Розділ 50 - Академічна Конференція (2)
Альтеріша терпляче чекала. Вона чекала, доки кожен алхімік у залі зрозуміє та прийме її слова. Зрештою тишу порушив відомий професор університету.
— ...Ви жартуєте навіть після того, як усвідомили значущість цієї події? Так, перепрошую за свою різкість, і, гадаю, ви сказали це, щоб привернути увагу. Однак і такій поведінці є межа!
У його палких словах не було жодного перебільшення. Якби Альтеріша справді просто хотіла привернути до себе увагу, його слова були б цілком справедливими. Коли присутні почали перейматися його думкою, вона усміхнулася.
— Я теж дуже добре розумію значущість цієї події. Для такої людини, як я, стояти тут — велика честь і надзвичайна нагода. Тому я не маю наміру жартувати. Я не хочу змарнувати цю дорогоцінну можливість.
— Тоді як нам тлумачити ваші слова?
— Будь ласка, тлумачте їх як алхімік.
Ті, хто вважав, що кожне явище у цьому світі можна науково довести. Вони аналізували, розкривали й тлумачили природу всього сущого, невпинно прагнучи докопатися до істини, аби вгамувати свою допитливість. Такими були алхіміки.
— Але «Перехресна техніка алхімічної інженерії» не має сенсу. З погляду принципів магія й алхімія влаштовані так, що вони не можуть перетинатися!
— Так. Безліч геніальних алхіміків, які жили за століття до вас, зазнали невдачі саме через це!
— Минуло понад сто років відтоді, як було доведено, що цю формулу неможливо розв’язати. Чому ж тепер навколо неї стільки галасу?
Попри всі негативні реакції, Альтеріша не відчувала розчарування. Навпаки, її охоплював захват. Навіть ці видатні алхіміки оголосили концепцію неможливою. А думка про те, що саме зараз вона власноруч доведе протилежне, змусила її тіло пронизати приємне хвилювання. І тоді вона помітила в аудиторії схвильоване обличчя.
Сер Гальсекоден скривив кутик рота й заговорив.
— Усі, тиша!
Від його слів увесь зал миттєво стих.
— Те, що ми зазнали чимало невдач, ще не означає, що ми повинні оголошувати щось неможливим. Та як ви взагалі можете називати себе алхіміками, якщо робите це?
Його слова влучили просто в слабке місце сучасної алхімічної академічної спільноти. Вони вірили, що в усьому існує істина, але лише вовтузилися з уже відомими речами й ніколи не намагалися досліджувати те, що вважалося неможливим.
— Останнім часом жодного прогресу. У найкращому разі ми лише вносимо незначні зміни в те, що вже презентували минулого разу.
Почувши це, деякі алхіміки почервоніли й опустили голови.
— Мені це насправді дуже цікаво. Маленька алхімічка, яка наважилася шукати істину навіть у законах, які всі вважали неможливими.
— Вперед. Представте нам відкриту вами істину.
У відповідь на слова Гальсекодена Альтеріша енергійно кивнула й розтулила вуста.
Грим!
Хтось ударив долонею по столу й підвівся зі свого місця. Погляди всіх алхіміків одразу зосередилися на цій людині. Це була не хто інша, як професор Майзен зі Стелли. Гальсекоден невдоволено насупився й запитав:
— Професорко Майзен, що ви робите?
— Перш ніж Альтеріша представить свою працю, я хочу розвіяти свої підозри щодо неї.
— Підозри, кажете?
Гальсекоден сухо розсміявся, наче почув щось безглузде, але Майзен прикусила губу й не відступила.
— І що це за підозри?
У відповідь на запитання Гальсекодена Майзен сердито відповіла, наче випльовувала кожне слово:
— Плагіат... Підозра в плагіаті.
— Що? Що ви сказали?
— Плагіат.
Почувши її слова, деякі алхіміки ніяково відвернулися й закашлялися. Насправді випадків, коли хтось використовував чужі праці, окрім випадку Майзен, було чимало. Альтеріша не могла не усміхнутися з абсурдності цієї сцени. Очевидно, що атмосфера в залі, яка дедалі більше похмурнішала, нікому не йшла на користь.
— Підозра в плагіаті... Ха-ха! Як кумедно. Так, уже давно ми не чули звинувачень у плагіаті просто під час презентації.
Модератор, явно приголомшений ситуацією, поглянув на Гальсекодена, шукаючи вказівок.
