Розділ 43 - Клуб Гурманів (3)
Бек Ю-Соль намагався видатися за спокійного.
— Ти хочеш сказати, що можеш створити клуб для спеціальних виїздів?
— Саме так. Я можу це влаштувати, — упевнено відповів Ма Ю-Сон.
Бек Ю-Соль подивився на нього й похитав головою. У Ма Ю-Сона були широкі зв’язки, а ще він належав до впливових угруповань усередині Стелли.
"Що ж, із такими зв’язками все має вийти без проблем."
Хоча сама думка про такі знайомства трохи його бентежила, Бек Ю-Соль розумів, що в подібних ситуаціях вони неабияк стануть у пригоді. Він неквапливо обміркував усі переваги, які отримає, якщо Ма Ю-Сон заснує цей клуб. Клуб дозволить безперешкодно виходити за межі академії, забезпечить медичне страхування й дасть змогу ласувати сирними свинячими відбивними. Не доведеться перейматися зайвими обмеженнями. До того ж мати поруч такого хлопця, як Ма Ю-Сон, теж буде корисно. Проте в нього виникли й певні сумніви.
Досі вони з Ма Ю-Соном майже не спілкувалися. Попри те, що Бек Ю-Соль міг блискуче демонструвати свої знання про гру та видавати себе за генія, йому здавалося підозрілим, що Ма Ю-Сон так охоче погодився створити для нього клуб.
— Тут є підступ, так? Яку вигоду ти отримаєш, якщо створиш для мене клуб?
Бек Ю-Соль знав, що Ма Ю-Сон був найближчим до темряви, тож мав бути обережним.
— Є. Ти ж особливий, знаєш.
— Та про що ти взагалі говориш?
Раптом їхні погляди зустрілися. У його й без того темних очах ніби ворушився густий чорний туман.
— Ти… Ні.
Бек Ю-Соль уже хотів запитати, що той має на увазі, але раптом замовк. Однією з головних проблем Ма Ю-Сона була самотність. Усвідомивши це, Бек Ю-Соль не міг не кивнути.
— Гаразд. Давай створимо клуб.
Коли Бек Ю-Соль нарешті погодився, обличчя Ма Ю-Сона осяяла радість.
— Тобто ми разом займатимемося в клубі?
— Так, але ти маєш дозволити їй приєднатися.
Бек Ю-Соль вказав на Айзель, яка відразу широко розплющила очі.
— М-мені?
— Ну, ти ж уже бездомна, тобі навіть подітися нікуди, хіба ні?
— Ну, це правда, але…
Зараз Ма Ю-Сон був нестабільним. Він нагадував крихку рибку: один хибний рух — і вона загине, стане злою або збожеволіє. Якби це була риса характеру, вона, мабуть, називалася б «крихка психіка». Ма Ю-Сону неодмінно потрібен був хтось, хто про нього дбатиме.
Полум'яна відпадала. Вона постійно була зайнята тим, що тинялася разом із Хе Вон-Ряном. Залишалася Айзель — головна героїня оригінального любовного роману. Лише вона могла про нього подбати.
В оригінальному творі Ма Ю-Сон та Айзель мали трагічні романтичні стосунки: вони не змогли бути разом і зрештою загинули. Тож якщо вони опиняться разом у такому невеликому просторі, як клуб, хіба не велика ймовірність, що зрештою вони таки зійдуться?
— Я не проти, якщо така красуня, як пані Айзель, приєднається.
— Не називай мене пані. Мене це дратує.
"…Схоже, попереду ще довгий і тернистий шлях, але все буде гаразд."
Ма Ю-Сон віддав посаду голови клубу Бек Ю-Солю, тож той зрештою сам заповнив заяву на створення клубу.
На перерві в Класі S він показав заяву Айзель і Ма Ю-Сону, які сиділи перед ним.
Заява на створення клубу
Назва клубу: Клуб спілкування
Голова: Бек Ю-Соль
Члени: Ма Ю-Сон, Айзель
Мета: Спілкування
Гуп!
Айзель грюкнула долонею по парті.
— І ти називаєш це заявою на створення клубу?
— Чого ти сердишся?
— Хто пише "спілкування" як мету клубу? Ти навіть над назвою клубу не потрудився подумати. Таке взагалі не затвердять, а навіть якщо й затвердять, ми не зможемо виходити за межі академії.
Вона стерла написане на бланку гумкою.
