Розділ 28 - Регресор (3)
Учні Класу S мали право займати окремий гуртожиток кожен для себе. Проте це стосувалося не всіх. Наприклад, Полум'яна. Вона жила разом із чотирма сусідками, бо любила проводити час із ровесниками. Полум'яна була товариською та підтримувала добрі стосунки з усіма — від Класу F до Класу А, тому в її кімнаті завжди збиралися учні з інших класів. Семеро дівчат тіснилися в невеликому приміщенні площею шістдесят квадратних метрів, весело теревенячи та смакуючи десерти з кавою.
— Полум'яна, ти в порядку?
До Полум'яної, яка тремтіла, втиснувшись обличчям у подушку, підійшла одна з дівчат.
Це була Джекі.
— ...Ага.
— Що сталося? Розкажи нам.
— Справді.
— Тебе щось турбує?
— Просто менструальні болі. Не хвилюйтеся.
— Справді?
Інші дівчата швидко втратили до неї цікавість і знову повернулися до своїх розмов.
"Як я можу щось сказати? Мені не можна нікому розповідати. Доведеться нести це самій."
"Бек Ю-Соль... Він сказав, що забув свою мету..."
Побічним ефектом регресії була втрата найдорожчих спогадів і власної мети. Він продовжував рухатися вперед, керований почуттям обов'язку, залишаючи все інше позаду. І ще він сказав, що хоче жити. Ці слова боляче врізалися їй у серце, немов цвях.
"Він хоче жити."
Якби це сказав хтось інший, вона б не надала цьому значення. Але Бек Ю-Соль був іншим. Якщо правда, що він повернувся завдяки силі Срібного Осіннього Місяця, то після виконання своєї місії зникне без сліду, а саме його існування буде стерте.
Без жодних записів.
Без жодних спогадів.
Без жодного сліду.
Можливо, він навіть не пам'ятатиме їхньої сьогоднішньої розмови. Так вона думала. Якщо він справді був регресором, то мав володіти метою, заради якої не страшно навіть повне зникнення. Але ні. Він повернувся, щоб урятувати світ. І водночас усе ще хотів жити. Він знав, що зрештою загине. Знав, боявся цього, але все одно продовжував іти вперед. Хіба його слова не означали приблизно таке:
"Давай говорити одне одному лише половину правди."
Вона надто легко дала обіцянку, яку не можна було порушувати.
"Відтепер він..."
Вона більше ніколи не намагатиметься випитувати його таємниці. Якщо їхні цілі справді збігалися, вона зробить усе можливе, щоб допомогти йому.
Біп!
На дверях гуртожитку спрацювала сигнальна магія.
(Хе Вон-Рян: Полум'яна.)
Одна з дівчат здивовано прочитала літери, що автоматично з'явилися на панелі.
— Полум'яна? Е-е... До тебе прийшов Хе Вон-Рян.
— ...Натисни за мене кнопку «недоступна».
— Але ж...
— Це ж Хе Вон-Рян...
Однак Полум'яна лише натягнула ковдру на голову й навіть не захотіла відповідати. Джекі деякий час дивилася на неї, а потім перевела погляд на інших.
"Тоді... може, якщо я... вийду до нього?"
Серце шалено закалатало. Вона знала, що це безглуздо, але не могла змиритися з думкою, що не побачить його обличчя.
— Дівчата, я скоро повернуся.
Джекі тихенько вислизнула з кімнати й невдовзі спустилася на перший поверх. Удалині Хе Вон-Рян мовчки дивився на нічне небо. У розмитому сяйві ліхтарів навіть його байдужі й холодні очі здавалися їй прекрасними.
— Гей...
— ...
Коли Джекі несміливо покликала його, Хе Вон-Рян обернувся.
"Я просто хотіла сказати, що Полум'яної немає. А поки що було б добре хоча б трохи поговорити... Навіть якщо лише кількома словами..."
Та реальність виявилася набагато жорстокішою.
— Хто ти?
— Г-га?
