Житло без орендної плати
Я знаю. Я побудую будинок. Дім, який не можна буде зламати.
Я вже не сподіваюся втекти з цього підземелля. Якщо я продовжуватиму блукати навмання, єдине майбутнє, яке я можу собі уявити, — це якась несподівана зустріч, що заведе мене в глухий кут. Монстр чи людина, тепер все є моїм ворогом. І я не маю на увазі, суперника чи щось подібне. Я маю на увазі того, хто ставить моє життя під загрозу.
Крім того, це місце часто відвідують люди. Буде ризиковано користуватися виходом, навіть якщо мені вдасться його знайти.
Якщо мене знайдуть, то вб'ють. А зовні може бути людське поселення.
Ось чому я вирішила жити в цьому підземеллі.
Так чи інакше. Якщо це мій новий дім, що мені потрібно? Їжа, дах над головою і одяг.
Ну, я не думаю, що останнє павукові потрібно. Температура тут і так досить комфортна.
Проблема в їжі та укритті.
Ззз. Що є основною їжею павука? Відповідь. Інші комахи.
Уф... Це правда, чи не так? Це те, що мені доведеться робити, щоб набити своє черево.
Хоча, враховуючи мій абсурдний розмір, я не думаю, що моя потенційна здобич обмежується комахами. Наприклад, я могла б з'їсти інших монстрів, або... не хочу про це думати, але... людей...
Дійсно, мої брати і сестри там почали канібалізувати один одного, як тільки народилися, так? Гігантський павук-мама їла своїх дітей, як ні в чому не бувало, тож, наскільки я можу судити, мій вид, здається, розглядає всіх живих істот як потенційну їжу.
Насправді, в такій печері, як ця, це, мабуть, єдиний варіант. А це означає, що якщо я хочу їсти, мені доведеться накинутися на інших монстрів і з'їсти їх.
Зрештою, не можна приготувати омлет, не розбивши кілька яєць, і я помру з голоду, якщо не з'їм чогось, неважливо, наскільки бридкого.
Наразі у мене є одна річ, яка потенційно може слугувати джерелом їжі.
Розчленована туша павука, яку я знайшла раніше.
Ноги, ікла та інші частини були відрізані, але більша частина тулуба все ще була там.
Що ж, якщо я її з'їм, то, напевно, мені не доведеться турбуватися про їжу до кінця дня. Якщо я зможу змусити себе з'їсти це, тобто.
Чесно кажучи, раптово з'їсти павука — це досить екстремально, і ця істота, ймовірно, була однією з моїх сестер чи братів...
Як з етичної точки зору, так і візуально, я б не хотіла цього робити.
Тож я поки що почекаю з поїданням цього хлопця.
До того ж, навіть якщо я наважуся, це буде лише тимчасовим рішенням.
Враховуючи, що відтепер я житиму в цьому підземеллі, мені все одно доведеться регулярно добувати їжу. Але якщо я захочу з'їсти інших монстрів, то спочатку мені доведеться їх перемогти.
Як я можу просто кинутися в бій?
У такої тендітної дівчини, як я, яка вміє грати лише в ігри, не буде жодного шансу в реальній сутичці. Тож я вирішила, що для початку треба побудувати дім.
Що за павук без павутини, правда ж?
Павуки створюють павутину зі спеціальної в'язкої нитки і використовують її, зрештою, для того, щоб ловити здобич.
Тож якщо все пройде добре, моя проблема з їжею і з житлом буде вирішена одразу.
Я думаю, що ця печера є гарним місцем для розташування.
Принаймні, з неї буде легко сплести павутину по всьому периметру.
Отже, без зайвих слів, час створювати мій новий дім!
Несучи на спині труп мого брата, я шукаю гарне місце, де мене навряд чи потурбують люди.
Що? Спитаєте ви, навіщо я беру його з собою?
Страховка. Сподіваюся, до цього не дійде, але жебракам не доводиться вибирати.
Врешті-решт, я підходжу до Т-подібного перехрестя, на якому не видно жодного людського сліду, і вирішую зупинитися там.
Спершу мені треба добути нитку. З моєї дупи, мабуть? Я майже впевнена, що саме звідти має виходити нитка, тож давайте спробуємо.
Але коли я закінчую цю думку, то розумію, що я вже виробляла нитку. Що? Я не пам'ятаю, як вона з мене виходила...
