Розділ 9: Лицар принцеси

— Так. Наступний сегмент нашої програми присвячений відомому гравцеві в Королівстві Тор, який викликає справжній ажіотаж серед гравців останнім часом. Пане Ох, я чула, що тепер є коваль, який може покращувати захист спорядження?

— Так, саме так. У бійця завжди будуть якісь бажання та прагнення. Екіпірування з високим захистом збільшить ваші шанси на виживання, а Коваль Тора може підвищити цей захист, виплавляючи його з мінералів, що посилюють захист.

Було багато телевізійних програм, пов’язаних із «Королівською дорогою», які розповідали про численні дива та легенди континенту Версай. Кількість глядачів зростала паралельно з припливом гравців, що призводило до величезних доходів від реклами.

— Хм, коваль?

Лі Хьон сидів у своїй кімнаті, дивлячись телешоу про «Королівську дорогу». Ведучі, чоловік і жінка, по черзі розмовляли один з одним, і Лі Хьон сподівався почути нову інформацію про гру. Хоча він не міг бути певен, багато інших глядачів, ймовірно, мали таку ж мету.

На континенті Версай не було різниці між ніччю та днем; кожна година була годиною для тренувань. Але коли транслювалися програми, пов’язані з «Королівською дорогою», тренувальні майданчики ставали менш людними.

— Так, це вражаюче. Мабуть, мені теж варто попросити про покращення. Але чи не буде ціна надто високою?

— Так. Він бере від 10 до 100 золотих залежно від ефекту чи функції. Хіба це не неймовірно?

Шін Хє Мін насупилася.

— 100 золотих? Я не змогла б собі це дозволити, навіть зібравши всі гроші, які я назбирала досі.

— Ха-ха, але ця ціна лише для дуже, дуже хороших предметів, тож, ймовірно, він покращив би твої предмети приблизно за 10 золотих.

— Цей гравець-коваль скоро стане казково багатим.

— Це не зовсім так. Ціни на матеріали, необхідні для покращення, досить високі, тож він не зміг би отримувати 20% прибутку за кожне покращення. Причина, чому коваль із Тору став гарячою темою, ймовірно, полягає в тому, що він першим гравцем досяг середнього рівня в ковальстві.

— Це досягнення викликає заздрість. Раніше в Королівстві Розенгейм з’явився вправний скульптор, чи не так?

— Так. Скульптори дуже рідкісні. Це рідкісна професія просто через те, що вони роблять. Кажуть, що скульптури, які він створив, дуже красиві.

Скульптор із Королівства Розенгейм, звісно, був ігровим персонажем Лі Хьона, Віідом.

— Після того, як я почув цю чутку, я відвідав Королівство Розенгейм, щоб взяти інтерв’ю і купити скульптуру, щоб подарувати тобі, Хє Мін, але він уже пішов. Я хвилююся, що він видалив свого персонажа після важкого шляху скульптора.

— Ох, як шкода. Я втратила шанс отримати гарний подарунок. Я думаю, ремісники починають займати свої місця.

— Так. Наступна новина — та, на яку ви всі чекали — громадянська війна в Бріттенському Союзі! Нарешті, замок Одейн, відомий як неприступний, був захоплений! Гільдія Балкан тепер у великій, великій біді.

Трансляція перейшла до ігрового відео «Королівської дороги», показуючи вид із висоти пташиного польоту на величний коричневий замок, оточений 35 вежами, які могли вмістити лучників і магів у війні. Рів був заповнений водою і перекривався кількома підйомними мостами. Стіни замку, побудовані з трьох шарів цегли, здавалися неприступними.

— Вау, вражаюче. Це ніби я дивлюся на середньовічний замок.

— Так, це замок Одейн, який належав гільдії Балкан. Минулої ночі тут відбувся запеклий бій.

Замок Одейн, просякнутий кров’ю незліченних гравців, мав дуже темну репутацію. Він стягував непомірні податки та вхідні збори! Села поблизу платили 60% податку з кожного продажу, що більш ніж удвічі перевищувало ставки в інших місцевостях. Це стосувалося всіх предметів, включно з ліками, зіллями та травами.

Гнів гравців досяг своєї межі. Щоб погіршити ситуацію, торговці, які проходили через форт, платили 40% свого прибутку як митний податок. Замок Одейн використовував своє стратегічне розташування між Бріттенським Союзом і Королівством Айдерн для монополізації міжнародної торгівлі.

