Розділ 36 - Клуб (3)
Айзель не була настільки нерозважливою, щоб бездумно приймати привабливу пропозицію. За такою люб'язністю неодмінно крилося якесь западло. Вона звузила очі й запитала:
— Які умови?
— Умови?.. Це навіть трохи прикро. Я просто симпатизую тобі, а ти вже починаєш усе прораховувати?
— Так. У стосунках між людьми розрахунок необхідний. Особливо для такої жінки, як я.
Айзель була вродливою дівчиною. Геній серед геніїв, яка у сімнадцять років уже досягла Класу 3. Її краса привертала погляди будь-де. Та водночас за нею всюди тягнувся ярлик доньки зрадника. Саме тому ніхто не хотів тримати її поруч. Як той самий Кашиф Дерек, з яким вона нещодавно зіткнулася, більшість без вагань проковтнули б її цілком, не залишивши навіть кісток. Але кронпринц Джеремі був іншим. У його серці звило кубло брудне зміїне єство. Він ніколи нічого не робив без прихованої вигоди. Якщо він підійшов до неї, то мав на це причину. Було б добре, якби вона виявилася політичною. Якщо ж ні...
"Тоді справа лише в моїй зовнішності. Для нього я стану не більш ніж красивим трофеєм."
Її висновок був правильним. Для Джеремі її минуле не мало жодного значення. Як спадкоємець престолу Скальвенської Імперії, він міг дозволити собі будь-що. Ба більше, саме її минуле навіть полегшувало йому завдання. Він майстерно знаходив людські слабкості, чіплявся за них і тримав людей біля себе, не даючи втекти.
— Айзель.
Джеремі м'яко всміхнувся й підійшов ближче.
— Мені байдуже, що ти думаєш. Я не висуваю жодних умов. Просто вступи до мого клубу й будь поруч зі мною. Ось і все.
— ...
— Натомість я можу багато для тебе зробити. Ти ж знаєш, хто я.
"Знаю. Дуже добре знаю. Щойно я вступлю до клубу Джеремі — одразу впаду в бездонну прірву."
Попри це, Айзель мовчала. Та була одна річ, що похитнула її рішучість. Скальвенська Імперія протистояла королівству Адолевіт — її заклятому ворогу. І навіть не це було найважливішим. Завдяки владі кронпринца Джеремі вона могла назавжди покласти край усім своїм поневірянням. Більше не доведеться перебиватися дешевим хлібом за 1200 кредитів. Не доведеться жити вигнанкою, терплячи зневагу, дискримінацію та байдужість. Вона знову зможе заводити знайомства серед аристократії. Матиме змогу будувати майбутнє й навчатися у чудових умовах. Можливо, навіть помститися стане легше, якщо гарно вдягатися, добре харчуватися, здобути належну освіту, а ще й користуватися його владою.
"Ах..."
Спокуса була надзвичайно сильною. Усе, що потрібно для цього достатку, — стати його трофеєм. Вона навіть не знала, чи змогла б із цим змиритися. Але зараз їй було так важко. Так хотілося обрати легший шлях.
— Я...
Щойно Айзель відкрила рота...
Лясь!
Її голову різко відкинуло вбік.
"...Га?"
Вона нічого не зрозуміла. Ліве око запекло, а в ньому вже збиралися сльози. Вона торкнулася щоки рукою й лише тоді відчула біль.
"Боляче."
"Чому?"
"Хто?.."
Повернувши голову, вона побачила миловидну коротковолосу чорнявку з беземоційним обличчям. Та всупереч цьому з її вуст вирвалися різкі слова:
— От же ж ти негідниця! Після всього, що наговорила мені, ще й заграєш із чоловіком за моєю спиною?!
— Що?..
— Ти ж казала, що кохаєш мене! А тепер... тепер... хочеш мене покинути?!
Дівчина раптом розридалася. І навіть плачучи, вона не змінила свого незворушного виразу обличчя. Айзель розгублено кліпнула.
"Полум'яна?.."
Саме таке ім'я було написане на значку. Студентка Класу S, яку Айзель уже кілька разів бачила.
"Що тут узагалі відбувається?.."
Вона вже хотіла поставити запитання, але Полум'яна схопила її за зап'ястя.
— Ходімо! Нам треба поговорити!
— Зачекай. Ми з Айзель ще не закінчили розмову.
— Не втручайся!
Полум'яна різко обірвала Джеремі. Він лише здивовано розплющив очі. Переконавшись, що все гаразд, Полум'яна потягла Айзель геть. Лише коли вони відійшли досить далеко й Джеремі зник із поля зору, Айзель остаточно оговталася.
— Та зачекай! Що це було? Що взагалі сталося?!
Вона вирвала руку. Полум'яна озирнулася. Тепер її очі вже не були порожніми — у них читалося справжнє полегшення.
— Фух... Ледь встигла.
— Що це щойно було?
— А це? Просто довелося вигадати всю ту маячню, щоб витягти тебе звідти. Якби ти просто відмовила, він би не відчепився. Тож я знайшла тобі виправдання. До речі, можеш бути вдячною. Через тебе мені тепер доведеться до самого випуску забути про побачення й озиратися на того покидька. Вона сердито стиснула зуби.
— Ні, я про інше. Чому ти це зробила?
— Чому? Та ти й сама знаєш. Вступити до клубу того виродка — це майже самогубство. Так, твоє життя стане... трохи. Лише трохи кращим. Але який сенс у такому житті? Хочеш усе життя ходити з опущеною головою під градом образ?
— Ти знаєш мене?
Полум'яна скоса глянула на неї й відкашлялася.
— Знаю? Та я твоя прихильниця. Саме тому мене це так бісить.
— Що?..
