Розділ 47 - Зелений Ключ Ліфанель (2)
— Апчхи!
Щойно він увійшов до підземелля, його охопив сильний напад чхання. Бек Ю-Соль швидко надягнув протигаз.
"О, алергени з пилку."
Він не міг пригадати точної назви, але гравці часто називали їх алергенами з пилку. Через них персонажі безперервно чхали, перериваючи свої дії та опиняючись у небезпечних ситуаціях. На щастя, Бек Ю-Соль заздалегідь підготував кілька протигазів.
— О, яка краса.
Оскільки раніше він тут ніколи не бував, то приблизно уявляв підземелля як печеру. Проте квітучі пелюстки, що випромінювали смарагдове світло, створювали тут казкову атмосферу. Серед них звивалися корені ліфанель — монстри цього підземелля. Ці корені рухалися прутко, обвивали своїх жертв, душили їх і висмоктували життєву силу. Очевидною слабкістю була вогонь, але все було не так просто, як облити їх олією та підпалити. Якщо вогонь не був створений магією, рослинні монстри займалися не так легко. Тому він звернувся до алхімії.
Звісно, як досвідчений алхімік, Бек Ю-Соль міг миттєво поєднати порох із магією та створити потужну вибухівку. Однак мани йому не вистачало, щоб використовувати наступальну алхімію. Він лише збирався кинути бомбу першого рівня. Вона могла завдати чимало клопоту, але все одно могла стати в пригоді. Безшумно просуваючись уперед, він щойно помітив корінь ліфанель, що блукав неподалік, як одразу діяв.
Пух! Фшух!
Кья-а-а-а-ек!
Він стрімко кинув вогняні бомби.
— Ого. Здається, воно кричить.
Щойно він переконався, що корінь ліфанель страждає від болю, то використав [Blink], наблизився до ворога та замахнувся мечем Теріпон. Однак перш ніж він устиг завдати удару, створіння хльоснуло головою, наче батогом.
— Ух!
Бек Ю-Соль миттєво перемістився вгору за допомогою [Blink], став ногами на гілку, а потім відштовхнувся й кинувся до кореня ліфанель, знову цілячись у нього мечем. На мить утративши Бека з поля зору, створіння дало йому змогу влучити в середину тіла. Попри всю силу удару, віддача ледь не вибила меч із рук.
"Чому ця штука така сильна?!"
Він швидко перекотився назад, а щоб не дати створінню жодної можливості, без вагань використав [Blink] по діагоналі. Корені одразу кинулися вперед, намагаючись обвити його тіло, але він перекотився по землі, ухилився від них і скористався нагодою, щоб ударити в місце, позначене синім.
Фшух!
Отримавши смертельний удар у слабке місце, корені обм'якли, втративши силу.
[Ви отримали досвід.]
— Фух... Ну, принаймні, досвіду він дав багато.
Рівень небезпеки коренів ліфанель був приблизно третім, і вони справді становили неабияку загрозу. Насправді, якби він зіткнувся з одним із них у прямому бою, то навіть полювати на нього було б неможливо. Він зміг це зробити лише завдяки протигазу, що захищав від пилку, який розсіювали корені ліфанель, та допомозі вогняних бомб. Інакше Бек Ю-Соль навіть не подумав би сюди приходити. Насилу підвівшись, він зрозумів, що ледве здолав одного. А попереду був ще довгий шлях.
Бек Ю-Соль продовжив досліджувати підземелля ще близько трьох годин і зрештою здолав із десяток коренів ліфанель.
— Ках! Чорт, я вимотався.
Він сів на землю, змінив фільтр протигаза та сьорбнув води через соломинку, приєднану до водяного мішка. Верхню частину тіла Бек Ю-Соля прикривав саморобний обладунок із коренів ліфанель, виготовлений заздалегідь із підготовлених креслень і матеріалів. Це був метод, яким часто користувалися гравці. Він вирішив випробувати його сам, і результат виявився ефективним.
Корені ліфанель зазвичай атакували людей у верхню частину тіла й намагалися обвити її. Але якщо відчували запах собі подібних, то не поспішали нападати. Навіть якщо все ж атакували, на мить вагалися, а завдяки міцному тілу обладунку він міг уникнути серйозних ушкоджень. Насправді, кілька разів він неправильно розрахував час відновлення [Blink] і ледве не втрапив у серйозну халепу, але завдяки цьому обладунку залишився неушкодженим.
