Розділ 53 - Торгова компанія «Зоряна Хмара» (2)
«Зоряна Хмара» — найвеличніша торгова компанія у світі.
Безперечно, ексклюзивний контракт із «Зоряною Хмарою» був чудовою можливістю. Якщо взятися за цю справу й виробляти товари, які привертатимуть увагу, можна було заробити цілий статок, якого вистачило б на все життя. Однак це був не той шлях, яким варто було йти.
"Ексклюзивний бізнес на предметах."
Меліан мав виняткову ділову хватку, але водночас був дуже схильний не дозволяти іншим забирати те, що, на його думку, належало йому по праву. Він був із тих людей, які могли миттєво заробити купу золота за умови, що технологія буде запропонована виключно «Зоряною Хмарою».
"Але що станеться, якщо технологія буде прив'язана до нього?"
По-перше, масово вироблятимуть лише найпопулярніші предмети, що обмежить загальне різноманіття, унікальність і характеристики предметів. До того ж надмірна монополізація не дозволить численним магам, які справді потребували цього спорядження, ним користуватися. У результаті розвиток технологій зміститься в бік комерції, а темні маги зможуть наздогнати інших у технологічному розвитку.
Насправді Бек Ю-Соль бачив кількох гравців, які обирали саме таку стратегію, щоб без упину заробляти гроші, але зрештою втрачали все.
— Можна запитати, чому? — спокійно запитав Меліан, нітрохи не збентежений раптовою відмовою.
Бек Ю-Соль пильно подивився на нього. Не можна було не визнати, що Меліан був разюче вродливим. Попри те, що йому було за п'ятдесят, завдяки ельфійським рисам він мав неймовірно молодий і привабливий вигляд. До того ж, завдяки своїм статкам, він користувався неабиякою популярністю як потенційний партнер, незважаючи на те, що мав доньку.
Однак справжня причина популярності Меліана серед жінок полягала не в його красі й навіть не в тому, що він був найбагатшою людиною у світі. Якщо чесно, то з суто романтичного погляду різниця у віці понад тридцять років виглядала дещо сумнівно. Можливо, якби різниця у віці становила від трьохсот до трьох тисяч років, це зацікавило б людей значно більше — тоді можна було б назвати це романом між трансцендентною істотою та людиною.
Зрештою, гравців усього світу захоплювала сюжетна лінія Меліана через його доньку, високого ельфа Джелієль. Вона ж — лиходійка Джелієль.
Упродовж епізодів вона постійно знущалася з протагоніста та чинила безжальні й жорстокі вчинки, від яких гравців аж вернуло. Тож розлючені гравці шукали способи змусити Джелієль дорого за все заплатити.
Остаточним рішенням було одружитися з її батьком, Меліаном, і довести його родину до краху. Звучить як жарт, але це була чиста правда. Втім, гравці з усього світу, особливо корейці, були в захваті від такого драматичного повороту подій.
Згадуючи це зараз, Бек Ю-Соль сам усвідомив, наскільки все це було абсурдно. Вдаючи, що зважує різні думки, він деякий час навмисне вагався, поки Меліан терпляче чекав. Хоча всередині він, мабуть, неабияк квапився, його самовладання було бездоганним.
— Безперечно, є причина.
— Це через умови контракту? Якщо вас щось не влаштовує, я негайно це виправлю.
— Ні, справа не в умовах. Я просто не хочу укладати ексклюзивний контракт.
Обличчя Меліана ледь помітно застигло. Він хотів отримати цю технологію в одноосібне розпорядження. Однак Бек Ю-Соль не міг просто так відмовитися від контракту, адже було б дуже шкода втрачати величезну підтримку такої престижної компанії, як «Зоряна Хмара». Він мав намір піти йому назустріч настільки, наскільки це можливо.
— Ця технологія, яка поєднує магічну інженерію та алхімію, стане в пригоді в нашому повсякденному житті, але найбільший вплив вона матиме на виробництво спорядження для магів. Власне, коли ми розкривали принцип дії цієї формули, то створили чимало різноманітних креслень.
