Тижневий фестиваль відкриття порту Вітнаш розпочався з оголошення на головному майданчику на центральній площі міста.
«Це... Абель, так?» запитав Рьо.
«Так», - підтвердив Ето. «З ним нікого не сплутаєш...»
«Не можу повірити, що він сидить у секторі для відвідувачів», - додав Амон. «Дивовижно.»
«Він справді дивовижний!» сказав Нільс.
Як глядачі, що сиділи в залі, вони добре бачили місця для гостей, і як би вони не дивилися на нього, одним з відвідувачів майже напевно був Абель. Замість свого звичайного пригодницького вбрання, він був одягнений в офіційний костюм, який надавав йому гідного вигляду.
«Він є доказом того, що одяг дійсно змінює людину».
Грубе бурмотіння Рьо було заглушене шумом довкола, а це означало, що учасники групи з Кімнати 10 також не чули його.
«Ця жінка, що сидить з ним, неймовірно красива, чи не так?» сказав Амон, дивлячись на секцію високих гостей.
«А, та руда?» відповів Нільс. «Так і є».
"Я знаю, що вже згадував про це, але мушу нагадати тобі ще раз, що вона імперська принцеса. Нільсе, це робить її ще більш недосяжною для тебе, ніж панні Ніну".
Це безжально вдарило Нільса прямо в найболючіше місце.
Нільс різко похитав головою. «Ні, ти все не так зрозумів. Я не хочу бути з нею абощо. Я просто ціную її красу, ось і все».
«А якби з'явився шанс, що ти міг би бути з нею, Нільсе? Що б ти тоді робив?»
«Звичайно, я був би щасливий, як молюск», - відповів Нільс, не моргнувши й оком.
Ето роздратовано зітхнув, а Амон криво посміхнувся.
«Та ну, не будь таким. Оскільки я народився чоловіком, найменше, що я можу зробити, - це прагнути до висот!»
«Але перед цим ти маєш перемогти Абеля. Тож удачі, Нільсе!»
«Ну, не знаю...»
Саме тоді, коли Нільс, здавалося, зневірився в тому, що зможе досягти вершини, хтось гукнув до них чотирьох.
«Ага! Радий вас тут бачити, Рьо і компаніє!»
Обернувшись, Рьо побачив там Лін з «Багряного меча». Позаду неї стояли Ріхія і Уоррен.
«Як вдало, що ми змогли зустрітися, незважаючи на цей натовп».
Почувши голос Ріхії, Ето перейшов від роздратування до нервування.
«П-пані Ріхія...»
«Той факт, що ви троє тут, означає... що Абель справді в зоні для гостей, так?»
Рьо все ще не міг повірити, що це був Абель.
«Так. Він тут як довірена особа майстра гільдії Луни. Але завтра прибуде сам майстер гільдії, і тоді Абель буде звільнений від своїх обов'язків, - пояснила Ріх'я. - Іноді трапляються такі ситуації.
«Такі ситуації трапляються іноді, коли авантюристи рангу Б представляють майстра гільдії. Зазвичай Фелпс з Білої Бригади виконує цю роль від імені Луна, але в даний момент він і його загін зайняті виконанням своєї місії з транспортування запасів їжі, тому робота нібито лягла на Абеля».
«Що ти маєш на увазі під «нібито»?»
«Абель ніколи не розчаровує, так? Він справді найкрутіший.»
Нільс, не з тих, хто зациклюється на деталях, тому похвалив людину, яку глибоко поважав.
«Я думаю, що справжній мотив майстра гільдії, який послав нас сюди, полягає в тому, щоб відірвати нас від роботи з Бюро над їхньою місією в підземеллі. Це його спосіб помститися майстру Іларіону в столиці за те, що сталося не так давно».
Багряний Меч спустився в підземелля разом з дослідницькою групою королівських магів через лист від людини на ім'я Іларіон. А потім вони опинилися в битві з дияволами. Тож не дивно, що Г'ю міг мати що сказати Іларіону, враховуючи, що майстер гільдії ледь не втратив кількох найцінніших бійців Луни.
Поки ці думки проносилися в голові Рьо, Лін загарчала низько в горлі, пильно дивлячись на секцію відвідувачів.
«Гррр», - пробурмотіла Лін. «Бар'єр, що оточує їх, безумовно, зроблений з повітряної магії... Він дуже товстий.»
«Га?» здивовано запитав Ето. «Це магія повітря? Це не просто звичайний Магічний Бар'єр?»
«Це справді магія повітря. Гадаю, більш точним описом була б захисна мембрана, а не справжній бар'єр. Подібно до того, що завжди будують навколо себе віверни."
«Лорд Вітнаша володіє таємним скарбом, здатним створювати захисну повітряну мембрану. Він передається в його роду з покоління в покоління. Я чув, що він споживає дуже багато енергії, що робить його неефективним, тому він майже ніколи не використовує його... Але, враховуючи присутність імператорського принца і принцеси, війна точно не повинна початися, якщо якимось психам вдасться влаштувати теракт... Тож неефективність артефакту - погане виправдання для того, щоб не використовувати його в цьому конкретному випадку, хм?»
Рьо та його друзі були вражені одкровеннями Лін та Ріхії.
Терористичні акти, безумовно, були б жахливо проблематичними. Та як наша, перша світова війна через убивство принца. Сподіваюся, нічого поганого не станеться.
У глибині душі Рьо палко бажав миру у всьому світі.
«Але хіба ця принцеса не командувач Імперської магічної дивізії? Значить, її права рука теж тут...»
«Так, я вважаю, що ти маєш рацію...»
Здавалося, в обміні думками між Лін і Ріхією був прихований сенс.
«Він небезпечний?» з цікавістю запитав їх Рьо.
«Ага. Віце-командувач - найвідоміший в Імперії маг Пекла».
«Ого, чому у нього таке круте прізвисько?»
Дві жінки не почули його шепоту через шум, що наростав навколо них.
«В одній казці говориться, що він спалив тисячу воїнів Королівства за одну атаку. В іншій - про те, що він одним ударом підірвав віверну. Третя стверджує, що він знищив місто, де забарикадувалася армія повстанців, одним ударом».
"Я теж чув ці чутки, - почервонівши, сказав Ето. «А вони справді правдиві?»
«Не маю жодного уявлення. Але люди наполягають, що все це правда. А якщо все це правда... він точно не той, з ким ми хочемо зв'язуватися, га?»
Рьо потай погодився з нею. Хоча прізвисько чоловіка було крутим, він поклявся собі триматись від нього подалі.
Абель був зайнятий офіційними обов'язками до завтрашнього приїзду Г'ю, тож решта троє членів «Багряного меча» попрощалися з ним, сказавши, що планують насолоджуватися фестивалем самі. Так само вчинили і учасники «Кімнати 10».
«Гаразд, хлопці! Сьогодні ми будемо їсти, поки не животи не луснуть!»
«Так, так!»
Зазвичай, шукачі пригод E та F не були при грошах. Але члени Кімнати 10 були іншими, тому що...
«Боже, як я радий, що ми не облажалися з дорученням Рьо видобути магічну мідну руду.»
...завдяки винагороді у триста тисяч флоринів, яку вони отримали за виконання завдання, у них з'явилися гроші. Нільс невдовзі купив кишеньковий годинник, але він коштував лише близько двадцяти тисяч флоринів, тож його гаманець з монетами все ще був приємно важким.
«А, перепрошую.»
«Нічого страшного. Мені теж дуже шкода.»
Коли Рьо розвернувся, готовий йти далі і насолоджуватися фестивалем, він ледь не зіткнувся з кимось позаду себе. На щастя, обидва зреагували дуже швидко й уникнули зіткнення.
«Пане, ви припините байдикувати? Нам ще стільки всього треба купити для командира».
Ці слова пролунали у вухах Рьо, коли він йшов геть.
◆
«Чорт забирай, чоловіче, ти ж знаєш, що я не витримую натовпи...»
«О, то це те виправдання, яке ти збираєшся використати перед командиром? Ти не гірше за мене знаєш, як вона на нас чекає. Вона точно розплачеться, якщо не отримає від вас винагороду у вигляді хоча б риби з картоплею після того, як стільки часу витримала у зоні для гостей».
