Із заходом сонця і наближенням шостої години вечора в садибі лорда мала розпочатися вечірка.
«Лорде Абель. Я бачу, ви знову присутні як довірена особа.»
«Вітаю, Ваша Високосте. Так і є. Наш майстер гільдії повернувся до Луни сьогодні вранці, тож на мене знову лягає обов'язок діяти замість нього на цій гостині в саду». Абель роздратовано похитав головою, запитуючи: «Чому я?»
Третій імператорський принц весело засміявся, побачивши це. «Як би там не було, я впевнений, що тобі сподобався фестиваль, так? Я сам не мав жодної хвилини, щоб вийти в місто на святкування... Я знав, що це буде важко з моїм графіком. Але... я все ще плекав слабку надію на хоч найменший шанс насолодитися веселощами. На жаль, не судилося.»
«Конраде», - вигукнув хтось, коли він закінчував говорити.
Обернувшись, Конрад побачив Фіону, яка стояла там, одягнена у своє вбрання для вечірки в саду.
«А, ти тут, Фіоно. Дозволь представити тебе. Лорд Абель, це... Ну, я впевнений, що ви вже знаєте, але це моя молодша сестра, одинадцята імператорська принцеса, Фіона Рубін Борнемісса. Фіона, це лорд Абель, представник майстра гільдії шукачів пригод Луни. Він, до речі, блискучий шукач пригод четвертого рангу».
Фіона та Абель ввічливо привіталися після представлення принца.
«А тепер, лорде Абель, якщо ви нас вибачите. Я впевнений, що ми скоро побачимося знову».
У супроводі Фіони Конрад відійшов, щоб поговорити з лордом Вітнаша.
Абель не тільки страшенно нудьгував, але й відчував себе без звичного меча, що висів у нього на поясі, наче голим. Звісно, ніхто з інших гостей також не носив зброї, оскільки це була вечірка в саду. Навіть церемоніальна зброя була заборонена. Таємний Скарб Повітряного Бар'єру передбачав бездоганну безпеку, тож... знаючи це, ніхто не міг заперечувати проти правил.
«О, так, що Лін сказала про нього? Що він такий же міцний, як захисна повітряна мембрана віверни, так ... Але Рьо пробив її наскрізь своїм надтовстим льодовим списом...»
Інцидент стався в Лиховісних горах, коли вони натрапили на справжнє гніздо віверн на зворотному шляху до Луни з Лісу Рондо.
«Ну, ми всі знаємо, що досконалості все одно не існує».
Лорд Вітнаша вийшов на поміст, коли Абель пробурмотів собі під ніс. Вечірка в саду офіційно розпочалася.
Минула одна година.
Першими, хто помітив, що щось не так, були маги, які опікувалися таємним скарбом лорда - Повітряним Бар'єром.
«Що?»
«Щось не так?»
«Моя магія раптово перестала діяти на нього.»
«Як це взагалі можливо?»
«Я не знаю. Але з такою швидкістю бар'єр зникне...»
«Це абсурд!»
Ніхто не дізнається пізніше, вже після всього, що сталося, що магічна лінія подачі до Таємного Скарбу Повітряного Бар'єру була підроблена таким чином, щоб він згорів через певний час від його активації... У цей момент часу все, що вони могли зробити, це панікувати.
Хоча раптове припинення проходження магічної енергії через об'єкт призвело до зникнення захисної повітряної мембрани, це був такий бар'єр, який можна було б і не помітити, якщо не придивитися уважніше. Це був клаптик плівки, зоряне нічне небо на задньому плані фактично робило його невидимим.
Катастрофа спіткала гостей вечірки в саду, які нічого не підозрювали. Ззовні резиденції на подвір'я, де відбувалося святкування, обрушився залп магічних атак, стріл і списів.
«Нііііііііііііііііііііііііі!»
Крики та гнівні вигуки наповнили повітря. Лицарі ордену Вітнаша також були присутні на подвір'ї, але, не знаючи, що робити з раптовим наступом, вони були швидко розбиті.
«Ховайтеся під столи».
Людям, які послухалися таких голосів, вдалося ще трохи продовжити своє життя.
На жаль, це був не кінець атаки. Лише початок. Коли шквал ззовні стих, вороги перейшли до прямого штурму. Двері маєтку відчинилися, і на подвір'я увірвалися люди в чорному одязі, без розпізнавальних гербів рубаючи всіх і вся на своєму шляху. Лицарів, гостей, дворецьких і покоївок.
«Чорт забирай! Хто вони в біса такі? Де охорона?!»
Кілька гостей вигукували щось подібне, але ніхто не мав чітких відповідей. Однак... незабаром вони дізналися про долю гарнізону, коли увійшли до будівлі. Окрім солдатів на подвір'ї, всі інші люди лорда вже були вбиті. Облога була завершена без відома будь-кого з присутніх на вечірці в саду. І серед загиблих були не лише люди лорда, але й підлеглі гостей.
«Бар'єр».
