Розділ 49 - Академічна Конференція (1)
На відміну від конференції Академії магії, конференція з алхімії та магічної інженерії була дещо меншою за масштабом. Було досить іронічно, що більшість наукових технологій, які розвинули цей світ, ґрунтувалися саме на алхімії та магічній інженерії, а найбільшу увагу все одно привертала конференція з бойової магії. Але, з огляду на те, що цей світ споконвіку протистояв силам зла, відомим як темні маги, інакше й бути не могло. До того ж, бойова магія була значно складнішою й важчою за алхімію чи магічну інженерію.
Якщо спростити всю складність магії, її можна було порівняти з поєднанням китайських ієрогліфів та математики. Додати математику до й без того складних китайських ієрогліфів — це було завданням, жахливішим за все, що можна було собі уявити. Наприклад, існувало магічне закляття, для якого потрібно було витлумачити й накреслити формулу (4+5×7). Маг мав нанести магічні слова (four plus five multiplied by seven) на масив мани, потім інтегрувати його з лініями мани та з'єднати їх, вигравіювавши масив круглих дужок і накресливши витлумачену формулу в правильному порядку написання рисок, щоб завершити своєрідне рівняння. Ба більше, на цьому все не закінчувалося.
Залежно від кількості введеної мани потрібно було регулювати силу закляття, а також просто під час його застосування розраховувати траєкторію, координати, дальність дії тощо, щоб воно проявилося.
Що це означало? Якщо сказати просто й коротко — магія була суцільним безладом. Самому впоратися з усім цим було надзвичайно складно, а вже робити це під час бою — і поготів.
Тому магом міг стати далеко не кожен. Саме через це академічна конференція з бойової магії користувалася серед студентів величезною популярністю, тоді як алхімією чи магічною інженерією цікавилося значно менше студентів.
Бек Ю-Соль теж не дуже хотів ходити на академічні конференції та подібні заходи, але цього разу вирішив узяти участь. Він до цього часу старанно опікувався Альтерішею, тож хіба не варто було на власні очі побачити результати?
— Ми вже майже на місці.
— Так, точно. Фух, я нервуюся.
Місце проведення академічної конференції щороку змінювалося. Минулого року її проводили в нещодавно відкритій алхімічній лабораторії в Алхімічній вежі, а позаминулого — у Дослідницькому інституті міфрилу гномів.
Цього року конференція проходила в престижній алхімічній академії «Золоте Світло», розташованій у Королівстві гномів. Оскільки саме гноми були творцями металевої магії, очікувалося, що цьогорічна конференція відрізнятиметься від звичних, тож Бек Ю-Соль розумів, чому Альтеріша так нервувалася.
[Станція «Золоте Світло». Двері відчиняться праворуч.]
Коли потяг увійшов крізь центр високого вулкана, перед очима постала величезна, схожа на печеру порожнина. Це була столиця Королівства гномів — Чорна Залізна Імперія, відома своїми багатими золотими копальнями. Вона була величезною, високою й безлюдною. Стеля здіймалася так високо, що простір зовсім не здавався печерою, а її кінця годі було побачити. Лише тьмяне мерехтіння, схоже на зоряне світло, пробивалося крізь імлу. Будівлі сягали високо в небо, нагадуючи міський пейзаж із кіберпанку.
Попри похмуру й гнітючу атмосферу, гноми, які тут жили, здавалися сповненими життя та енергії. У повітрі тягнулися незліченні сталеві колії, а численні потяги снували туди-сюди, через що місто прозвали «Містом павуків».
— Ого...
Вигляд міста — від стародавньої цивілізації, де перебував Золотий Місяць Сонцестояння, одна з дванадцяти божественних лун, до вершини механічної культури сучасності — справді вражав. Попри те, що гноми мали найменше бойових магів, здавалося, саме це пояснювало, чому сили темряви так і не змогли успішно вторгнутися у світ. Чомусь серце Бек Ю-Соля забилося швидше від хвилювання.
Гномський імператор мешкав у високій фортеці, розташованій у самому центрі багатих на золото копалень міста. Непохитна міць гномів, чиї тіла були твердішими за сталь, була благословенням, яке він, практик тілесного загартування, мусив здобути.
"Ще не час. Треба дочекатися слушної миті."
Якщо просто терпляче чекати, подія, у якій він зустрінеться із Золотим Місяцем Сонцестояння, станеться сама собою. Поспішати не було потреби.
Дзень!
Двері потяга відчинилися, і Альтеріша обережно вийшла. Попри те, що станцію називали станцією «Золоте Світло», до самої Академії «Золоте Світло» все одно треба було йти ще десять хвилин.
Коли вони прибули до Академії «Золоте Світло», і Альтеріша, і Бек Ю-Соль були приголомшені. Перед головним входом до академії лежали мармурові сходи, вкриті червоною доріжкою, а перед ними стояло безліч розкішних іноземних карет.