— Ну, перш за все, після того як ви висунули підозру в плагіаті, гадаю, ви добре усвідомлюєте, які наслідки на вас чекають, якщо ви не зможете довести свої слова, так?
Гальсекоден, який щойно так палко вигукував, цього разу говорив спокійно. Його погляд, гострий, наче здатний розсікати все на своєму шляху, різко похолонув. Попри напруження, Майзен упевнено кивнула, сповнена самовпевненості, наче мала достатньо доказів.
— Я викличу чотирьох свідків, які разом зі мною досліджують «Перехресну техніку алхімічної інженерії».
— Саме так.
Вона підвелася разом із дослідниками, які сиділи поруч. Це були здібні науковці, призначені до Стелли й пов’язані з Церквою Місячної Тіні. Маючи їхні знання та власні алхімічні навички, вона не мала зазнати жодних проблем.
З цією думкою Майзен разом із дослідниками підійшла до трибуни й узяла інший мікрофон, щоб продовжити розмову.
— Дозвольте ще раз представити алхімічку, яка зараз виступає. Її звати Альтеріша, і вона працює моєю алхімічною асистенткою та помічницею викладача в Академії Стелли.
Асистентка.
Щойно пролунало це слово, всі важко зітхнули.
"Гру закінчено."
"Це кінець."
Влаштовувати суперечку щодо плагіату через працю, яку ще навіть не представили, означало запустити складний процес. Але, якщо суперечка щодо плагіату виникала між професором та його асистенткою, сучасна алхімічна академічна спільнота беззаперечно стала б на бік професора. Чому? Бо було очевидно, що професор стоїть вище за асистентку. Ба більше, навіть якщо всі знали, що професор привласнив працю асистентки, незручною правдою було те, що на це доводилося заплющувати очі.
Які б виправдання не вигадувала асистентка, їх сприйняли б лише як спробу виправдатися. Майзен кинула крижану усмішку на спітнілу Альтерішу й заговорила:
— Як усі знають, на стику алхімії та магічної інженерії існує п’ять загадкових задач. Лише розв’язавши всі п’ять, алхімія та магічна інженерія зможуть по-справжньому досягти гармонії.
Досі академічна спільнота змогла розв’язати лише дві з них, та й то неповністю — їхні розв’язання були сирими й далекими від досконалості.
Саме тому Майзен могла так упевнено робити подібну заяву.
— Я розв’язала чотири з цих задач. Дослідження, яке ми проводили таємно, уже вийшло на фінальну стадію.
— Ого.
— Якщо те, що ви кажете, правда, тоді ця праця справді...!
— Звісно, моя праця правильна. Альтеріша, моя асистентка, безперечно, надзвичайно здібна, але хіба не неймовірно, щоб людина, яка займається алхімічною академічною наукою менше п’яти років, розв’язала загадкові задачі на стику алхімії та магії? Це ж неможливо, правда?
— Авжеж.
— Ви цілком маєте рацію.
Професор Майзен була хитрою. Вона підготувалася до такого розвитку подій про всяк випадок. Щодня її мучили заздрість і страх перед тим, що Альтеріша, новачок, насправді може виявитися видатнішим за неї алхіміком. І сьогодні вона вирішила протистояти цьому страху.
— Саме так! Я змогла розв’язати лише чотири задачі. Однак вона чітко заявила, що завершила цю працю. Це означає, що вона розв’язала всі п’ять загадкових задач... Але хіба ми справді можемо сказати, що решту чотирьох вона розв’язала власними силами? Лише тому, що вона розв’язала останню — ту, яку я ще не змогла розв’язати? Невже це означає, що її праця, яка запозичила мої чотири розв’язання, цілком належить їй?
Усі закивали. Безперечно, розв’язати останню задачу й отримати за це похвалу було вражаючим досягненням. Однак, якщо Альтеріша видавала працю Майзен за власну, ніби сама розв’язала всі п’ять задач, це було не більше ніж крадіжкою.
Ніби злодій додав кілька власних мазків до вкраденої картини, яку майже завершив художник. Вона ніколи по-справжньому не могла стати картиною злодія. Майзен підготувалася до будь-якого розвитку подій.
Припустімо, Альтеріша справді розв’язала останню задачу. Майзен подбала про те, щоб і тоді вона не змогла уникнути звинувачення. І вона була твердо переконана у своїй правоті.