Цей Бар'єр був товстішим за всі інші... тому що заклинання одночасно розгортало Магічний і Фізичний Бар'єри. Таким чином, принцеса Фіона продовжувала захищати принца Конрада. На нещастя для Конрада, снаряд від першої атаки влучив прямо в нього, і він зазнав серйозної рани.
«Брате, я думаю, що ми зможемо протриматися ще трохи, якщо зможемо дістатися до альтанки через дорогу і використати її стіни, щоб захистити нас ззаду. Ти можеш йти? Тобі не треба йти швидко.»
«Так... Я впораюся, адже ти зцілила мене, Фіоно».
Фіона була чарівницею, яка могла використовувати як магію вогню, так і магію світла. Її здатність зцілювати за допомогою світлої магії ставила її на рівень жерців і жриць високого рівня, але вона не могла дозволити собі витрачати багато своєї магічної енергії і зцілювати все, тому що не знала, як розгортатиметься ця ситуація. Вона робила все можливе, щоб обмежити свою енергію лише бар'єрами, оскільки саме Конрад наказав їй це зробити.
В той момент його наказ виявився правильним. Хоча зловмисники припинили атаку ззовні, вони перейшли до прямого нападу. Кілька вцілілих членів лицарського ордену зійшлися на мечах з нападниками в іншому кінці двору, де проходила садова вечірка.
Його рани були закриті, але кров, яку він втратив, не можна було відновити. Незважаючи на це, з жахливо блідим обличчям, Конрад проаналізував ситуацію. «Той факт, що через двері маєтку пролітають лише вороги, і ніхто з наших союзників, незважаючи на цей безлад, не з'являється, говорить мені про те, що дуже ймовірно, що вони встановили контроль над усім маєтком».
Фіона злегка похитала головою, не вірячи. «Ні, цього не може бути...»
«Фіоно, де твої підлеглі? Ти можеш якось з ними зв'язатися?"
У відповідь на його слова її голова смикнулася вгору. «Так! Так, є! Тільки... використати його означає, що ворог теж дізнається про наше місцезнаходження...»
«У нас немає вибору. Такими темпами ситуація швидко погіршуватиметься».
Вона кивнула у відповідь і активувала свою магію. П'ять чорних магічних куль з'явилися в її правій руці. Коли вона запустила їх у повітря, вони перетворилися на червоні сигнальні ракети, які, вибухнувши, осяяли небо.
«Вони прибіжать до нас, як тільки помітять сигнали. Вчитель прийде, навіть якщо не побачить спалахів.»
«Вчителю... Оскар, так? Тоді я радий це чути.»
Слабко посміхнувшись, Конрад притулився до стіни і сповз вниз, поки не сів на землю. Альтанку, до якої вони втекли, було важко помітити з основної частини садової вечірки, тож тут не було ні лицарів, ні інших гостей, ні нападників.
Треба тільки виграти якомога більше часу до прибуття вчителя...
От тільки їм не дали такої можливості. Бо ворог теж побачив її сигнальні ракети.
«Вони там!» - крикнув один з нападників. Ймовірно, він пошкодував про ці слова в ту ж секунду, коли вони побачили потужний погляд Конрада, що пронизував його наскрізь.
«Зрозуміло. Отже, ми є метою цього нападу».
«Ми що...?» Її очі розширилися від подиву.
«Фіоно, не треба залишати нікого з них в живих. Ми вб'ємо їх усіх.»
«Так, брате.»
Їхні вороги неухильно наближалися.
Конрад почав вимовляти заклинання, його голос ледь чутно шепотів. Коли нападники наблизилися на відстань його атаки, він вимовив ключове слово.
«Кам'яний Спис».
Кам'яні списи вилетіли з-під землі в бік бандитів, розколюючись перед самим ударом і відправляючи кількох з них на той світ. Ті, в кого не влучили кам'яні списи, миттєво побігли до двох королівських осіб.
«Пронизливий вогонь».
Фіоні не потрібно було вимовляти ціле заклинання, щоб застосувати свою магію. Чотири білі, надзвичайно тонкі полум'яні стріли помчали в бік нападників. Коли вони ухилилися від стріл спереду, стріли зробили розворот і встромилися їм у шиї ззаду. Після цього вона ще тричі вистрілила Пронизливим Вогнем, знищивши ворожий авангард.
Наскільки вони могли бачити, ворогів поблизу більше не було... але звідкись почувся тихий голос, що виспівував заклинання.
Обличчя Конрада зблідло. «Ні... Це абсурд... Фіоно, мені потрібно, щоб ти захистила нас усіма силами, які у тебе є спереду. Ні, у всіх напрямках. Використовуй площу Прихистку.»
«Площу Святилища».
Щойно вона вимовила ці слова, м'який голос закінчив заклинання і розв'язав магічну атаку.
"Так я не помилився ... Це Кульовий Дощ ...»
Лін використовувала те ж саме заклинання - одне з найдосконаліших повітряних заклинань - щоб завдати завершального удару королю гоблінів під час Великого Приливного Розлому. Його наступальна сила була настільки величезна, що воно пробило захист короля гоблінів наскрізь, ніби той був зроблений з паперу, і пронизало його тіло дірками. Від нього неможливо було захиститися за допомогою звичайної захисної магії, і саме тому Конрад сказав Фіоні використовувати Площу Святилища, абсолютну форму захисту, яку називають Божим дивом.