Джекі від несподіванки аж запнулася. Вона не раз приходила сюди разом із Полум'яною й бачила його кілька разів. Навіть якщо він не пам'ятав її, то принаймні мав хоч раз прочитати її ім'я на жетоні.
— Я... я подруга Полум'яної...
— Де вона?
Навіть зараз Хе Вон-Рян бачив лише Полум'яну. Це було прикро, але вона все ж відповіла:
— Вона спить. Почувається недобре...
Після цих слів Хе Вон-Рян якийсь час дивився в порожнечу.
"Невже вона так занепала духом лише тому, що зізналася якомусь покидьку й отримала відмову?.."
Глибоке відчуття поразки пронизало його серце.
"Що вона взагалі знайшла в чоловікові, який поступається мені в усьому?"
Який сенс у тому, що його вважають спадкоємцем Вежі Повного Місяця? Він не зміг перемогти навіть Ма Ю-Сона, який вивчав магію лише як хобі. І був таким дурнем, що не міг навіть висловити свої почуття жінці. Тим часом Ма Ю-Сон завдяки своєму таланту неодмінно підніметься до небес. А Бек Ю-Соль одним лише язиком зміг заволодіти серцем Полум'яної. А він? Усе, що йому залишалося, — захлинутися ревнощами. Хоч би як він старався, йому бракувало впевненості, щоб зрівнятися з Ма Ю-Соном і Бек Ю-Солем.
Голова Хе Вон-Ряна була сповнена хаосу. Біль пронизував саму душу.
"Ревнощі? Комплекс меншовартості? Чому я взагалі це відчуваю? Дивно. Зазвичай я б ніколи про таке не думав. Чому ці потворні й похмурі думки безупинно лізуть мені в голову? Треба взяти себе в руки. Не можна дозволити їм мене поглинути. Напевно, це через стрес останнім часом."
Подивившись на Джекі, Хе Вон-Рян сказав:
— Зрозуміло. Тоді я піду. Передай їй, щоб берегла себе.
— Так...
Залишивши ці слова турботи, Хе Вон-Рян рушив у бік чоловічого гуртожитку. Джекі дивилася йому вслід, стискаючи зуби й кулак так сильно, що нігті впивалися в долоню.
"Дратує."
Її переповнювало роздратування.
"Мене це дратує. До сказу."
Так було завжди.
"Чому? Чому? Чому завжди Полум'яна?"
Будь-де. Будь-коли. З будь-ким. Усі дивилися тільки на Полум'яну. Завжди в центрі уваги. Завжди оточена любов'ю. Саме Полум'яна. Вродлива, мов ангел. Доброзичлива. І настільки талановита, що могла використовувати магію різних рас. У неї було все. Навіть перше кохання Джекі закохалося саме в неї. Джекі мовчки підняла голову до нічного неба і дивилася. Довго. Без кінця.
————
Перша Вежа, сімдесят дев'ятий поверх.
Кабінет заступника директора.
Перед заступником директора Академії Стелла, магом Класу 8 Арчі Гейденом, стояла професорка Майзен Тірен.
— Чув, цього разу вас принизив якийсь студент, професорко Майзен. Яка ганьба. І що ви відчуваєте?
Майзен прикусила губу.
— ...Мені немає виправдання.
— Саме так. І не повинно бути. То що ви відчуваєте?
Немов зачарована його голосом, Майзен чесно відповіла:
— Почуваюся жахливо. І злюся. Не можу зрозуміти, чому такому виродку дісталося стільки таланту...
— Так. Дуже добре. Ха-ха.
Арчі Гейден підвівся, поплескав Майзен по плечу й тихо прошепотів:
— Продовжуйте плекати ці почуття. Як просуваються дослідження Перехресної Техніки Алхімічної Інженерії разом із лікарями? Усе добре?
Уперше за весь час Майзен усміхнулася.
— Звісно.
Вона працювала над особливим дослідженням. У спеціальній організації під назвою Церква Місячної Тіні було чимало видатних лікарів, і вони займалися вивченням Перехресної Техніки Алхімічної Інженерії, яка поєднувала алхімію та магічну інженерію. По суті, це було майже неможливе дослідження. Алхімія, що працювала із сутністю матерії і магічна інженерія, яка наділяла магією сам матеріал. Безліч геніїв намагалися поєднати ці галузі. І всі зазнали невдачі. Але цього разу все буде інакше.