Поглянувши на час, він побачив, що вже за північ і настала субота. Бек Ю-Соль планував повністю пройти підземелля до неділі, тож треба було поспішати.
— Ех... Ходімо далі.
Не спати всю ніч, полюючи в грі, і не спати всю ніч у реальному житті — зовсім різні речі. Коли він керував персонажем із думкою, що навіть після смерті зможе просто воскреснути, йому здавалося, ніби він рухається невимушено. Але в реальності одна помилка могла стати смертельною.
Продовжуючи полювання, він відчував, як його тіло міцнішає, але розум поступово виснажувався. Через надмірну концентрацію стрес неминуче сягав межі.
— Я помираю...
Бек Ю-Соль упав біля входу до кімнати боса й важко дихав. Йому не вдалося вполювати всі корені ліфанель, але він прибрав усі перешкоди, що стояли на найкоротшому шляху до цієї кімнати. Зрештою, його метою були не дрібні монстри, а божественний дух Ліфанель, що знаходився в глибині підземелля.
— Фух.
Він випив зілля життєвої сили, щоб трохи вгамувати втому, а тоді простягнув руку до дверей. Він прийшов сюди саме заради цього й не міг дозволити собі не скористатися можливістю належним чином.
[Ви входите до кімнати боса підземелля.]
Із важким скрипом масивні дерев'яні двері відчинилися, і ніжний вітерець торкнувся його щоки.
Шурхіт!
У небі висів повний місяць, величніший за земний. Зорі, що прикрашали нічне небо, кидали казкове сяйво на поле, всіяне квітами. Під безкрайнім квітковим полем, розсипаним місячним сяйвом, лежав божественний дух Ліфанель. Ув'язнена у вічному спокої, застигла поза плином часу, вона стояла на колінах, склавши руки, немов у молитві. Її тіло було напівпрозорим. Вона була ще холоднішою й ефірнішою за місячне сяйво, наповнюючи квіткове поле блакитнуватим відтінком.
На перший погляд вона могла здатися звичайним привидом, що молиться, але саме так виглядав божественний звір на межі перетворення на духа. Божественні духи були найзагадковішими істотами у світі. Це були чисті душі, які сотні років удосконалювали себе й зрештою досягали просвітлення, перетворюючись на нову форму існування. В Ефірному Світі таких істот було небагато. Однак та, що стояла перед ним, не була повноцінним духом.
У цієї жінки викрали серце безпосередньо перед тим, як вона мала стати духом, через що вона назавжди застигла в цьому стані. Тепер вона була не більше ніж рослиною. Проте вона все ще залишалася духом, тож, щойно він опинився в її присутності, на все його тіло неодмінно мав обрушитися величезний тиск мани.
Глибоко вдихнувши й зібравшись із духом, Бек Ю-Соль ступив на квіткове поле.
Гуп!
— Кх...!
Наче на нього наступив слон, тиск притиснув його тіло до землі. Він був настільки сильним, що здавалося, ніби шкіра ось-ось лусне. Попри прочитані попередження завжди носити захисне спорядження високого рівня, зараз він був цілком беззахисним, позбавленим навіть обладунку з коренів ліфанель. Він витримував цей тиск лише власним тілом.
"Схоже, синдром витоку мани поки що якось тримається...!"
Насилу, крок за кроком, він ішов уперед, аж поки не впав на землю. У ту мить у нього була лише одна думка.
"Бля."
Навіть коли він намагався підвестися й упирався руками в землю, суглоби скрипіли.
— У-у-ух!!
Але він не міг здатися. Змусивши себе зібрати сили, він напружився, і саме в цей момент тиск ледь-ледь послабився. Тіло Бека Ю-Соля чинило опір тиску цього духа! Справді, навіть після смерті дух залишався духом — це було очевидно з тиску, який він випромінював у момент смерті.
Зрештою йому вдалося піднятися. Енергія текла крізь кожен його м'яз, і хоча він не міг накопичувати ману, виразно відчував, як активізуються кровоносні судини, якими проходила мана, розносячи її тілом.
— Ха-ха.
Під цим тиском він стояв.