Віце-командувачу Оскару, також відомому як Маг Пекла, і Юргену, його ад'ютанту, було доручено купувати і приносити з кіосків смачну їжу для командира Фіони.
«Я дуже сумніваюся, що вона коли-небудь заплаче через щось подібне...»
Галасливе оточення заглушило тихі слова Оскара, тож Юрген його не почув.
«Подивимось, подивимось. У нас є цілий смажений міні-кракен, супертонкі хрусткі млинці, миска зі смаженою їжею... Але нам все ще не вистачає риби з картоплею. Вона сказала, щоб ми без них не поверталися... Ага, там купимо. І подивіться, нам пощастило, що зараз невелика черга. Ходімо, пане."
З цими словами Юрген став у чергу до кіоску з їжею.
«А ти справді працьовитий, Юрґане...»
Само собою зрозуміло, що Оскар теж любив смачно поїсти, але не настільки, щоб стояти в черзі, тому в таких ситуаціях він був як риба у воді. На жаль для нього, його участь у цій «місії» була обов'язковою.
«Пане, будь ласка, подбайте про те, щоб їжа, яку ми вже купили, була теплою. Не можна, щоб вона охолола! Інакше командир буде розлючена».
Це завдання було дитячою забавкою для людини, відомої як Маг Пекла. І... єдиною людиною в усьому світі, яка могла використати згаданого Мага Пекла в такий спосіб, була принцеса Фіона.
◆
«О, перепрошую.»
«Нічого страшного.»
Обмін думками, подібний до іншого, що стався неподалік від них, відбувся за межами зони відпочинку для високопосадовців, які прибули з візитом. Цього разу між третім принцом імперії Дебухі, Конрадом, та Абелем, який діяв як довірена особа майстра гільдії Луни. Вони обидва одночасно зійшли з помосту.
«Наскільки я пам'ятаю, - сказав Конрад, - ви лорд Абель і представляєте... майстра гільдії Луни, чи не так?»
«Так точно, Ваша Високосте. Мене звуть Абель. Наразі просто Абель», - сказав Абель, помітивши вираз обличчя Конрада.
«Зрозуміло. Вибачте, що витріщився. Ви дуже нагадуєте мені когось, з ким я колись зустрічався».
«Справді? Я впевнений, що це просто збіг. Можливо, це мій двійник.»
«Ви залишитеся тут як довірена особа на весь час перебування?»
«Ні, тільки на сьогодні і на останній день фестивалю, бо завтра приїжджає майстер гільдії. Гадаю, з другого по шостий день у всіх посадовців заплановано низку зустрічей і т.п.?»
«Так і є. Рідко коли державні лідери, верхівка гільдій та місцеві лорди збираються разом, тож природно, що наші графіки переповнені зустрічами, конференціями та іншим. Конрад знизав плечима і похитав головою в жесті «що поробиш».
«Прийміть мої співчуття.»
«Лорде Абелю, я впевнений, що коли ви повернетеся додому... Прошу вибачення. Не звертайте на мене уваги. Я просто розмовляю сам з собою. Моя молодша сестра також тут зі мною, але я залишаю їй насолоду від святкування». Його слова супроводжувала весела посмішка.
«О, так, вона сиділа в тій самій зоні, що й ми. Леді Фіона, командир Імперської магічної дивізії.
«Невже її титул вас турбує, лорде Абель?»
На мить, лише на долю секунди, в глибині очей Конрада промайнув гострий блиск, але Абель не пропустив його.
«Мушу зізнатися, я не маю жодного уявлення, про що ви говорите, Ваша Високосте. Хоча, гадаю, якщо командир тут, то, природно, що її супроводжує і віце-командувач, так? Той, на прізвисько Маг Пекла...»
«Ну, я не можу ні підтвердити, ні спростувати, оскільки це секретна інформація для військових...»
Хоча Конрад зробив вигляд, що обходить це питання стороною, він зовсім не мав наміру приховувати той факт, що Маг Пекла, Оскар Луска, також був присутній на зустрічі. Тому що все, що він говорив і робив, було політичним маневруванням, демонстрацією сили. Так діяла Імперія.
«Ах, я маю ще багато чого обговорити з лордом Вітнаша, але я впевнений, що ми незабаром знову зустрінемося».
З цим прощальним словом Конрад відійшов від Абеля.
«Ту, не люблю я мати з ним справи..." - пробурмотів Абель. «Я ніколи не буду хорошим в таких речах, так?»
◆
«Я так втомилася», - сказала Фіона, падаючи на ліжко.
«Ваша Високість, будь ласка, перестаньте поводитися як не годиться леді. Це вже вдруге за кілька днів я змушена вас сварити», - дорікнула їй ад'ютантка Марі, як і минулої ночі.
«Я не винна! Ти навіть не уявляєш, як це дратує - сидіти, як справжня принцеса, а всі стежать за мною, як яструби!»
«Нічого не поробиш. Адже ви, без сумніву, принцеса, міледі... Зважаючи на це, ви мали б звикнути бути в центрі уваги, зважаючи на те, як часто члени підрозділу витріщаються на вас, коли ви працюєте».
«Вони не рахуються. Я знаю їхні обличчя, а вони - мої. Але коли стільки незнайомих мені людей дивляться на мене, я відчуваю себе... Не знаю...»
«Мабуть, неприємно?»
«Незручно.»
«Розумію... Як і очікувалося, я дійсно не розумію, що ви маєте на увазі, Ваша Високість».
Ще під час розмови з Фіоною Марі допомогла принцесі зняти сукню і повісила її на вішалку, щоб вона не пом'ялася. Потім Фіона швидко переодяглася у вбрання, яке вона завжди носила як командир дивізії.
«А-а-а, цей одяг дійсно найкращий. Функціональний і зручний».
Поки вони розмовляли, у двері постукали. Повернулася пара, яку відправили за покупками.
«Ми повернулися, Ваша Високосте».
«Чорт забирай, я втомився».
Ад'ютант Юрген і віце-командувач Оскар, вражені почуттям втоми.
«Ви теж, віце-командувачу?»
«Що ви маєте на увазі?»
«Її Високість сказала майже те ж саме, коли ми усамітнювалися тут після церемонії...»
Похитавши головою, Марі почала готувати чай для всіх.
"Я просто не можу витримати натовп. Ось і все.» З якоїсь причини Оскар заговорив роздратованим тоном.
«Дозволь мені сказати тобі, Марі, він мало не врізався в когось. Мало не врізався. Я навіть не знаю, як він цього не зробив».
«Так, це було близько. Я боявся, що впустив би всю їжу, яку ніс, якби ми зіткнулися. Але єдиною причиною, чому ми цього не зробили, був не я. Це був інший хлопець. Він зреагував дуже швидко і відійшов, щоб уникнути мене. Досить дивовижно для того, хто виглядав як шукач пригод і маг».
Оскар розігрів їжу, згадуючи цю зустріч.
«Все добре, що добре закінчується. Так чи інакше, давайте їсти».
Зі слів Фіони розпочалося чаювання Імперського магічного підрозділу.
◆
Другий день фестивалю відкриття порту.
«Я чув, що біля порту також є кілька магазинів».
Почувши слова Амона, четвірка з Кімнати 10 попрямувала до набережної. Досі вони розпочинали свою власну війну проти кіосків, що вишикувалися вздовж головного бульвару, але сьогодні вони підуть зовсім в іншому напрямку. Що не зміниться, так це те, що більшість страв, як і раніше, обертаються навколо морепродуктів.
«Ні, не може бути... Невже соус на цій рибі на грилі... копчений соєвий соус...?»
Рьо був зворушений своїм першим досвідом куштування соєвого соусу після того, як залишив своє життя на Землі.
«Це розкатане смажене борошняне тісто називається... ку-рап? Солодка начинка дуже смачна».
Ето насолоджувався млинцем, який з'явився невідомо звідки під вивіскою, що святкувала дебют цієї страви в цій країні.
