Ми зі Сью шоковано дивилися на цю штуку.
Перед нашими очима було одне величезне яйце.
Воно було близько метра заввишки.
Я був майже впевнений, що найбільшим яйцем у моєму колишньому світі було яйце страуса, але це було явно набагато більшим за нього.
Це було тому, що всередині був монстр.
На відміну від ігор, монстри в цьому світі не з'являються випадково з повітря.
Вони розмножуються, як і будь-яка інша жива істота. Це яйце походить від батьків-монстрів.
Нам сказали, що воно було знайдене в місці, яке називається Великий Лабіринт Елро, і що це подарунок нам на згадку про нашу Церемонію Оцінювання.
Яйце монстра здавалося мені небезпечним подарунком, але, очевидно, якщо люди виховували його з моменту вилуплення, монстр міг прив'язатися до своїх господарів і служити їм.
А ця конкретна істота могла вилупитися будь-якої миті.
"Ти зможеш!"- підбадьорливо прошепотіла Сью.
Відтоді, як на поверхні яйця з'явилося кілька легких тріщин, істота всередині відчайдушно била його.
Перші тріщини з'явилися два дні тому, тож битва виявилася досить затяжною.
До цього часу тріщини поширилися по всій поверхні яйця.
Здавалося, що воно ось-ось розірветься.
Ми зі Сью затамували подих, спостерігаючи за розвитком ситуації.
У мене була спокуса допомогти бідоласі, але Анна порадила нам не робити цього. Дитина повинна була прорватися сама, інакше вона не виросте сильною і здоровою.
"А-а-а!"
Одна частина шкаралупи тріснула, і з неї прорвалося щось схоже на руку.
Кінцівка затріпотіла, нетерпляче розриваючи решту панцира.
А потім зсередини вилізло чудовисько, схоже на чорну ящірку.
Його очі зустрілися з моїми. Чомусь здалося, що вони майже сяють від щастя.
"Це так... не мило."
Почувши розчарований коментар Сью, ящірка роззявила рота, наче від шоку.
Чи зрозуміла вона її слова? Звичайно, ні, правда?
"Ти так думаєш? Я думаю, що це по-своєму мило."
На Землі існувала значна прірва між фанатами та ненависниками рептилій, але я, безумовно, схилявся до перших.
Як би я був маленьким хлопчиком, я був би без розуму від цієї ящірки.
"Вітаю. Отже, це справді дитинча земляного дракона", - сказала Анна, розглядаючи ящірку.
Напівельфійка, вона була старшою і більш обізнаною, ніж здавалося на перший погляд.
І за її словами, ця ящірка була дитинчам земляного дракона.
Дракон! Одного звуку його імені було достатньо, щоб я захвилювався.
Я чув, що навіть дорослі земні дракони не вміють літати, але все ж... Дракон є дракон.
Цей малюк точно колись стане суперсильним.
Я уявляв, як їду на спині дорослого дракона. Це було б чудово...
Очевидно, дракон, який прожив достатньо довго і досяг досить високого рівня, перетвориться на нагу. Чи зможу я виростити такого дракона? Мабуть, ні.
"Якщо ти не хочеш, то я з радістю вирощу його сам. Ти не проти?"
"Все, що забажаєш, твоє, любий братик."
Боже, що мені було з цим робити? У мене було відчуття, що моя сестра починає йти дуже дивним шляхом.
Але цього разу це спрацювало на мою користь, тож я вирішив поки що залишити все як є.
Я взяв ящірку на руки. Вона була дуже слухняною.
Коли я погладив її по голові, вона радісно притиснулася до мене.
"Треба буде дати їй ім'я, так?"
"Можна?"
Анна на мить забрала ящірку з моїх рук.
Потім обмацала її нижню половину. Малюк звивався на знак протесту, але Анна тримала його занадто міцно, щоб він міг вирватися.
"Це самка."
Переконавшись у цьому, Анна повернула ящірку мені.
Коли я тримав її в руках, вона мала якийсь невтішний вираз обличчя.
"Дівчинка, так? Яке ім'я їй дати?"
Якби це був хлопчик, я, очевидно, дав би йому дійсно круте ім'я, але дівчинці, напевно, варто було б дати гарне ім'я.