"Як вона посміла вкрасти мою працю?"
Якби Альтеріша справді не вкрала її працю, не існувало жодної можливості, щоб у двадцять сім років вона змогла розв’язати всі п’ять загадкових задач.
"Це не входило в план, але принаймні я не дозволю їй вкрасти мою працю!"
Майзен хихикнула.
Так, цього не було в її плані, але й такий варіант був непоганим. Вона завжди мріяла досягти недосяжного рівня, який в Ефірному Світі називали «генієм».
Сьогодні вона здобуде це звання тут і привласнить його собі.
— Ну що скажете, асистентко Альтеріша?
Майзен недбало кинула це запитання, і старші алхіміки в залі почали похмуро дивитися на Альтерішу. Усі вони одностайно дійшли висновку, що вона вкрала працю.
"Ах..."
Альтеріша міцно прикусила губу. Так, вона припускала, що професор Майзен може зайти так далеко. Але тепер, коли все відбувалося насправді, вона гадки не мала, що робити й як виплутатися із ситуації. Її думки спорожніли, а руки й ноги неконтрольовано тремтіли.
Зустрітися з поглядом Майзен було неймовірно важко. Усі муки та насильство, яких вона зазнала від неї, стали травматичним досвідом, що чіплявся за Альтерішу, наче запах парфумів.
"Щ-Що мені робити...?"
У ту мить інстинкт підказав їй поглянути на Бек Ю-Соля — наче дитина, яка шукає свою матір.
"Коли ситуація стає для тебе надто складною і ти не можеш впоратися сама, поклич мене", — сказав він, переконуючи її повірити в нього. Але навіть із Бек Ю-Солем — невже справді існував спосіб урятувати цю ситуацію? Вона не знала. Вона не знала, але зараз хотіла на когось спертися. На будь-кого. Тож вона міцно заплющила очі й підняла руку.
Модератор помітив, як Гальсекоден нетерпляче поглянув на нього, і кивнув. Поспіхом модератор запитав:
— Так, що ви хочете сказати?
— Я теж... хочу покликати когось, хто мені допоможе.
— Допоможе? Можу я запитати, кого саме?
— Він... співавтор цієї праці.
— Га?
— О боже.
Заявити, що вона має співавтора праці, яку нібито сплагіатила...
У залі вибухнув сміх.
Бек Ю-Соль теж не приховав свого здивування.
"Стривайте, я співавтор...?"
Вони ніколи цього не обговорювали. Гальсекоден холоднокровно задовольнив її прохання.
— Гаразд! Кличте його.
Зрештою Бек Ю-Соль підвівся зі свого місця й вийшов на сцену, змусивши алхіміків насупитися.
— Студент?
— Яким би талановитим він не був...
— Ми прийшли сюди не на дитячі забавки. Що тут відбувається?
Під невдоволені вигуки алхіміків Альтеріша затремтіла. Вона виглядала жалюгідно, але Бек Ю-Соль не поспішав підходити до неї. Навмисне обійшовши Майзен, він непомітно дістав щось, заховане в рукаві, і, проходячи повз неї, недбало провів цим по її передпліччю.
— ...Без образ.
Майзен невдоволено буркнула, і тієї ж миті в його свідомості з’явилося повідомлення.
[Активовано особливу здатність артефакту «Гілка Помсти» — «Образа».]
[Ціль «Образи»: Майзен Тайрен]
— Добре. Дуже добре.
Він так довго шукав можливість викликати в когось образу, і нарешті досяг свого. Після цього Бек Ю-Соль підійшов до Альтеріши.
— Ти в порядку?
— Ем, так...
Погляди алхіміків і далі відчувалися гострими. Проте, коли Бек Ю-Соль поплескав її по плечу, серце Альтеріши швидко заспокоїлося. Повільно піднявши голову, вона поглянула на його обличчя. Він залишався спокійним і зібраним, наче заздалегідь передбачив таку ситуацію.
Бек Ю-Соль узяв мікрофон.
— Професоре Майзен, давно не бачилися.
Обличчя Майзен перекосилося від люті, але невдовзі її губи розтягнулися в глузливій посмішці. Вона зрозуміла, що одним махом може знищити двох людей, яких зневажала найбільше.
— Для початку, професоре, ваші аргументи здаються цілком правдоподібними.
— ...Правдоподібними?
— Так. Але хіба ви не вважаєте, що в них немає вирішальних доказів?
