Розділ 22 - Груповий Проект (1)
Для старшокласників Академії Стелла було обов’язковим відпрацювати певну кількість годин волонтерської діяльності. Існувало чимало способів набрати ці години: допомагати в Магічній Пошті або прибирати вулиці. Проте більшість студентів ненавиділа таку роботу. Переважно через те, що вступ до клубу був значно зручнішим і кориснішим для майбутньої кар’єри.
У результаті дворянські клуби здебільшого слугували місцем для світського спілкування, тоді як для простолюдинів вони були способом накопичення волонтерських годин.
Клуб Скальвен, де збиралася знать Імперії Скальвен, належав саме до першої категорії.
Один із найпрестижніших клубів Стелли за традицією очолював студент найвищого рангу незалежно від віку, тому нікого не здивувало, що керівництво передали спадкоємному принцу Джеремі Скальвену, хоча він був лише першокурсником.
Верейзен Айзель, другокурсниця, яка раніше очолювала клуб, чемно стояла, схиливши голову перед спадкоємним принцом.
Позаду неї в такій самій позі застигли ще п’ятдесят студентів.
Посеред зали площею понад триста квадратних метрів на розкішному дивані вартістю в десятки мільйонів кредитів сидів юнак. Будь-хто, побачивши це місце, засумнівався б, що це лише клубна кімната.
Джеремі Скальвен.
Він бездумно дивився на п’ятибарвну люстру під стелею.
Одного погляду на його лагідну усмішку вистачало, щоб заспокоїтися.
— Дешевка.
Та слова, що зірвалися з його вуст, не містили й крихти тепла.
— Перепрошую. Я негайно заміню її.
— Добре. Дякую. Так і зробіть.
Усмішка Джеремі змушувала щоки дівчат червоніти, але Верейзен рясно вкрилася потом.
"...Погано."
Тремтячи, вона опустилася навколішки перед Джеремі й поглянула на хлопця поруч.
Морсо Дорден, спадкоємець відомого роду Дорденів. Але в цьому місці він був ніким. Радше пилюкою, що скупчилася в кутку.
— Морсо. Підніми голову. Чого ти так боїшся?
Почувши слова принца, Морсо повільно підняв голову. Джеремі ж і далі зберігав життєрадісний вираз обличчя.
— Т-так...
— Ага. Я хочу почути твої виправдання з твоїх власних уст. То що скажеш?
Верейзен поспішно втрутилася:
— Насправді це...
— Верюейзен?
— Так?
— Я просив тебе говорити?
— В-вибачте!
Стиснувши зуби, вона відступила назад.
"Тільки б цей дурень Морсо не ляпнув зайвого!"
Але Морсо все одно почав нести нісенітницю.
Історія була короткою — навіть не історією, а набором виправдань, — але цього вистачило, щоб атмосфера в залі стала крижаною.
"Чесно кажучи, я почувався недобре. Якби спробував ще раз, усе було б інакше. Просто втратив пильність."
Одне виправдання за іншим.
Підпираючи підборіддя рукою та посміхаючись, Джеремі промовив:
— Отже, підсумуймо. Ти програв магу, який навіть не вміє користуватися захисною магією? І до того ж студентові, що прикривався такою безглуздою зброєю, як меч?
— То був не поєдинок. Лише тренувальний бій...
Щойно Морсо знову почав виправдовуватися, Верейзен міцно заплющила очі.
Трісь!
У центрі клубної кімнати пролунав звук, наче щось розкололося.
"Га...?"
На коротку мить Морсо відчув, ніби світ перетворився на суцільне біле полотно.
Він довго не міг зрозуміти, що сталося. Лише згодом усвідомив, що всі навколо стоять догори дриґом.
"Я впав?"
Ошелешено озираючись, він побачив Джеремі, який уже стояв поруч і втискав його голову в підлогу.
— Чому?
Та Морсо не міг збагнути значення цього слова.
"Ррррррррр!"
У вухах лунав скрегіт чогось, що ламалося.
Наступної миті його накрив нестерпний біль.
— Аааааааа!
Лише тепер він зрозумів, що його щокою труть об стіну.
— Чому?
Гуп!
Джеремі схопив його за волосся й врізав головою в металеву шафку.
— Чому?
Раз.
Два.
Три.
П’ять.
Десять.