Миле ім'я, мабуть, не підійшло б дракону.
"Гаразд, я придумав."
Я прокрутив у голові кілька варіантів, а потім зупинився на останньому.
"Я назву тебе Фейрун. Скорочено Фей."
Так називалася велика територія в онлайн-грі, в яку я грав у попередньому житті.
Це була пустельна місцевість, яка, здавалося, тягнулася нескінченно. У центрі був дракон, який служив босом місцевості, і якщо ви перемогли його, то могли потрапити до оазису.
Цей оазис був, мабуть, найкрасивішою локацією у всій грі, найпопулярнішим місцем для скріншотів. Особливо вночі вона виглядала як райський куточок, захований посеред пустелі.
Її чорна зовнішність нагадала мені про ту нічну сцену, тож вона здалася мені ідеальним ім'ям для земного дракона.
"Приємно познайомитися, Фей."
Коли я покликав її на ім'я, Фей відповіла щасливим воркуванням.
---Моя перша Монстро Битва
Туп, туп, туп. Мої ноги стають важкими.
Частково через виснаження від довгого бігу на повній швидкості, але найбільше — через шок.
Я втратила свій улюблений дім.
Перетворення на павука і необхідність їсти гидотну їжу нітрохи не бентежили моє сталеве серце, але тепер в ньому з’явилася маленька дірка прямо в центрі.
Я знала, що може настати час, коли я буду змушена покинути свій дім, але тепер, коли це стало реальністю, я в повному шоці.
Я припускала, що у мене ще є час, що тільки погіршило ситуацію.
Принаймні, я сподівалася залишитися в цьому будинку, поки не досягну хоча б 10-го рівня.
Ваааа… ваааа… ваааа!
Гаразд, досить скиглити. Час рухатися далі.
Спочатку я повинна вирішити, що робити далі. Є кілька варіантів:
1-Побудувати наступний будинок в іншому місці.
2-Продовжувати безцільно блукати цим підземеллям.
3-Спробувати знайти вихід з підземелля.
Це все, що спадає на думку.
З точки зору безпеки, варіант 1 є моїм улюбленим. Однак, я відчуваю, що може бути розумно чинити опір.
Мати дім — це чудово.
Окрім задоволення моїх потреб у їжі та житлі, він дає мені життя, в якому мені майже не доводиться рухатися. Я б навіть сказала, що це ідеальний рай.
Однак, якщо я продовжуватиму спочивати на лаврах, я, ймовірно, закінчу абсолютно безнадійною.
Як психічно, так і фізично.
Якщо я буду полювати лише з дому, то перетворюся на неробу, яка не зможе впоратися з будь-якою надзвичайною ситуацією, що може виникнути.
Нинішня ситуація є достатнім доказом цього.
З такими темпами, якщо я зустріну супротивника, який зможе прорватися крізь мою павутину, єдиним виходом для мене буде втеча.
Це не дуже добре. Особливо, якщо я збираюся впадати в таку депресію щоразу, коли мені доводиться залишати свій дім позаду.
Понад усе я відчуваю, як всередині мене тліє попіл мого зруйнованого будинку.
Ні в якому разі. Я не дозволю собі продовжувати тікати ось так. Саме так: я розчарована.
Я розбита тим, що мій попередній будинок зруйнували, а я нічого не могла з цим вдіяти. Божеволію від того, що частина мене прийняла втечу як природний спосіб дій.
У той час моєю єдиною думкою було кинути все і тікати.
Але що я отримала тепер, коли я це зробила?
Нічого, крім жахливого сорому і жалю!
Як я зможу знову втекти?
Я ніяк не зможу з цим змиритися.
Я засмучена не тільки тому, що мій дім був зручним. Це було таке важливе для мене місце.
Можливо, це банально, але це було місце, де я належала собі.
У моєму минулому житті у мене не було нічого подібного. Моя "сім’я" була жартом, а в школі я не вписувалася. Я любила грати в ігри, але, зрештою, це був світ вигадок. В реальності я нікуди не належала. Я існувала з чистої непокори, або, принаймні, так я себе переконувала.
Я створила свій павутинний дім сама, для себе.