— Голова стала яснішою? Саме час проявитися ефекту особливого благословення, яке я на вас наклав.
— Так. Завдяки цьому дослідження просуваються неймовірно швидко.
Почувши це, Арчі усміхнувся.
"Дурна жінка... Вона навіть не здогадується, хто насправді її обманює. А може, навіть якби знала, їй було б байдуже. Жінка, яка укладе угоду навіть із дияволом заради сили та слави. Магічний воїн, що має боротися з темними магами, але працює на них... Світ реготатиме, коли правда спливе назовні."
Лише від цієї думки його охоплювало збудження.
"Час майже настав."
Під тиском магів темні маги були змушені весь час ховатися. Тепер у них залишався лише один шлях. Створити технологію, яка випереджатиме сучасних магів на ціле покоління, і занурити суспільство в хаос.
"Якщо алхімічна інженерія буде завершена... це стане можливим. Незабаром цей час настане. А до того я терпляче чекатиму."
У Альтеріші не було власної лабораторії. Вона лише тимчасово користувалася складом, що примикав до лабораторії професорки Майзен Тайрен. Бек Ю-Соль мав здати звіт за групове завдання. Коли він завітав до неї, Альтеріша зустріла його здивованим поглядом.
— Ха-ха. Не думала, що студенти приходять навіть на вихідних. Це звіт? Залиш його тут.
Він ледь не запитав, куди саме його покласти, але стримався. Навколо панував суцільний безлад.
"Чому чашка з кавою висить на стелі? І що це за зім'яті папери літають у повітрі?"
Він серйозно замислився, чи це не якась форма мистецтва. А ще його цікавило, чому люмінесцентні лампи танцюють по підлозі.
— Тоді залишу тут.
Зрештою він поклав звіт на товсту книгу, що лежала на столі.
Щойно папка торкнулася поверхні, уся конструкція завалилася з гучним гуркотом.
— Це... я винен?
— Хе-хе-хе... Усе добре! Я швидко приберу! Нічого страшного! Не хвилюйся!
— А, гаразд.
Альтеріша ніяково усміхнулася й поспішила наводити лад.
Вона була асистенткою, яку Майзен постійно сварила. Більшість студентів також її ігнорували, адже вона не була випускницею Стелли.
"Здається, вона походить із якоїсь спільноти вуличних алхіміків."
На щастя, їй вдалося потрапити до Академії Стелла як асистентці. На жаль, працювати довелося під керівництвом Майзен.
— Ух... Це трохи важке...
— Я допоможу.
Коли Бек Ю-Соль підняв коробку й переніс її вбік, Альтеріша здивовано витріщилася на нього.
"Чого ти так дивуєшся? Так і хочеться похизуватися м'язами."
Коли всі коробки були прибрані, відкрилася дошка, яку вони раніше затуляли.
— Це...
То була магічна ручка. Предмет, який у майбутньому пошириться по всьому світу й стане незамінним інструментом кожного мага. Важко було повірити, що тут уже існував її прототип.
— А, це? Професорка Майзен казала, що це формула, яку вона досліджує разом із лікарями.
"Формула?"
Він навіть не знав, що існує щось подібне. Та Альтеріша явно захоплювалася темою, тому продовжила:
— Це називається Перехресна Техніка Алхімічної Інженерії. Я... я теж хотіла її вивчити, але професорка заборонила мені торкатися до неї, тому я перестала. Може, через те, що мені бракує здібностей? Колись я теж хотіла б досліджувати такі формули. Професорка постійно називає мене дурепою та лає, але...
— Ось як.
"Ця формула... Здається, вона мені знайома."
Туманні спогади спливали в голові, мов примари, але він не міг ухопитися за них.
— Можна поглянути?
— Звичайно. Але якщо професорка вас спіймає, буде велика біда. Хоча вона й так ненавидить і вас, і мене...