«Мені подобається це поєднання смаженого філе тунця з повним ротом рису». Амон постійно повертався за новими шматочками того, що виглядало як суші зі смаженими жирними шматками тунця.
Щоки Нільса були набиті шматочками зацукрованого яблука, схожого на яблучко. У кожній руці він тримав по дві шпажки. «Я не можу наїстися цими яблуками, вкритими застиглим солодким сиропом!»
Наївшись інших страв, окрім морепродуктів, вони вчотирьох пішли подивитися на швидкісний корабель «Дощовий стрілець», що стояв у гавані. Рьо був тим, хто дуже хотів його побачити, тож він переконав інших піти з ним, хоча спочатку їм було не дуже цікаво. Але тепер, побачивши його елегантний зовнішній вигляд, вони не могли відвести очей.
«Це... красиво...»
«Який ексцентричний дизайн.»
«Хотілося б побачити його в дії на відкритій воді».
Нільс, Ето та Амон були зачаровані.
«Хлопці, ви думаєте, що це той самий корабель, про який вони говорили по дорозі до Вітнаша?» мимохіть додав Нільс.
Корабель завдовжки тридцять метрів був схожий на тримаран. Він мав один великий корпус внизу, який торкався води в центрі, і менші корпуси нижче по обидва боки, що робило його більш стійким до хитавиці, ніж катамаран з двома нижніми корпусами. Природно, ніхто в цьому світі ніколи не чув термінів «тримаран», а тим більше «катамаран». Враховуючи цей факт, «Дощовий стрілець» був революційним судном.
Але це було не єдине, що зачаровувало Рьо.
«У нього немає вітрил...» - прошепотів він.
«І весел теж», - додав Ето.
Це не було ні вітрильне судно, ні весловий човен. Звісно, це був не гвинтовий корабель.
Амон задумливо нахилив голову. «Цікаво, як він рухається».
Поки вони втрьох розглядали механізми корабля, Нільс підійшов до когось неподалік, хто, схоже, був членом екіпажу. «Вибачте, чи не могли б ви розповісти нам, як працює цей корабель?» - запитав він.
«Так, мені часто задають це питання». Вони весело посміхнулися. «Він рухається за допомогою магії повітря. Струмінь повітря здіймається назад над ватерлінією, а магія води діє під водою».
Неймовірний гібрид реактивного і водяного струменя!
«Це означає, що в екіпажі є маги повітря і води...?»
«Ні. Якась алхімія з використанням магічного каміння. Я й сам не знаю подробиць».
Потім член екіпажу повернувся до роботи.
«Ого.»
Можна було тільки здогадуватися, хто вимовив цей звук здивування...
«Я дуже хочу побачити, як він розсікатиме хвилі», - пробурмотів Ето.
Нільс озирнувся і помітив вивіску. «Дивись, тут написано, що завтра вдень його спустять на воду для високопоставлених гостей».
«Ого!»
Вони вчотирьох ще більше розхвилювалися від перспективи ще однієї веселої події. Потім Нільс знайшов ще щось і почав читати.
«Що там, Нільсе?»
«Схоже, що завтра вранці відбудеться якесь змагання... «30-ті перегони на двомісних човнах, дивізіон шукачів пригод». І сьогодні вранці ще є вільні місця...»
«А чому саме в групі шукачів пригод?»
Ето, Амон і Рьо заговорили в унісон.
«Дай подивлюся, що тут написано... «Участь не обмежується лише шукачами пригод (використання магії заборонено), але у другій половині дозволені атаки веслами, тому перевага надається сильним людям».
«Ця гонка звучить божевільно...» не подумавши, промовив Рьо.
«Реєстрація в наметі, он там...»
«Нільсе, ти справді хочеш взяти участь?» запитав Амон.
«За перше місце - триста тисяч флоринів, за друге - сто тисяч...»
«Не може бути!»
Рьо та Ето спостерігали за Нільсом та Амоном на межі поразки перед владою грошей.
«Рьо... Гроші - це страшна річ, чи не так?»
«Ето... давай помолимося за їхнє благополуччя».
Після цього пара Нільс-Амон успішно подала заявку на останнє вільне місце.
«О, вони стріляють по мішенях.»
«Стрільба по мішенях?»
Гра полягала у стрільбі по мішені, що пливла по морю з порту.
Але масштаб цієї версії стрільби по мішенях дуже відрізняється від того, що відбувається на звичайному фестивалі на Землі...
У цій грі найдальша мішень, що гойдалася на відкритій воді, була за сотню метрів. Влучити в неї здавалося неймовірно складно, тому жодна стріла ще не долетіла до неї, тоді як ближча мішень, всього за тридцять метрів, вже була вщент всипана стрілами.
«Серед нас... немає жодного лучника, га...» пробурмотів Нільс, дивлячись на обличчя трьох інших.
«Зачекай, - сказав Рьо. «Хіба Абель не вміє користуватися луком?»
«Звичайно, вміє. Я бачив, як він стріляв під час Великого припливу, і мушу сказати, що він був неймовірний! Настільки добре, що його легко було б прийняти за професійного лучника.»
«Ні, я далеко не так добре стріляю.»
Нільс завмер, коли почув голос Абеля, що раптово пролунав у нього за спиною. Ето та Амон теж здивувалися. Рьо був єдиним, хто залишився незворушним відтоді, як помітив Абеля. Насправді, він навмисно перевів розмову на свого друга, бо зрозумів, що той іде до них.
«Ти сам, Абелю? Де решта твоєї компанії?»
«Напевно, блукають навколо, перевіряють кіоски... ГільМас нарешті з'явився не так давно, а це означає, що я вільний від усієї тієї офіційної роботи...»
В одній руці він тримав цілого смаженого міні-кракена. Він виглядав так само, як смажений кальмар в Японії.
«А, смакота!»
Нільс їв те саме вчора. Його голос затремтів від хвилювання, коли він зрозумів, що він і людина, якою він найбільше захоплювався, мають однакові смакові уподобання в їжі.
«Так, це дійсно так. Тут продається купа смачної їжі? Я трохи хвилююся, що люди збанкрутують до кінця фестивалю».
«Це просто означає, що у тебе є можливість продемонструвати свою щедрість! «Я пригощаю, тож їжте все, що хочете! Давай, спробуй це сказати.»
«Та ні. Ні за що на світі».
Поки вони розмовляли, поруч з ними Ето та Амон прийняли виклик у грі зі стрільби по мішенях. Одна черга коштувала п'ятдесят флоринів. Потрапляння в мішень на відстані ста метрів приносило п'ять тисяч флоринів. Найближча мішень на тридцятиметровій відстані також приносила солідний приз у п'ятсот флоринів. Кожен з них купив по п'ять стріл і, мріючи швидко розбагатіти, цілився в найдальшу мішень.
«Почалося!»
Вони стріляли з натхненням, але... жодна стріла не потрапила в ціль. Всі вони не долетіли.
Я тільки тоді зрозумів, що ніколи не стріляв з лука... Порівняно зі мною тоді, я думаю, що вони обидва були дивовижними, бо навіть їхні стріли летіли на будь-яку відстань.
Під враженням від Ето та Амона Рьо звернувся до Нільса.
«Нільсе, не хочеш спробувати?»
«Хе-хе-хе. Ти будеш шокований, Рьо, коли дізнаєшся, що я ніколи навіть не торкався лука».
«Я справді шокований, бо саме цього я й очікував».
Поруч з ними Абель трясся від радості, намагаючись стримати сміх.
«Абелю, це не так вже й смішно».
«С-слухай, я дуже старався не сміятися, гаразд? Фух. Вибач, вибач. Я не сміюся над тобою і не висміюю тебе. Просто ти так нагадуєш мені себе колишнього, що я не міг не розсміятися...»
«Я так розумію, це означає, що ти тоді не дуже добре володів луком?»
«Применшення століття. Як і Нільс, я ніколи навіть не торкався лука, бо меч завжди був моїм єдиним і неповторним». Він стукнув мечем по піхвах, перекинутих через спину. «Але це не спрацює, коли ти станеш шукачем пригод, тож... ти знаєш, що в моєму загоні немає жодного лучника? Тому я почав шалено вправлятися з луком».