До того ж, вона дуже довга. О, Боже, це означає, що я весь цей час ходила з ниткою, що стирчала з дупи?
Ого, це так соромно!
Може, це як коли ти (відредаговано), так ти (відредаговано)?
Гаразд, забудьмо поки що про те, що я робила нитки несвідомо.
Тепер, тре зробити будинок, на цей раз по-справжньому!
Готово! Із задоволенням оглядаю свою роботу. Чудове павутиння нанизане впоперек проходу в печеру, перекриваючи собою весь простір.
Боже, у мене спрацювали природні інстинкти чи що? Як тільки я почала працювати, моє тіло почало рухатись саме по собі і за мить побудувало павутину.
Однак замість того, щоб повністю завершити павутину, я залишила невеликий отвір, достатньо великий, щоб я могла пролізти крізь нього.
Навіщо? Очевидно, для втечі.
Я оселилася на тристоронньому перехресті, яке тепер підшито моїми павутиннями над кожним проходом.
Але якби я перекрила його повністю, то не змогла б вибратися.
Можливо, хоча я сумніваюся, що це станеться, що якийсь запеклий супротивник може прорватися крізь мою павутину.
Тому я навмисне залишила дірку, щоб у разі чого можна було втекти.
Тепер я захищена павутинням з усіх трьох боків, до того ж, на місці є запасний вихід.
Ідеальний барліг для відлюдниці готовий! Дім милий дім.
Тепер мені потрібно, щоб здобич регулярно потрапляла в мої павутини.
Якщо мені це вдасться, немає жодної причини, чому я не зможу ховатися в цьому місці до кінця свого життя.
Круто!
Я дійсно ходила до школи, але крім цього, я в основному прожила своє життя на Землі як відлюдниця. Я ніколи ні з ким не розмовляла в школі, а коли поверталася додому, то просто грала в ігри або сиділа в мережі. Більшість моїх обідів полягала в тому, що я додавала гарячу воду до рамену швидкого приготування і чекала три хвилини або розігрівала щось на плиті. Іноді я змішувала їжу з обідом у коробці з супермаркету.
Мої батьки працювали цілий день і зазвичай поверталися додому пізно. І навіть коли вони поверталися додому, ми ніколи не бачилися віч-на-віч. Ми робили лише мінімальну домашню роботу. Якщо чесно, це було схоже на життя з двома абсолютно незнайомими людьми. Вражає те, що я навіть не пам’ятаю, як виглядали мої справжні батьки.
Але мені цікаво, чи були вони хоч трохи засмучені моєю смертю?
Ні, мабуть, ні. Хоча вони могли б сумувати через втрату того невеликого доходу, який я приносила у сім’ю.
Я заробляла невелику суму грошей на оренду житла, торгуючи акціями. Якщо вони за чимось і сумуватимуть, то, мабуть, за цим.
Ось наскільки холодними були наші сімейні стосунки.
Можливо, мій спосіб життя сприяв тому, що я була вкрай незграбною у спілкуванні з іншими людьми.
Або, можливо, я такою народилася, а не була вихованою.
Як наслідок, у мене не було нікого, кого я могла б назвати другом , і навіть в ігрових чатах я зазвичай була небагатослівною.
Так само мій персонаж у моїй улюбленій MMO мав репутацію мовчунки.
Мій аватар теж був похмурим старим лисим чоловіком. Він був справжнім сильним і мовчазним типом, з тих хороших хлопців, які дозволяють своїм діям говорити за себе.
І його характеристики були досить високими — я максимізувала його силу атаки та швидкість, а все інше залишила недоторканим.
Але це не мало значення, доки мене не били! Я просто уникала ворожих атак і продиралася крізь усе, використовуючи стратегію "вдарила і втекла". Ідеальний план, за винятком того, що єдине влучання могло мене вбити!
Хм.
Мені байдуже, що я більше не зможу бачити своїх батьків чи однокласників, але мені трохи сумно думати, що я більше ніколи не побачу того старого лисого хлопця. Я зробила його легендою тим, що він був одним з небагатьох гравців, які могли протистояти донатним гравцям не донатячи і не купуючи ніяку зброю за реальні гроші, тому дуже прикро, що я ось так кинула його там.
