Розділ 27 - Регресор (2)
Після занять, під час вільного часу.
Зазвичай Айзель проводила цей час у залі для самостійного навчання, але сьогодні не могла зосередитися.
"Бек Ю-Соль..."
У голові панував безлад. Лише завдяки йому вдалося уникнути пастки Майзен. Але що зробила вона сама? На щастя, вона змогла виконати хоча б одну з вказівок Бек Ю-Соля, тож не була цілком марною.
"Він склав той рецепт... просто на місці?"
У це важко було повірити. Вона не могла уявити, що колись досягне такого рівня лише власними здібностями та винахідливістю. Алхімія і без того не була найпопулярнішим напрямом магії, але проблема полягала в іншому: його знання не обмежувалися лише алхімією. Чутки вже розійшлися по всьому факультету.
"Геній, який вступив без жодної підготовки."
Бек Ю-Соль відповів на всі три пасткові питання під час тесту на розподіл. Якби це були завдання рівня звичайного школяра, нічого дивного не було б. Але вступний тест Стелли можна було порівняти з більшістю університетських іспитів. Учень, який навчався звичайним шляхом і лише вступив до старшої школи, ніколи не зміг би впоратися із завданнями університетського рівня. Однак студенти Стелли були винятковими. Вони з дитинства отримували спеціальну освіту, тому для них це було природно. А от Бек Ю-Соль не мав таких привілеїв. Він прийшов без найменшої підготовки й розв'язав три магічні задачі, які виявилися не під силу іншим. І це ще не все. Хоча він почав далеко у хвості, вчився без особливого завзяття, але вже привернув до себе увагу. Не існувало предмета, на якому він би застряг. Його ідеями захоплювалися і викладачі, і професори.
— Хаа...
Айзель затулила обличчя обома руками.
"Моя донечко."
Раптом у пам'яті сплив день смерті батька.
"Моя люба донечко... Одного дня ти теж дізнаєшся правду..."
Його, заклейменого зрадником, поглинула смерть так само швидко, як ранкова роса зникає під сонцем. Та дивні останні слова, які він залишив після себе, досі не давали їй спокою. Вона все ще не розуміла їхнього значення. Але причина, через яку вона досі жила, залишалася незмінною.
Помста.
"Адолевіт."
Брудний рід, який зробив її батька зрадником і переслідував його аж до самої смерті. Вона не могла забути обличчя тієї проклятої жінки, яка його вбила. Вона мусила помститися. Мусила встромити загострене лезо відплати в серця тих, хто штовхнув її та батька в безодню. Для цього вона повинна стати найкращою.
"Бо я — вундеркінд. Бо я — маг, посланий небесами, неперевершений геній."
Для неї, яка втратила все, залишився лише один шлях до помсти. Перевершити двох принцес Адолевіт, стати магом вищого рівня й досягти вершин. Якщо вона стане найвеличнішим магом, який керує всім магічним світом, то зможе повернути кривдникам увесь сором, біль і страждання, які сама пережила. Але...
"Якою була моя роль цього разу?"
Хіба не вона просто покладалася на кмітливість та знання іншого студента, безпорадно збовтуючи зілля, наче новачок? Вона прагнула стати найкращою. Але сама не зробила нічого. Тоді вона не змогла придумати жодного рішення. Раніше вона була переконана, що здатна подолати будь-які труднощі й випробування.
"Я повинна... змінитися ще сильніше."
Айзель міцно стиснула зуби й підвелася. Не було часу на сором. Навіть зараз Бек Ю-Соль піднімався дедалі вище. А Хон Бі-Йон, яка колись була її суперницею, уже стояла значно вище завдяки елітній освіті королівської родини.
"Досить."
Вона більше не дозволить собі відставати.
— Хлюп!
Відтоді як Бек Ю-Соль вступив до Академії Стелла, у нього була одна маленька мрія. Елегантно пити американо в кафе Стелли. Сидіти на просторій терасі, милуватися нічним краєвидом і смакувати каву з добірних зерен.
"Хіба це не справжнє розкішне життя аристократа?"
— Гм. Я б випив ще одну чашку.
Але Бек Ю-Соль мовчки осушив чашку одним ковтком. Якщо чесно, він навіть не зрозумів смаку. Розчинна кава з автомата за триста вон, яку він пив раніше, здавалася значно смачнішою.
— Гм. Неймовірно дорого і напрочуд прісно.
Влаштувавшись у кріслі, він удав, що насолоджується нічним пейзажем, водночас активувавши Всевидців.
[Майзен Тайрен]
[Прогрес Скверни: 37%]
Навіть після приниження на останньому груповому завданні, рівень Скверни все ще становив лише тридцять сім відсотків.
"Як же підняти його ще вище?.."