— Ну, це стане відомо, щойно я публічно представлю свою видатну працю. І я теж завжди ношу із собою працю про «Перехресну техніку алхімічної інженерії».
— Справді? Що ж, це навіть на краще, — сказав Бек Ю-Соль із посмішкою, показавши білі зуби.
Майзен мимоволі відступила на крок.
"Що відбувається...?"
Цю усмішку вона бачила багато разів. Щоразу, коли з’являлася ця усмішка, ситуація закінчувалася її повною поразкою.
"Ні, ні. Цього разу — ні!"
Кинувши короткий погляд на Гальсекодена, Бек Ю-Соль повернувся до Майзен і заговорив:
— Гаразд. Як щодо того, щоб розв’язати все просто тут, кожен самостійно? П’ять загадок, які залишалися нерозв’язаними триста років.
— Тоді ми з’ясуємо, чи збігається наше розв’язання з вашим, професоре, чи ні. Усе дуже просто, хіба не так?
Розв’язати задачу було найпростішим, найпрямішим і найоднозначнішим способом.
— Тоді ми зможемо визначити, чия відповідь правильна, правда?
Майзен міцно стиснула губи, трохи приголомшена самовпевненістю Бек Ю-Соля.
"Що це таке? Невже тут є якась пастка...?"
Це було недобре. Майзен щосили намагалася вигадати виправдання й уникнути цього протистояння.
— Гаяти час на непотрібні трюки—
— Зачекайте.
Однак перш ніж вона встигла закінчити, її перебив Гальсекоден.
— Поєдинок між професором і асистенткою викладача через трактування праці...
Він удав, що на мить замислився, а потім вибухнув гучним, по-дварфійськи щирим сміхом.
— Це звучить дуже цікаво!
Явний знак схвалення. Бек Ю-Соль, який і організував цю ситуацію, повернувся до Альтеріши.
— Я-я...
— Асистентко Альтеріша. Ти зможеш. Я вірю тобі більше, ніж будь-кому.
"Хлопець... Він досі усміхається. Чому?"
Від такого простого вчинку в серці Альтеріши зародилася впевненість.
Бек Ю-Соль. Серед студентів його жартома називали заклятим ворогом професорки Майзен. Причиною було те, що через свій видатний талант він постійно зазнавав переслідувань, але щоразу виходив переможцем і виставляв Майзен на посміховисько.
Це приносило задоволення. Це було наче ковток свіжого повітря. Будучи набагато молодшою за неї, Альтеріша захоплювалася тим, як сміливо він кидав виклик професорці Майзен, з якою сама не наважувалася поводитися легковажно.
"Невже я теж зможу?"
Глибоко вдихнувши, вона наповнила легені повітрям, ніби намагалася зібрати впевненість у своєму наляканому серці.
"Ми з професором безперечно проводили різні дослідження."
У світі існувало безліч способів розв’язати одну й ту саму формулу. У цьому й полягала краса алхімії.
"У такому разі розв’язання професора й моє розв’язання неодмінно будуть зовсім різними."
Вона високо підняла голову, не бажаючи показувати Майзен ані найменшої слабкості. Потім зняла окуляри й розпустила скуйовджену стрічку, якою завжди зав’язувала волосся.
— О...
Варто було їй зняти лише два аксесуари, як її аура миттєво змінилася, і Гальсекоден не зміг стримати захопленого вигуку.
— Ха!
Глибоко видихнувши, Альтеріша осяяла обличчя бездоганною усмішкою, оголивши перлинно-білі зуби. Це була усмішка справжнього генія, сповнена впевненості. Усмішка, якої професорка Майзен не бачила за весь час, поки Альтеріша була її асистенткою.
— Професорка Майзен, почнемо?
.
.
.
П.П. Meterlink
(«Альтеріша, моя асистентка, безперечно, надзвичайно здібна, але хіба не неймовірно, щоб людина, яка займається алхімічною академічною наукою менше п’яти років, розв’язала загадкові задачі на стику алхімії та магії? Це ж неможливо, правда?» Взагалі-то, слова Майзен мають сенс. Це концепція, яка є вузьким місцем усієї магічної науки, і розв'язати це означало б стати легендарним вченим одним днем. Особистості, здатні на такі подвиги, народжуються раз на тисячу років. Тим дивовижніша Майзен, яка роками успішно працювала над цією концепцією.)