Усі гроші йшли гільдії Балкан, власнику замку. Було очевидно, чому їх ненавиділи інші!

— Але замок Одейн ніколи раніше не захоплювали, чи не так?

— Так, це правда. Але ця битва була просто чудовою. Дивіться.

Телевізор показав замок Одейн уночі з місяцем, що мовчки висів у небі. На полі поблизу збиралася орда гравців. Стоячи поруч зі своїми гільдійськими прапорами, вони чекали настання ранку.

«І скільки ж там було людей?» Лі Хьон був надто вражений, щоб говорити.

Він чув, що кількість гравців, які грають у «Королівську дорогу», значно зростає, але це було занадто. Ріки людей покривали поле перед замком Одейн.

— Кількість гравців, зібраних для захоплення замку Одейн, перевищила 30 000, — продовжив чоловік-ведучий, Ох Чжу Ван, ніби прочитавши думки глядачів.

— 30 000? Це найбільша кількість людей, які брали участь в облозі досі!

— Це правда. Бажання захопити замок Одейн було поширеним. Близько 150 гільдій об’єдналися, і приблизно 5 000 найманців взяли участь у цій битві. Зараз ми переглянемо цю сцену.

Нарешті сонце зійшло над замком Одейн. Деякі з нападників виголошували довгі промови про те, наскільки вони праведні, і як вони розберуться із замком Одейн після його захоплення. З хоробрістю, що наповнювала повітря, битва почалася.

Це було дивовижне видовище: 30 000 солдатів атакували замок Одейн одночасно. Стріли гуділи всюди, а магія вражала фортецю. Катапульти постійно викидали валуни, а викликані големи атакували укріплення. Але опір все ще чинився, спираючись на оборонні можливості стін замку.

Гільдія Балкан залучила до війни свої союзні гільдії. У замку Одейн також були NPC-солдати, які ще більше посилювали оборону.

Але хід битви змінився, коли спецпідрозділи, підготовлені до найгіршого, прокралися ззаду. Майстри кожної гільдії та еліта відволікали увагу, атакуючи спереду, тоді як спецпідрозділи проникли в замок через каналізацію.

Величезні аури мечів здіймалися, і магія вибухала всюди.

— Відомо, що приблизно половина з топ-100 гравців Бріттенського Союзу брала участь у цій битві. Зрештою, замок Одейн не зміг більше чинити опір і потрапив до рук загарбників.

Члени гільдії Балкан, які чинили опір до кінця, усі були вбиті. Їхні союзні гільдії здалися, коли ситуація обернулася проти них, закінчивши запеклу битву. Гільдії-загарбники раділи від переповнюючої радості перемоги.

— Пане Ох, чи настане тепер мир у замку Одейн?

— Я так не думаю. По-перше, Балкан, який володів фортом, навряд чи просто відступить. Вони будуть збирати сили, щоб повернути своє.

— Почнеться ще одна війна.

— Так, але навіть якщо атаки Балкана зазнають невдачі, замок Одейн, здається, не заспокоїться ще довго. Розподіл прибутків між гільдіями-переможцями не буде легко врегульовано. А враховуючи інші переваги, які дає замок Одейн, вони всі будуть жадати його. Ось наскільки цінною є ця земля. Балкан вклав багато грошей, щоб стабілізувати економіку та землю. Але їм довелося стягувати багато податків на солдатів і укріплення, оскільки інші сили хотіли цього місця.

— Це поганий цикл, у якому можна застрягти.

— Так. Замок Одейн, який стоїть посередині двох імперій і функціонує як транзитна станція, продовжуватиме перебувати в хаосі.

Лі Хьон посміхнувся; посмішка, яка могла б викликати заздрість у найпідлішого лиходія.

«У нападників було 30 000… Принаймні 15 000 мали померти. І близько 10 000 із захисників…» Уявлення про зменшення навичок і рівнів було просто захоплюючим для Хьона. Поки характеристики інших падали, Лі Хьон ставав сильнішим.

Раптово задзвонив телефон, і він поспішив відповісти.

— Алло?

— Ти готовий?

Людина, яка поставила запитання без привітання, була його сестрою, Лі Хаян.

— Так. Я одягнений, і я вмив обличчя.