З часом Скверна зростатиме сама собою. Але тоді буде вже запізно. Якщо станеться інцидент, що різко прискорить зараження професора, подія запуститься раніше, ніж він встигне відреагувати. Мета Бек Ю-Соля полягала в тому, щоб довести показник до 50% і привернути увагу Мисливців на Темних Магів до Майзена. Проте все йшло не за планом.
"Невже доля все одно рухається встановленим шляхом? Інцидент має статися протягом найближчих трьох місяців."
Скверна Майзена випадково вплине на одного зі студентів. Бек Ю-Соль не знав, на кого саме. Не тому, що не пам'ятав сюжет. Просто одна подія мала безліч розгалужень, мов у симуляторі побачень, тому передбачити майбутнє цього світу було неможливо. Проте існували постійні кандидати.
Джекі, подруга Полум'яної.
Аршуан, дівчина з фракції Хон Бі-Йон.
Та Хе Вон-Рян.
"Буде набагато гірше, якщо зачепить Хе Вон-Ряна."
Серед сотень тисяч гравців дуже мало хто бачив його зараження темною магією. Але саме цього варіанта слід було боятися найбільше. Його Скверна негайно приводила до поганої кінцівки.
— Але є одна людина, яку я можу більш-менш передбачити.
Джекі.
Вона викликала найбільше підозр. Особливих причин не було, але приблизно в 90% випадків саме вона ставала темним магом. Звісно, твердої впевненості нема, в перевірити це неможливо.
"Ех... Замість того щоб перейматися цим, може, потренуватися?"
З цією думкою він підвівся. Вийшовши з кафе, Бек Ю-Соль неспішно попрямував до тренувального майданчика. Та раптом помітив когось у саду. Хтось сидів там і пильно за ним спостерігав.
«Полум'яна?»
Вона ще трохи дивилася на нього, а тоді різко підскочила й рушила назустріч. Підійшовши настільки близько, що це вже почало дратувати, вона відкинула коротке чорне волосся й суворо запитала:
— Хто ти?
— Про що ти?
— Минулого разу ти так і не відповів як слід. Хто ти насправді?
"Знову це?"
Насправді після групового завдання він багато про це думав. Його знання майбутнього відрізнялися від знань Полум'яної. Вона пам'ятала майже всі дрібні деталі історії, тоді як він знав далеко не все. Проте якщо здобути її довіру, можна буде об'єднати інформацію.
"Може, просто ризикнути?"
Спокуса обрати легший шлях була надто великою. Але його зупинила не совість.
[Увага! Недостатньо Сили Оповіді!]
[Увага! Не кажіть цій людині, що ви потрапили в цей світ.]
[Увага! Не діліться з нею своїми знаннями та інформацією.]
"Я таки збожеволію."
Раптово виникли нові обмеження. Бек Ю-Соль не знав, що станеться в разі ігнорування застереження. Та виглядало це недобре, тож довелося викручуватися.
— Ти знаєш вислів, який Прародитель Магів колись сказав, навчаючи магії?
— Знаю.
Це була дуже проста, але найвідоміша фраза.
"Маги, нехай світ бачить лише половину вашої справжньої сутності."
У ті часи маги захищали свій світ від істот з інших вимірів. Їх було мало, тож люди майже обожнювали їх як богів. Але що сталося б, якби всі дізналися, скільки болю та страждань ховається за їхньою силою?
Маги завжди повинні були виглядати бездоганно.
Бути охайно вдягненими.
Не показувати виснаження навіть після наймогутніших заклять.
Не хворіти.
Не боятися.
Саме тому Прародитель Магів сказав ці слова.
— Показуймо лише половину свого обличчя і відкриваймо лише половину своїх почуттів. У нас обох є таємниці, які ми не хочемо розкривати.
— Гаразд. Добре.
Полум'яна погодилася надто швидко й відразу поставила нове запитання:
— Ти знаєш майбутнє, так?
Це було пряме й серйозне запитання. Він вирішив сказати половину правди. Скільки б вона не міркувала, їй ніколи не спаде на думку, що він знає світ через романтичну фентезійну гру. Достатньо просто не розкривати цього. До того ж вона вже й сама зрозуміла, що він володіє певними знаннями про майбутнє. Можливо, вона вирішить, що він просто читав оригінальний роман. Спершу він не хотів нічого розповідати. Та тепер вибору не залишилося. Втім, відповідати одразу він не став. Поки тривав обмін запитаннями, можна було дізнатися більше про неї.
— Якщо ти ставиш таке питання... значить, ти така сама?
Бек Ю-Соль підтвердив це словами «така сама». Полум'яна підтвердила мовчанням. Він і так знав, що вона потрапила сюди з іншого світу, але не міг показати цього. Приховуючи справжній обсяг своїх знань, він зберігав інформаційну перевагу.
— Тепер моя черга. Яка твоя мета в академії?