— Ти ж створюєш клуб заради виїздів за межі академії, так? Але за правилами учням не дозволено створювати клуби для спеціальних виїзних заходів на кшталт полювання. Треба приєднатися до клубу, призначеного академією.
— О, цього я не знав, — відповів він.
— Однак тут є лазівка. Якщо отримати дозвіл викладача-куратора, можна проводити спеціальні виїзні заходи, крім полювання.
— Зрозуміло, — сказав він, усвідомивши, наскільки мало знає про правила клубів.
Колись, коли він грав у гру, можна було без особливих роздумів придумати для клубу будь-яку назву.
Його попередній клуб називався "Задерикуватий Ю-Соль". Але в реальності доводилося враховувати безліч нюансів, і це добряче його спантеличувало.
— Саме тому більшість приватних клубів мають іншу справжню мету. Наприклад, зовнішня волонтерська діяльність чи медична допомога можуть фінансуватися з коштів на діяльність клубу й отримувати офіційне визнання, що також дозволяє проводити спеціальні заходи за межами академії.
Але під час полювання їм усе одно доводилося час від часу нишком займатися такими справами.
"Волонтерство? Я б краще не став."
— Тож придумай мету виїздів, яку викладач визнає прийнятною і яка не створюватиме для тебе зайвих клопотів. До того ж вона має давати правдоподібну підставу для отримання коштів на діяльність клубу.
Відколи він ступив до Ефірного Світу, була одна річ, яку йому дуже хотілося зробити.
— А як щодо клубу гурманів?
Саме так. Клубу, який ходитиме ресторанами й досліджуватиме місцеву кухню.
— Перепрошую?
— Клубу, який буквально ходитиме різними закладами й куштуватиме смачну їжу.
Вона вже хотіла сказати, що це безглуздя, але на мить замислилася.
У цьому світі було безліч чудових ресторанів. Звісно, на Землі їх теж вистачало, але в Ефірному Світі, де жило так багато обдарованих людей, частка хороших закладів була ще вищою.
Це був світ, де кулінарія посідала особливе місце.
Він уже давно не куштував по-справжньому смачної їжі, та, мабуть, Айзель теж.
Страви в Стеллі були доволі непоганими, але зрештою це була лише їжа з академічної їдальні. Айзель іноді навіть доводилося обходитися хлібом замість нормальної їжі, бо в неї не було грошей.
— Клуб гурманів, кажеш? Є чимало подібних клубів. Головне — чи зможемо ми завдяки цій діяльності отримати дозвіл на спеціальні виїзди.
Навіть якщо дозвіл на вихід за межі академії вони отримають, усе буде марно, якщо їм офіційно не дозволять полювати, адже полювання теж вважалося спеціальним виїзним заходом.
Бек Ю-Соль кинув погляд на Ма Ю-Сона, який сидів поруч, і той ледь усміхнувся, оголивши білі зуби.
— Можна.
— Справді?
— Ага. Клуб гурманів. Це буде значно цікавіше, ніж звучить. У будь-якому разі ми отримаємо мету, заради якої зможемо триматися разом.
— Ну, мабуть…
Здавалося, Айзель не розуміла, чому тут так радіти.
— Якщо зробимо так, зможемо отримати чимало коштів на діяльність. Давай створимо клуб гурманів.
Ма Ю-Сон одразу погодився. Залишалося вирішити ще два питання.
— Щоб отримати печатку для спеціальних заходів, нам потрібен щонайменше один викладач і щонайменше четверо членів.
Айзель і Бек Ю-Соль перезирнулися, а потім відвели погляди. У них обох не було друзів. І знову на допомогу прийшов Ма Ю-Сон.
— Цим я займуся.
— Ого…
— Круто.
"Привести ще одного друга не проблема. Ма Ю-Сон такий товариський, що в нього, мабуть, друзів хоч греблю гати."
— Але… Думаю, викладача, який погодиться стати нашим куратором, я не знайду.
— Чому? Ти ж навіть можеш отримати дозвіл на спеціальні виїзди.
— Просто… Усі викладачі — придурки.
— О, справді?
Ма Ю-Сон усміхнувся, і чомусь від цієї усмішки Бек Ю-Солю стало моторошно. Він поспіхом кивнув. Щойно вони завершили обговорення створення клубу, Айзель підвелася.
— Я піду першою. Наступна пара в 17-й Вежі.
