Розділ 34 - Клуб (1)
Лише після того, як усе вщухло, на кладовище Мартевіс нарешті прибули тридцять лицарів Академії Стелла. Підрозділ магічних розслідувань забрав тіло некроманта, а саме кладовище почали очищувати.
— Нам кінець! Як нам тепер заробляти на життя?!
— Ми всі помремо! Простому люду не вижити!
Торговці, витягнувши шиї, волали на весь голос, але марно.
— Ви б зараз так само кричали, якби ваші голови опинилися в руках скелетів? Якби не ті студенти, ви вже були б мертві!
— Е-е… Ми…
— Сподіваюся, більше ніхто не керуватиметься такими егоїстичними думками. Очищення починається сьогодні.
— Будь ласка, дайте нам хоча б трохи часу…
— Негайно!
Бек Ю-Соль і гадки не мав, що Академії Стелла аж настільки впливова. Студенти безпечно повернулися до академії на дирижаблі Стелли. Ледь ступивши на територію кампусу, Бек Ю-Соль одразу отримав сувору догану від інструктора Лі Хан-Воля.
— Дехто казав, що їде тренуватися в місце з гарними горами й чистим повітрям. На кладовищі, мабуть, повітря було особливо цілющим?
Після такого дошкульного сарказму Бек Ю-Солю не знайшлося що відповісти.
— Я… зійшов дорогою, бо дещо сталося.
— Розумію.
Лі Хан-Воль розвернувся.
— Відповідно до правил академії тобі буде призначено дисциплінарне покарання. Жодних винятків.
Зробивши кілька кроків, він ненадовго зупинився.
— Але, попри порушення правил, ти без вагань кинувся на поле бою, щоб захистити товаришів. Це заслуговує на похвалу. Тому отримаєш відповідну винагороду. Зачекай трохи.
— Так. Дякую.
— Було б прикро, якби після всього цього мені дісталися лише штрафні бали.
— Ох… Я втомився.
До світанку залишалося зовсім небагато. Фіолетове нічне небо було неймовірно гарним, але сонце вже ось-ось мало зійти. Стегно досі боліло. Хоч Полум'яна й надала йому першу допомогу, а потім Бек Ю-Солем зайнявся першокласний цілитель, біль не мав зникнути ще кілька днів. На щастя, поранення виявилося несерйозним. До того ж, організм відновлювався значно швидше, ніж у звичайної людини, тому лікарі сказали, що незабаром він уже зможе повернутися до занять. Через вплив Затримки Витоку Мани його здатність до відновлення також зросла.
"Не хочу так швидко повертатися на навчання. Може, краще залиште мене в лікарні?"
Думаючи про це, він повільно шкутильгав дорогою, коли хтось легко торкнувся його плеча. Це була Полум'яна.
— Старий, я перед тобою в боргу.
— Справді? Тоді пригости мене якось обідом. Хоча... Обід від дівчини, якій самій нема за що поїсти?
— Узагалі-то я також студентка.
— І правда.
Бек Ю-Соль тихо засміявся. Всупереч своїм першим враженням, він дедалі більше переконувався, що Полум'яна зовсім не така небезпечна, як він думав. У грі гравці часто використовували Полум'яну так, що вона забирала таланти й можливості Айзель, але справжня Полум'яна була зовсім іншою. Після цього до нього по черзі підійшли Док Чоль-Ґван, Бан Ді-Йон, Хон Бі-Йон зі своєю групою та Кашиф Дерек, щоб подякувати, а тоді розійшлися.
Останньою залишилася Айзель. Та її обличчя було неприродно похмурим. Побачивши це, Бек Ю-Соль відчув недобре передчуття.
"Що з нею?"
Айзель завжди усміхалася. Які б труднощі не випадали на її долю, вона незмінно трималася й долала всі випробування. Саме такою героїнею вона була.
— Дуже дякую тобі за сьогодні.
— Тоді пригостиш мене чимось смачним.