Моторошні удари безперервно лунали кілька хвилин.
Свіжа кров стікала по його обличчю, але він не втрачав свідомості.
— Чому ти програв?
Він хотів вибачитися.
Хотів сказати, що був неправий.
Та йому не дали такої можливості.
Джеремі розчахнув дверцята шафки, запхав туди його голову й грюкнув ними.
— Чому ти це зробив? Чому ганьбиш мене, використовуючи ім’я Скальвен? Ти мене ненавидиш?
Бах!
Бах!
Бах!
Кров розліталася навсібіч.
Очі Морсо швидко набрякли.
Та тіло мага гарантувало, що він переживе це.
— Я ж був до тебе таким добрим. Ти ж мій відданий слуга, так?
— Гх... Ух...
— Гм? Що ти сказав?
Коли Морсо насилу розтулив губи, Джеремі нахилився ближче.
— Проб... Проба...
— Так. Продовжуй.
— Б-благаю... збережіть... мені життя...
— Ні. Не це.
Джеремі подивився на нього з нерозумінням.
— Ти ж мій відданий слуга. Справжній слуга мав би просити спокутувати ганьбу свого господаря власною смертю. Саме так мене навчали. То чому ти цього не кажеш?
Раптом він зупинився.
Моторошне покарання припинилося.
Джеремі несподівано опустився навколішки й обійняв Морсо.
— Пробач. Я був надто жорстоким. Це моя провина.
— А... Е...
— Вибач, що скривдив тебе. Так не мало статися. Пробач. Мені справді шкода.
Сльози, соплі та кров Морсо просочили його одяг, але Джеремі наче не звертав на це уваги й лагідно поплескав хлопця по спині.
— Ти був не просто слугою. Ти був моїм другом. Я не повинен був так чинити.
Почувши це, Морсо навіть крізь страшний біль заперечно захитав головою.
Друг.
Слово, яке ніколи не мало б зірватися з вуст принца Джеремі.
Усі присутні це знали.
Саме тому кожен опустив погляд зі складним виразом обличчя.
Не відданий слуга.
Друг.
Це означало лише одне — Дордени назавжди вибули з політики Скальвену.
"Через таку дрібницю?"
На жаль, це питання не мало жодного сенсу.
Королівська родина Скальвенів була відома тим, що могла відправити в рабство цілий рід кухарів лише через те, що їм не сподобалося меню сніданку.
— А-а-а...
— Напевно, дуже болить. Як щодо цього? Верейзен, ти добра дівчина. Подбай про мого друга. Якщо з ним щось станеться, мені буде боляче.
— ...Так. Зрозуміла.
— Він твій.
Джеремі обережно поклав Морсо на підлогу.
Декого лякало, з якою ніжністю принц торкався його, ніби дорогоцінного скарбу, але ніхто не наважувався цього показати.
Верейзен підтримала Морсо й допомогла йому підвестися.
Якби застосували лікувальну магію, він швидко одужав би, але...
"Роду Дорденів кінець."
Ця думка важким каменем лягла їй на серце.
Верейзен крадькома глянула на принца Джеремі.
"Про що він зараз думає? Злиться на Морсо?"
"Ні."
"Напевно, вже давно забув про нього. Швидше за все, його думки зайняв той особливо помітний простолюдин — Бек Ю-Соль."
І Верейзен стало шкода цього хлопця.
Попри всі чутки про його талант, життя мага, який привернув увагу Джеремі, можна було вважати закінченим.
Після демонстрації захисної техніки Бек Ю-Соля академією ширилися дві чутки.
Перша, звісно, стосувалася його лицарства.
— Яке ще лицарство в магічній академії? Він просто привертає до себе увагу.
— А мені подобається. Ех, молодість.
— Тобі сімнадцять.
— А що? Хіба в нашому віці ми вже не достатньо дорослі?
— Це правда.
— Хай там як, він дуже дивний.
Друга чутка стосувалася світлого атрибута Полум'яної.
— Чула? Вона користується атрибутом Світла, який доступний лише магам Священного Королівства. Кажуть, це сила обраних ангелами.
— І її ніхто не навчав? Вона народилася з нею?
— То виходить, вона ангел?
— Не знаю. Крил у неї немає.
Полум'яна народилася з атрибутом, недоступним звичайним людям, тому привертала до себе величезну увагу.