Це заклинання захищало користувача від усіх магічних і фізичних атак. Найвища захисна світлова магія. Очевидно, лише високопоставлені жерці та жриці могли навіть активувати його, але Фіона могла ним користуватися. Вона вміла з раннього дитинства...
Однак, на відміну від інших захисних заклинань, Площа Святилища споживала жахливу кількість магічної енергії. Хоча Фіона могла похвалитися магічними запасами в сотні разів більшими, ніж у звичайної людини, вона безперервно використовувала Бар'єр, вистрілила кілька разів Пронизливим Вогнем і закінчила з Площею Святилища. Навіть вона розуміла, що в цей момент від її магічної енергії залишилося небагато.
Ким би вони не були, вони досить сильні, щоб використовувати Кульовий Дощ. Якщо вони нападуть на нас всерйоз... то битва буде неймовірно жорстокою...
З цією думкою Фіона напружилася, готова до всього, але присутність ворожого мага раптово зникла. Потім вона відчула, як з'явилися інші.
Троє, четверо... п'ятеро? Я відчуваю їх, але не знаю, де саме вони знаходяться.
«Я не знаю цієї магії.»
Голоси були такими тихими, що Фіона не могла розчути, що вони говорили. Хоча Конраду вдалося розібрати кілька слів, він сам ніколи не чув про це заклинання.
«Я думаю... вони змішують магію землі? Вибухове заклинання магії вогню, схоже, є основною частиною? Що це в біса таке?»
«Земля? Вибухова?»
У цей момент Фіона подивилася прямо на Конрада. І виявила магію, що накопичувалася в землі під тим місцем, де він сидів.
«Брате, обережно!»
Вона кинулася до нього і відштовхнула його з дороги. Одночасно вона крикнула: «Площа Святилища».
В ту ж мить земля вибухнула. Вогонь і земля вирвалися назовні, як гейзер. Фіону відкинуло вбік, але навіть коли вона летіла в повітрі, то побачила своїх надійних соратників, які бігли до них через подвір'я.
«Учителю, будь ласка, подбай про мого брата...»
◆
На щастя для Фіони, коли вона запустила сигнальні ракети, віце-командувач Оскар, ад'ютант Юрген та ад'ютантка Марі були на вулиці. Вони побачили, як у небі над подвір'ям маєтку вибухнули червоні кулі.
«П'ять з них означають... порятунок. Юрген, Марі, ми штурмуємо маєток.»
«Слухаюсь.»
Для солдатів наказ командира є абсолютним. Хоча зазвичай вони можуть жартувати, як старі друзі, ситуація на полі бою гарантує, що межі між начальником і підлеглим будуть чітко прокреслені.
Для охоронців біля воріт резиденції це була звичайна робота. Вони знали, що ці троє були близькими помічниками імператорської принцеси Фіони, не кажучи вже про те, що Оскар був Магом Пекла, тож пропустили їх без зайвих розпитувань. Проблеми почалися після того, як вони відчинили двері маєтку і увійшли всередину.
«Що за...?» вигукнув Юрген, побачивши криваву бійню всередині.
«Вони всі мертві?» запитала Марі.
«Очевидно, що тут щось дуже погане. Ходімо на подвір'я».
За командою Оскара вони рушили вперед. Повернувши за перший поворот, вони зіткнулися з групою нападників у чорному одязі, які спеціалізуються на непривабливих, підпільних операціях.
«Пронизливий вогонь».
Оскар випустив понад двадцять білих, неймовірно тонких вогняних стріл. Варто зазначити, що кожна з них знайшла свою мітку прямо в лобі головорізів.
«Цей ваш точний контроль ніколи не перестає дивувати, пане...» пробурмотів ад'ютант Юрген.
Саме це заклинання було спеціалізацією Оскара ще з часів його пригодницької кар'єри. Один удар в лоб стрілою з надзвичайно тонким, концентрованим білим полум'ям. Атака досягає мозку і вбиває ціль з мінімальними супутніми втратами. Саме тому йому вдавалося продавати частини монстрів і тварин за високими цінами.
Троє промчали кількома коридорами, без вагань розбиваючи групи ворогів, поки нарешті не опинилися на подвір'ї. Тут перед ними розкинулася пекельна картина. Повсюди розкидані мертві, вбиті магією, стрілами, списами або в ближньому бою.
«І Її Високість теж...» сказала Марі, тремтячим голосом.
«Нізащо в пеклі вона не здалася б так легко!» гаркнув Оскар. «Вона може бути поранена, тож покваптеся і знайдіть її!»
Марі та Юрген негайно послухалися і кинулися на її пошуки... На жаль, вони не знайшли жодного її сліду. Хоча Оскар вдавав перед іншими двома незворушність, він був майже божевільний від паніки і страху в його голові.
З нею все гаразд. Має бути. Її тіла тут немає, тож вона має бути десь жива...
«Віце-командоре, я чую звуки бою звідти!» крикнув Юрген.