Від самого усвідомлення, що йому це вдалося, його охопила радість.
[Досвід навички «Затримка Витоку Маги» збільшився.]
[Характеристики зросли.]
Це місце було дорогоцінним тренувальним майданчиком, який дух залишив після себе заради однієї із загадок світу, яку не могли розкрити навіть найвидатніші маги, — маножили.
Це було містичне місце, де навіть звичайні тренування давали результат у десятки, а то й сотні разів вищий за звичайний. Ба більше, завдяки поглинанню енергії духів спорідненість із природою надзвичайно зростала. Без сумніву, це мало дати чудовий результат під час майбутньої Церемонії укладання контракту з фамільяром.
"Але спочатку тренування..."
З великими труднощами Бек Ю-Соль підняв ногу й зробив крок. Крок за кроком він нарешті дістався місця, де спала божественний дух Ліфанель, і простягнув руку до гілки, що звисала під її зап'ястям.
[Ви отримали прихований артефакт «Гілка Помсти».]
"Так!"
Він нарешті отримав бажаний предмет — найпотужніший прихований артефакт, який мав бути найефективнішим проти боса восьмого епізоду, Майзена Тайрена.
————
[Гілка Помсти]
[Рідкість: Висока]
[Опис: Давні образи не зникають із часом — вони лише стають сильнішими.]
[Особлива функція:]
[▶ Гілка Помсти]
[Під час першого контакту накладає на ціль негативний ефект «Помста».]
[Під час другого контакту «Помста» вибухає, завдаючи шкоди. Ціль із темним атрибутом отримує значно більшу додаткову шкоду.]
[Шкода від «Помсти» накопичується щодня й може зберігатися до 3 місяців.]
[Якщо рівень небезпеки цілі становить 6 або вище, шкода може бути зменшена вдвічі.]
[(Можна використати один раз)]
————
— Як і очікувалося...
Навіть під нищівним тиском, що стискав його тіло, він не міг стримати усмішки. Хоча для артефакту високої рідкості це могло здатися не таким уже й вражаючим, насправді він був неймовірним.
Якщо повністю накопичити помсту протягом трьох місяців, можна було одним ударом знищити Майзена Тайрена, який мав пробудитися як темний маг. Шкода, що використати його можна було лише раз, але якби такий читерський артефакт можна було застосовувати багаторазово, це створило б серйозні проблеми.
"Тепер, коли я отримав артефакт, уже час..."
Бек Ю-Соль обережно поклав гілку й навмисно ліг на землю. Він хотів повною мірою відчути тиск усім тілом. Він не збирався робити нічого особливого. Просто почав виконувати базові вправи з власною вагою: віджимання, підтягування та присідання. Ефективність цих вправ у цьому місці мала зрости в рази.
— У-у-ух...!
Перетерплюючи нестерпний біль, наче кістки й м'язи ось-ось мали тріснути, він почав тренуватися.
————
У центральній частині континенту Ефірного Світу височіло гігантське дерево — Первісне Світове Дерево, відоме як Дерево Небесних Духів. Це Світове Дерево, що було серцем континенту, основою світу та джерелом життя, оточував Первісний гірський хребет, де феї зібралися й заснували свою територію. Так виникло Королівство Ельфів — Колиска Небесних Духів.
А неподалік від Колиски Небесних Духів, на найвищій вершині Первісного гірського хребта, стояла порожня фортеця. Ця стара, обшарпана фортеця здавалася чужорідною в місці, переповненому природою, але водночас якимось дивним чином ідеально вписувалася в навколишній пейзаж, гармонійно з ним зливаючись. На перший погляд вона просто скидалася на дерево серед дерев.
На вершині тієї стародавньої фортеці стояла якась людина. Всередині панувала темрява. Тьмяне сонячне світло просочувалося крізь щілини маленьких вікон, створюючи моторошне видовище. Попри те, що сонячні промені аж ніяк не могли досягти цього місця, вони якимось чином усе ж освітлювали внутрішні приміщення фортеці, наче шукали когось.
— М-м...
Наче збуджена яскравим світлом, жінка, що лежала там, немов статуя, підняла голову. Потім її білосніжне волосся, схоже на сніжинки Первісного гірського хребта, сповзло на шию. Коли вона розплющила золоті очі, вони засяяли, мов зоряне світло. Побачивши ці очі, можна було втратити голову, цілковито зачарувавшись красою, надто неймовірною для будь-якої розумної істоти.