...Коротше кажучи, я більше прив’язана до ігрового персонажа, ніж до батьків. Я маю хист до буття відлюдницею, якщо можна так сказати.
Крім того, це правда, я ніколи не була настільки хорошою, щоб бути людяною.
Хоча, гадаю, віра в те, що ти була поганою людиною — це перший крок до того, щоб нею стати...
Ну, оскільки я вже погана людина, я можу сказати це.
Бути відлюдницею — найкраще! Уууу-хууу!
Між моїми двома передніми лапами натягнута біла нитка.
Коли я тягну за неї, вона натягується і розтягується.
Потім, коли я перестаю тягнути, вона поступово повертається до своєї початкової довжини.
Гаразд. Приємний і гумовий, як я і сподівалася.
Що я роблю, запитаєте ви?
Експериментую зі своєю павутинкою, звісно ж.
Відтепер цей матеріал стане моїм рятівним колом, тож я вирішила, що перевірка його можливостей має стати моїм першочерговим завданням.
Для початку я виготовила цілий моток, експериментуючи з тим, чи зможу я контролювати товщину, липкість, міцність та еластичність.
Регулювати товщину було досить легко.
Звісно, я не могла зробити її невидимо тонкою, але я могла зробити її такою ж тонкою, як пасмо волосся.
У темряві підземелля це було б дуже важко помітити.
Але коли я перевірила нитку на міцність, то виявила, що чим тонше я робила її, тим легше вона рвалася.
Ну, з цим я нічого не можу вдіяти. Якщо подумати, то тонша нитка, очевидно, означає більш крихка.
І навпаки, потовщення нитки збільшує її міцність.
Найтовстіша нитка, яку я зараз можу створити, має трохи менше 2,5 сантиметрів в діаметрі. Гадаю, це не так уже й відрізняється від звичайної мотузки.
Звичайно, це лише максимум для однієї сирої нитки. Якщо я справді хочу зробити товстішу, то можу просто зв’язати кілька таких мотузок разом. Звучить як багато роботи, хоча.
Чесно кажучи, краще б я не експериментувала з липкістю.
Легко припустити, що всі павутинні нитки прилипають до всього, але насправді деякі з них зовсім не липкі.
І, мабуть, причина, чому павучихи не застрягають у власній павутині, полягає в тому, що вони вміло користуються цими нелипкими нитками. Я зрозуміла це, коли мої інстинкти спрацювали, коли я будувала свій будинок.
Тож я вирішила поекспериментувати, щоб глибше зрозуміти його, але замість цього просто заплутала все своє тіло.
Ну... так.
Оскільки потрібно правильно використовувати липкі та не липкі волокна, то цілком логічно, що якщо цього не зробити, то просто заплутаєшся у власних нитках.
Ось так я й застрягла у власному павутинні, як ідіотка.
Це мене злякало. А якщо серйозно, ще один невірний рух — і я могла б назавжди потрапити у власну пастку і померти найдурнішою смертю з усіх можливих.
На щастя, якимось дивом я виявила, що все ще можу певною мірою змінювати властивості нитки, поки вона все ще з’єднана з моєю дупою. Після цього я перевірила, чи можна це зробити і з від’єднаними нитками, і виявила, що можна, хоча б трохи. Гадаю, для мене це справжній світ фентезі.
Я взяла паузу, щоб перегрупуватися, а потім почала перевіряти міцність.
Я вже знала, що тонша нитка слабша, а товстіша — міцніша, але не могла з’ясувати, яку найбільшу силу вона може витримати.
Чому, запитаєте ви? Тому що, коли я виготовила нитку максимальної міцності, я не змогла перерізати її, як би не старалася. Досить тривожно, що я навіть не змогла перегризти її іклами.
Якби я потрапила в таке павутиння, то не змогла б просто вислизнути.
Але я впевнена, що є й інші, більш потужні монстри, здатні прорізати її наскрізь, тож я маю бути обережною і не переоцінювати її силу.
І ось, останній експеримент — еластичність — створив нитку, якою я зараз маніпулюю своїми пазуристими лапками.
Гаразд.
Ця еластична нитка, безумовно, може стати мені в пригоді. Якщо я прикріплю до неї камінь або щось подібне, то, ймовірно, зможу використовувати її як просту стропу.
Безумовно, знайдуться й інші практичні застосування.