Бек Ю-Соль відповів жартома. Побачивши його безтурботний вираз обличчя, Айзель мовчки замислилася. Відтепер вона знала одну річ. Ні... Вона зрозуміла це ще раніше.
"У цьому світі є багато людей, які не поступаються мені."
Вона й досі вважала себе генієм.
Це не змінилося.
Але поруч існувало чимало геніїв, не слабших, а то й сильніших за неї. По-справжньому вона усвідомила це лише після вступу до Академії Стелла.
Світ був величезним.
І геніїв у ньому теж було безліч.
Вона вступила до академії, прагнучи стати найкращою. Та швидко зрозуміла, що це буде зовсім не просто. Вона мусила стати найкращою. Саме тому працювала без перепочинку. Але тепер її мучило інше питання.
"Невже самих лише зусиль достатньо?"
Було надто багато геніїв її віку, які вже давно залишили її позаду. Ці гнітючі думки не полишали її ні на мить. Айзель відчайдушно намагалася їх стримати. Вона силоміць придушувала тривогу, що наростала в серці. Тривога була страшнішою за страх. Страх виникав перед реальною небезпекою. Тривога ж народжувалася в найпотаємніших глибинах підсвідомості.
"Я зможу."
Вона без кінця повторювала це собі. Та межі її можливостей були цілком очевидні. Скільки б не мазати рану ліками, якщо не вилікувати її до кінця, кров усе одно просочиться назовні. Навіть не усвідомлюючи цього, Айзель тихо запитала:
— Я теж… зможу?
Почувши це запитання, Бек Ю-Соль посерйознішав. Питання було поганим. Не тому, що на нього важко відповісти. А тому, що вона взагалі не мала його ставити. У первісній історії Айзель проходила всі можливі випробування головної героїні й щоразу знаходила сили їх подолати. Напад некроманта теж мав стати одним із таких випробувань. Вона мала власними силами знайти вихід, подолати труднощі й урешті досягти успіху. Та через втручання Бека Ю-Соля Айзель лише зіткнулася з випробуванням, але так і не змогла самостійно його здолати.
Немов беззахисна дівчина, вона лише покладалася на інших, а ті приходили й рятували її. Саме цим і обмежилася її роль. Тому, хоча минуло вже кілька подій, її серце все ще залишалося крихким. Спочатку вона витримувала дрібний дощ. Потім звикла до злив. Пізніше навчилася вистоювати під водоспадом і навіть перед штормовими хвилями. Та тепер її стійкість до самих випробувань майже зникла.
"...Що ж мені робити?"
Безглузді втіхи не допоможуть. Порожні слова нічого не варті - вони лише зроблять їй боляче. Тож він сказав те, що справді думав.
— Не думаю, що тобі потрібно питати про це мене. Адже ти вже здійснила те, що інші вважали неможливим.
— …Га?
Дівчина, яка ще малою втратила батьків і залишилася сама як донька зрадника. Попри це вона не здалася. Усе своє життя вона присвятила магії. Під час лютих хуртовин вона ховалася в печерах, тремтячи від холоду, але продовжувала вчитися за книжкою з магії, яку колись купила за свої останні гроші в крамниці вживаних книжок. Навіть помираючи з голоду, вона обрала б олівець, а не буханець хліба. Спала лише дві години на добу. Працювала до виснаження. І водночас жодного разу не випустила пера з рук. І зрештою сталося диво. Вона вступила до найпрестижнішої академії світу — Академії Стелла.
Хіба це не диво?
— Тому й надалі ти теж неодмінно творитимеш дива.
Айзель міцно стулила губи й мовчки дивилася на нього. Легкий прохолодний вітер ворухнув її волосся.
— Звідки ти… знаєш це напевно?
— Бо весь цей час я спостерігав за тобою.
— Що?
Бек Ю-Соль миттєво схаменувся.
"Зачекай... Це прозвучало так, ніби я якийсь переслідувач."
Його слова легко можна було зрозуміти неправильно. Усвідомивши свою помилку, він поспішно відвернувся. На щастя, його обличчя вже ховалося в тіні ранкового сонця.
