кімнати 10 та Кав'ярні.
Насправді, робота з супроводу в обидва кінці вважалася двома окремими замовленнями, одне - на дорогу туди, а друге - назад. Оскільки це була внутрішня процедура гільдії, клієнти не знали про неї і не відчували себе ущемленими. Як би там не було, такий вид замовлення був надзвичайно бажаним для тих шукачів пригод, яким з якихось причин потрібно було виконати квоту.
І Рьо був одним з них. Коротше кажучи, він просто мав виконати ще одну роботу за півтора місяці, щоб виконати своє покарання, що було достатньо часу. Оскільки він не відчував особливої потреби, то більшу частину часу проводив у північній бібліотеці, на ситій станції або на тренувальних боях у лицарському тренувальному центрі. Але одного дня...
«Рьо, мені потрібна твоя допомога.»
«Хммм?»
Після кількох раундів тренувальних боїв з Серою вдень у лицарському тренувальному центрі, він щойно повернувся до кімнати 10. Там Нільс, рішуче схиливши голову, попросив його про послугу.
«Що ти маєш на увазі?»
Підсумовуючи пояснення, село Нільса, в якому він народився і виріс, подало запит на полювання до гільдії шукачів пригод.
Робота була для С- і D-рівнів, тобто він і двоє інших не могли за неї взятися, оскільки вони були партією Е-рівня. Але якби Рьо, який був D-рангом, створив тимчасову групу, вони б змогли це зробити. Доручення полягало в тому, щоб полювати на гоблінів і скелетів, які часто з'являлися поблизу села.
«Я правильно тебе зрозумів?» Рьо трохи розхвилювався при згадці про цілі. «Гобліни та скелети?»
Нарешті, поряд з гоблінами дебютує ще одна опора фентезійного світу! Скелети!
Але і його щось турбувало.
«Але... чому гобліни та скелети? Хіба це не дивне поєднання?»
«Так. Їхні середовища існування кардинально відрізняються. Хоча я не маю жодного уявлення, чи слово «середовище проживання» взагалі можна застосувати до скелетів», - відповів Ето.
Для молодого священика такі неживі істоти, як скелети, були його смертельними ворогами... Принаймні, так вважав Рьо. Тож він мав би бути найбільш обізнаним серед усіх присутніх про скелетів.
«Скелети зазвичай з'являються на цвинтарах, покинутих храмах і святинях, занедбаних будівлях і, зокрема, в покинутих шахтах. Нільсе, чи є такі місця у вашому селі або поблизу нього?»
"Цвинтар. Можливо, саме тому вони з'являються. Однак у листівці про роботу не було цих деталей. Село спочатку надіслало запит до Кайладі, оскільки це найближче місто. Але там його так і не виконали, і тому він потрапив до Луне...»
«Але це не має ніякого сенсу. Винищення гоблінів і скелетів мало б стати для тамтешніх шукачів пригод цілком посильною справою...»
Ейто поламав голову над головоломкою. Загальновідомо, що гобліни були слабкі - за винятком тих, що з'явилися під час Великого Припливу. Скелети теж були не надто сильними, а це означало, що навіть шукач пригод F-рангу міг легко впоратися з одним із них поодинці. Якщо в групі був священик, він міг використати заклинання очищення місцевості на кшталт «Перетворення на мерців», щоб перемогти десятки з них без особливих зусиль. Він просто не міг змиритися з тим, що в Кайладі це прохання залишилося невиконаним.
«Так, я знаю, саме тому я думаю, що ми повинні спочатку відправитися в Кайладі і запитати, що сталося».
«Як ти думаєш, скільки часу це займе?»
«Давай подивимось. День, щоб дістатися до Кайладі, ще один, щоб дістатися до села, і три, щоб виконати роботу. Загалом, я б сказав, сім днів».
Закінчивши говорити, Нільс вичікувально подивився на Рьо. Вираз його обличчя говорив: «То що ти думаєш? Ти скажеш «так», так?»
«Я не скажу «ні».
«Справді?! Дякую, друже!»
«Але я пообіцяв декому, що завтра візьму участь в тренувальному бою, тому зараз я прямую туди, щоб запитати, чи можемо ми відкласти його. Після того, як я закінчу, я піду в гільдію, щоб подати заявку на створення тимчасової групи і прийняти замовлення. Тебе це влаштовує?»
У словах Рьо не було прихованого сенсу, але інші троє були здивовані, дізнавшись про те, що він скасовує свої справи на завтра.
«Зачекайте, хтось справді збирається битися з тобою заради розваги...?»
«Хіба такі люди взагалі існують у Луні?»
«Вони взагалі люди...»
Нільс, Ето та Амон були настільки шоковані, що мимоволі пробурмотіли коментарі, які будь-хто вважав би грубими, якби почув.
«Гаразд, я зараз повернуся.»
◆
Рьо повернувся до маєтку лорда, який залишив не більше години тому. Лицар, що чергував біля воріт, здивувався, побачивши його так швидко.
«Пане Рьо, щось сталося?»
З якогось часу лицарі почали називати його «пан Рьо». Останні кілька днів він майже щодня проводив тренувальні бої з Серою у лицарському тренувальному центрі і знав, що лицарі пліткують про їхні поєдинки. Мабуть, саме тому вони почали звертатися до нього так ввічливо.
«О, ні, нічого серйозного. Ми з Серою мали тренуватися завтра, але я несподівано отримав завдання від гільдії, тож, на жаль, мушу його скасувати. Я просто хотів їй повідомити...»
Охоронець виглядав розчарованим цією новиною.
«Це справді дуже прикро, бо я планував поспостерігати за вами завтра».
«М-м-мені дуже прикро...»
«О, будь ласка, не треба. Гаразд, ви шукаєте пані СаруСеру, так? Вона повинна бути в тренувальному центрі, навчає лицарів.