Гадаю, мій експеримент дав задовільні результати.
Однак є одна проблема, яку я більше не можу ігнорувати — прядіння всіх цих ниток, схоже, виснажило мою енергію.
Іншими словами, я дуже голодна.
Я вже давно хочу їсти, але зараз мені здається, що моє життя може бути в небезпеці.
Дивно, але я не відчуваю особливої спраги, зате ступінь голоду, який я відчуваю, безперечно, набагато гірший, ніж зазвичай.
Такими темпами я помру від голоду.
Я навіть не доживу до завтрашнього сходу сонця. Хоча, гадаю, я все одно його не побачу, адже я в печері.
Якщо я хочу уникнути цієї долі, я повинна щось з’їсти... А все, що я маю під рукою — це те, що взяла із собою про запас...
З’їсти це?
Ну, на даний момент у мене немає іншого вибору, окрім як померти, тож...
Якщо я збираюся жити в підземеллі, мені доведеться звикнути їсти монстрів сирими, так чи інакше.
Гаразд. Час змиритися.
З’їсти труп мого брата чи сестри як першу їжу після народження здається непоправно аморальним, але в мене немає вибору.
Гаразд, поїхали.
Ого, яка гидота. Таке гірке. Але я все одно це ковтаю.
Я не можу дозволити собі відмовитися тільки тому, що мені не подобається смак.
Тож я продовжую і доїдаю тушу мого брата чи сестри.
Цього достатньо, щоб заповнити мій шлунок, тож я можу не турбуватися про голод на деякий час.
Фух. Мабуть, дякую за їжу.
<Умова виконана. Отримано звання [Пожирач рідні].>
<Набуті навички [Табу LV 1] [Єретична магія LV 1] внаслідок отримання звання [Пожирач рідні].>
Що?
Це той самий голос, який я чула, коли здобула навичку Оцінювання.
Назву його поки що "Божественним голосом".
Так що там з цим "званням"?
Це те, про що я думаю? Щось на кшталт винагороди за досягнення, яку отримуєш після виконання певних умов?
Можливо, але в будь-якому випадку, те, що я щойно отримала, трохи дивне і ганебне...
Я маю на увазі, що сама фраза "Пожирач рідні" звучить жахливо!
Інші люди не можуть цього бачити, так? Ні, я впевнена, що вони могли б, якби їх навик оцінки був досить високим.
Ух...
Якщо хтось це побачить, то буде мене суворо засуджувати.
Хоча, враховуючи, що я монстр і все таке, я неодмінно їм не сподобаюся, незалежно від того, побачать вони мої звання чи ні.
Але, якщо не брати до уваги невдале формулювання, це не така вже й велика справа, чи не так?
Я маю на увазі, що я навіть здобула дві навички одразу.
Тобто, якщо отримуєш звання, можеш отримати навичку, не витрачаючи жодних балів. Так, це круто.
Я припускала, що немає способу отримати нові навички з 0 балів, тому це відкриття інших методів є досить чудовим.
Отже, моїми новими навичками стали "Табу" і "Єретична магія".
"Табу" — звучить круто, але я не маю жодного уявлення, що воно насправді робить. Я навіть не можу висунути жодних диких припущень.
Вибачте, а можна мені пояснення, будь ласка? Я не можу використовувати це, якщо не знаю, який ефект воно має.
Зачекайте... За такою логікою, я не зможу використати і Єретичну магію.
І що тепер? Я маю вимовити заклинання чи що? Стривайте, я ж павучиха, я навіть не можу нічого сказати...
Все, що я можу видати, це якесь... квакання? Більше схоже на скрегіт зубів, насправді...
Ну, навіть якби я могла говорити, я не знаю жодного заклинання, так що мені не пощастило в будь-якому випадку.
Заради розваги, я намагаюся думати про [Єретичну магію] дуже старанно.
......... Так, нічого не відбувається. Не можу це використати.
Я була у захваті від можливості застосувати справжню фентезійну магію, якщо не брати до уваги тривожні наслідки частини "Єретична", це точно вбиває це захоплення в зародку.
Можливо, не можна використовувати магічні навички одразу після їх отримання?
Це просто тому, що я поняття не маю як, чи мені треба спочатку вивчити магію, чи ще щось?
Я не знаю навіть основ.
