Розділ 32 - Атака Некроманта (4)
— …Де ти це взяв?
Трісь!
Генерал-скелет, якого Бек Ю-Соль тримав у руці, люто смикнув хребтом і вишкірив зуби. Та без кінцівок будь-який опір був марний.
— Раптом захотілося наваристого кісткового бульйону.
— Ти неймовірний.
Не бажаючи зізнаватися, що просто сидів і чекав у місці, де мав з'явитися генерал-скелет, Бек Ю-Соль ухильно віджартувався, і ніхто не став допитуватися далі.
— Поки що треба якнайшвидше звідси забиратися. Якщо некромант перестане покладатися на генерала-скелета й почне керувати скелетами безпосередньо, у нас знову виникнуть великі проблеми.
Юнаки й дівчата, несучи поранених, рушили слідом за Беком Ю-Солем.
— Гей, першокурснику. Тебе звати... Бек Ю-Соль, так? Ти маєш якийсь план?
— Маю.
Ма Ю-Сон уже давно вирізав би всіх скелетів і прикінчив некроманта. Але Бек Ю-Соль не міг діяти так само. Йому був потрібен значно ефективніший та стратегічніший підхід — саме такий, який використовували гравці в грі.
— Я перевірив шлях. Некромант уже захопив базовий табір. Вирватися з цього оточення практично неможливо.
— От чорт...
— Залишається лише один спосіб.
— Який?
— Усунути його самого.
— Що?
— Ти збожеволів?!
Усі були приголомшені пропозицією Бек Ю-Соля. Якщо вони ледве стримували скелетів, то як узагалі збиралися виступити проти самого некроманта?
— Хіба вас у школі не вчили? Некроманти володіють однією з найсильніших здібностей в історії — підпорядкуванням. Але їхнє власне тіло дуже вразливе.
Якби противник опанував це мистецтво на високому рівні, усе було б інакше. Проте той, із ким вони зараз зіткнулися, був щонайбільше Класу 5. Якщо вони діятимуть разом, перемогти його цілком можливо. Ма Ю-Сон узагалі самотужки здолав некроманта Класу 4.
— Може, це й правда. Але якщо той некромант не дурень, він точно залишив охорону біля себе.
— Звісно.
Насправді Бек Ю-Соль чудово знав, скільки саме охоронців мав некромант. Один генерал-скелет, шість елітних скелетів і п'ятдесят звичайних скелетів-солдатів. І ця кількість із часом лише зростатиме. Вікно можливостей обмежене. Саме зараз некромант був найслабшим, бо ще не встиг накопичити достатньо сили. Та Бек Ю-Соль удав, ніби нічого цього не знає.
— Територія, яку контролює некромант, уже дуже велика. Щоб утримувати її, він не може дозволити собі залишити біля себе численну охорону.
— Логічно... Але ж це не означає, що ми точно переможемо?
"Ми переможемо."
Вони вже вивели з ладу одного з трьох генералів-скелетів цієї події. Якщо всі об'єднають сили, то неодмінно здобудуть перемогу, якщо не станеться нічого непередбачуваного. Проблема полягала лише в тому, як переконати інших. Для Бек Ю-Соля результат був очевидний, але для решти це була невідома битва.
— Це...
— Це можливо.
Відповіла Полум'яна. Підтримуючи Хе Вон-Ряна, вона важко промовила:
— Він може здаватися трохи дивним... але бойового досвіду й розуміння тактики в нього набагато більше, ніж у нас. Можливо, навіть більше, ніж у вас, старшокурсників.
— Але... як першокурсник може мати такий досвід?
"Звісно, не може. Що вона взагалі верзе?"
Думка, ніби Бек Ю-Соль добре знається на бойових діях, була цілковитою нісенітницею. Напевно, вона просто вигадала це через обставини. Але хто в таке повірить? Та несподівано Хон Бі-Йон підтримала її.
— Гадаю, це може спрацювати. Якщо чесно, я не бачу жодного шансу прорватися крізь таке масштабне оточення. А удар просто в серце... Навіть некромант навряд чи цього очікує. Я за.