Оскар навіть не витратив часу на відповідь. Він просто кинувся бігти. Юрген і Марі побігли за ним по п'ятах. Вони перестрибнули через огорожу і побачили...
Фіону зносило справжнім гейзером вогню і землі. Відчай затьмарив вираз обличчя Оскара, але лише на мить. Навіть коли вона летіла в повітрі, він побачив, як ворухнулися губи Фіони, коли вона побачила їх.
«Юрген, Марі, захищайте принца Конрада. Я йду за Її Високістю».
Давши їм вказівки, Оскар щодуху помчав геть, до зовнішнього боку маєтку.
◆
Того вечора в місті відбулася урочиста церемонія закриття останнього дня фестивалю з нагоди відкриття порту. На сучасній Землі це було б щось на кшталт феєрверку, але, мабуть, на Фі порох був ще рідкістю. Принаймні, сам Рьо жодного разу не бачив його з часу своєї реінкарнації тут.
Тим не менш, посеред міської площі палахкотіло величезне багаття. Торговці кидали в нього замість дров прикраси, які використовували лише під час фестивалю, а мирні жителі насолоджувалися святом закриття, як їм заманеться. Нарешті вирвавшись з лап юрби шукачів пригод з Вітнашу, четверо членів «Кімнати 10» попрямували до вогнища на пляжі, замість того, що розпалили на площі. Звісно, під час прогулянки вони придбали різноманітну їжу...
«Ось мій улов, - сказав Нільс. «Чотири шампури смаженого міні-кракена».
«Я купив нам чотири млинці», - сказав Ето.
«Взагалі-то я хотів купити зацукровані яблука, - сказав Амон, - але вони розійшлися, тож... я скуштував ці штуки, які називаються пельмені з восьминогів, і купив чотири набори, бо вони були дуже смачні».
Вони знову зустрілися після того, як Ето запропонував кожному купити те, що йому сподобалося, і обмінятися один з одним.
«Гей, а де Рьо? Він єдиний, хто запізнився?»
«Здається, я помітив його біля одного з кіосків з цукерками...»
«Справді?!»
Коментар Ето схвилював Амона, який вже відмовився від солодкого частування. У цей час Нільс абсолютно випадково подивився на небо.
«Що це в біса таке?»
Він показав на щось, що злетіло в повітря з резиденції лорда.
«Де?» запитав Ето.
«Це людина?» здивувався Амон.
«Це... це імператорська принцеса», - сказав Нільс перед тим, як злетіти і побіг до пляжу. Хоча це був пісок, хтось міг загинути, якщо невдало на нього впасти. Ето та Амон побігли за ним. Усі думки про Рьо на мить вилетіли з їхніх голів...
Незважаючи на те, що він був шукачем пригод, він ніколи в житті не біг так швидко. Нільс відчував себе у відчаї. Навіть коли пісок намагався поглинути його ноги, він щосили намагався бігти так швидко, як тільки міг, не спотикаючись, щоб дістатися до місця приземлення.
А потім, коли він практично ковзав до самого кінця свого шаленого ривка, він ледве встиг її наздогнати.
«Боже, це було надто близько...»
Побіжний погляд показав йому, що вона не отримала жодних серйозних ушкоджень. Це була справді Імператорська Принцеса Фіона. Вишукана сукня, яку вона носила, змусила його подумати, що вона була на вечірці чи щось подібне.
«Хааа... Хааа... Нільсе, з нею все гаразд?»
«Так, думаю, що так. Окрім того, що вона непритомна.»
Амон дістався до них першим, а за ним і Ето. Але вони були не самі.
«Амоне!»
«Так, я теж їх бачу.
Наймолодший хлопець витягнув меча і замахнувся на одного з чоловіків у чорному одязі. Звичайно, треба було б запитати їх, хто вони такі, але, враховуючи появу підозрілих персонажів у цьому місці і за цих явно ненормальних обставин, було очевидно, що вони не були порядними людьми... Такого ж висновку дійшли і Нільс, і Амон, і Ето, який прийшов до них із запізненням.
"Захисти нас від усіх нападів. Фізичний бар'єр."
Озброївшись кинджалами, нападники без вагань кинулися на Фіону. Ето у відповідь промовив заклинання для Фізичного Бар'єру. Тим часом Нільс не міг поворухнутися через принцесу, яку він тримав в руках, що фактично залишило Амона наодинці відбиватися від двох ворогів.
Якби він був звичайним шукачем пригод F-рангу, то був би зарубаний кількома ударами. Однак замість того, щоб убити їх, Амон позбавив їх боєздатності і виграв час, використовуючи такі тактики, як кидання піску в очі, щоб засліпити їх, і безперервні рубання мечем по їхніх руках.
І ось, нарешті, стріли вилетіли з рук священика Ето, який тримав швидкострільний арбалет, куплений ним у крамниці Авраама Луїса на четвертий день фестивалю. Він і уявити собі не міг, що вже через три дні йому доведеться дебютувати у справжньому бою.