Охоронець впустив Рьо і показав у напрямку тренувального центру.
«Зачекайте, ви впевнені, що я можу просто зайти?»
«Звісно. Лорд надав вам необмежений доступ до тренувального центру».
Він уперше про це почув... І коли саме це сталося?
У тренувальному центрі... більшість лицарів лежали на землі. Вони добре проводили час уві сні, нібито навчаючись.
Лише Сера стояла на ногах і не виглядала втомленою. Очевидно, що вона поклала їх усіх. Рьо стояв нерухомо, вдивляючись у це видовище.
«Гм...»
Його голос був ледь чутним шепотом. Тим не менш, вона миттєво відреагувала і розвернулася до нього обличчям. Потім вона миттєво перемістилася, щоб стати перед ним.
«Рьо, ти вже повернувся? Ти щось забув?»
«Ні. Правда в тому, що я повинен вибачитися перед тобою, Серо...»
Після цього він коротко розповів їй про роботу, за яку взявся раніше.
«І ось, будь ласка. Я прийшов сюди, щоб повідомити, що не зможу приєднатися до тебе завтра на нашому тренувальному поєдинку, бо мене не буде в місті кілька днів..."
Він чув, що вона шукала його, коли він працював супровідником у Вітнаші, тож вирішив, що цього разу буде краще, якщо він заздалегідь розкаже їй про свою ситуацію. Після того, як Рьо закінчив говорити, Сера виглядала дещо пригніченою.
Їй завжди подобалися наші битви, тож... цілком логічно, що вона засмучена, адже ми не зможемо битися деякий час, хм...
При цьому він зробив пропозицію, коли повернеться.
«Будь ласка, давай багато спарингуватися коли я повернуся. О, і давай поїмо каррі.»
Сера помітно посвітлішала від його слів. «Справді? Обіцяєш? Клянешся своїм життям? Я не пробачу тобі, якщо ти порушиш обіцянку."
«Т-так, я клянуся." Рьо енергійно кивнув, пригнічений тиском, що випромінювався від неї.
«Добре. Тоді роби все можливе, заради себе і свого сусіда». Вона відправила його з величезною посмішкою.
Що ж до Рьо... він відчув глибоке полегшення від того, що його новина не зіпсувала їй настрій.
Коли він повернувся до гуртожитку гільдії, то побачив, що троє його сусідів по кімнаті все ще чекають на нього у своїй кімнаті. Нільс намалював просту карту села і пояснював їм різні речі.
«Вибачте, що змусив чекати.»
«З поверненням, Рьо.
«З поверненням.
«То твій спаринг-партнер не впав у лють чи щось таке...?» нервово запитав Нільс.
«Жодних проблем. Що важливіше, давайте підемо до гільдії і подбаємо про формальності. А заодно і повечеряємо там. Я зголоднів».
Оформлення документів у гільдії пройшло гладко. Однак те, що їх покликали до однієї з віталень після прийняття роботи, відрізнялося від звичайного. Через дві хвилини увійшов майстер Г'ю.
«Дякую, що прийшли, хлопці. Ні, ні, сидіть», - сказав він, коли вони кинулися вставати і вітати його належним чином. «Не треба бути такими формальними. Я покликав вас сюди, бо подумав, що не завадить розповісти вам, чому ця робота прийшла до нас з Кайладі. Вам цікаво, так?»
«Так, звісно.» Нільс був першим, хто відповів. Звісно, йому було цікаво, адже робота стосувалася його села.
«З Кайладі вирушили дві «сміливі» групи. Перша була «Е», а друга - «Д».
«Ти хочеш сказати, що навіть загін D провалився?»
Гобліни та скелети... хоча вони не знали, скільки монстрів потрібно було знищити, але те, що загін «D» не впорався з завданням, не могло не спантеличити їх.
«Не зовсім. Розумієте, група « D » написала кілька цікавих речей у своєму звіті. «Ми не змогли заручитися підтримкою селян», “Селяни були вороже налаштовані” і таке інше...»
«Що?» Нільс затнувся, як ідіот. «Але люди в моєму селі не такі вже й недоброзичливі... Хоча, гадаю, я теж не можу назвати їх щиросердними.»
«Хм, у будь-якому випадку, важко сказати щось остаточне на основі одного лише звіту, розумієте? Але один з членів групи E-рангу, який вийшов першим, отримав серйозні поранення. У своєму звіті вони написали, що зіткнулися з двадцятьма виродками, тож вам, хлопці, треба бути обережними. Але з Ето на вашому боці, я впевнений, з вами все буде гаразд. Якщо не втрачатимете пильності, звісно».
Ето рішуче кивнув головою.
«Чесно кажучи, я вдячний вам за те, що ви взялися за цю роботу. На мою скромну думку, краще, щоб це робив хтось із місцевих... Я сам народився в маленькому селі, тому розумію, що ти відчуваєш, Нільсе. Але мушу зізнатися, я трохи занепокоївся, коли ми отримали запит і побачили, що Кайладі підвищив вимоги до рангів C і D... Але з Рьо не повинно бути проблем, так? Добре, добре.» Г'ю кілька разів задоволено хитнув головою. «О, так, ось рекомендаційний лист, адресований гільдії «авантюристів» Кайладі. Я написав, що ти, Нільсе, родом з того села, про яке йдеться, і прошу допомогти вам, хлопці, будь-якою інформацією, яка вам знадобиться. Хоча, гадаю, вони й так не будуть ставитися до вас погано».
"Майстре Гільдії, велике вам дякую за все. Ви зробили все, що могли.»
«Ні, навіть не турбуйтеся про це. Я покладаю на вас великі надії. Повертайтеся живими і неушкодженими, чуєте?»
Потім Г'ю вийшов з вітальні, посміхаючись.