— Волосся?

— Звісно, я його помив.

— Це скоро почнеться, тож тобі треба поспішити.

— Добре, Хаян, я йду.

Лі Хьон вимкнув телевізор і підвівся з місця.

Він зітхнув. Лі Хьон був незадоволений. «Що я, до біса, роблю…»

Старша школа Дейн. Хоча він заприсягся собі, що ніколи не повернеться, коли кинув школу…

— Брате, ти мусиш прийти!

Якби Хаян не наполягала вранці, він би ніколи не пішов. Йому погрожували, що якщо він не піде сьогодні, то не сміє навіть думати про те, щоб увійти в капсулу найближчим часом.

«Чи вона взагалі усвідомлює, для кого я намагаюся заробляти гроші…»

Фестиваль у старшій школі. Інші ходили з батьками, але Лі Хаян покликала свого старшого брата.

— Ух. Що я взагалі роблю, — постійно скаржився Лі Хьон. Хоча він дуже не хотів іти, коли він думав про розчаровану сестру, у нього не було вибору. Він відчував себе коровою, яку тягнуть до м’ясника. Лі Хьон недбало сидів на трибунах фестивалю, коли прибув. Студенти були поділені на клуби чи класи і продавали товари в магазинах, але Лі Хьон їх ігнорував.

— Гей, ти, випадково, не Лі Хьон?

Лі Хьон повернувся, щоб подивитися на того, хто говорив. Там стояла струнка і гарна студентка університету в фіолетовій спідниці.

— Хто ти?

На її обличчі з’явився розчарований вираз від слів Лі Хьона.

— Ах, я була права. Це я, Чунхі.

— Ох.

Її ім’я та обличчя — це все, що Хьон міг згадати.

Її гарне обличчя зробило її об’єктом симпатій багатьох хлопців у середній школі.

«Вона стала більш стильною, і її інтелігентний вигляд, ймовірно, робить її популярною і зараз. Університет, мабуть, добре до неї ставиться».

Це все, що Хьон міг згадати. Жодних особливих спогадів не залишилося.

— Ти Юн Чунхі? Давно не бачилися. Чому ти тут, якщо ти вже закінчила школу?

— Ммхм. Моя молодша сестра ходить до цієї школи, тож я прийшла. А ти?

— Те саме.

— У тебе є молодша сестра. Чи можу я сісти поруч із тобою?

— Це вільне місце, тож роби, що хочеш, — буркнув Лі Хьон і продовжив спостерігати за фестивалем. Виконувалася пародія на «Білосніжку та сімох гномів».

Продавець яблук вийшов, затанцював, безглуздо заспівав, а потім заговорив.

— Ох!! Найпрекрасніша королево. Ось кілька смачних яблук. Вони свіже зібрані з яблучної ферми, тож вони дешеві та свіжі! Лише 2 тисячі вон за 5 яблук!

Худа королева позіхнула і відповіла:

— Чому так дорого!

— Тому що це стиглі яблука, моя королево!

— Справді? Тоді ми можемо використати їх, щоб убити Білосніжку, чи не так?

— Я, здається, ще не казав такого?

— МОЖУТЬ ВОНИ ВБИТИ ЧИ НІ!?

— Якщо скуштувати одне, ніхто не зможе встояти перед його смаком, моя королево.

Тим не менш, королева купила яблука. Вона підійшла до Білосніжки, ще трохи безглуздо потанцювала і передала яблуко.

— Чому ти не прийшов на святкування випускників? — запитала Юн Чунхі у Лі Хьона, який із холодним виразом обличчя дивився на мюзикл.

Лі Хьон коротко відповів, не повертаючи голови.

— Не було настрою йти.

— Справді? Ми сподівалися, що зможемо тебе там побачити… Після того, як ти кинув школу, ми не могли з тобою зв’язатися. Санхун казав, що зателефонує тобі, тож ми думали, що ти будеш там.

— Дякую за добру брехню.

— Ні, справді, я хотіла знову з тобою зустрітися. Пам’ятаєш, як ти мене врятував раніше?

— Я тебе врятував? Ах… точно.

Коли Лі Хьон був у 10 класі, він розносив газети вранці. Одного разу він побачив, як у парку кілька хуліганів чіплялися до дівчини. Лі Хьон намагався просто пройти повз. Це не було його справою, тож він вирішив це ігнорувати. Але почувши налякані крики дівчини, Лі Хьон повернувся назад.