— Розумію. Але яке це має відношення до вашого небажання укладати ексклюзивний контракт?
— Ми хочемо, щоб ця захоплива технологія, так звані предмети, була доступна більшій кількості магів. Сприймайте це як наш невеликий внесок у те, щоб зробити цей неспокійний світ мирнішим і позбавити його темних магів.
— Ваші амбіції доволі високі. Великі прагнення — це добре. Однак для втілення шляхетних мрій завжди потрібні гроші.
— Так, це правда. Ми ведемо переговори з численними інвесторами. Ви — один із них.
— Тобто ви пропонуєте укласти контракти з усіма цими людьми й водночас мати контракт зі мною? Якщо так, вам доведеться відмовитися від багатьох умов, які я запропонував.
— Саме так. Але, якщо чесно, ваші умови й справді дуже спокусливі.
Меліан зацікавлено подивився на нього. Ніби казав: «І що ж ти збираєшся робити?» Переконати його буде нелегко. Тож Бек Ю-Соль запропонував просте рішення.
— Навіть якщо всі користуватимуться предметами, неможливо, щоб усі користувалися одним і тим самим предметом. Преміалізація предметів. Ось що я пропоную.
— А...!
Приблизно в цей момент Альтеріша, яка весь цей час виглядала стурбованою, наче щось зрозуміла й тихо скрикнула. Меліан також випростався, зацікавившись почутим. За цим виразом обличчя було видно, що він більше не сприймає Бек Ю-Соля як дитину.
— Преміалізація, кажете...
— Так. У цьому світі є незліченна кількість рідкісних матеріалів. Наприклад, громове залізо, монополією на яке володіє корпорація «Зоряна Хмара». А що, як обробляти цю руду за допомогою алхімії та магічної інженерії?
— Тоді можна було б створити доволі цінний предмет.
— Саме так. Ми виступатимемо за широке поширення предметів, але для тих винятково якісних предметів, які складно виробляти, укладатимемо ексклюзивний контракт із «Зоряною Хмарою». Хіба не в цьому й полягає створення бренду?
Меліан ледь помітно підняв кутик рота й кивнув.
— Гаразд. Але як мені знати, що ця ідея з елітними предметами — не плід вашої марнославної уяви? Моє правило — ніколи не укладати невигідних угод, особливо коли йдеться про торгівлю.
Хоча він так казав, його реакція аж ніяк не була негативною. Він хотів, щоб Бек Ю-Соль показав йому предмет, гідний називатися елітним.
— Так. Саме тому я й не прошу вас негайно підписувати контракт. Через шість місяців ми проведемо для вас окрему презентацію для інвестора.
— Ого...
У нього було кілька задумів. Навіть якби він сам нічого не вигадав, Альтеріша неодмінно придумала б ще більше ідей.
— Якщо ви залишитеся задоволені продукцією, яку ми представимо за цей час, прошу вас розглянути можливість укласти з нами ексклюзивний контракт.
— Це... справді...
Після короткої паузи Меліан нарешті кивнув.
— Круто.
Так він казав лише тоді, коли справді був вражений.
— Гаразд. Тоді ось сувій-посланець.
Сувої-посланці були передовим засобом зв'язку. Якщо написати повідомлення на сувої та відправити його, той сам полетить до адресата. Однак після появи телефонів цей предмет майже перестали використовувати. Хоча телефони тут не були такими поширеними, як на Землі, великі установи — королівства, магічні вежі, дворяни, компанії тощо — уже мали достатньо розгалужені телефонні мережі, тож особливої потреби в них не було.
Однак сам жест мав важливе значення. Сувої-посланці мали безліч захисних заклинань, завдяки чому були надзвичайно надійними, а тому дорогими й цінними засобами зв'язку, здатними дістатися будь-куди.
Іншими словами, такий сувій дарували лише людям, яким справді довіряли. Усвідомивши це, Альтеріша широко розплющила очі й нетерпляче прийняла сувій.
