Розділ 26 - Регресор (1)
Магія мала безліч атрибутів. Одні маги користувалися вогнем, інші — водою. Однак маг вогню не міг навчити мага води, тому в академії заняття ділилися за атрибутами. Професори з атрибутом вогню навчали студентів, які використовували вогонь, а професори з атрибутом води — тих, хто володів водою. Та це була Академія Стелла. У дуже рідкісних випадках магів із подвійним атрибутом, таких як Хе Вон-Рян і Айзель, або тих, хто володів особливими атрибутами, на кшталт Полум'яної, прикріплювали до професорів багатостихійної магії.
Професор Еліман був добре відомий тим, що володів усіма п’ятьма атрибутами, і займався особливими студентами на кшталт Полум'яної. Коли верхівка посоха Полум'яної засяяла, під опудалом, що стрімко рухалося, миттєво проросли лози й обплели його ноги. Потім, за допомогою магії маніпуляції, лози швидко перетворилися на метал, остаточно скувавши ціль. Після цього з посоха вирвався промінь світла, який пробив опудалу лоб і став завершальним ударом.
— Чудово. Твоя швидкість прицілювання значно зросла. Але контроль над атрибутом металу все ще доволі незграбний. Перемикання між атрибутами відбувається надто повільно.
— Я й надалі старанно працюватиму.
— Так, але не перенапружуйся. А, точно. Серед знайомих мені магів-гномів є один, який чудово змінює магію рослинного типу. Хочеш, я познайомлю вас пізніше?
— Так! Я буду дуже рада!
Це була Академія Стелла. Рівень викладання тут був винятковим. Порівняно з самостійним навчанням удома швидкість розвитку зростала якісно. До того ж чимало професорів, більшість із яких були простолюдинами, ставилися до студентів досить приязно.
— Ух... я виснажена.
Простогнавши від утоми, Полум'яна впала в крісло. У цей момент здалеку долинув рев. То тренувалися студенти атрибута вогню.
Бум!
Сидячи й мовчки слухаючи вибухи, вона помітила групу дівчат, які вибігли з-за її спини. Одна з них плакала, а решта намагалася її заспокоїти.
— Усе гаразд, Аршуан. Ти теж чудово впоралася.
— Та ні... ти й так набагато краща за мене.
"Аршуан?"
Почувши знайоме ім’я, Полум'яна насторожилася.
— Але поруч із принцесою мені бракує абсолютно всього, — крізь сльози промовила Аршуан.
І тоді Полум'яна згадала, хто це.
"Хіба це не ім’я того геніального мага вогню?"
Її талант був настільки видатним, що подібне рідко зустрічалося за всю історію. Коли вона вступила до Стелли, усі погляди були прикуті саме до неї. На жаль, вона зіткнулася з генієм століття на ім’я Хон Бі-Йон і через це почала втрачати впевненість у собі. Хон Бі-Йон використовувала полум’я значно агресивніше, проте через слабкий контроль часто спалювала й інші об’єкти. Аршуан же була повною протилежністю. Її спеціалізацією було зосередження вогню в одній точці, завдяки якому вона могла випалити лише бажану ціль. Першокурсниця Хон Бі-Йон перебувала під величезним тиском, оскільки їх постійно порівнювали.
"Хоча найбільшою проблемою була її мати. Через тиск від неї Хон Бі-Йон почала поводитися дедалі безрозсудніше, і стала лиходійкою, яку Айзель позбавила страждань."
— Незабаром... принцеса може навіть перевершити мене в контролі.
"...Га?"
Та тут з’явилося дивне відхилення від відомого майбутнього.
— Бачили, як страшенно швидко вона розвивається? Вона вже копіює всі мої прийоми! А я відточувала їх роками.
Обличчя Полум'яної застигло. Контроль Хон Бі-Йон справді мав почати швидко зростати, але лише після переходу на другий курс.
"Тоді чому це відбувається вже зараз?"
У гру втрутився якийсь чинник, здатний змінити майбутнє. Хтось змусив її усвідомити власну творчість. І в ту ж мить у голові сплив один підозрюваний.
"Бек Ю-Соль."
Полум'яна не сумнівалася, що саме Бек Ю-Соль прискорив розвиток Хон Бі-Йон.
— Про що замислилася?
— А?
Хе Вон-Рян увійшов до аудиторії й важко опустився на сусіднє місце.
— Знову думаєш про того хлопця?
— Того хлопця? Про Бек Ю-Соля? Звідки ти знаєш? Ти вже навчився читати думки, поки крутишся поруч зі мною?
— Авжеж. Ти весь час про нього думаєш.
— Ех, навіть не починай. У цієї старшої сестрички останнім часом забагато турбот.
— Ми з тобою одного віку, тому не називай себе старшою сестрою.
— Ха-ха. Я народилася на три місяці раніше. Ти взагалі розумієш, яка це величезна різниця?
— Не розумію.
— Поки ти ще смоктав пальці в маминому животі, я вже різала м’ясо.
— Ти почала різати стейки у тримісячному віці?
Приголомшений Хе Вон-Рян розсміявся. Навіть такі дрібниці робили розмову з нею напрочуд приємною. Трохи помовчавши, він запитав:
— Тебе так цікавить той Бек Ю-Соль?
— Так.
— Останнім часом про нього багато говорять.
— Авжеж. Усе це якось дивно.