Це було місце тільки для мене, де мені не треба було турбуватися про те, що подумають інші. А тепер його в мене забрали. Наче вкрали саму мене. Якщо я здамся зараз, я ніколи не зможу відновити свою гордість і гідність.
"Бути просто щасливою, що жива?"
Ха! Це говорило моє ідіотське, миролюбне японське "я".
Якщо мені доведеться жити без гордості, я з таким же успіхом можу бути мертвою.
Тепер я розумію це надто чітко.
Мій дім зник. Мою гордість поранено.
Я маю стати сильнішою, щоб більше ніколи так не ганьбитися.
І якщо я хочу це зробити, я не можу просто сховатися в новому будинку, де я можу безпечно полювати.
Я повинна набути більше досвіду в реальних боях.
А це означає, що я повинна або блукати підземеллям навмання, або цілитися у вихід.
Хоча, чесно кажучи, немає великої різниці.
Я поняття не маю, де може бути вихід. Тож безцільне блукання — мій єдиний варіант.
Почнемо з того, що я мало що знаю про це підземелля. Хоча я народилася і виросла тут, я навіть не знаю, як воно називається.
Я не уявляю, наскільки воно велике і наскільки складне. Я навіть не знаю загального рельєфу місцевості.
По суті, я нічого не знаю.
Що скажете? Я відчуваю, що це не перший раз, коли я хвилююся через те, чого я не знаю...
А! Точно, це сталося, коли я отримала навичку Оцінювання! Я зовсім забула, що вона у мене є.
Я не могла підвищити її рівень вдома, але тепер, коли я на волі, я зможу це зробити.
Оскільки від підвищення рівня навички може бути трохи більше користі, я вирішую продовжити Оцінювати речі.
Нічого не виходить.
<Стіна лабіринту> <Підлога лабіринту> <Стеля лабіринту>
Бачу, як завжди марно.
Але з кожним наступним кроком я отримую все більше результатів Оцінювання, отже, моя майстерність зростає.
Ух, стільки інформації одночасно вливається в мій мозок, це трохи дискомфортно.
Доведеться помучитися з цим деякий час, поки не звикну, мабуть...
<Вміння досягло необхідного рівня. Навичка [Оцінка LV 2] стала [Оцінка LV 3].>
І одразу ж мої навички зросли.
А минуло зовсім небагато часу відтоді, як я почала займатися оцінюванням.
Виходить, так легко підвищувати рівень, коли не сидиш вдома? Я не знаю, як до цього ставитися.
Що ж, все добре, що закінчується підвищенням рівня.
Що нового дасть 3-й рівень майстерності? Я не витрачаю часу на самоаналіз.
<Малий менший таратект LV 5 Безіменна>
Гей, тепер він показує мій рівень. Ура. Зітхнула... Що ж, мабуть, треба брати те, що дають.
А якщо серйозно, наскільки високим має бути рівень, щоб ця навичка була корисною? Угх.
Але все ж таки цікаво… Наскільки сильна моя раса, "малий менший таратект", порівняно з іншими монстрами в цьому підземеллі?
Ця пуста думка призводить до несподіваної відповіді.
<Малий менший таратект: Молоде потомство нижчого таратекта>
Що… що?
Стривай, я щойно оцінила назву виду у своїх результатах? Подвійна оцінка?
Ооо. Здається, я виявила досить важливий трюк!
Ну що ж, у дусі дослідження, я вирішила спробувати Оцінити ще раз.
<Таратект: Вид павукоподібних монстрів>
Працює! Це божевілля чи що?!
Отже, коли ти оцінюєш щось і отримуєш слово, якого не знаєш, ти можеш оцінити його далі.
Ого!
Пояснення все ще досить короткі й малоінформативні, але як тільки я підніму рівень майстерності, це може бути шалено корисно!
Можливо, я зможу отримати цілий ланцюжок інформації, просто оцінивши одну річ.
Чорт забирай! Вибач, що назвала тебе марним, пане Оцінювачу!
Відтепер я докладу всіх зусиль, щоб підвищити твій рівень майстерності!
Я блукаю лабіринтом, шукаючи монстрів, які могли б стати гідними супротивниками.
Знайшла одного.