«Я точно нагуляв апетит. Ходімо поїмо.»
Незмінна зосередженість Рьо на їжі, незважаючи на ситуацію, спантеличила Нільса, хоча він все ж кивнув на знак згоди, тоді як Ето стримав посмішку, а Амон жалісливо розсміявся.
Зрештою, не можна працювати на порожній шлунок.
◆
Наступного дня, поснідавши раніше, ніж зазвичай, у їдальні гільдії, четверо вирушили до Кайладі. Пішки, звісно.
Між Луне і Кайладі існувала дорога, якою часто перевозили людей і вантажі, як туди, так і назад. Хоча слово «сільська дорога», можливо, було б кращим описом, оскільки земля була лише затверділою, а не викладеною бруківкою... У будь-якому випадку, це все одно було на ліги легше, ніж бездоріжжям.
Час від часу обабіч шосе з'являлися стовпи діаметром метр і п'ять заввишки.
«Що це за стовпи, які ми іноді бачимо?» вголос запитав Рьо, цікавлячись цими конструкціями.
«Вони називаються екзорцистськими стовпами і відганяють монстрів», - відповів Ето, який зазвичай відповідав на подібні запитання. «Їх треба ставити з інтервалом у п'ятсот метрів.
«Бар'єр...» несвідомо пробурмотів Рьо. Тому що на думку йому спав бар'єр, який Фальшивий Міхаель створив навколо власного будинку в Лісі Рондо.
«Він не такий ефективний, як справжній бар'єр, але... за винятком надзвичайних випадків, монстри будуть триматися подалі. Тому такі стовпи встановлені на більшості головних магістралей Королівства».
Очевидно, вони були і на дорозі між Луне та Вітнашем, але Рьо не пам'ятав про них. Можливо, тому, що тоді важливіше було витягти інформацію з Кавоварки. У всякому разі, йому здавалося, що стовпи для екзорцизму і бар'єр навколо його будинку - це дві принципово різні речі. Колись він хотів розгадати таємницю останнього... У його серці проросло ще одне прагнення.
Настав полудень. Вони вчотирьох відпочивали, поїдаючи обіди, приготовані працівниками їдальні гільдії.
«Боже...» зітхнув Рьо, здебільшого сам до себе. «Цей похід справді не був насиченим подіями».
«Рьо, - сказав Нільс, стріляючи в нього роздратованим поглядом, - що, в біса, ти взагалі думав, що може статися?»
«Я маю на увазі, що коли йдеться про подорож між містами, ти очікуєш певних подій... Наприклад, постійно відбиватися від монстрів, що нападають, або захопити групу бандитів і забрати у них скарби. Ну, знаєш, класика».
«Боже, що це за світ? Як на мене, все це звучить досить зловісно».
Якби такі речі траплялися часто, економічна активність на національному рівні неодмінно застигла б у стагнації. Так Нільс пояснив йому. Ти все правильно почув, читачу. Нільс, фехтувальник, схожий на розбишаку-переростка, був тим, хто пояснив йому все це.
Рьо був вражений.
«Чорт забирай, Рьо, я точно знаю, що ти зараз думаєш про якусь грубість».
«Т-ти, мабуть, вигадуєш, Нільсе. Так, це точно твоя уява.»
Поруч з ними Ето, не в силах стримати сміх, вибухнув реготом. Через деякий час він нарешті зупинився і прокоментував.
«Нільсе, ти ж пам'ятаєш, що Абель сказав тобі на цю тему деякий час тому?»
«Ето, не здавай мене так!» запанікував Нільс.
«Знаєш, у мене було передчуття...» почав Рьо.
«Справді, Рьо? Серйозно? Ти теж, відстій.»
Амон, який весь цей час мовчки слухав, втрутився в розмову. «Я, наприклад, вважаю дивовижним, що ти запам'ятовуєш усе, що чуєш, Нільсе. Я теж робитиму все можливе!»
Амон був хорошим хлопцем.
Того вечора четверо прибули до Кайладі без пригод.
«Оскільки в цей час гільдія, напевно, переповнена людьми, які складають звіти про роботу, давай спочатку знайдемо заїжджий двір, щоб зупинитися».
Вони пристали на пропозицію Нільса і знайшли нічліг перед тим, як вирушити до гільдії шукачів пригод. Ночівля під відкритим небом нічого не коштувала, але хто б не хотів спати в нормальному ліжку, коли він у нормальному місті? Адже для шукачів пригод їхні тіла теж були капіталом.
Винайнявши кімнату, вони вирішили повечеряти. А пообідавши, квартет вирушив до гільдії. Як і передбачав Нільс, їм вдалося уникнути пікової години звітів і застати вестибюль доволі порожнім. Лише молодий чоловік сидів за стійкою реєстрації.
«Ми шукачі пригод з Луне, які прийняли замовлення на полювання в селі Абалі, яке надіслав Кайладі. Ми хотіли б отримати інформацію для роботи. Також ось рекомендаційний лист від нашого майстра гільдії».
Нільс передав листа, який дав йому Г'ю, секретарці.
«Зрозуміло. Зачекайте, будь ласка, хвилинку». Він взяв у Нільса рекомендаційний лист і зайшов у двері за стійкою.
«Потім хтось виходить, і ми опиняємося в небезпечній ситуації, коли опиняємося у владі міських авантюристів і товстосумів. Але ми вирішуємо все за допомогою грубої сили, і все добре, що добре закінчується. До наступної серії!» сказав Рьо, пристрасно оповідаючи сцену, схожу на типову для легкого роману.
«Рьо, якого біса ти так одержимий пошуком бійки? Навіщо, чуваче?" втомлено запитав Нільс.
Ето похитав головою. «Може, ти розчарований, бо тобі довелося скасувати спаринг?»