Тим часом Ето та Амон повернулися з гри у стрільбу по мішенях, не маючи чим похвалитися за свої старання.
«Нелегко стріляти з лука, так?»
«Я навіть близько не влучив».
Обидва юнаки були безнадійно розчаровані.
"Абелю, настав час тобі показати нам свою силу. Будь ласка, покажи своїм молодшим, як ветеран користується луком», - сказав Рьо, намагаючись роздратувати його.
Абель невдоволено насупився. «Ні, я добре вмію лише фехтувати все таки я мечник...»
«Ти зможеш, Абелю. Я знаю, що зможеш.»
Поки Рьо та Абель сперечалися, Нільс чомусь пішов купити одну стрілу.
«Тримай, Абелю.»
Лише одна стріла... Нільсе, ти занадто високо піднімаєш планку, кажучи йому, що він має влучити в ціль з одного разу.
Навіть Рьо стало трохи шкода Абеля, але вираз обличчя Абеля залишився незмінним, коли він взяв у Нільса лук і стріли. Він спокійно зайняв позицію, наклав стрілу і вистрілив.
«Уууууууууууу!»
Пролунало радісне вигук. Стріла влучила в ціль, пролетівши на сотню метрів над морем, розгойдуючись і гойдаючись, - чудова демонстрація його майстерності.
«Ти справді зірка шоу...» бездумно прошепотів Рьо.
«Ого, ого, ого, ого, ого, ого».
«Так ось що значить бути шукачем пригод рангу «Б»...»
«Абелю, ти просто охрініти який крутий.»
Амон, Ето і, звичайно, Нільс були неймовірно схвильовані. Абель був найспокійнішим, незважаючи на те, що саме він влучив у ціль. Він повернув лук продавцю і забрав свій виграш. Коли він це зробив, здійнялася величезна радість.
«Мені було цікаво, що це за шум. Звичайно, це через тебе, Абелю», - сказала Лін, коли з'явилася вона та інші учасники “Багряного меча”.
«О, Абелю, я бачу, тебе звільнили від твоїх офіційних обов'язків, хм?» - додала Ріхія.
Позаду них стояв Уоррен, несучи безліч речей.
«Хлопці, серйозно... Звідки у вас стільки речей? Ви що, скупили всі кіоски? Боже».
Обличчя Абеля пересмикнулося від гори речей, які вони вдвох змусили нести Уоррена.
Ріх'я в першу чергу заперечила. «Життя жінки складне, тому їй потрібно дуже багато речей».
«Саме так. Я сама не змогла б сказати це краще». Лін сумно посміхнулася. «Неважливо, що більшість покупок Ріх'я робила, щоб зняти стрес».
Потім вона нахилилася, щоб тихо прошепотіти Рьо: «Ріхія в жахливому настрої без Абеля».
«Розумію...»
Рьо все зрозумів.
«Гаразд, Нільсе, час нам вчотирьох перевірити, що там відбувається. Абелю, дуже дякую, що показав нам, який ти талановитий.»
«Нема за що. Побачимося, хлопці.»
Тоді Ріхія схопила Абеля за руку і потягнула його до головної вулиці.
«Абель - бог серед людей!»
«А пані Ріх'я... богиня.»
«Може, мені теж варто навчитися стріляти з лука?»
Нільс, Ето та Амон зауважили по черзі. Хоча, на цьому етапі розповіді, мабуть, вже немає потреби вказувати, хто що сказав.
◆
«Цей звабливий аромат... Чи може це бути...» пробурмотів Рьо.
«Пахне чудово. Спеції дійсно збуджують апетит, чи не так?» сказав Ето.
Нільс кивнув. «О, так, я голодний.»
«Але ж ти щойно тримав цукерки в обох руках, Нільсе», - зауважив Амон.
Усіх трьох привернув чарівний аромат, що долинав до них з іншого боку вулиці. Коли вони зазирнули всередину ресторану...
«Каррі з морепродуктами!»
збуджено вигукнув Рьо від несподіваного відкриття.
«Дійсно, каррі. Ми можемо купити його і в Луні, але я куштував його лише кілька разів у житті, оскільки він дуже дорогий», - сказав Ето, вдячно принюхуючись. Це було рідкісне видовище.
«Гаразд, хлопці, ми їмо тут. Інакше я помру з голоду».
«Від цього запаху у мене теж бурчить у животі. Я вперше їстиму каррі.»
Нільс сів, і Амон зробив те саме. Сповнений великих очікувань, останній переглянув меню.
«Я буду каррі з морепродуктами.»
«А мені домашнє каррі».
«Величезну порцію яловичого каррі!»
«Я візьму спеціальне блюдо від шеф-кухаря, супер гостре каррі».
Рьо, Ето та Нільс робили замовлення один за одним. Амон, який зробив це останнім, обрав супер-гострий каррі для свого першого каррі-челенджу... Почувши його наказ, інші учасники кімнати 10 затремтіли від страху.
«А-амоне, тобі не здається, що ти трохи перегинаєш палицю з цим випробуванням...?» сказав Рьо.
«Ти ж розумієш, що це не просто дуже гостро, а супер-дуже гостро, так?» сказав Ето.
«Не хвилюйся, Амон.
Я подбаю про твої речі після твоєї смерті!» сказав Нільс.
Кожен з них по-своєму підбадьорив Амона.
«Я люблю гостру їжу, тож думаю, що зі мною все буде гаразд», - сказав Амон з надзвичайно незворушним виразом обличчя.
Коли офіціант поставив перед ними тарілки, всі їхні каррі виглядали дуже смачними. Якщо каррі в Луне було втіленням японського каррі, то це каррі можна було б назвати «трохи японським каррі в яванському стилі». На смак воно було чудовим. Будь-яке каррі вище середнього було смачним!
Що ж до Амона, за якого всі так хвилювалися...
«Це неймовірно смачно! Рівень гостроти також не надто високий. Він вражає тебе в потрібний момент».
Каррі було дуже добре прийнято. Почувши коментар Амона, Нільс вирішив спробувати шматочок... що ледь не відправило його на той світ.
«Не хвилюйся, Нільсе. Ми владнаємо всі твої справи після смерті...»
«Мабуть, дуже пекуче, так?»
Рьо та Ето були зацікавлені в тому, що відбувається, але вони задовольнялися лише спогляданням. Зрештою, цікавість кота згубила... і ця приказка була особливо доречною в даній ситуації.
Амон замовив ще одну тарілку супер-гострого каррі, бо йому дуже сподобалося. Нільс, який на власному досвіді відчув неймовірну гостроту страви, здригнувся у відповідь.
◆
Тієї ночі три тіньові постаті заворушилися в темряві Вітнаша.
«Звіт про стан справ.»
«Все йде гладко. Ми можемо продовжувати в будь-який час після четвертого дня».
«Коли збереться більшість з них?»
«Вечірка в саду в останній вечір. Вона відбудеться на подвір'ї резиденції лорда."
«Надворі, так? Зручно для нас. Тоді ми здійснимо наш план.»
«Зрозуміло.»
◆
Настав третій день свята відкриття порту. З ним розпочалася битва Нільса та Амона у перегонах на човнах. Сповнені енергії з того моменту, як вони прокинулися вранці, вони попрямували до місця проведення 30-тих перегонів на човнах-двійках у дивізіоні «Шукачі пригод».
Там на них чекало шокуюче видовище.
«Якого біса ви тут робите?»
«Відвали. Це моя репліка».
Ден, мешканець кімнати 1 гуртожитку гільдії, також взяв участь у перегонах. Рьо та Ето теж могли бачити цю перепалку зі своїх місць на глядацьких трибунах.
«Це точно Ден, так?»
«Нільс не відступить, так?»
Їхні підозри підтверджувалися агресивною поведінкою Нільса. Поплічники Дена сиділи трохи осторонь від них. Наскільки Рьо пам'ятав, усі вони мали бути чоловіками, але зараз він помітив серед них дівчину.