Бек Ю-Соль замислився й визирнув у вікно. Академія Стелла з її величезним замком і численними сполученими між собою вежами була настільки велетенською, що навіть звичайна прогулянка її територією могла тривати цілу вічність. Від 3-ї Вежі, де розташовувався Клас S, до 17-ї Вежі треба було пристойно пройтися. Навіть звідси, щоб розгледіти її вдалині, доводилося витягувати шию й примружуватися. Щоб дістатися туди, дорогою треба було перетнути кілька просторових брам і мостів. Можливо, лекції ретельно розпланували, але все пішло шкереберть, через що їм довелося змінити аудиторії й опинитися в такому становищі.
— О… Непогано було б розім'ятися. Тримайся.
— Не глузуй.
Після цього Айзель вийшла з класу, а невдовзі за нею пішов і Ма Ю-Сон.
— Я піду дістану печатку для реєстрації.
Дивлячись услід Ма Ю-Сону, Бек Ю-Соль раптом про щось замислився.
"А хіба будь-хто може так легко отримати спеціальну печатку?"
Втім, він не став надто цим перейматися.
"Зрештою, це, мабуть, буде хтось із них…"
Ма Ю-Сон попрямував на 79-й поверх 1-ї Вежі, стискаючи в руці заяву на створення клубу. Арчі Гейден, заступник директора, маг Класу 8 і куратор академії Стелла, почувши про прибуття Ма Ю-Сона, поспіхом вийшов йому назустріч.
— О, заходь, юний пане.
— Давно не бачилися, дідусю.
— Хе-хе-хе. Я радий бачити, як ти виріс і змужнів. Ну то як тобі життя в Стеллі?
— Тут багато цікавих друзів, тож мені подобається.
Ма Ю-Сон широко всміхнувся, а Арчі Гейден ледь насупився.
"Що цього разу замислив цей псих?"
Він вимушено всміхнувся й запитав:
— То що привело тебе сюди?
— Ось заява на створення клубу. Мені потрібна твоя печатка.
— Що це таке…?
Арчі Гейден підштовхнув окуляри вище на перенісся й недовірливо оглянув заяву. Ма Ю-Сон подавав заяву на створення клубу. Якби про це дізнався хтось із його знайомих, вони були б шоковані й ошелешені.
— Хм, зрозуміло. Заява на створення клубу. Спершу перевіримо, чи відповідає вона вимогам…
Хай там як, мінімальні вимоги до кількості засновників потрібно було виконати. Арчі Гейден простягнув руку до заяви, маючи намір перевірити її зміст, але Ма Ю-Сон накрив документ долонею. Повільно підвівши погляд, Арчі помітив тінь, що причаїлася за усмішкою Ма Ю-Сона.
— Немає потреби читати, правда? Просто постав печатку.
Від погляду Ма Ю-Сона Арчі Гейден відчув глибоку й незрозумілу тривогу та мимоволі прибрав руку. Він більше не міг опиратися. Якщо хлопець перед ним був спадкоємцем того чоловіка… Зі скронь Арчі Гейдена скотилися краплі поту. Він простягнув руку під стіл і дістав печатку.
— …Так, звісно.
Поставивши печатку на документі, Арчі тихо промовив до Ма Ю-Сона, який миттю вихопив заяву.
— Знаю. Дякую. Я піду.
Залишивши по собі лише ці слова, Ма Ю-Сон швидко вийшов із кабінету.
Гуп!
Коли двері зачинилися, Арчі Гейден, який деякий час стояв нерухомо, нарешті важко опустився на стілець і зітхнув.
— Зарозумілий напівкровка…
"Хто б міг подумати, що він син того чоловіка. Не розумію, як вони можуть бути настільки схожими. Але й цьому скоро настане кінець."
Щойно випаде нагода, він миттю зламає шию цьому зарозумілому виродку.
.
.
.
П.П Meterlink
(«Клуб дозволить безперешкодно виходити за межі академії, забезпечить медичне страхування й дасть змогу ласувати сирними свинячими відбивними.» Я вибачаюсь, а нащо медичне страхування в академії, де ліками є два речення учня другого курсу? Хіба що родичам зуби робити. А ще я не люблю сир.)
(В англійському перекладі, який я використовую, Ма Ю-Сон використовує до Айзель звернення «леді». Здається, Ю-Сону подобається дражнити Айзель.)