<Елро Жаба LV 3>
Далі по проходу, в якому я ховаюся, я бачу обриси мого заклятого ворога: жаби.
Оскільки в мене є можливість, я вирішую оцінити детальнішу інформацію про неї.
<Елро жаба: Монстр жабоподібного типу, що мешкає у Великому лабіринті Елро>
Хм? Зачекайте секунду. У цьому описі була дуже важлива ключова фраза.
<Великий лабіринт Елро: Найбільший лабіринт у світі, що з'єднує континенти Дазтрудія і Касанагара під землею>
Не так звісно я очікувала дізнатися своє місцезнаходження.
Отже, підземелля, в якому я перебуваю, називається Великий лабіринт Елро.
Мені завжди було цікаво, що таке "Елро", адже це слово так часто додають до імен монстрів, але я не знала, що це назва підземелля.
Стривайте… то це найбільший лабіринт у світі? Тоді він має бути величезним.
І зачекайте, як він може з'єднувати два континенти під землею?
Чи означає це, що прямо над ним — океан?
Ого. Справді? Він має бути до біса гігантським.
Поки я тут, я оцінюю назви двох континентів.
<Дазтрудія: континент, населений багатьма людськими націями>
<Касанагара: Найбільший у світі континент>
Хм. Якщо я збираюся тікати, то, схоже, мені слід уникати Дазтрудії з її високим рівнем людського населення, але я не бачу, щоб у мене був великий вибір.
У будь-якому разі, я так захопилася оцінюванням, що майже забула про жабу.
Вона повернута до мене спиною. Значить, вона мене ще не помітила.
Може, зробити раптовий напад? …Запізно, тепер вона мене помітила. Чорт забирай!
Шипіння!
Може, мені вдасться її налякати.
Хлюп!
А?!
Гей, що це за велика ідея?! Ти не можеш так просто плюватися в мене!
Я маю на увазі, ти мало не влучила в мене!
Хлюп! Хлюп! Хлюп!
Не плюй кілька разів поспіль!
Гей, зачекайте, що?! Я думала, що ухилилася від усіх них! Аввв!
Завдяки стійкості до отрути, це не так боляче, як того першого разу, навіть близько не так боляче, але все одно боляче! Припини!
Я не очікувала, що ці штуки будуть такими прудкими, коли вони не обмотані моєю павутиною!
Хлюп! Хлюп! Хлюп!
Припини вже! Бляха! Знову вхопило!
Чорт, з такою швидкістю мені надеруть дупу!
Гаразд! У мене немає іншого вибору, окрім як застосувати свою особливу атаку!
Хлюп! Хлюп! Хлюп!
Я не збираюся знову й знову потрапляти під одну й ту ж атаку, приятелю!
Тепер очевидно, що ти можеш стріляти лише трьома за раз!
Не варто недооцінювати спостережливість і вміння ухилятися геймерки, яку колись називали Сканда! Я ухилятимусь від твоїх плювків!
Я кидаюся на жабу з кігтями напоготові!
Чорт, вона ухилилася, як я і передбачала, — зачекайте, вона просто стрибнула!
Вона намагається вдарити мене язиком!
Удар! Ой!
Напевно, на язиці теж була кислота — місце, де вона мене торкнувся, плавиться!
О, Боже. Це серйозна травма.
Якби у мене був вимірювач життєвих сил, я б уже, напевно, була в червоній зоні.
Ще один удар — і у мене будуть серйозні проблеми.
На щастя, цього не станеться. Переможець уже визначився.
Тому що моя павутина чекала там, де мала приземлитися жаба.
Трюк дуже простий.
Я просто поклала свій шовк на підлогу підземелля, коли ухилялася від атак плювками.
Здається, я маю звичку несвідомо залишати його на підлозі, коли рухаюся.
Цього разу я використала це на свою користь.
Все, що я зробила, — це додала трохи липкості до ниткового сліду за собою.
Потім мені просто потрібно було заманити жабу на цю ділянку.
Я зробила це, ретельно контролюючи швидкість і кут атаки кігтями, щоб змусити її стрибнути в потрібному напрямку.
Я не очікувала, що вона контратакуватиме в повітрі, але…
…як тільки вона приземляється, жаба потрапляє на мою павутину.