— Мені вже час.
Бек Ю-Соль поспішив піти. Айзель ще довго стояла на місці, знову й знову прокручуючи в голові його слова.
"Він... увесь цей час спостерігав за мною..."
Ніхто й ніколи не виявляв щирого інтересу до доньки зрадника. Якщо люди й звертали на неї увагу, то лише для того, щоб висміяти або жбурнути камінь. Але... сьогодні це переконання розсипалося вщент.
"Ти вже це здійснила..."
Його слова проникли їй у серце. Разом із кров'ю вони розійшлися всім тілом і врізалися в саму свідомість. Серце забилося рівно й спокійно. Її любов до магії та мета, яку вона майже втратила, почали оживати. Невдовзі на обрії зійшов світанок.
Настав новий ранок.
————
У Камелоні, місті магії, де збиралися найвидатніші маги світу...
В одному з його куточків...
Засідала Рада Старійшин Магії.
Тут зібралися люди, які настільки занурилися в магію, що вже не могли вирватися з її полону. Дивно, але серед присутніх майже не було людей старших за сорок. Більшість виглядала так, ніби їм трохи за двадцять або трохи за тридцять.
— Що? Некромант? У наш час?
— Вони ніяк не переведуться.
Старійшини вислухали доповідь агента Загону Знищення Темних Магів, який виглядав значно старшим за них.
— Та вони самі незабаром переведуться.
Некроманти вже не вперше здіймали галас, не бажаючи змиритися з тим, що їхня доба давно минула. Проте одна подробиця змусила здивуватися навіть тих старійшин, яких сама поява некроманта зовсім не зацікавила.
Маг восьмого Класу Рудрік широко розплющив очі.
— Що? Курсанти Стелли перемогли некроманта Класу 5?
— Так. У бою брали участь тринадцять студентів, і всі вони залишилися неушкодженими. Найдивніше те, що самого некроманта здолав лише один студент.
— Це неможливо. Навіть якщо він був на порозі смерті, некромант усе одно залишається некромантом. Невже серед студентів був хтось щонайменше Класу 4?
— Ні.
"Тоді це взагалі неможливо."
Рудрік не міг у це повірити. Він навіть уявити такого не міг. Саме тому все виглядало ще дивніше.
"Як студенти могли перемогти некроманта?"
Добре підготовлений некромант здатен командувати тисячами мерців. Навіть будучи лише Класу 5, за рівнем загрози він цілком міг відповідати Класу 6 або навіть вище. І все ж тринадцять студентів його перемогли.
— Неймовірно.
— Але це правда. Серед студентів була принцеса Хон Бі-Йон Адолевіт.
— Також Хе Вон-Рян, спадкоємець Вежі Повного Місяця, Полум'яна — геніальна чарівниця, що володіє світлом, природою та матерією, і Айзель, спадкоємиця Морфа.
— Гм... Зрозуміло. Отже, вони мали якийсь план.
"Усі четверо були геніями."
Рудрік навіть не став договорювати. У світі магії існування справжніх геніїв саме по собі змушувало повірити навіть у найбезглуздіші речі.
— Тоді некроманта мав убити хтось із цієї четвірки.
— Ні. І цього разу теж ні.
— Що? Тоді хто?
Лицар на мить замовк, а потім повільно відповів:
— Студент на ім'я Бек Ю-Соль.
— Уперше чую це ім'я.
— Так. Дуже незвичайний студент із сильним лицарським духом. Кажуть, директор Стелли, Ельтман Елвін, уже звернув на нього увагу...
— Ха. Справді цікаво. За своє довге життя я нечасто стикався з такими випадками.
"Бек Ю-Соль... Запам'ятаю це ім'я."
Він відчував, що незабаром вони неодмінно зустрінуться... Багато хто вважав, що час плине однаково, але це було не так. У цьому світі існувало щонайменше дві речі, здатні впливати на його швидкість. Перша — теорія відносності Айнштайна. Згідно з нею, надзвичайно масивні об'єкти викривляють простір, через що час сповільнюється. Друга — вихідні.