Зачекай, що? Хіба це не та дівчина, яку Ден врятував у дворі гуртожитку? Гадаю, вона тепер в його компанії? Схоже, вона дуже переживає за нього, так що тільки не кажи, що вона закохана в нього...
Спантеличений, Рьо злегка похитав головою.
«Щось не так?» Ето простежив за поглядом Рьо. «Це люди Дена?»
«Так. Бачиш дівчину з ними? Вона та, яку він врятував раніше.»
«Та що ти кажеш! Це Саша з другої кімнати, я її знаю, бо вона теж священик, як і я. Хоча їй лише шістнадцять років, але вона вже дуже талановита. Решта з кімнати 2 були скаутами різних груп Е-рангу. Я майже впевнений, що Саша теж мала бути там... Але виходячи з того, що я бачу зараз, я думаю, що вона приєдналася до групи Дена, хм? Наскільки мені відомо, у їхній групі ніколи не було священика, тож додавання її до списку зробить склад їхньої групи справді збалансованим».
Рьо не здивувався, коли дізнався, що Ето був в курсі справ у гуртожитку. Поки вони розмовляли, учасники перегонів на човнах готувалися. Правила були прості. Кожна пара з двох осіб сідала в човен, наданий організаторами перегонів, з двома веслами, гребла до буйків за чотириста метрів від берега, робила коло навколо них і поверталася назад.
Існував лише один нюанс: як тільки учасники пропливали повз буйки, інші команди могли атакувати їх веслами.
Використання магії було заборонено, так само як і посадка на інші човни. Обидві ноги, від п'яти до носка, також повинні були весь час залишатися всередині своїх човнів. Крім того, учасникам не дозволялося використовувати будь-яку зброю, окрім весел. Однак вони могли використовувати власні тіла.
Прості правила, але жорстокі. Подія була надзвичайно популярною серед людей, і тридцяті перегони ознаменували традицію, що охоплює приблизно сто п'ятдесят років...
Тридцять човнів вишикувалися на лінії старту. Дзвінкі звуки фанфар сповістили про початок перегонів! Усі тридцять пар весел одночасно врізалися у воду. На першому відрізку шляху до буйків ніхто не міг атакувати інших, тому всі зосередилися на тому, щоб встигнути туди.
Але давайте зупинимося на мить і розглянемо ситуацію. Двомісний човен... Всі знають, як він виглядає з фотографій та відео, навіть якщо ніколи не каталися на ньому... Тоді ви знаєте, в який бік дивляться веслярі? Правильно, вони гребуть спиною до напрямку руху.
Чи існують човни, які не функціонують таким чином? Так, але тут таких точно не було! Перегони мали бути чисто розважальними, тому їхньою метою було створити захоплююче видовище морського бою, яким би могли насолоджуватися глядачі.
По суті, одна людина гребе, а інша дає вказівки... Саме так організатори перегонів пояснювали учасникам суть перегонів і надавали відповідні човни. Однак... зазвичай все йшло не так, як планувалося. Якщо ви гребете, не бачачи, куди пливете, поруч з іншими людьми, які роблять те ж саме... ви неминуче зіткнетеся один з одним.
Човни почали врізатися один в одного. Інші човни сідали на мілину. Учасники змагань гнівно кричали. Коротше кажучи, на відкритій воді розгорнулося пекельне поле битви, що вийшло з-під контролю.
Якщо хтось виходив за борт, все, що їм потрібно було зробити, це повернутися на свої човни власними силами, і вони могли відновити перегони. Але якщо вони падали у воду без свідомості, їх повинен був рятувати персонал заходу, який чергував в океані, і в цьому випадку вони автоматично дискваліфікувалися. Яка жахлива картина намальована на морі.
«Я такий радий, що мене не затягнуло в пастку грошей...»
«Можливо, їм знадобиться сила священика, як думаєш?»
«А-а-а, я зараз не в змозі... Прикро»
Навіть коли Рьо та Ето здригалися та вигукували від несподіванки на трибунах, вони не могли відірвати очей від розгортаючогося безладу.
На сидіннях на деякій відстані від них четверо імператорських підданих спостерігали за хаосом з такою ж захопленою увагою.
«Це змагання навіть складніше, ніж я очікувала», - висловила свою думку Фіона, імперська принцеса і командир Імперської магічної дивізії.
«Неможливість використовувати магію, безумовно, теж не полегшує завдання».
«Ну, якби вони дозволили магію, перегони закінчилися б в одну мить...» Ад'ютант Юрген і віце-командувач Оскар здавалися стурбованими.
«Учителю... Ви ж знаєте, що не кожен здатен використовувати таку потужну магію, як ваша?»
«Можливо, але, принаймні, у вашому випадку я не помилився, командире». Оскар відповів на зауваження Фіони своїм, роздратованим тоном. Вони зверталися до неї «Командире» замість звичного «Ваша Високість», бо не знали, хто може їх слухати.
«У будь-якому випадку, їм дозволено використовувати тільки весла для атаки, тож ця дискусія є спірною». Марі, ад'ютантка-покоївка, вирішила безплідну суперечку. «Крім того, я бачу, що ви дуже полюбляєте їжу під назвою «млинець», командире. Ви і вчора з'їли кілька млинців».
Вона була здивована, спостерігаючи, як Фіона насолоджується апетитним на вигляд млинцем. Хоча Марі доглядала за принцесою вже майже два роки, вона вперше бачила, щоб дівчинка була одержима їжею. Її пані не відмовлялася від жодної страви, але й не мала якихось особливих фаворитів. Принаймні, таке враження склалося у Марі
«Тому що це обурливо смачно. Я б із задоволенням включила її в меню їдальні в тренувальному центрі...»
«Ні в якому разі», - без вагань відповів Оскар.
«У-учителю, будь ласка, я вас благаю...»
«Навчальний центр - це місце, суворо призначене для тренувань і військових навчань. Меню їдальні ретельно підібране, щоб включати лише здорову їжу. Кондитерські вироби до цієї категорії не належать».
Незважаючи на те, що Оскар був віце-командувачем, він також був її наставником, тому його слово було для Фіони законом. Проте вона просто не могла відмовитися від млинців.
«Тоді я просто викличу до замку млинцевого майстра...»
Оскар не почув її тихого шепоту. А може, тільки вдав, що не почув...
«Н-ну, я думаю, ми всі згодні і вдячні за безліч смачних кіосків з їжею тут, чи не так?» сказав Юрген, намагаючись заспокоїти розбурхане пташине гніздо і повернути розмову в потрібне русло...
◆
Битва на морі внизу досягла свого апогею. Два човни, що лідирували, йшли нога в ногу, намагаючись подолати лінію буїв.
«Це... Нільс і Амон, чи не так...»
«А інший човен Дена...»
Рьо та Ето потягували свіжовичавлений апельсиновий сік та сік з яблук, спостерігаючи за перебігом змагань зі своїх місць на глядацьких трибунах. Нільс і Ден, тісно пов'язані долею, боролися за лідерство. Обидва човни наполегливо працювали, щоб це сталося.
Амон веслував, а Нільс стояв у човні. Не бажаючи піддаватися, Дан також піднявся. І обидва шукачі пригод витріщилися один на одного. Нільс щось вигукнув, а Амон у відповідь збільшив швидкість, і їхній човен наблизився до човна Дена на відстань зіткнення.
Потім почалися удари весел. Удар, поштовх, удар, удар, удар, удар...
«Я думаю, що Нільс і Ден просто молодці, що можуть так битися на човні, який хитається».
«Не дивно, що вони фехтувальники!»
Незважаючи на те, що і Нільс, і Ден були авантюристами E-рангу, боротьба двох фехтувальників була запеклою. Кожен з них вже зламав одне весло іншого, тому обидва використовували друге весло. Навіть коли вони з'ясовували стосунки, їхні човни потроху просувалися вперед, але інші човни обганяли їх у своєму бажанні уникнути безглуздої сутички.
Глядачі не звертали уваги на перегони, бо були повністю зосереджені на Нільсі та Дані.
«Так, чорт забирай! Збий його! Звалюй його дупу у воду!»
«Ось про що я говорю! Зроби фінт праворуч і запхай його дупу у воду!»
