Розділ 46 - Зелений Ключ Ліфанель (1)
Бек Ю-Солю нечасто снилися сни. Зазвичай це траплялося, коли він був геть виснаженим або не міг нормально заснути. Йому знову й знову снилися дні його дитинства. Не можна сказати, що то був щасливий час, але, принаймні, тоді в нього була сім’я. На жаль, ті часи давно минули, і повернути їх уже неможливо. На їхньому місці залишилася лише порожнеча, яку нічим не заповнити.
— Студенте Ю-Соль.
Бек Ю-Соль розплющив затуманені очі, почувши голос.
— Ви в порядку?
— Ой, спина болить. Схоже, я на хвильку задрімав.
— Уже ранок. Ви зможете піти на заняття?
— Можу поспати на занятті.
— Студенту так робити не варто…
— Але ж я все одно добре вчуся, — сказав він, подумки згадуючи Всевидці.
Альтеріша ледь усміхнулася.
— В окулярах і коли ви мовчите, ви зовсім інша людина. Зазвичай ви такий бешкетник, а в такі моменти схожі на розумного й слухняного студента.
— Але ж це і є мій справжній характер.
— Т-так… Позитивний настрій — це добре.
— Так. Як просувається розв’язання задачі?
Наразі вони перебували в лабораторії Альтеріши. Бек Ю-Соль залишався тут до пізньої ночі, щоб разом із нею розв’язувати складну математичну задачу, але насправді він лише давав їй кілька підказок, а майже все інше вона розв’язувала сама.
— Так, є прогрес. Якщо розв’язати решту частин за допомогою повторних обчислень, то невдовзі ми, мабуть, побачимо кінець.
— Добре. Залишилося ще трохи.
— … Так. Я так і зроблю.
Вона усміхнулася, наче була рада почутому, але раптом її вираз обличчя посумнів.
— Але… Чи правильно ми робимо? Професорка присвятила цьому дослідженню половину свого життя.
— Га?
Бек Ю-Соль не міг зрозуміти, чи вона просто добра, чи наївна. Після того як у неї вкрали дослідження, вона все одно могла говорити такі речі. На її місці він давно схопив би професорку за комір.
— Не думай про такі дурниці. Яка різниця, що вона витратила на це половину життя? Ми ж не крали дослідження професорки Майзен. Ми справді перевершуємо її, і це ж не злочин, правда?
Хоча Бек Ю-Соль сказав це, у глибині душі його трохи мучило сумління. Але нічого не вдієш. Треба було заспокоїти Альтерішу.
— Так… Дякую.
— Щойно хтось дізнається, що ми тут, нас покарають, тож я піду до сходу сонця.
— Бережи себе. Побачимося на заняттях. Сьогодні ж п’ятниця, правда?
— О, точно.
"Якщо подумати, сьогодні п’ятниця."
Оскільки Бек Ю-Солю треба було дещо зробити, він дістав те, що до цього ховав.
— Заява на створення клубу?
— Так. Ми з друзями хочемо створити клуб гастрономічних мандрів, але нам потрібен викладач-куратор. Можете ним стати?
— Звісно. Скільки разів ти вже допомагав мені?
Не вагаючись, вона підписала заяву.
— Я постараюся не надто вас обтяжувати.
— Нічого страшного. Потім візьміть і мене із собою на гастрономічну мандрівку.
Умови для створення клубу було повністю виконано. Бек Ю-Соль щосили намагався приховати задоволення й вийшов із лабораторії. Після останнього інциденту студентам обмежили пересування за межами академії до «виходів із особливою метою». Тепер вони не могли користуватися дирижаблями чи просторовими брамами без офіційного дозволу. Навіть якщо скористатися ними таємно, про це залишаттся записи, тож довго уникати покарання не вийшло б. Саме тому він так наполегливо прагнув отримати дозвіл на виходи з особливою метою.
— Хм… Тренування, кажеш? Отримати дозвіл на вихід під виглядом клубу гастрономічних мандрів?
— Ми також тренуватимемося з іншою метою, не лише заради гастрономічних мандрів.
Лі Хан-Воль підозріло подивився на нього, але нічого не сказав. Хоч Бек Ю-Соль і припускався помилок у минулому, Лі Хан-Воль знав, що той справді ходив тренуватися й змінив маршрут, коли почув, що його друзям загрожує небезпека.
— Гаразд. Тільки не створюй проблем.
Завдяки допомозі Ма Ю-Сона їхній клуб успішно зареєстрували, і тепер вони могли вільно виходити за межі академії. До того ж, як голова клубу, Бек Ю-Соль без проблем міг виходити сам.
"Це чудово."
Він навіть не очікував, що Ма Ю-Сон настільки йому допоможе.