Стріла пронизала шию одного з нападників. На якусь мить його спільник у чорному одязі, здавалося, був приголомшений несподіваним нападом. Амон скористався цим моментом. Він накинувся на нього, прикриваючи своє тіло, збив з ніг і встромив меч у шию.
Всі принишкли, а потім Ето порушив довгу тишу, пробурмотівши: «Я радий, що все вийшло...»
Амон вклав меча в піхви і повернувся до Нільса, ставши перед ним і принцесою. Шанс на повторний напад ще залишався.
І тут з'явився він.
«Гей, відійди від неї».
***
Оскар біг на повній швидкості відтоді, як покинув особняк.
«Вона приземлиться на пляжі. Пісок повинен пом'якшити її падіння, щоб зменшити будь-які травми».
Кілька нападників досить ввічливо привіталися з ним, коли він звернув з вулиці на узбережжя. Не звертаючи на них жодної уваги, він обстріляв їх градом пронизливого вогню і відправив їх падати на пляж. Там теж були трупи, але Оскар їх не помічав.
Єдине, на чому були зосереджені його очі, - це чоловік, який тримав на руках принцесу, яку він любив і поважав. Щойно він побачив це видовище, рештки розуму, що залишилися в його голові, відлетіли геть. Якби він утримався, то зрозумів би, що він і його друзі носять інше вбрання, ніж їхні вороги в чорному одязі. Якби він втримався, то зрозумів би, що тіла, розкидані навколо них, були трупами нападників, яких перемогли ті інші чоловіки. Якби він втримався... він би точно не намагався їх вбити.
Оскар говорив з кожним своїм кроком.
«Гей, відійдіть від неї».
Чоловіки нічого не відповіли і не виявили жодних намірів відпустити Фіону. Звісно, вони цього не робили. Тому що вони були нападниками.
«Ви не достойні торкатися її."
Потім він випустив з долоні пронизливий вогонь.
Всі відчули небезпеку, що таїлася в «чоловіку», який наближався до них. Навіть Ето ніколи не відчував нічого подібного до цього моменту.
Що це таке... І магічна енергія, що звивається навколо нього, і магічна енергія, яку він генерує, ненормальні.
«Ви не достойні торкатися її."
Як тільки «чоловік» вимовив ці слова, Ето інстинктивно сказав: «Саятилище».
Святилище, захисна магія, що застосовується в надзвичайних ситуаціях... Таємна техніка жерця, що дозволяє миттєво створювати захисне коло без промовляння заклинання. Тільки могутні, високорівневі жерці та жриці могли використовувати Площу Святилища, яка була формою Абсолютної Захисної Магії. Більшість звичайних священиків могли використовувати Святилище. Хоча воно тривало лише п'ять секунд, воно було здатне відхилити більшість фізичних і магічних атак.
Ось тільки віддача в цьому випадку була жахливою. Якби заклинання накладав високопоставлений жрець, все могло б скластися інакше... На жаль, Ето був лише шукачем пригод рангу Е.
Сінг. Святилище нормально активувалося і відбило три снаряди Пронизливого Вогню, що летіли точно в його, Нільса та Амона лоби. Це кивнув подумки, коли зрозумів, що його рішення було влучним.
«Нгх-»
Тоді віддача від його заклинання сильно вдарила його. Він закашлявся кров'ю і впав на коліна на землю.
«Ето!»
«Ето, ні!»
Амон кинувся до нього і підтримав його тіло. Свідомість Ето вже згасала.
Оскара не цікавив цей обмін. «Швидше відійди від неї», - сказав він, запускаючи ще один раунд Пронизливого вогню.
«10-шарова крижана стіна».
Цього разу прозора крижана стіна заблокувала атаку Оскара.
«Що за чортівня?»
Для Святилища було логічно відбити його Пронизливий Вогонь, але стіна з льоду? Хоча в ній були тріщини... Стривай, лише тріщини?
«Я пішов шукати вас трьох, коли не зміг знайти... Тож уявіть моє здивування, коли я побачив вас оточеними трупами і в самому розпалі бою». Рьо зробив паузу, нарешті помітивши, що Ето кашляє кров'ю. Побачивши свого друга, залитого кров'ю... цього видовища було більш ніж достатньо, щоб втратити розум. «Ти покидьок... Що ти зробив з Ето...»
«Закрий рота і відійди від цієї жінки.» Оскар випустив ще чотири Пронизливі Вогні.
Крижаний Спис 4.
Рьо відповів чотирьом вогняним голкам чотирма крижаними списами.
«Що це в біса таке...»
Навіть якщо він ще не знав чому, Оскар розумів, що маг води перед ним не був нормальним. Той факт, що він зміг перехопити його Пронизливий Вогонь відповідною кількістю крижаних списів, зробив абсолютно ясним, що інший чоловік міг генерувати магію з такою ж швидкістю, як і він сам. Він вперше зустрічав таку людину. Поки Фіона перебувала в руках його супротивника, він не міг використовувати масштабну руйнівну магію. В іншому випадку він ризикував втратити все. Природно, це обмежувало його можливості.
Оскар витріщився на Рьо своїми божевільними очима. «Я вб'ю тебе першим.»
«Полум'яний Шквал Списів».