"Саме так."
Не встиг він і оком змигнути, як настала п'ятниця. Вихідні вже скінчилися.
"У неділю я взагалі нічого не зробив..."
Та сьогодні був особливий день. Коли звичайний маг здійснював визначний подвиг, його запрошували до Асоціації Магів Камелона та вручали нагороду. У Стеллі все було інакше. Якщо виникала потреба когось нагородити, академія робила це власними силами. Таке було можливим лише тому, що її директор був магом Класу 9 — одним із десяти найсильніших магів усього континенту.
Тринадцять студентів стояли в ряд на сцені. Позаду них рівними шеренгами вишикувалися всі учні академії. Бек Ю-Соль, головна дійова особа церемонії, зовсім не радів такому розголосу. У кутку метушилися маги з Управління Магів і різних Веж Магії. Репортери безперервно клацали фотоапаратами. Поруч прогулювалися кілька аристократів.
"Невже не можна було просто тихо покликати нас і вручити нагороди? Не розумію, чому люди такого рангу так люблять показуху."
— Хм...
На відміну від нього, Хон Бі-Йон буквально сяяла. Вона й сама не помітила, як усмішка розтягнулася мало не до вух.
"Схоже, її добряче похвалили."
Усе життя вона прагнула заслужити схвалення матері. Тепер же її нагороджували як зразкову студентку.
— Чого витріщився?
Помітивши його погляд, Хон Бі-Йон одразу насупилася. Та кутики її губ усе одно ледь помітно піднімалися.
"Невже тобі настільки приємно?"
Він перевів погляд на інших студентів поруч.
Хон Бі-Йон.
Полум'яна.
Хе Вон-Рян.
Айзель.
Він хотів лише тихо жити, не втручаючись у справи головних героїв. Та не минуло й кількох місяців після вступу, як він уже був пов'язаний майже з усіма ними й став одним із найвідоміших студентів.
— А ти чому такий задоволений?
— Га? Про що ти? Я теж бився!
— Ага. Балакати ти майстер. Справжній троль.
— Троль...
У кутку Бан Ді-Йон із неприхованою зневагою дорікала Кашифу Дереку. Айзель теж не виявляла до нього особливої приязні. У підсумку він залишився єдиним, кого всі дружно шпиняли.
"Не обов'язково ж так на нього накидатися..."
Потім його погляд упав на Док Чоль-Ґвана.
"Ого... Які ж у нього м'язи."
Док Чоль-Ґван був одним із його улюблених персонажів у грі. Хоч Бан Ді-Йон постійно його дражнила, бачити його наживо було приємно.
"Хотілося б ближче познайомитися. Але зараз не час."
Поки всі перемовлялися...
Туп!
Галаслива зала миттєво стихла. Після довгого очікування нарешті з'явився справжній головний герой цього заходу. Не студенти, яких нагороджували. Не їх прийшли фотографувати журналісти. Не заради них прибули представники Веж Магії. На самій вершині людства стояв маг дев'ятого Класу...
Ельтман Елвін.
Усі зібралися лише для того, щоб побачити його. Адже він був відомий тим, що майже ніколи не показувався на людях.
"Ого..."
У грі Ельтман Елвін з'являвся досить часто, адже був одним із персонажів, яких свого часу планували зробити частиною гарему головної героїні. Подейкували, що згодом від цієї ідеї відмовилися через цензуру. Йому було триста років. Та його юне, надзвичайно вродливе обличчя ідеально пасувало до сріблястого волосся. На його устах завжди сяяла тепла усмішка. Та водночас він був найсильнішим магічним воїном світу, відомим під грізним прізвиськом «Вбивця». Саме таким був хлопець, що неквапливо крокував уперед трохи хиткою ходою.
Глоть.
