Розділ 44 - Клуб гурманів (4)
У Стеллі вступну лекцію з основ магії зазвичай проводили у форматі групового проєкту, у якому брали участь четверо студентів. Групу Полум’яної сформували ще на початку семестру з подруг, із якими вона встигла потоваришувати, зокрема й Джекі.
— Ти хочеш робити презентацію? Але ж це роль Полум’яної, — сказала одна з дівчат, здивовано звівши брови.
— Я теж хочу робити презентацію. Чому Полум’яній завжди дістається все найкраще?
— Що? Найкраще? Ти хоч знаєш, скільки Полум’яна готується до кожної презентації?
— Я теж стільки зможу! Я постійно шукаю інформацію та впорядковую матеріали.
Презентація.
Для кожного студента це була найстрашніша частина роботи. Водночас саме цю роль усі прагнули отримати найбільше. Кожен студент Стелли перевершував рівень пересічного старшокласника й володів знаннями на рівні студентів престижних університетів, а подекуди й магістрів. Рівень досліджень, які вони презентували, завжди вражав, а часом студенти навіть вступали у запеклі суперечки з професорами.
Полум’яна славилася своїми гострими дискусіями. Вона постійно опинялася в центрі уваги, майстерно вловлюючи найменші суперечності в нищівній критиці професорів чи їхніх натягнутих аргументах, а потім упевнено спростовувала їх. Студенти ж лише задоволено сьорбали газовані напої, спостерігаючи за цим видовищем. Але Джекі це не подобалося.
"Якщо вона може це робити, то й я нічим не гірша. Просто вона трохи більше практикувалася. От і все. Якби я почала зараз, то, певно, перевершила б її. Я хочу насолоджуватися всім, чим насолоджується Полум’яна."
— Джекі, ти серйозно…?
— У тебе взагалі совість є?
Коли інші члени групи спробували її відмовити, Полум’яна виступила вперед і втрутилася.
— Ні, усе гаразд.
— Що? Але ж ти кілька днів поспіль не спала, готуючись до презентації…
— Усе гаразд.
Полум’яна не була святою. Ба більше, сама вона вважала себе звичайною егоїсткою. Звісно, вона не хотіла віддавати цю презентацію. Стільки сил і поту було в неї вкладено. Навіщо ж віддавати все це задарма?
"Мабуть, найкраще зараз поступитися й узяти на себе презентацію наступного групового проєкту…"
"От халепа. Вона таки твердо вирішила."
Джекі не збиралася відступати.
"Якщо я їй не дозволю, вона ще й може навмисно все зіпсувати. Так хочеться стерти з її обличчя цей вираз, але доведеться стриматися."
Причиною її терпіння були слова Бек Ю-Соля, які не давали їй спокою. Він особливо наголошував, що Полум’яній варто приділяти Джекі увагу.
"Мабуть, він не просто так радив мені придивлятися до Джекі."
В оригінальному творі дівчини на ім’я Джекі не було, тож Полум’яна не знала, хто вона така і яку роль відіграє. Але навіть якби це була оригінальна історія, не всі персонажі та події неодмінно потрапили б до неї. Тому Полум’яній залишалося лише повірити словам Бек Ю-Соля.
— Гаразд, роби. Я справді хочу побачити, як ти проведеш презентацію.
— Полум’яна… Чому ти така добра?
— Так… Полум’яна точно янгол.
"Та годі вже."
Полум’яна розквітла усмішкою. Добре, що інші дівчата не знали, якою вона була зазвичай. Інакше вони б ухопили її за волосся, витягли через задні двері аудиторії, а дорогою ще й добряче вилаяли.
— Гаразд.
— Ти впораєшся?
— Звісно.
— Тоді я тобі довіряю.
Хоча віддавати презентацію їй зовсім не хотілося, Полум’яна неохоче дала Джекі добро. Та у відповідь навіть не подякувала й одразу взялася читати матеріали, вдаючи, ніби швидко їх переглядає. Було очевидно, що потай вона вже перечитувала їх кілька разів. Інші дівчата невдоволено дивилися на Джекі, але та навіть не звертала на них уваги.
— Наступна, сьома група. Прошу до дошки.
Нарешті настала черга групи Полум’яної, і Джекі підвелася.
— Ти в порядку?
— Так.