Насправді йому не потрібно було нічого більше. Історію Полум'яної знали майже всі. Але йому було цікаво, що вона думає сама. Вона трохи вагалася. Потім її губи пом'якшали.
— ...Відвернути загибель світу. Цей світ стоїть на межі краху.
Бек Ю-Соль не знав, правда це чи ні. Але відповідь принаймні була обнадійливою. Навіть в оригінальній історії існували темні маги, а фінал вважався трагічним. Схоже, вона теж не хотіла такого майбутнього.
— Наступне питання. Чому ти поводишся саме так?
Бек Ю-Соль удав, що глибоко замислився над відповіддю. Полум'яна терпляче чекала. Та проблема була в самому запитанні.
"Про що вона взагалі говорить?"
Він зовсім не розумів, яку саме поведінку вона мала на увазі. Але хіба можна було зізнатися в цьому? Що як через таку дрібницю вона зрозуміє, що він не знає оригінальної історії? Цього допустити не можна.
— Бо я вважаю, що так буде найкраще.
Йому здалося, що це досить непогана відповідь. Раптом зіниці Полум'яної сильно здригнулися.
— Що?.. Як... Чому?..
"Що?"
Реакція була зовсім не такою, як він очікував. Вона опустила голову й довго стояла, ніби щось обмірковуючи. Потім повільно підняла погляд і подивилася йому прямо в очі.
— Не можу повірити. Невже людина може бути настільки дурною? Має ж бути щось... якась мета, якесь бажання.
— Нічого такого немає.
— Кажи швидше!
«Хіба зараз не моя черга ставити питання?»
Він трохи образився, але вирішив, що потім просто поставить два запитання замість одного.
— Якщо ти питаєш, чого я хочу... чесно кажучи, я й сам не знаю.
— Не знаєш?
— Хоча дещо точно є. Просто я не впевнений, що це правильний шлях.
Він і досі не знав, чи справді пошук дванадцяти місяців приведе до істинної кінцівки.
— Тому поки що... я просто хочу жити. Ось і все.
"Хіба не цього хоче кожна людина?"
— Ти... хочеш жити?..
Очі Полум'яної широко розкрилися. Потім на її обличчі з'явилася сповнена розпачу усмішка. І саме тоді Бек Ю-Соль остаточно розгубився.
"Чому?"
Чому в її очах змішалися смуток і співчуття?
"Що відбувається? Ти ж явно неправильно все зрозуміла."
— Мабуть, так і є...
Вона пробурмотіла це сама до себе. Довго стояла, опустивши голову. А тоді різко підняла її. В очах блищали сльози. Від цього видовища йому чомусь стало боляче.
— Пробач. Я перейшла межу.
Сказавши це, вона розвернулася й побігла геть.
— Га?..
Усе сталося так раптово, що Бек Ю-Соль нічого не зрозумів.
«Хіба не настала моя черга ставити питання?»
Стоячи приголомшений, він дивився їй услід. І тут почув голос позаду.
— Бек Ю-Соль.
Голос був дивним, але водночас знайомим. Обернувшись, він побачив Хе Вон-Ряна, який дивився на нього моторошно холодним поглядом.
— Про що ви щойно говорили?
— Е-е... Ні про що особливе. А що?
Йому стало трохи не по собі. Усе-таки Хе Вон-Рян був суперником демонічно сильного Ма Ю-Сона.
— Я не втягнуся через це в якусь халепу, правда?
— Відповідай чесно. Чому Полум'яна втекла в сльозах?
Почувши це, Бек Ю-Соль зрозумів, що сталася помилка.
"До речі, хіба в грі Хе Вон-Рян не був закоханий у Полум'яну?"
Він добре це пам'ятав, бо маршрут Хе Вон-Ряна був досить популярним серед гравців.
— Нічого не сталося. Особливо нічого з того, про що ти зараз думаєш.
Хоч він і хотів, щоб Полум'яна зблизилася з Ма Ю-Соном, втручатися в особисте життя Хе Вон-Ряна не збирався. Той ще якийсь час недовірливо дивився на нього. Потім відвів погляд.
— Не знаю, що зі мною останнім часом. Вибач, що втрутився у вашу розмову. І перепрошую за спробу порушити твою приватність.
— А... так...
Після цього Хе Вон-Рян пішов. Чомусь Беку Ю-Солю стало шкода дивитися на його опущені плечі.
Ні.
Навіть не шкода.
Швидше дивно.
"Хіба він не зовсім інша людина?"
Хе Вон-Рян, якого він знав, був цинічнішим, холоднокровнішим і безжальнішим за будь-кого. Теперішній же вигляд здавався незграбним і нестійким. Адже він був справжнім втіленням чоловіка старих поглядів, людиною, яка не відкрила б своїх почуттів навіть жінці, яку кохає.
"Якось це насторожує..."
Бек Ю-Соля охопило погане передчуття. Та він силоміць відігнав ці думки.