Розділ 31 - Атака Некроманта (3)
[Епізод 4 «Атака Некроманта» розпочався.]
Щойно пролунав звук сповіщення, як навколо здійнялась моторошна мана. Одразу після цього щось зашурхотіло в землі прямо перед Бек Ю-Солем, і назовні простягнулася кістлява рука.
Це був скелет.
За мить із землі вискочив скелет, оповитий огидною маною. Судячи з колосального обсягу енергії, то був не рядовий мрець, а генерал скелетів. Він підпорядковувався безпосередньо некроманту і мав повноваження командувати. Це був монстр рівня міні боса. У цьому Епізоді їх з'являлося лише три. Якщо битися з ним за правилами, можна загинути за лічені секунди, але Бек Ю-Соль і не думав цього робити.
Хруск! Клац!
Щойно генерал скелетів вистромив голову, Бек Ю-Соль активував меч Теріпон. Негласне правило веліло не чіпати магічних істот і героїв під час трансформації та тихо спостерігати, коли закликають монстрів рівня боса.
"А що, як я іноді нехтуватиму правилами? Зрештою, моє життя куди важливіше за гордість."
Гррр!
Генерал скелетів раптово задер голову і витягнув руки. Потім він крутонув шиєю, намагаючись витягти з землі нижню частину тіла. Саме в цей момент Бек Ю-Соль опустив меч Теріпон прямо йому на череп.
— Лізь назад. Ану назад!
Гуп! Гуп! Трісь!
Коли гра існує надто довго, її віддані шанувальники неминуче починають переосмислювати старий контент. Це було закономірно. Зрештою, Ефірний Світ — це гра з десятирічною історією, яка мала безліч досвідчених гравців. Свого часу в спільнотах та на інтернет-трансляціях шаленою популярністю користувався контент, де показували найшвидші способи проходження основних епізодів та детально розбирали другорядних персонажів. Бек Ю-Соля більше цікавив режим PvP, тому він ні разу не розвивав додаткових персонажів. Проте завдяки гравцям, які повсякчас шукали легші й коротші шляхи, він чудово пам'ятав усі приховані елементи на кожній мапі.
Знищення генерала скелетів до того, як його повністю закличуть, також було свого роду прихованим маршрутом. Генерал скелетів, здатний керувати звичайними воїнами та передавати їхні відчуття некроманту, сам по собі становив серйозну загрозу. Тому таке завчасне полювання на нього ставало для некроманта величезною втратою.
Хрусть!
Повністю відсікши кінцівки генерала скелетів, Бек Ю-Соль залишив його безпорадно стирчати із землі. Тоді він із силою смикнув мерця вгору, відірвавши заховані під ґрунтом частини. У його руках залишилися лише хребет і череп.
— Клинок із хребта готовий.
Клац-клац!
Монстр намагався хоч якось чинити опір, клацаючи залишками зубів, але всі його зусилля були марними. Бек Ю-Соль не збирався вбивати його просто зараз. Ця стратегія била по слабкому місцю некроманта. Щоб повернути собі контроль над генералом, чаклуну потрібен був фізичний контакт. Крім того, якщо тягати цього генерала з собою, інші скелети поблизу завмирали, що неабияк допомагало. Це був справжній стиль гравця. Бек Ю-Соль не мав жодного наміру сліпо прориватися крізь натовп ворогів.
Він увімкнув мізки, щоб витиснути максимум із тих знань, якими володів.
— Ну що ж, ходімо.
Коли скелети почали масово вириватися з-під землі, Полум'яна неабияк здивувалася, побачивши Айзель.
"Стривайте... Чому вона з ними? А як же Ма Ю-Сон?"
Вона знала цей епізод, оскільки читала про нього в оригінальному романі. У тій історії Ма Ю-Сон майже самотужки розв'язав цю проблему. Щоправда, після цього він зазнав смертельного поранення і ледь не загинув. Проте, завдяки ретельній підготовці, священним зіллям та потужній підтримці Ха Вон-Ряна, він, після тривалої та запеклої боротьби, все ж зумів подолати цей Епізод. Однак Айзель, яка мала привести Ма Ю-Сона, натомість з'явилася тут із якимись дивними старшокурсниками.