«Бий його зверху, чувак! Зверху!»
«Пробий дірку в його човні і потопи його!»
«Забудьте про весла і використовуйте мечі! Рубай його!»
«По тому, як вони рухаються, я бачу, що вони обидва фехтувальники! Тож один з них повинен просто розрубати іншого по діагоналі від плеча і відступити назад!»
Глядачі вигукували різні речі. А потім обидва їхні другі весла зламалися майже в той самий час, коли вони вдарилися одне об одного.
«Ууууу!»
Натовп збожеволів. Тепер, коли обидва були з порожніми руками, природно, єдиним варіантом було... бити один одного кулаками! На жаль для них, їхні удари не зовсім влучили, оскільки кожен з молодих людей був на своєму човні з різним ритмом хитавиці.
Зрештою, Нільс і Ден були фехтувальниками і розуміли це. Ні з того ні з сього вони схопили один одного за руки і почали змагання на силу. Замок, якщо використовувати термін професійного рестлінгу. Двоє впевнених у своїй силі борців з міцно зчепленими руками в центрі рингу. Битва воль між двома чоловіками. Жоден з них не поворухнеться, але сцена мала таємничий запал, який хвилював глядачів.
Так само було і у відкритому морі. У їхньому замкненому просторі не було явного переможця чи переможеного. Вони були рівні. Це тільки ще більше розбурхувало глядачів.
«Ак, головний човен перетнув фінішну лінію...»
«Я майже впевнений, що наші хлопці будуть або передостанніми, або останніми...»
Ето та Рьо зовсім не були зацікавлені у змаганні Нільса та Дена. Звісно, як члени однієї групи, вони завжди вболівали за Нільса. І... на цьому все закінчилося. Що тут ще можна було сказати?
Аж раптом сталося нещастя. Хоча їхні верхні частини тіла і зчеплені руки не рухалися, їхні ноги були зовсім іншою історією. Коли вони вхопилися за верхівки своїх розгойданих кораблів... точніше, не кораблів, а човнів... їхні човни не витримали тиску їхнього стоячого положення, і обидва розламалися.
Сплеск. Всі четверо були викинуті в море. Поломка човна команди означала автоматичну дискваліфікацію. Персонал змагань негайно вирушив на їх порятунок. Коли вони прибули за двома парами, то побачили, що Нільс і Ден все ще борються один з одним...
«Організатори турніру хотіли б вручити спеціальні нагороди двом командам, які розвеселили публіку. Прошу всіх привітати їх оплесками».
Нільс і Амон, а також Ден і його партнер з радістю прийняли спеціальні нагороди. Кожна команда отримала приз у розмірі десяти тисяч флоринів.
«Нільсе, Амоне, вітаю вас.»
«Я просто радий, що ви двоє благополучно повернулися.»
Рьо та Ето аплодували їм, щиро радіючи за них. Хоча Нільс і Амон мали претензії до свого виступу... призові гроші викликали посмішки на їхніх обличчях. Жахлива сила грошей на повному екрані...
◆
Пізніше того ж дня відбулося відкриття тримарану «Дощовий стрілець». Нільс і Амон, не гаючи часу, перетворили свій виграш на їжу для чотирьох членів Кімнати 10. Прихопивши з собою всіляку їжу, вони зайняли ідеальне місце біля місця для високопосадовців, щоб спостерігати за офіційним спуском корабля на воду.
«Якого біса ви, хлопці, тут робите...»
майстер гільдії Луни Г'ю дуже тихим голосом звернувся до Рьо та його сусідів по кімнаті зі свого місця на краю гостьової секції.
«Тому що звідси найкраще видно корабель», - відповів Рьо.
Це була дуже розумна і точна відповідь, але це також було не те, чого Г'ю очікував, коли запитував.
«Це... це правда...»
Виснажений нескінченною низкою зустрічей і розмов з учорашнього дня, Г'ю прийняв його відповідь без протесту.
«Гаразд, ще одне питання... На що, в біса, витріщився Нільс, що в нього аж слинка тече?»
Г'ю хотів знати, чому Нільс так зосереджено дивиться на місце, де сиділи високопосадовці.
«Він просто витріщається на ту прекрасну імператорську принцесу.»
«Зрозуміло... Переконайся, що він не спробує зробити крок до неї, інакше ми будемо спостерігати за міжнародною кризою."
«Як ти думаєш, пекельний маг спалить його живцем?» запитав Рьо, пригадуючи, що Лін і Ріхія говорили про нього.
«Ого, подивіться, хто в курсі. Так, Маг Пекла - її підлеглий, і він теж тут. Його звуть барон Оскар Луска. Колишній авантюрист, простолюдин, піднесений до аристократії завдяки своїм досягненням».
Під час їхньої розмови «Дощовий стрілець» увійшов у гавань і неквапливо проплив повз воду на очах у високопоставлених осіб.
«Ого!»
«Як гарно.»
«Справжня революція в суднобудуванні».
Злива похвал лилася звідусіль. Чотири члени 10-ї кімнати не були винятком.
«Чувак, він розкішний...»
«Таке відчуття, що він летить, га?»
«Я б залюбки на ньому покатався.»
«Цікаво, чому вони вибрали реактивно-водометний гібрид».
Хоча коментарі Нільса, Ето, Амона та Рьо відрізнялися, вони були єдині у своєму захопленні судном. Навіть Рьо... це теж вважалося захопленням. Потім, з сусідньої кімнати, пролунало зауваження якогось майстра гільдії.
Хоч і дещо нетактовне, воно теж безсумнівно викликало захоплення: «Триста сімдесят мільярдів флоринів, які вони витратили на створення цієї клятої штуки, точно не для показухи...»
◆
На четвертий день фестивалю з нагоди відкриття порту, замість продуктових кіосків, вони вчотирьох напали на ресторани Вітнаша. Їхній напад полягав у тому, що вони... купували їжу і їли її, прогулюючись, точно так само, як і в попередні дні.
Після обіду вони були ситі, а це означало, що вони нарешті мали змогу переключити свою увагу на щось інше, окрім їжі. Алея, що відходила від головної алеї, якою вони блукали тепер, теж не була такою вже й вузькою. Це було характерною рисою Вітнаша - мати достатньо широкі вулиці по всьому місту, щоб по них могли проїхати вози та карети з товарами. Тому тут було досить багато підприємств, які виставляли свої товари на продаж під карнизами своїх крамниць.
А одна крамничка особливо притягувала до себе всі чотири пари очей...
«Крамниця, що торгує лише луками та стрілами? Як незвично», - зауважив Амон.
Ето і Рьо кивнули на знак згоди.
«Гаразд, хлопці, ми заходимо».
Нільс відчинив двері і сміливо зайшов всередину.
Колекція предметів, що знаходилася всередині, була, безумовно, гідна магазину, що спеціалізується на луках і стрілах. Десятки луків та арбалетів були виставлені на огляд. Звичайні луки були розташовані на видному місці, щоб привертати увагу покупців, але в глибині крамниці також було чимало арбалетів. Рьо зрозумів, що арбалетів було набагато більше.
Арбалет - це наступальна зброя дальньої дії у вигляді лука, встановленого на боці на дерев'яній основі. Він вимагає набагато менше навичок від користувача, ніж звичайний лук, тому стріляти з нього може будь-хто. Якщо ви вставите стрілу, прицілитесь і натиснете на спусковий гачок, арбалет випустить стрілу в потрібному вам напрямку.
Однак арбалет має один разючий недолік: він не здатен стріляти швидко і послідовно. Більше того, на відміну від звичайного лука, навіть якщо ви станете експертом у стрільбі з арбалету, це не надто покращить слабку сторону зброї... Не дивно, адже натягувати тятиву щоразу перед кожним пострілом - жахлива неприємність.
Нільс, Амон і Рьо блукали крамницею, явно насолоджуючись переглядом товарів. Але четвертий з них, священик Ето, пильно дивився на арбалет.
Рьо з цікавістю підійшов до нього. «Це?»
«Рьо, як ти думаєш, якби у мене був такий, я теж був би корисним?»
