"Гаразд, класе, сьогодні ми поговоримо про вірмів і драконів."
Професор Оріза розпочинає урок своїм звичним байдужим тоном.
Вірми й дракони…
Почувши це, я не можу не згадати той випадок.
Спробу вбивства, яку вчинив Хьюго, та напад дракона на школу. З того часу минуло кілька років.
Хоча під час обох нападів постраждало небагато людей, це все одно стало шоком для академії. Однак Хьюго так і не був остаточно покараний.
Перш ніж хтось встиг відновити справедливість, він повністю зник зі школи.
Поширеною версією є те, що в його втечі була задіяна Просторова магія, але ніхто цього напевно не знає.
Водночас зникла й пані Ока.
Згадуючи події, вона не була присутня й під час бою з земним драконом. Пані Ока була достатньо сильною, щоб легко здолати Хьюго.
Якби вона взяла участь у подальшій битві, я впевнений, що ми б легше перемогли того монстра.
То чому ж її там не було? Оскільки її немає, ми не маємо можливості це дізнатися.
Це не все, що змінилося після того інциденту.
З якоїсь причини Фей почала присвячувати себе підвищенню рівня, хоча раніше це її зовсім не цікавило. Вона швидко досягла еволюції, якої колись так боялася, і тепер живе на вулиці.
Мабуть, те, що вона стала свідком смерті дракона, який, можливо, був одним із її батьків, змінило її світогляд.
Моя власна точка зору теж трохи змінилася після тієї зустрічі.
До нападу я постійно прагнув бути схожим на свого брата Юліуса. Але завдяки тому, що сталося, я дізнався хоч трохи про те, наскільки важким є його шлях. Навіть зараз я не можу позбутися страху, що чатує в моїй душі.
Можливо, частково це пов’язано з тим, що я - реінкарнація, але я боюся вбивати - і бути вбитим. Та щоб жити в цьому світі, щоб йти пліч-о-пліч із братом, я мушу подолати цей страх.
Проте, навіть якщо мені доведеться його подолати, я не думаю, що слід про нього забувати.
З того часу у мене були нагоди брати участь у навчаннях і битися з монстрами.
Ці істоти навіть близько не такі сильні, як земний дракон, вони настільки слабкі, що гинуть від одного удару мого меча.
Проте тягар їхнього вбивства залишається тим самим.
Я не повинен забувати про цей тягар. Я не повинен звикати до нього. Я мушу опанувати свої страхи й йти в бій, повністю готовий забрати життя. Якщо я забуду тягар цього вчинку й звикну забирати життя, то я вже не буду собою. Лише монстром, який випадково носить моє ім’я.
Можливо, я просто наївний.
Але навіть якщо я й є миролюбним дурнем, я не хочу відчувати нічого іншого. Я хочу поважати й розуміти цінність життя. Виходячи з цього, я маю зважити баланс між тим, що я хочу захистити, і життями, які мушу забрати, щоб це зробити, і таким чином вирішити, чи варто битися.
Це легко сказати, але набагато важче зробити на практиці.
Та мій брат мусить битися, тримаючи такі думки близько до серця.
Він надто добрий, щоб не усвідомлювати цінність життя. Я сподіваюся, що колись досягну тих самих висот, що й мій брат. Але я ще навіть близько не готовий до того дня. Це не те, чого можна досягти за одну ніч. Я мушу розвивати це крок за кроком. Поки я не знайду цю рішучість, я просто продовжуватиму вдосконалювати свою силу.
Ця філософія допомогла мені прогресувати після того інциденту.
Я виріс, і мої фізичні характеристики відповідно покращилися. Мої поточні характеристики досить збалансовані. Завдяки розвитку мого тіла мої фізичні показники наздогнали магічні. Я радий, що досягнув такого збалансованого стану.
Але це вже не приносить такого же задоволення, як гра.
Чим сильнішим я стаю, тим більше боюся користуватися цією силою. Та навіть попри це я мушу ставати сильнішим. З огляду на те, що демони стають дедалі активнішими, ніхто не знає, коли може спалахнути війна. Якщо я не буду достатньо сильним, щоб діяти, коли настане той час, я не зможу цього витримати.