"Де, в біса, Ма Ю-Сон?"
Вони вже зайшли в саму гущу лісу. Цей світ був прекрасним, але засоби зв'язку на великих відстанях залишалися незручними, порівняно із сучасними технологіями Землі. Зв'язатися з Ма Ю-Соном наразі неможливо.
"Невже... невже нам доведеться розгрібати це такою невеликою групою?"
Вона міркувала над цим, нервово кусаючи нігті, але так і не знаходила відповіді. Ма Ю-Сон зміг успішно заблокувати напад некроманта лише завдяки своїй неймовірній здібності під назвою Бойова Лють. Що довше він бився і що більше насолоджувався боєм, то сильнішим ставав. Навіть попри те, що некромант належав до Класу С, Ма Ю-Сон здолав його, скориставшись тим, що наодинці сила чаклуна стрімко падала.
"А як щодо того, щоб попросити допомоги в інших найманців?"
Неможливо. Вони ніколи не бралися за завдання без офіційного замовлення. Зараз вони, найімовірніше, чимдуж тікали звідси.
"Як же бути!.."
Гуп!
Хе Вон-Рян спопелив скелета, який вискочив із землі, і поклав руку на плече Полум'яній.
— Заспокойся. Тобі нема чого боятися. Ви ж детально вивчали скелетів на заняттях, хіба ні?
— Так, я знаю.
— Я вже надіслав сигнал про допомогу до Академії Стелла.
Кишеньковий годинник Стелли мав безліч функцій, і однією з них був запит на порятунок в екстрених ситуаціях.
"Гаразд. Якщо ми трохи почекаємо, професори Стелли прибудуть."
Полум'яна спробувала впорядкувати думки. Хоча здолати некроманта їм не під силу, вони цілком зможуть утекти, якщо докладуть зусиль.
— П-Полум'яна?.. Що це взагалі таке?
Вона поглянула на схвильовану Джекі.
Від самого початку вони з Ха Вон-Ряном планували піти на полювання вдвох, але Джекі наполегливо напросилася з ними, тож у них не було іншого вибору, окрім як узяти її з собою.
"Я думала, що їй нічого не загрожуватиме, тому й погодилася…"
"Це моя відповідальність. Я мушу врятувати Джекі й витягти її звідси."
Вона з усіх сил усміхнулася, намагаючись підбадьорити подругу.
— Не хвилюйся, заспокойся. Я щось вигадаю.
— Хто хвилюється? Мені зовсім не страшно!
Побачивши самовпевнену Полум'яну, Джекі зціпила зуби і спрямувала ману у свій посох.
"Я теж на це здатна."
Невдовзі, сформувавши магічне коло, вона випустила бурульки, які прикували ноги трьох скелетів до землі.
"Чудово! Цього цілком достатньо..."
Раптом Полум'яна вправно прокрутила свій посох і з силою вдарила ним об землю.
Трісь!
З-під землі вирвалися міцні лози, які обплели щонайменше десять скелетів і підняли їх у повітря. Після цього вона крутонула посох ще раз.
Хрустт! Бах! Тріськ!
В одну мить черепи всіх спійманих скелетів розлетілися на друзки.
— Що? — приголомшливе видовище змусило Джекі заціпеніти від шоку.
"Це... просто неймовірно..."
Хоча вони були однолітками, різниця в їхній магічній силі виявилася просто колосальною. Звідки Джекі могла знати? Щоб змінити похмуре майбутнє, Полум'яна щодня виснажливо тренувалася, відточуючи свої навички. Джекі, не знаючи про цю боротьбу, лише кусала губи, нарікаючи на несправедливість цього світу.
— Усі ж знають, як знищити скелета, правда?
— Звісно.
— Про це навіть діти в початковій школі знають!
Існував лише один надійний спосіб убити скелета. Серед темних магів некромантія вважалася однією з наймогутніших сил, і протидії їй навчали змалечку. Тому, попри те, що для студентів це був перший справжній бій, вони не розгубилися остаточно. Проте страх та огиду, які виникали на рівні інстинктів, неможливо було повністю викорінити. Саме усвідомлення того, що навколо рухаються істоти з голих кісток, змушувало здригатися. Деякі скелети виглядали особливо мерзенно, адже їхні кістки ще не встигли очиститися до чистого білого кольору.
