Розділ 42 - Клуб гурманів (2)
Після навчального бою з монстрами Айзель стала набагато впевненішою в собі й тепер ходила, високо піднявши голову. Майже жоден студент більше не наважувався її ігнорувати. Хоча родина Морфів була відома широкому загалу як родина зрадників, у магічному суспільстві, де все доводилося самою магією, це не мало жодного значення. Виняткових магічних здібностей Айзель було цілком достатньо, щоб жодна критика не могла її похитнути. Тож тепер вона могла впевнено написати таке:
(Мій батько)
Академія магії не обмежувалася самими лише уроками магії. Тут приділяли увагу різним сферам — ментальному й фізичному розвитку, мистецтву та культурі, дбаючи про студентів усебічно. У ментальному аспекті вони часто обговорювали причини вивчення магії, спосіб мислення, необхідний для протистояння темній магії, та багато іншого.
Це завдання стосувалося виховання. Якщо й існувала людина, яка найбільше вплинула на виховання Айзель, то без сумніву, це був її батько. Раніше вона вагалася б і боялася відкрито писати про нього. Але тепер їй не було чого соромитися.
Вона була блискучим магом, мудрішою та проникливішою за будь-кого з них. Вона могла з гордістю сказати: «Мій батько не був зрадником. Ісаак Морф залишався великим магом до останньої миті свого життя». Закінчивши писати, Айзель стримала сміх. Звісно, вона ще не могла розслаблятися.
Айзель розуміла, що її завдання було провокативним і неодмінно змусить інших професорів здивовано підняти брови. Але саме тому вона й узялася за цей виклик. Це був лише перший крок до очищення імені її батька. І вона вирішила почати саме звідси.
"До речі…"
Айзель глянула на Бек Ю-Соля, який далеко від неї лежав на парті й спав. Усі інші вже поклали свої завдання на парти, а він не приніс нічого.
Зовсім нічого.
Вона була багато чим йому зобов'язана, тож вирішила м'яко нагадати йому про завдання.
— Гей.
— …Мм?
Бек Ю-Соль повернув голову, поволі розплющивши сонні очі. Він був схожий на мерця, і якби Айзель не знала його краще, то цілком могла б так і подумати.
— Ти приніс завдання?
— Яке завдання?
— Якщо сьогодні його не здаси, отримаєш оцінку незадовільно.
— Та байдуже…
Відповівши, Бек Ю-Соль знову впав на парту. За мить він знову заговорив.
— Незадовільно? Незадовільно?
Раптом він підвів голову, вхопився за волосся й смикнув його, прикусивши губу.
— Уф, я й так завалений справами по самі вуха. Чого вони задають стільки домашньої роботи? Думають, це єдиний предмет, який я вивчаю?
— Ну, я тебе попередила, тож…
Айзель замовкла, усвідомивши, що жодного разу не бачила, як Бек Ю-Соль виконує якесь завдання. Вона вже переживала, що він отримає академічне попередження, але, схоже, недарма нагадала йому про роботу. Коли Айзель повернулася на своє місце, Бек Ю-Соль гарячково витягнув аркуш паперу.
"Що там було за завдання?" — пробурмотів він.
На щастя, навіть ця дрібниця була записана у Всевидцях.
"Написати про те, що пов'язане з твоїм вихованням?.."
Йому нічого не залишалося, крім як нашвидкуруч накидати кілька думок, адже урок ось-ось мав розпочатися, а в нього не було нічого готового. Поспіхом Бек Ю-Соль записав перше, що спало йому на думку: слова пісні, яку він слухав, коли жив у Кореї. Її виконувала група «G.O.D.», а називалася вона «Дорога матусю». Пісня, від якої Корея плакала у двадцятому столітті. Щойно записавши назву «Дорога матусю», Бек Ю-Соль швидко нашкрябав текст пісні.
— Усі готові до здачі завдань?
— Так!
Студенти гучно відповіли. Бек Ю-Соль нервував і рясно пітнів, поспіхом записуючи текст пісні. Він ледве встиг завершити роботу просто перед самим дедлайном.