Я стрибаю, щоб намотати на неї ще більше ниток.
Потім я добиваю її своїм отруйним укусом!
За мить після того, як жаба отримала мою отруту, вона робить останній подих.
<Вміння досягло необхідного рівня. Навичка [Стійкість до кислоти 2 LV 2] стала [Стійкість до кислоти 3 LV].>
Ще один рівень навички підвищився.
Це зробить мою наступну жабʼячу битву трохи легшою.
Чесно кажучи, якби я не мала навички "Стійкість до кислот", то отримана шкода могла б бути занадто великою, щоб я вижила.
Так, це було близько. Моє тіло зараз у жалюгідному стані.
Двох плювків і одного удару язиком вистачило, щоб поставити мене на межу життя і смерті.
Удар язиком був особливо сильним. Місце, де він торкнувся мене, зараз увігнуте, а удар зламав кілька моїх ніг.
Цього разу я навіть не була недостатньо підготовлена.
Я здогадувалася, що якщо павук битиметься з іншим монстром без павутиння, то шанси павука на перемогу будуть досить низькими.
Проте, думаю, десь у глибині моєї свідомості сиділа наївна впевненість, що це так чи інакше спрацює.
Чесно кажучи, це було набагато важче, ніж я думала.
Моя перша справжня битва закінчилася перемогою з мінімальним рахунком.
Так чи інакше, з цим серйозним пораненням я більше не можу пересуватися.
Мені довелося облаштувати тут простенький будиночок і поки що зосередитися на лікуванні своїх ран.
"Простий дім" — це насправді просто маленьке гніздечко.
Я залишаю мертву жабу на потім і починаю плести павутину.
Ух. Щоразу, коли я рухаюся, хвиля сильного болю пронизує моє тіло.
<Вміння досягло необхідного рівня. Отримано вміння [Стійкість до болю LV 1].>
О? Нове вміння? Звісно, біль трохи вщух.
Хоча все ще до біса боляче.
Але в будь-якому випадку, це безумовно хороша навичка.
Поки я продовжую виживати, рівень моєї майстерності, ймовірно, зростатиме природним чином, тож це буде великою підмогою.
Фух. Нарешті, мій тимчасовий дім закінчено. Тепер я можу перевести подих.
Якщо ще один монстр нападе на мене прямо зараз, мені кінець.
Ну що ж. Оскільки я так важко працювала, щоб зловити цю здобич, я можу її зʼїсти.
Ага. Досвід моєї першої справжньої битви змусив мене усвідомити це знову і знову.
Я дуууже слабка!
Не думаю, що це лише через мене; гадаю, маленькі менші таратекти самі по собі не такі вже й потужні як вид.
Ну, це все ж таки "менший" вид. Логічно, що в мене мала б бути низька сила атаки і крихкий захист. Моя швидкість здається пристойною, принаймні, але її все одно було недостатньо, щоб ухилитися від шквалу плювків у перші кілька разів.
Тож за статистикою я не можу обігнати навіть жабу.
Єдина причина, чому мені досі вдавалося без проблем перемагати монстрів, — це те, що я мала перевагу в павутинних пастках. Очевидно, що бій лоб у лоб — не моя сильна сторона.
Тепер я по-справжньому розумію, наскільки я залежала від свого будинку.
Так чи інакше, це прояснило одну річ: я не створена для прямих протистоянь.
В особистій сутичці я б сказала, що все зводиться до того, чи зможу я стримати свого супротивника своїми нитками, чи ні. Теоретично, я могла б просто вкусити його отрутою, але з моїми паршивими показниками мене, швидше за все, звалили б ще до того, як я до нього дотягнуся.
Тож мені доведеться використовувати свою швидкість, щоб збити супротивника з пантелику, а потім створити отвір або встановити пастку, як я зробила цього разу, щоб зловити його в свої шовкові нитки.
Схоже, це і буде моя основна стратегія. Хіба що я збудую пастку заздалегідь і приведу їх до неї?
У такому випадку жаби можуть стати для мене неприємним супротивником.
Зрештою, вони, здається, віддають перевагу стратегії "нерухомої вежі", коли залишаються на одному місці і атакують здалеку.