— Пробиваємо шлях для відступу сюди!
— Зрозумів!
Док Чоль-Гван з усієї сили вдарив кулаком по землі. Ґрунт просів, і кілька скелетів миттєво опинилися під завалами. Але навіть попри це, за мить вони почали розгрібати землю, проштовхуючи свої долоні назовні. Це виглядало жахливо, але Полум'яна намагалася не дивитися на них, швидко біжучи стежкою, яку розчищав Док Чоль-Гван.
— Це старе кладовище, тому що довше ми тут тупцюватимемо, то більше мертвяків з'явиться! Нам треба негайно повертатися до базового табору!
Основою магії некроманта був контроль території. Тобі потрібно повністю наситити певну ділянку власною маною, щоб закликати там скелетів. Усе було гранично просто. Інакше кажучи, це нагадувало захоплення території. Оскільки некромант повільно розширював свої володіння, шанси супротивників на перемогу невпинно танули.
— Вони всюди!
— Ха! А це весело!
— Що тут веселого! Спробуй нарешті збагнути, в якій скруті ми опинилися! — крикнула Бан Ді-Йон, сварячи Док Чоль-Гвана.
Проте впевнені та потужні удари хлопця в авангарді швидко повернули їй спокій.
Айзель промовила із суворим виразом обличчя:
— Схоже, цей некромант добре підготувався. Його власний рівень не такий уже й високий, але... є велика ймовірність, що він створив посудину сили.
— Так, дуже схоже на те. Це справжній головний біль.
Посудина сили — це особлива техніка, за допомогою якої некроманти безперервно вливали й накопичували свою ману впродовж кількох днів або навіть років.
Навіть для некроманта існувала межа магічної енергії. Для чаклуна третього чи четвертого класу ліміт одночасного заклику становив близько десятка істот.
— Рівень самих скелетів доволі низький, але те, що вони захопили таку величезну територію... означає, що він зібрав колосальну кількість мани в посудині сили.
Тобто нинішня ситуація не була випадковістю. Це був ретельно спланований напад.
Скрип! Клац! Хрусть!
Кількість скелетів невпинно зростала. Здавалося, що вони навмисно кільцем оточують студентів.
— ...Схоже, вони намагаються затиснути нас у пастку.
За студентів Стелли можна було отримати чималий викуп. Або ж їх могли насильно перетворити на нежить, щоб створити скелетів-магів із високим потенціалом.
— Те, що я сиджу на жорсткій дієті, ще не означає, що я хочу перетворитися на купу кісток!
Щойно Бан Ді-Йон вигукнула це і змахнула рукою, як здійнявся шалений порив вітру, який буквально змів скелетів. Хоча це не знищило їх, Айзель одразу ж розтрощила їхні черепи, закликавши потужний електричний розряд. Ця група студентів уперше зіткнулася з такою нежиттю, і для багатьох це був перший справжній бій, проте вони блискуче долали перешкоди. Однак у будь-якій ситуації завжди існує непередбачуваний фактор.
— А-а-а-а!
Кашиф Дерек, злякавшись скелета, який зненацька виринув із землі, з криком гепнувся. Він був жерцем, а це означало, що його заклинання вимагали тривалої концентрації для масштабних атак. Але що відбувається, коли таке заклинання раптово переривається посеред процесу?
— Це зворотний вибух! Голови вниз!
Хон Бі-Йон швидко зорієнтувалася і закричала, але Айзель та Док Чоль-Гван, які стояли занадто близько, потрапили під удар.
Бабах!
Сам по собі вибух за силою не перевищував звичайну порохову бомбу, і в ньому не було нічого смертельного. Проте найстрашнішим у такому зриві заклинання під час групового бою було те, що він викликав ланцюгову реакцію.
— Ай!
— Кхг!
Магія Айзель разом із заклинаннями інших студентів потрапила в зону вибуху Кашифа і розвіялася, викликаючи один зворотний удар за іншим.
Бум! Бах! Бабах!