Ето вже давно над чимось замислився. Цим чимось було питання про те, як він може допомогти в бою поруч з Амоном і Нільсом.
Бій на ближній дистанції був складним. Атакуюча магія також була обмежена. У такому випадку він міг би підтримувати атаками з середньої та дальньої дистанції. Проблема полягала в тому, скільки часу йому знадобиться, щоб навчитися вправно користуватися луком. Він зрозумів це кілька днів тому під час змагань зі стрільби...
Але з арбалетом... Не можна було заперечувати, що він не міг стріляти швидко, але його здатність забезпечувати прикриття була бездоганною. Особливо під час ближнього бою, коли стріли несподівано летять на тебе від ворога здалеку... Більше того, якщо ти хоч раз усвідомлюєш їхню присутність, це знання назавжди залишається в куточку твоєї свідомості. Іншими словами, ти більше не можеш зосередитися на ближньому бою.
Отже, пошкодження були не лише фізичні, але й психічні. Стріли тримали тебе на межі, змушуючи постійно думати: «Зараз буде, зараз буде». Це дуже ефективно руйнувало здатність людини концентруватися.
«Ви, молодь, хочете купити арбалети?» - запитав добродушний на вигляд дідусь, коли вийшов із задньої частини крамниці. Один лише погляд на нього сказав їм, що він був ремісником. Насправді, його аура могла б навіть проголосити його майстром своєї справи.
«Так і є, - відповів Ето, схиливши голову. «Я подумав, що міг би використати середнього для підтримки».
Було очевидно, що він придумав точний спосіб допомогти своїй групі, і він був сповнений рішучості довести справу до кінця.
«Ага, священик, так? Так, тоді в твоєму випадку арбалет підійшов би краще».
Кивнувши, сказав старий. Потім він оглянув тіло Ето зверху донизу. З них чотирьох він був найстрункішим.
«Перепрошую. Забув представитися. Я Абрахам Луїс і я власник цієї крамниці. Я відкрию вам маленьку таємницю. Нещодавно я закінчив цікавий прототип. Це може бути саме те, що ви, хлопці, шукаєте. Заходьте всередину».
З цими словами Абрахам Луїс попрямував до майстерні в глибині магазину, а четверо пішли за ним.
Перш ніж Рьо зміг приєднатися до них, його погляд на щось впав. На годинники. П'ять кишенькових і один... наручний? Ні наручний, ні кишеньковий годинник не були схожі на кишеньковий годинник за двадцять тисяч флоринів, який купив Нільс. Одного погляду було достатньо, щоб сказати комусь, що це шедеври. Що ще більше вражало, так це відсутність алхімії у їхньому створенні. Коротше кажучи, всі вони були суто механічними конструкціями...
Задня частина крамниці була схожа на справжній стрілецький тир.
«Я не очікував меншого від фахівця з луків...»
Ето, що сидів поруч, кивнув на знак згоди з бурмотінням Рьо.
Абрахам Луїс підійшов до сусіднього столу, взяв якийсь предмет, що лежав на ньому, і повернувся до них.
«Ось швидкострільний арбалет, який я закінчив сьогодні вранці».
Це був невеликий арбалет, який можна було закріпити на руці так, щоб він охоплював руку від ліктя до зап'ястя. Зверху на ньому була коробка заввишки п'ять сантиметрів і завширшки з руку Ето, з важелем.
«Помістивши стріли в цю коробку, можна випустити серію стріл з досить високою швидкістю».
Абрахам Луїс поклав п'ять маленьких стріл у коробку, а потім поклав арбалет на ліву руку. Він прицілився в мішень на відстані п'ятнадцяти метрів і лівою рукою натиснув на спусковий гачок. Перша стріла влучила точно в центр. Тією ж рукою він ще раз легко спустив важіль вниз. Це було все, що він зробив.
«Потягнувши за важіль, він натягує тятиву і автоматично вкладає наступну стрілу з коробки на місце».
«Ого.»
Всі четверо були вражені поясненням Абрахама Луїса.
Потім він випустив другу стрілу. Цього разу він негайно опустив важіль і випустив третю. Він повторив процес, щоб перезарядити і вистрілити вчетверте, а потім і в п'ятий раз.
«Неймовірно...» пробурмотів Ето, настільки вражений, що слова практично вислизали з його вуст.
«Враховуючи його розміри, це його максимальна дальність... Я б сказав, що п'ятнадцять метрів - це межа. Але збірка і розбирання дуже прості, що робить його досить портативним. Найголовніше - це його скорострільність, як ви щойно побачили».
«Справжній самозарядний арбалет...» прошепотів Рьо, спираючись на свої знання про земну зброю. Самозарядний арбалет, також відомий як арбалет Чжуге, з'явився ще у давні часи в Китаю. Він ніколи не чув про такий маленький. Тим не менш, він здавався йому чимось знайомим.
Вирішивши, Ето повернувся до коваля. «Я... я б дуже хотів його купити, але... чи можу я запитати ціну?»
«Дуже дякую, - відповів Абрахам Луїс з посмішкою. «Ніколи б не подумав, що такий покупець, як ви, який шукає саме арбалет, з'явиться в моїй крамниці в день, коли я закінчив цю річ. Мабуть, це доля... Вибачте, я трохи відійшов від теми. Ви хочете знати ціну, так? Подивимось... Оскільки це прототип, то продам за собівартістю. Вісім золотих монет або вісімдесят тисяч флоринів. Що скажете?»
«Купую», - одразу ж відповів Ето. Коли він пішов виймати гроші, раптом вперед простяглися три руки, кожна з яких тримала на долоні по дві золоті монети.
«Що?»
«Це ж заради групи, так? Тож дозвольте нам зробити для тебе це».
«Чудово виходить по двадцять тисяч флоринів з кожного".
«Тобі навіть не треба про це турбуватися, бо я можу просто здерти більше в Абеля!"
Ето здивувався, Нільс виглядав незворушним, Амон кивнув, а Рьо... хоча він і сказав щось таке жахливе, він мабуть, мав на увазі це як жарт. Безумовно, жарт. Швидше за все, жарт... сподіваюся...
Після того, як покупка швидкострільного арбалета була завершена, Абрахам Луїс порекомендував Ето потренуватися з ним у стрільбищі. Хоча навіть початківці могли ефективно використовувати його порівняно зі звичайним луком, він все ж вимагав певного рівня майстерності. Ето уважно вислухав пояснення Абрахама Луїса, а потім повправлявся незліченну кількість разів. Через тридцять хвилин він міг випускати серію стріл так само швидко, як і коваль раніше.
Старий і троє членів групи Ето спостерігали за цим неподалік. Рьо раптом про щось подумав і звернувся до Абрахама Луїса.
«Вибачте, але ви також робите годинники в цій майстерні?»
«Ні, не офіційно. Це просто хобі.»
«Ну, це стосується тих п'яти годинників, які я бачив... Жоден з них не був зроблений за допомогою алхімії, чи не так?»
«Ого, у тебе гостре око, синку! Ти абсолютно правий. Це все механічні годинники.» Він увійшов до майстерні і повернувся, тримаючи в руках один з кишенькових годинників. «Це мій останній витвір. Мені вдалося поєднати вічний календар, хвилинний репетир, турбійон, ударостійкий корпус і механізм з автопідзаводом».
«Ого...»
Він був надзвичайно красивий. Ніби сам всесвіт втиснули в щось завбільшки з кулак... Або, ніби структура самого світу була включена в нього... Все в ньому було досконалим. Досконалий пристрій, який могла створити недосконала людина. Ні... він міг бути створений саме тому, що людство було недосконалим. Кульмінація уяви. Воістину шедевр генія...
◆
П'ятий день фестивалю з нагоди відкриття порту.
Як завжди, вранці вони вчотирьох гуляли, їли всяку всячину, а після обіду відвідали одну з давніх забігайлівок Вітнаша. Коли вони вийшли з ресторану, то почули звук ударів по дереву.
«Цікаво, чи хтось щось робить?» запитав Ето.
«Звучить дуже енергійно, чи не так?» прокоментував Амон.