Він побив хуліганів і врятував дівчину. Пізніше він дізнався, що це була Юн Чунхі, яка ходила до тієї ж школи, що й він. Він не знав про неї, бо вона не була в його класі, але вони опинилися в одному 11 класі.

Поки вони розмовляли, мюзикл пішов у божевільному напрямку. У яблуці, яке продавець продав королеві, був жук, тож Білосніжка нещадно його била. Після того, як вона випадково відкусила шматок яблука з жуком усередині, вона впала на землю. Гноми знайшли її, викрали і принесли до свого будинку.

Вони планували змусити Білосніжку готувати їм їжу, прати одяг і прибирати в домі! Білосніжка, яка незабаром прокинулася, була спантеличена. Чому принцеса мала б знати, як вести домашнє господарство? Коли їй сказали мити посуд, вона розбила його на шматки, а коли сказали прибирати, вона розламала меблі та прикраси.

Нарешті, коли принц прийшов забрати принцесу, семеро гномів заплакали від щастя, нарешті позбувшись некомпетентної покоївки. Це був нудний мюзикл.

— …Яке розчарування, — подумав Лі Хьон, що він згаяв час. Але Юн Чунхі, яка сиділа поруч із ним, безперервно сміялася.

— Хехехе. Подивися, Хьоне. Це справді смішно.

Він не мав уявлення, чому вона зверталася до нього так дружньо, коли вони рідко бачилися. Поки вони проводили час так, прийшла сестра Хьона. Лі Хаян була одягнена в джинси та білу футболку замість шкільної форми. У цей момент Лі Хьон відчув іскри суперництва між Хаян і Чунхі.

— Чому ти сидиш поруч із моїм братом, стара пані? — Упереджувальний удар Хаян був гострим і сповненим заздрощів. Від неї виходила убивча аура.

У цей момент Лі Хьон відчув, що його сестра страшніша за Лицаря Смерті. Але поруч із ним сидів Дуллахан.

— Стара пані? Який грубий язик у такої дитини.

— Я не набагато молодша за тебе!

— Я однокласниця твого брата. Я б стежила за своїм язиком, якби була на твоєму місці. — Чунхі повільно поклала руку на плече Лі Хьона.

— Хмпф!

Хаян підійшла до Хьона, ігноруючи Чунхі.

— Що ти тут робиш?

— Що ти маєш на увазі, що я роблю? Я дивлюся фестиваль.

— Швидше йди сюди! — Хаян силоміць потягла Хьона з місця.

— Чому?

— Є дещо, що я хочу з тобою зробити!

— Що це?

— Просто йди сюди.

Лі Хьону довелося встати. Піднімаючись із місця, Лі Хаян кинула зловтішну, переможну посмішку Юн Чунхі. Вона повела Хьона до шкільного поля, де було організовано багато заходів та випробувань.

Очевидно, KMC Media привезли їх для школи. Вони транслювали відео, як студенти уникають різних пасток і проходять місії. Було хаотично з натовпом операторів, які маневрували серед студентів, що гасали й стрибали.

Хаян повела Лі Хьона і стала перед одним із найпростіших викликів.

Люди мали зв’язати одну зі своїх ніг із ногою іншого і бігти до фінішної лінії за сигналом судді.

— Чому ми тут?

— Ми з тобою маємо бігти разом. Я дуже хотіла спробувати триногий біг.

— Чому я маю таке робити? Роби це сама.

— Я не можу, якщо це не з тобою! Я вже сказала всім своїм друзям, що бігтиму з тобою. Тож ти мусиш це зробити зі мною.

Лі Хьон скривився, але не міг перемогти впертості своєї сестри.

«Це, мабуть, не буде транслюватися».

Лі Хьон безстрашно глянув на камери. Хоча вони знімали всюди, не кожен кадр транслювався. Лише найепічніші провали редагувалися для показу.

У будь-якому разі, коли KMC Media транслює шкільний фестиваль, справжня зйомка починалася ввечері, коли приїжджали знаменитості. Знаменитості, які проходили складні перешкоди, були надзвичайно популярними серед глядачів. Студенти та звичайні люди були для них лише посередниками під час зйомок. З викривленої точки зору Лі Хьона, вони були просто бета-тестерами для безпеки знаменитостей.