— Це ж професор Казевін…
Професор Казевін із курсу Вступ до магії був сумнозвісним серед простолюдинів. Студентів-простолюдинів із поганими оцінками він принижував, а тих, хто мав високі бали, безжально засипав запитаннями, намагаючись знайти привід їх знизити. А Полум’яна, яка раз у раз вступала з професором Казевіном у суперечки й незмінно виходила з них переможцем, була для першокурсників-простолюдинів мало не героїнею. Джекі хотіла відчути на собі таку саму популярність, як Полум’яна.
Так почалася презентація. На думку Полум’яної, виступ Джекі виявився напрочуд непоганим, особливо зважаючи на те, що вона майже не репетирувала. Було б ще краще, якби вона не намагалася наслідувати почуття гумору Полум’яної. Професор Казевін поставив кілька гострих запитань, але Джекі не розгубилася й упевнено на них відповіла.
"О, то вона таки добре підготувалася."
Полум’яна щиро захопилася, але професор Казевін залишався невдоволеним.
— Дивно. Пояснення того, чому магія існує заради людей, не було належним чином обґрунтовано.
— Що? Але ж… Магія існує не лише заради людей, а й заради відродження…
— Ти намагаєшся виправдатися, не давши спершу належної відповіді? Ти досліджувала, чому магія змогла розвиватися ще до появи людей?
Це була сумнозвісна манера професора Казевіна чіплятися без жодної причини. Щойно студент-простолюдин потрапляв у його пастку, вибратися вже не було жодної можливості. Його слова звучали переконливо й затискали студентів, мов безпорадних мурашок.
— І після цього ти ще смієш так упевнено говорити, не відповівши на запитання? Жалюгідно. Наступне запитання. До появи магії люди керували стихіями. Але ти сказала, що спочатку виникла магія. Тож чи належить стихія до магії?
Критика професора Казевіна ставала дедалі гострішою, а голос Джекі поступово стишався.
Полум’яна стиснула кулак від роздратування.
"Погано."
Вони дали Джекі можливість виступити, щоб підбадьорити її, але якщо все закінчиться так, це не матиме жодного сенсу.
Зрештою Полум’яна виступила вперед.
— Професоре, це запитання трохи відхиляється від теми.
— Моє запитання відхиляється від теми? Яку дивну нісенітницю ти сьогодні верзеш, Полум’яна?
Полум’яна зітхнула й заговорила, думаючи: "Я так і знала, що все цим закінчиться."
— Спочатку метою цієї презентації було дослідити походження магії, зосередившись на магії та людях. Якщо ви ставите провокаційні запитання, ми не зможемо на них відповісти.
"Припиніть говорити дурниці."
— Ти що, забула, як самостійно мислити? Чи ти збираєшся повністю знехтувати настановами свого професора?
"Чому ви знову до мене причепилися?"
— Ми ще навіть не проходили цей матеріал, тож насправді ви нас нічого про це не вчили. Ми підготували свої роботи, спираючись на те, що вивчили на ваших заняттях.
"Чого ви намагаєтеся загнати нас у пастку, якщо самі цього не знаєте?"
— То проблема лише в небажанні висунути бодай мінімальну гіпотезу? Болісно бачити настільки нерозвинений розум, нездатний навіть до найпростіших міркувань.
"І що ви мені на це скажете?"
— Перепрошуємо за брак знань. Як наш професор, ви, напевно, маєте чітку відповідь на це питання, на яке досі не змогли відповісти навіть історики, чи не так? Чи не могли б ви просвітити нас?
"Чому б вам не спробувати самому, професоре? Не виходить, правда?"
Цими заключними словами Полум’яна поставила крапку в цій пихатій, але водночас дитячій словесній перепалці. Професор полюбляв вихвалятися своїми педагогічними здібностями, але на більшість запитань, які він ставив, навіть сучасні науковці не мали відповідей. Інакше кажучи, гіпотези, які висував професор Казевін, були лише припущеннями, що їх уже пропонували інші науковці. Він вимагав від студентів висувати власні гіпотези, але Полум’яна фактично вказала на те, що сам він за все життя не висунув жодної. Казевін стиснув губи й втупився в Полум’яну, але швидко зрозумів, що подальша суперечка лише погіршить його становище, тож відвів погляд.
— Досить. Цей аспект опрацюєте самостійно!
— Так, професоре.
Професор намагався утвердити свою зверхність владним тоном, але всі присутні чудово розуміли правду. Полум’яна щойно вщент рознесла професора Казевіна.