На зовсім іншому рівні, ніж «Пронизливий вогонь», десять полум'яних списів з підвищеною проникаючою здатністю вирвалися з його руки і полетіли в бік Рьо.
Ламінована 10-шарова Крижана стіна.
Крижані стіни з'являлися перед Рьо одна за одною, накладаючись одна на одну, збільшуючи відстань від нього до Оскара. Таке ж заклинання він використовував проти Пекельного Вогню акуми Леонори. Рьо не здивувався, коли виявив, що Полум'яні Списи, які спеціалізуються на проникненні, набагато сильніші за Пронизливий Вогонь. Вони були здатні пробити його фірмову 10-шарову Крижану стіну одним ударом, тож Рьо використав Ламіновану версію, очікуючи цього, щоб звести нанівець високу проникаючу силу заклинання. Отже, якщо магія його супротивника не була такою ж руйнівною, як Пекельний Вогонь Леонори, вона не змогла б прорватися крізь нинішній захист Рьо.
Оскар випустив ще чотири раунди Полум'яного шквалу списів, намагаючись зруйнувати крижану стіну. Його списи просувалися крізь крижану стіну... але їхня швидкість слабшала з кожним шаром, який вони пробивали. Хоча це було важко підтвердити візуально, ця істина була незаперечною. Нарешті, вони зникли, коли вдарилися в шар крижаної стіни, який не змогли пробити.
Вони повторювали цю картину кілька разів... І ламіновані крижані стіни Рьо заблокували всі загородження з полум'яних списів Оскара.
«Неможливо ...»
Оскар не міг повірити в те, що бачив. Одного удару його унікальних Полум'яних списів було достатньо, щоб прорватися крізь стіни імператорського замку. Він випустив десять таких списів п'ять разів поспіль... загалом п'ятдесят Полум'яних Списів. Але маг води відбив їх усі? Це було схоже на кошмар. До того ж, його супротивник не виявляв жодних ознак вичерпання своїх магічних резервів.
«Що, вже все? Тоді, гадаю, тепер моя черга, так?» холодно сказав Рьо.
Тоді інший голос втрутився, заглушивши його.
«Зупиніться, зупиніться! Опустіть мечі, всі ви!»
Власник цього нового голосу здавався надзвичайно добре знайомим з Рьо. Однак...
"Абелю, я не просив твоєї допомоги. Станеш у мене на шляху, і я теж заморожу».
Голос Рьо був страшенно, жахливо низьким. Він змусив навіть Абеля затремтіти. Він ніколи не чув його раніше, а з усіх присутніх він провів найбільше часу з магом води. Тоді він зрозумів, наскільки Рьо був розлючений.
«Р-Рьо, будь ласка, зачекай секунду».
Вкриваючись холодним потом, Абель благав Рьо опанувати себе, перш ніж показати жестом на Оскара.
«Поглянь, цей чоловік - Оскар. Оскар Луска, віце-командувач Імперської Магічної Дивізії Імперії Дебухі».
Почувши своє ім'я, Оскар нарешті зволив поглянути на непроханого гостя.
«Хто ти такий, чорт забирай?»
«Мене звуть Абель. Я тут як довірена особа майстра гільдії шукачів пригод Луна. Ці четверо хлопців, з якими ви б'єтеся, не погані люди. Вони шукачі пригод, що належать до гільдії Луни. Я знаю їх усіх дуже добре, тож можу поручитися, що вони не з тих, хто брав участь у тому, що сталося на вечірці в саду».
Оскар трохи сіпнувся, реагуючи на згадку про вечірку в саду.
"І, звичайно, я знаю, що ви бєтесь лише тому, що хвилюєтеся за принцесу. Тож просто вислухай мене зараз. Будь ласка.»
І тут втрутився голос.
"Абелю, я думаю, що ця розмова закінчена. А тепер, будь ласка, відійди з дороги, щоб я міг його вбити».
«Чорт забирай, Рьо, чому ти не хочеш мене слухати?!» закричав Абель.
«Ти справді думаєш, що я стоятиму тут, покручуючи пальцями, після того, що він зробив з Ето? Я повинен був просто дозволити йому вийти сухим з води? Ні, я вважаю, що найкращою відплатою буде заморозити цю жінку в льоду. З неї вийде чудовий об'єкт мистецтва, чи не так?»
У ту мить, коли він почув ці слова, причина, яка поверталася в голову Оскара, різко обірвалася. З люттю на обличчі він випустив свою магію.
«Падіння Неба і Землі».
Це заклинання обрушило з неба незліченну кількість вогняних куль, знищуючи землю на великій території... принаймні, так було б зазвичай. Але цього разу всі кулі були націлені на Рьо, падаючи прямо на нього.
Водяний струмінь 256.
Він скосив їх, випустивши двісті п'ятдесят шість струменів води у формі віяла. Це було видовище, коли він перехоплював і знищував вогняні кулі.
«Хм. Непогано для людини, але не досить добре. Тепер я можу його вбити, так, Абелю?"
«Ні, ідіоте, звичайно, не можеш!»