Саме її слово мало тут найбільшу вагу. Коли Полум'яна та Хон Бі-Йон, найавторитетніші серед присутніх, погодилися, решта теж почали схилятися до цього рішення.
— Ого... Не знаю, звідки у вас така віра, але окремо нам однаково не вибратися. Тож краще діяти разом.
— Ха-ха! А мені взагалі від самого початку хотілося добряче побитися.
Гуп!
— Замовкни.
Бан Ді-Йон спокійно навела лад, водночас насваривши Док Чоль-Ґвана.
— Швидко поясни нам план. Генерал-скелет, якого ти тримаєш, зараз збиває з пантелику навколишніх скелетів, але якщо некромант запідозрить недобре, у нас будуть великі неприємності.
— Зрозумів.
Бек Ю-Соль уважно подивився в очі кожному. Просити їх довіритися йому та піти за ним у бій було непросто. Та після пережитого на крижаній скелі він засвоїв одну болісну істину.
"Якщо ворог прийшов убити тебе, ти теж мусиш бути готовим убити його."
Яким би страшним чи сильним не був противник, якщо не чинитимеш опору — не виживеш.
————
Са Бе-Хьок був некромантом Класу 5 із Вежі Темних Магів і належав до Альянсу Темної Магії. Більшість некромантів не могли нормально жити у світі магії, тому шлях темного мага був для них майже неминучим. Проте навіть усередині Альянсу Темної Магії некромантів особливо не поважали. Через свою природу вони не могли розкрити всю силу, доки не створять військо з мерців. А в сучасному світі, де всі тіла очищали після смерті, це стало майже неможливим. Са Бе-Хьок прожив усе життя в зневазі, не маючи навіть кількох власних скелетів.
"Я більше не можу так жити. Якщо не хочу, щоб мене й далі зневажали, я маю стати сильнішим. Посудина Сили. Минуло сім років."
За сім років він зібрав дорогоцінну Посудину Сили. Поки що вона дозволяла викликати лише сімсот скелетів, бо він ще не повністю освоїв територію. Але варто лише розширити її — і він зможе викликати понад тисячі. До того ж зустріч із пташенятами Стелли стала справжнім подарунком долі. Створити мага-скелета з великим потенціалом було надзвичайно складно. А серед нинішніх студентів було чимало надзвичайно привабливих тіл. Для некроманта вони стали б справжнім скарбом, якби вдалося воскресити їх, не спотворивши зовнішність.
"Спочатку схопити їх! Неважливо, живими чи мертвими!"
Навіть у світі магії виклик легендарного лицаря — лицаря смерті, майстра меча — став би визначним досягненням. Найсильніше, що він поки міг створити, — це генерал-скелет. І навіть таких йому вдалося викликати лише трьох. Втім, трьох генералів вистачало, щоб керувати сімома сотнями скелетів. Але...
"Що це? Чому мій зв'язок раптом обірвався?"
Завдяки здатності ділити зір зі своїми скелетами він безперервно спостерігав, як студентів Стелли поступово відтісняють. Та раптом усе зникло. Він більше не бачив, не чув і не міг відстежити їх. Наче хтось вирвав антену.
"Невже?!"
Досі він не переходив на безпосереднє керування, бо зосередився на розширенні території. Але якщо хтось захопив генерала-скелета... це вже зовсім інша справа. Він тимчасово припинив розширення території й максимально розширив свої відчуття. Зір генерала повернувся.
"Де вони?! Де вони?!"
Якщо не можна було користуватися зором генерала, доводилося вручну переглядати зір усіх семисот скелетів. Це було страшенно виснажливо.
"Чорт!"
Через деякий час він нарешті знайшов сліди студентів Стелли. Схоже, вони якийсь час відпочивали — на землі залишилися очевидні ознаки привалу.
"Погано."
Усі студенти Стелли були справжніми чудовиськами. Не можна було давати їм навіть хвилини перепочинку.