Сексуальні помічниці в мініспідницях приймали заявки на участь.

— Хаах. Ми братимемо участь.

— Це коштує 10 тисяч вон для гри.

Лі Хьон здригнувся, але неохоче дістав гроші з кишені. Хоча це був фестиваль, плата була занадто високою; це здавалося шахрайством.

«Гадаю, сьогодні на вечерю у мене будуть шпинат і соєвий соус».

Звісно, для Хаян чи бабусі він приготує іншу смачну їжу, але він усе ще мав маленьку надію, що його сестра наїсться на фестивалі і повернеться додому ситою.

— Готуйтеся… Почали!

Дванадцять пар бігли одночасно.

На звук пострілу Лі Хьон і Лі Хаян почали бігти. Оскільки це був триногий біг, їхні ноги заплутувалися, і вони почали сповільнюватися. До моменту, коли вони пройшли третину дистанції, вони були однією з найповільніших груп.

— Брате, старайся краще!

— Я стараюся з усіх сил.

— Я кажу тобі, роби краще!

— Так, так.

Оскільки його змусили брати участь, Лі Хьон не сприймав це серйозно. Дивлячись, як групи обганяють їх, Хьон запитав:

— Що такого хорошого в цих іграх? Усе, що ти отримуєш, коли виграєш перше місце, — це спітніла спина.

— Ти не знав? Перше місце отримує подарункову картку торгового центру.

— Скільки?

— 100 тисяч вон.

Рухи Лі Хьона раптово змінилися. Він схопив свою сестру, Хаян, і почав бігти. Лі Хьон промчав із неймовірною швидкістю.

Ідеальна мотивація!

Зазвичай триногий біг вимагає командної роботи обох гравців. Лі Хьон і Хаян подолали всі перешкоди зі сліпучою швидкістю, обігнали всіх конкурентів і зайняли перше місце.

— Вітаємо з перемогою.

Вони виграли подарункову картку на 100 тисяч вон від ведучих. Хьон міг заробити кілька тисяч вон, якщо продасть її онлайн. На жаль, команда не могла брати участь у тому ж заході знову, тож вони не могли заробити більше грошей на тій самій гонці. Лі Хьон швидко почав шукати інші ігри з призами. Його очі загорілися життям, на відміну від попередньої миті.

— Може, спробуємо ті?

Він вказав на набір споруд, установлених посеред поля.

Це називалося «Набір принцеси». Набір складався з трьох частин: спочатку потрібно було перетнути рухливу слизьку колоду, потім лопнути 50 водяних кульок, що летять на вас, і нарешті піднятися по стіні за допомогою мотузки. Потрібно було пройти три етапи і врятувати принцесу, яка чекала в тюрмі. Звісно, принцесою була одна з учасниць.

Це була гра, де ви повинні врятувати свою принцесу. У випадку Хьона, він мав урятувати Хаян.

— Це буде досить складно, ти впораєшся? Давай просто здамося, поки ти не впав у воду і не застудився, Хьоне.

У очах Хаян з’явилася тривога. Високі конструкції виглядали досить небезпечно, і якщо впасти з колоди, тебе обіллє водою. Багато людей гуділи перед майданчиком, гаряче вболіваючи. Більшість камер були зосереджені на «Наборі принцеси».

— Не хвилюйся. Просто довірся мені.

Це був захід, де приз залежав від вашого рекорду. Найшвидший учасник отримує 3 мільйони вон і подарункову картку на 2 мільйони вон. Оскільки школа і телекомпанія багато інвестували в цей захід, призи були великими. Лі Хьон заплатив 20 тисяч вон і зареєструвався.

Йому довелося довго чекати. Було багато охочих до цього заходу. Понад 95% не могли врятувати принцесу і зазнавали невдачі. Навіть якщо ви врятували принцесу, приз залежав від часу, тож шанси на перемогу були мізерними.

Черга Лі Хьона нарешті настала після години очікування. Це було наприкінці фестивалю, коли всі заявки на заходи закінчилися.

— Хьоне, будь обережний, щоб не поранитися…

— Так. Не хвилюйся і почекай трохи. Я поспішу щоб тебе врятувати.

Хаян пішла в тюрму. Незабаром її оточили друзі, які влаштували великий галас.

— Це той твій старший брат, про якого ти завжди говориш?