Король Верховних Ельфів Флорін.
Через надмірну сонливість уранці та низький тиск навіть після пробудження Флорін тупо дивилася на маленьке вікно, не в змозі остаточно прийти до тями. Проте, відчувши щось біля грудей, вона раптом підняла голову.
— Це...!
Її давня подруга, тисячолітній дух Ліфанель, спала в таємному саду. Хтось увійшов туди. Ніхто не мав бути здатен туди потрапити.
"Ніхто не повинен мати змоги потрапити туди зараз. Тоді хто, в біса...?"
Однак ще більше за те, як хтось примудрився скористатися ключем, який вважався зниклим, її цікавило, хто саме ним скористався. Вона поспіхом підійшла до дверей і заговорила:
— Хтось є?
— Так, Ваша Величносте.
Хоча слуга відповів, вона швидко опанувала себе й низько схилила голову.
— ...Ні, повертайтеся до своїх обов'язків.
Ліфанель зараз перебувала в надзвичайно вразливому стані. Вона не могла довірити справи, пов'язані з Ліфанель, комусь іншому, навіть вірному слузі, готовому пожертвувати заради неї життям. Проте сама вона була замкнена в цьому тісному приміщенні й не могла зробити жодного кроку назовні.
Її інше ім'я — Обличчя Смерті. Це було лиховісне прізвисько, яке їй дали через те, що будь-хто, хто бодай раз побачить її обличчя, захворіє на виснажливу недугу й зрештою помре за кілька місяців.
"Я мушу терпіти."
Вона вже десятиліттями жила, не показуючи свого обличчя. Вона могла вийти назовні, повністю закривши тіло масками й шатами, вкритими магічним захисним покриттям, але навіть цього вистачало лише на одну годину. Якщо її обличчя залишалося відкритим надто довго, прокляття одразу вступало в дію.
Саме тому вона якомога рідше виходила назовні, але не могла просто залишатися осторонь через таку справу. Вона не хотіла бачити, як невинні люди, поглянувши на її обличчя, впадають у божевілля й помирають. До того ж під час майбутньої Церемонії Вознесіння Світового Дерева їй неминуче доведеться показати своє обличчя як королеві. Тоді вона вийде назовні й сама в усьому розбереться.
А до того дня вона вирішила терпляче чекати. Сповнена рішучості, Флорін дивилася у вікно, крізь яке тепле сонячне світло лагідно торкалося її щоки. Були причини, чому вона жила в такому темному й віддаленому місці. Вона хотіла уникнути найменшої можливості, що хтось випадково побачить її обличчя, коли вона спатиме чи займатиметься своїми повсякденними справами.
— Зітх...
Флорін притулилася до стіни з меланхолійним виразом обличчя. Востаннє вона виходила назовні вісім років тому. Так було завжди. Щоразу, коли вона виходила назовні, доля не залишала її в спокої. Вона не народилася такою. Це сталося в якийсь момент, наче на неї наклали прокляття.
"Коли я зможу вільно гуляти де захочу...?"
Вона не знала ні чому це сталося, ні як це виправити. Тож спокійно прийняла свою долю й терпіла день за днем, просто сподіваючись на той час, коли нарешті зможе бути вільною.
.
.
.
П.П Meterlink
(«Він не міг пригадати точної назви, але гравці часто називали їх алергенами з пилку. Через них персонажі безперервно чхали, перериваючи свої дії та опиняючись у небезпечних ситуаціях.» Аналог дебафу тиші, що не дозволяє кастувати активні навички.)
(«Шкода, що використати його можна було лише раз, але якби такий читерський артефакт можна було застосовувати багаторазово, це створило б серйозні проблеми.» Якби цей предмет був багаторазовим, можна було б вбити когось рівня архімага за допомогою цієї гілки. Власне, такий предмет спонукав би до ведення нерозважливої гри, де гравець робить своїм ворогом усіх, кого, як він вважає, зможе вбити завдяки силі гілки. Гілка збільшує шкоду залежно від ненависті до власника гілки, тож це, насправді, шкідливо для ігрового досвіду.)