— С-Спасибі!
— А це мій номер телефону. У мене особистий телефон, і невдовзі він, мабуть, буде й у вас. Якщо знадобиться, можете зв'язатися зі мною через громадські телефони в Стеллі.
Закінчивши свої справи, Меліан поправив капелюха й сказав:
— Що ж, я піду. Гарного дня.
Спостерігаючи, як Меліан блискавично зникає, наче вітер, так само стрімко, як і прибув, Бек Ю-Соль із полегшенням зітхнув.
— Фух, я вже думав, що помру від напруження.
Альтеріша спантеличено запитала:
— Хіба так поводиться людина, яка напружена?
— Я справді нервував.
— Вражає. Навіть у такому стані ти примудрявся так усміхатися.
— Га?
— Ага, нічого!
Сказавши це, Альтеріша тепло усміхнулася й прихилилася головою до вікна. Мабуть, через те, що напруга спала, Бек Ю-Соль відчув неабияку втому.
"Треба трохи поспати..."
На півдні континенту лежали Рівнини В'янучого Місяця. Колись їх називали землею молока й меду. І це було цілком зрозуміло, адже Рівнинами В'янучого Місяця протікали сім великих річок, а сама місцевість рясніла різноманітними рідкісними рослинами, тваринами та мінералами.
Втім, одного разу мандрівник, зачарований пишнотою краєвиду, сказав:
«Кожен, хто погляне на ці безкраї хвилясті луки, прагнутиме свободи, навіть якщо вже вільний».
Земля свободи — Рівнини В'янучого Місяця. У центральній частині рівнин височів дивовижно високий зелений стебель, а на його верхівці розквітала велетенська рожева водяна лілія. На тій лілії стояв прекрасний готель «Лотос», і сьогодні до нього прибула дуже особлива гостя.
Джелієль, єдина донька Меліана, президента «Зоряної Хмари». Хоча її батько був звичайним ельфом, Джелієль успадкувала величезну кількість енергії Світового Дерева й у юному віці стала високим ельфом. Однак вона хотіла разом із батьком пізнавати світ, тож залишила Світове Дерево й вирушила в мандри.
Тепер вона з байдужим виразом обличчя дивилася на лазурні луки, що, здавалося, простягалися без кінця. Одні люди, побачивши цей краєвид, вибухали сльозами, інші ж настільки захоплювалися його приголомшливою красою, що вже не могли звідси піти. Кажуть, один художник малював цей пейзаж, доки не осліп і не помер.
Однак Джелієль не бачила всієї цієї краси. У її світі все вимірювалося цінністю.
[Цінність усього сущого]
Джелієль мала унікальну здатність бачити все – людей, тварин чи матеріальні об'єкти – у вигляді числового значення.
Найнижча цінність становила 0. Найвища – 100.
— Бачу, цінність цієї землі зростає...
Замість того щоб милуватися красою Рівнин В'янучого Місяця, Джелієль зосередилася на їхній цінності й ледь помітно усміхнулася. Вона вклала туди величезні кошти, і невдовзі ця земля мала стати родючою та приносити щедрі прибутки.
— Ем, пані Джелієль...
Чоловік, який до цього часу обережно стояв навколішки позаду неї, заговорив.
— Хто дозволив тобі так фамільярно називати моє ім'я?
Гуп!
Після її різкої догани охоронець безжально наступив чоловікові на голову.
— Гах...!
Джелієль зітхнула й обернулася, щоб сісти. Жалюгідний вигляд чоловіка — зі сльозами, соплями та кров'ю на обличчі — був справді жалюгідним, а число «3», що плавало над його головою, здавалося ще жалюгіднішим. Цінність, приблизно така сама, як у бруківки на вулиці.
— П-Прошу... Пожалійте мене хоча б цього разу...
— Чому ти збанкрутував? Якби ти просто слухняно продовжував займатися тим, чим займався, нічого б цього не сталося. Я ж попереджала тебе не братися за непотрібні справи...