— Так. Хіба він не гарний?

— Він просто середняк…

Друзі не могли приховати свого розчарування. Присолоджений опис Лі Хьона від Хаян дуже відрізнявся від його реальної зовнішності.

— Я справді не розумію, чому твій брат такий чудовий, що ти відкидаєш усіх хлопців, які до тебе залицяються.

— Так. Світ великий, і є кращі люди, ніж твій старший брат.

— Ви, дівчата, нічого не розумієте.

Лі Хьон стояв на стартовій позиції. Два ведучих-знаменитості, чоловік і жінка, підійшли до нього і піднесли мікрофон до його обличчя. Чоловік був вродливим і мав зрілий вигляд, а жіноча ведуча була красивою. Він і не очікував меншого від знаменитостей.

Чоловік-ведучий запитав:

— Чому ви вирішили взяти участь у цій грі?

— Щоб урятувати мою єдину дорогоцінну молодшу сестру, — коротко відповів Лі Хьон. Якщо він не відімкне клітку, вона рухатиметься до води, і дно раптово відкриється. Хаян впаде у воду.

Цього разу запитання поставила жіноча ведуча.

— Так. Ви прийшли врятувати свою молодшу сестру. За інформацією, яку я щойно отримала, ваша сестра — найгарніша студентка, яка брала участь досі. Схоже, вона ідол школи! Я стежитиму, чи красуня впаде у воду, чи її врятує герой. Це лише моя думка, але я думаю, що натовп волів би бачити, як вона падає у воду. Перед тим, як ви підете, скажіть слово напуття!

— Я старатимуся якнайкраще.

Лі Хьон відчув, що інші слова зайві. Він старатиметься якнайкраще і переможе будь-якими засобами. Він урятує свою сестру і виграє 3 мільйони вон і подарункову картку на 2 мільйони вон! Ця рішучість була безмежною.

Пролунав стартовий постріл, і Лі Хьон рвонув уперед зі звіриними інстинктами. Він перестрибнув кілька перешкод, які були там лише для вигляду, і прибув до першого виклику.

Це був одномісний дерев’яний міст, оточений водою, із пінопластовими колодами, що котилися туди-сюди, щоб заважати просуванню. Дівчата зі старшої школи стріляли водяними пістолетами з усіх боків по учасниках.

Чоловік-ведучий вигукував коментарі, наче з кулемета.

— Учасник щойно прибув до першого виклику. Я вважаю, що він найшвидший, хто дістався до першого виклику досі, але поспішити йому небезпечно, бо він може впасти у воду! Якщо він упаде, його автоматично дискваліфікують. Йому потрібно точно розраховувати свої рухи.

— Так!

Хьон не чув ні слів ведучого, ні криків натовпу. Навіть якби чув, йому було б байдуже.

«Це гра на швидкість. Я не можу запізнитися». Очі Лі Хьона гостро спалахнули. Він спритно стрибнув на міст і почав бігти.

Його стегна, визначені сильними і деталізованими м’язами, не давали тілу хитатися. Повністю збалансований, він біг так, ніби міст із перешкодами був рівною площиною. Його тіло було дуже легким, а ноги мчали вперед, наче парили; його кроки виглядали як рухи з китайських бойових мистецтв.

Пінопластові колоди рухалися за встановленим шаблоном. Лі Хьон просто просувався вперед, ніби колоди розступалися перед ним.

— Вогонь!

Дівчата зі старшої школи стріляли з водяних пістолетів, але більшість пострілів просто розбризкувалися в порожньому просторі, який Хьон уже проминув. Лі Хьон подолав міст зі швидкістю світла і прибув до наступного виклику.

— Це… це вражаюче. Вперше хтось так швидко подолав перший виклик. Він біжить із неймовірною швидкістю; це ніби ми дивимося циркову виставу. Що ви думаєте, пані Ха? Ах, ви занадто зосереджені на перегляді.

Ха Єджін була висхідною зіркою, яка останнім часом ставала надзвичайно популярною. Її дорого наймати, тож зазвичай її можна було побачити лише в кіно та рекламі. Але вона була випускницею середньої школи Дейн. Саме тому вона була ведучою цього заходу.

Ха Єджін просто дивилася на Лі Хьона, як олень у світлі фар.

Водяні кульки стріляли, як гармати, з машин.