Один за одним прогриміли вибухи, і їхнє ідеальне шикування вмить розвалилося. Полум'яна, яка встигла вчасно відступити, не постраждала, але кількох членів загону Хон Бі-Йон буквально відкинуло вбік.
На щастя, вони не знепритомніли, але через різкий відтік мани деякий час не зможуть чаклувати.
"От бовдур!"
Хон Бі-Йон допомогла піднятися членам своєї групи, які смертельно зблідли від магічного відкату.
— П-принцесо, мені так шкода…
На жаль, серед тих, хто потрапив під удар, опинилася й Аршуан. Вона мала найвищу точність і знищила найбільше скелетів. Дівчина витрачала надто багато мани, намагаючись перевершити Хон Бі-Йон, тому й наслідки удару для неї виявилися найважчими.
— Нічого. Тобі нема за що вибачатися, швидко лізь на спину Мерадіну.
— Але ж Мерадін лицар…
— Заткнись і лізь! Ти хочеш стати для нас тягарем?!
Зараз було не до суперечок. Хон Бі-Йон не збиралася кидати жодного члена своєї групи, тому мусила взяти командування під суворий контроль.
— Д-добре... — промовила Аршуанг, шоковано кусаючи губи, і дозволила хлопцеві на ім'я Мерадін узяти себе на плечі.
Оскільки Мерадін залишався єдиним лицарем, окрім Док Чоль-Гвана, ситуація стала критичною. Це усвідомлення тиснуло на серце Аршуан ще сильніше.
Хрусть! Тріськ!
Скелетів ставало дедалі більше. На жаль, вони повністю втратили орієнтацію на місцевості, а всі плани на безпечний відступ розлетілися вщент.
— Стримуйте їх скільки зможете! Якщо вас схоплять, ви поповните їхні лави!
— Ха-ха, ось це я розумію — виклик! Я ще ні разу в житті не відступав!
— Та закрий ти пельку бодай на мить!
На щастя, старшокурсники другого року Бан Ді-Йон та Док Чоль-Гван, від яких ніхто нічого особливого не очікував, проявили себе як надійні лідери. Попри те, що магія вітру Бан Ді-Йон та магія землі Док Чоль-Гвана здавалися абсолютно несумісними, вони продемонстрували бездоганну взаємодію. Це створило вагому перевагу, яка виявилася навіть ефективнішою за дії першокурсників-еліт. Проте… цього все одно було недостатньо. Жодне заклинання, жоден план і жодна командна робота не могли витягти їх із цієї смертельної пастки.
Їхнім супротивником був некромант Класу С, який ретельно підготувався до нападу.
Натомість з їхнього боку виступали лише недосвідчені маги Класу B та Класу C, які взагалі не мали бойового досвіду.
"Це кінець."
Полум'яна міцно зціпила зуби і стиснула руку Джекі. Та навіть не змогла як слід скористатися магією, її тіло вже тривалий час без упину тремтіло від жаху.
— Що... що з нами буде?..
— ...
Вона не могла, як зазвичай, заспокоїти її словами «Все буде добре», адже сама опинилася в ситуації, коли нічого не могла вдіяти.
— Ха... Ха...
Вона вже була повністю виснажена, тож використовувати магію ставало дедалі важче. Якби вона мала бодай трохи часу, то змогла б відновити природний запас енергії завдяки своєму таланту до регуляції енергії. Але часу не було взагалі.
Гуп!
— Кхг!
Прямо поруч із нею скелет усім тілом кинувся вперед, але його вчасно заблокував щит Ха Вон-Ряна. Проте цей захист довго не протримався і розлетівся після кількох ударів. Запас мани хлопця практично вичерпався, він був на межі.
Попри це, він із рішучим виразом обличчя поклав руку на голову Полум'яній.
— Полум'яна... Я захищу тебе попри все. Навіть якщо доведеться кинути мене, ти мусиш урятуватися.
— Ого. Раптом заговорив як герой романтичного роману? Хіба тебе не вчили, що після таких реплік зазвичай помирають? — спробувала пожартувати вона.
Проте Ха Вон-Рян говорив цілком серйозно. Вона не могла дозволити йому пожертвувати собою, адже саме вона привела його сюди.
