Розділ 37 - Імітаційний Бій із Монстрами (1)
Попри все, що сталося між кронпринцом і Полум'яною, Айзель однаково мусила вступити до якогось клубу. Формально це було необов'язково, але для студентки, яка відчайдушно потребувала балів, клуб був майже необхідністю.
"Що ж мені робити?.."
Вона відклала ці думки убік і зосередилася на найближчому занятті. Адже саме тепер починався найважливіший етап оцінювання.
— Відсьогодні ми розпочинаємо імітаційні бої з монстрами.
Айзель уже мала справу з монстрами першого й другого рівня під час практики в підземеллях. Але теперішнім завданням було полювання на монстрів третього рівня. Вони були значно небезпечнішими за слабких чудовиськ . Зазвичай перемогти такого ворога самотужки було неможливо. Потрібно було діяти в команді, з'ясувати його слабкі місця та вже тоді здолати його власним способом. Саме цього й мала навчити ця практика.
— Умов буде чимало. Вам дозволено пересуватися всією територією, самостійно обрати проміжного монстра та достатньо часу тренуватися в бою проти нього.
Для симуляційного бою першокурсників ландшафт Купола Стелли повністю змінили.
На півночі простягалася палаюча долина.
На півдні розкинулося крижане море.
На заході лежала безплідна пустеля.
А схід укривав заболочений трав'янистий край.
Кожен кадет міг обрати місцевість, яка найкраще відповідала його стилю бою, а тоді знайти монстра, що мешкав саме там. Звісно, успіх чекав лише одиниць. Для Айзель це був перший справжній бій, та й самі проміжні монстри третього рівня вважалися надзвичайно складними супротивниками.
— Через чотири дні відбудеться підсумкове оцінювання. До того часу вам потрібно лише відпрацювати свої бойові навички й продемонструвати їх. Запитання є?
— Нема! — хором відповіли студенти.
Лі Хан-Воль задоволено кивнув.
— Добре. Об'єднайтеся в команди до шести осіб і здайте мені списки.
Як і раніше, заняття проводилися разом із Класом A. Студенти одразу почали збиратися в команди зі своїми друзями або тими, чиї магічні стихії добре поєднувалися.
"Як же я ненавиджу командну роботу..."
Це оцінювання було надзвичайно важливим. Якщо Айзель не набере достатньо балів, вона втратить стипендію. А без стипендії доведеться працювати у вихідні та під час канікул, щоб хоч якось забезпечити себе. Через це часу на навчання стане ще менше. Шанси знову отримати стипендію дедалі впадуть. Її успіхи в магії також почнуть погіршуватися, а майбутнє ставатиме дедалі похмурішим.
"Я повинна старатися."
Саме так вона пообіцяла собі.
Гуп!
— Ай!
Кілька студенток проходили повз. Одна з них навмисне штовхнула Айзель плечем, після чого решта розреготалася.
— Чого дорогу перегородила?
— Тут і так смердить. Відійди куди-небудь.
— Огидно. Наче мене забризкало кров'ю темного мага.
— Стерво...
Айзель аж закипіла від люті. Їй кортіло відповісти, але вона силоміць стрималася. Потрапити до Стелли було справжнім дивом. Якщо через безглуздий конфлікт вона отримає штрафні бали, про стипендію можна буде забути. А без неї навіть один семестр навчання опиниться під загрозою. Заради своєї мрії вона мусила стерпіти це приниження. Мимоволі її погляд ковзнув до Хон Бі-Йон. Навколо принцеси Адолевіту, як і личило особі її становища, зібралося безліч студентів. Вона могла обирати будь-яке коло спілкування. На відміну від Айзель. Вона була зовсім одна. Ніхто навіть не намагався підійти до неї.
"Колись і я..."
Вона різко похитала головою, силкуючись зміцнити серце, яке з кожною миттю слабшало.
"Про що я взагалі думаю?.."
Саме тоді, коли відчай уже починав брати гору, її погляд на мить зустрівся з поглядом Хон Бі-Йон. Та не побачила в її очах жодної емоції. Наче дивилася не на людину, а в порожнечу. Помітивши це, одна з дівчат поруч із принцесою тихо всміхнулася.
— Принцесо, он там одна самотня стоїть.
— Ой, мені її навіть шкода. Може, дозволимо їй приєднатися до нас?