Лі Хьон стояв перед вежею середньої висоти.

Він мав лопнути 50 водяних кульок!

Можна було пройти, лише лопнувши щонайменше третину зі 150 кульок, які стріляли. Приблизно половина учасників провалювалася на першому виклику, а інша половина — на другому.

Це також був виклик, де можна було зазнати сорому від ситуацій, як-от падіння вниз від удару летючими водяними кульками. Учасники мали напружити своє тіло до межі, щоб лопати водяні кульки, які безперервно стріляли в них, тож вони часто опинялися в безглуздих позах. Це був виклик, який гарантував високі рейтинги глядачів.

Але водяні кульки вибухали біля Лі Хьона. Вода розбризкувалася всюди від розірваних кульок.

Руки і ноги Лі Хьона рухалися, як блискавки, коли він знищував кульки. Люди, які пробували лопати водяні кульки в повітрі, знали: це нелегке завдання. Хоча вони були великими за розміром і, відповідно, мали велику поверхню для лускання, вони також крутилися до учасника, тож було важко влучити без високого рівня концентрації.

Водяні кульки стріляли з машини і всі мали різні траєкторії. Деякі летіли високо, деякі низько, а деякі далеко.

Навіть якщо вам вдасться лопнути кульку, вода бризкає в очі, і люди починають панікувати через втрату зору.

Ситуація стає ще складнішою, коли машина починає шалено стріляти кульками. Але Лі Хьон знаходив порядок у хаосі кульок і загострював свої відчуття.

Коли він простягав руки, щоб лопнути кілька кульок, вага його тіла зміщувалася вперед. Він урівноважував цю вагу, виконуючи граціозні удари з розворотом. Його руки і ноги текли плавно, як вода. Він жодного разу не втрачав рівноваги і не панікував.

Лі Хьон виконав потрійний удар у польоті, лопнувши 3 водяні кульки, перш ніж повернутися на землю.

Його рухи нагадували танець. Він розбив усі водяні кульки, не пропустивши жодної.

Ведучі та натовп були в захваті.

— Ох, боже мій…!

— Цього не може бути…!

— Хто ця людина?!

Знімальна група поспішно транслювала момент на екрані, а ведучі просто дивилися з широко відкритими від шоку ротами, забувши про коментарі.

Лопнувши 50 водяних кульок швидше за всіх, Лі Хьон перейшов до наступного виклику.

Виклик полягав у тому, щоб перелізти через 3-метрову стіну, схожу на валун, за допомогою мотузки і приземлитися з іншого боку. Боки були заблоковані стінами для безпеки, і одна мотузка звисала спереду.

«Якщо вона лише такої висоти…» Лі Хьон кинувся до стіни, не знижуючи швидкості.

— Ааа!

Хоча це була фальшива стіна, зроблена зі стисненого пінопласту, люди закричали від страху через його безрозсудний ривок. Здавалося, що він не мав наміру хапатися за мотузку.

Коли Лі Хьон дістався до стіни, він підстрибнув. Він відштовхнувся від бічних стін, зроблених для безпеки, і продовжував підніматися. Перестрибнувши через найвищу точку стіни з елегантним обертанням, Лі Хьон побіг прямо вперед, щойно приземлився на землю.

Він побачив свою молодшу сестру, ув’язнену в клітці в кінці гри.

— Я прийшов урятувати тебе, як обіцяв. Я трохи запізнився, чи не так?

Лі Хьон відчинив двері клітки.

Шкільний фестиваль завершився величезним успіхом. Завдяки знаменитостям, які прибули пізніше того дня, «Набір принцеси» був оточений ордами глядачів. Лі Хьон також був дуже щасливий, що прийшов на фестиваль. Три мільйони вон готівкою і 2 мільйони вон із подарункової картки торговельного центру! Він швидко йшов додому від хвилювання, адже несподівано заробив 5 мільйонів вон.

«Якщо я обміняю подарункову картку на готівку, я зможу багато заощадити, щоб допомогти оплатити навчання Хаян в університеті. Але оскільки це приз, чи не варто купити бабусі та Хаян новий одяг? Торговий центр занадто дорогий, тож я куплю на ринку…»

Поки він був занурений у думки, Хаян потягла його за сорочку.

— Брате.

— Хм?

— У мене болять ноги.

— Справді?