«О, я знаю, що це таке!» вигукнув Амон. «Це той принцип, про який ти говорив нещодавно, так, Рьо? «Не виходь в бій непідготовленим».
На жаль, чи, можливо, на чийсь подив, нічого подібного не сталося, і їх чотирьох повели до вітальні всередині.
«Підмайстер пояснить деталі цього інциденту, тож, будь ласка, зачекайте тут».
Так вони і чекали наступні п'ять хвилин.
Підмайстер був помічником майстра гільдії, що робило цю посаду другою за значимістю в ієрархії гільдії. Зазвичай ця роль існувала в гільдіях певного розміру або більших. Однак з якихось причин у гільдії шукачів пригод Луни не було підмайстра, незважаючи на те, що вона була найбільшою на прикордонні, що пояснювало, чому Абеля відправили довіреною особою Г'ю до Вітнаша.
До кімнати увійшов чоловік років тридцяти, схожий на колишнього мага. Високий, як Рьо, стрункий, як Ето, і з лагідним виразом обличчя, як у Амона, він справляв враження людини, з якою легко розмовляти.
"То ви шукачі пригод з Луни, так? Я Ланденбієр, підмайстер гільдії шукачів пригод Кайладі. З нетерпінням чекаю на співпрацю з вами.»
"Я Нільс, лідер групи. Це решта членів групи. Ето, Амон і Рьо.»
На відміну від своєї звичайної невимушеної манери спілкування, Нільс представив усіх ввічливо. Тому що врахування часу, місця та нагоди є фундаментальним для того, щоб бути продуктивним членом суспільства.
«Ааа, то ти Нільс з Абалі. Майстер МакГласс писав про вас у своєму листі. Він також згадував, що покладає на вас, молоді люди, великі надії, а це говорить сам Г'ю МакГласс... Мушу зізнатися, я трохи заздрю, що він має таку групу під своїм керівництвом, головним чином тому, що в Кайладі останнім часом не так багато молодих груп дебютувало..."
«Він покладає на нас великі надії...»
«Майстер МакГласс»... Звучить круто. Має дуже гарне звучання.»
Серед трьох захоплених голосів один зациклився на чомусь виразно дивному, але ми навмисне не будемо торкатися, на чому саме. І вже точно не скажемо, що це був якийсь маг води...
«Це означає, що наш майстер гільдії насправді є кимось відомим?»
бурмотіння Ето здивувало субмагістра Ланденбіра.
«Тільки не кажи, що ти ніколи не чув про чемпіона МакГласса ...?»
«Чемпіон?»
Всі четверо вимовили це слово в унісон, їхній шок був очевидним.
«Чорт забирай, невже вже настав час, коли сучасні шукачі пригод не знають про такі речі? Колись у Королівстві не було жодного шукача пригод, який би не знав імені Г'ю МакГласса. Ось така він людина. Десять років тому між Королівством та Федерацією спалахнула війна, відома як Велика Війна, і Майстер МакГласс є її переможцем. Як тільки ви виконаєте це завдання і повернетеся до Луни, розпитайте старших шукачів пригод про епічну історію Г'ю МакГласса».
«Так, сер, так і зробимо».
Хоча він ще не оговтався від шоку, Нільс все ж відповів твердим кивком.
«Тоді дозвольте мені пояснити вам деталі цієї роботи. Хоча, чесно кажучи, тут не так багато інформації, яку я можу тобі дати».
З Кайладі було відправлено одну групу «Е» і одну групу «D». Група «Е», що складалася з п'яти членів, вирушила першою. Двоє її членів були важко поранені в бою зі скелетами. Їх спроба закінчилася відступом.
Наступною пішла група «D». Через відсутність співпраці з боку деяких мешканців села, вони не змогли завершити своє розслідування. Вони теж відступили.
Після цього лідери села відвідали гільдію шукачів пригод Кайладі, щоб вибачитися. Однак більше охочих взятися за цю роботу не знайшлося, тож запит відправили до Луне, найбільшого прикордонного міста королівства.
«Мені шкода, що ми не маємо більше інформації. Співробітник гільдії, який слухав звіти цих груп, як бачите, вже звільнився. У вас є якісь питання?»
«Здається, в анкеті було вказано, що об'єктами полювання будуть гобліни та скелети, але чи точно підтверджено присутність гоблінів?» запитав Ето, бо в жодному з донесень досі не було жодної згадки про цих монстрів.
«Ні, ніхто з шукачів пригод не знайшов їх», - відповів Ланденбієр, похитавши головою.
«Чи зустрічала група “Е” скелети на західному цвинтарі?» запитав Нільс, знайомий з планом свого села.
«Ні, не на цвинтарі. У звіті йдеться про східний ліс».
Нільс глибоко замислився над його відповіддю. «Східний ліс? Справді?»
Після цього ніхто більше не мав запитань, тож Ланденбієр завершив своє пояснення.
«Тоді я бажаю вам удачі».
З цими словами підмайстер підвівся і показав чотирьом членам Кімнати 10 на вихід.
Вони вийшли з міста Кайладі наступного ранку і досягли місця призначення, села Абалі, в середині дня.
«Це не зайняло так багато часу, як я думав».
«Тому що ми йдемо дуже швидко», - відповів Нільс з кривою посмішкою. «Зазвичай це займає близько доби».
Оскільки всі четверо молодих людей тренувалися з урахуванням витривалості, вони змогли значно скоротити час, необхідний для подолання таких великих відстаней. Як довго ви можете підтримувати високий рівень працездатності...? Це було неймовірно важливим фактом життя як для спортсменів, так і для шукачів пригод. Хвала витривалості.
У той час як будинки були зосереджені в центрі села, оброблені поля простягалися напрочуд широко за його межами. Кілька селян, які працювали на полях, підбігли до четвірки, коли побачили їх. Основною причиною було повернення одного з них, мечника.