— Фух…
Зрештою, він написав рівно стільки, щоб не провалити завдання. З полегшенням Бек Ю-Соль знову схилився над партою. Решта лекції його не цікавила. Після лекції вони з Айзель випадково рушили одним і тим самим шляхом.
— Чого ти за мною йдеш? — запитав він, коли вона йшла поруч.
— Мені теж треба в той бік.
— А, зрозуміло.
Пліч-о-пліч вони рушили звивистим коридором і зрештою, пройшовши крізь тимчасовий портал, опинилися біля входу до аудиторії. Випадково виявилося, що пункт призначення в них один. Та й дивилися вони на один і той самий предмет.
(Дошка оголошень про набір до клубів)
— Ти теж думаєш вступити до клубу? Ти досі ні до якого не вступила?
— А чому ні? Хіба ще не можна вступити?
— Ну, у тебе ж теж немає друзів.
— Що? Ні, я не про це. Просто кілька днів тому мене запросили до одного клубу.
Почувши це, Бек Ю-Соль витріщився на Айзель, намагаючись пригадати, що могло статися.
"Хм… Джеремі?"
Але виявилося, що до клубу Джеремі вона не вступила й натомість розглядала інші варіанти.
"Ну і добре. Не має значення."
(Традиційний спорт для магів! Приєднуйтеся до клубу шахів душ! Немає нічого кращого для тренування мозку!)
(Вступайте до клубу рунопису. Навчайтеся й вступайте до коледжу.)
(Це клуб письменництва. Запрошуємо всіх охочих.)
(Для всіх, хто любить і цінує книжки! Приєднуйтеся до клубу читання!)
У Стеллі було багато клубів, але далеко не всі мали дозвіл на особливі виїзні заходи, до того ж для вступу до них висували чимало зайвих вимог. Однією з причин, чому Кашифа Дерека залишали в спокої, було те, що, попри його паскудний характер, він походив із шанованої родини й мав достатньо впливу, щоб створити особливий клуб, якому дозволяли полювання та дослідження підземель. Якби вони спробували відібрати в нього клуб, це стало б для них безпрограшною ситуацією. Однак поки що цей план довелося відкласти. Відібрати клуб у старшокурсника було не лише складно, а й означало привернути чимало небажаної уваги. До цього плану вдалися б лише в крайньому разі.
"Спершу треба розібратися з головним", — подумав Бек Ю-Соль, переглядаючи список учасників клубів.
Хон Бі-Йон була в клубі Багряного Орла, Джеремі — у клубі Скалвенів, Хе Вон-Рян — у дослідницькому клубі Ханабан, Полум'яна — у клубі Цілющого Табору, а Айзель не належала до жодного клубу.
Більшість із них входили до великих клубів, очолюваних студентами другого чи третього курсу. Єдиним винятком був Джеремі, який сам керував своїм клубом. Схоже, інші клуби його не цікавили. Хоча створити клуб можна було вже на першому курсі, якщо зробити це надто пізно, користі було мало. До нього приєдналося б небагато людей, а отримати дозволи на особливі виїзди було б ще складніше.
— Гей, у тебе ж багато зв'язків, правда?
Айзель щиро здивувалася цьому запитанню.
— Ти не знаєш, хто я?
— Айзель.
— Ну, це правда, але…
Вона глибоко зітхнула.
— Запитай когось іншого…
— Але останнім часом ти стала досить популярною.
— Кхм, невже? — здивовано перепитала вона.
Її магічні здібності нещодавно принесли їй популярність, і, схоже, люди почали ставитися до неї прихильніше.
— Однак я ще не на тому рівні, щоб створити власний клуб. Та й ти теж, хіба ні? — додала вона.
— Це правда, — зітхаючи відповів він.
Поки вони розмірковували над своїми варіантами, збоку хтось наблизився. Вони непомітно повернули голови й побачили Ма Ю-Сона, який стояв поруч із лагідною усмішкою. Він спокійно заговорив тихим голосом:
— Ю-Соль, ти вже закінчив із заняттями?
— Ага. А що?
— Я бачив тебе під час навчального бою. Ти був неймовірний. І в твоєму віці очолити полювання на некроманта…
— Я ж крутий, правда?