"Цього разу випущу елітний загін."
Скелети, які билися з найманцями, певний час поступатимуться силою. Але схопити студентів Стелли було набагато важливіше.
"Знайшов!"
Простеживши за слідами, він нарешті побачив кількох студентів.
Мила дівчина з чорним, мов смола, волоссям.
Висока дівчина.
І гарний юнак із холодним поглядом.
Але...
"Чому лише троє? Де решта?"
Щойно ця думка промайнула в його голові, усі відчуття Са Бе-Хьока одночасно заволали про небезпеку, а магія активувалася сама собою.
Скрегіт!
Пуньк!
Гострий крижаний шип стрімко полетів йому в лоб. Та миттєво зведений кістяний щит відбив удар.
— Прокляття!
Хоч це й було закляття четвертого кола, кістяний щит вкрився глибокими тріщинами. Він навіть не міг визначити, звідки чаклували, настільки великою була відстань.
Але сила атаки була приголомшливою.
Він негайно перевів зір своїх скелетів у той бік і побачив дівчину зі світло-блакитним волоссям, яка стрімко тікала.
— Думаєш, я тебе відпущу?!
Він скасував виклик кількох скелетів і миттєво повторно прикликав їх просто перед нею.
Інакше було неможливо.
Його межа поки що становила лише сімсот скелетів.
Побачивши, як світловолоса дівчина на мить завмерла перед скелетами, він уже хотів перекинути туди ще й елітний загін.
Рев!
Раптом із неба обрушилася велетенська Вогняна Куля.
Це...
У ній містилася руйнівна сила, якої ніяк не можна було очікувати від мага Класу 3.
На мить він завмер.
Закляття нагадувало магію королівського роду Адолевіт, що стояв на вершині вогняної магії.
А нескінченний запас мани Хон Бі-Йон лише підсилював це враження.
Та він швидко здійняв кістяний щит високо в небо.
Бум!
Могутня ударна хвиля прокотилася довкола.
Чорт...
То це й було їхньою метою!
Під час розширення території поруч залишалися лише мінімальні сили.
Тепер захищатися стало надзвичайно важко.
Треба було краще укріпити оборону...
Він помилився, вирішивши, що ворог і далі перебуватиме в паніці.
Навіть охоронці, яких він послав проти студентів, почали відступати.
Якщо так триватиме далі... він загине.
"Погано. Дуже погано."
Прикусивши губу, Са Бе-Хьок гарячково думав. Але іншого виходу не було.
Хрусть!
Він відкусив собі палець, окропив землю кров'ю й напружив погляд. Опустившись на коліно, він встромив посох у землю.
"Солдати... До мене!"
Шестеро елітних скелетів, які билися в інших місцях, миттєво з'явилися перед ним.
— Кх...!
Через насильницький виклик внутрішні ушкодження стали ще важчими. Ледь стримуючи біль, ніби нутрощі розривалися навпіл, Са Бе-Хьок виплюнув кров.
— Зупиніть їх...
Першими двоє елітних скелетів кинулися до Док Чоль-Ґвана, який стримував генерала-скелета.
— Чорт!
— Гей! Відступіть! Еліта з'явилася!
Спочатку Док Чоль-Ґван і Бан Ді-Йон лише стримували генерала. Але коли несподівано прибули ще двоє елітних скелетів, їм довелося негайно відступити.
"Добре. Головне — не втратити генерала."
Са Бе-Хьок правильно оцінив ситуацію. Магічні атаки сипалися з усіх боків. Але жодне наступальне закляття, здатне пробити кістяний щит, більше не долітало до нього. Елітні скелети скували дії студентів Стелли, змушуючи їх постійно бути насторожі й не даючи спокійно чаклувати.
"П'ятеро там... Один тут... Троє праворуч... Двоє з іншого боку... Добре. Тепер можна видихнути."
Він відправив усю свою охорону стримувати ворогів. Сам залишився беззахисним. Але більше не було нікого, хто міг би становити для нього загрозу.
"Скористаюся цією нагодою й якнайшвидше розширю територію."