"Клята дівчина-простолюдинка…"
Тіло Казевіна тремтіло від люті, поки він люто дивився на Полум’яну, але нічого вдіяти не міг. Зрештою, вона була далеко не звичайною простолюдинкою, яку можна було легко загнати в кут. Полум’яна була особливо здібним магом, здатною керувати атрибутами нелюдських рас, і ще до вступу до академії її вже визнали генієм, що привернув увагу всього світу.
Ба більше, сам директор академії Стелла Ельтман Ельвін розшукав її особисто й запропонував вступити до академії. Саме тому професори не могли ставитися до неї легковажно. Навіть ходили чутки, що славетний Великий Маг Ельтман Ельвін, який ніколи раніше не брав учнів, розглядає можливість зробити Полум’яну своєю першою ученицею.
Єдиним способом дошкуляти геніям із впливовими покровителями було безжально критикувати їх на лекціях і прискіпуватися до їхніх слабких місць. Однак навіть це не діяло на Полум’яну, через що стрес професора Казевіна сягнув межі.
— Сьома група, повертайтеся на місця.
— …
Джекі повернулася на своє місце з напруженим виразом обличчя, і Полум’яна спробувала її втішити.
— Джекі, ти справді чудово виступила…
— Усе гаразд.
— Що?
— Мені не потрібне це лицемірство, тож просто замовкни.
Полум’яна на мить отетеріла, гадаючи, як можна було висловитися делікатніше.
Та перш ніж вона встигла це придумати, професор Казевін викликав наступного студента.
— Восьма група, до дошки.
— Так, професоре.
Настала черга Бек Ю-Соля.
Усі вже знали, що він чудово володів словом, тому члени його групи часто доручали йому виступати перед аудиторією. І сьогодні він знову провів блискучу презентацію. Проте Казевін і його не пощадив. Бек Ю-Соль був одним зі студентів, яких професор Казевін особливо недолюблював, тож тепер він безперервно сипав нападками, немов намагався виплеснути весь накопичений раніше гнів.
— Студенте Бек Ю-Соль, презентація справді була чудовою. Однак у мене виникли сумніви щодо вашої думки.
— Які саме?
— Серед принципів магії існує поняття віри, яке відстоювали філософи давнини. Як ви думаєте, чому?
"Я хочу поставити під сумнів твоє твердження."
Бек Ю-Соль лише усміхнувся й відповів:
— Професоре, ви вірите в існування мани?
— Це ж очевидний факт. Ти ставиш це під сумнів?
— Тоді чи вірите ви, що мана рухається відповідно до нашої волі?
— Так, це непотрібне запитання. Дай відповідь.
— У такому разі, професоре, ви коли-небудь бачили частинки мани на власні очі?
На мить Казевін утратив дар мови. Так само як люди не могли безпосередньо спостерігати атоми, ніхто ніколи не бачив частинок мани.
— …Це неможливо.
— Але чому ви знаєте, що мана й магія існують, якщо ніколи не бачили їхніх частинок на власні очі?
— Магія… існує. Саме тому.
— Так, професоре. Це і є ваша віра в магію. Магія – не явище. Це віра.
— Магія – це математика й наука! Бек Ю-Соль, ти навмисно перекручуєш мої слова!
Казевін спробував перекричати його, але Бек Ю-Соль лише знизав плечима, спокійно усміхаючись.
— Чому ви вважаєте, що я перекручую ваші слова? Я ще навчаюся, тому не знаю всього. Як студент, я хочу, щоб мене виправили, якщо я помиляюся. Казевін замислився, ретельно обмірковуючи почуте, перш ніж відповісти.
— …Магія — це явище, у якому поєднуються наука, розрахунки та воля природи. Вона виникла не лише завдяки вірі, а й завдяки численним зусиллям, розрахункам і дослідженням.
"У будь-якому разі я маю рацію."
— Так. Безперечно, ефективність магії зросла після того, як люди почали описувати її за допомогою розрахунків. Однак за часів Дванадцяти Магів, які першими отримали магію від Прародителя Магії, не існувало ані розрахунків, ані магічних кіл. Згідно з записами, вони використовували магію, покладаючись лише на віру. Та й зараз хіба послідовники Божественного Місяця не використовують магію через віру?
"Усе, що ви сказали, неправильно."
Слова Бек Ю-Соля не залишали місця для заперечень. Він точно спростовував твердження професора й наводив власні аргументи. Щоразу, коли опонент намагався силоміць протиснути свою думку, він знаходив новий факт, яким її розбивав. Зрештою, саме Казевін залишився без слів.