— Схоже, ти думаєш зовсім не так, як інші.
Бек Ю-Соль здригнувся. Ця гостра репліка застала його зненацька.
— Ти часто про щось так глибоко замислюєшся?
— Ну, на вихідних мені нічим зайнятися. А як ти знаєш, я простолюдин, тож постійно думаю, як стати кращим.
— Зрозуміло. Ти дуже змістовно проводиш свій час.
Сказавши це, Ма Ю-Сон гірко всміхнувся.
— Я теж намагаюся проводити вихідні з користю.
Бек Ю-Соль скористався нагодою й поставив запитання, яке вже деякий час не давало йому спокою.
— А чим ти зазвичай займаєшся на вихідних?
Ма Ю-Сон холодно всміхнувся й відповів:
— Навчаюся.
— Зрозуміло. Дякую, що так офіційно відповів на моє офіційне запитання.
Ма Ю-Сон здивувався й розгублено замахав руками. Бек Ю-Соль уперше побачив його таким.
— Ні, я серйозно. Оце й усе. Я навчаюся… і навіть почав тренуватися.
— Що? Тренуватися в чому?
Почувши це, Бек Ю-Соль пильно вдивився йому в очі, і його обличчя напружилося.
— Але… ти ж не дуже схильний до таких речей, правда?
— Ні, не схильний. Але останнім часом почав тренуватися, — відповів він із легкою нерішучістю.
Якщо подумати, останнім часом Бек Ю-Соль уже не так часто бачив Ма Ю-Сона, який тинявся після занять.
— Я й сам не знав, але ненавиджу програвати.
Як і очікувалося, щось сталося. Ма Ю-Сон мав почати тренування набагато пізніше, але змінна вже з'явилася.
"Що могло стати цією змінною?"
Айзель швидко дала відповідь:
— Практика в підземеллі. Відтоді він особливо зацікавився цим. У нього дуже сильний дух суперництва, правда?
— Саме так. Якби ця пані не втрутилася, я б більше не зміг дивитися Хе Вон-Ряну в очі. Я ж постійно його дражнив, — додав Ма Ю-Сон.
"А, тепер усе зрозуміло."
Якби все відбувалося так, як мало, Ма Ю-Сон не опинився б сам на сам із Хе Вон-Ряном під час навчання в підземеллі. Ма Ю-Сон час від часу об'єднувався з Полум'яною, тож навіть якби йому довелося битися з Хе Вон-Ряном, він легко переміг би. Або ж бій узагалі не відбувся б. Однак через втручання Бек Ю-Соля в навчання в підземеллі Полум'яна була зайнята, а Ма Ю-Сон залишився сам проти Хе Вон-Ряна.
"Хе Вон-Рян останнім часом поводиться трохи дивно. Невже причина саме в цьому?"
Якби їх було двоє проти одного, усе склалося б інакше. Але Хе Вон-Рян, який ретельно підготувався до бою один на один, не зміг перемогти. Це мало неабияк його психологічно зламати.
Однак це не було погано.
Ні, навпаки — це була дуже добра ознака.
Хе Вон-Рян, маючи сильний дух суперництва, почне тренуватися ще жорсткіше. А те, що Ма Ю-Сон почав тренування на кілька років раніше, ніж планувалося, означало, що вони могли наблизитися до Справжньої Кінцівки.
"На відміну від мене, який ще далекий від досконалості, Ма Ю-Сон і Хе Вон-Рян — таланти, які стануть центральними постатями майбутнього."
Якщо ці двоє зможуть стати сильнішими швидше, ніж очікувалося, це буде чудово. До того ж Хон Бі-Йон та Айзель теж розвивалися набагато швидше, ніж в оригінальній грі. Це справді було чудовим знаком, тож Бек Ю-Соль щиро всміхнувся.
— А ще, Ю-Соль, я по-справжньому програв тобі, тож останнім часом дуже стараюся.
— Що? Коли це я тобі програвав?
— На останньому навчальному бою твоя команда набрала більше балів, ніж моя.
— А… Справді?
Він навіть не знав. Бек Ю-Соль узагалі не звертав на це уваги.
