У королівстві Аналейт жив собі хлопчик на ім'я Шлейн Заґан Аналейт.
Як випливає з його імені, він був членом королівської родини.
Він був дитиною наложниці короля і жив як четвертий принц.
Але цей хлопчик мав спогади про попереднє життя.
У тому житті його звали Шунске Ямада.
Скажу відверто: цей хлопчик - це я.
Моїм останнім спогадом з попереднього життя було те, як я сидів на уроці класичної японської мови.
Тоді я помітив тріщину в повітрі над класом, і саме тоді все потемніло.
Розломи в просторі не були звичайним явищем на Землі.
Тож те, що сталося тоді, швидше за все, і стало причиною моєї смерті.
Потім, з незрозумілих причин, я відродився зі спогадами про своє попереднє життя.
Так я потрапив у цей ігровий світ, де навички та рівні реальні.
У цьому світі ви фактично маєте "статус".
Як це може існувати в реальності поза грою? Я думав про це деякий час, але врешті-решт припинив спроби з'ясувати це.
Натомість я зрозумів, що було б цікавіше зосередитися на позитивних сторонах життя в такому світі. Тренування покращили б мої здібності, і це було досить весело - відточувати свою силу таким чином.
Однак у цьому світі є і свої незручності.
Ти не бачиш нічиїх статусів. Концепція існує, але для того, щоб її сприйняти, потрібно виконати дуже жорсткі умови.
Розумієте, є така навичка, яка називається "Оцінка".
За допомогою Оцінки ви можете бачити статуси, але мало хто володіє цим умінням.
Для того, щоб набути його, як і для того, щоб стати суддею або оцінювачем на Землі, потрібно мати ґрунтовну освіту, щоб судити про цінність речей, спостережливість, щоб з'ясувати склад речовин, та інші подібні навички високого рівня. Жоден аматор не зможе з цим впоратися.
І навіть якщо ви могли б отримати навичку оцінювання, підвищити її рівень надзвичайно складно, тому дуже мало людей мають її з самого початку.
Насправді, все, що потрібно, щоб отримати Оцінювання, - це заплатити певну кількість очок навичків.
Але навіть якщо це технічно можливо, ви не зможете просунутися далі, як тільки її отримаєте.
Підвищення рівня навички Оцінювання вимагає лише її використання.
Щоразу, коли ви використовуєте Оцінку, ваша майстерність зростає, і якщо ви досягаєте певного рівня майстерності, рівень також зростає.
Однак, саме використання навички є справжньою проблемою.
З одного боку, воно не вимагає ніякої магічної сили чи енергії.
Я знаю, про що ви думаєте: "А чи не міг би ти просто використовувати його, коли захочеш?". Це не так просто.
Заковика ось у чому: Щоразу, коли використовується оцінка, у користувача починає боліти голова і він відчуває себе п'яним.
Ступінь, здається, залежить від людини, але в найгіршому випадку деякі люди втрачають свідомість після використання лише одного разу, і навіть більш талановиті користувачі не можуть оцінити більше двох речей одночасно.
Оскільки кожне використання є дуже грубим, використання навички знову і знову для підвищення своєї майстерності буде неймовірно шкідливим.
Крім того, вміння Оцінювати нічого не варте, доки воно не досягне дуже високого рівня.
Тому мало хто намагається його опанувати.
Насправді, є кілька сімей, які заробляють на життя, працюючи Оцінювачами, передаючи цю навичку з покоління в покоління.
Тож якщо вам цікаво, як можна перевірити свій статус, відповідь - за допомогою Оціночних каменів.
Оціночний камінь - це магічний інструмент, виготовлений за допомогою спеціального процесу, який дозволяє власникові тимчасово використовувати вміння.
Рівень вміння, який дозволяє один з цих каменів, залежить від його якості. Кількість каменів у світі, які дають 10-й рівень, на кшталт того, що належить королівській родині, можна перерахувати на пальцях однієї руки.