— Це…!
Усі тихо видихнули з полегшенням, спостерігаючи за тим, як Казевін знову програє, а Полум’яна тим часом мовчки кивнула.
"Ох."
"Ця академія й справді дивна. Професори відкрито заздрять студентам. Коли звичайні простолюдини без жодних зв’язків намагаються проявити себе, професори просто ігнорують їх і відкрито дискримінують."
Таке кричуще цькування, можливо, й було невід'ємним атрибутом академічного романтичного фентезі, але Полум’яна ніяк не могла збагнути, чому вони продовжували це робити, якщо зрештою завжди зазнавали поразки.
"Хоча дивитися на це доволі приємно."
— …Досить. Повертайтеся на місця!
Обличчя Казевіна почервоніло, і він голосно крикнув, а Бек Ю-Соль спокійно кивнув і повернувся на своє місце.
Дзень-дзелень!
Коли пролунав дзвінок, що сповіщав про кінець заняття, студенти поспіхом почали залишати аудиторію.
— Гей, ви це щойно бачили?
— О, аж на душі полегшало.
— Якщо згадати, як професор мучив мене минулого разу, то таке відчуття, ніби десятирічна образа нарешті відпустила.
Полум’яна склала підручники й уже збиралася вийти з подругами, але Джекі поспішила піти першою.
— Гей? Ем…
Поки Полум’яна міркувала, що робити далі, до неї підійшов Бек Ю-Соль.
— Гей, Полум’яна.
— Привіт. Я бачила твою презентацію. Було приємно дивитися.
— Он як? Але я хотів дещо сказати з цього приводу.
— Що?
Він прокашлявся й лагідно промовив:
— Як ти знаєш, професори мене, схоже, недолюблюють.
— Ну, коли вони бачать твою поведінку, це цілком природно. То що?
— Але ти близька з професорами. Тому я подумав… Я хочу заснувати клуб. Чи не могла б ти допомогти мені знайти професора, який погодився б його курувати?
— Ха.
Полум’яна на мить отетеріла, а тоді сухо засміялася.
— Треба було поводитися пристойніше від самого початку.
— Не можу ж я просто мовчати, коли вони чіпляються до мене без жодної причини.
— Уф…
Полум’яна на мить замислилася. Знайти професора-куратора було неабиякою морокою, та й людей, яких вона могла б без вагань порекомендувати, було небагато. І тут їй спала на думку одна людина.
— До речі, хіба ти не близький з асистенткою Альтерішею? Я часто бачу тебе в її лабораторії.
— Ну… Так.
— Тоді чому б тобі не попросити її про послугу?
— Що? А асистентка може бути куратором клубу?
— …Ти дурень? Це ж Стелла.
Бек Ю-Соль був приголомшений. Виявляється, він тинявся навколо, навіть не здогадуючись про такий простий шлях. Полум’яна подивилася на нього зі щирим жалем.
— Ну, гаразд. Дякую. Я пішов.
— Гаразд…
Він швидко попрямував геть, наче боявся, що хтось перехопить Альтерішу.
"Іноді він здається справді розумним, а часом просто безпросвітним дурнем…"
.
.
.
П.П. Meterlink
(«Кожен студент Стелли перевершував рівень пересічного старшокласника й володів знаннями на рівні студентів престижних університетів». Прекрасне порівняння. Мені соромно спитати, чи у них інші університети такі погані, чи школи на рівні вищого навчального закладу.)
(«Ти досліджувала, чому магія змогла розвиватися ще до появи людей?». А це вкрай підозріла теза. Питання професор поставив так, ніби це доконаний факт, який лише треба належно обгрунтувати. Але як це взагалі має працювати? Магія не могла розвиватися до людей просто тому що це назва для людської науки використання певного виду матерії. До людей не існувало магії, бо магія невід'ємна від людей як її винахідників. Загалом, хоча у цьому творі все називають магією, різні раси використовують різні способи маніпуляції маною. Тож, в принципі, магія існувала ще до людей. Тоді ще менш зрозуміло звідки це дурнуватих питання. Магія розвивається доти, доки є живі розумні істоти яким цікаво досліджувати цей інструмент. Просто до людей був ще хтось.)
(«Мені не потрібне це лицемірство, тож просто замовкни». От лайно мале, ще й невдячне.)