«Нільсе, це ти? О-хо, це справді ти! Хіба ти не красунчик?!»
«З поверненням, Нільсе!»
Рьо не міг приховати свого полегшення, коли побачив, як мешканці села махали Нільсу руками і посміхалися.
«Очевидно, що тебе вислали не тому, що твої люди ненавидять тебе, Нільсе. Чудова новина.»
«Якого біса це взагалі було твоєю першою здогадкою?» Нільс відповів, його тон став менш гнівним і більш роздратованим.
«Ти не можеш звинувачувати мене в тому, що я так подумав. Ти виглядаєш так, ніби в дитинстві був сусідським забіякою або хуліганом... Принаймні, ти був бешкетником, чи не так?»
«Урк... Я не можу... заперечувати...»
«Тож традиційна мудрість диктує, що таких людей виганяють з їхніх сіл, після чого вони потрапляють в авантюри».
«Знову він робить поспішні висновки...»
«Думаєш, він знає когось, хто пережив щось подібне?»
Ето та Амон прошепотіли один одному у відповідь на припущення Рьо, що ґрунтувалося на його знаннях про легкі романи.
«Гаразд, - сказав Нільс, перебиваючи їх, - перше, що ми повинні зробити, це привітатися з сільським головою та бабусею».
Він попрямував до центру села довгими кроками. Троє інших слухняно пішли за ним.
На центральній площі села стояв величезний будинок. Зроблений з дерева, він був досить просторим всередині.
«Булан, ти тут?»
Нільс відчинив двері і зайшов всередину, не чекаючи дозволу. Інші троє, однак, явно вагалися. Хоча молодий фехтувальник, можливо, і не мав почуття стриманості через своє знайомство з господарем будинку, але це не стосувалося його друзів. Вони лише просунули голови у двері, щоб зазирнути всередину. Кімната виявилася величезним простором, який, можливо, використовувався як місце для зустрічей.
Через кілька секунд з глибини будинку вийшов чоловік, такий же великий, як Нільс, з товстими м'язами. На вигляд йому було близько п'ятдесяти років.
«Хто мене питає... Чорт забирай, Нільсе, це ти? Це справді ти?»
Чоловік на ім'я Булан кілька разів оглянув Нільса з голови до ніг, його очі не вірили в те, що вони бачили.
«Так, це я.»
«Ти впевнений...? Я майже не впізнав тебе, хлопче.»
Тоді двоє чоловіків міцно обійнялися.
«Ти жартуєш, так? Мене не було лише рік".
«Так, я знаю, але... Просто мені здається, що ти виріс у справжнього солідного чоловіка... Особливо після того, як ти був таким хуліганом, коли покинув село.»
«Пф.»
Як тільки вони почули ці останні слова, троє позаду нього вибухнули сміхом.
«Ого, чувак! Облиш, Булане, навіщо ти це сказав? О, так, дозвольте мені їх представити. Ці троє - члени моєї групи, Ето, Амон і Рьо."
«Приємно познайомитись.»
Всі разом вони привітали його і ввічливо схилили голови.
«І вам того ж. Я Булан, сільський голова. Я не дуже люблю стояти і розмовляти, тож проходьте і сідайте».
Вони вчотирьох сіли, коли він їх запросив. У цей час до кімнати увійшла жінка приблизно його віку з тацею, наповненою чашками.
«Нільсе, з поверненням. І вам усім теплий привіт.»
«Дякую, Ланлан. Приємно знову бути вдома».
Жінка на ім'я Ланлан привітно посміхнулася до них, поставила чашки з напоєм, а потім вибачилася.
«Отже, Нільсе, я дуже сумніваюся, що час твого візиту - випадковий збіг...»
«Збіг. Ми погодилися на роботу, яку село запропонувало гільдії.
«Справді? Стривай, але я думав, що ми відправили її в гільдію Кайладі... Не кажучи вже про те, що вони підвищили вимоги до груп вищого рангу, чи не так?»
«У Кайладі ніхто не захотів братися за нього, тож тамтешня гільдія передала його Луне. Що стосується рангу, ну ... Скажімо так, я пересилив себе і знайшов рішення».
Ето та Амон криво посміхаються на відповідь Нільса.
«Хм... Що ж, краще мати справу з тобою і твоїми друзями, ніж з чужинцями, які нічого не знають про наше село». Тоді Булан зробив ковток води зі свого горнятка.
«Булане, - почав Нільс, дивлячись на нього. «Я чув, що селяни не хочуть співпрацювати з шукачами пригод, які з'явилися вдруге. Але це не може бути правдою. Що саме сталося?»
«А-а-а... Про це... Гадаю, це зводиться до суті цьої жахливої справи, еге ж... Чесно кажучи, я навіть не знаю, з чого почати, тож можу почати з самого початку. Пристебніть ремені, бо це може зайняти деякий час».
І з цим Булан почав говорити.
«Вперше скелети були помічені близько півроку тому. У східному лісі... десь так. Потім гоблінів помітили три місяці тому. Теж у східному лісі... ну, глибше, трохи південніше. Я був єдиним, хто їх бачив. Але після цього я більше ніколи їх не бачив. Я дивився і дивився, але більше ніколи не бачив. Дійшло до того, що якби хтось інший сказав, що бачив одного, я б сказав йому, що він марить».
Він зупинився, щоб випити більше води.
«Скелети завжди знаходили на відкритих ділянках лісу. Коли мені нарешті вдалося назбирати достатньо грошей, я подав заяву в мисливську комісію. Я подумав, що люди можуть подбати про гоблінів, поки вони там, тож я написав це у формі. Потім з'явився перший загін і... знаєш, що з ними сталося?»
«Так. Двоє з них були серйозно поранені.»