Можливо, я ще не можу битися пліч-о-пліч зі своїм старшим братом, але я не хочу його стримувати. Якщо це можливо, я хочу хоча б стати достатньо сильним, щоб захистити Сью, Катію та інших близьких мені людей.
Останнім часом Сью поводиться трохи відсторонено.
Раніше вона завжди називала мене "братиком" і ходила за мною по п’ятах, але тепер це трапляється не так часто. Оскільки вона стає юною дівчиною, то цілком природно, що вона хоче дистанціюватися від мене, але все одно це трохи сумно. Проте вона ще не віддалилася повністю, і я бачу, що вона все ще дивиться на мене як на приклад для наслідування, тож поки що я не можу надто скаржитися.
Мої стосунки з Катією теж стали трохи дивними.
З того часу, як стався той інцидент, у мене склалося враження, що вона намагається потроху віддалитися від мене. Коли я запитав її про це, вона заперечила. Але при цьому вона уникала зорового контакту й відсувалася назад, тож я зовсім не переконаний у її словах. Коли я схопив її за руку, щоб наполягти на відповіді, мене здивувало, наскільки вона була тонкою.
Вона була занадто тонкою. Настільки тонкою, що я подумав, ніби вона може зламатися. До того ж вона несподівано мило пискнула від болю, тож я інстинктивно відпустив її. Дивлячись, як її обличчя червоніє, коли вона потирає руку в тому місці, де я її схопив, я не зміг приховати свого занепокоєння.
"В-вибач."
Я не знав, чому так розгубився, вибачаючись. Але в ту мить, хоча я знаю Катію так само добре, як і самого себе, вона здалася мені зовсім чужою людиною. З того часу стосунки з Катією стали ще більш незручними.
Юрі - чи не єдина, хто не змінився. Вона, як і раніше, з таким самим завзяттям навертає людей до Слова Божого. Якщо вже на те пішло, то, можливо, вона стає дедалі наполегливішою. Щоразу, коли я бачу, як вона дошкуляє якомусь студенту, я відтягую її, щоб дати її жертві втекти, але тоді вона переключає свою увагу на мене.
Це стало для нас звичною справою.
Якщо поруч є Сью та Катія, вони втручаються, щоб залагодити суперечку, і ми всі поринаємо у наші звичні, дружні суперечки. Тож навіть попри кілька дрібних змін, моє життя залишається досить спокійним.
<Умова виконана. Отримано звання [Герой].>
<Отримано навички [Герой 1-го рівня] [Магія Святого Світла у результаті отримання титулу [Герой].>
Доки якийсь голос не порушує цей спокій.
"Гм?"
Оскільки ми все ще на занятті, моє здивоване бурмотіння лунає по класу голосніше, ніж я очікував.
"Що таке, Шлейн? Ти чогось не зрозумів у лекції?"
Професор Оріза ввічливо дивиться на мене.
Але його голос не доходить до мене крізь хаос, що вибухнув у моїй голові.
"Шлейне? Шлейне?! Що сталося?!"
Я впевнений, що кров, мабуть, відлила від мого обличчя.
Але як я міг не бути шокованим?
Титул Героя в будь-який момент часу може мати лише одна людина у світі.
І я дуже добре знаю, ким, за задумом, має бути цей герой.
Отримавши титул, ти ніколи не зможеш його позбутися, доки живеш.
Титул "Героя" - не виняток.
Доки ти живеш.
Тож це може означати лише одне.
Іншого пояснення немає.
Я не можу в це повірити. Я не хочу в це вірити.
Але цей титул, безперечно, додано до мого статусу.
Ні. Це неможливо.
Цього не може відбуватися.
Ні, ні, ні, ні, ні, ні, ні, ні, ні, ні!
З моїм братом такого ніколи не могло статися!
Але цей титул невблаганно розкриває реальність.
Цього дня загинув герой…
…і народився новий.