А?
Я думала, що знайшла золото, отримавши ці навички і титул, але який у цьому сенс, якщо я не можу їх використовувати?
Ах, тепер, коли я подумала про це... якщо все, що потрібно зробити, щоб отримати звання Пожирачки рідні, це зїсти собі подібних, то тонни моїх павучих братів і сестер, напевно, теж мають його.
Це не змінює того факту, що люди можуть легко нас убити.
Іншими словами, здобуття титулу Пожирачки рідні не мало жодного впливу на мої бойові здібності.
Так що він ДІЙСНО марний.
Зрозуміло. Не дивно, що умову було так легко виконати. Чим легше отримати звання, тим менший його ефект.
Але все одно добре, що я взагалі дізналася про існування званнів.
Якщо мені вдасться набрати їх побільше, можливо, я зможу ефективно розвинути деякі навички. Можливо, мені варто спробувати кілька речей, щоб побачити, чи зможу я набрати ще кілька званнів.
Хоча я не знаю, які там є назви...
І в мене немає ніяких інструментів чи чогось такого, тож я небагато можу зробити.
Може, якщо я трохи потанцюю, то отримаю звання "Танцівниця" чи щось таке?
Дозвольте мені спробувати.
За кілька миттєвостей по нитці, на якій я стою, пробігає сильний струс, і вона падає мені на обличчя.
Ой. Боляче.
Я також не отримала титулу за свої зусилля. Лише новий болючий і постидний спогад. Ось і все.
Взявши себе в руки, я звертаю увагу на нитку, що все ще вібрує. Інший її кінець прикріплений до нижньої частини павутини в проході ліворуч від мене. Там щось мабуть спіймалося. Моя перша здобич.
Наближаюся з обережністю.
Коли підходжу досить близько, щоб побачити павутину, помічаю, що в ній щось застрягло з яскравими веселковими плямами, що впадають в очі.
<Жаба>
Гаразд. Це справді нагадує подобу жаби.
Воно приблизно такого ж розміру, як я, і сяє всіма кольорами веселки, але, принаймні, все одно нагадує жабу.
Це перший раз, коли моє вміння Оцінювання оцінило монстра, відмінного від мене, з прийнятним результатом.
Люди завжди кажуть, що жаба на смак нагадує курку, тож її має бути досить легко з’їсти.
Принаймні, це буде не так жахливо, як з’їсти мою сестру чи брата.
Якщо я і маю якусь скаргу, то це те, що колір цієї жаби майже кричить "отруйна".
Я маю на увазі, що не може бути, щоб щось настільки огидно забарвлене не було токсичним.
До того ж, оскільки я поїла раніше, я не така голодна, як могла б бути...
Що мені робити?
Але саме тоді, коли я заспокоююсь і все обмірковую, жаба раптом починає відчайдушну контратаку!
Саме так, вона щойно виплюнула якусь супер-отруйну рідину прямо в мене!
Трясця! Оскільки я повністю втратила пильність, у мене немає часу ухилятися, тож все, що я можу зробити, — це подумки проклинати рідину, яка розбризкується на мене.
Нгяяяяя?! Гей, що за...?! Ой, ой!
Отрута? Це отрута?! Ааа, мені дуже боляче, там куди вона потрапила!
Що?!
Ще один пльовок?! Зачекайте, ви серйозно?! Ґяяя! Воно знову дістало мене!!
Ов, гей! Це не смішно! Відступаємо, відступаємо!
Я змушую свої заплутані ноги рухатися і якось примудряюся вийти з-під удару жаби.
Ого. Це було дуже боляче. Це те, що відчуваєш, коли на тебе виливають кислоту? Я ж не плавлюся, ні?
Я хвилююся, але, звісно, у мене немає дзеркала, тож я не можу перевірити.
Чорт забирай. Як незручно.
Навіть якщо він застряг у пастці, мій супротивник все одно монстр. Я не повинна була втрачати пильність.
Загнаний в кут щур кусається. Навіть жаба, спіймана змією, не перевернеться і не дасть себе з'їсти.
Боляче, але, здається, я не помру. Отрута в основному потрапила в лівий бік і спину.
Трохи, мабуть, потрапило і в ліве око, бо частина мого поля зору тепер чорна.
Хм? Якщо моє око не працює, то чому зникла лише невелика частина мого зору?