«Точно. Їх оточило більше двадцяти скелетів. Той загін повернувся до міста. Проблема полягає в місці, де відбулася битва». Булан насупився.
«Тільки не кажи, що вони пішли у східний ліс?» Точне запитання Нільса вказувало на те, що він вгадав правильно.
«Так. Битва забруднила внутрішню частину лісу. Тож, коли з'явилася друга група, дехто з мешканців села вирішив, що ми повинні їх вигнати. Я розумію, що неможливо було сказати їм, щоб вони вибрали краще місце для битви не на життя, а на смерть, розумієте? Але я також розумію бажання селян вигнати їх з місця, куди нам поколіннями казали не заходити, особливо коли це місце заплямоване кров'ю. Це складна ситуація, м'яко кажучи...»
«Так...»
Після цієї фрази Нільс раптом подивився на інших трьох і зрозумів, що вони нічого не розуміють.
«Вибачте, звісно, для вас це все не має сенсу, адже це пов'язано з таємницями села... Але я не можу говорити про це без дозволу бабусі. Тож зачекайте поки що».
Потім він схилив перед ними голову.
Після цього вони вчотирьох попрямували до родинного будинку Нільса, де він народився. Зараз там жив його молодший брат, якому Нільс передав сімейне кермо, зі своєю дружиною. Вони обоє плакали від радості, коли він повернувся.
Їм трьом було наказано чекати в будинку, поки Нільс піде переконувати решту мешканців села. У цей час молодший брат Нільса, Нілой, і його зовиця Сана, як добрі господарі, виконували свої обов'язки.
«Коротше кажучи, коли ви досягли повноліття у вісімнадцять років, Нільс зробив вас спадкоємцем сім'ї, а також передав право власності на фермерську землю, після чого залишив село, щоб стати авантюристом?»
«Так. Розумієте, мій старший брат ніколи не любив фермерство, навіть у дитинстві. Але у нього не було іншого вибору, окрім як перебрати на себе господарство після того, як наші батьки померли незадовго до його вісімнадцятиріччя... Спочатку він планував поїхати з села одразу після того, як стане дорослим. Але залишився, щоб виховувати мене».
Нілой був схожий на Нільса лише зовні. Його характер і розмір його тіла були зовсім не схожі на характер і розмір тіла його старшого брата. Він був дуже ніжним юнаком.
"Я можу зрозуміти це. Незважаючи на свою зовнішність, Нільс з тих, хто піклується про людей, так?» сказав Ето.
«Згоден. Він так багато зробив для мене, і я не можу бути більш вдячним», - додав Амон.
Звичайно, чоловіка, про якого йшла мова, тут не було. Якби він був тут, він би точно почервонів від сорому і запротестував.
«До речі, а де саме він зараз...?»
«На загальних зборах з жителями села в резиденції мера. Напевно, пояснює їм усілякі речі...»
Мабуть, у тій самій просторій кімнаті, де Рьо та інші розмовляли з мером Буланом.
«Звичаї та умовності - велика річ у селах, хм...» серйозно сказав Амон. Він міг глибоко розуміти, що таке звичаї, адже нещодавно покинув рідне село.
«Це точно. Але я не думаю, що цього разу селяни будуть проти полювання, оскільки Нільс і люди, яким він довіряє, погодилися на цю роботу. Минулого разу інша сторона вдерлася до лісу, повністю ігноруючи наші традиції, тож можеш собі уявити, який опір буде потім...»
«Ага.» Ето кивнув. «Я так і думав, що це буде щось подібне».
Ніхто добровільно не розголошує інформацію, яка виставляє його в поганому світлі. Або так, або скоротять, або навмисно не згадуватимуть взагалі... Таке часто трапляється. Вони ж не брешуть. Їх просто не питають, тому вони не відповідають. Начальство і ті, хто приймає звіти, повинні з'ясовувати це питання. Але... це неймовірно складне завдання.
А результат? Клієнти та союзники залишаються незадоволеними. Світ просто сповнений складнощів.
◆
«Привіт, друзі, я повернувся», - оголосив Нільс, повернувшись із зустрічі, перервавши дружню розмову п'ятірки. Потім він перевів подих, перш ніж повідомити їм новину.
«Перейду одразу до справи. Ми отримали дозвіл на вбивство скелетів. Ми вирушаємо завтра ввечері. Перед цим, я думаю, ми пошукаємо гоблінів протягом завтрашнього дня. Булан сказав, що відведе нас туди, де бачив одного. Просто будьте готові до бою, коли ми вирушимо в дорогу. А щодо скелетів...»
Він зробив паузу, щоб випити чашку води, яку йому подали, а потім продовжив.
«Я отримав дозвіл від селян розповісти вам усе, але хочу прояснити, що ви нікому про це не скажете ні слова. Зрозуміло?»
«Зрозуміло.»
«Зрозумів.»
«Слово честі».
Ето, Амон і, звичайно, Рьо погодилися.
«Це село унікальне. Воно має дві відмінні характеристики. Перша пов'язана зі звіром-охоронцем села, що живе глибоко в східних лісах. Я особисто ніколи його не бачив. Тільки мер і бабуся, тому я не маю жодного уявлення, що це за звір-охоронець... і, чесно кажучи, чи живе він там досі».
«Звір-охоронець...» пробурмотів Амон, здивований, як і будь-хто інший.
Тим часом, шок Ето можна було пояснити його спеціальними знаннями. «Я знаю, що існують села з подібними легендами, - сказав він, - але я ніколи не думав, що твоє село буде одним з них, Нільсе...»
Звір-охоронець також відомий як Звір Хранитель... Як доречно для фентезі!
Рьо був єдиним, хто таємно зрадів цій новині.