Чоловік щосили прикусив губу й ударився головою об підлогу.
Її слова були неправдою.
Ця справа безперечно була успішною. Ба більше, вона вже була на порозі успіху, але та жінка все зіпсувала. Причина? Очевидна. Так вона заробила б більше грошей. Повністю знищивши та розоривши його бізнес, Джелієль побачила більшу цінність у товарі, ціна якого стрімко падала.
Однак доказів не було. Не було жодних доказів причетності Джелієль. Усі чудово розуміли, що за цим стояла вона, але ця хитра жінка ніколи не залишала слідів. Тож чоловікові нічого не залишалося, крім як благати за своє життя. Ця жінка мала силу змусити будь-що у світі здійснитися за власним бажанням.
— Ти хочеш жити?
Чоловік енергійно закивав, а Джелієль тихо хихикнула. Не було жодної причини його щадити. Проте їй хотілося трохи розважитися.
— О, точно. Ти ж казав, що вмієш грати в шахи душ?
"Навіщо вона раптом про це питає?"
Попри сумніви, чоловік поспіхом кивнув.
— Гаразд. Хочеш зіграти зі мною партію в шахи душ? Якщо переможеш... я виконаю будь-яке твоє бажання.
— ...!
Шахи душ, відомі як інтелектуальний вид спорту серед магів, починалися з вибору двадцяти з понад двохсот різних шахових фігур і розміщення їх на шахівниці. Кожна фігура мала унікальні здібності — наприклад, підпалювати все на відстані трьох клітинок попереду й пропускати п'ять ходів або захищати союзні фігури протягом двох ходів.
Мета полягала в тому, щоб стратегічно поєднувати ці здібності, захопити короля суперника й здобути перемогу.
Складно? Так. Насправді шахи душ були в десятки разів складнішими за звичайні шахи, тому новачкам було надзвичайно важко їх опанувати. До того ж Джелієль була професійною гравчинею в шахи душ рівня гросмейстера.
"А."
Іншими словами, це ідеально відповідало її словам про те, що вона не збирається щадити його життя. Однак, не бажаючи втрачати надію, чоловік неохоче підвівся й сів навпроти Джелієль.
Так почалася партія в шахи душ... і так само швидко закінчилася. Від самого початку в нього не було жодного шансу.
"Яка нудьга."
Чоловік, який не мав цінності навіть у шахах душ.
— Закопайте його.
— Буде зроблено.
Охоронець Джелієль, Сон Тхевон, ледь помітно кивнув і прикрив чоловікові рот, коли виводив його з кімнати. Він зробив це, щоб чоловік більше не здіймав галасу й не влаштовував сцени, адже пані цього не любила.
— Ммф! Ммф! Ммфф!!
Як і слід було очікувати, чоловік пручався й бився в конвульсіях, але чинити опір силі Сон Тхевона він не міг.
"Ех, було б веселіше просто залишити його живим."
Більше не залишилося нікого, хто міг би стати її суперником у шахах душ. Їй так і не вдалося перемогти Архімага Доарона Карцеста, але вона була впевнена, що не знайдеться більше нікого, кого вона не змогла б здолати. Тому вона ставала дедалі нетерплячішою.
Єдиною метою, заради якої Джелієль навчалася грати в шахи душ, були руїни давнього Карменсета.
«Якщо переможеш душу Карменсета в партії в шахи душ, тобі буде дароване вічне світло».
Лише кілька людей у світі знали, що цей стародавній міф, який інші вважали звичайною легендою, насправді був правдою.
Тепер, коли її майстерність стала достатньою, їй залишалося лише перемогти Карменсета в шахах душ. Але де, в біса, знаходилися ті руїни? Роздратування зростало, але Джелієль стримувала його, розуміючи, що поспіх не допоможе відшукати руїни.
— Пані, з ним покінчено.
— Добре. Молодець.
Переглянувши стос документів, пов'язаних із чоловіком, і підпаливши їх, перш ніж викинути у смітник, Джелієль почула стукіт у двері.