Звісно, для його використання потрібен спеціальний дозвіл, тож шанси є лише у великих вельмож, наближених до королівської сім'ї. Оскільки я сам належу до королівської родини, то технічно можу користуватися ним, але це не означає, що я можу робити це, коли мені заманеться. Я неодноразово набридав покоївці Анні про це, але нею можна користуватися лише після досягнення певного віку.
Насправді, виявляється, перший раз, коли ти вперше отримуєш статус оцінки, вважається особливою подією, тому дворяни і тому подібні особи завжди проводять велику, формальну церемонію з цього приводу.
І мені теж доведеться пройти через цю церемонію.
Крім оцінки, ця церемонія слугує дебютом дитини у великому суспільстві.
Результати твого оцінювання оголошують усім присутнім, і дорослі починають оцінювати твою цінність прямо зараз.
У мене було більше навичок, ніж у середньостатистичної людини мого віку, тож я знав, що для мене це, мабуть, не буде проблемою. Але, очевидно, якщо твої показники дуже низькі, твоя сім'я може відкинути тебе, тож це страшна перспектива.
Так чи інакше, я і моя молодша сестра Сью, дитина дружини короля, яка народилася приблизно в той же час, що і я, повинні були дебютувати в високому суспільстві.
Нам із Сью довелося перевдягнутися в урочисте дитяче вбрання з цієї нагоди і знову і знову вислуховувати розклад.
Чинний король - іншими словами, наш батько - також був присутній.
Крім того, там був цілий список інших важливих людей, тож помилитися і зганьбитися було неможливо.
Незважаючи на те, що я був дитиною, я все ще був членом королівської родини.
Мені належала головна роль у церемонії, тож мені потрібно було нести на своїх плечах гідність королівської родини.
Це був важкий тягар для колишнього простолюдина з нижчого середнього класу.
Однак, коли я побачив, як велично тримається моя сестра поруч зі мною, я відчув рішучість зробити все належним чином, що межувала з нетерпінням.
"Ти готовий?"
Я мовчки кивнув у відповідь на останню перевірку Анни.
"Тоді, будь ласка, продовжуйте."
Анна підштовхнула нас вперед, і ми зі Сью пліч-о-пліч увійшли в двері церемоніальної зали.
Як тільки ми пройшли через вхід, перед моїми очима розгорнулася величезна церемоніальна зала.
Від дверей прямою лінією простягалася червона доріжка до п'єдесталу, за яким стояв чоловік, що чекав.
Величезний натовп людей, що вишикувався вздовж стіни, мовчки спостерігав за нами.
Кожен тут був високопоставленим дворянином.
Ми зі Сью пройшли по килиму, не промовивши жодного слова.
Наші кроки були розміреними і гідними, так, як нас вчили ходити в очікуванні цього самого дня.
Я відчував, як мене пронизують погляди різноманітних вельмож, але робив все можливе, щоб не звертати на них уваги.
Зрештою, ми дійшли до передньої частини п'єдесталу. Ми зі Сью зупинилися і стали на коліна.
За п'єдесталом напоготові стояв король, наш батько, Мейґес Дерра Аналейт.
"Церемонія нагородження розпочинається." Величний голос короля пролунав по всій церемоніальній залі.
Хоча він був моїм батьком, я зустрічався з цією людиною лише кілька разів. Він був більше схожий на високопоставленого родича, ніж на батька. Це тільки посилило мою нервозність. Король все ще говорив, але я не міг зрозуміти, що він говорить.
"Тепер, Шлейн Заґан Аналейт. Ти можеш встати."
"Так, пане."
Я підвівся.
"Починаймо оцінювання."
Я ступив на табурет перед п'єдесталом.
Без підніжки я був би недостатньо високим при моєму теперішньому зрості.
У п'єдестал був вмонтований чорний камінь.
Це був Оціночний камінь. Менший, ніж я очікував. Якби я був дорослим, він легко помістився б у моїй долоні.
Маскуючи своє здивування, я поклав долоні на Оціночний Камінь.