«Мер і бабуся ще до кінця дня підуть пояснити все звіру-хранителю, про наш план пошуку гоблінів і винищення скелетів. Через все це селяни хочуть, щоб ми не проливали кров у східних лісах, тож... я пообіцяв їм, що ми зробимо все, що в наших силах».
«На щастя, скелети не кровоточать в буквальному сенсі.»
«Поки ми не постраждаємо, з нами все буде гаразд, так?»
Це та Амон висловили свої думки. Тим часом у голові Рьо прокручувалися клішовані сюжетні ходи легкого роману.
Я абсолютно впевнений, що цей звір-охоронець нападе на нас, бо він збожеволів, бо в нього вселився злий бог або прокляв його. І є дуже велика ймовірність, що звільнити його буде нашою новою місією!
«Рьо, ти зараз думаєш про щось дивне?» запитав Нільс, повертаючи Рьо до реальності.
«Н-ні, ні, звісно ні. У мене в голові зовсім нічого немає.»
Нільс підозріло подивився на Рьо.
«Більш важливо, - почав Рьо, змінюючи тему, щоб відволіктися, - ти казав, що село має дві відмінні риси, так? Звір-охоронець - перша. А яка друга?»
«Чоловіче, ти такий зануда... Неважливо. Друга - це святиня.»
«Святиня?» перепитав Ето.
«Так. Але це важко пояснити, тому бабуся сказала, що завтра сама вам розповість. Це добре, бо я навіть не знаю, з чого почати. Тож, вибач, але вам доведеться зачекати до того часу, щоб дізнатися більше".
◆
Минула ніч, і в селі Абалі настав новий день. На сільській площі не було ніякого бенкету чи чогось подібного, щоб відсвяткувати повернення Нільса.
Хоча така подія є основним елементом історій реінкарнації ісекай... Ще один день без кліше та вигадок. Шкода...
Рьо був єдиним, хто засмутився через це. Не те, щоб він любив алкоголь, пиятики чи ще щось. Він просто очікував на це гарантований троп в історії. Він був саме такою людиною.
Коли вони вчотирьох вийшли на сільську площу, то побачили мера Булана, який розмовляв з літньою жінкою.
«Доброго ранку, панове. Це, Амон і Рьо, так? Дозвольте представити вас. Це пані Насу, сільська радниця. Інакше відома як Бабуся.»
Щойно він заговорив, пані Насу - ні, бабуся - замахнулася палицею на Булана. Він спритно ухилився від неї, нахиливши верхню частину тулуба назад.
«Хто, в біса, говорить таке гостям? Дурний хлопчисько. Вибачте, шановні гості, але так само, як Булан і Нільс, це село повне негідників, які не знають хороших манер».
«Навіщо ти мене в це втягуєш...» тихо пробурмотів Нільс.
«У будь-якому разі, давай витягнемо цю виставу на дорогу і пошукаємо гоблінів», - плавно втрутився Булан, відмовляючись коментувати буркотіння старої жінки. Той факт, що він без проблем витримав цю ситуацію, міг би зробити його видатним міським головою.
Місце було розташоване за п'ятнадцять хвилин ходьби від крайньої межі села.
«Напрочуд близько, правда?» сказав Нільс, дивлячись у бік села.
«Так. Сільські діти навіть іноді приходять сюди погратися. Звичайно, я заборонив їм наближатися сюди після того, як побачив. Але, - сказав мер, багатозначно дивлячись на Нільса, - де б ти не жив, завжди знайдеться кілька дітей, які захочуть порушити правила. Чи не так?»
«Гаразд, я маю на увазі, що відчуваю, ніби я теж робив щось подібне в минулому... можливо... велика ймовірність... ймовірно...»
«Ніяких «можливо», і ти це добре знаєш.»
Булан не дав Нільсу відговоритися, натомість добив його, втираючи сіль у рану.
«Я так і знав. Я знав, що ти завжди був таким, Нільсе...» пробурмотів Рьо, енергійно киваючи, склавши руки перед грудьми. Що ж... його бурмотіння теж не було тихим. Наче він хотів, щоб той, про кого він говорив, почув його.
«Я так і знав. І що ти маєш на увазі під «завжди»? Ти ніби кажеш, що я й досі такий».
Ето пирхнув зі сміху, а Амон криво посміхнувся. Ніхто з присутніх не спростував твердження Рьо і не спробував заспокоїти Нільса, сказавши щось на кшталт: «Але ж ти тепер зовсім інший!».
Насправді Нільс у теперішньому майже ніколи не порушував правил, але, можна сказати, у всіх склалося враження, що він був порушником спокою.
Вони пройшли ще п'ятнадцять хвилин від того місця, куди Булан привів їх спочатку - місця, де він вперше побачив гоблінів. Звідти раптом збільшилася кількість слідів, які, здавалося, належали гоблінам.
«Ні... Не може бути».
Ето уявив собі найгірше. Але не тільки він. Нільс теж.
«Лігво гоблінів... Може, навіть ціле їхнє село?»
Для шукачів пригод було звичайною практикою ділити групи гоблінів на дві категорії: близько двадцяти гоблінів складали лігво, а якщо їх було більше, то це вважалося селом.
Тут Рьо підняв голову.
«Що сталося, Рьо?»
«Нільсе... до нас прямує більше десяти гоблінів. Вони будуть тут за п'ять хвилин.» Він показав на південь.
«Чорт забирай, твої розвідувальні здібності - це не жарти. У такому разі, - сказав Нільс, - ми вб'ємо їх усіх, крім одного.
«Тому що ми простежимо за тим, кого залишимо живим, до лігва і знищимо його?» підтвердив Рьо.
«Саме так», - сказав Булан. «Я б волів спочатку провести належне розслідування, а потім відправити туди потрібних людей, але... зараз у нас немає вибору, оскільки вони вже йдуть на нас».