— Не роби дурниць. Я краще за будь-кого знаю, що в тебе взагалі не залишилося мани.
— Ні, я…
Побачивши, що Ха Вон-Рян не збирається відступати, Полум'яна крикнула:
— Не вдавай із себе героя! Краще подумай, як нам поволі вибратися з цього лайна. Ти ж у нас розумний, хіба ні?
Після цих слів Хе Вон-Рян опустив голову. Жоден стратег у світі не зміг би знайти вихід із цієї ситуації. Його магія більше нічим не могла допомогти. Тому Полум'яна просто хотіла, щоб він прожив якомога довше, і намагалася в такий спосіб підтримати його гордість, змусивши думати над планом. Йому довелося визнати гірку правду: він відчував лють до самого себе і був готовий померти. Він не міг захистити дівчину, яка йому подобалася, і відчувати від неї жалість у відповідь було найгіршим приниженням. Емоції зашкалювали, а в голові панував суцільний хаос, поки ситуація навколо ставала все більш критичною.
Скрип! Хруст.! Клац!
— Прокляття, їх занадто багато!
— Ми більше не можемо чаклувати...
Армія скелетів, яка вже розрослася до таких розмірів, що заповнила все навколо, більше не стримувалася виснаженими студентами. Навіть Док Чоль-Гван, який до останнього тримав оборону попереду, змушений був відступити.
Раптом усі скелети одночасно завмерли.
— Що?
Наче маріонетки, яким обрізали мотузки, мерці зупинилися одночасно. Ця раптова зупинка змусила хлопців та дівчат розгубитися ще більше.
Скрип...
Скелети повільно повернули голови і подивилися в один бік.
————
У ту ж мить.
Це було схоже на те, як Мойсей розділив води Червоного моря. Крізь щільні лави армії скелетів спокійно йшов хлопець, прокладаючи собі шлях прямо серед нежиті.Цей силует був настільки знайомим, що всі присутні застигли від подиву.
— Бек Ю-Соль?
У своїй правій руці він тримав скелета, від якого залишилися лише хребет і череп. Поки череп був цілим, мрець залишався умовно живим, тому він без упину клацав зубами, але не міг завдати хлопцеві жодної шкоди. З невеликим запізненням до всіх нарешті почало доходити суть того, що відбувається.
— Не можу повірити…
— Це... генерал скелетів?..
На перший погляд могло здатися, що некромант одноосібно керує сотнями чи тисячами скелетів, але насправді він не міг контролювати кожного мерця напряму. Для цього йому потрібен був чіткий ланцюжок командування, який здійснювався через скелетів, що мали лідерські повноваження та певний рівень інтелекту. Тому одним із найефективніших способів боротьби з армією некроманта було вистежування та знищення або підкорення саме таких командирів. Генерал скелетів виступав ключовим елементом, своєрідним приймачем, командним пунктом та антеною. Він ставав очима, вухами, а подекуди й мізками самого некроманта. Знаючи про це вразливе місце, маги зазвичай створювали генералів надзвичайно міцними, і їх завжди охороняли елітні загони нежиті.
"Він самотужки вистежив і схопив скелета генеральського рівня?.."
У таке видовище було важко повірити.
Але завдяки цьому…
"Якщо ми зможемо використати це, у нас з'явиться шанс вибратися звідси живими!.."
У серцях студентів знову спалахнув нехай і слабкий, але цілком реальний вогник надії.
.
.
.
П.П Meterlink
(Хоча у цьому розділі мова йде саме про скелетів, у більш широкому сенсі, тих, кого некроманти підіймають з мертвих, звуть нежиттю. Це поняття може включати в себе зомбі, ходячих скелетів, гулів, упирів та злих духів залежно від конкретного твору.)
(Тепер замість номерів класи магів позначають букви. Для англійського перекладу це настільки не принципово, що аж начхати, а мені боляче. В сенсі , в них навіть оцінки в школі виставляють буквами. Не знаю як будуть на далі оцінюватися класи магів, тож не знаю який варіант вважати правильним - клас 1 чи клас А.)
.
АКТИВНІ НАВИЧКИ:
Battle Frenzy Syndrome - Бойова Лють (навичка посилення)