"Я обов’язково віддячу йому згодом."
— Фух.
Вибравшись із маєтку Стелли, він глибоко вдихнув. Перебувати в межах академії було просто нестерпно. Якщо сісти на потяг і проїхати трохи далі від Стелли, можна було дістатися Родео-стріт Арканіуму. Починаючи з п’ятничного обіду, це місце вирувало енергією студентів. Молодь, у якої не було занять у другій половині дня, часто приходила сюди розважитися. А оскільки саме навесні цвіли сакури, тут було чимало парочок.
Родео-стріт, яку також називали вулицею культури й мистецтв, нагадувала університетський квартал у Кореї. Тут відбувалися найрізноманітніші вистави — від театральних постановок до музичних концертів. Також тут були чудово облаштовані місця для відпочинку: тематичні парки, магічні парки, ігрові зали та багато іншого. Тут було чимало пішохідних вулиць і кав’ярень, наповнених мистецтвом та музикою, тому це місце користувалося популярністю серед студентів, які приходили сюди на побачення у вихідні. Через це атмосфера тут була особливо жвавою.
Звісно, Бек Ю-Соль не мав стосунків і прийшов сюди зовсім не для розваг, тож повністю проігнорував усе це й вирушив до станції дирижаблів.
[Ласкаво просимо до Ангеліни.]
Навколо плавучого міста Арканіуму було цілих дванадцять міст-супутників. Чотири з них, як і Арканіум, були плавучими містами, тоді як інші вісім розташовувалися на вершинах гір або були збудовані на величезних озерах.
Серед них Бек Ю-Соль часто проїжджав через східне плавуче місто Ангеліну, оскільки звідси було зручно потягом вирушити до різних куточків світу.
— Гуаахх…
— Студенте, це кінцева. Прокидайтеся.
— М-м-м.
Сам того не помітивши, він прибув до місця призначення.
"О_О"
У вагоні була справна вентиляція, тому їхати було досить комфортно. Хоча сама відстань чимала, а дорога після кількох просторових брам поспіль перед посадкою на потяг виявилася виснажливою, загалом, подорож зайняла менше двох годин. Повільно вийшовши з потяга, він від подиву роззявив рота й задивився на краєвид перед собою.
— Це щось неймовірне… Не може бути.
Гігантське дерево, яке називали Третім Світовим Деревом, розкинуло сотні гілок, наче величезна парасоля, а під ним простягався неосяжний сад. Унікальне зелене сяйво світового дерева, яке також називали священним деревом, м’яко огортало світ, і все під ним здавалося неймовірно щасливим та безтурботним.
Це був парк, відомий як «Сад Дерева Сновидінь». Увійти сюди міг будь-хто, а його особливістю було те, що кожен міг зривати й їсти фрукти. Краєвид із висоти був неймовірно красивим, тому це місце користувалося популярністю як курорт. Воно навіть вважалося відомою локацією для внутрішньо ігрових скріншотів.
"Жодна графіка з цим не зрівняється."
Бек Ю-Соль ішов стежкою, зачаровано розглядаючи різнобарвні стебла та розмаїття яскравих плодів у саду.
— Вітаємо, магу зі Стелли. Ми раді вітати людських магів.
Щойно він зійшов із потяга, до нього підійшов чоловік із загостреними вухами та трохи шорсткою шкірою. Це був ельф. Як і слід було очікувати, ельфів тут було багато, адже це була їхня територія. Бек Ю-Соль привітався ельфійським вітанням, яке завчив заздалегідь.
— Я хотів би висловити свою вдячність Матері Землі та світовому дереву за те, що вони дарували нам такий прекрасний сад.
— Нехай твоя щирість досягне Матері.
У нього був глибокий, привабливий голос і широкі плечі — без сумніву, це був «чоловік-ельф». Ельфи народжувалися без певної статі. Хоча між чоловічими та жіночими формами існували відмінності, репродуктивних органів вони не мали. Однак, коли ельф переживав справжнє кохання, він міг змінити стать відповідно до статі свого партнера. Тож ельф, народжений жінкою, міг стати чоловіком, і навпаки. Для ельфів це було цілком звичним явищем.
До визначення статі чоловічі ельфи зазвичай мали іншу будову тіла й трохи андрогенні риси, тому їх можна було розрізнити. Бек Ю-Соль повільно рушив далі, розглядаючи околиці. Багато ельфів упізнавали його за формою академії та підходили привітатися, здебільшого щоб висловити свою вдячність. Колись Ельтвін врятував Друге Світове Дерево від майже неминучого згасання.