Все тіло Абеля було просякнуте потом, струмочки перетворилися на річки. Незважаючи на це, він не міг відступити від своєї мети. Королівство та Імперія були на межі війни. Тепер він зрозумів, що йому потрібно переконати Рьо набагато більше, ніж Оскара, бо його друг не припиняв роздмухувати полум'я. «Я розумію, - сказав Рьо, - я знаю, що відбувається.
«Рьо, я повністю розумію, звідки твоя лють, але я благаю тебе відступити прямо зараз».
«Питання до тебе, Абелю. Якби те ж саме сталося з Рією, чи зміг би хтось переконати тебе відступити?»
«Так, зміг би, і я б це зробив. Тому що я знаю, що Ріх'я не хотіла би війни між Королівством та Імперією», - твердо і однозначно відповів Абель. Він промовив ці слова, щоб відмовити Рьо, але вони були щирими і йшли від щирого серця. Його друг мовчав кілька довгих хвилин, які здалися йому вічністю. Від нескінченного, здавалося, очікування у нього боліло в животі.
«Це правда... Гаразд, я зрозумів. Я покладаюся на тебе, Абелю».
Його полегшення було негайним і очевидним в той момент. Навіть сторонній спостерігач не помилився б.
«Абелю, чи не будеш ти такий люб'язний передати принцесу отому біловолосому, засмаглому чоловікові?»
«Так, передам. Нільсе, можеш відпустити. Далі я сам».
З цими словами Абель забрав Фіону у Нільса і поніс її до Оскара. Коли той прийняв її на руки, до нього нарешті повернувся спокій.
«Це, мабуть, Маг Пекла, - подумав Рьо, спостерігаючи за сценою, що розігралася. Біловолосий і засмаглий_?_ Що це в біса за нісенітниця про Синдром Головного Героя? Йому не зрівнятися з Леонорою, коли справа доходить до магії, але... швидкість, з якою він може її генерувати, безумовно, ненормальна. Можливо, він навіть швидший за мене... Що вже про щось говорить, адже моя швидкість була вищою за її... Значить, мені треба більше тренуватися, чи не так?
◆
Наступного дня закінчився фестиваль з нагоди відкриття порту. Минулої ночі Ето поклали до місцевої лікарні, якою опікується Храм, і тепер він майже повністю одужав. Це сталося завдяки Абелю... точніше, Ріх'ї Багряного Меча, яка смикала за ниточки у вітнашській філії Храму.
До речі, Ріх'я сама призначила йому лікування, оскільки була надзвичайно вправною в мистецтві зцілення. Звичайно, Ето цього не знав, бо під час лікування був непритомний. Коли він прокинувся і запитав про це, то затремтів від емоцій, почувши відповідь.
«Ріх'я любить Абеля, ти ж знаєш...» пробурмотів Рьо, думаючи про нерозділені почуття Ето.
«Любов і захоплення - це два різних почуття», - прошепотів Амон, наймолодший з них.
Його слова здивували Рьо. Йому стало цікаво, що ж такого пережив хлопець за свої короткі шістнадцять років життя, що міг таке сказати...
Як би там не було, Ето одужав. Зовнішніх ушкоджень у нього не було, а кров, якою він кашляв, була наслідком віддачі від Святилища, яку Храм знав, як лікувати, спираючись на свій накопичений досвід.
Магія в цьому світі божевільна... А може, не в світі, а в цьому конкретному королівстві? Можливо, так взагалі влаштована магія в Центральних Провінціях? Тут так багато магії, відмінної від моєї... Леонора, акума, ельфійка Сера... Не кажучи вже про вчорашнє «мага пекла»... Хотілося б колись викроїти час, щоб як слід дослідити цю тему...
Після закінчення фестивалю місто неминуче огортає атмосфера самотності. Це універсальна істина, і Вітнаш не був винятком. Тим не менш, на головному бульварі все ще торгували своїми товарами кілька яток. Торговці з усіх усюд з'їжджалися до міста і встановлювали свої ятки на час фестивалю. І кожного разу, коли проходив фестиваль, деякі з цих торговців оселялися тут, бо відчували себе у Вітнаші як вдома. Кілька яток, які сподобалися Рьо та його друзям, все ще були відкриті і залишалися там ще деякий час. На жаль, кухар вже поїхав...
Тож вони вчотирьох насолоджувалися своїм останнім виходом на вулицю, щоб поїсти і побродити... За винятком Ето, якому було сказано не зловживати ні з чим, в тому числі і з їжею, оскільки він щойно одужав.
Тож вони втрьох наїлися досхочу... Раптом вони почули голос ззаду.
«Бооже... Я теж хочу щось поїсти з яток...»
Це був Абель.
«Абелю, а ти вирішив проблему, що виникла?»
«Я в біса не хочу це чути від тебе, Рьо!»
Минулої ночі відносини між Королівством та Імперією погіршилися до межі війни, без сумніву, частково через мага води перед ним. Хоча, звісно, він співчував Рьо, який був сповнений праведного обурення через те, що сталося з його другом.