— Дякую. Я це ціную. Ти багато в чому мені допоміг.
— Справді?..
"Я взагалі не розумію, що цей хлопець намагається сказати."
— Твоя мотивація тренуватися справді незвичайна. Зазвичай людина, яка одного разу програла, більше не може підняти голови.
— Нічого не вдієш. Схоже, з тобою все інакше.
— Я це часто чую.
— До речі, не називай мене «цією пані», — сказала Айзель, відступивши на крок.
— Ю-Соль. Ти збираєшся вступати до якогось клубу? Ти досі ні до якого не вступив?
Ма Ю-Сон показав пальцем за вікно. Надворі була весна. Вишні цвіли рожевим цвітом, а повітря було сповнене юнацьких любовних історій. Але для Бек Ю-Соля це правило не діяло. Нові студенти саме починали створювати власні клуби. Було досить незвично, що такі люди, як Бек Ю-Соль та Айзель, досі не вступили до жодного з них.
Пізній вступ не мав жодних недоліків. До оцінювання діяльності клубів було ще далеко. Більшість студентів вступали до клубів якомога раніше, щоб налагодити зв'язки або заробити бали завдяки виїзним заходам.
— Так?
— Тоді, може, вступимо до одного клубу? Я теж ще нікуди не вступив.
— До якого?
Це пролунало абсолютно несподівано. Навіть у первісній грі він завжди був сам. Ма Ю-Сон показав пальцем на кілька дощок оголошень.
— Як щодо шахів душ, магічного спорту для розвитку розуму? Я люблю інтелектуальні ігри. Є ще клуб логіки та клуб головоломок.
Шахи душ.
Колись Бек Ю-Соль настільки ними захопився, що по-своєму став чемпіоном, адже йому доводилося перемагати в партіях у шахи душ, щоб пройти кілька останніх брам, залишених Прародителем Магії. Однак якби він вступив до клубу лише заради цього, то не зміг би їздити на особливі виїзні заходи, тож довелося вигадати відмовку.
— Ненавиджу сидіти на місці й напружувати мозок.
— Що? Ти? — сказала Айзель із виразом огиди на обличчі.
— Справді? Тоді як щодо спорту? Є футбол і баскетбол… Або, може, Ліга Духів?
Ліга Духів була видом спорту, який уособлював магічний світ. Це був найвеличніший вид спорту, про який мріяли маги, що залишили поля битв. Однак спорт залишався спортом.
"Щоб запобігти можливим інцидентам у клубі Ліги Духів, можливо, варто буде згодом вступити туди. Але це вже потім."
— Ну, я думаю вступити до якогось продуктивнішого клубу.
Попри те що Бек Ю-Соль відкинув усі його пропозиції, Ма Ю-Сон не здавався.
— До якого саме клубу ти хочеш? Я вступлю до будь-якого, який ти обереш.
Упевнений тон свідчив, що він справді готовий погодитися на будь-який вибір.
— У клуб, де тихо, бо там мало людей. Де є гарантоване страхування, щодня на обід дають сирні відбивні, дозволяють вільно займатися позакласною діяльністю, поважають особистий час, не проводять обов'язкових зборів і дають дозвіл на особливі виїзди.
— Де ти взагалі знайдеш такий клуб?
Звісно, такого клубу не існувало. Це був лише жарт. Але потім…
— Справді? Тоді… може, мені створити для тебе такий клуб?
— Що?
Очі Бек Ю-Соля широко розплющилися від серйозної пропозиції Ма Ю-Сона.
.
.
.
П.П Meterlink
((вони часто обговорювали причини вивчення магії) Маги не знають чому вони обрали як свій життєвий шлях вивчення магії? Тепер зрозуміло чого у них так легко настав кінець світу. Так то, стати магом то справа спадкова. Вони роблять це тому, що це найкраще з того що можуть подарувати батьки своїм дітям. Мрійники з простого люду теж мають місце, але без підтримки на перших етапах опанування магії їх шанси стати пристойним магом наближаються до нуля. До того ж, це універсальна галузь з невичерпним потенціалом. Як курси ІТ на початку 2020-х, але в них цей тренд триває не першу сотню років.)