А! Може, у мене багато очей, адже я павучиха? Напевно, так. Нове відкриття!
Але зараз мене турбують більші проблеми. Біль не проходить.
<Вміння досягнуто необхідного рівня. Набуто вміння [Кислотостійкість LV 1].>
Що?
Незрозуміло, але біль тепер вщухає. Невже так легко здобувати вміння, не витрачаючи очки вмінь?
А?
Стривай, а що тоді з тими очками, які я витратила, щоб отримати "Оцінку"?
...Краще не замислюватися над цим.
Як би там не було, я тепер горда власниця кислотостійкої навички. Ймовірно, це результат того, що я постраждала від отрути жаби. Але... Це сталося не одразу після цього, тож, мабуть, були інші умови.
Там щось говорилося про майстерність, тож, можливо, це сталося через тривалу дію кислоти?
Ну, я можу подумати про це пізніше.
Завдяки моїй новій стійкості, біль майже вщух. Натомість всередині мене вирує лють на ту жабу.
Це дурне земноводне думало, що може зі мною битися, коли воно було не більше, ніж закуска?! Це непростимо!
Я прийняла рішення. Мені байдуже, отруйна вона чи ні. Я з'їм її, навіть якщо це буде останнє, що я зроблю!
З цим вирішено, час готуватися!
Поки я не втрачаю пильності, ця тварюка — не більше ніж жалюгідна здобич, що потрапила в мою пастку!
Жаба тричі плюнула в мене отрутою. Хм, тепер, коли я знаю, що вона плюється кислотою, ухилитися не становить жодної проблеми!
Я блискуче ухиляюся від пльовків, а потім атакую безпосередньо.
З'їж мою ультиматимвну техніку! Кусь! Викуси!
Бва-ха-ха! Думаєш, це звичайний укус?! Я павучиха! Мої ікла отруйні!
Так само, як колись, коли я виробляла нитки, ця інформація якось сама собою прийшла до мене.
Ха! Страждай і вмирай від моєї отрути!
Але тільки-но я про це подумала, як — Хлюп! Ще один постріл отрути в упор.
Га?! Ой, ой, ой! Навіть з стійкістю, це все одно боляче!
А тепер я навіть відпустила!
<Вміння досягло необхідного рівня. Навичка [Стійкість до отрути LV 1] стала [Стійкість до отрути LV 2].>
А, так ось як це працює. Зачекай, зараз не час для цього!
Обдуриш мене раз — мені буде соромно. Обдуриш мене тричі — я тебе вб'ю!
Дурне жабеня! Тепер я тобі ніколи не пробачу! Не те, щоб я мала якийсь намір це зробити, але все одно! Ніякого милосердя!
Дозволивши своєму гніву взяти гору, я кусаю вдруге. Жаба починає корчитися в агонії.
Бва-ха-ха! Правильно, страждай! Тепер, коли я вже втяглася в це, я даю їй ще кілька укусів для повної впевненості.
Жаба бореться ще трохи, але її рухи поступово слабшають, і врешті-решт у неї закінчуються сили.
Фух. Нарешті я її здолала. Зважаючи на те, скільки я боролася з першою здобиччю, моє майбутнє виглядає похмурим. Але все ж таки, я це зробила! Смакота!
Тепер можна і поїсти! Ням-ням-ням-ням. Хлюп, хлюп, хлюп. Ммм... гірко. Ой.
Гіркота — це отрута? А біль, напевно, кислота? Ну, завдяки моїй стійкості, це не так вже й важко для мене. Хоча й не дуже смачно.
<Вміння досягло необхідного рівня. Навичка [Стійкість до кислот LV 1] стала [Стійкість до кислот LV 2].>
Ну, смак мені може й не до вподоби, а от приріст навички — точно.
До того ж, це особлива подія: мій перший улов у новому будинку.
Завдяки цьому хлопцеві я впевнена, що моя павутинна нитка достатньо міцна, щоб протистояти монстрам.
Принаймні, істота такого рівня не зможе втекти.
До того ж, тепер я знаю, що здобич потрапить у павутину так, як я і сподівалася.
Ця інформація робить все випробування вартим того.
Дуже тобі дякую, жабко!
Але я все ще тримаю на тебе образу за те, що ти плюнула у мене кислотою.