Хіба дослідники й професори у розкішних костюмах, які підіймалися сходами, поки навколо спалахували фотокамери, могли не викликати захоплення? Можливо, професорка Майзен Тайрен теж колись підіймалася цими сходами.
— Ем... Ю-Ю-Соль...
Альтеріша подивилася на нього, шукаючи допомоги. На щастя, рішення було. Мабуть, для того, щоб надати можливість скромному алхіміку, обтяженому пишністю парадних сходів, потрапити всередину, тут передбачили невеликі задні двері.
— Ходімо через задній вхід...
— Так, гарна думка.
У жанрі фентезі гноми, як і ельфи, були невіддільною частиною світу. Однак гноми цього світу дещо відрізнялися від усталених стереотипів. Багато хто з них був кремезними алхіміками в окулярах, які досліджували сутність матерії, а не грубими здорованями з молотами й сокирами, як їх зазвичай зображували. До того ж їхнє почуття прекрасного було досить своєрідним.
— От лайно! Знову прийшли потворні люди!
Кремезні гноми з коричневою шкірою, зростом приблизно до людської талії, завжди називали людей потворними.
Половину алхіміків, які зібралися в актовій залі, становили гноми, які зазвичай не любили виїжджати до інших міст. Однак, оскільки симпозіум проводився на їхній батьківщині, вони, схоже, охоче брали в ньому участь.
— Пане Халсекодене! У людському суспільстві називати когось потворним неввічливо! Будь ласка, доберіть інші слова!
— О, невже? Люди дивні.
Як його звали, Халсекоден намагався ладнати з людьми, але, схоже, через культурні відмінності між двома расами це давалося йому важко.
— Ну й перебірливі ж ці люди.
Він глибоко кивнув, наче осягнув щось надзвичайно важливе, а потім заговорив до іншої людини, яка стояла неподалік.
— Ти. У тебе досить незвичайні риси обличчя.
Схоже, він доклав зусиль, щоб зробити комплімент.
— Для мене честь, що ви оцінили мою зовнішність!
— Хм! Попри те, що твоє обличчя виглядає так, наче його вимісили, приємно бачити, що ти здатен прийняти власну потворність. Сучасні люди постійно на щось скаржаться, попри свою зовнішність!
— Пане Халсекодене, це дискримінаційне висловлювання!
— І що?!
Попри те, що Халсекоден явно дивився на людей зверхньо, була причина, чому всі це терпіли й навіть кивали головами. Він був єдиним алхіміком найвищого рівня, який у тому місці досяг рангу золотого алхіміка.
Колись золотий ранг, про який мріяли всі алхіміки, вважався найвищим у цій галузі. Навіть після цього Халсекоден продовжував ходити до людських алхіміків і відверто заявляти: «Твоє обличчя схоже на камінь!» або «У тебе хворобливий вигляд!»
Більшість алхіміків, як гномів, так і людей, у відповідь схиляли голови й висловлювали йому подяку. Він обійшов залу й, проходячи повз Бек Ю-Соля, запитав:
— Це чоловік чи жінка?
Коли Бек Ю-Соль недовірливо глянув на нього, асистентка затремтіла й схилила голову. Будучи людиною, вона, здавалося, вже звикла до обурливих висловлювань Халсекодена.
— Пане Халсекодене, зазвичай у чоловіків коротке волосся, а в жінок — довге.
— О? Неліша, хіба ти не казала, що ти жінка? А в тебе коротке волосся.
— У наш час жінки теж носять коротке волосся, а чоловіки — довге. Будь ласка, позбудьтеся таких вузьких і стереотипних поглядів.
— Хочеш, щоб тебе звільнили?
— Я поскаржуся до трудової інспекції через незаконне звільнення.
"Цц, чому всі люди такі?"
Халсекоден цокнув язиком і подивився на Бек Ю-Соля.
— Хай там як, а в цього хлопця, чорт забирай, зовсім незрозуміла зовнішність.
"Гей, ти мене ображаєш."
Цікаво, що повз Альтерішу Халсекоден пройшов, навіть не назвавши її потворною.
— Ти... Ну, більш-менш нічого.
— О, справді?! С-Спасибі!
Насправді Халсекоден славився як дизайнер із найвищим у світі рівнем естетичного чуття. Тож його оцінка «більш-менш нічого» була найвищою похвалою з усіх можливих.
Вона не користувалася косметикою, її волосся було розпатлане, а ще вона носила товсті окуляри в роговій оправі, тому багато хто не міг збагнути, наскільки непоказною була її зовнішність. Однак погляд Халсекодена пронизував усі ці поверхневі нашарування й бачив саму сутність, оцінюючи її з естетичного погляду.
Її можна було назвати красунею, яка народжується одна на мільйон. Щоправда, у гномському суспільстві «більш-менш нічого» було доволі серйозною образою.
— О, перепрошую за перше враження.
Тож Халсекоден перепросив, навіть не знаючи, що його слова в людському суспільстві вважалися найвищою похвалою.