Так, як мене вчили, подумав я: [Оцінити].
Мій статус відобразився з несподіваною легкістю.
Я міг бачити свій статус.
У той же час, результати статусу з'являлися на поверхні, схожій на екран, на передній стіні. Екран був з'єднаний з Оціночним каменем, щоб він міг відображати результати. Очевидно, у цьому світі не існувало поняття "особиста інформація".
Для мене результати оцінювання з'явилися японською мовою, але на екрані вони відображалися мовою, якою тут розмовляють. Мені було цікаво, що було б, якби вони відображалися японською, але, мабуть, система передбачала такі речі.
По всій кімнаті залунали голоси. Король підвищив голос і спробував заспокоїти натовп, але галас не вщухав. Мабуть, мій статус був незвичайним, якщо викликав таку реакцію. Чесно кажучи, я передбачав, що щось подібне може статися. Мої показники, пов'язані з магією, були відносно високими. Анна гарантувала це. Для порівняння, мої фізичні здібності відповідали моєму віку. Ну, вона все ще була набагато вищою за середні, але не так сильно відхилялися від норми, як моя магія. Тож мої показники були досить незбалансованими.
Щодо навичок, то голос, який називався Словом Божим, повідомляв мене щоразу, коли я підвищував свій рівень або здобував нову навичку, тож про більшість з них я вже знав.
Але були дві, про які я не знав.
Одна з них називалася "Божественний захист", а інша мала назву, схожу на зіпсований текст.
Зацікавившись ними, я спробував оцінити їх.
<"Божественний захист": Ви перебуваєте під захистом небес, що полегшує вам досягнення бажаних результатів у будь-якій ситуації.>
<n% I = W: Не може бути оцінений>
Що це?
Божественний захист був божевільним. Безумовно, це вміння можна вважати чітерством.
Однак фраза "полегшує досягнення бажаних результатів", мабуть, означала, що не обов'язково все буде йти так, як я хочу, кожного разу. Це все ще було дивовижним умінням, але я не повинен був надто покладатися на нього.
Чого я не розумів, так це другого. Його назва і результати Оцінювання були однаково загадковими. Я й гадки не мав, що це може бути за навичка. Особливо загадковим був той факт, що найвищий з наявних Оціночних каменів все ще давав такий результат. Якщо цей Камінь не міг сказати мені, то, ймовірно, не було ніякого способу дізнатися деталі цієї здатності. Я не зрозумів.
"Хіба це не схоже на те що у дочки герцога?"
"Так, та вундеркіндка..."
"Але ж Його Високість такий же вундеркінд, як і вона... ні, навіть більший!"
Поки вельможі продовжували свою балаканину, я чув неодноразові згадки про "герцогську доньку".
Чи був хтось ще, хто мав подібну статистику? Я думав, що Сью була єдиною, крім мене...
"Заспокойтеся!"
У відповідь на надзвичайно гучний окрик короля церемоніальна зала нарешті вщухла.
Король простягнув мені аркуш паперу. Це був запис моїх результатів, магічним чином надрукований з екрану, з'єднаного з Оціночним каменем. Я благоговійно прийняв папір. Потім вклонився і відійшов. На цьому моя Церемонія Оцінювання закінчилася.
Тепер була черга Сью.
Зайве казати, що зал наповнився ще більшим галасом, коли оцінка Сью показала результати, подібні до моїх. Однак, на відміну від мене, Сью не мала Божественного Захисту чи якихось таємничих зіпсованих навичок. За винятком невеликого галасу, церемонія оцінювання закінчилася більш-менш без інцидентів. Але наші незвично високі показники були не єдиною причиною галасу.
Прислухаючись до вельмож за допомогою свого посиленого слуху, я дізнався, що бали навичок зазвичай нараховуються лише тоді, коли людина підвищує рівень, тож мати сто тисяч балів навичок на першому рівні, як у мене, було вкрай ненормально.
Що нагадало мені: У Сью теж було 0 очок навичок.