Здавалося, Хон Бі-Йон навіть не слухала їхніх слів і лише байдуже дивилася кудись вдалечінь. Та чомусь саме це ще більше розлютило Айзель. Раніше все було інакше. Для Хон Бі-Йон Айзель була суперницею. Принаймні колись. Коли рід Морф ще був могутнім. Тоді він стояв пліч-о-пліч із королівською родиною Адолевіту, разом пануючи над магічним світом. Водночас вони постійно стримували один одного. Обидві сторони володіли майже рівною силою, тому боротьба між ними ставала дедалі запеклішою. Саме в цих двох родинах народилися Айзель і Хон Бі-Йон. У доньки великого герцога Морфа проявилася крижана стихія. У принцеси Адолевіту — вогняна. Діти двох найславетніших магічних родів світу... Наче сама доля розпорядилася так, щоб обидві дівчинки народилися з небаченим талантом.
Щойно Айзель з'явилася на світ, у її долоні вже виник крижаний шип. А на кінчиках пальців Хон Бі-Йон спалахнула іскра. Назвати це просто талантом було неможливо. Народитися зі здатністю творити магію, навіть не навчившись її, означало отримати благословення самого світу. Такі люди мали шанс колись досягти Небесної Межі, про яку мріяли всі маги. Увесь світ прикував погляди до Хон Бі-Йон та Айзель. І вони спокійно прийняли цю реальність.
"Мене обрали."
Народившись у найвидатнішій магічній родині й отримавши найвищий талант, Айзель була переконана, що одного дня стане великим магом. Аж доки королівська родина Адолевіту не знищила її рід. Вона міцно стиснула кулаки.
"Зараз злитися немає сенсу... Усі кажуть, що великий герцог Морф упав. Та це неправда. Адже я ще жива й продовжу рід Морф. Бо... я стану архімагом і відроджу Морф."
Та останнім часом... її дедалі частіше мучило одне запитання.
"...Чи справді я зможу?"
Хон Бі-Йон уже давно випередила її. І не лише вона. Безліч геніїв, які також мали задатки архімага, один за одним залишали Айзель позаду. Чи зможе вона, яка виросла на вулицях, наздогнати тих, хто від дитинства здобував найкращу освіту? Надії вона не бачила.
"Я..."
Саме тоді, коли зерно тривоги, що давно жило в її серці, вже мало прорости...
— Гей, ти сама?
Позаду пролунав знайомий голос. Це був Бек Ю-Соль. Побачивши його усміхнене обличчя, Айзель тихо зітхнула.
— Чого тобі?
— Ходімо в одну команду. Максимальна кількість учасників обмежена, але мінімальної ж немає. Нас удвох вистачить. Ще й додаткові бали отримаємо.
— Ти з глузду з'їхав? Як ми вдвох збираємося битися з монстром третього рівня?
Хоч вона й сказала це, у глибині душі вже була переконана.
"Чомусь... якщо це Бек Ю-Соль... мені здається, що в нас справді вийде."
— То згодна?
— Так. Особливого вибору в мене все одно немає.
— От і добре. Такі вигнанці, як ми, мають триматися разом.
— Я добровільно тримаюся осторонь. Це зовсім не те саме, що в тебе.
— Авжеж. Тут ти маєш рацію.
— От же...
"Манера говорити в Бек Ю-Соля... дивна."
Іноді їй здавалося, ніби дорослий терпляче розмовляє з малою дитиною. Його різкуватий тон на початку був лише способом не зачепити її гордість. Та навіть тоді він поводився напрочуд невимушено.
"Хоча він виглядає молодшим за мене..."
Обличчя Бек Ю-Соля було настільки юним, що без форми його легко можна було б прийняти за школяра середніх класів. Лише скуйовджене жорстке волосся хоч трохи надавало йому мужнішого вигляду.
— Коли визначитеся з командою, несіть мені список для реєстрації.
Після оклику викладача студенти поспішили до нього.
— Я зараз повернуся.
Бек Ю-Соль подав викладачеві аркуш і пішов. Проводжаючи його поглядом, Айзель тихо зітхнула. Вона знову відчула, що не встигає за його темпом. Стоячи на місці й машинально переступаючи з ноги на ногу, вона раптом відчула на собі чийсь погляд. Повільно обернувшись, вона завмерла.
"Га?.."
Удалині на неї дивилася Хон Бі-Йон. Їй не здалося. Принцеса справді дивилася прямо на неї.
"Що це означає?"
Ще мить тому вона поводилася так, ніби Айзель не існувало. А тепер дивилася з дивовижною напруженістю. Айзель стало не по собі. Вона відвела погляд. Та Хон Бі-Йон уже прямувала до неї. Айзель змусила тремтячі ноги не рушити з місця. Прикусила губу. Підняла голову.
— Ти.
— Що... Чого тобі?
Хон Бі-Йон мовчала. Здавалося, навіть сама шкодувала, що підійшла.
"Невже вона прийшла, бо бачить у мені загрозу?"
Куточки губ Айзель піднялися. Вирішивши, що правильно все зрозуміла, вона впевненіше сказала:
— Ха. То ти вирішила заздалегідь мене придушити? Смішно. Боїшся, що я...