Коли вони подивилися в напрямку, звідки долинав шум, то побачили п'ятьох чоловіків, які лагодили зламане колесо воза. Власник транспортного засобу стояв поруч з ними, схиливши голову і знову і знову дякуючи їм.
«Зачекайте, що? Хіба ми не були свідками того ж самого, коли їхали сюди?»
Рьо згадав сцену, яка була схожа на цю.
«Звісно. Це ті самі люди, - кивнув Нільс. «Це група "D" з "Луни, давайте всі станемо ковалями".
«О, так, я чув про них», - сказав Ето.
«Не дивно, що вони так добре вміють ремонтувати», - сказав Амон.
«То що, - здивувався Рьо, - ми всі просто будемо ігнорувати назву групи?»
Дуже розумне запитання. Чи був Рьо людиною зі здоровим глуздом...? Чи такі назви були цілком нормальними для шукачів пригод...? Важка проблема для вирішення.
«Я думаю, це дуже цікаво, що вони вміють працювати з деревом, незважаючи на те, що вони ковалі».
Рьо уявляв собі ковалів як людей, які створюють різноманітні речі за допомогою заліза. Але ковалі, що стояли перед ним, майстерно виготовляли колесо. Зважаючи на те, як швидко рухалися їхні руки, було зрозуміло, що ця група чоловіків була більш талановитою, ніж середньостатистична людина, і в теслярстві теж.
«Вони вправні хлопці, так?» відповів Нільс. «Шукачі пригод і ковалі водночас... Божевіля...» відповів Нільс. «Пам'ятаю, Делонг казав, що всі вони воювали на фронті, а один з них був священиком.
«Ну, вони всі мають потужну статуру.
Рьо задумливо кивнув. Але одного з них слова Нільса вразили.
«Один з них... священик...?»
Вони справді були дуже добре збудовані. Включно зі священиком. Тож, мабуть, не дивно, що стрункий Ето, теж священик, був приголомшений одкровенням.
◆
На шостий день четверо членів «Кімнати 10» зосередилися на ресторанах, а не на кіосках у своїх харчових пригодах. Вони їли в кожному примітному закладі, який могли знайти... Можна сказати, що вони практично проїли свій шлях через увесь міський реєстр ресторанів.
І ось, нарешті, настав сьомий і останній день фестивалю відкриття порту. Того вечора все місто святкуватиме закриття фестивалю, щоб відзначити завершення головної події.
На подвір'ї резиденції лорда була запланована вечірка в саду. Щойно розпочався ранок, як у маєтку з'явилося чимало людей, які заходили і виходили, щоб прикрашати та робити необхідні приготування. Загалом, разом з торговцями та супроводжуючими особами, яких привезли представники кожної країни, там було дуже багато незнайомих облич. Дірки в їхній безпеці були неминучі.
Тим не менш, години минули тихо і мирно до ночі без жодних проблем - не рахуючи, звісно, метушні на самому фестивалі відкриття порту.
Того дня після обіду група з 10-ї кімнати дещо зрозуміла.
«Хлопці, - нервово сказав Нільс. «Ми жодного разу не заходили до гільдії шукачів пригод, відколи приїхали сюди...»
«Ах...» хмикнув Ето, втративши дар мови.
«Зачекай, а що, ми щоразу повинні заходити до гільдії, коли кудись приїжджаємо? запитав Амон.
«Гадаю, нам доведеться запитати відповідь у ветеранів, адже ми з Амоном лише нещодавно самі стали шукачами пригод», - з цікавістю запитав Рьо. На семінарі для новачків у гільдії про це не згадували.
«Це не правило, але гільдії хочуть знати, де знаходяться шукачі пригод, на випадок, якщо їм знадобиться розіслати сповіщення або щось подібне. Крім того, якщо ви плануєте влаштуватися на роботу в якомусь місті, краще повідомити їм про це, щоб потім було менше проблем...» сказав Нільс. Зазвичай такі пояснення належали до компетенції Ето, але Нільс продовжував. «Чому б нам не піти зараз? Не те щоб ми там когось знали, але все одно. Заскочимо туди, подбаємо про формальності, а потім повернемося до їжі! Гарний план, правда? Та паста з морепродуктами, яку ми бачили на провулку за північним бульваром, все ще чекатиме на нас, коли ми закінчимо. Добре, що я згадав про це до того, як моя одержимість рестораном зробила все ще гірше».
«Мільйон подяк Лін та іншим за те, що розповіли нам про нього».
А потім четверо учасників «Кімнати 10» вирушили до гільдії шукачів пригод Вітнаша.
Гільдія шукачів пригод Вітнаша була величезна. Вона не була такою великою, як у Луні, оскільки це місто вважалося найбільшим на кордоні, але все одно була досить великою для найбільшого портового міста Королівства Найтлі.
«Думаю, я вперше бачу таку велику гільдію, окрім гільдії Луни...» вражено сказав Ето.
«Так, я теж», - погодився Нільс.
Незважаючи на пізній вечір, у будівлі було багато людей. Зазвичай у цей час гільдія Луне була безлюдною.
«Цікаво, чи фестиваль має якесь відношення до того, що тут зараз стільки людей...»
Ніхто не прокоментував дивне зауваження Рьо... Тому що Нільс, який зазвичай першим реагував, помітив когось, кого не повинен був.
Когось, хто помітив його в той самий час.
«Якого біса ти тут робиш?»
«Та пішов ти. Це моя репліка, мудило."
Так Нільс і Ден обмінялися репліками, наче двоє бандитів, що зійшлися у двобої.
Так, дійсно, Ден з кімнати 1 і його лакеї теж були членами гільдії. Хоча Нільс і Ден агресивно накинулися один на одного, всі інші ввічливо привітали один одного. За винятком цих двох, решта вважали, що інцидент на тренувальному полігоні вже давно минув...
Зокрема, Амон, який разом з Нільсом брав участь у перегонах на човнах, та розвідник, з яким Ден був партнером у цьому ж змаганні, дружелюбно розмовляли. Не з власної вини вони потрапили в глухий кут, в якому опинилися Нільс і Ден, що призвело до руйнування їхніх човнів і подальшого падіння в океан. Так між ними утворився своєрідний зв'язок.
А ще було...
"О, а ти не Саша з другої кімнати? Давно не бачилися. Як справи?»
"Це я. І тобі привіт, Ето з 10-ї кімнати. У мене все добре. Сподіваюся, у тебе теж все добре».
...священик і священиця з їхніх сторін привітали один одного.
Рьо залишився сам. Оскільки у нього не було знайомих серед інших, він просто привітався, перш ніж переглянути дошку оголошень.
«Зачекайте, хіба ви не з перегонів на човнах?»
«О, так, це вони. Це було щось, так?»
«Просто, щоб ви знали, бійки тут заборонені. Тепер, коли це вже позаду, підходьте і випийте з нами. На фестивалі для шукачів пригод дозволено пити і їсти тут».
Це пояснювало, чому в цей час тут було так багато авантюристів. Як не дивно, ця причина мала сенс для четвірки з Кімнати 10.
У їдальні гільдії Луни заборонено вживати алкоголь, але, схоже, тут це не так. Гадаю, це залежить від місця, хм?
Незважаючи на свої думки, Рьо дозволив авантюристам Вітнаша затягнути його разом з іншими до їдальні гільдії. Вона, як і у Луне, точно не розчарувала. Тому що... їжа була смачною!
«Ого! Ця солона риба охріненно смачна!»
«Я практично відчуваю смак моря в цьому супі».
«Боже, ці молюски так смачно пахнуть, коли їх так смажать, правда?»
«Ніколи не думав, що зможу знову їсти колючих лобстерів...»
Чотири шукачі пригод з Луни насолоджувалися меню з морепродуктів, смакуючи його набагато більше, ніж свої пригоди під час прогулянок та обідів містом.
***
«Як просуваються справи?»
«Спокійно.
«Хтось покинув місто?
"Майстер гільдії шукачів пригод Луни. Його довірена особа, очевидно, присутня на вечірці в саду.»
«Добре. Тоді ми виконуємо план, як і обговорювали».
І люди, які вели таку підозрілу розмову, теж були там…