Щойно вона збільшиться ще трохи, сила скелетів різко зросте. Тоді ця місцевість буде повністю поглинута, а студенти стануть його здобиччю. Скелетне військо, яке стримувало найманців, уже було знищене. Та це не мало значення. Такі втрати він легко відновить пізніше.
"Ще трохи... Ще зовсім трохи..."
Він зібрав усю ману, яку тільки міг, і влив її в Посудину Сили.
Туп.
Перед ним безшумно приземлився хтось. Легко, мов осінній листок. Са Бе-Хьок здригнувся й мимоволі відступив.
— ...Що?!
— Звідки ти взявся?!
Цього не могло бути. Він був переконаний, що відстежив місцеперебування всіх дванадцяти студентів Стелли. Навіть зараз він бачив їх очима скелетів. Та існував ще один. Хлопець із чорним волоссям і чорними очима. Він легко поплескав Са Бе-Хьока по плечу предметом, який тримав у руці, й невимушено всміхнувся. То був череп одного з трьох генералів-скелетів, яких некромант викликав ціною величезних зусиль.
— Ти... покидьку...!
Тепер він нарешті зрозумів, чому його мережа контролю перестала працювати. Винуватець стояв просто перед ним. Бек Ю-Соль недбало кинув непотрібного генерала-скелета на землю. І одним ударом безбарвного меча розтрощив йому череп.
— А-а-а!
Після примусового повернення генерала-скелета Са Бе-Хьок зазнав нового удару по внутрішніх органах. У звичайному стані він швидко б оговтався. Але зараз... йому було вже не до цього. Бек Ю-Соль неквапливо озирнувся. Як і очікувалося, хлопці й дівчата зі Стелли успішно відволікли всю охорону Са Бе-Хьока. Увага некроманта повністю розсіялася. І тепер тут залишився лише один ворог. Сам некромант.
"Що це з ним? Чому він такий упевнений?"
Са Бе-Хьок нервово відступив ще на крок і ковтнув слину. Так, тіло некроманта було слабким. Та він усе ще залишався магом Класу 5. Якщо цей хлопець поводився настільки спокійно перед ним... Отже, він був абсолютно впевнений у власних силах.
"Невже... Студент Стелли залишається студентом Стелли, хоч би яким молодим він був!"
Саме так сприйняв це Са Бе-Хьок. Його серце стиснув страх. Усе тіло скувала напруга. Тим часом Бек Ю-Соль обливався холодним потом.
"Стривай... це ж зовсім не за планом..."
Він швидко озирнувся. За початковим задумом Док Чоль-Ґван і Бан Ді-Йон мали швидко впоратися з генералом-скелетом і прийти йому на допомогу. Але після того, як Са Бе-Хьок, плюючи кров'ю, насильно прикликав елітних скелетів, вони були змушені стримувати їх. Отже...
Він залишився сам.
"Невже мені доведеться битися самому?"
Якби хтось запитав, хто був найслабшим серед тринадцяти студентів Стелли, Бек Ю-Соль без жодних вагань підняв би руку. І ось тепер найслабший мав самотужки битися з найсильнішим босом. Відчувши, що справа набуває кепського вигляду, він уже подумав про відступ. Та раптом Са Бе-Хьок знову виплюнув кров.
— Кхе... Кха...
Лише тепер Бек Ю-Соль уважно придивився до його стану. Після насильницького виклику шістьох елітних скелетів його внутрішні органи були вже на межі.
— Ви... Я вас усіх повбиваю...
Са Бе-Хьок дивився на нього моторошними очима. Та в тому похмурому погляді вже майже не залишилося сили.
"Можливо... це цілком реально?"
.
.
.
П.П Meterlink
(Нехай вас не вводить в оману рівень сил оточення Бек Ю-Соля. Решта студентів кратно слабші. Неважливо, в Академії Стелла чи деінде, четвертого класу достатньо щоб бути висококваліфікованим і забезпеченим бійцем будь де в Ефірному Світі.)