Вона ще щось бурмотіла собі під ніс, але думки Бек Ю-Соля вже пішли зовсім в інший бік.
"Квітка надії, що розквітла на жменьці сухої й безплідної землі."
Саме так зазвичай описували Альтерішу. Після інциденту з перетворенням професорки Майзен на темного мага, Академія Стелла здригнулася до самого фундаменту.
Темний маг всередині академії.
Окрім втрати репутації, наслідки спричинили величезні матеріальні та людські збитки. До того ж саме під керівництвом Майзен Тайрен темні маги завершили розробку алхімічно-магічної інженерії — Перехресної Техніки Алхімічної Інженерії. Завдяки цій технології темні маги ще довго лютували по всьому світу.
"Так. Алхімічно-магічна інженерія."
Бек Ю-Соль терпляче чекав моменту, коли Альтеріша опанує алхімічну інженерію та створить для нього потрібні винаходи. Але тепер він усвідомив дещо важливе. Алхімічна інженерія спочатку не була технологією Альтеріши. Вона належала темним магам.
"Стільки разів мене дратувала монополія темних магів на предмети в грі. Чому я раніше не склав усе докупи?"
Усі ті предмети робили й без того сильних темних магів ще небезпечнішими. Скільки часу знадобилося, щоб ця технологія потрапила до рук звичайних магів? На той момент розрив уже став надто великим, і всі вважали, що наздогнати темних магів неможливо. Але...
Альтеріша.
Коли вона втрутилася, усе змінилося. Геній із блискучим розумом та безмежною винахідливістю. Вона почала масово створювати речі, про які темні маги навіть не могли подумати.
"А що, якщо..."
Що, якби Альтеріша отримала цю технологію першою?
— Асистентко Альтеріша?
— Так? Хочете кави?
— Ні, не про це...
Бек Ю-Соль подивився їй просто в очі. Зараз вона нагадувала незрілу дівчину, трохи дивакувату для свого віку. Але варто було дати їй бодай найменший шанс — і вона негайно розправила б крила та злетіла. І відтепер він збирався давати їй такі шанси. Знову й знову.
— Професорка Майзен випадково не знущається з вас? Вас це не дратує?
— Га? Чому ви раптом питаєте про таке?..
— Якби існував спосіб дуже красиво помститися, що б ви зробили?
— Ехе-хе, я ж лише асистентка. Якщо спробую помститися й мене виженуть, то справді опинюся на вулиці! Хоча... бути безхатьком теж по-своєму цікаво.
— А якщо так? Ви станете кращим алхіміком, ніж професорка Майзен. Ні. Кращою за всіх алхіміків світу.
Почувши це, Альтеріша кліпнула очима й усміхнулася своєю трохи безглуздою усмішкою.
— Так... Це було б чудово.
І тоді Бек Ю-Соль остаточно переконався. Альтеріша вже давно втомилася від знущань Майзен. Втомилася доглядати за професоркою в запиленому складі. Її талант повільно загнивав. А вона не могла розправити крила.
Біль.
Гіркота.
Вона мріяла стати алхімкинею. Створювати винаходи стільки, скільки забажає. Стати видатним науковцем. Цю мрію довелося відкласти через сувору реальність. Але...
"Ця мрія здійсниться дуже скоро."
.
.
.
П.П Meterlink
(Хоча подача сюжету змушує дивитися на Майзен Тайрен як на одноразову дріб'язову лиходійку, вона внесла свій власний вагомий внесок у розвиток магічної спільноти. Ви можете як завгодно ставитися до її розробок в рамках вкрадених напрацювань, але це неймовірно складно зробити зілля Тайрен Пойнт - легкодоступне для здобуття матеріалів і не складне для виготовлення будь ким, у кого дві руки і два ока. Більш того, незалежно від мотивів, ця жіночка в майбутньому могла розробити цілий напрям магічної прикладної науки. І у світі гри їй це вдалося. Як на мене, видатна жіночка свого часу. Якби вона сама могла розгледіти свою гідність, не стала б продавати своє майбутнє на розп'яття темним магам.)