Я подумав, що це, мабуть, тому, що я був реінкарнацією, але що мене справді зацікавило, так це те, що дочка герцога, очевидно, теж народилася з нульовими очками навичок.
Наскільки я міг судити, її Церемонія Оцінювання була всього за кілька днів до моєї.
І, як і я, вона мала неймовірно високі показники для свого віку та очки навичок, яких не повинна була мати.
Мабуть, герцогська донька навіть володіла цією навичкою з спотвореним текстом. У мені почала зароджуватися певна підозра. Якщо моя здогадка була правильною, то я мав будь-що познайомитися з герцогською донькою. Нагода з'явилася швидше, ніж я очікував.
Після Церемонії оцінки в окремому приміщенні відбувся невеликий прийом. Король провів нас із Сью в центр зали, де ми опинилися в шерензі вельмож. Усіх гостей супроводжували їхні діти, які здебільшого були одного зі мною віку або трохи старші. Тож, по суті, метою цієї зустрічі було познайомити молодих дворян, які були близькі за віком. І саме там я познайомився з донькою вищезгаданого герцога.
"Мені дуже приємно познайомитися з вами. Я старша дочка герцога Анабальда, Карнатія Сері Анабальд."
Це була дуже гарна дівчина, з полум’яно-рудим волоссям і вражаюче вольовим виразом обличчя. Її зовнішності було достатньо, щоб привернути мою увагу, але на додачу до цього, моє вміння Магічного Сприйняття підказало мені, що вона володіє величезною магічною силою. Вона була приблизно рівною мені і Сью.
Герцог Анабальд, до речі, був одним з наймогутніших вельмож країни. Його родина з покоління в покоління займала важливі посади в країні, а походили вони з родоводу, пов'язаного з родоводами героїв і королівської сім'ї. Люди, народжені в сім'ї герцога, проходили сувору, ретельну освіту, і їх виховували з ноу-хау, щоб вони могли підтримувати країну. І все ж дівчина переді мною володіла вкрай ненормальною кількістю магії. Вона навіть перевищувала магію рудого чоловіка, який стояв поруч з нею, як я припустив, її батька.
"Вітаю, - мовив я. - Як поживаєте? Я Шлейн Заґан Аналейт. Йорошіку."
З певним переконанням я підкреслено вимовив останнє слово, що означає "приємно познайомитися" японською мовою.
Очі доньки герцога на мить розширилися, а потім швидко звузилися. Судячи з цієї реакції, я був упевнений, що моя здогадка була правильною.
"Батьку. Чи можу я поговорити з цією юною леді?"
"Хм?" Відповідь короля прозвучала дещо приголомшливо.
Гадаю, це було цілком природно, оскільки за герцогом і його донькою, які були першими в черзі, стояла довжелезна черга вельмож з їхніми дітьми. Але тут я не міг дозволити собі відступити.
"Не можна?"
"Гм..." Король подивився на мене, потім на герцога, а потім на чергу за ним, перш ніж заговорити. "Дуже добре. Але не затримуйся. Ти повинен повернутися через деякий час."
"Так, батьку. Дуже вам дякую."
Я схопив доньку герцога за руку, як дитину, і побіг геть. Позаду мене я чув, що Сью кипить від люті, але зараз я не міг про це турбуватися. Я вийшов із зали і зайшов у приватну кімнату, яка слугувала зоною очікування. Вельможі часто залишали бали, щоб обговорити бізнес та інші приватні робочі питання, тому такі кімнати завжди були поруч із залами засідань. Це місце мало бути звуконепроникним, а за дверима стояв охоронець, тож ми були в безпеці.
"Фух. Тут нам буде добре." Тепер я відкрито говорив японською.
"Я не можу в це повірити. Тож принц теж реінкарнація..." Дочка герцога відповіла тією ж мовою. "О, Боже... Я так давно не чула, щоб хтось розмовляв японською. Я навіть трохи розчулилася." Вона здавалася такою ж вольовою, як завжди, але тепер її тон був досить легким.