Поряд хтось нервово ковтнув слину. Хоч Ельтман зовсім не випускав ману, Бек Ю-Соль відчував невимовний тиск, що стискав серце. І йому раптом страшенно захотілося до вбиральні. Інстинктивно хотілося опустити голову й відвести погляд. Та він змусив себе дивитися прямо. Ельтман Елвін майже не звертав уваги на студентів, які не витримували його присутності й опускали очі. Бек Ю-Солю було байдуже. Для його майбутніх планів директор мав звернути на нього увагу.
— О, ви першокурсники? Дуже радий знайомству!
— Пане директоре, не відхиляйтеся від сценарію. Будь ласка, дотримуйтеся порядку церемонії.
— А, добре. Ти занадто багато бурчиш.
Коли секретар тихенько зробив йому зауваження, Ельтман почав скаржитися, мов хлопчина, якому набридли мамині повчання. Потім він узяв грамоти. Кілька секунд подумав і промовив:
— Гаразд. Урочисті промови пропустимо.
Тригодинну репетицію скоротили до чотирьох слів. Поки всі стояли приголомшені, Ельтман просто проходив повз студентів, легко поплескуючи кожного по плечу.
— Усі молодці. Ви справді особливі. І надалі старанно працюйте.
Здавалося, це звичайне привітання. Та водночас він уважно дивився кожному просто в очі. Більшість студентів не витримували й відводили погляд. А Бек Ю-Соль уперто дивився у відповідь. Наче змагався, хто кліпне першим. Коли Ельтман зупинився перед ним, на його обличчі з'явилася загадкова усмішка.
— Ти й далі наполегливо стараєшся. Саме так, як я й очікував.
"І далі стараюся? Що він має на увазі?"
Та Ельтман уже рушив далі. Бек Ю-Соль так і не зрозумів сенсу цих слів. Щойно директор відійшов, він із полегшенням видихнув. Від напруження він ледь не помер. Очі так пересохли від безперервного погляду, що вже почали сльозитися.
"Треба буде вдома поїсти чорниці."
Так Ельтман Елвін особисто підбадьорив усіх тринадцятьох студентів, після чого швидко вручив нагороди й завершив церемонію.
— А, мало не забув. Студент, який переміг темного мага, отримає ще й грошову винагороду. Купіть собі щось смачненьке.
При словах «грошова винагорода» одна людина помітно здригнулася. Айзель.
— На цьому церемонію нагородження завершено! Дякую всім!
Захід справді добіг кінця. Студенти й запрошені гості почали розходитися. Бек Ю-Соль поспішив утекти, поки його не затиснув натовп. Та, як і очікувалося, до нього одразу попрямувало чимало представників Веж Магії.
— Ви Бек Ю-Соль? Скажіть, чи вже обрали Вежу Магії, до якої вступите після випуску?
— А як щодо роботи бойовим магом у нашій організації?
Це було цілком очікувано. Ма Ю-Сон і Полум'яна переживали ще більшу навалу. Якби міг, Бек Ю-Соль із задоволенням прийняв би всі пропозиції. Усі вони походили від знаменитих Веж Магії, про які він знав ще з гри. Та зробити цього він не міг. Він не був справжнім магом. Що станеться, коли вони дізнаються, що він лише маг-недоучка, нездатний по-справжньому користуватися магією? Чи й далі намагатимуться його переманити?
Ні.
Навряд.
— Ні. Відмовляюся.
Тому він відкинув усі пропозиції. Якщо колись якась Вежа Магії звернеться до нього навіть після того, як дізнається про його справжній стан, тоді саме вона справді буде зацікавлена в ньому. А до того часу він мав намір відмовляти всім без винятку.
— Зачекайте! Хоч скажіть, чому?
"Причину?"
Він же не міг відповісти, що є неповноцінним магом. Тож вигадав інше пояснення.
— Бо зараз це модно.
— Що?..
У сучасних історіях головні герої досягали успіху самотужки, не покладаючись на гільдії чи будь-які організації.
"Саме такий тепер тренд. Хіба ні?"