— Хто там?
— Це тато.
— А...
На її обличчі з'явилася рідкісна усмішка.
— Заходь.
Коли двері відчинилися, перше, що впало їй в очі, було не число, а знак «?».
Це була цінність Меліана.
Джелієль могла визначити цінність усього на світі, за двома винятками. Коли об'єктом була людина, яку вона любила. Коли об'єкт мав невідому цінність, що виходила за межі її здатності до аналізу.
Однак у цьому світі не існувало істоти з невідомою цінністю. До того ж єдиною людиною, яку любила Джелієль, був її батько, тож не існувало нічого, чию цінність вона не могла б виміряти.
— Добре з'їздив?
— Моя люба донечко, ти, мабуть, добре провела час, поки мене не було. Поїдемо додому?
— Так, я вже втомилася від цього місця.
— Ха-ха, а мені ніколи не набридає, навіть якщо я бачу його щодня.
Це тому, що її батько все ще мав емоції, а Рівнини В'янучого Місяця були настільки прекрасним місцем.
Джелієль поспіхом сказала:
— Мені теж. Я теж від них не втомилася.
Вона сказала це, щоб батько не дізнався, що її серце вже охололо. Меліан доброзичливо усміхнувся й погладив Джелієль по голові.
— О, до речі, цього разу угода вдалася?
— У певному сенсі так, а в певному — ні.
— Що ти маєш на увазі?
Меліан дістав із кишені пальта аркуш паперу. Це був сувій-посланець, який вів до алхіміка на ім'я Альтеріша.
[57]
"Сувій, який веде до жінки на ім'я Альтеріша, має цінність, порівнянну з моєю. Тоді наскільки ж цінна вона сама?"
"Як і очікувалося, у мого батька чудове око."
Джелієль торкнулася сувою, а Меліан тим часом заговорив:
— О, я мав віддати ще один сувій тому хлопцеві.
— Тому хлопцеві?
— Так. Він був цікавим. Співавтор «Перехресної техніки алхімічної інженерії» та учень Академії Стелла.
— ...Он як?
Джелієль знала, що в «Перехресної техніки алхімічної інженерії» був співавтор, але не очікувала, що він досі залишався учнем.
— Кажуть, він на рік молодший за тебе. У світі справді є надзвичайні діти. Ще треба поспостерігати за ним, але як для його віку ділові здібності в нього неабиякі.
— Як його звати?
— Здається, Бек Ю-Соль. Не завадить запам'ятати це ім'я.
Серед імен, які батько радив їй запам'ятати, досі не було жодного неважливого, тож Джелієль подумки занотувала його.
"У сімнадцять років він розв'язав проблему, яку не могли розв'язати понад триста років..."
Безперечно, це було вражаюче, але особливого інтересу в неї не викликало. Вона не знала, що саме батько побачив у тому хлопцеві, але, найімовірніше, той був не більш ніж шаховою фігурою.
"Було б непогано, якби тато зміг використати його для отримання прибутку."
З цією думкою вона тимчасово сховала ім'я Бек Ю-Соля десь у глибині своєї пам'яті. Чи знав він про думки своєї доньки, чи ні, але Меліан і далі виявляв неабиякий інтерес до Бек Ю-Соля.
— Я чув, що він навчається в Академії Стелла. Хтозна? Може, колись ви зустрінетеся.
Джелієль навчалася в ельфійській Магічній Академії «Астральна Квітка». Магічні академії різних країн часто проводили такі заходи, як студентські обміни та академічні змагання, тож у майбутньому вони справді могли зустрітися.
Однак ім'я Бек Ю-Соля вже давно було відсунуте на найдальші закутки її пам'яті. Зараз вона просто хотіла насолодитися часом, проведеним із батьком.
— Батьку, хочеш зіграти партію в шахи душ перед тим, як ми повернемося?
Сьогодні й завтра. Поки вона була з батьком, Джелієль вірила, що може зробити що завгодно. Навіть якщо для цього доведеться провалитись в пекло.