— Ем, пане Халсекодене, чи не могли б ви зайняти своє місце?
Поки Халсекоден весело обмінювався гномськими привітаннями, проходячи залом, до нього нервово підійшов ведучий.
— Хм? Час уже так швидко минув? Ну що ж.
Один за одним алхіміки посідали на свої місця. Майзен сиділа окремо з професорами, розмовляючи з ними й цілковито ігноруючи їх. Це не мало значення. Вона виконала свою роль уже тим, що привела Альтерішу на презентацію.
Коли підготовку було завершено, до трибуни вийшов працівник, який мав вести захід. На диво, це був ельф.
— Вітаю всіх професорів і дослідників Алхімічного товариства. Я Ітарен, головний дослідник Інституту алхімічного синтезу, і сьогодні маю честь бути ведучим 87-ї Золотої академічної конференції.
Плеск! Плеск!
— На першій сесії ми обговоримо вплив зіль на здоров'я та відновлення. Запрошуємо науковців, які досліджують зілля, представити й проаналізувати свої нові розробки. А тепер, без зайвих слів, до презентації запрошується професор Майзен Тайрен з Академії Стелла.
— Фух...
Нарешті все почалося.
Альтеріша так нервувалася, що її руки тремтіли. На жаль, як звичайний спостерігач, Бек Ю-Соль не міг бути поруч, щоб її підтримати. Йому залишалося лише подумки підбадьорювати її.
— Вітаю. Я Майзен Тайрен з Академії Стелла, і сьогодні мені доручено представити зілля червоного типу «Альфа».
— Ого...!
«Червоне зілля» було лікувальним зіллям, яке мало безліч типів і похідних різновидів. Схоже, лікувальні зілля були популярні серед широкого загалу, але подальше вдосконалення та підвищення їхньої ефективності давалися важко.
Однак перша реакція була досить позитивною. І все це завдяки результатам досліджень Альтеріши.
— А тепер, якщо спершу поглянете сюди...
Та Майзен Тайрен, схоже, цілковито забула про існування Альтеріші й упевнено представляла дослідження так, наче воно належало їй.
— Вражає, професорко Майзен!
— Не знав, що «Червоне зілля» можна вдосконалити. Чудова ідея.
Ці компліменти мали б дістатися Альтеріші, якби все відбувалося так, як у початковому епізоді.
Існувало безліч способів викрити правду: наприклад, поставити детальні запитання про унікальний метод змішування, який могла зрозуміти лише Альтеріша, або поцікавитися, як саме вона його розробила, за якою формулою та з використанням яких речовин.
Якби їй просто поставили точні запитання, вона, найімовірніше, розгубилася б і почала б нести нісенітниці. Однак Бек Ю-Соль стримався. Альтеріша теж терпляче чекала. Подібно до хижака, який чатував на слабке місце своєї здобичі.
Сьогоднішня академічна конференція мала бути не схожою на жодну іншу.
Плеск! Плеск!
Презентація професорки Майзен успішно завершилася, після чого свої доповіді представили професори, дослідники та алхіміки. Якість сьогоднішніх доповідей була значно вищою за середню, тож деякі купці та бізнесмени, які прийшли як спостерігачі, швидко почали діяти.
— Переходимо до презентації асистентки професорки Майзен з Академії Стелла.
Тим часом настала черга Альтеріши, але її навіть не назвали на ім'я.
— Щодо зілля, яке ви представили, фармацевтична компанія, яку я вам раніше рекомендував...
— Мені сподобалася ваша презентація. Це ж про вилучення природних регенеративних клітин, як ви пояснювали?
— Ха-ха, те покриття на водній основі, яке ви цього разу розробляєте? Я теж докладу певних зусиль у цій справі.
Ніхто не звертав уваги на презентацію асистентки. Серед загальної байдужості...
— Ем...
Альтеріша повільно підвелася зі свого місця й попрямувала до трибуни. Вона заговорила трохи тремтливим голосом, видаючи своє хвилювання.
Презентація почалася.
— Вітаю всіх. Я Альтеріша, алхімік з Академії Стелла. Тема моєї сьогоднішньої доповіді...
Ніхто не слухав.
Але так і мало бути.
Тож замість звичайного закляття вона вимовила закляття, яке було ще більш магічним, і воно успішно привернуло загальну увагу.
— ...досконала теорема та розуміння перехресної техніки алхімічної інженерії.
Миттю весь шум в актовій залі стих.
.
.
.
П.П. Meterlink
(Поготів – тим паче.)
(«Навіть після цього Халсекоден продовжував ходити до людських алхіміків і відверто заявляти: «Твоє обличчя схоже на камінь!» або «У тебе хворобливий вигляд!»» Цілком можу його зрозуміти. Певно, з його статурою усі люди виглядають як дуже худі дітлахи, що погано їдять та не дбають про власне здоров'я.)
(«закляття, яке було ще більш магічним». Ну, не знаю, магічна блювотина єдинорога. Магічний пинок, чарівне відновлення (сон).)