— Яку нісенітницю ти верзеш?
Обличчя Хон Бі-Йон перекосилося від щирого роздратування.
— Не вигадуй зайвого. Просто знай своє місце.
— Про що ти?..
— Чула приказку про перли на шиї свині?
— Звісно...
— Вона якнайкраще описує тебе. Перли, що дісталися тій, хто їх не вартий.
Почувши ці слова, Айзель відчула, як серце провалилося кудись униз. Хон Бі-Йон прийшла не тому, що вбачала загрозу в Айзель Морф. Причина була зовсім іншою. Їй просто не сподобалося, що Бек Ю-Соль опинився поруч із Айзель. Усвідомивши це, Айзель лише гірко всміхнулася.
Так воно й було. Та жінка взагалі не зважала на неї. Айзель завжди стежила за Хон Бі-Йон. А Хон Бі-Йон навіть не помічала її існування.
"Он як..."
Побачивши, що Айзель дедалі більше занурюється у власні думки, Хон Бі-Йон насупилася.
"Що я взагалі наговорила?.."
Вона настільки піддалася емоціям, що прийшла сюди й сказала те, що зовсім не пасувало принцесі Адолевіту. Так дріб'язково й ревниво вона ніколи не поводилася. І все ж...
"Чомусь стало легше."
Айзель завжди привертала увагу. Так само як Хон Бі-Йон народилася з вогняною стихією, Айзель від народження володіла крижаною. Думка про те, що Айзель об'єднається з Бек Ю-Солем, найвидатнішим лицарем академії, неприємно палила зсередини. Наче вона починала відставати. Тому й зірвалася.
"Гадаю, тепер вона все зрозуміла."
Залишивши Айзель із похмурим обличчям, Хон Бі-Йон елегантною ходою повернулася назад. Та легке відчуття небезпеки не полишало її. У голові раз у раз виникала абсурдна думка:
"А що, як такими темпами Айзель мене перевершить? Я не можу просто сидіти склавши руки."
Використавши свій вплив, вона легко могла б розтоптати занепалу спадкоємицю роду Морф.
Та її гордість цього не дозволяла. Вона хотіла перемогти Айзель Морф чесно. Власною силою.
"Невдаха й простолюдин..."
Вона пригадала людей зі свого оточення. Серед них було чимало здібних лицарів. Усі чекали лише її вибору. Але цього було недостатньо. Навіть вони не могли зрівнятися з Бек Ю-Солем, який став напарником Айзель. Потрібен був хтось рівня Ма Ю-Сона. Лише тоді сили сторін урівноважаться. Прийнявши рішення, Хон Бі-Йон більше не вагалася. Не звертаючи уваги на тих, хто кликав її, вона підійшла до Ма Ю-Сона, який уважно розглядав карту.
— Ма Ю-Сон.
— Вітаю, принцесо. Щось сталося?
— Ти вже знайшов собі команду?
— Ні. Піду сам.
Його відповідь трохи здивувала Хон Бі-Йон. Та вона спокійно запитала:
— Тоді приєднайся до мене.
— Хм?
Ма Ю-Сон ледь усміхнувся. Це була очевидна відмова. Та вона не збиралася відступати. Тож вирішила зачепити його самолюбство.
— Ти ж знаєш, що Бек Ю-Соль та Айзель уже стали в одну команду? Чим менше людей у групі, тим більше балів отримує кожен. Схоже, вони збираються полювати не на звичайного, а на особливого монстра. А ти знаєш мене. Я не звикла програвати.
Ма Ю-Сон цілком міг самотужки перемогти проміжного монстра третього рівня й отримати величезний бонус. Але... Що, як команда Бек Ю-Соля впорається з особливим проміжним монстром? Таких монстрів, на відміну від звичайних, вирізняли особливі здібності або унікальні властивості. За їхнє знищення нараховували величезну кількість балів. Навіть удвох вони легко випередять Ма Ю-Сона.
Звісно, Хон Бі-Йон не знала, чи справді вони збираються полювати саме на такого монстра. Це була лише приманка. Спосіб розпалити його жагу до суперництва. І це спрацювало. Очі Ма Ю-Сона відразу стали серйознішими.
— Справді...
Він ненадовго замислився. А тоді всміхнувся й кивнув.
— Це буде цікаво. Я й сам давно хотів хоч раз позмагатися з Бек Ю-Солем.
Хон Бі-Йон усміхнулася у відповідь.
"Цього разу я неодмінно тебе переможу."
.
.
.
П.П Meterlink
(Коли йде мова про рівень монстрів, то мається на увазі рівень його небезпеки, за яким розділяють по силі монстрів в Ефірному Світі.)