"Тож, якщо не заперечуєте, я запитаю, чи назва "Хейшинська старша школа" вам нічого не нагадує?" Я кинув назву школи, яку я відвідував на Землі.
"Так, звичайно. То ти справді перевтілився в цей світ з тієї самої школи, що й я..."
Як я і підозрював, ця дівчина була моєю колишньою однокласницею, яку, як і мене, затягнула в цей світ таємнича тріщина в нашому класі.
"Моє справжнє ім'я Шунске Ямада. А твоє?"
"Пффф!"
Коли я назвав своє ім'я, дівчина нестримно розсміялася.
"Ба-ха-ха-ха! Хех, ха-ха-ха! Ти, ти, ти - Шун?! Шун, принц?! А-ха-ха... Це зовсім не ти, чувак!"
Тепер вона ревіла від сміху.
У мене виникло дивне відчуття дежавю.
Я не впізнавав дівчину переді мною, але її мова і поведінка робили її схожою на когось, кого я дуже добре знав.
"Ти не... Каната?!"
"Ага."
Тепер була моя черга розсміятися. Мій колишній приятель-геймер, мій друг Каната, тепер був аристократичною дівчиною.
Я згадав, як це було, коли я вперше зрозумів, що перевтілився. Я не можу сказати, що не сумував за старим життям. Навпаки, я був сповнений жалю. Я все ще був у розквіті своєї молодості, і мені хотілося проводити більше часу з друзями. У мене навіть не було дівчини.
Крім того, я відчував себе жахливо через те, що помер не тільки раніше за своїх батьків, але навіть за бабусю і дідуся. Коли я зрозумів, що більше ніколи не побачу свою сім'ю, моє серце впало нижче, ніж ви можете собі уявити. Мені також було цікаво, в якому стані була школа після моєї смерті.
Я пам'ятав розлом у повітрі і момент, коли він відкрився. Якщо я помер від цього, то що сталося з усіма іншими? Кійо, Каната, Хасебе, які сиділи поруч зі мною... Вони всі загинули разом зі мною?
Ця думка жахала мене.
Той ранок був абсолютно звичайним, але тепер я більше ніколи не побачу нікого з них. Я боровся з цим нищівним страхом відтоді, як вперше перевтілився. Не маючи жодного уявлення про те, що відбувається, я раптом прокинувся немовлям, тому цілком природно, що я відчував тривогу. До того ж, країною мого переродження була не Японія. Насправді, це не було ніде на Землі. Це був зовсім інший світ.
Спочатку я цього не усвідомлював.
Я не розумів мови, і мене рідко випускали з ясел. Тож я багато чого не знав. Спочатку я думав, що перебуваю десь у Європі. Але коли я вперше побачив магію, то зрозумів, що це не так. Це сталося, коли священик благословив мене. Мене огорнуло сяюче світло, і я відчув, як сила вливається в мене. Тоді я вперше відчув існування магії.
Спочатку це викликало у мене захоплення.
Але потім я знову занепокоївся. Чи зможу я насправді прокласти собі шлях у світі, де є магія? У своєму попередньому житті я був звичайним хлопцем. Там, у Японії, я не зазнав особливих труднощів. Але в цьому світі, де я народився в елітній родині, посередність не була варіантом.
Чи зможу я виправдати ці очікування? Я хвилювався.
З дитинства я не міг змусити своє тіло рухатися так, як мені хотілося, і це мене лякало. Неможливість жити без допомоги інших додавала мені стресу. Що, якби люди, які мене виховували, раптом вирішили припинити? Я не зможу нічого зробити, окрім як ослабнути і померти. До того ж, люди, які мене виховували, були слугами, а не моєю справжньою родиною.
Оскільки вони не були моїми кровними родичами, не було жодної гарантії, що вони продовжуватимуть піклуватися про мене.