Вони не рухаються без причини, тож навряд чи самі стрибнуть у мою пастку.
Зітхаю.
Стільки викликів. Тепер я знаю свої слабкі сторони - точніше, я зрозуміла, що у мене немає нічого, крім слабких сторін.
Але я не можу просто здатися.
Якщо все, що я хочу - це вижити, я могла б просто побудувати новий дім.
Але цього недостатньо.
Оскільки я вирішила, що хочу жити з гордістю, я не можу покладатися на цю стратегію виживання.
Але зараз мені потрібен відпочинок.
Як довго заживатиме ця травма? І чи заживе вона взагалі сама по собі?
Ну, неважливо. Сьогоднішній день був виснажливим. Мені давно пора поспати, щоб трохи прийти до тями.
Тож, на цій ноті, на добраніч.
Zzz.
Хмм? Боже, таке відчуття, що я знепритомніла.
Насправді, я майже впевнена, що саме так і було.
Тіло досі болить. Гадаю, така сильна рана не заживе за одну ніч.
Позіхаю... Ой, ой! Коли я намагаюся виконати свою звичайну рутину розтяжки, гострий біль пронизує мої зламані ноги.
Дві мої середні праві ноги в особливо поганому стані. Таке відчуття, що вони можуть відірватися, якщо я не буду обережна.
Я починаю дуже хвилюватися, чи заживуть вони взагалі.
Дзинь, дзинь. Хм?
Одна з ниток моєї павутини вібрує. У моєму маленькому гніздечку застряг монстр!
Зазвичай я прокидалася в ту мить, коли відчувала, що щось зачепилося, але, здається, це триває вже давно. Мабуть, я спала міцніше, ніж думала.
Це, мабуть, через всі ті поранення, яких я зазнала.
<Елро Василіск LV 4>
О, Боже. Ці скам'янілі ящірки міцні. Здається, я зловила ще одну скалку в дупі.
Що мені тепер робити?
Оскільки василіски мають цей скам'янілий погляд, моя павутина не врятує мене від перетворення на камінь, якщо вони подивляться мені в очі. У моєму нинішньому травмованому стані приймати удар від атаки скам'яніння здається нерозумним.
Але я не хочу відмовлятися і від спійманої здобичі...
Звуп.
От чорт, наші очі зустрілися.
Ннгах! Кінчики моїх ніг скам'яніли! Угх, гаразд тоді! . Очевидно, у мене немає вибору.
Кусь!
Завдяки моєму опору скам'янінню, я перетворююсь на камінь дуже повільно.
Однак, втрата рухливості передніх лап буде великою проблемою. Якщо я не буду обережною, мені буде дуже важко ходити.
Будь ласка, нехай ця тварюка здохне до того, як мої ноги відморозяться!
Очевидно, хтось почув моє благання, бо василіск вичерпав свою енергію, коли мої ноги вже наполовину скам'яніли.
Угу, схоже, я все ще можу ходити, хоч і незграбно.
<Досвід досяг необхідного рівня. Індивідуальний малий менший таратект підняв рівень з LV 5 до LV 6.>
О? Вау! Якось дуже вчасно!
<Всі базові атрибути збільшено.>
<Отримано бонус до рівня вміння.>
<Вміння досягло необхідного рівня. Вміння [Отруйне ікло LV 4] стало [Отруйне ікло LV 5].>
<Вміння досягнуто необхідного рівня. Вміння [Стійкість до скам'яніння LV 1] стало [Стійкість до скам'яніння LV 2].>
<Отримано очки вміннь.>
Гаразд, гаразд. Те, що дві мої навички підвищили рівень, дуже приємно.
Але це навіть не найкраща частина!
Мій панцир відпадає від тіла. Я линяю.
Так, це одна з переваг підвищення рівня: повне відновлення через линяння!
Я не була впевнена, чи загоїться гігантська вм'ятина на моєму тілі, але вона чудово відновилася.
Ура! Дуже дякую, василіску! А ще я тебе зараз з'їм!
Так, навіть не намагаючись, мені вдалося повністю залікувати свої рани.
Тепер я готова до нової спроби дослідити лабіринт!