Сама ж вона ставилася до цього байдуже. Але чутки про Бек Ю-Соля не давали їй спокою.
"Та хто він узагалі такий?"
Ця думка не виходила з голови. Та способу дізнатися правду не було.
"Хай там як, він точно знає оригінальний сюжет."
"Якщо так, то чого він домагається?"
— Гей, зосередьтеся!
Полум'яна підняла голову.
Професор алхімії Майзен Тайрен щойно плеснула в долоні, привертаючи увагу студентів.
— Алхімія виникла як мистецтво поєднання різних речовин для створення золота. Звісно, синтетичне золото давно стало звичайною справою, тому нині ніхто цим не займається.
Полум'яна записалася лише на ті предмети, які відвідували головні герої.
Оскільки алхімію брала тільки Айзель, особливого інтересу до неї вона не мала.
Проте в майбутньому професор Майзен судилося стати темним магом.
Тому Полум'яна мусила відвідувати цей предмет, щоб завадити цьому або зупинити її.
— Найвидатнішими досягненнями алхімії стали айшраній — найлегший і водночас найміцніший елемент у світі — та симілер-еліксир, речовина, здатна загоїти будь-які рани. Починаючи з сьогоднішнього дня, на практичних заняттях кожен із вас створюватиме по одному зіллю. Так ви одного дня зможете виготовити щось на кшталт симілер-еліксиру.
Алхімія вважалася одним із найскладніших предметів.
Вона вимагала точності до одного кубічного сантиметра, бездоганного контролю часу й температури, яка не повинна була відхилятися навіть на градус.
Хоча на першому курсі завдання ще не були надто важкими, алхімія все одно залишалася одним із найнепопулярніших предметів через кропіткість експериментів.
— Ну що ж, сьогодні приготуємо Розчин Відновлення Втоми Тайрен. Спочатку додайте ложку меду феї Айрель до подрібненого зеленого чаю...
Нарешті почалася довгоочікувана практика.
Якщо чесно, Полум'яна не вважала це складним. Вона завжди добре справлялася з тим, що їй наказували.
"Ух... Як же це дратує."
Насупившись, вона зняла захисні окуляри.
Завдяки спритності та зосередженості вона швидко приготувала Розчин Відновлення Втоми Тайрен точно за інструкцією.
— О, вражає. Чудова робота.
— Дякую.
На похвалу Майзен Полум'яна натягнула ввічливу усмішку.
Альтеріша, яка допомагала професорці, зацікавлено нахилилася над її зіллям.
Раптом Майзен різко вигукнула:
— Альтеріша! Що ти робиш? Невже настільки нехтуєш власною безпекою? І після цього називаєш себе алхіміком?
— П-перепрошую!
Студенти здивовано витріщилися.
Один із них, відволікшись на крик, допустив помилку, через що зілля перелилося через край і зі столу здійнялася пара.
"Мені здається, небезпечна тут саме ти."
Не маючи змоги сказати це вголос, Полум'яна проковтнула слова й озирнулася.
"До речі, а що там Бек Ю-Соль?"
Він був дивакуватим хлопцем.
Айзель була єдиною головною героїнею на цьому занятті, тому Полум'яна уважно стежила, чи не намагається він зблизитися з нею з якоюсь прихованою метою.
Але ні.
— Охохо.
Наче зовсім забувши про існування Айзель, він повністю занурився в алхімію.
Побачивши, як сильно йому це подобається, Полум'яна навіть почала підозрювати недобре.
— Хе-хе.
"Він... маніяк?..."
Щоразу, коли він додавав чергову лікарську траву й перемішував суміш, на його обличчі з’являлася підозріла посмішка, а страх Полум'яної зростав разом із його захопленням.
"Може, він просто збоченець?.."
Вона відвернулася від нього й перевела погляд на Айзель.
У неї все йшло нормально.
Надто нормально.
І тут у Полум'яної раптом виникло запитання.
"Нормально?"
Зілля, яке готувала Айзель, було звичайним Розчином Відновлення Втоми Тайрен.
"Такого не повинно бути..."
В оригінальній історії Айзель випадково знайшла в старій книгарні Магікоінженерні Записи Маели.