До того ж, оскільки я все ще пам'своє попереднє життя, мої справжні батьки в цьому світі здавалися мені чужими. Тож чи не могло статися так, що ці батьки так само мало прив'язані до мене і потенційно можуть відмовитися від мене будь-якої миті? Мій розум був настільки виснажений, що у мене почалися ці дикі марення.
Тим часом я відчайдушно намагався вивчити мову.
Незнання жодного слова було страшніше, ніж я міг собі уявити. Я не розумів, що хтось говорить. Хто б міг подумати, що це призведе до такої безнадії? Це змусило мене відчути себе абсолютно самотньо. Я хвилювався, що переродився в іншому світі. Хвилювався через те, що не розумію мови. Агонізував над тим, чи зможу я зробити це в майбутньому.
Що заспокоювало мій неспокійний розум, так це присутність моєї молодшої сестри, яка мирно спала поруч зі мною.
Ця моя зведена сестра не була стурбована жодною річчю. Вона була абсолютно безтурботною, ніби в світі не було нічого, про що варто було б турбуватися. Ну, я думаю, що це природно для немовляти. Слабке маленьке створіння, яке віддає свою долю в чужі руки і в усьому залежить від світу... Саме такою має бути дитина.
Єдиною причиною мого занепокоєння було те, що у мене були спогади про моє попереднє життя.
Тоді я дещо зрозумів... Оскільки я мав свої спогади, я мав би бути принаймні ментально вищим за свою сестру. То чому ж я був сповнений тривоги, коли вона була поруч зі мною і була щаслива? Я був її старшим братом. Я зрозумів, що не повинен поводитися перед нею так жалюгідно. Старший брат має бути крутим.
Можливо, це було лише прикиданням.
Але після цього я перестав так сильно хвилюватися. Я ще не повністю подолав свої страхи, але знав, що хочу принаймні захистити свою беззахисну молодшу сестричку. Поступово я вивчив більше слів, і повільно, але впевнено почав збирати більше інформації про цей світ з уривків розмов, які мені вдавалося вловити.
Бажаючи якнайшвидше відновити діапазон рухів, до яких я звик, я приводив своє дитяче тіло у форму, рухаючись якомога більше.
Завдяки цьому я навчився повзати набагато раніше, ніж зазвичай. Таким чином, мене мотивувало бажання показати себе молодшій сестрі. Я хотів бути старшим братом, яким вона могла б пишатися. Однак я не врахував можливості того, що вона виявиться смішним вундеркіндом, який буде наслідувати мене і стане майже такою ж сильною.
Каната, мабуть, пережив щонайменше стільки ж тривоги, як і я.
Я маю на увазі, що це має бути приголомшливо - прожити все своє життя чоловіком, а потім раптово переродитися в дівчину. Я спробував уявити, як витримати стрес новознайденої жіночності на додачу до всіх страхів, з якими я зіткнувся.
Це, мабуть, було важче, ніж я міг собі уявити.
А потім я возз'єднався зі своєю подругою, яку, як я думав, більше ніколи не побачу. Мене не могли не охопити емоції. Не роздумуючи, я рушив, щоб обійняти Канату, яка плакала. У цей момент від дверей до приватної кімнати пролунав гуркіт.
"Що це було?!"
Каната виглядав схвильованим.
Я теж на мить запанікував, але заспокоївся, коли зрозумів, хто стоїть за дверима. Ні, насправді, я просто запанікував по-іншому. Другий гуркіт вибив двері всередину. На порозі з магічно зарядженим кулаком напоготові стояла Сью, яка посилила свою фізичну силу за допомогою магії. Сью подивилася на нас обох, а потім зупинилася на Канаті.
"Сью, зупинись!"
Якби я поспішно не вклинилася між ними, кулак Сью влетів би Канаті в обличчя.
"Ти не отримаєш мого брата!"- пробурмотіла Сью, миттєво вчепившись у мене.
"Твоя сестра страшна, чувак", - пробурмотіла Каната японською.
Того дня я возз'єднався зі своїм першим однокласником.