У магічному суспільстві алхіміків вважали трохи дивакуватими. По-перше, алхімія була схожа на гном’ячу магію маніпуляції металом і водночас надзвичайно складною для вивчення. У багатьох випадках вона майже не допомагала в бою, тому навіть студенти магічних бойових напрямів неохоче її опановували. Інакше кажучи, сама алхімія залишалася другорядною дисципліною, через що спільнота алхіміків була доволі закритою. У Стеллі ситуація нічим не відрізнялася, адже вважалося, що алхімія — предмет, який по-справжньому цікавий лише тим, хто його вивчає.
І раптом першокурсник під час експерименту створив нове зілля та завдав удару по репутації професорки Майзен Тайрен, відомої своїм фаворитизмом. Швидкість розповсюдження чуток по академії свідчила про одне. Студента на ім’я Бек Ю-Соль аж ніяк не можна було назвати звичайним.
"Та хто він узагалі такий?"
Зі складними почуттями вона згадала оригінальну історію. Особливо конфлікт між Айзель і професоркою Майзен Тайрен. Цей випадок дійсно існував в оригіналі. Проте тоді Айзель не змогла завершити Зілля Тайрен Пойнт Тип B і зазнала прикрої невдачі. Попри неймовірну кмітливість і використання всіх знань Касахуна та Малівана, їй катастрофічно бракувало часу, щоб вивести повноцінну формулу. Та цього разу все склалося інакше. Бек Ю-Соль точно знав, що робить, і з легкістю завершив зілля.
І саме тоді в Полум'яної виникло запитання. Повний рецепт Зілля Тайрен Пойнт Тип Б був наведений в оригінальному творі. Після провалу Айзель професорка Майзен забрала її результат до своєї лабораторії, швидко завершила роботу й видала відкриття за власне. Але спосіб змішування ніде не пояснювався. Звісно, у романтичному фентезі ніхто не став би наводити детальні хімічні формули.
"То звідки Бек Ю-Соль знав, як це зробити?"
Це було дивно. Він поводився так, ніби щось знає, але водночас залишався повністю необізнаним.
"Хіба не так було під час цього епізоду?"
Будь-хто, хто читав момент першої поразки Айзель, мав би знати, що станеться. Та Бек Ю-Соль виглядав спантеличеним, ніби нічогісінько не знав.
"Він точно не прикидався. Немає жодної причини приховувати це саме зараз. Спершу він поводився підозріло, а потім раптом почав удавати невігласа?"
Це було надто дивно.
"Ти знаєш майбутнє, але не знаєш сюжету оригіналу?"
І тоді її осяяла думка. Чому вона весь цей час вважала його простим випадком? Чому була переконана, що він такий самий, як вона? Хіба не існувала інша можливість?
"Регресор."
Це пояснювало б, чому він знає майбутнє, але не знає оригінальної історії. Якщо він регресор, то навряд чи пам’ятає всі дрібні події, які відбувалися з Айзель.
"Це зовсім не безглузде припущення."
Наприкінці роману Ма Ю-Сон отримав шанс повернутися в минуле. Одна з Дванадцяти Божественних Місяців — Срібний Осінній Місяць. Єдина істота у світі, що володіла силою часу. Полум'яна була настільки вражена сценою її появи, що пам’ятала кожну репліку.
"Лише один раз ти зможеш повернути час назад. Але натомість втратиш більшість своїх спогадів. Можливо, забудеш того, кого кохаєш. Можливо, втратиш усі дорогоцінні спогади й залишиш собі лише відчуття місії врятувати світ. І ще. Після виконання місії ти зникнеш, не залишивши по собі жодного сліду..."
Ціною повернення в минуле були спогади про себе та інших.
Ти не пам’ятатимеш їх.
І вони не пам’ятатимуть тебе.
Так твоя особистість назавжди зникне зі світу.
"Ніхто не пам’ятатиме, що ти врятував світ. Навіть ті, кого ти любив, забудуть про твоє існування. Попри це, ти все одно повернеш час назад і знову підеш цим шляхом?"
Ма Ю-Сон прийняв цю долю. Навіть якщо після завершення місії він більше не зможе бути поруч із коханими людьми, він був готовий погодитися заради світу, у якому вони зможуть жити щасливо. Але Айзель його зупинила.
"Я краще зустріну загибель, пам’ятаючи тебе, ніж житиму у світі, де тебе не існує."
Зрештою Ма Ю-Сон піддався її вмовлянням і відмовився від повернення. Світ був знищений. Та епілог завершився прекрасною історією кохання, що розквітла серед руїн. Колись, як шанувальниці, Полум'яній це здавалося сумним, але романтичним фіналом. Проте тепер це була її реальність. І вона не могла з цим погодитися.
"Якщо Бек Ю-Соль справді регресор..."
Від того, як сильно вона закусила губу, на ній виступила кров. Заплющивши очі, Полум'яна змусила себе мислити тверезо.
"Це лише здогад. Саме так. Усього лише припущення."
Лише спекуляція, що складалася з уривків інформації, які їй вдалося зібрати.
"Треба думати спокійніше. Я ні в чому не впевнена."
Але чомусь думка про те, що Бек Ю-Соль є регресором, ніяк не покидала її голову. І водночас Полум'яна всіма силами намагалася це заперечити. Бо якщо він справді регресор, то навіть уявити, який тягар долі лежить на його плечах, було неможливо.
— Ні, так далі не піде.
— Що не піде?
— Мені здається, я вибухну від цікавості. Це зовсім не в моєму стилі — так мучитися. Просто піду й скажу йому все, що в мене на серці.
Сказавши це, Полум'яна схопилася з місця й вибігла з аудиторії. Позаду залишився лише Хе Вон-Рян, чиї очі широко розкрилися від шоку.
"Піти й сказати йому все, що в неї на серці?.."
Її необережні слова боляче вп'ялися йому в серце.