Один або двоє не становили б проблеми, але сила в кількості. Той факт, що їх наближалося вдвічі більше, ніж п'ятеро, стурбував Булана. «Нільсе, він сказав, що їх щонайменше десять. Ти впевнений?»
«Рьо тут, тож ми будемо в порядку. Рьо, ти відповідаєш за те, щоб зупинити їх. Вирішуй, як ти хочеш це зробити.»
«Зрозумів.»
Це мій шанс випробувати деякі нові техніки... Кек-кек-кек.
Рьо злісно зареготав подумки.
«Здається, Рьо...»
«Інтригує, так?»
Він планував злісно посміхнутися в голові. Але це не вийшло на його обличчі. Спостерігаючи за ним, Амон та Ето тихо перешіптувалися між собою. Рьо просто не вмів зберігати таємниці...
Через п'ять хвилин десять гоблінів вискочили з лісу на трохи відкриту галявину. Він візуалізував у своїй уяві і вимовив заклинання.
Крижані узи 10.
Коли він це зробив, водяні мотузки зв'язали гоблінам руки і ноги, а потім миттєво замерзли, обмежуючи їхні рухи.
«Ходімо, Амоне.»
«Так!»
Побачивши знерухомлених гоблінів, Нільс і Амон кинулися вперед, кожен завдаючи завершального удару по гобліну. Коли вони вбили вісьмох з них, Рьо навмисне розірвав Крижані пута на одному з монстрів. На нічиє здивування, звільнений гоблін щодуху побіг у тому напрямку, звідки прийшов. Оскільки гоблінам бракувало розуму... було дуже малоймовірно, що істота вважала, що її випустили навмисно.
Після того, як дев'ятий був убитий, Булан і четверо членів Кімнати 10 переслідували свого того, що втік. Сільський голова був до глибини душі вражений їхньою майстерністю впоратися з монстрами, не зазнавши при цьому жодної шкоди для себе. Він також був глибоко зворушений тим фактом, що саме Нільс, якого він бачив, як той ріс з самого дитинства, та його друзі здійснили цей подвиг.
Вони бігли десять хвилин.
«Це, мабуть, там, попереду».
Неподалік від п'ятірки здіймався невеликий пагорб.
«Я бачу десятьох попереду. Там також є щось схоже на печеру, в якій знаходиться більше, але я не можу сказати скільки».
«Зрозумів. Давай спочатку витягнемо першу десятку, так само, як ми це робили раніше. Хоч це й до біса безсистемно...» сказав Нільс з гримасою.
Боже... без Рьо у нас би нічого не вийшло. Маги води - це дійсно щось особливе.
Незважаючи на деякі непорозуміння, четверо чоловіків переключили свою увагу на безперервний бій.
Крижані узи 10.
Нільс і Амон знову влаштували односторонню бійню. Щойно Нільс убив десятого гобліна, що стояв попереду, з печери вийшло ще троє гоблінів.
Крижані узи 3.
Ланцюги з льоду одразу ж зв'язали гоблінів, що дозволило Нільсу та Амону легко покінчити з ними. До речі, один з них виявився гоблінським лучником. Але це не мало жодного значення.
А потім нарешті з'явився великий бос. Рьо був не єдиним, хто це помітив. Решта в кімнаті 10 теж.
«Щось величезне наближається. Амон, будь обережним.»
«Слухаюсь!»
Нільс і Амон зайняли свої позиції, знову тримаючи мечі напоготові.
Їх зустрів...
«Гоблінський генерал? Ви що, знущаєтеся з мене..."
Нільс зовсім не очікував цього, і його переляканий шепіт свідчив про це. Троє з цих генералів з'явилися під час Великого Припливного Розлому Місяця. Проте генерали такого рангу з'являлися рідко. У кращому випадку найбільшу загрозу становили лучники в лігвах або селищах, створених поблизу людських поселень. Заради справедливості, можливо, маги.
На відміну від магів, які стояли на щабель нижче, гоблінські генерали були зовсім в іншій лізі зі своїми високими бойовими здібностями. Авантюристові рангу Б довелося б витримати виснажливий поєдинок один на один, щоб підкорити одного... в цьому була сила генерала. Це означає, що гоблінський генерал був неможливим супротивником для шукачів пригод E-рангу Нільса та F-рангу
Амона... принаймні, за звичайних обставин.
«Крижані узи!» Голос Рьо відлунював, коли крижані ланцюги затягувалися навколо гоблінського генерала, як і навколо всіх інших гоблінів до цього часу. Природно, генерал спробував їх розірвати. Але... ні руки, ні ноги його не ворушилися. Тож він впав на землю обличчям догори. Його положення по суті запрошувало їх перемогти його.
«Зачекайте, що? Га?» голос Нільса звучав майже істерично.
«Нільсе, хіба ти не збираєшся його вбити?»
«Т-так, так... Безумовно.»
З цими словами Нільс підійшов до генерала і відрубав йому голову. Таким чином, вони усунули одну з небезпек, що тероризували село Абалі.
«Хіба не чудово, що ми перемогли їх усіх без жодних втрат з нашого боку? До того ж, ми отримали магічний камінь генерала. І він досить глибокого кольору. Цікаво, як довго він там прожив, га?"
Рьо здавався дуже щасливим.
«Т-так.»
Незначна частина Нільса все ще намагалася зрозуміти, що сталося, і його розгубленість відобразилася на його обличчі, коли вони йшли стежкою назад до села. Що ж до Ето та Амона, то вони були просто щасливі отримати генеральський чарівний камінь...
«Ге-ге-ге-генерал, генерал гоблінів! ♪»
«Веде всіх за собою, Гоблінський Генерал! ♪»
...тож з якоїсь причини вони вдвох імпровізували пісню в поході.
«Нільс і його друзі просто неймовірні...»
Ніхто з чотирьох не почув здивованого бурчання Булана.