Абель пояснив їм, що обидві сторони домовилися не звертати уваги на битву між віце-командувачем Імперської Магічної Дивізії та чотирма членами Кімнати 10. Дізнавшись, що принцеса Фіона прийшла до тями, а принц Конрад одужав, він пішов безпосередньо до них і пояснив ситуацію так, як йому розповіли Нільс та інші. Оскар, який також був присутній, вислухав і вибачився, таким чином благополучно вирішивши питання.
Однак цього не можна було сказати про напад на вечірку в саду.
«Розумієте, - сказав Абель, - більшість запрошених високопосадовців так чи інакше постраждали, тож я впевнений, що після цього на національному рівні виникне багато дипломатичних проблем. Як мінімум, лорду Вітнашу доведеться мати справу з одним пекельним безладом...»
«Я думав, що Таємний Скарб Повітряного Бар'єру повинен був захищати цю територію?»
Ето згадав, про що говорили Лін і Ріхія кілька днів тому. Невже він запам'ятав кожне слово, сказане людиною, якою так захоплювався...? Цього не можна було заперечувати.
"Так, але, мабуть, його підлаштували так, щоб він перестав функціонувати прямо перед нападом. Очевидно, це невдача з боку лорда», - сказав Абель, похитавши головою. Потім, ніби щось раптово спало йому на думку, він смикнув головою і продовжив. «А, так. Нільсе, Ето, Амоне, принцеса Фіона просила передати вам трьом подяку. Ви також отримаєте грошову винагороду, оскільки ви не тільки врятували її від падіння, але й наразили себе на небезпеку, борючись з нападниками, щоб захистити її. Імперія працює через гільдію, тож гроші, ймовірно, будуть на рахунку гільдії до того часу, як ви повернетеся до Луни».
«Так, чорт забирай!»
«Радий це чути.»
«Ти впевнений, що ми можемо їх прийняти?»
Нільс, Ето та Амон були на сьомому небі від щастя. Звісно, вони допомогли їй, не тому що прагнули отримати винагороду за свою роботу, але цілком природно було відчути радість від того, що їхні дії отримали визнання та похвалу в матеріальній формі.
«До речі, ти нічого не отримаєш, Рьо».
«Н-ну... це має сенс, враховуючи, що погані хлопці вже були переможені, коли я прибув. Мені залишився тільки якийсь дивний маг вогню, з яким я мав справу».
Абель важко зітхнув. Навіть не знаю, чи мені дивуватися, чи жахатися, що ти назвав Мага Пекла «якимось дивним магом вогню».
"До речі, Абелю, хіба ти не був на тій вечірці в саду? Ти не постраждав, чи що?»
Абель раптом почав поводитися дивно. «Звісно, ні», - сказав він. «Щ-щ-щ-щ-щ-щ-щось такого рівня для мене простіше простого».
«Виходячи з того, що я бачу, я не дуже в цьому впевнений...»
«Мушу погодитися...»
Ето та Амон скептично витріщилися на його підозрілу поведінку. А як щодо Нільса?
«Це так на тебе схоже, Абелю! Ти справді дивовижний».
Він ніколи не сумнівався у своєму герої.
«Абелю... тобі стане набагато легше, якщо ти просто виговоришся. Давай, виплесни це назовні».
Лагідні слова Рьо можна було б сприйняти як слова детектива, що проводить розслідування, або як слова підбадьорення колеги, який забагато випив. У будь-якому разі, він не мав наміру дозволяти своєму другові втекти.
«Гаразд, отже... я був на вечірці в саду на початку, але потім... на півдорозі мене спіймав майстер цієї міської гільдії. Він потягнув мене на приватну розмову в одну з кімнат прибудови... Через звукоізоляційний магічний пристрій я не зрозумів, що відбувається, поки не стало надто пізно...»
«Але я думав, що Г'ю подбав про всі переговори перед від'їздом?"
«Так, за винятком одного... Він хоче організувати тут, у Вітнаші, семінари для початківців, так само, як це робиться в Луні. Очевидно, вони з Г'ю обговорювали матеріали курсу і наймання інструкторів, але... вчора він не переставав мені все вухо просторікувати про те, як він хоче, щоб його майбутні інструктори брали участь у заняттях, які проводяться в Луні, і про інші речі...»
Тим, хто працював на високих посадах, очевидно, було нелегко у багатьох відношеннях. Якщо це було так погано для простого довіреної особи, то наскільки гірше могло бути для Г'ю МакГласса, офіційного майстра гільдії...
Після цього Абель попросив чотирьох членів Кімнати 10 передати Г'ю листа. У ньому він написав усе, що обговорив з майстром гільдії Вітнашем.
«Насправді я хотів би передати його йому сам, але мені ще треба закінчити деякі справи...»
Навіть Рьо міг сказати, що Абель бреше. Він явно просто не хотів мати справу з уїдливими коментарями Г'ю, але після повернення в Луне майстер гільдії все одно допитав би його, тому він лише відкладав неминуче на кілька днів... Чому люди завжди наполягають на тому, щоб відкладати на потім, замість того, щоб вирішувати свої проблеми лоб в лоб...
Рьо знову і знову хитав головою, думаючи про долю людства від початку часів.