Дивним чином там містилися детальні алхімічні формули, і, дотримуючись їх, вона створила засіб проти втоми, що перевершував навіть Розчин Відновлення Втоми Тайрен професорки Майзен.
Але реакція професорки була жахливою.
Майзен позаздрила здібностям Айзель, а згадавши про знищення її роду, почала переслідувати дівчину, занижувати оцінки й отруювати їй життя протягом усього навчального року.
Айзель дуже страждала.
На щастя, поруч були головні герої-чоловіки, які її підтримували. Інакше вона б не витримала.
"Але чому? Чому вона зробила звичайне зілля?.."
З одного боку, Полум'яна зраділа, що Айзель більше не зазнає знущань.
Та вона знала, що за цією зміною мусить стояти якась причина.
Раптом її осяяло.
Вона швидко повернула голову до столу Бека Ю-Соля.
"Що...?"
Там стояв той самий високоякісний засіб проти втоми, який мала створити Айзель.
І наступної миті перед її очима розгорнулася сцена, яку вона читала в романі.
— Бек Ю-Солю, невже статус студента Класу S настільки запаморочив тобі голову? Хто дозволив самовільно змінювати інгредієнти?
— Га? Але так результат виходить кращим.
— Яке мені діло до результату? А якщо через неправильні матеріали щось піде не так? А якщо станеться вибух і постраждають студенти?!
— Тут немає нічого вибухонебезпечного. Професоре, ви знаєте, як зробити вибухівку із зеленого чаю? Це вражає.
— Ти ще й смієш відповідати таким тоном! Нахаба! Ось чому простолюдини...
Цокнувши язиком, вона замовкла.
Полум'яна добре пам’ятала, якою була остання фраза в оригіналі.
"Ось чому весь твій рід був знищений."
У романі після цих жорстоких слів серце Айзель шалено закалатало.
Стара травма знову відкрилася й залишила наслідки на довгий час.
Та тепер усе це в одну мить зникло з історії.
"Невже..."
"Невже Бек Ю-Соль знав, що станеться, і навмисно зайняв її місце в сюжеті, щоб не дати її травмі знову відкритися?"
"Дурниці. Його життя в академії тепер стане справжнім пеклом."
Болісним і важким настільки, що важко навіть уявити.
У Майзен було багато зв’язків у Стеллі.
Це неодмінно позначиться й на інших предметах.
"Він знав це. І все одно зробив."
"Та хто ж він такий?.."
Опустивши голову, Полум'яна застигла зі складним виразом обличчя.
У пам’яті спливли події практики в підземеллі.
Особливо один момент. Коли вона запитала, хто він такий, він жартома відповів:
— Я хочу допомогти тобі.
І тепер, усвідомивши, що він міг говорити щиро, Полум'яна завмерла.
Тим часом...
"От же ж, забув."
Бек Ю-Соль важко зітхнув подумки.
— Чому ти це зробив? Відповідай!
— Я вже відповів.
— Як ти смієш розмовляти зі мною таким тоном? Я негайно викличу твоїх батьків!
— У мене немає батьків.
Він настільки захопився алхімією й отримував від неї таке задоволення, що зовсім забув про цей надокучливий сюжетний епізод.
Визнаючи власну дурість, він пропускав повз вуха докори викладачки й продовжував читати рукописні нотатки на столі.
— Ти... Ти... Якщо й далі поводитимешся так...
"Може, завтра на обід зробити зілля зі смаком коли та кімчі?"
Насправді, що б не казала Майзен, для Бек Ю-Соля це не мало жодного значення.
.
.
.
П.П Meterlink
(Кола — напій, винайдений у 1886 році фармацевтом Джоном Пембертоном як лікувальний сироп. Назва походить від двох ключових інгредієнтів: листя коки (стимулятор) та горіхів кола (джерело кофеїну). Спочатку напій позиціонувався як засіб проти втоми, нервових розладів та головного болю, користуючись популярністю через м’який наркотичний ефект, який на той час був легальним. Додавання активного екстракту коки було припинено на початку XX століття (близько 1903 року) під тиском громадської думки та законодавчих обмежень щодо наркотичних речовин, після чого склад напою змінили на сучасний, виключивши психоактивну складову)
.
(Кімчі — традиційна корейська гостра страва. Зазвичай це пекінська капуста, заквашена з великою кількістю перцю, часнику та імбиру.)