— Чому ти так легко піддаєшся на солодкі слова, дурненька? Я заради тебе головою ризикнула, тож ніколи не забувай, що сьогодні сталося. І ще... потім пригостиш мене випивкою.
— Ми ж неповнолітні...
— Ой, яка ж ти зануда. Через три роки пригостиш! Не пригостиш — уб'ю.
Помахавши рукою, Полум'яна миттєво зникла. Саме тоді пролунав дзвінок. Попри свою поведінку, вона виявилася значно сумліннішою студенткою, ніж могла здатися.
— Ех...
Усвідомивши, який вибір вона ледь не зробила, Айзель безсило опустилася на землю.
"Так... Вона має рацію. Якби я вступила до клубу Джеремі, то стала б лише його трофеєм. Невже таке життя справді було б кращим? Невже він змінився б заради мене? Невже ставився б до мене по-доброму?"
Ні.
Усі переваги, які вона собі уявляла, були лише її мріями та самообманом. Вона стояла, затуливши долонями обличчя, і ще довго не могла зрушити з місця.
Дзень.
— Хм...
Щойно пролунав дзвінок, що сповіщав про закінчення заняття, Полум'яна сіла на парту. Їй уже час було йти на наступну лекцію, але думки все ще плуталися через події двогодинної давнини.
"Я ж правильно вчинила... правда?"
У первісному сюжеті Айзель вступила до клубу Джеремі. І там на неї чекало справжнє пекло. Як жінка, вона постійно терпіла приниження, образи й плітки. Яких би успіхів вона не досягала, усе приписували Скальвену. Згодом її депресія ставала дедалі глибшою. Для Джеремі ж це було лише на руку. Чим більш спустошеною вона ставала, тим легше було її контролювати. Зрештою єдиною людиною, на яку вона могла покластися, залишався саме він. Тому наодинці він дедалі жорстокіше її ламав, а перед іншими обсипав удаваною турботою.
"Ти не зможеш жити без мене."
Навіть як читачці Полум'яній було моторошно від такого розвитку подій. Про Джеремі ходила слава невиправного ловеласа, і здавалося, що він ніколи по-справжньому не кохав Айзель. Щойно вона йому набридла б, він одразу викинув би її зі свого життя й знайшов нову жертву. Щоправда, пізніше, після низки подій, він усе ж щиро покохав Айзель. Та набагато краще було не допустити самого шляху, який зруйнував би її життя.
"Ні. Я все зробила правильно."
Досі Полум'яна намагалася змінювати лише дрібниці, майже не втручаючись у перебіг оригінального сюжету. Вона боялася невідомого майбутнього. Та, спостерігаючи за Бек Ю-Солем, змінила свою думку. Хоч він майже повністю втратив спогади про майбутнє, та робив усе можливе, щоб змінити бодай те, що пам'ятав. Хоч знав значно менше за неї, проте діяв набагато рішучіше. І, дивлячись на нього, їй стало соромно за власну нерішучість.
"Що я взагалі роблю? Невже я справді боюся змінити майбутнє? Хіба це не смішно?"
Тож сьогодні вона вперше свідомо втрутилася в перебіг оригінального сюжету. Так, відтепер кронпринц Джеремі зверне на неї увагу. Але це вже не мало значення.
Головне, щоб головна героїня змогла вирости чесною й незламною людиною.
"...Тільки б він не здогадався, що я брехала."
Якщо чесно...
Їй було трохи страшно.
————
Джеремі ніколи особливо не любив їсти. Не тому, що не розрізняв вишуканих страв чи мав проблеми зі смаком. Просто він не розумів самого відчуття смачної їжі.
Солодке.
Солоне.
Гірке.
Він лише розрізняв ці смаки. Тому споживав рівно стільки, скільки було необхідно організму. Для нього навіть працював особистий кухар.
— Сьогодні було смачно.
Після кожної трапези він незмінно говорив кухареві ці слова. Без жодної причини. Це була лише звичка. Витерши губи серветкою, Джеремі відсунув тарілку. Слуга негайно прибрав зі столу. Напевно, кухарі щоразу ламали голову, думаючи:
"Його Високості не сподобалася ця страва, зате сподобалася інша."
Вони навіть не підозрювали, що всі їхні старання були марними. Закінчивши вечерю, Джеремі, як завжди, поринув у роздуми. Він часто згадував те, що вже сталося, й передбачав те, що мало статися. Та сьогодні всі його думки були зайняті лише Полум'яною.
"Мила дівчина. Не через зовнішність. Її поведінка була милою."
Вона без жодних вагань просто вихопила Айзель у нього з-під носа, виголошуючи настільки очевидну брехню. Це було надзвичайно кумедно.
"Цікаво..."
Спершу він зацікавився Айзель лише через просту цікавість.
"Занепалий дім герцога Морфа. Нащадок геніального мага ще й із такою зовнішністю... Який чудовий трофей.»
Він уже планував знайти її слабке місце, міцно схопити за нього й більше не відпускати. Та тепер з'явилася істота, яка зацікавила його ще більше.
"Мені цікаво. Звідки вона. Чим займається у вільний час. Що любить. Яку їжу полюбляє. Про що думає. Який одяг носить. З ким дружить."
Йому було цікаво абсолютно все, наче хлопчикові, який уперше закохався. Саме тому Джеремі вирішив, що Полум'яна стала його першим коханням.
"Я хочу, щоб вона належала мені."
У ньому вже народилася одержимість. Але сам він цього ще не усвідомлював.
.
.
.
П.П Meterlink
(А-та-та, фу, поганий песик, Джеремі! Поганий~. Не смій підкатувати яйця до героїв першого ешелону і слухняно лишайся серед другорядних стриманих гівнюків. А то замість зміїного кубла в твоєму серці поселиться злобна Чихуахуа.)