Війна між людьми та іншими расами тепер залишилася в минулому. Маги Стелли мали близькі стосунки з іншими расами. Певною мірою дружбу між ними підтримував щорічний обмін студентами між Стеллою та головною магічною академією ельфів — Магічною Академією Астральної Квітки.
"Обмін студентами…"
Академія Магічних Квітів Астрал теж була величезною установою, і в майбутньому там мала відбутися важлива подія. Бек Ю-Соль хотів хоча б раз побувати там, адже, можливо, йому випаде нагода стати студентом за обміном.
— Радий знайомству, магу зі Стелли.
— Мені теж приємно познайомитися, прекрасна пані.
— Ой, хі-хі.
Він чув, що цивільні ставилися до магічних воїнів як до героїв, але тепер замислився, чи справді це так. Втім, як до студента, до нього ставилися доброзичливо. Насправді магів, які опанували наступальну магію, було не так уже й багато. Іспит на звання магічного воїна був надзвичайно складним, тому таких людей було небагато.
До речі, серед ельфів справді було чимало вродливих і красивих людей. Бек Ю-Соль мимоволі милувався ними, поки йшов. Звісно, не всі ельфи з першого погляду вражали своєю красою. Просто частка привабливих людей серед них була вищою. Звичайних на вигляд ельфів теж вистачало. Якщо порівнювати, це було приблизно як з Узбекистаном на Землі. Там справді багато привабливих людей, але немає такого, щоб серед звичайних людей траплялися неймовірні красені чи красуні. Навіть у грі, коли описували зовнішність таких головних персонажів, як Ма Ю-Сон або Хон Бі-Йон, часто використовували вислів «краса, що перевершує ельфійську».
Однак був один ельф, який мав унікальний бонус до зовнішності. Король ельфів Флорін. Вона мала вигляд, подібний до милосердної богині, і полонила серця незліченної кількості чоловіків-гравців. Серед усіх персонажів вона мала найбільше фан-арту і була однією з його улюблених героїнь — можливо, через його любов до елегантних жінок.
Вона прийняла жіночу форму, але ніколи не переживала справжнього кохання, тому досі не мала статі. Після того як Полум'яна врятувала її, вона закохалася та, зрештою, обрала чоловічу стать. Незалежно від того, яку сюжетну лінію проходив гравець, не існувало варіанта, за якого Флорін залишалася б жінкою, через що численні шанувальники-чоловіки впадали у відчай.
"Хм, цікаво, який вигляд мав Король ельфів Флорін до того, як став чоловіком… Але заради простої цікавості не варто ризикувати життям."
Казали, що той, хто зустрічався з нею поглядом, незалежно від віку чи статі, втрачав душу й зрештою помирав від любовної туги.
Проклята властивість [Поглинання прихильності] змушувала будь-кого, хто зустрівся з нею поглядом, втрачати душу й зрештою помирати. Так чи інакше, згадуючи минуле й романтичні події, які він пам’ятав, Бек Ю-Соль ще деякий час блукав околицями світового дерева, аж поки нарешті не знайшов маленьку бічну стежку.
— А, мабуть, десь тут.
Він зайшов на одну з незліченних гілок світового дерева й рушив прихованим проходом. Зазвичай ця територія була заборонена для відвідування, але охорони тут не було. Якби хтось спробував завдати йому шкоди, світове дерево змінило б свою структуру, щоб захистити його, і попередило б ельфів про небезпеку. Бек Ю-Соль, обливаючись потом, деякий час підіймався, аж поки не натрапив на незвично просторе місце. Тут коріння росло химерним чином.
— Так, десь тут. Ні, може, тут. Так, точно.
Він пальцем торкнувся прозорої мапи, що зависла в повітрі, і на ній відобразилося його місцезнаходження.
— Хм, знайшов. Молодець.
Він дістав із кишені Зелений Ключ Ліфанель і підійшов до дерева, яке стало сірим, наче камінь. Це був прихований вхід до прихованого підземелля — Саду Духу Ліфанель. На мить Бек Ю-Соль замислився, чи варто просто вставити ключ і повернути його, адже його непокоїло попередження на ключі.
[Обережно! Відкриття входу до цього місця може попередити іншу особу, яка володіє ключем.]
Звісно, численні випробування гравців уже довели, що це попередження насправді не мало жодного значення.
Навіть у грі на ключі було таке саме попередження, але багато гравців ділилися своїм розчаруванням, адже жодної особливої події так і не відбулося.
— Ну, що такого може трапитися?
З цією думкою Бек Ю-Соль міцно вставив ключ і повернув його.
Клац!
[Двері до Саду Духу Ліфанель відчинено!]
.
.
.
П.П Meterlink
(У мене є стійке враження, що в давнину ельфи навчилися власноруч обирати стать, щоб уникати сексуального рабства.)