Мабуть, вона втомилася, адже їй довелося весь день ходити за Лі Хьоном і вона не могла насолодитися шкільним фестивалем.

Лі Хьон відчув провину за те, що тягав сестру за собою, щоб заробити призові гроші.

— Тоді, може, візьмемо таксі додому?

Така марна трата грошей на таксі! Він знав, що доведеться заплатити більше за базовий тариф, оскільки вони були приблизно за 5 кварталів від дому. Лі Хьон ніколи не їздив автобусом, коли ходив до школи, але оскільки він був такий щасливий сьогодні, можливо, було б нормально разок проїхатися на таксі.

Звісно, його груди тремтіли. Він їздив у таксі двічі в житті, і обидва рази відчував, що це жахлива трата грошей.

Хаян похитала головою на пропозицію Лі Хьона.

— Ні. Ми не так далеко від дому, все гаразд.

— Тоді хочеш відпочити? Я куплю тобі напій. Ти ще не можеш пити каву, бо ти замолода…

Хаян висунула язик.

— Пфф, я вже доросла.

— У моїх очах ти все ще дитина.

— Ох, ну гаразд. У будь-якому разі, ти ще не вечеряв. Ходімо швидше додому.

— Це… неправда. Я їв багато всякого тут і там, коли оглядав фестиваль.

— Брехун. Я знаю, що ти не з тих, хто купує таку їжу.

Ніхто не знав Лі Хьона краще за Хаян. Його ощадлива натура ніколи б не дозволила йому купувати їжу на дорогому фестивалі.

— Тоді що нам робити? Хочеш покататися на спині?

Він сказав це жартома, але Хаян посміхнулася.

— Ти прочитав мої думки!

— Е… Справді? Люди будуть дивитися.

— Це нормально. Поспіши і покатай мене на спині. У мене болять ноги. — Хаян почала скиглити.

У Лі Хьона не було вибору, окрім як дозволити їй залізти на спину. «Це було так давно, коли я востаннє катав Хаян на спині».

Коли їхні батьки померли, Хаян була в 2 класі.

Лі Хьон ніс свою заплакану сестру до школи, коли вона не хотіла туди йти. Він робив це приблизно рік. Після смерті батьків їм довелося погашати кредити, тож вони продали будинок і переїжджали з місця на місце.

Оскільки Хаян після цього ходила до школи, як чемна дівчинка, не було причин катати її на спині, і це стало ностальгічним спогадом.

Через те, що інші люди сміялися і дивилися на них, Лі Хаян міцно трималася за тіло Хьона.

— Я важка, правда?

— Ні, тобі треба більше їсти.

Тіло Хаян було досить худим для її високого зросту. Для Лі Хьона, чиє тіло було вкрите м’язами від різних тренувань, вона була легкою, як пір’їнка.

Хаян з цікавістю запитала:

— Ти покатаєш мене на спині, навіть якщо я стану свинею?

— Звісно, я б покатав тебе, навіть якби ти була бегемотом.

— Я завжди змушую тебе робити мені послуги, що мені зробити, щоб віддячити тобі?

— Які послуги… Просто швидше виростай і вийди заміж.

— Я знайду когось багатого, хто скоро помре, щоб віддячити за все, що ти і бабуся для мене зробили.

— Навіть жартома не кажи такого. Знайди когось, хто зробить тебе щасливою. Я житиму з бабусею, тож не хвилюйся за нас, і живи своїм життям, роблячи те, що робить тебе щасливою.

* * *

Фестиваль у прямому ефірі!

Епізод: Середня школа Дейн.

Він зібрав удесятеро більше глядачів, ніж зазвичай.

Чоловік, який подолав «Набір принцеси» за найкоротший час! Перехід через міст не зміг його зупинити, і він виконав вражаючий подвиг, лопаючи кульки. Він використовував бойові мистецтва, які можуть виконати лише люди, які повністю контролюють своє тіло!

Глядачі шаленіли від ударів Лі Хьона.

Він завершив останній етап, піднявшись по стіні за допомогою мотузки з легкістю, використовуючи гнучкість свого тіла.

Хоча Лі Хьон з’явився в програмі лише на 1-2 хвилини, ефект був неймовірним. Його кліпи заполонили інтернет, поширюючись на вебсайтах інших країн.

Він отримав прізвисько: Лицар принцеси!